Уіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”


(наук. кер. канд. пед.наук, доц. Мокроменко О.В.)



бет4/22
Дата18.06.2016
өлшемі1.79 Mb.
#145442
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

(наук. кер. канд. пед.наук, доц. Мокроменко О.В.)

Роль мови у формуванні загальної особистості
У процесі європейської інтеграції економіка України потребує гарно освіченої, висококваліфікованої, підготовленої технічної еліти. Майбутній фахівець здатен бути конкурентоспроможним , якщо він всебічно освічений і розвинений і вміє вирішувати професійні питання, використовуючи своє уміння спілкуватись і співпрацювати з різними людьми. Невід’ємною складовою процесу підвищення загальної культури є формування комунікативної культури. Мова необхідна для комунікативного процесу. Отже, роль мови у формуванні і самовираженні особистості величезна.

Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а й як знаряддя формування і вираження думки людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації.



О.Гончар зазначав, що « мова — це не просто засiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова — це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова — це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу»[6]. Слова цього великого письменника свідчать про те, що формування культури людини і нації кожної країни в цілому залежить перш за все від мови, яка є основою для суспільства. «Найбiльше i найдорожче добро кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування» — ці слова належать великому письменнику та громадському діячеві ХІХ ст. П.Мирному [6].

К.Ушинський у рідній мові вбачав дієвий засіб різнобічного розвитку людини, виховання її духовної культури, загальнолюдських і національних рис характеру, поглядів і почуттів. Рідна мова, наголошував він, створена самим народом, у ній глибоко відображено духовне життя народу, його історія, думки та сподівання, характери людей. Рідна мова великий наставник. Вивчаючи її, людина засвоює поняття, образи, традиції і типові риси народу, його поезію і літературу, народні пісні й музику, знайомиться з рідною природою, народним виробництвом, зі всією духовною скарбницею, що зберігається в рідному слові

Мова — то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не лише те, що на поверхні, а й невидиме для ока, внутрішню суть речей, не лише світ матеріальний, а й світ ідеальний, який віддзеркалюється в умопогляді, фольклорі, текстах, ідеях[5].

Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки субєктом, що створює ці поняття , а й обєктом на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні мовної культури. Обмеження сфер, де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури. Адже «мова для культури те саме, що центральна нервова система для людини» [3].

Сьогодні культура і мова виявилися обєднаними в царині духовних цінностей кожної людини і всього суспільства. Людина створила культуру, а культура людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Усе починається з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з почуттям власної гідності і відповідальності за рідну мову.

Через мову ми пізнаємо різні народи, їх ментальність, культури, історичний досвід. Становлення мовно-культурних зв’язків між особистостями різних націй дає можливість розвиватися людині в різних напрямках. Вони сприяють розширенню її загального й професійного кругозору до рівня цінностей і досягнень людської цивілізації, її культур. Кожна людина повинна бути готова до міжкультурної комунікації, мати сформовану інтеркультурну та транскультурну свідомість для визнання існування іншої національно-культурної ідентичності, яка є рівноправною з її власною культурою. Соціокультурна компетентність є частиною загальної та професійної культури особистості, оволодіння якою, зокрема у процесі вивчення іноземної мови, відкриває шлях до універсалізації якостей людини, сприяє кращому розумінню нею свого призначення у світі, формуванню загальнолюдських цінностей [6].

Вивчення іноземної мови є головною передумовою досягнення адекватного взаєморозуміння між співрозмовниками, які належать до різних культур. Іноземна мова викладається не тільки як засіб спілкування, здобуття додаткової інформації, а й стає засобом відкриття іншого культурного світу, осягнення складності та багатогранності рідної мови та національної культури, національного достоїнства та рівності, засобом громадської освіти, розвитку особистості, її індивідуальних пізнавальних здібностей, соціальних можливостей, культурних потреб.

Література

1. Касюк А.Я. Профессиональная ориентация молодежи за рубежом (на примере Японии, Франции, Германии) // Инновации в образовании. 2003. №3. С.96

2. Лем С. Модель культури // Вопр. Філос.1969. №8. — С.43

3. Остаф Я.І., Скуратівський Л.В. Рідна мова. — 2000. — 176с.

4.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. — К., 1999. — 254с.

5. Потебня О. Естетика і поетика слова.К.,1985. —135с.

6. Сысоев П.В. Социокультурный компонент содержания обучения американскому варианту английского языка: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук. / П.В. Сысоев. Тамбов, 1999. 20 с.


Бнухажар Моад (ХНУСА
(науч.рук. Л.В. Скрипник)
Особенности строительства и архитектуры Марокко
Марокко – это страна в северной Африке, которую трудно назвать африканской страной. Марокканская архитектура сильно выделяется своей пышностью и тщательным вниманием к деталям. Во многом, такая «пышность» объясняется долгими и прочными узами нашей страны с Испанией.

Мавры жили на иберийском полуострове до конца 15 века, а потом их изгнали оттуда христианские рыцари. Практически все вытесненные из Европы арабы обосновались в Марокко. С этого времени можно условно считать, что и началась история архитектурного стиля арабской Испании, который окончательно и твердо укоренился на северо-западе Африки…

Стиль, который главенствует в Марокко, называют часто мавританским. Этот стиль, кстати, распространен не только в арабских странах, но и в Европе..

За многие сотни лет марокканцы давно «изобрели велосипед» или как у нас принято говорить «изобрели кирпич». Местное строительство как нельзя лучше подходит к африканскому климату. Летом в таких домах всегда прохладно, а вот зимой - тепло. Традиционные дома – глиняные. Сейчас множество домов строят из железобетона, который гораздо технологичнее глины. Но приверженцы традиций все-таки любят именно глину. Современные мастера научились добавлять в глину 5-10% цемента, который делает глиняные кирпичики еще прочнее: их не нужно обжигать - они без проблем выдерживают любые дожди. Традиционно марокканцы делили глиняные кирпичи немного другим способом: снимали и нарезали дёрн, который потом обсушивали на солнце.

Даже очень богатый дом в Марокко на первый взгляд может казаться небольшим и изящным. Но такой эффект возникает благодаря застекленным аркам, которые образуют фасад. Арочные проёмы - первая примета всех арабских стилей в архитектуре. Они могут быть более простых и более сложных узорчатых форм. Арки образуют анфилады, так популярные в классических европейских стилях, и внутренние дворики (патио), свойственные почти всем южным архитектурным стилям. Основные цвета – белый, терракота, синий, оливковый. Чем богаче дом или чем значительнее сооружение в марокканском стиле, тем оно выше. Тем узорчатее его потолок (сложнейший декор потолков – характерная черта марокканского стиля в архитектуре), тем сложнее его фасад, тем вероятнее появление колоннады и тем богаче резьба по камню.

Вообще, в марокканской архитектуре приветствуют сложные формы домов и внутренних двориков, их часто делают в форме цветка или овала с фестонами. Дома строят с многочисленными полукруглыми арками, террасами. Но вот террасы в Марокко своеобразные, они больше походят на ниши. Даже в самом неприметном и небогатом доме обязательно будет такая ниша. Днём здесь любят прятаться от жары и пить чай.

Стены в Марокко не красят, не обклеивают обоями, здесь всего один вид отделки стен - таделакт (тadelakt), т.е. марокканская штукатурка. Кстати, эта штукатурка очень популярна и в Европе. Основные преимущества – свойство хорошего сцепления со всеми поверхностями. Такая штукатурка делается из кварцевого песка, мраморной муки, гидравлической извести и глины. Основу составляет пигмент, примерно 10% от общей массы. А разнообразие цветовой палитры действительно впечатляет…

Так принято, что первый этаж в доме в Марокко – всегда парадный. Здесь обычно и находится столовая – обязательная комната в любом марокканском доме. Ее основное назначение – прием гостей и зона отдыха. Называют эту комнату французским словом «салон». На втором этаже обычно располагаются спальни - небольшие, но очень и очень домашние и уютные…

Интерьеры в Марокко – это всплеск цветовых акцентов. Стены могут быть любые, благо штукатурка это позволяет. Но все же внутреннюю отделку любят делать лёгких оттенков, чтобы на их фоне чётко смотрелись детали - ярко-синие или зелёные элементы декора. Синему цвету здесь придается особое, даже мистическое значение. Именно поэтому и отдельные комнаты в доме, а иногда даже и фасад марокканцы выполняют в этих тонах: синий, голубой или бирюзовый.

Еще одна важная деталь - марокканский стиль всегда сопровождают массивные двери. Их основной материал, обычно это дерево, может быть дополнен тёмным металлом или эффектной резьбой.

Что касается ландшафта, то марокканцы часто устраивают себе минисад во внутреннем дворике. Там ставят фонтан. Также во внутреннем дворике часто устраивают своеобразный «лаунж» - зону для отдыха с диванами, стульчиками и пуфиками, низкими столиками, различными растениями.

Итак, хочу напомнить вам, что основными особенностями марокканского строительства являются:

1. Использование кирпича и глины как основных строительных материалов.

2. Сложные формы домов и внутренних двориков, которые часто делают в форме цветка или овала с фестонами.

3. Активное присутствие арочных проемов.

4. Сложнейший декор потолков

5. Применение ярких цветов в интерьере, а в отделке стен использование таделакта, т.е. марокканской штукатурки.

Добро пожаловать в марокканскую сказку! Оказавшись здесь, можно почувствовать себя героем «Тысяча и одной ночи»!


Бондар О.С. (ХНАУ ім. В.Докучаєва)
(наук. кер. ст. викл. Войчук Н.Г.)
Історія українського народного костюма
Костюм — частка народної душі. Велике історичне та художнє значення українського народного костюма безумовне. Від глибокої давнини і протягом усього існування він задовольняв не лише матеріальні, а й духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі.

Розвиток українського костюма на всіх його етапах відбувався в тісному зв'язку з іншими культурами. Традиційне вбрання розкриває глибинне коріння історії українського народу, пов'язане з ранньослов'янським періодом, особливо з найвищими досягненнями культури Київської Русі. Вигідне географічне розташування України створило передумови формування на її території ранніх центрів культури, які перебували в постійному спілкуванні з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, народами Сходу, а згодом і Західної Європи. Пожвавлені водні й сухопутні торговельні шляхи, що пролягали Україною, забезпечували культурні контакти, а також обмін товарами між Північчю та Півднем, Заходом і Сходом. Це відіграло значну роль у становленні та розвитку культури Київської Русі.

Найдавніші риси у традиційному вбранні зберігаються на тих землях України, де були ранні праслов'янські поселення древлян, сіверян, полян та інших племен, на ґрунті яких сформувалися перші давньоруські князівства. Це Подніпров'я (Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяслав-Хмельниччина), Галицько-Волинські землі, Подністров'я (Покуття,Буковина),Полісся. 
На костюмі українців суттєво позначилась етнічна історія-народу: поступове заселення українських земель, яке супроводжувалося змішуванням культур різних районів; перебіг контактів зі слов'янськими та неслов'янськими, сусідніми та віддаленими народами. У процесі історичного розвитку українських земель окреслювалися особливості національної культури,що знайшли виразний відбиток і в одязі.


В основі найзагальнішого класифікаційного розподілу одягу лежить його розрізнення від статі людини — на чоловічий та жіночий одяг. Кожна із цих груп у свою чергу поділяється залежно від віку людини. Наприклад, жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання для молодих (молодиць) та літніх жінок. Чоловічий — так само. Умови помірно-континентального клімату з його досить різкими перепадами температури, в зоні якого розташована Україна, створили умови для розвитку великої кількості видів одягу та різноманітності його форм.

Зберігаючи давні традиції, український костюм постійно розвивався й трансформувався. Так, у високохудожніх комплексах убрання кінця XIX — початку XX ст. простежується наявність культурних цінностей різних епох. Деякі елементи традиційного костюма, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаментики, окремі деталі тощо несуть сліди найдавніших цивілізацій. Разом із тим наявні й більш пізні багатовікові нашарування, пов'язані з історичною долею різних земель України, а також із переходом від феодального до капіталістичного способу виробництва. Виразність і функціональність українського костюма досягалися завдяки використанню різноманітних матеріалів, простоті й відпрацьованості конструкцій та форм, багатству видів, техніки і композицій прикрас та оздоблень,єдності конструктивних, технологічних і художніх прийомів.
Невід'ємною ознакою українського традиційного костюма є комплексність. Основними складниками комплексів убрання були натільний, поясний (стегновий), нагрудний і верхній одяг; особливу роль у комплексі відігравали головні убори, пояси, з'ємні прикраси, взуття. Кожний із компонентів виконував своє призначення, відрізняючись матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним вирішенням, оздобленням, а також способом носіння та з'єднання одного з іншим. Деталі костюма варіювалися залежно від різних побутових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. В особливо урочистих випадках (наприклад, на весіллі) одягався весь комплекс, виступаючи важливим соціальним покажчиком,підкреслюючи майновий і сімейний стан людини, її вік, національну приналежність, регіональні ознаки.


