Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності

1. 
   Азизова Э.Д., Байрамова С.Р., Мустафаева З.И. и др. Основы экономики труда. Баку: изд-во «Игтисад университети», 2012, 282 с.
   
2. 
   Артамонов В., Попов А., Иванов С. и др. Экономическая теория: Учебник для вузов. СПб.: Изд-во Питер-Юг, 2010, 528 с.
   
3. 
   Давыдова И.О. Эффективная занятость с позиций реализации интеллектуального капитала общества. //Современные исследования социальных проблем. Электронный научный журнал. 2013, №2(22). www.sisp.nkras.ru
   
4. 
   Зябликов Д.В. Теоретические аспекты эффективной занятости населения. Электронный журнал «Исследовано в России». http://zhurnal.ape.relarn.ru
   
5. 
   Колесникова О.А. Эффективная занятость как основа эффективной экономики. //Вестник ВГУ. Серия: экономика и управление. 2010, №2
   
6. 
   Концепция развития «Азербайджан – 2020: взгляд в будущее». www.president.az
   
7. 
   Кулиев Т.А. Макроэкономические проблемы регулирования рынка рабочей силы. /Влияние процессов глобализации на формирование национальных рынков труда и проблемы занятости. Материалы международной научно-практической конференции. Баку, 2001, с. 50-51
   
8. 
   Мальцева И.О., Рощин С.Ю. Гендерная сегрегация и трудовая мобильность на российском рынке труда. М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2007, 295 с.
   
9. 
   Республика Азербайджан: пути перехода от учeбы в активную жизнь. Итоговый отчет исследования путей перехода от учeбы в активную жизнь выпускников профессиональных и технических учебных заведений (профессиональных школ, профессиональных лицеев и профессиональных средних учебных заведений) в Азербайджанской Республике. Научно-исследовательский и учебный центр по труду и социальным проблемам Министерства труда и социальной защиты населения Азербайджанской Республики. Баку, 2005. http://etf.europa.eu
   
10. 
    Рынок труда и доходы населения. Учебное пособие. /Под общей ред. д.э.н., проф. Н.А.Волгина. – М.: ИИД «Филинъ», 1999. –280 с.
    
11. 
    Трунин С.Н. Экономика труда: учебник. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2009, 496 с.
    
12. 
    Torino process 2012: Azerbaijan. http://www.etf.europa.eu
    
13. 
    www.stat.gov.az.
    

В контексті нашого дослідження з багаточисельних визначень людського капіталу найбільш прийнятним є виокремлення в ньому декількох рівнів. На особистому рівні це наявний запас здоров’я та навички, які здобула людина шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду, мотивація, мобільність, поінформованість, дякуючи яким вона здатна продуктивно працювати. Таке трактування цього аспекту категорії «людський капітал» дозволяє віднести його до особистої власності, котра поряд з іншими активами приносить власнику дохід. Доречно підкреслити, що в такому разі у носія здатності до праці формується внутрішня мотивація не тільки до використання цього капіталу з вигодою для себе.

На мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всього персоналу та надбання у сфері ефективного використання людських ресурсів і розвитку персоналу. І в такому випадку у підприємців існує мотивація не тільки продуктивно використовувати людський капітал, а й удосконалювати його та примножувати.

В макроекономічному контексті слід наголосити, що характерними рисами сучасної економіки, яка характеризується як економіка знань, є розвиток фундаментальної та прикладної науки, використання високих технологій, наявність сучасної системи освіти та професійного навчання. Поряд з цим дієвим чинником для таких економічних систем є наявність результативної системи соціального захисту населення і забезпечення високого рівня його життя, котрі утворюють фундамент розвитку людського потенціалу та подальшого зростання конкурентоспроможності країни.

Серед чинників, що впливають на формування людського капіталу, суттєва роль належить професійному навчанню, як сукупності спеціальних знань, вмінь і навичок, що функціонально готує носія робочої сили до продуктивної зайнятості. Будучі сукупністю фахово-кваліфікаційного та функціонального розвитку особистості його теоретична компонента покликана дати людині орієнтацію в інформаційному суспільстві, розвивати мислення, формувати та збагачувати поняттєвий апарат фахівця, створювати основи для осмислення та аналізу досвіду, здобуття і розвитку нового знання. Виходячи з цього, структура змісту теоретичного навчання детермінована такими цілями: : гуманітаризацією змісту освіти відповідно до структури діяльності, рівнем кваліфікації викладацького персоналу, структурою об’єкта вивчення.

Практична спрямованість змісту навчання передбачає розвиток практичного мислення, удосконалення механізмів психіки, розвиток та удосконалення професійних якостей, формування необхідних умінь та навичок для здійснення нової професійної діяльності, сприяння набуттю фахівцем нового досвіду [1, с.16].

