Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5



бет18/19
Дата18.07.2016
өлшемі2.37 Mb.
#207763
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Валерій Янголь,


4 курс Інституту освітніх інженерно-

педагогічних технологій

Науковий керівник: В.І. Жигірь, к.пед.н., доцент (БДПУ)
МЕТОДИ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

Актуальність дослідження. У сучасному світі встановлюються приорітети світової динаміки: розвиваються демократичні процеси, ринкові відносини, зростає авторитет особистості, її культури, толерантності. Кардинальні соціально-економічні реформи впливають на освітню політику, що передбачає модернізацію змісту освіти, оновлення методів його реалізації.

Ступінь досліджуваності проблеми. Значний вклад у розвиток теорії методів навчання на сучасному етапі внесли Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, М. Скаткін, М. Лернер, А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, В. Паламарчук та ін.

Метою дослідження є аналіз узагальнення і осмислення досвіду використання методів навчання на сучасному етапі, а також визначення критеріїв та процедури оптимального вибору методів навчання у професійній освіті.

Методи дослідження – вивчення педагогічної і методичної літератури; педагогічний експеримент.

Сутність дослідження. Від методів навчання значною мірою залежить розвиток учнів і якість засвоєння ними знань, і набуття навичок самостійної роботи.

Вибір найбільш ефективних методів навчання  один з центральних моментів оптимізації навчального процесу. Разом з тим він являється найбільш важким у плануванні навчального процесу.

Щоб оволодіти методикою вибору методів навчання, необхідно добре знати все їх різноманіття, вміти ефективно використовувати кожен з них.

Вибір методу значною мірою залежить від навчальної дисципліни. Окремі методи успішно використовують у процесі вивчення всіх навчальних дисциплін, інші  лише певної групи предметів (наприклад, лабораторні занят­тя проводять переважно з фізики, хімії, біології). Обираючи метод навчання, викладач має враховувати необхідність зміни видів діяльності учнів на занятті, щоб підтримувати увагу і зацікавленість учнів.

Вибір методів навчання залежить і від часу, відведеного на проведення заняття. Слід добирати методи, які дають змогу досягти навчальної мети якомога меншими затратами часу.

При виборі методів треба обов'язково враховувати специфіку змісту навчального матеріалу.

Важливо врахувати можливості учнів: рівень їх підготовленості до пошукової діяльності, до дедуктивного засвоєння матеріалу, до самостійної практичної роботи, ставлення до навчання, рівень самоконтролю у навчанні, працездатність та інше. Залежно від цього можна буде правильно визначити поєднання методів організації, стимулювання та контролю у процесі навчання. Викладач повинен прагнути постійно розширювати можливості використання методів навчання, які активізують самостійність учнів.

Для того щоб перевірити наскільки ефективно застосування окремих методів в процесі навчання, був проведений педагогічний експеримент з технології обслуговуючої праці в Пологівському училищі № 30, у групі за спеціальністю “Кухар” в якій навчаються 16 учнів.

У ході проведення педагогічного експерименту було встановлено, що ефективне застосування окремих методів (проблемно-пошукового і методу самостійної роботи) викликає позитивні емоції до даної дисципліни, підвищує інтерес і творчу активність, а також сприяє підвищенню якості знань, умінь і навичок.

Також встановлено, що для досягнення активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання технології необхідно використовувати проблемно-пошуковий метод навчання в комплексі з методами стимулювання, контролю, самоконтролю та самооцінки.



Основні висновки. Таким чином, лише правильне використання методів навчання в ПЗО сприятиме більш повному, глибокому і осмисленому засвоєнню учнями знань, умінь та навичок, підготовці їх до самостійного набуття знань, до безперервної освіти.
ЛІТЕРАТУРА

1. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти / М.М. Фіцула . – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 263 с.

2. Макиенко Н. И. Педагогический процесс в училищах профессионально-технического образования / Н. И. Макиенко. – М.: В.Ш. 1997. – 256с.

3. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001 – 576с.



  1. УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ


Катерина Гунченко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: Чулкова Л. О.,

д. пед. н., професор (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ РЕФЛЕКСИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ У МАГІСТРАТУРІ

Акмеологічний підхід показав необхідність розвитку інтелектуальних якостей у керівників закладів освіти в професійному управлінні кадрами та їх професійному зростанні. Важливим чинником в розвитку інтелектуальних якостей є культура рефлексії керівника, яка допомагає керівникові удосконалювати міжперсональні відносини з підлеглими, розвивати у себе і підлеглих професійну компетентність, правильне розуміння професійних завдань і розмірковане їх виконання. Вирішення цього завдання можливо шляхом формування рефлексивної культури майбутніх керівників загальноосвітніх закладів у магістратурі.