Отже традиційний костюм українців можна назвати цілою скарбницею духовної культури народу, що притаманними їй специфічними способами відбиває його національний характер.

Література

  1. Бойко В.М. Українські народні традиції в сучасному одязі/В.М.Бойко -К.: Космос,1970. 5с.

  2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис /О.Воропай -К.:Оберіг, 991. 10-12с.

  3. Ніколаєва Т.А. Історія українського костюма /Т.А.Ніколаєва. – К.:Либідь,1996.56-59с.


Бузівська Д.М. (Харківський торгово-економічний інститут КНТЕУ)
(кер. к.філол.наук, доц. Романова О.О.)
Тандем молоді та її сленгу в сучасності
Сленг як основний компонент розмовного мовлення закріплений за урбаністичним мовним простором. У нашому розумінні молодіжний сленг — це ненормативна, неформальна, стилістично знижена, функціонально обмежена мова молоді, що використовується з метою здійснення певних мовленнєвих функцій (експресивної, оцінної, корпоративної, пейоративної, евфемістичної тощо).

На думку Т. Кондратюк, “сленг – це живий мовний нерв, який є навдивовижу геніальним індикатором людського буття. Мова матеріалізує глибинні структури нашого мислення, тому кожне нервове запалення в мовному тілі, як і в людському організмі, свідчить про внутрішні негаразди, посилає сигнал про активну внутрішню протидію або попереджує про небезпеку” [2]. Відбиттям мовної картини світу є сленг.

Сленг молоді найбільш жваво реагує на всі події у житті. Він підхоплює і відображає нові явища і сам змінюється в процесі їх перетворень. Проте на даному етапі розвитку лінгвістики сленг становить собою ще недостатньо вивчену проблему, яка потребує подальшого дослідження.

За В. Вілюман [1, с.47-50.] розрізняють два види сленгу: а) загальний сленг – образні слова і словосполучення емоційно-оцінного забарвлення, які знаходяться за межами літературної мови, загальнозрозумілі і широко поширені в розмовній мові, які претендують на новизну та оригінальність і в цих якостях виступають синонімами слів і словосполучень літературної мови; б) спеціальний сленг – слова і словосполучення того або іншого професійного або класового жаргону.

Загальні сленгізми відрізняються від лексики літературного стандарту етико- стилістичним зниженням різної якості.

Спеціальний сленг – це нестандартний лексикон певної соціальної групи, який може складатися зі стилістично різнорідної нестандартної лексики.

Молодіжний сленг відноситься до спеціального сленгу. Студентський сленг є одним з прошарків лексики молодіжного сленгу та формується навколо ядра корпоративних жаргонів.

Студентський сленг – це досить неоднорідна мікросистема за своїм генетичним складом, яка має емотивну та комунікативну функції. Ядро студентського сленгу становлять корпоративні жаргони.

У живому, розмовному мовленні продукування і використання молодіжного сленгу в цілому стимулюються: невдоволенням традиційними словами і виразами; зіткненням з новими обставинами, для яких наявний лексикон виявляється бідним; прагненням вразити суспільство; бажанням “правдивого, непідробного” спілкування; бажанням досягти певного комічного ефекту; бажанням створити певний стилістичний ефект за допомогою яскравості та експресивності сленгу.

Як бачимо сленг – це мовний засіб виокремлення певної соціальної групи у великому суспільстві, за допомогою якого вона певним чином самовиражається. Доцільним і перспективним буде подальший розгляд стилістичного забарвлення молодіжного сленгу.

Культура мовлення та молодіжний сленг, як засіб відображення світогляду особистості посідають особливе місце в системі сучасної української мови.

Аналізуючи використання сленгу в культурі мовлення особистості, ми можемо сказати, що він є досить важливим. Сленг є тим засобом, за допомогою якого мова постійно оновлюється, додає до себе нові аспекти старих понять, полегшує спілкування, а головне – удосконалює її, робить більш зрозумілою для інших народів.

Структура українського сленгу постійно поповнюється новими видами, але й досі зберігає в собі історично-сформовані типи сленгу. Мабуть, ніхто й ніколи не зможе точно розповісти історію української мови. Більшість її слів колись все одно були сленгом, до них відносились із упередженням, але тепер вони є повноправною частиною класичної української мови.

Отже, через свою надзвичайну гнучкість і рухливість, молодіжний сленг постійно змінюється, з'являються нові слова, а вже існуюча лексика може набувати нового значення. Тобто сленг будується як з нових, постійно виникаючих у процесі спілкування, так і з відомих слів, але в новому їх застосуванні.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Вилюман В. Г. О способах образовании слов сленга в современном английскои языке // Учен.Зап.ЛГПИ им. А.И.Герцена. – Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцана, 1955. – Т.3. – С. 47-50.

  2. Кондратюк Т. М. Словник сучасного українського сленгу – Харків: Фоліо, 2006. – 352 с.

Букід Хайтам (Криворізький економічний інститут ДНЗ

«Криворізький національний університет)
(наук. кер. к.філол.наук, ст. викл. Мелкумова Т.В.)

Історія та сучасність українського спорту
Українськими традиційними видами спорту є козацький двобій, бойовий гопак, спас. Сьогодні вони втілюють українські бойові традиції та цікавлять здебільшого молодь.

Бойовий гопак − українське бойове мистецтво з елементами традиційного козацького бою. Мистецтво асгарда базується на техніці бойового гопака, але в ньому враховуються анатомо-фізіологічні можливості жінки. Дівчата вивчають боротьбу, техніку й тактику ведення бою, володіння різними видами зброї та систему самозахисту.

Спас − вид української національної боротьби. Відомий від княжих часів, був досить поширений серед запорозьких козаків. Використовувався як ефективний засіб фізичної та бойової підготовки запорожців. Містив цілий ряд прийомів захисту від нападників: кидки, больові прийоми й утримання.

Українці займаються також багатьма видами спорту, відомими всьому світу, і досягають при цьому неабияких успіхів. Українські спортсмени є одними з найвідоміших у світі українців. Нападаючий Андрій Шевченко став справжнім символом України на футбольному полі. «Золотою рибкою» називають плавчиню Яну Клочкову, яка протягом своєї спортивної кар’єри здобула чотири золоті олімпійські медалі та безліч інших.

Український шахіст Руслан Пономарьов у свої 14 років став наймолодшим у світі гросмейстером, чемпіоном світу серед юнаків до 18 років. Четвертий чемпіон світу. Ще однією гордістю українських шахів є Катерина Лагно, яка у 12 років стала наймолодшим гросмейстером світу серед жінок. Чемпіонка світу по бліцу серед жінок у 2010 році.

Усесвітньо відомі українські боксери Володимир і Віталій Клички. Цікавий факт: у 2007 році в українському місті Андрушівці в астрономічній обсерваторії було відкрито астероїд. Цю малу планету назвали на честь братів Кличків − 212723 Кличко.

Одним з найкращих альпіністів світу є Владислав Терзиул, який зійшов без кисню майже на всі 14 восьмитисячників планети. Постійно повертаються з нагородами з міжнародних змагань представники рукопашного бою, скелелази та самбісти (Україна посідає друге місце серед 52 країн, які культивують цей вид спорту).

Фехтувальники Наталія Конрад і Володимир Лукашенко вперше в історії спорту незалежної України здобули золоті медалі чемпіонату світу. Художня гімнастка Ганна Безсонова, легкоатлет Іван Гешко, стрілець Микола Мільчев... На цьогорічній олімпіаді в Сочі нагороди здобули біатлоністка Віта Семеренко (бронза), жіноча команда з біатлону (золото).

Про спортивний розвиток своїх дітей дбають і криворіжці. У Кривому Розі є 17 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, із них 4 школи олімпійського резерву з футболу, спортивної акробатики, гандболу та плавання. У цих школах тренується понад 11 тисяч спортсменів. У спортивних школах міста культивується 24 види спорту. У місті функціонує близько 20 спортивних клубів з олімпійських видів спорту: футболу, баскетболу, гандболу, настільного тенісу, боксу, хокею на траві тощо.

Історія українського спорту – дуже цікава, а сучасність – потужна й перспективна.


Ван Цзилинь (ХНАДУ)
(науч. рук. канд.психол.наук, доц. Моргунова Н.С.)
Фразеологизмы как единицы языковой картины мира в русской

и китайской культуре
Каждый естественный язык отражает определенный способ восприятия и устройства мира, или «языковую картину мира». Языковая картина мира является одним из способов структурирования знаний об объективной действительности. Под «языковой картиной мира» учеными понимается выраженная с помощью различных языковых средств, системноупорядоченная, социально значимая модель знаков, содержащая информацию об окружающем мире [1,27].

Языковая картина мира тесно связана с проблемой языка и мышления. Она меняется с развитием самого человека и его представлений о мире в ходе всемирного исторического процесса. Например, в древности существовало представление о Земле как о плоскости, лежащей на трех китах. Сегодня же учеными созданы современные научные теории происхождения и развития Земли и Вселенной.

Языковая картина мира является отражением национальной картины мира народа, его менталитета. В данном случае важны такие особенности языка, как наличие в нем, помимо универсальных элементов (общих для всех языков), элементов (концептов), обладающих культуроспецифичным для данного языка семантическим наполнением. В процессе формирования языковой личности конкретного носителя языка этноспецифичные элементы языковой картины мира (концепты) получают индивидуальное осмысление.

Описание структуры языковой картины мира предполагает два уровня: первый заключается в выявлении общечеловеческого, универсального в содержании языковых знаков как компонентов языковой картины мира, второй — в характеристике особенностей национального языка как способа закрепления опыта познания мира определенной этнокультурной общностью. Первые определяются психофизическими особенностями человека, общностью, сходством мотивов и проявлений его жизнедеятельности, а также тождественностью процессов мышления. Вторые определяются (в числе прочих фактов) различиями в географических, климатических, исторических, экономических, религиозных, культурных и др. аспектах существования различных народов. Все это находит отражение в языке, прежде всего в его лексической, а также в лексико-фразеологической системе.

Во фразеологии любого языка запечатлён богатый исторический опыт народа, его материальная и духовная культура. Благодаря своей экспрессивно-стилистической окраске и тому, что он является единицей более высокого уровня обобщения, чем слово, фразеологизм обладает большей по сравнению со словом, выразительностью и смысловой весомостью.

Например, русский фразеологизм Век живи, век учись и китайский фразеологизм 活到老学到老— по семантике и ситуативному употреблению выражений одинаковы; русский фразеологизм выносить сор из избы и китайский 家丑外 (в значении разглашать сведения о каких-либо неприятностях в своей семье), оба они означают неодобрение. Таким образом, они выражают сходное мировоззрение русского и китайского народов, т. е. они отражают универсальное в языковой картине мира.

Однако, нации, говорящие на разных языках, имеют и разное мировосприятие. Национальное своеобразие мировосприятия той или иной этнокультурной общности коренится в образе жизни и психологии народа, отраженных в языке семантической структурой языковых знаков. Например, для русских обязательным продуктом является хлеб, и поэтому в России и в Украине большое разнообразие хлебобулочных изделий, для китайцев же рис заменял хлеб. Такое национальное своеобразие в еде запечатлено также и во фразеологизмах. Русские говорят: хлеб всему голова; не лошадь ведет, а хлеб; хлеб да живот — и без денег живет; а китайцы: даже хорошая хозяйка не может готовить ничего без риса, в знач. для каждого дела нужна тщательная подготовка); сырой рис уже сварен, в знач. делать что-то, чтобы добиться нужного результата);

Как русские фразеологизмы, так и китайские, через какое-либо образное представление характеризуют предмет, явление и ситуацию, выражают оценку. Образное представление как раз отражает национальную культуру. В русских анимализмах чаще всего употребляются медведь, ворона, волк, гусь, а в китайских — это журавль, черепаха, змея. Например, русские фразеологизмы волчий аппетит; медвежий угол; медвежья услуга; и китайские журавлиные волосы, но младенческое лицо обозначает, что человек очень молодо выглядит, несмотря на его старость; возвышаться подобно журавлю среди петухов напоминает русское выражение белая ворона.

Фразеологические единицы тесно связаны с историей и культурой народа, с его обычаями и традициями. Они являются носителями лингвострановедческой информации, которая рассматривается как важный компонент языковой картины мира. Незнание значений фразеологизмов иностранного языка может привести к непониманию, а значит, будет не только затруднять акт коммуникации, но и сделает невозможным включение в языковую монополию, изучение языковой картины данного народа.

Взаимопонимание между представителями различных языков и культур имеет место не только на лингвистическом, но и на ментальном, культурном уровнях сознания. В связи с этим, сравнивая разные языки, необходимо учитывать не только сопоставление культур, но также мировидения их носителей или, говоря иными словами, языковые картины мира.



ЛИТЕРАТУРА

  1. Корнилов О.А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов / О.А.Корнилов.– М., 2002.

  2. Ли Ли. Универсальное и уникальное в языковой картине мира /Ли Ли //Шести национален педагогически форум: Стара Загора: Изд-во Тракийски университета.– 2005.–С. 130-134.



Васецкий Б.П., Харири Фаиз Мохаммад (ХНТУСХ им. П. Василенко)
(науч. рук. к.пед.наук, доц. Мокроменко Е.В.)
Язык – душа народа
Язык человека — уникальное явление, которое само по себе как система представляет специфический мир и которое способно порождать сложный мир. Мир языка — многоуровневое, многоплоскостное и многомерное пространство. Это — живая речь, это наука о слове.

Сколько языков в мире? По разным мнениям ученых их от 3 до 5 тысяч! Среди них так называемые международные языки — английский, китайский, немецкий. Есть языки, на которых говорят люди из разных соседних стран. Есть государственные или официальные. А большинство языков не имеет никакой официальной должности — на них просто говорят… На одном — 10 тысяч, на другом — миллионы.

Из многообразия языков соткан мир. Легкая, щебечущая, смеющаяся, вежливая, лишенная злости, порхающая речь француза; тяжёлая, туманная, вдумывающаяся сама в себя, рассчитанная речь немца; ясная, сжатая, избегающая всякой неопределенности, прямо идущая к делу, практическая речь британца; певучая, сверкающая, играющая красками, образная речь итальянца; бесконечно вьющаяся, волнуемая внутренним вздымающим её чувством и изредка разрываемая громкими всплесками речь славянина [2; 4].

Язык — это история народа. И никогда не надо забывать о том, что без прошлого нет настоящего, нет будущего. Язык — это путь цивилизации и культуры. В языке одухотворяется весь народ и вся его родина; в нем претворяется творческой силой народного духа в мысль. Однако в глубинах народного языка отражается не только природа родного края, а и история духовной жизни народа. С другой стороны, язык — есть порождение самой культуры и средство её выражения. В нем голос любви к родине, который высказывается так ясно в родной песне, в родных напевах, в устах народных поэтов.

Благодаря языку мы получаем основательные знания о вероисповедании народа, его культуре и духовности, заботливо сохраненные дедами и прадедами. Национальная психология, душа народа, его характер выявляются и познаются в языке и через язык. Народ и язык — единица неразделимая [4].

Украинский язык — душа нашей нации. Это основа духовности нашего народа. Язык – это духовная сокровищница, в которую веками люди вкладывают свои приобретения. Это язык межнационального общения народов нашей страны, язык науки, техники и культуры [3].

На конференции в Риме в 1951 году представители различных стран назвали украинский язык вторым в мире по мелодичности.

Также его признали третьим самым красивым языком в мире после французского и персидского языков на языковом конкурсе, который прошел в Париже в 1934 году.

А в начале 2013 года в украинском обществе поднялась волна негодования относительно того, что Комитет изучения проблем европейской лингвистики ООН признал украинский язык самым смешным в мире [2].

По данным Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры, за пределами Украины украинским языком пользуются около 1,5 миллиона человек. Наибольшее количество приходиться на США и Канаде – здесь говорящих на украинском языке более 900 тысяч [5].

В данный момент в Украине проживает около 45 миллионов человек. Если считаться с данными официальной государственной переписи 2001 года, то можно сказать, что украинский является родным для 67,5% населения. Оставшиеся проценты занимают языки меньшинств, которые официально признаны и это белорусский, болгарский, венгерский, гагаузский, греческий, идиш, крымскотатарский, молдавский, немецкий, польский, русский, румынский и словацкий [1].

Уважение к национальной культуре, к родным языкам других народов — условие возможности интеграции в современный мир.

Другой подход рождает презрение к другим языкам, которые ничем не хуже. А непонимание и презрение рождают самое страшное — презрение к другому народу, его культуре, его духовному богатству. Рождают национализм и шовинизм, уверенность в том, что моя нация — единственно достойная, а прочие не стоят того, чтобы о них говорить серьезно.

Совершенен любой язык. Он — зеркало жизни народа. И в тоже время зеркало связей этого народа с другими народами.

Поэтому-то изучение и сбережение языков является насущной необходимостью. Лучшее и даже единственное средство проникнуть в характер народа — изучить его язык. Но чтобы воспользоваться всеми сокровищами языка, нужно хорошо его знать, нужно уметь владеть им.

Языковое образование — залог овладения культурой. Согласно университетскому уставу времен М.В. Ломоносова студент должен был сначала окончить курс словесных наук и лишь потом — учиться по избранной специальности.



Литература

1. Всеукраїнський перепис населення 2001. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Мовний склад населення України.

2. Кондратов А.М. Земля людей — земля языков. — М.,1974. — 191с.

3. Сучасна українська мова: довідник / Л.Ю.Шевченко, В.В. Різун, Ю.В. Лисенко; за ред.. О.Д. Пономаріва. — К.: Либідь, 1993. — 336с.

4. Ушинский К.Д. Собрание сочинений:[В 11 т.] / Редкол.: А.М. Еголин (гл. ред.), Е.Н. Медынский, В.Я. Струминский (сост. и подгот. к печати). — М.:Изд-во АПН РСФСР, 1948-1952. — 727с.

5. http://www.un.org/ru/databases/ - Базы данных Организации Объединенных Наций


Велітченко А.В. (ХНАУ ім. В. Докучаєва)
(наук.кер.к.філол.наук, ст. викл. Князь Т.М.)
Хліб – символьний знак української культури
Для українців, як і для інших слов’ян, найбільшим скарбом і святинею вважається хліб. Вищий вияв поваги до людей, гостинність господарів за народною традицією засвідчується через хліб. Згадаймо відомий звичай зустрічати дорогих, бажаних, очікуваних гостей хлібом (хлібом-сіллю). Це також зафіксовано і у фразеологічному фонді української мови і трактується як од зі знаків етнокультури: підносити хліб-сіль – за старовинним українським звичаєм вручати гостеві (гостям) при зустрічі паляницю хліба та сіль на знак хлібосольства, великої пошани та в урочистих випадках [2, с. 618]. Про популярність цього звичаю в народі і його етичний зміст свідчить таке вживання в мові художньої літературі: На зустріч вийшли з квітами дівчата І виступили повагом три діди, Три чисті білі хліби несучи З дрібками солі (М. Рильський).