З цього випливає, що професійне навчання впливає на формування не всіх основних активів людського капіталу, а тільки на такі з них як знання, вміння, кваліфікація, компетентність, мобільність, креативність, трудова і навчальна мотивація, інформованість. Оскільки майбутній працівник буде проявляти свою конкурентоздатність на ринку праці за рахунок нагромаджених знань, вмінь, навичок, досвіду, відповідної кваліфікації, отриманих в процесі професійного навчання, то суттєво зростають вимоги до якості останнього. Перехід на нову якість професійного навчання вбачається у впровадженні в практику інноваційних технологій.

Інноваційні технології формування людського капіталу в процесі навчання взагалі і професійного, зокрема не обмежуються освітою. Сучасні педагогіка (нові освітні методики й технології), когнітивна психологія (спеціальні методичні прийоми і технології побудови та проведення тренінгів, ділові ігри тощо) і досягнення науково-технічного прогрессу кінця ХХ-початку ХХІ ст. (електронні підручники, навчальні інтернет-програми, електронні навчальні ігри тощо) роблять значний внесок у цю діяльність. Однак, якщо аналізувати не окремі техніко-технологічні й методичні здобутки (їх усі неможливо навіть перелічити), а принципові підходи, то варто зосередити увагу на потребах двох зазначених сфер.

Найбільша кількість таких розробок сконцентрована навколо тематики компетентнісного підходу. Те, що дослідження з компетентнісного підходу найбільше розвинулися саме для потреб професійної освіти та бізнесу зрозуміло, – адже освітою продукуються знання, котрі належать до основних активів людського капіталу. Для бізнесу, зокрема менеджменту, в тій його частині, котра стосується управління людськими ресурсами організацій: рекрутменті, профвідборі, розвиткові персоналу тощо. Адже чим більш досконалим завдяки рівню освіти, знанням, кваліфікації, досвіду є людський капітал, тим більшою є здатність працівника до продуктивної та високоякісної праці.

Компетентнісний підхід як складова модернізації освіти викликаний потребою в нових компонентах знань необхідних людині-працівнику в умовах глобалізації, демократизації суспільних відносин, формування єдиного інформаційного простору. Набуття життєво важливих компетенцій дасть змогу людині-працівнику орієнтуватись в сучасному інформаційному суспільстві, швидких змінах на ринку праці [2, с.7].

Не зосереджуючись на аналізі визначень, що містяться в різноманітних наукових джерелах, доцільно відштовхуватись від трактування цього поняття в проекті Національної рамки кваліфікації. В цьому документі зазначено, що компетенція – це: а) продемонстрована здатність особи виконувати завдання та обов’язки за професійним стандартом; б) здатність і готовність використовувати знання, уміння та особистісні соціальні, методологічні аспекти в умовах навчання або роботи, а також для професійного та особистісного розвитку; в) надбані навички та уміння працювати [3, с. 12].

Цінність такого визначення компетенції для професійної освіти полягає в терміні «продемонстрована здатність», оскільки роботодавця менше цікавлять посвідчення про освіту, резюме, а перш за все вміння продуктивно працювати, підтверджувати свою профпридатність повсякденно і повсякчас. Поширення компетентнісного підходу в професійній освіті має зосереджуватись на вирішенні проблем набуття компетенцій. Поширені уявлення, що традиційно визнаний раніше результат профнавчання (знання, уміння, навички) не забезпечує належною мірою успішного входження й продуктивної адаптації людини в сучасних соціумах глобалізованого світу. Затребуваним виявляється ширший соціально-поведінковий феномен, який включає не лише когнітивні, а й мотиваційно-ціннісні складові. Як узагальнене визначення такого інтегрального результату освіти і виступає поняття компетенції [4]. Важливо, що відповідний доробок в освітній сфері дає підстави розуміти процес набуття компетенцій як діяльність соціального характеру, яка дає економічний зиск, тобто процес формування людського капіталу. Так, коли відомі фахівці виділяють поняття професійної, соціальної та ключової компетентності, то узагальнено визначають соціальний характер їх усіх, а саме: а) всі компетентності в широкому розумінні соціальні за змістом, виробляються, формуються і проявляються в соціумі; б) ключові – це узагальнено представлені компетентності, які забезпечують нормальну життєдіяльність людини в соціумі; в) професійні (й навчальні) компетентності формуються і проявляються саме в цих видах людської діяльності (професії та навчанні); г) соціальні – у вузькому розумінні, характеризують взаємини людини з суспільством, соціумом, іншими людьми [5, с. 26-27]. Отже, очевидно, що змістовне наповнення, яке провідні дослідники з компетентнісного підходу в освіті вкладають у поняття ключових компетенцій, це – названі вище когнітивні та мотиваційно-ціннісні складові – так само мало відрізняються від наведених вище складових компетенцій у менеджменті (знання, навички, ставлення, мотиви, особистість) та складових людського капіталу в економічній теорії (знання, навички, мотивація, енергія особистості).

З наведеного випливає, що дослідження компетентнісного підходу у сфері профнавчання дає підстави розглядати компетенції як відображення проявів людського капіталу. Більш того, в останні роки з’являється погляд на людський капітал як результат переведення компетенцій у фінансові показники. В цьому сенсі людський капітал розглядається як переведення компетентностей/здібностей у грошові вимірювачі, а ті, своєю чергою, – у символічні владні статуси [6]. У такому, начебто акцентовано «грошовому» аспекті, взаємозв’язку компетенцій з людським капіталом ставиться низка питань гуманітарно-фінансового обліку, які можна сприймати як напрями дослідження/впровадження на рівні економічної та соціальної політики (стратегії національної безпеки/розвитку для пострадянських країн), капіталізації людських можливостей в діяльності економічних інститутів ; виявлення людського потенціалу, придатного для капіталізації; опанування засобами формування та реалізації людського потенціалу і створення на цій основі національних гуманітарних індексів, які девальвуватимуть вартість іноземного й підвищуватимуть вартість національного людського капіталу. Окрім цього можливе створення на підставі достовірної оцінки людського капіталу різних професійних груп працездатного населення стратегічних механізмів мотивації населення працювати у рідній країні незалежно від регіональних особливостей, в тому числі в якості засобу запобігання витоку «мізків», а також капіталізація в спеціальній системі гуманітарно-фінансового обліку показника національної ідентичності, яка мотивує громадянина повертатися додому з багажем багаторічного досвіду навчання, або роботи за кордоном.

Сутність інноваційності компететнісного підходу щодо формування конкурентоздатного людського капіталу в процесі професійного навчання полягає в тому, що зміст традиційної раніше підготовки, коли учень мав засвоїти стандартний набір знань, умінь і навичок, замінюється розвитком здібностей і умінь орієнтуватися в розмаїтті складних, швидко змінюваних і непередбачуваних виробничих і життєвих ситуацій, передбачати наслідки та відповідати за них.

В такому разі навчальний процес поряд з необхідним у розумних межах контролем має поєднувати певну свободу програм, самостійне планування і реалізацію навчання, творчість, практичну спрямованість, розвиток комунікабельності. Навчальні програми повинні містити чіткі й порівняльні параметри опису того, що учень знатиме та умітиме після опанування певного курсу. Важливими технологічними компонентами компетентнісного підходу в різних системах освіти можуть бути: самостійне індивідуальне планування і вибір багатьох предметів згідно персональної підготовки та вподобань, можливість зміни рівня складності курсу, значна варіативність у виборі часу початку-закінчення відрізків навчання (навчання у своєму темпі), відповідно, комунікації з новими колективами на різних відрізках навчання, свобода вчителя щодо вибору обсягу навчальних годин на вивчення певного предмету, створення цілісної «картини світу» через інтегроване (наскрізне) викладання предметних тем за комплексного висвітлення з позицій основних складових теоретичної і практичної компоненти з різним ступенем заглиблення залежно від рівня підготовки з обов’язковим розвитком уміння застосовувати теорію на практиці з використанням особистісних якостей діяти, залучаючи всі наявні ресурси.

Застосування інноваційних технологій компетентнісного підходу в системі профосвіти України стосується сьогоденних економічних ресурсів держави. Адже на відміну, наприклад, від зміцнення матеріально-технічної бази закладів освіти (що само собою також необхідно) й тому подібних заходів, які потребують значних капіталовкладень, впровадження елементів компетентнісного підходу не вимагає суттєвих додаткових витрат. Потрібна, передовсім, модернізація нормативної бази та осучаснення менеджменту профосвіти, зменшення зарегульованості та бюрократизації навчального процесу, вивільнення й стимулювання творчої ініціативи педагогів і учнів, підвищення кваліфікації педагогічного персоналу.

1. Федоренко В.Г., Капченко Л.М., Бондаренко Є.В. Формування професійного навчання безробітних в умовах економічного розвитку країни / В.Г Федоренко, Л.М. Капченко, Є.В. Бондаренко: В зб. праць науково-практичного семінару (19 травня 2010 р.) – К., 2010. – С. 6-19.

2. Астахова О.В. Компетентнісний підхід – об’єктивна необхідність професійної освіти / О.В. Астахова: Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання молоді» – Ч.2. – К., 2012. – С. 6-21.

3. Казановський А.В. Компетентісний підхід в системі підготовки керівних кадрів базових центрів зайнятості: навч. посібник / А.В. Казановський. – К.,2012. – С.6-21.

4. Зимняя И.А. Ключевые компетенции - новая парадигма результата современного образования / И.А. Зимняя // Интернет журнал «Эйдос». – 2006. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.eidos.ru/ journal/2006/0505.html

5. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативная целевая основа компетентносного подхода в образовании. Авторская версия. / И.А. Зимняя. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов. – 2004. –40 с.

6. Громыко Ю.В. Что такое человеческий капитал (ЧК)? / Ю.В. Громыко. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http//www.archipelag.ru/ authors/library=2576.
УДК 377:364 Руженський М.М.,

Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України
СОЦІАