У сучасних умовах становлення ринкової економіки сфера освіти залучається до системи ринкових відносин. Це супроводжується оновленням змісту освіти, вдосконаленням її методики
жүктеу/скачать 225 Kb.
|
| ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Історична довідка про ігрові методи навчання Навчання, процес керований. Для досягнення мети уроку, необхідно організувати навчання, застосувати ефективні методи його. Традиційні методи навчання відіграли важливу роль у розвитку системи навчання. Завдяки їм розширилася діяльність вчителя та учня у процесі навчання. Знання стали міцними, дієвими. Однак, традиційні методи навчання обмежують можливості викладання, тому виникає недостатній рівень творчого мислення підлітків. Тому в систему методів навчання, що є традиційними, потрібно додавати нетрадиційні методи, методи ігрового характеру, які мають ще й велике виховне значення, готують учнів до творчої праці. Видатний філософ античності Платон (428 або 34 рр. до н.е.) першим почав розглядати гру як засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності учнів; формування в них соціальних якостей та бажання працювати. Гру він розглядав як засіб цілеспрямованого спостереження за дітьми, як метод діагностики особистості. Відомий римський оратор Марк Фабій Квентіліан ( приблизно 35-96р) стверджував, що в ігровому навчанні необхідно знати міру, « щоб тоді, коли гра як навчання використовується недостатньо, не виникла ненависть до навчання. А тоді, коли її забагато – привичка до бездіяльності». Цікаві висновки французького філософа Мішеля Монтеня (1533-1592) « Навіть гра стане частиною навчання…, бо вони допомагають вихованню і тіла і душі». Відомий педагог , анатом, лікар, автор наукової системи фізичного виховання П. Лесгафт (1837-1909) в статті «Про гру в сімейному колі» виклав думки про проблеми використання гри у сімейному вихованні. Його увагу привернув той факт, що свою першу освіту дитина отримує у сімейному колі за допомогою імітаційних ігор. Діти є дзеркалом оточуючого їх світу, приймають у грі всі звички свого середовища, все, що бачать та слухають. Цінними залишаються поради П. Лесгафта педагогам про організацію ігрової діяльності учнів. У грі відбувається розвиток та засвоєння знань, виховання моральних цінностей, духовний ріст учнів. Тому вчений був впевнений, що освіта повинна сприяти розвитку індивідуальних здібностей особистості, особову роль при цьому відводиться ігровим методам навчання. Традиції світової філософської та педагогічної думки відносно ролі ігрового навчання в формуванні особистості учнів продовжили вітчизняні педагоги. Серед них К.Ушинський (1824-1870), який відмічав, що «.. при навчанні та вихованні теорія та практика ігрового навчання повинні стати одним з головних предметів учительських семінарів». В ігровому навчанні учні більш самостійні, можуть використовувати та розвивати свої знання, вміння, навички. Ігрове навчання сприяє соціалізації особистості учнів. Відомий український педагог та громадський діяч Софія Русова (1856-1940), присвятила своє життя створенню національній системи навчання та виховання. Була впевнена, що « … для соціального виховання учнів кращій засіб – це гра та сумісна праця…» «Учні не можуть спокійно себе поводити, якщо у їхньому житті не існує гра…», - стверджував С.Т.Шацкий (1878-1943). Бажання грати, перевтілювати всі життєві події у гру – характерна риса, що притаманна тільки дитячому та юнацькому віку. Поради С.Т.Шацкого про методику організації ігрового навчання: «… у грі повинен бути метод, послідовність; вводити її необхідно враховуючи вік учнів». Важливим є висновок С.Т.Шацкого про те, що творчі сили мають всі: і маленькі, і великі – необхідно лише створити для їх прояви необхідні умови. Такі умови повинні створювати вихователі, вчителя, батьки. Видатний педагог О.С.Макаренко (1888-1939) називав ігрове навчання важливим методом роботи з учнями, в процесі якого вони розвиваються, стають активними співучасниками, а не пасивними спостерігачами. Для В.А.Сухомлинського (1918-1970) ігрова форма навчання учнів була іскрою, яка розпалювала вогонь їх інтересу. Оригінальним є його порівняння ігрового навчання з великим та світлим вікном, через яке вливається у духовний світ учнів потік знань, понять. Широко використовував ігрову форму навчання у своїй практичній діяльності вчений, педагог – практик Ю.П.Азаров. Біля 1000 днів з його чотирирічної роботи директором у школі-інтернаті пройшли у ігровій формі. Він прийшов до висновку, що ігрова діяльність може та повинна пронизувати учбовий процес, організацію трудової діяльності, одним словом – всі види діяльності учнів, тому, що в цей момент відбувається розвиток учнів, формується майстерність педагогів. На даний час немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів навчання. Є.А.Литвиненко та В.І. Рибальський вирізняють сім основних методів активного навчання: ділова гра, ролева гра, аналіз конкретних ситуацій, активне програмоване навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція. В.Я.Ляудіс наголошує, що кожний з методів виникав як « спроба подолання обмеженості традиційних методів навчання, а також і тих обмежень, які породжувалися активним методом». Психолог Н.П.Анікеєва впевнена, що «…навчання у формі гри – це спосіб, завдяки якому виховання людини любого віку трансформується у самовиховання». Для більшості учнів, учасників ігрового навчання, характерно формування позитивних рис характеру: наполегливість, сміливість, знахідливість, взаємодопомога, свідома підтримка дісциплини, чесне виконання правил та умов гри. При цьому роль педагога змінюється – він повинен керувати ігровою діяльністю учнів, мати апробовані дидактичні ігри. жүктеу/скачать 225 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|