Для українців образ хліба усвідомлюється як своєрідний код національної культури, що є символом здоров’я, добробуту, достатку, багатства. Не дивно, що про нього згадували й у молитвах Хліб насущний дай нам на сьогодні (молитва Отче наш) [1, с. 86].



Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров'я. Він завжди був мірилом життя, культури. Будь-який обряд і нині не обходиться без хліба: народжується дитина – йдуть з хлібом, пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи, виряджають сина в дорогу - мати дає хліб. Молодих вітають весільним короваєм – символом добробуту й щастя. З хлібом уходять уперше в новий дім.

Споконвіку українці були хліборобами. Як святково, піднесено почували себе на весняному зораному полі. Пошана до землі, до хліба передавалися із покоління у покоління. Хліб обов'язково тримали на рушнику. Не можна перевертати хліб догори денцем, не можна розкидати його. «Не кидай хліба, він – святий», – наказує поет Д. Білоус. Тільки той, хто сам попрацює в полі, відчує радість і гіркоту праці, зустрінеться з людьми, у яких руки пахнуть хлібом, землею, ранковими росами, зуміє по-справжньому оцінити працю хлібороба. Як влучно сказав про це М. Рильський:

Яке це славне слово – хлібороб,

Що жартома ще звуть і гречкосієм!

До слів найкращих я вписав його б,

До тих, які ми серцем розумієм.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж – хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом – новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.

Україна славиться на весь світ своїми короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба. Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної випічки його вистачило на сім'ю. Супроводжувалася випічка цілою низкою ритуальних дій. Наприклад, не можна пекти хліб у п'ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім'я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевертаючи його. В. Жайворонок звертає увагу на те, що хліб – це Божий дар; не випадково випікають його переважно у формі сонця й називають святим [2, с. 618].

Шана до хліба простежується і у звичаях, настановах, які дають батьки дітям. Наприклад, непорушними на всій території України, незалежно від регіональних і територіальних відмінностей, завжди вважалося, що хліб потрібно їсти з непокритою головою; при ньому не можна лаятися, насилати на когось прокльони; святий хліб не слід кидати під ноги, коли випадково падає, його піднімають, цілують і кладуть на стіл. Відбиття цього народного звичаю спостерігаємо і в мові сучасної української поезії: То хліб, що матінка-гуцулка З долівки вчила піднімати, Як батька в руку цілувати (Д. Павличко). Згадаймо також, що крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба.

Хліб не лише найголовніша їжа, а й символ щастя, єднання, багатства, здоров’я.
Література

1. Грицик Н. Хліб – мовно-естетичний знак української культури / Н. Грицик // Мовознавчі студії. Фразеологізм і слово у тексті і словнику. – Дрогобич: Просвіт, 2010. – – Вип.2. – С.80-89.

2. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

Власова М. (ХНУСА)
Толерантность и культура межнационального общения
Сегодня мы живем в мире, где интенсивно взаимодействуют различные национальные культуры, народы и религии. Этот фактор, с одной стороны, требует построения открытых отношений между людьми различных культур. С другой стороны, перед каждым народом стоит задача сохранения национальной, религиозной и культурной идентичности. Однако это желание не должно приобретать формы нетерпимости по отношению к носителям ценностей и религиозных представлений других национальных культур. Такое положение может возникнуть исключительно из-за непонимания или незнания истории, культурных традиций, религиозных учений других народов. Банальное невежество может стать причиной таких явлений, как расизм, религиозная дискриминация, агрессивный национализм и др. Знакомство с ценностями отдельных народов и основных конфессий позволит уйти от предрассудков и стереотипов в восприятии других культур, упрочит межнациональный и межконфессиональный мир.

Одним из условий сохранения культурного наследия, а также межнационального согласия, достижения взаимопонимания между народами является диалог культур, который основан на признании их равноценности. Способность к диалогу – показатель культуры этноса. Возможность развиваться имеет культура, которая не боится раствориться, взаимодействовать, обмениваться культурными ценностями. Важнейшим условием диалога является отсутствие притязания на собственное превосходство и превосходство своей культуры. Межкультурное общество — это общество, в котором разные культуры и разные национальные, этнические и религиозные группы населения не только проживают на одной и той же территории, но еще и взаимно признают образ жизни и ценности друг друга, а также поддерживают отношения взаимодействия. Толерантность является тем механизмом, который способствует трансформации обществ со множеством культур в межкультурные.

В психологии под толера́нтностью понимается терпимость к иному мировоззрению, образу жизни, поведению и обычаям. Толерантность не равносильна безразличию. Она не означает также принятия иного мировоззрения или образа жизни, она заключается в представлении другим права жить в соответствии с собственным мировоззрением. Толерантность означает уважение, принятие и правильное понимание других культур, способов самовыражения и проявления человеческой индивидуальности. Под толерантностью не подразумевается уступка, снисхождение или потворство. Проявление толерантности также не означает терпимости к социальной несправедливости, отказа от своих убеждений или уступки чужим убеждениям, а также навязывания своих убеждений другим людям.

В условиях мультикультурного общества одним из важнейших аспектов толерантности становится проблема межкультурного взаимодействия и приобщения к этому обществу подрастающего поколения. Однако зачастую общению мешают барьеры — все то, что препятствует эффективности коммуникации и блокирует ее. В межкультурной коммуникации выделяются шесть основных барьеров: допущение сходства (люди полагают, что все они одинаковы); языковые различия (люди думают, что слова и фразы имеют только то значение, которое они хотели бы передать); ошибочные интерпретации невербальных действий; влияние стереотипов и предрассудков; бессознательное стремление давать оценку всем незнакомым и культурным явлениям; тревога и неопределенности поведения партнеров по межкультурной коммуникации. И здесь на помощь приходит толерантность. Признание разных точек зрения представителей разных культур на один и тот же предмет – вот что главное в диалоге культур

Человечество состоит из отдельных народов, которые различаются по численности, степени консолидированности, определенности этнического самосознания, характеру расселения, культуре и т. д. Всего в мире насчитывается около 4 тысяч народов. По численности народы, этносы мира различны. Подавляющее большинство народов малочисленно. Только 310 народов имеют численность более 1 млн. чел., но на них приходится около 96% населения Земли. К крупнейшим по численности народам мира относятся: китайцы (хань) (1120 млн. чел.); хиндустанцы (219 млн. чел.); бенгальцы (176 млн. чел.); русские (146 млн. чел.); бразильцы (137 млн. чел.); японцы (123 млн. чел.). По языку народы объединяют в языковые группы и языковые семьи. Всего в мире выделяется 20 языковых семей. Языковая классификация народов существенно отличается от национальной, поскольку распространение языков не совпадает с этническими границами. Например, в бывших колониях Испании, Великобритании, Франции в Африке, Азии, Латинской Америке говорят на языках метрополий. В настоящее время в мире насчитывается более 220 суверенных государств, но лишь 20 считаются этнически гомогенными, т.е. однородными по составу. Этнические меньшинства в таких странах составляют менее 5% населения.

Все народы отличаются друг от друга широким специфическим набором черт в зависимости от места обитания, размеров территории, величины природных ресурсов, традиций, культуры, психологии и социально-исторического опыта. Свой вклад в ход мировой истории внесли народы – основатели древних цивилизаций, создав основу для будущей человеческой культуры. Можно выделить следующие пути достижения взаимопонимания народов, государств, цивилизаций. Во-первых, диалог между ними на протяжении длительного времени, обусловленный естественным ходом развития событий, географическими или историческими причинами (подобное взаимовлияние веками осуществлялось, например, между персами и греками в античные времена, а позднее между Европой и Азией по «Великому шелковому пути» и т. д.). Во-вторых, диалог народов, культур, цивилизаций посредством переговоров их представителей. Это осознанная и целенаправленная деятельность, не обусловленная историческими или географическими факторами (одним из главных инструментов этого является дипломатия).

В Древнем мире идеи и культура толерантности выражались в немалой степени в терпимости к иноплеменным богам и культам. Так, в древней Индии в «дхармах» религиозно-философских и морально-политических установлениях «Законов Ману» среди показателей, определяющих добродетельных правителей, называются качества, характеризующие толерантность: снисходительность, справедливость, благоразумие и т.д. Для индуистов представитель самых чуждых культов – нормальный человек, которого они уважают и готовы принять в свой мир, так как любые верования приемлемы в их религиозной системе. Индуизм – это множество культов, которые индийцы научились вписывать в свое миропонимание. Кроме индуизма в Индии имеет место буддизм, сикхизм, зороастризм, джайнизм, ислам, христианство. Пожалуй, самый сложный конфликт в Индии – между индуизмом и исламом – является порождением в первую очередь политических причин. Ни для Китая, ни для Индии немыслимы религиозные войны, подобные Тридцатилетней войне в Европе, явившейся результатом разделения западного христианства на католицизм и протестантизм. В этих странах разные религиозные системы, сосуществуя вместе, создавали атмосферу терпимости.

В этико-политической доктрине древнекитайского мыслителя Конфуция идеями терпимости пронизана норма «жень» – человеколюбие (в переводе «жень» означает человеческое начало, гуманность, милосердие). Основная мысль сводится к следующему рассуждению: «Чего сам не желаешь, того не делай другим».

Мир, основанный на принципах толерантности, — это атрибут высокоморальной жизни человечества, это доброта, гуманность, уважение к другому человеку, другой стране, культуре, искренний интерес к иному, расширение собственных интеллектуальных границ и нравственных основ.

Необходимо отметить, что в западной цивилизации проблема толерантности впервые возникла именно на религиозном уровне, а религиозная терпимость положила начало всем другим свободам, которые были достигнуты в демократическом обществе.

Таким образом, толерантность в отношениях между людьми, нациями, культурами настолько важна, что Мировым сообществом была принята Декларация принципов толерантности, утвержденной ЮНЕСКО, а 16 ноября стал Международным днем толерантности.

Следовательно, вывод можно сделать такой: толерантный путь - это путь человека, который хорошо знает себя, комфортно чувствует себя в окружающей среде, понимает других людей, всегда готов прийти на помощь, с доброжелательным отношением к иным культурам, взглядам и традициям. А интолерантный путь - это путь человека, который думает о своей исключительности, с низким уровнем воспитанности, чувством дискомфорта существования в социальной среде, желанием власти, неприятия иных культур, взглядов и традиций.

В заключение напомним слова Вольтера: " Я не согласен с тем, что вы говорите, но пожертвую своей жизнью, защищая ваше право высказывать собственное мнение".
Гариева Назик (ХНУСА)
(науч. рук. к.филол.наук, проф. Креч Т.В.)
Символика масонов в архитектуре
Для нашего сообщения ключевыми понятиями являются СИМВОЛИКА и МАСОНСТВО. Поэтому в нескольких словах необходимо определить суть этих понятий.

Символика — совокупность символов, используемых той или иной группой лиц, организацией, общественным или политическим образованием. Символика имеет огромное значение в истории искусства и развивается во времени вместе с культурой. Рассмотрим символику масонов в архитектуре. Так что же такое масонство и как символика масонов отразилась в различных архитектурных направлениях.

Масо́нство (франкмасо́нство, фр. Franc-maзonnerie перводится как вольный каменщик) — движение, возникшее в XVIII веке в виде закрытой организации. Этика и философия масонства опираются на монотеистические религии. Масонство существует в форме местных лож — обычно небольших групп численностью до 40—50 человек. Основной версией происхождения масонства считается версия о происхождении от средневековых корпораций строителей-каменщиков, однако существуют теории о более древнем происхождении масонства, начало которого выводится от орденов тамплиеров, или — в других версиях — от Ордена Розенкрейцеров. Вопрос о влиянии масонских идей на область художественной культуры остается малоисследованным в современной научной литературе. Возникновение масонства в Европе относят обычно к временам Средневековья, когда искусство еще не обрело самостоятельного статуса. Его связывают со строительством здесь огромных соборов, таких как Шартр или Контербери, воздвижение которых затягивалось на сотни лет. На их постройку съезжались тысячи строителей из разных стран, и здесь возникали объединения людей, связанных профессиональными интересами. У этих каменщиков (масонов) были свои обычаи, производственные секреты, своя иерархия, свои обряды посвящения - от ученика к подмастерью и от подмастерья к мастеру.

Возводимые ими соборы были не просто памятниками архитектуры. Это были символы Бога, Истины, Мироздания, открывающие для посвященных глубинные тайны бытия. И чтобы возводить их, эти масоны должны были обладать знаниями, позволяющими проникнуть в тайну Божественного замысла и надмирной гармонии. Наука о строительстве, архитектуре, геометрии виделась им как совокупность сакральных, эзотерических знаний, черпаемых сначала из Библии, а позже - из проникающих в Европу учений Востока, античности, Древнего Египта, Каббалы и прочих таинственных источников. На свою деятельность в пределах человеческих эти каменщики смотрели как на отражение того, что сам Бог, Творец, Великий Архитектор Вселенной осуществлял в масштабах космических, - они создавали порядок из хаоса. Родиной нового масонства была Англия. Это новое масонство ориентировалось не столько на мистические учения Средневековья, сколько было связано с новым научным мировоззрением: с открытиями Галилея, Джордано Бруно, Ньютона, а говоря шире - с общим рациональным и либеральным духом эпохи Просвещения..

В 1691 году в одну из ранних лож был принят Кристофер Рен. И вполне естественно, что идеи масонства прежде всего проявили себя в архитектуре. В 1668 году началось строительство собора св. Павла по плану Рена. Рен спроектировал его в строгом, идущем от итальянского Ренессанса стиле палладианской архитектуры.

В архитектурном наследии Кристофера Рена влияния масонства на стиль его построек прослеживаются довольно трудно. Они проявляют себя разве что в частом употреблении им парных или сдвоенных колонн, составляющих важный элемент конструкции и декора собора св. Павла и многих других его сооружений. В сложной символике масонов парная колонна занимала едва ли не центральное место. Две колонны - Воаз и Яхин - стояли перед входом в храм Соломона, который считался ими прообразом всякой архитектуры, и символизировали активное и пассивное, мужское и женское начала. Еще одним архитектором- масоном является Джоан Соан.

В постройках Соана мы сталкиваемся с целым рядом странностей, которые трудно понять иначе как отражение идей масонства. Наиболее наглядным примером этого служит одно из главных его творений - музей в районе Далич на юге Лондона.

Снаружи здание представляет собой глухой кирпичный блок. Только две парные колонны - Боаз и Яхин - фланкируют один из его входов. Но когда оказываешься в его внутреннем пространстве, окунаешься в потоки льющегося из плафонов рассеянного света. С одной стороны, отсутствие окон здесь диктовалось самим функциональным назначением здания, специально предназначенного для хранения и показа произведений искусства. Но с другой, такая функциональная идея совпадала с основной идеей масонства: за нашим сумеречным материальным миром находится царство света, отделенное от нас непреодолимой преградой, и задача всего человечества - найти путь к этому царству. Смерть - лишь промежуточная станция на этом пути, ее не надо бояться, и она занимает большое место в масонских ритуалах и символике..

Согласно мифологии вольных каменщиков, первым архитектором на земле был строитель Ковчега библейский Ной, в которого сам Великий Архитектор Вселенной вложил знания геометрии и математики, а одним из главных символов их профессии был циркуль. Сам Исаак Ньютон посвятил целый трактат расшифровке "божественной геометрии" храма Соломона в Иерусалиме, как он описан в первой книге Царств Ветхого Завета. Симметрия, строгость, простота форм - это еще со времен Кристофера Рена стало символом веры многих архитекторов нового поколения.

Масонские символы отражают в основном строительную тематику: угольник, молоток, топорик. Кроме этого, масоны собрали и более древние знаки, такие как шестиконечная и пятиконечная звезды, всевидящее око, наделив их своими тайными смыслами.


Архитекторы оставляли эти тайные знаки на зданиях, порой ничего не подозревающих владельцев, таким образом, передавая сообщения для других масонов. Поэтому, увидев на здании что-то напоминающее масонскую символику, надо изучать, кто был архитектором, а кто владельцем этого дома.

В заключение я хочу показать вам символы философии масонов, которые чаще всего становились элементами архитектурных сооружений.




Колонны Я:. и Б:.


Врата для посвящаемого, выход к свету для ищущего, колонны храма Иерусалимского. Б:. - Северная колонна и Я:. - Южная колонна. Символические колонны напоминают исписанные иероглифами обелиски, которые возвышались перед египетскими храмами. Их находят и в двух округлых порталах готических соборов. Это две колонны Геркулеса, указывавшие границы, между которыми индивидуальность человека умирает. Северная колонна также символизирует разрушение, первозданный Хаос; Южная - созидание, упорядоченность, систему, внутреннюю взаимосвязь. Это Земля и Космос, Chaos и Amber.


Ступени


Между колоннами Храма могут изображаться ступени, которые символизируют испытания и очищение стихиями при получении масонского посвящения.


Мозаичный пол


За колоннами следует мозаичный пол с чередованием в шахматном порядке белых и черных клеток. Символизм чередования белых и черных клеточек говорит о том, что области наших чувств все уравновешивается со строгой точностью. Восприятие складывается по законам контраста. Мы отдыхаем по мере усталости, мы ценим удовольствие лишь в сопоставлении его с той же мерой страдания. Радость пропорциональна горю и тоске, им предшествовавшим..


Резец и молот


Для претворения в жизнь его работы ученику даются орудия - резец - представляющий установившуюся мысль, принятые решения, и молот - волю приводящую их в действие.



Резец указывает нам на преимущества образования, только лишь благодаря которому мы превращаемся в людей, соответствующих природе нашего исправного и совершенного сообщества.



Молоток - это инструмент, использующийся каменщиками для того, чтобы придавать камням правильную геометрическую форму. Ударами молотка стесываются острые углы, камень 'облагораживается', из 'дикого камня', становится камнем пригодным для строительства. Молоток является символом облагораживания и другого камня - Человека.


Камень грубый, камень совершенный


Рядом с колонной Б:. либо по левую сторону от Алтаря при открытии ритуальных работ ложи помещается грубый камень. Рядом с колонной Я:. или справа от алтаря помещается кубический совершенный камень, готовый к закладке, использованию в строительстве.








Отвес


Отвес используется каменщиками для проверки вертикальности стен. Для масона отвес является символом Истины. Истины не как абстрактного логического понятия, а Истины как Правоты слов и дел перед Богом и обществом.


Уровень


Уровень используется каменщиками для проверки горизонтальности поверхностей. Свободными Каменщиками используется как символ Равенства между людьми.














Лучезарная Дельта


Важнейший символ масонского храма всевидящее око или Лучезарная Дельта. Лучезарная Дельта обычно располагается в восточной части храма, а по обеим сторонам ее находятся Солнце (ближе к югу) и Луна (ближе к северу). Лучезарная Дельта - треугольник, с помещенным внутрь него оком – знаком просвещенности или принципа сознания, иначе, всевидящее око В:. С:. В:., постоянно присутствующее на всех работах ложи, создающее энергетику присутствия В:. С:. В:. при проведении ритуальных работ, постоянное излучение утверждение бытия. Это также символ осознания и внимания.


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет