Уіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”

В общении людей важную роль играет учет национальных особенностей психики каждого человека. Еще в 19 веке определились такие понятия, как народ, нация, национальный характер, менталитет. Безусловно, биологически мы все, в общем, одинаковы. Но в то же время климат, история, география наложили на каждого из нас и на весь народ в целом определённые различия. Участники международного общения придерживаются сходных этических норм и правил. Тем не менее, национальные и культурные особенности бывают иногда очень заметными и мешают личностным и деловым отношениям. Чтобы избежать непонимания, надо знать особенности национального характера, специфику образа жизни и манеры поведения.

Когда мы говорим «язык» — мы говорим не только о звуках и словах. Человек не забыл язык своих предков — язык жестов. Новый способ общения — говорить и слушать — уживался со старым способом — показывать и смотреть. Этот старый способ — жесты — помогает при общении на разных, непонятных языках. В Камеруне, где проживает много разноязычных малых народов, часто приходится общаться на языке жестов.

Кроме жестов, помогает понять друг друга интонация, т.е. высоко или низко мы произносим звуки, ритм, тембр речи, мимика, позы, прикосновения в ситуации общения, дистанция в человеческом контакте и т.д.

У человека существует параметр, который показывает его настоящие мысли. Это зрачки человека (центр глаза). Все остальные движения тела и лица можно скрыть, но зрачки обязательно скажут правду. Если человек радуется, возбужден, то зрачки увеличены в 4 раза по сравнению с нормальным состоянием. Если сердится или плохое настроение, то зрачки сужаются. Существует еще много правил, которые помогают хорошо читать и понимать взгляды человека.

Много информации о человеке независимо от национальности дают его жесты и поза (положение и движение тела). Жесты и позу часто трудно контролировать. Если человек активно общается, проявляет интерес, то жесты и поза направлены на собеседника. Если он отвлечён — то жесты и позы расслаблены, повёрнуты от собеседника.

Однако в мимике и жестах есть и национальные различия. Южная Европа, Ближний Восток и Латинская Америка при разговоре касаются друг друга. Восточная Азия, Индия, Пакистан считают это невозможным. Не касаться друг друга — некоторые народы расценят это как проявление агрессии (жители Латинской Америки, итальянцы, арабы), а японцы и индийцы — как жест дружелюбия. В некоторых странах Африки смех является не показателем веселья, а демонстрацией замешательства и удивления. Для некоторых народов важно, какая рука участвует в общении. На Ближнем Востоке «нечистой» считается левая рука.

Важным у разных народов считается и расстояние общения. Для США стандартным считается расстояние в 60 см друг от друга. Для Украины характерно расстояние от 45 до 55 см, для Ближнего Востока — 35–45 см.

В межнациональном общении важно знать общие психологические закономерности действий человека. Но не менее важно знать, понимать и учитывать и особенности каждого народа, его климатические, географические и социокультурные условия, в которых данный народ сформировался. Это поможет нам строить отличные взаимоотношения.

Український народ постійно поглиблював своє світосприйняття. Передаючи від покоління до покоління набутий життєвий досвід, він відкривав закономірності розвитку навколишньої дійсності, виявляв взаємозв’язок багатьох природних явищ і подій. З сивої давнини випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, збереження цілісності навколишнього середовища. Знання народного календаря дають змогу людині відчути себе часткою живої природи, а саму природу - як найважливішу умову і єдине середовище життя. Традиції, звичаї та обряди українського народу різноманітні за призначенням, змістом, характером, функціонуванням і впливом на людину. Вони відображають українську дійсність, національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях.

Традиції, звичаї та обряди українського народу різноманітні за призначенням, змістом, характером, функціонуванням і впливом на людину. Вони відображають українську дійсність, національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях.
Народна культура, втілена в традиціях, звичаях та обрядах, лежить в основі сучасної української національної культури. Це найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках, розвиватися та вдосконалюватися.
Завдяки духовності народних традицій, звичаїв та обрядів, кожен українець прагне з честю дотримуватися духовних заповітів батьків, дідів і прадідів, добрими справами утверджувати свій родовід.
Прихід весни, оранка й сівба, догляд за культурами, збирання врожаю, підготовка до зими, Різдво - це основні етапи річного циклу життєдіяльності людини, відображені в обрядах народного календаря. Таким чином, обрядовий цикл свят поділяється на дві групи: сімейні й календарні.
Невід`ємним атрибутом українських свят є народна обрядова їжа. Святкова або церемоніальна їжа – це не лише засіб задоволення життєвої потреби людини, а й невід`ємна форма спілкування та єднання, що несе сильну символічну суть. Найпоширенішими стравами, що збереглися з прадавніх часів і є досить поширеними в наш час, є калита, калач, коровай, кутя, паска, узвар.
Жнивний цикл – це поезія хліборобської праці, яка є дуже шанованою в Україні. І тому ці свята мають особливе значення для українців. Поскільки із давніх часів в Україні цінився результат їхньої праці. Хліб вважався святим, шанобливе ставлення до хліба відбивають і народні прислів’я: «Хліб – усьому голова», «Без хліба суха бесіда». Випікання хліба було своєрідним обрядом. Діжу, яку використовували для випікання хліба, називали пікною, ставили на покуті й накривали вишитим рушником. Хліб обов’язково стояв на столі теж прикритий рушником, а біля нього – сіль. Хліб не дозволялося класти на стіл перевернутим. При хлібові в хаті не можна сваритися та вживати лайливі слова.

Обжинки завершують обрядовий календар. Мета – закликання врожаю на наступний рік. У врожайному циклі, як і в самої природи, є два найвідповідальніші періоди: початок і кінець. Початок – це засів ниви навесні, а завершення – обжинки. Це веселе свято для хліборобів. Святково одягнені селяни виходили на ниву, ставали обличчям до сходу сонця. Чоловіки скидали шапки. Всі гуртом просили в Бога благословення: «Дай, Боже, в час добрий, в доброму здоров`ї пожать і на той рік діждать».

Жертва приносилася Велесу – богу худоби. З останніх колосків жита сплітали вінок – символ сонця – й клали його на голову найспритнішій і найгарнішій дівчині, яку називали княгинею. Вона несла вінок до села й передавала його господареві. Вінок, останній сніп, обжинковий коровай символізують безперервність життя.

Він шишкастий і рум`яний, 

Таким чином, свято обжинки у українського народу символізує завершення обрядового календаря. Люди підводять підсумки минувшого року, готуються до близького приходу зими та наступного року.

1 Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис / О.Воронай – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.

2 Чубинський П. Календар народних звичаїв та обрядів / П.Чубинський – Київ: Музична Україна, 1993.– с. 59–60.
Никоненко М.С. (ГБОУ СПО «Валуйский колледж», Россия)
(науч.рук. Федорова О.А.)
Использование инновационных технологий на уроках русского языка и литературы
Современная система преподавания литературы и русского языка характеризуется многовариантностью и разнообразием. Это потребовало разработки новых подходов к определению содержания образования по предметам филологического цикла вообще и по литературе в частности. В настоящее время существует несколько концепций преподавания русского языка и литературы в школе: этическое, идеологическое, эстетическое и этико-эстетическое направления. Нередко встречается разумное взаимодействие позиций. Но волнует опасность отчуждения молодежи от художественных достижений, потеря интереса к сознательному чтению.

Последние два десятилетия многое изменилось в образовании. Мы считаем, что сегодня нет такого учителя, который не задумывался бы над вопросами: «Как сделать урок интересным, ярким? Как увлечь ребят своим предметом? Как создать на уроке ситуацию успеха для каждого ученика?» Какой современный учитель не мечтает о том, чтобы ребята на его уроке работали добровольно, творчески; мажорно познавали предмет на максимальном для каждого уровне успешности? И это не случайно. Новая организация общества, новое отношение к жизни предъявляют и новые требования к школе. Сегодня основная цель обучения - это не только накопление учеником определённой суммы знаний, умений, навыков, но и подготовка школьника как самостоятельного субъекта образовательной деятельности.

Инновационный подход к обучению позволяет так организовать учебный процесс, что ребёнку урок и в радость, и приносит пользу, не превращаясь просто в забаву или игру. И, может быть, именно на таком уроке, как говорил Цицерон, «зажгутся глаза слушающего о глаза говорящего».

Что же такое «инновационное обучение» и в чём его особенности?

Определение «инновация» как педагогический критерий встречается часто и сводится, как правило, к понятию «новшество», «новизна». Между тем инновация в точном переводе с латинского языка обозначает не «новое», а «в новое». Именно эту смысловую нагрузку вложил в термин «инновационное» в конце прошлого века Дж. Боткин. Он и наметил основные черты «дидактического портрета» этого метода, направленного на развитие способности ученика к самосовершенствованию, самостоятельному поиску решений, к совместной деятельности в новой ситуации.

Актуальность инновационного обучения состоит в следующем: соответствие концепции гуманизации образования; преодоление формализма, авторитарного стиля в системе преподавания; использование личностно ориентированного обучения; поиск условий для раскрытия творческого потенциала ученика; соответствие социокультурной потребности современного общества самостоятельной творческой деятельности.

Основными целями инновационного обучения являются:

- развитие интеллектуальных, коммуникативных, лингвистических и творческих способностей учащихся;

- формирование личностных качеств учащихся;

- выработка умений, влияющих на учебно-познавательную деятельность и переход на уровень продуктивного творчества;

- развитие различных типов мышления;

- формирование качественных знаний, умений и навыков.

В основе инновационного обучения лежат следующие технологии: развивающее обучение; проблемное обучение; развитие критического мышления; создание ситуации успеха на уроке; дифференцированный подход к обучению.

Основными принципами инновационного обучения являются: креативность (ориентация на творчество), усвоение знаний в системе, нетрадиционные формы уроков,

использование наглядности.

А теперь мы хотим перейти от общих методических принципов инновационного обучения к методам. При использовании инновационных технологий в обучении русскому языку и литературе успешно применяются такие методы, как ассоциативный ряд; опорный конспект; ИНСЕРТ (интерактивная система записи для эффективного чтения и размышления); мозговая атака; групповая дискуссия; чтение с остановками и Вопросы Блума; кластеры; синквейн; «Продвинутая лекция»; эссе; ключевые термины;

перепутанные логические цепочки; медиапроекты; дидактическая игра; лингвистические карты; лингвистическая аллюзия (намек); исследование текста; работа с тестами; нетрадиционные формы домашнего задания.

На уроках русского языка и литературы опытные педагоги чаще всего использую технологии проблемного обучения и развития критического мышления.

Успешными являются многие приёмы, но мне и детям больше нравятся следующие:

1. «Погружение» предлагает длительное занятие одним словесно-знаковым предметом, при котором уроки «основного» предмета перемежаются уроками образно-эмоциональной сферы, а сами «погружения» повторяются через определенные промежутки времени. Предполагается, что такое построение учебного процесса будет способствовать более глубокому и основательному усвоению знаний.

2. Урок - дискуссия включает в себя постановку проблемы, индивидуальную работу с текстом, коллективное обсуждение версий, выбор или составление единой общей версии, формы её подачи - устный ответ, график, инсценировка, опорный конспект.

3. Очень эффективен урок - игра. Особенно нужно выделить литературно-ролевую игру, когда каждая группа представляет одного или более литературных персонажей. Так, первый урок по роману И.С. Тургенева «Отцы и дети» можно назвать «Знакомьтесь, господа!». Герои, которых будут представлять ребята, рассказывают о своем прошлом, обмениваются первыми впечатлениями друг о друге.

Основные задачи дискуссии:

- обмен первичной информацией;

- выявление противоречий;

- переосмысления полученных сведений;

- сравнение собственного видения проблемы с другими взглядами и позициями.

4.Использование проектных технологий

Проектные технологии позволяют решать задачи формирования интеллектуальных умений и творческого развития детей. Проект является действенным средством вовлечения в урочную и внеклассную работу большинства учащихся, так как работа над проектом предполагает развитие у школьников интереса к самостоятельному изучению произведения путем чтения критической, научно-популярной литературы, работы со словарями, справочниками, участия в работе факультативов, лингвистических кружков, клубов.

Работа по использованию инновационных методов обучения в преподавании русского языка и литературы продолжится и в дальнейшем, давая возможность использовать новые методологические приемы изучения русского языка и литературы не только в России, но и за её пределами.

Роль мови у формуванні культури людини в цілому є надзвичайно важливою. Багато видатних культурних діячів по-своєму трактували значимість мови для народу, для націй та окремо для кожної людини. Мова – "безпосередня дійсність думки" (К. Маркс), мова – "жива схованка людського духу" (П. Мирний), мова – "коштовний скарб народу" (І. Франко), мова – "життя духовного основа "(М. Рильський), "мова – генофонд культури"(О. Гончар)… Цей перелік висловів можна продовжувати. Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а й як знаряддя формування і вираження думки, як основу духовності народу, як міцну і надійну опору самоусвідомлення особистості, бачення себе в соціальному і культурному контексті, як імпульс до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації. У всіх різноманітні твердження, у кожного свої думки та унікальні вислови, але всі вони схожі в одному – без мови неможливо існувати у суспільстві, мова формує особистість як суб'єкт суспільних відносин. Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.

Якщо ж дивитися з наукового боку, то мова – це система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова – це найважливіший засіб спілкування і пізнання. Серед багатьох визначень мови – строгих науково-термінологічних, художньо-образних, емоційних – проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови.

Мова – це найкращий засіб взаємних відносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об’єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. У мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу – це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Мова – це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут, нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі корені. У мові відбивається і пам’ять народу, бо майбутнє виростає з минулого.

Мова, що виникає в ході історичного розвитку того чи іншого суспільства і є засобом спілкування людей, природна. Вона удосконалюється і змінюється в процесі розвитку всього суспільного життя, а також на основі своїх внутрішніх законів. Разом з тим у різних конкретних сферах практичної та пізнавальної діяльності людей розробляються і впроваджуються спеціальні системи знакових позначень (мова математики і програмування, азбука Морзе і т. ін.) – штучні мови. Відповідно до практичних потреб, їх можна замінювати на більш зручні.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним носієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х. Г. Гадамер – місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом перероблення знань, і тому незамінним та унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення думок у слова людина отримує реальну можливість виконувати з ними різного роду логічні операції. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція неможливі без використання мови. Остання є безпосередньою матеріальною базою і своєрідним полем розгортання усіх розумових процесів, способом існування свідомості та спілкування людини.

Мова і свідомість суттєво відрізняються. Якщо перша є системою матеріальних знаків, то друга – сукупністю ідеальних образів. Слова – матеріальна оболонка для фіксування уявлень і абстракцій, які утворюють ідеальний зміст, тобто значення слів. Відмінність між мовою і свідомістю – це відмінність між матеріальним та ідеальним. Г. Гегель писав: "Мова є нібито тілом мислення".

Несумнінно, роль мови у формуванні й самовираженні особистості величезна. Особливе значення має рідна мова, що стає для кожної людини одним з найцінніших надбань. Найгостріше це відчувається тоді, коли людина довго перебуває за межами батьківщини. Тоді бодай одна вісточка рідною мовою приносить душевну легкість, втамовує тугу за рідною стороною.

Мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не лише те, що на поверхні, а й невидимо для ока, внутрішню суть речей,

не лише світ матеріальний, а й світ ідеальний, який віддзеркалюється в умопогляді, фольклорі, текстах, ідеях.

Передусім через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, культуру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні.

Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, або мікрокосм, формує себе як особистість.

Щодня ми реалізуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей і досягнення поставленої мети. І тут особливо важливо, щоб цей засіб використовувався для примноження добра, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили суспільним, загальнолюдським. Як відомо, словом можна і вбити, і повернути до життя. Людину, що вміє гарно говорити, шанують, захоплюються нею, прагнуть бути у її товаристві. Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.

Отже, мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому можемо спостерігати за навколишнім світом, милуватися принадами людського буття. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається і процвітає. Мова відіграе значущу роль у формуванні загальної культури людини, їй свідомості та сприйняття світу. Величезну роль мова відіграє у самовираженні людини як особистості. Для кожного вона має своє значення, але для всїх є невід`ємною частиною життя.
Озтекин Озан (ХНАДУ)

Особенности языка религии и традиций курдов
Курды – один из древнейших народов. В настоящее время в мире проживает более сорока миллионов курдов. Они называют себя «курды» и являются самым большим по численности народом Ближнего Востока, который не имеет своей государственности.

Курдистан – это географо-исторический регион Передней Азии, который курды населяют с давних времен. На севере курды граничат с армянами, на западе – с турками, на юге – с арабами, на востоке – с фарсами, на северо-востоке – с азербайджанцами.

В настоящий момент территория Курдистана разделена границами четырех государств: Турции, Сирии, Ирака и Ирана. Поэтому сейчас говорят о турецком Курдистане (северный Курдистан), сирийском Курдистане (северо-западный Курдистан), иракском Курдистане (южный Курдистан) и иранском Курдистане (восточный Курдистан). Столицей южного Курдистана является город Эрбиль, столицей северного Курдистана условно считается город Диабакыр, столицей восточного Курдистана условно можно назвать город Мехабад и столицей западного Курдистана – город Камышло. В странах проживания курды расселены неравномерно. Более всего их в Турции (около 47%), в Иране курдов 32%, В Ираке – около 16%.

Курды говорят на нескольких диалектах: корманджи, сорани, лури и заза. Но, как правило, курды говорят и на языке той страны, частью которой является Курдистан.

Курды считаются очень веротерпимым народом. Сами курды в большинстве своем мусульмане, но в Курдистане можно встретить и христиан, и езидов, и зороастрийцев.

Отличительной особенностью курдов является любовь к свободе и независимости. Символ «азади» – «свободы» – это доминанта курдского народного творчества. Любовь курдов к свободе проявляется не только в образе мыслей, но и в именах, одежде.

Традиционная одежда мужчин имеет несколько вариантов. Общие элементы для всех вариантов – широкие шерстяные шаровары, рубаха с разрезом на груди и длинными рукавами, шерстяной жилет, а в холодное время шерстяная куртка, головной убор (колав), сверху обмотанный большим платком с кистями. Обувь (клаш) надевают на шерстяные носки. Мужская курдская одежда отличается строгостью цветов, но очень практична и удобна. Широкие и удобные брюки символизируют широту курдской души, неприятие скованности и жадности.

Женский костюм носит консервативный характер, он строг и изящен. Это матерчатые шаровары, длинная рубаха, платье-рубаха, жилет, пэштек. Женщины-курды из Ирана, Сирии и Закавказья носят юбки, передники.

Самый любимый курдский праздник – это Новруз. Этот праздник отмечается в день весеннего равноденствия 21 марта. В этот день курды рассказывают историю о кузнеце Кава, который освободил их от власти тирана. Люди радуются, веселятся, разжигают костры и танцуют вокруг них. И так продолжается уже несколько тысяч лет.

Курдская культура отличается многогранностью и оригинальностью народных традиций. Если говорить о традиционных занятиях курдов, то это полукочевое скотоводство и земледелие.

Необычно жилье курдов. Летнее жилище курдов-кочевников шатер из нескольких жердей, покрытых шерстяной материей. Зимним жилищем в горных районах Курдистана служит землянка или полуземлянка с плоским перекрытием, иногда украшенным резьбой. В некоторых районах встречаются жилища в виде пещер. Жилища земледельцев на равнинах и в горах одно- или двухэтажные глинобитные или каменные дома с плоской крышей.

У курдов на протяжении веков развиваются некоторые виды народного декоративно-прикладного искусства – ковроделие, гончарное и ювелирное дело, гравировка на медных изделиях, резьба по дереву и камню.

Особенно известны курдские ковры, яркие по цвету, с геометрическим или растительным орнаментом. Нередко в узорах ковров встречаются изображения павлина – религиозного символа езидов, рогов – символа скотоводства, паука – символа ковроделия, Солнца.

У курдов Ирана, Турции, Ирака распространено изготовление медной посуды, оружия с золотой насечкой, женских украшений, а также пряжек и блях для поясов и конской сбруи. Из дерева изготавливают трубки, портсигары, шахматы, скамеечки.

Поливная и неполивная керамика вырабатывается в районах Вана (Турция), Сенендеджа (Иран) и в северных районах Ирака.

Особое место в курдской культуре занимает устное народное творчество. В фольклоре отражена история курдского народа, его многовековая борьба за свободу. Высокое художественное совершенство курдского эпоса ставит его в один ряд с памятниками мирового фольклора. История сохранила имена многих замечательных курдских поэтов и писателей. Найденные письменные памятники курдской литературы дают возможность утверждать, что курды – народ-создатель самобытной национальной литературы. Самый ранний из дошедших до нас письменных памятников на курдском языке относится к VII веку.

Первый курдский поэт известен под именем Пире Шариад. Он жил в X веке. Некоторые ученые называют его курдским Ходжой Насреддином за его многочисленные четверостишия и высказывания, ставшие пословицами и поговорками.

Популярным поэтом в средневековье был Али Теремахи (X – XI век), автор первого учебника по грамматике на курдском языке и таких поэм, «Единственное слово», «Сыновья отчизны» и др. Великим современником Али Теремахи был Али Харири. Его стихи пользовались большой популярностью в народе. До наших современников дошел рукописный (диван) сборник его лирических газелей.

Один из самых выдающихся курдских поэтов – Ахмед Хани написал знаменитую поэму «Мам и Зин», которую можно назвать лучшим памятником курдской литературы. Ахмед Хани был первым поэтом, кто затронул в литературе национальную проблему курдов.

Важным событием в новой истории курдской литературы стало творчество Хаджи Кадыра Коя. Почти все его стихи имеют национально-патриотическую направленность. Курдское национально-освободительное движение XIX века отразилось в его поэзии.

в XX веке лучшие традиции курдской литературы продолжили Джигархун, Хожер, Хемен, Фаик Бекас и Шерко Бекас.