Як зазначає В. Єлісєєв, рефлексивна культура керівника закладу освіти визначається як психологічне новоутворення, властиве природі творчої педагогічної праці, як системоутворювальний чинник професіоналізму, який характеризується сукупністю здібностей, способів і стратегій, що забезпечують усвідомлення і переосмислення змісту педагогічної діяльності, як механізм подолання стереотипів особистісного зростання і діяльності шляхом їх переосмислення і висунення інновацій, розв’язання проблемних ситуацій у ході виконання професійних завдань [3, с.17].

За Т. Бондаренко, рефлексивна культура постає як інтегративне, динамічне особистісне утворення, що виявляється в засвоєнні комплексу знань, умінь, способів самопізнання, самооцінки, формування "Я-позиції", уміння розв’язувати ситуації розриву [1, с.45]. До показників сформованості рефлексивної культури дослідниця відносить: теоретичні знання з рефлексії; рефлексивні вміння; здібності до рефлексивної діяльності; наявність мотивації рефлексивної діяльності; усвідомлення процесу формування рефлексивної культури [1, с.100].

Рефлексивну культуру майбутнього керівника Г. Дегтяр розглядає як особистісно-інтегративне утворення, що включає комплекс знань, умінь і здібностей, які реалізуються через спеціальні дії, спрямовані на виявлення, оцінку й узагальнення найбільш істотних ознак педагогічного процесу з метою досягнення його якісних змін, а також професійне та особистісне вдосконалення [2, с.6].

Здібність до рефлексії майбутньому керівнику закладу освіти дає можливість формувати образи і сенс життя, дії. Найважливішою особливістю рефлексії є її здатність управляти власною активністю відповідно до особових цінностей і сенсів, формувати і перемикатися на нові механізми у зв'язку з умовами, що змінилися, цілями, завданнями діяльності. А для того, щоб сформувати кожного як комунікабельну, соціально активну особу, розвиток рефлексії стає необхідною умовою рішення цієї задачі [3].

Тому, рефлексивна діяльність є формою активного ставлення людини до освоєння власного досвіду, що фіксується у рефлексії. З позицій культурологічного підходу рефлексивна культура постає як сукупність індивідуальних, соціально обумовлених способів усвідомлення і переосмислення суб'єктом власної життєдіяльності.

На основі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що результатами формування рефлексивної культури в майбутніх керівників закладів освіти є підготовка до творчої самореалізації, що виявляється у відході від шаблонів і стереотипів у своїй професії, віднаходження оцінно-критичного ставлення до різних її аспектів, вироблення програми особистісного і професійного саморозвитку, послідовного збагачення професійного досвіду і майстерності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко Т. А. Педагогические условия развития рефлексивной культуры у студентов : дис. на соискание учен. степ. канд. пед. наук 13.00.08 – теория и методика профессионального образования / Бондаренко Т. А. – Челябинск, 1999.- 191 с.

2. Дегтяр Г. О. Формування рефлексивної культури студентів педагогічних університетів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 – теорія і методика проф. освіти / Г. О. Дегтяр. – Х., 2006. – 19 с.

3. Елисеев В. К. Становление и развитие рефлексивной культуры учителя как субъекта педагогической деятельности : автореф. дисс. на соиск. научн. степени д. пед. наук: 13.00.08 – теория и методика профессионального образования / Елисеев В. К. – М., 2005. – 42 с.



Ольга Єрьоменко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: О.Б.Голік,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

На початку XXI століття постає проблема побудови такого закладу освіти, в якому були б створені умови для повноцінного інтелектуального, фізичного, духовного розвитку кожної дитини. Освіта одна з найголовніших стратегічних галузей розвитку країни. В ній зосереджено базовий потенціал майбутнього.

Наша держава виробила основні засади інноваційної політики, державної підтримки інноваційних проектів та структур, що забезпечують інноваційний розвиток України. У 1999 році Верховною Радою схвалено Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. У Концепції наголошується на тому, що „інноваційний розвиток є невід'ємною складовою частиною задоволення широкого комплексу національних інтересів держави".

Актуальність управління розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі підсилюється й тим, що реалізація сучасних підходів, принципів до управління загальноосвітніми закладами передбачає можливість широкого вибору мети, завдань, програм, форм, методів, засобів ефективних дій керівника, а отже, висуває особливі вимоги до реалізації функцій керівництва.

Основу нормативної бази інноваційної діяльності в освіті складають Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про наукову і науково-технічну експертизу” та ін.

Дослідження проблеми управління розвитком інноваційних процесів у загальноосвітніх школах різноаспектні, і розглядаються в таких напрямках: розробка теоретичних основ менеджменту як специфічної професійної діяльності (Б. Андрушів, М. Вудкок, Б. Гаєвський, Г. Дмитренко); дослідження психологічних механізмів управління освітою (А. Бодальов, Л. Карамушка, Н. Коломінський, В. Крижко, С. Максименко, Є. Павлютенков, Л. Уманський, Р. Шакуров); вивчення проблем інноваційних підходів до педагогічного менеджменту (Г. Єльникова, Л. Даниленко, Г. Дмитренко, В. Пікельна); аналіз проблем розвитку освітнього закладу (В. азарєв, М. Поташник, А. Моїсєєв, А. Капто, В. Єрошин, А. Лоренсов).



Мета дослідження: теоретично обгрунтувати сутність управління розвитком інноваційних процесів у загальноосвітньому закладі.

Методи дослідження: аналіз науково-практичних джерел, вивчення статей періодичних видань, які розглядають проблематику інноваційного керівництва у загальноосвітній школі, систематизація та класифікація основного понятійного апарату, узагальнення та систематизація набутої інформації.

У сучасній педагогіці існують різні погляди на освітні нововведення. Частина педагогів розглядає це як впровадження окремих систем і концепцій альтеративної освіти з минулою метою виявлення їхньої дієвості в соціокультурному середовищі сучасної школи. Для інших інновації асоціюються з такою якістю нового, якої раніше ніколи не існувало. Для третьої групи педагогів освітні нововведення мають суб'єктивний характер, оскільки залежать від того, наскільки це знання є новим для конкретної особистості. Досить поверхове уявлення на предмет освітніх інновацій у практиці шкільної освіти нерідко призводить до неусвідомленого перенесення різних ідей чи відтворення окремих педагогічних технологій, шо в результаті впливає на діяльність шкільного колективу.

Педагогічні інновації – це процес запровадження в практиці освітніх ідей, засобів, педагогічних технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень педагогічних систем і структурних компонентів освіти. Дане поняття має сумарний характер і складається з двох форм: власне ідеї та самого процесу впровадження педагогічної новації. Тому інноваційний процес доцільно розглядати як циклічний процес переходу до якісно іншого стану з ревізією застарілих норм та положень, ролей, а нерідко з їхнім переглядом. Особливого значення в інноваційному процесі набуває результативність кожного з етапів, бо це впливає на розвиток об'єкту, сприяє ефективній реалізації нововведення в повному обсязі.

Висновки. Нові цілі модернізації освітньої галузі спрямовані на розвиток національної системи освіти, що має відповідати викликам часу і потребам особистості, яка здатна реалізувати себе в суспільстві, що постійно змінюється.


ЛІТЕРАТУРА

1. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К., 2005. – 448 с.

2. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d109.htm

3. Крижко В. В. Теорія та практика менеджменту в освіті : навч. посіб. – Вид. 2-ге допрацьоване. – К. : Освіта України, 2005. – 256 с.



Олексій Засипко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: О.Б.Голік,

к.пед.н., доцент (БДПУ)


САМОРОЗВИТОК КЕРІВНИКА ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Соціально-економічні умови розвитку держави, інноваційні процеси зумовлюють необхідність випередженого розвитку освітньої галузі, модернізації управління освітою, якою передбачено “підвищення компетентності управлінців усіх рівнів”, а також принципово змінюють суть і механізми людської взаємодії, пріоритети життєвих цінностей та ідеалів, філософію і психологію освіти, роль особистості у суспільстві. Нові вимоги до рівня професійної кваліфікації керівних кадрів, компетентності та управлінської культури ставить також науково-технічний прогрес.

Зміни, що відбулися в освіти, по-новому висувають питання про особово-професійний розвиток керівника освітньої установи, оскільки більшість керівників не мають спеціальної управлінської освіти. Дослідження особи керівника освітніх структур, її розвитку і саморозвитку, професійної діяльності йдуть по багатьох напрямах. Є достатня кількість досліджень управлінської діяльності і стилів керівництва, розвитку професійної компетентності, мотивації, динаміки соціально-психологічної адаптації, особових характеристик і авторитету керівника.

Зіставлення результатів досліджень дозволяють зробити висновок про те, що на сьогодні недостатньо вивчені такі напрями, як саморозвиток керівника освітньої установи і умови його активізації, не ставилось завдання спеціального дослідження питання про вплив інноваційної діяльності на професійний розвиток керівника освітньої установи.

Мета дослідження: науково обґрунтувати шляхи саморозвитку керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Завдання дослідження: проаналізувати літературу з теми : “саморозвиток керівника як шлях підвищення професійної компетентності”; виявлення шляхів формування і удосконалення професійної компетентності керівника; визначення рівнів професійної компетентності керівника

Компетентність є складовою професійної кваліфікації керівника, визначальним чинником вдосконалення управління закладом і результативність його управлінських дій, на підвищення якої має бути зосереджена діяльність управління освіти.

Результати педагогічних досліджень вітчизняних учених з теми “компетентність керівника” (Н. С. Болгаріна, В. І. Маслов, Л. І. Даниленко, В. В. Олійник, Г. М. Тимошко) свідчать, що управлінська діяльність керівника загальноосвітнього навчального закладу в сучасних умовах є поліфункціональною, полідіяльнісною і професійною, зміст якої виходить за межі педагогічних знань і потребує і оволодіння ним педагогічним менеджментом, знаннями та вміннями суміжних галузей наук з управління.

Проблема підвищення управлінської компетентності керівника закладів знайшла своє відображення у працях учених В. С. Лазарєва, Л. М. Калініна, П. М. Щербань.

Теоретична та практична значущість проблеми підвищення управлінської компетентності керівників ЗНЗ зумовлена також необхідністю подолання низки суперечностей, зокрема, між: сучасними вимогами суспільства до особистості та професійної діяльності керівника та обмеженістю умов фінансового забезпечення для здобуття другої спеціальної освіти та умов розвитку професіоналізму й творчості; зростанням обсягу і зміною змісту управлінської діяльності, зокрема, збільшенням кількості модернізованих функцій і видів діяльності; об’єктивною потребою регіону у висококомпетентних керівних кадрах та наявною системою їх відбору, призначення на посаду без спеціальної професійної підготовки у системі вищої педагогічної освіти;

Висновки. Дослідження недоцільно зосереджувати тільки на професійному саморозвитку. Самовдосконалення лише в тому випадку є повноцінним, якщо воно зачіпає практично всі сфери життя і виходить за рамки чисто службової проблематики.
ЛІТЕРАТУРА

1. Маралів В. Г. Основи самопізнання і саморозвитку / В. Г. Маралів. – М. : Academa, 2002. – 250 с.

2. Цукерман Г. А., Психологія саморозвитку / Г. А. Цукерман, Б. М. Майстрів. – М. : Інтерпракс, 1995. – 288 с.

3. Сухоленова О. Г. Етапи саморозвитку особистості // Психологія : Зб. наук. праць. – 2000. – 3 (9).



Валентина Карташова,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: к.пед.н., доц. Немченко С. Г.

(БДПУ)
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ТА РЕФЛЕКСИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

Актуальність теми дослідження обумовлена інтенсивним розвитком теорії соціального управління та необхідністю адекватної наукової реакції на новий практичний досвід керівництва загальноосвітніми закладами різних типів і форм власності. Потреба в поглиблених теоретико-методологічних дослідженнях зумовлена вимогами реформування освітньої системи, визначеними законами “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Державною національною програмою “Освіта (Україна ХХІ століття)”, концепцією 12-річної загальної освіти.

Базуючись на теорії соціального управління та положеннях наукового менеджменту, вітчизняні дослідники останнім десятиріччям досить докладно вивчили загальні механізми управління середніми закладами освіти, що дістало відображення у відповідних працях В. М. Бегея, Є. Г. Березняка, В. І. Бондаря, Г. В. Єльникової, Н. М. Островерхової, В. С. Пікельної тощо. Окремі функціональні аспекти управління навчальними закладами були висвітлені в роботах Л. М. Карамушки, Л. М. Калініної, О. М. Коберника, Є. М. Хрикова та інших.

Мета дослідження полягає у визначенні єдності та відмінностей традиційного та рефлексивного управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Порівняння двох видів управління вказує на їх суттєві відмінності. Процес рефлексивного управління може бути представлено у вигляді трьох етапів: рефлексивний аналіз, впровадження керівного інтенсифікуючого впливу, забезпечення стійкості переходу школи зі стану екстенсивного самокерованого розвитку в стан інтенсивного самокерованого розвитку.

Мета традиційного управління полягає у забезпеченні оптимального функціонування навчального закладу; рефлексивного – переведення освітньої установи на більш високий якісний рівень, забезпечення розвитку та оновлення, відповідність педагогічного процесу вимогам сучасності.

Таким чином, розвиток освітньої установи передбачає радикальну перебудову управління нею, його децентралізацію, демократизацію та гуманізацію. Це потребує оновлення функцій управління сучасним навчальним закладом, розробки та впровадження нових форм організаційно-педагогічної діяльності, підвищення рівня соціально-психологічних знань та умінь роботи з людьми.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар В. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект / В. Бондар. – К. : Радянська школа, 1987. – 160 с.

2. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті : навч.-метод.посіб. – К. : Освіта України, 2005. – 440с.

3. Маслов В. І. Наукові функції процесу управління загальноосвітніми навчальними закладами : навч. посіб. – Тернопіль : Астон, 2007. – 150 с.



Світлана Мельничук,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: І.Ф. Шумілова,

к. пед. н., доцент (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ У МАГІСТРАТУРІ

Актуальність Європейська інтеграція України гостро ставить питання вдосконалення підготовки висококваліфікованих кадрів у вищих навчальних педагогічних закладах, що є необхідною умовою вдосконалення освітніх послуг. При цьому особливого значення набуває формування у майбутніх керівників загальноосвітніх закладів педагогічної культури, що в поєднанні з професійними знаннями сприяє вдосконаленню умінь та навичок управління, конкурентоспроможності майбутнього фахівця, його кар’єрному зростанню.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що вивчення проблеми формування професійної культури майбутніх керівників навчальних закладів в умовах магістратури не була предметом спеціального дослідження, тому потреба більш детального вивчення цього питання обумовила вибір теми дослідження.



Ступінь досліджуваності проблеми. Дoслiджeнню пpoблeми фaхoвoї пiдгoтoвки мaгiстpiв з мeнeджмeнту oсвiти пpидiлялaсь пeвнa увaгa, зoкpeмa тaким її aспeктaм: мeтoдoлoгiчнi oснoви стaнoвлeння упpaвлiнськoї культуpи кepiвникiв шкіл (В.П. Aндpущeнкo, I.A. Зязюн, В.Г. Кpeмeнь, Т.В. Пaнчук, В.С. Пiкeльнa, Н.I. Сeлiвepстoвa, A.Й. Сиpoтeнкo, тa iн.); пpoблeми пpoфeсiйнoї oсвiти (С.У. Гoнчapeнкo, С.O. Сисoєвa, Я.В. Цeхмiстep тa iн.) У пeдaгoгiчних пpaцях висвiтлeнo кoнцeптуaльнi зaсaди кoмпeтeнтнiснoгo пiдхoду (A.Г. Бepмус, Т.М. Дeсятoв, В.В. Кpaєвський, A.В. Хутopський тa iн.); пpoблeми фopмувaння пpoфeсiйнoї кoмпeтeнтнoстi кepiвникa (В.I. Мaслoв, O.I. Пoмeтун тa iн.); фaхoвa пiдгoтoвкa мaгiстpa у вищих пeдaгoгiчних нaвчaльних зaклaдaх (Ю.I. Зaвaлeвський, К.М. Лeвкiвський, I.М. Нaумeнкo, В.Л. Пeтpeнкo тa iн.) Для дoслiджeння тeopeтичних i практичних пpoблeм підготовки професійних керівників велике значення мають пpaцi з мeнeджмeнту (Г.A. Дмитpeнкo, В.Є. Берека, Л.М. Кaлiнiнa, Л.М. Кapaмушкa тa iн.); пpoфeсiйнo вaжливi якoстi oсoбистoстi мeнeджepa oсвiти досліджують (В.Г. Aфaнaсьєв, Ю.A. Кoнapжeвський, В.O. Сухoмлинський, П.В. Худoмiнський тa iн.); oсoбливoстi дiяльнoстi мeнeджepa в oсвiтнiй гaлузi висвітлюють (Н.Л. Кoлoмiнський, Н.В. Кузьмiнa, Є.М. Пaвлютeнкoв, Л.A. Пepмiнoвa, В.Я. Якунiн тa iн.); тeopeтичнi й мeтoдичнi зaсaди нaвчaння мeнeджepiв oсвiти досліджувались (Л.I. Дaнилeнкo, В.В. Oлiйник, O.O. Opлoв та iн.). Вoднoчaс мoдepнiзaцiя вищoї пeдaгoгiчнoї oсвiти у свiтлi глoбaлiзaцiйних, iнтeгpaцiйних тa сoцioкультуpних пpoцeсiв у суспiльствi зумoвлює нeoбхiднiсть дoслiджeння пpoблeми фaхoвoї підготовки майбутніх керівників загальноосвітніх закладів.

Об’єкт дослідження: професійна культура майбутнього керівника загальноосвітнього закладу.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет