Твори в чотирьох томах

Такіто діла!

Чи кусали вищедубечанців бджоли, чи не кусали, нам не відомо,— ми писали про інший район.

молокологи... 1

Що таке молоколог, інтересуєтесь? Як що?

Зоолог, як ви знаєте,— людина, що розуміється на зоології.

Біолог — на біології.

Молоколог — людина, що дуже сильно інтересується молоком.

В одному районі корови не дуже щедрі на молоко: по нуль цілих, півглечика десятих на фуражну корову.

Дійшло в деяких колгоспах до того, що доярки фуражну корову за дійку — смик! — а корова — муу!

Старі колгоспники, которі вже бувалі, та й чесні зоотех­ніки кажуть:

— Фуражна корова голодна, вона молока не дасть! Навіть півглечика десятих не дасть!

Секретар нагримав на зоотехніків:

— Із ситої корови й моя бабуся молока надоювала! Так то ж коли було! За царя Панька! А тепер ми вже до авто­матики дійшли, до телемеханіки, а ви все старої співаєте! Доїть корови день і ніч, а щоб мені молоко було!

Спробували.

Почепили на Маньку перпетууммобільні автодоїльники. Так би мовити, на віки вічні... Стоять, чекають... Стоїть і Манька... Стоїть, реве... Молока — нема.

Уночі, коли біля Маньки залишилася вартова доярка, старенька Марфа Карпівна, а на фермі — сторож дід Карпо Петрович, дивилися вони на Маньку, дивилися, а потім дід і каже:

— Шкода корови! Поглянь, Марфо, тут за порядком, а я збігаю додому, є в мене оберемок сіна, принесу, може, щось капне.

Приніс Карпо Петрович оберемок сіна.

— Ставай, Марфо, з сіном спереду, а я з вилами ззаду. Подивимось, чи не буде наслідків.

Наслідки з'явилися одразу спереду і ззаду. Замовкла Манька, хапаючи сіно, стало дужче чути, як гуде в вакуумі, а молока не було.

Карпо Петрович глибокодумно заявив:

— Так воно одразу не закапає! З рота до хвоста ближче, ніж до дійки, та й путь пряміша, а до дійки попоцвіркаєш по тих залозах. Не буде, Марфо, діла!

— Та хай коровка хоч попоїсть, спасибі тобі, Карпе! Одно слово, теоретична настанова секретаря практикою

не підтвердилася.

2

— Ну як? — грізно запитав секретар.

— Ат! — махнув рукою секретар, а проте вирішив з'їзди­ти на Всесоюзну сільськогосподарську виставку подивитися, як воно з цією справою у передовиків.

Поїхали.

ПО

Для набуття досвіду в сільському господарстві із району до Москви на Виставку поїхали секретар райкому, голова райради і — що особливо цінно для розвитку сільського господарства! — заврайторгом, завскладом чайної, голова райспоживспілки і керівник контори «Заготживсировина».

їздилося весело.

Повертаючись додому, районні керівники наказували завторгові й завчайної та голові райспоживспілки:

— Ви, хлопці, дивіться! Як не буде в нашій чайній таких ескалопів, як у «Метрополій, душа з вас вон! Ви гадаєте, що ми вас так собі, прогулятися до Москви возили?!

З

Приїхавши додому, районні керівники скликали зо­отехніків:

— Дояться! — відповіли зоотехніки.

— Часто?

— Як треба телята годувати!

А директор МТС авторитетно зауважив:

— Навіщо ті телята годувати? Молоко тільки розтринь­куємо! Тепер же, кажуть, корови без телят дояться!

...А в районі ревли корови і гребли передніми ногами бугаї. Свистів вітер, колючий, пронизливий, мокрий... І не тільки в степу, а в декого з керівників під картузами.

МЕТИКОВАНИЙ ГОЛОВА КОЛГОСПУ (Новорічна фантазія профілактична)

1

В одному колгоспі править дуже метикований голова правління.

— Товаришу голово! А вам не соромно, що в сусідній артілі урожай зернових в середньому по двадцять центнерів з гектара, а у нас і на десять не витягнемо?

Голова на це весело відповідав:

— Викрутимося!

— А чого ми, товаришу голово,— говорили йому тварин­ники,— силосу для скоту не заготовляємо? Он у сусідів уже раннього силосу двісті тонн заготовили, а ми ще й не бралися!

І на це голова весело одказував:

— Викрутимося!

І що ви гадаєте, таки викручувався голова: і врожай у нього в середньому у сводках був більше, як по чотир­надцять центнерів, і силосу в нього, знову ж таки у сводках, було заготовлено сотні тонн.

Як викрутився?

Дуже просто.

Озима пшениця в нього вродила центнерів по п'ятнадцять, а овес — по чотири центнери. Що він зробив. Він дав роз­порядження видавати овес коням. На папері, розуміється... А в сводці показував, що зібрано вівса по чотирнадцять цент­нерів з гектара. От і вийшов у нього пересічний урожай зернових (без кукурудзи) більш ніж по чотирнадцять центнерів з гектара.

А нашому голові що: аби цифра була справна!

— Чому нема вівса в засіках? — запитували голову.

— Коні иоїяи! — відповідав голова.

Кількадесят гектарів кукурудзи колгосп викосив на зелені корма.

А в сводках?

А в сводках він узяв та й показав, що всю ту зелену масу він засилосував.

І цифра заготовленого силосу вийшла дуже справна.

— Чому нема силосу в траншеях? — запитували голову.

— Корови поїли! — відповідав голова.

Колгоспні корови дали молока по тисяча двісті літрів на фуражну корову.

По сводках було показано, що з кожної фуражної корови надоєно по дві тисячі літрів.

— А чому ж так мало молока державі продано? — запитували голову.

— Телята випили! — відповідав голова.

Коли в районі поставала справа про нашого метикованого голову, в райкомі говорили:

— Не подобається нам цей голова! Представники райвиконкому заперечували:

— А чому не подобається? У нього не гірш, як і в інших! А головне, він у нас метикований! Викрутиться!

І голова викручувався.

2

Над колгоспом, де головує наш метикований голова, шефствує колектив лісгоспу.

За допомогою шефів колгосп побудував непогані корівни­ки, свинарник, пташину ферму.

Шеф допоміг колгосп електрифікувати і радіофікувати.

А коли в колгоспі чи сівба, чи жнива, чи молотьба,— го­лова колгоспу завжди дзвонив до шефів:

— Дорогі шефи! Біда! Допоможіть! Зашиваємось!

І вже на другий день летить у колгосп машина з робіт­никами лісгоспу рятувати своїх підшефних.

І якось так завжди виходить, що шефи працюють, ну, ламають, приміром, на полі кукурудзу чи копають картоп­лю — нема біля них колгоспників.

— А де ж ваші люди? — запитують шефи.

Голова колгоспу, приємно посміхаючись, одповідає:

— Наші люди на іншій роботі! В тімто й допомога ваша, дорогі наші шефи, що ви своєю роботою дали нам змогу перекинути наших людей на інший вузький участок роботи! Ви картоплю копаєте, а в цей час наші люди готують насіння для озимої сівби. Ми з озимою сівбою запізнилися і кинули тепер туди всю робочу силу! Велике вам, дорогі шефи, спасибі за вашу допомогу, без вас ми ніяк би з робо­тою не справились.

Шефи раді, що їхня робота таки справді корисна, що вони шефствують не на папері, а таки так, як і треба, посправжньому, поділовому.

Хіба ж їм спаде на думку, що голова з бригадиром уже давно порозумілися, що, мовляв, як приїдуть шефи, свої люди хай на своїх присадибних ділянках пораються, в кого ще на власних огородах роботу не закінчено, а хто з ого­родами вже впорався,— хай у город поїдуть, побазарюють,— побайдикують хай, одне слово.

— А чого нам?! Шефи пороблять! Шефи в нас — золотий народ! — вихвалявся голова.

І про свого голову колгоспники завжди доброї думки:

— От у нас голова, так голова! Колгосп, щоправда, хоч і не дуже у нас передовий, та> проте, жити можна! Хоч трудодень у нас, сказать, і не дуже вже такий рясний та важкий, так ми ж і не дуже й наполягаємо на колгоспну роботу,— завжди є час у себе на вгороді і посадити, і про­полоти, і прибрати, і на базарі в городі продати... Живемо, одне слово,, непогано!

З

Колгосп має неабиякі грошові прибутки.

З базару!

Щодо базарних справ наш метикований голова великийтаки комбінатор.

Про таких колись старі люди говорили: «О! Це такий, що й рідного батька продасть!»

Ми говоримо не про нормальні торговельні операції, в яких кожний колгосп, виконавши державні поставки, вільний робити, як він уважає для себе за краще,— ні, ми говоримо про комерційні всілякі комбінації нашого голо­ви, від яких (комбінацій) тхне неприкритою спекуляцією.

Він має агентуру по базарах, має своїх «кореспондентів», і, дістаючи інформації про становище на певному базарі, він «ловить момент».

Він не від того, щоб продати перед весняною сівбою насіння ярових культур, аби тільки добре заробити.

— А чим сіятимете? — запитують голову.

— Викрутимося!

І він викручується.

Він має багато скрізь друзівприятелів: у того позичить, у того прикупить,— дивись, і викрутився — посіяв. Як посіяв, яким насінням? А ви його запитайте! Дістанете відповідь:

— Як яким насінням? Кондиційним!! Аякже ж!!!

Він навіть образиться на вас, що ви могли подумати, що він посіяв абияким насінням!

Комерційні операції дають колгоспові чималі грошові при­бутки.

Він іще й вихваляється!

Він може лрисоромити чесного голову передового колго­спу, що той видав грошей на трудодень менше, ніж він, голова колгоспу непередового, а такого собі, ну, середнього...

— Як же це ви так, товаришу! Передовий колгосп, і так мало грошей на трудодень! У нас — більше! А нам кажуть, щоб ми на вас рівнялись!

4

Перед Новим роком голова ходив заклопотаний: де зустрічати Новий рік?

— Пора силос одкривати! Нема чим годувати корови!

— Мороки з тим силосом: то його заготовляй, тепер його одкривай! Ну, заготовити, спасибі їм, шефи нам допомогли! Ага! Ось що! Взавтра шефи приїдуть Новий рік зустрічати, ми їх і попросимо силосну траншею відкрити! Урочисто! Ви, мовляв, заготовляли, ви й відкриєте! Ще й промову виголосимо про значення шефської роботи! О!

Зав тваринницькими фермами дивився^ на голову з за­хопленням:

— От голова! От голова! Якби мені замість моєї голови та отаку голову! Метикована!

5.

Чи було це все насправді? Не було!

А для того, щоб цього не було! У наступнім році! З Новим роком вас, товариші!

ОЙ ТИ, ЗИМУШКА, ЗИМА... 1

Прапрадід мій чумакував: у Крим по сіль їздив. Як і на­лежить чумакові — волами. То про мого прапрадіда пісні співаються:

Занедужав чумаченько, Упав та й лежить, Ніхто його не спитає, Гей, гей, що в його болить...

Так мій отой самий прапрадід, ще до того, як він зане­дужав, та розповідав своїй сестрі в других, а та ще пере­казувала ятрівці моєї баби, а ятрівка — бабі, а баба моїй тітці, а тітка вже мені отаку «сторію», причому баба бо­жилася й заприсягалася, що це все чистісінька правда.

Коли аллах сотворив світ і закінчив свою роботу, на землі наступила весна і на всіх деревах у земному раю почали розпукуватися бруньки.

І потяглося до бруньок гетьчисто все живе і на землі суще: той те хапає, той інше. Одне слово, ніякого порядку. Аллах бачить, що треба навести лад, покликав він усіх до себе й звелів кожному вибрати одне якенебудь дерево або квітку, щоб потім тільки з того й користуватися. Мої предки отоді вибрали вишню...

Прийшов і чорт.

— Ну, що ж ти, чорте, вибрав? — питає аллах. Чорт відповідає:

— Кизил.

— Гаразд. Бери собі кизил,— посміхнувся аллах. Зрадів чорт. Усіх, мовляв, обдурив: кизил першим од

всіх дерев зацвітає, значить, і дозріє раніш од всіх. А пер­ша ягода — дорога ягода: повезе свій кизил на базар, доб­ре продасть, дорожче від усіх.

Настало літо. Почали дозрівати плоди: черешні, вишні, абрикоси, персики, яблука, а кизил усе зелений. Твердий і зелений.

Не зріє кизил. Згодом червоний зробився, але як і ра­ніше,— твердий і кислий.

— Ну, як твій кизил? — глузують люди.

— Гидота, а не ягода. Не повезу на базар! Збирайте самі!

І от пізно восени, коли по садах позбирали всі плоди, пішли люди в ліс і побачили почорнілу ягоду, але дуже солодку і смачну. Позбирали й ласують, глузуючи:

— Проґавив!

Чорт дуже розлютувався і помстився на людях.

Другої осені він зробив так, що кизилу вродило вдвоє, а може, і втроє більше, ніж минулої, і сонцеві, щоб він дозрів, довелося послати на землю значно більше тепла.

Зраділи люди, що такий великий врожай кизилу, не зрозуміли каверзи. А сонце виснажилося за літо, і наста­ла на землі така зима, що повимерзали в людей садки.

Від того часу така ознака: коли врожай на кизил — буде холодна зима.

2

Праправнуки мого прапрадіда тепер їздять у Крим не волами.

їздять вони в Крим не по сіль, а відпочивати у чудес­них санаторіях та будинках відпочинку, набиратися сил під цілющим промінням життєдайного кримського сонця на березі ласкавого синього моря...

Та й Крим тепер не той, який був за тих часів, коли долею людською керував аллах з чортами. І люди вже не ті, і порядки не ті. Кращі, одним словом, порядки введено. Незрівнянно кращі. На розширення садів та виноградни­ків лінію взято. На картоплю і овочі. На кукурудзу. На розвиток громадського поголів'я худоби. Багато голів колгоспів працюють з перспективою, уперед тобто дивля­ться. Корми, наприклад, уже не на один рік, а на цілих два роки заготовляють. Кращі колгоспи з польовими робо­тами до свят ще справились, до весни готуватися почали.

Однак переказують нам, що ніби ще й тепер тряпляються серед голів кримських колгоспів люди, які ще й досі не втратили віри у велику силу кримського чорта.

Такому голові кажуть:

— Товаришу! Зима ототот... А у вас ще на полі куку­рудза, а у вас ще приміщення для худоби не відремон­товані, не утеплені, корми не підвезені, про силос ви не подбали... Як же ви зимуватимете?

А такий голова відповідає:

— Зима тепла буде. Хіба не помітили, що цього року кизилу зовсім не вродило? Перезимуємо!

А того й не знає, що трапилося з одним таким забобон­ним головою.

Голова цей, побачивши, що врожай на кизил нікчемний, вирішив, що зима буде «сирітська», і до зими як слід не підготувався.

Перезимуємо, мовляв.

Одного разу зайшов голова у закусочну, щоб на дозвіл­лі помріяти про перспективи розвитку господарства свого колгоспу,— а такі голови, як ми знаємо, дуже полюбля­ють мріяти здебільше в закусочній. Ну, зайшов, значить, він у закусочну, попрохав пива,— от уже вам не докажу, чи просто пива, чи вже те пиво було як причіп,— випив

кухоль, випив два, і замріявся, й задрімав, поклавши на стіл голову. Ну, після трудів... Задрімав, і привиділося йому, що вся колгоспна худоба дивиться на нього й реве... І так сумно, так печально реве... Реве кріпко, але на середніх нотах. А потім бугай,— не знаю вже чого, чи щось згадав, чи чогось злякався,— як ревоне, мов з гармати стрельнув. Голова як підскоче... Підскочив і не може голови від сто­ла підвести: волосся до столу примерзло, хотів одмочити пивом,— пиво в кухлі замерзло. Насилу офіціантка відхукала.

Довелося бігти в перукарню голову поголити,— так за­куйовдилося волосся. А які були кучері!

І досі, як згадає, тремтить увесь, сам себе картає: — І надала мені сатана повірити у той гемонський уро­жай кизилу.

Бо справа не закінчилася потерею кучерів: невдовзі були звітновиборні збори в колгоспі, і його на голову вже не обрали.

Таке на світі буває...

До зими слід готуватися вчасно.

ПРИВІТ! ПРИВІТ!

Польовий стан тракторної бригади однієї МТС розташу­вався під невеличким переліском, де стояв сякийтакий ва­гон, по правді сказати, обшарпаний вагон, з вузькими у ва­гоні лавами, на яких валялися довгасті тонкуваті пере­пічки.

Про ті перепічки голова правління колгоспу, пишаючись, самозадоволено говорив:

— Колгосп не поскупився і придбав для трактористів матраци! О! А ви говорите!! У нас механізатори, як нігде, заосмотрені! О!

Ви цікавитеся, в якім це колгоспі і в якій МТС?

Подумайте самі! А найкраще поїдьте в польовий стан тракторної бригади та й подивіться: може, якраз саме це у вашому колгоспі і у вашій МТС.

Зима, кажете, тепер? Польових станів нема вже на полі?

Так тоді подивіться, де ті перепічки на зиму поскладено, от і пересвідчитеся, чи це у вас, чи не у вас!

У тому вагоні стояв похмурий і завжди мовчазний ра­діоприймач — хоч і стирчала над вагоном антена, бо ба­тареї біля того радіоприймача давно вже повисихали, сіра мишка там кубелечко намостила, і в нічній тиші частогусто чулися звідти мишачі позивні — піnil ггіпії

Голова правління колгоспу, пишаючись, самозадоволено говорив:

— У нас польовий стан тракторної бригади радіофікова­ний! А ви говорите! Щоб я та поскупився для культурного обслуговування наших механізаторів?! О! У них є й шахи, у них є й доміно! Вони в мене культурно відпочивають! О! І газети! І журнали! О!

Шахову дошку шашелі поточили, шахові фігури миші погризли, а з доміно залишився самий «генерал» (дубль шість).

Газети надходять на польовий стан.

От і вчора, і третього дня, і на тому тижні:

— А де наші газети, товариші?

— А я плиту чим розпалюватиму? — кричить Одаркакуховарка.— Дрова вогкі, не горять, без обіду будете?

Механізатори культурний свій відпочинок щодня прово­дять так:

— Карті місце!

— Ти куди шістку кидаєш?! Сімка ж іде! Одаркакуховарка щодня кепкує:

— Дайте, я з ваших карт юшки наварю: до того вони засмальцьовані.

Механізатори описуваної тракторної бригади працюють сумлінно, і врожаї в колгоспі непогані.

— Та поговори ти з головою, доки ми будемо отак тут поневірятися?! — бралися за бригадира трактористи й ком­байнери.

— Та в мене від балачок уже язик опух! — одмахувався бригадир.— Хіба ви не знаєте голови нашої артілі?!

А голова артілі тим часом скрізь вихвалявся:

— От у мене механізатори! Вони в мене живуть, як... Та куди там мені так жити!

Бригадир тракторної бригади і трактористи з комбай­нерами думали:

«Ну, приїде хтось чи з райкому, чи з обкому, ми вже йому все розкажемо, ми йому все покажемо, щоб вони знали, як дбає про механізаторів наш самовпевнений голова».

От одного разу завітав до польового стану тракторної бригади секретар по зоні МТС.

— От добре, що приїхали! — кинулися до його механі­затори.— От добре!

— Ну, як поживаєте? — запитав їх, сидячи в машині, секретар по зоні МТС.

— А от зайдіть подивіться!

— Працюєте ви, товариші, непогано! Молодці!

— Та зайдіть же до нас!

— Спішу на засідання в райком! Іншим разом якось! Привіт! Привіт!

Та й поїхав.

* * *

— Здорові були, товариші механізатори! — привітно ви­гукнув з машини секретар.— Як ся маєте?

— От добре, товаришу секретар, що приїхали! Живемо ми, по правді сказати, не дуже! Та зайдіть самі, поди­віться!

— А працюєте ви непогано, товариші! Молодці!

— Та працюємо! А могли б і краще працювати, так умови в нас, товаришу...

— А які такі умови? Голова мені доповідав, що всім забезпечені!

— Та ви зайдіть подивіться самі...

— Правильно, товариші, слідтаки мені з вами погово­рити, так, розумієте, бюро через півгодини! Іншим разом обов'язково поговоримо! А темпів не здавайте! Ні! Ні! Рівняйтесь на кращих! Ангеліну випередити слід! Гіталова! О! Ну, привіт, привіт!

Та й поїхав.

* * *

— Здорові були, товариші механізатори! — приві­тався з машини начальник.

— Здрастуйте, товаришу начальник!

— Якої МТС будете?

— Енської.

— Яка бригада?

— Надцята!

— Хто бригадиром?

— НепитайлоІ

— А, чувчув! Непогано, товариші, працюєте! Молодці!

— Та воно так, товаришу начальник, та ми могли б і краще працювати, якби умови в нас...

— А які такі умови! Секретар райкому говорив мені, що ваш колгосп усім вас, товариші, забезпечує!

— Та ви зайдіть подивіться самі...

— Та слід би було, товариші, та на сьогодні якраз я скликав головних агрономів МТС області. Поспішаю, щоб не запізнитись! Незручно, знаєте! Темпів,' товариші, не здавайте! Мені дуже приємно буде вручити вам пере­хідний Червоний прапор обкому і обласної Ради як най­кращій тракторній бригаді в області. Натискуйте, до­рогі товариші! Привіт! Привіт!

Та й поїхав.

* * »

— Ну, як живете? — питаю.

— Та нічого,— відповідає т. Непитайло.— А можна б жити далеко краще, якби наші керівники більше нам, механізаторам, уваги приділяли! Та ви зайдіть, ми вам розкажемо, а ви їх у «Перці»! От матеріальчик! Зайдіть, поговоримо!

— Та воно б і слід справді зайти, так сьогодні ж переддень Нового року, онуки чекають Новий рік зустрі­чати, не можу, ніяк не можу! Хай іншим разом! А тракто­ри ви ремонтуйте як слід! І темпів не збавляйте! Привіт! Привіт!

Та й поїхав.

Лист до редакції

В «Известиях» було надруковано фейлетона пре те, що я ніби не заїхав до тракторної бригади Енської МТС, незва­жаючи на запрошення бригадира познайомитися з їхнім життям і допомогти ліквідувати неполадки в їхньому

побуті. Факти підтвердились. Оголошую собі сувору до­гану з останнім попередженням. На випадок повторення такого, буде вжито якнайрішучіших заходів аж до привсе­людного занурення власної совісті у макітру з тертим червоним перцем.

О. В.

НОВІ ЧАСИ — НОВІ ПІСНІ

Та трагічна пригода, очевидно, дуже сильно вразила керівника одного колгоспу Дніпропетровської області: і для того, щоб у них сторожів не крали, вони мають у кол­госпі не вісімнадцять, а 86 (вісімдесят шість!) сторожів.

Що робили сторожі, щоб не сумувати, поки їх було всього тільки вісімнадцять чоловік?

Вони грали в підкидного, боролися навхрест і підсилки, піднімали на тваринницькій фермі бугая.

Подейкували, щоб придбати їм футбольного мяча,— хай би, мовляв, потренувалися та Кубок СРСР для кол­госпу виграли!

Взагалі розважалися, як могли, бо самі ж подумай­те — сумно байдики бити цілісіньку ніч, та ще взимку, коли ночі довгі, довгі та нудні, як нудна буває доповідь про культосвітню на селі роботу.

А тут вже маєте не вісімнадцять, а вісімдесят шість сторожів!

Масштаб який!

Так тут такого можна наробити, що не життя буде, а малина!

Насамперед слід набрати певних організаційних форм. Організувати із сторожів самостійний колектив. Колектив сторожів. Колстор.

Обрати правління колстору.

Господарських справ колстор, розуміється, не має нія­ких — його артіль годує, зодягає і обуває,— отже, йому слід поширити художню самодіяльність, організувавши від­повідні гуртки: драматичний, хоровий і фізкультурний.

І «пайшла рвать»...

І яка буде сенсація, коли на республіканському огляді художньої самодіяльності конферансьє оголошує:

— Виступає самодіяльний хоровий гурток сторожів артілі з Дніпропетровщини. «Кучерява Катерина». Слова й музика народнії Соло — один із сторожівкорифеїв Гордій Пана­сович Триндикало!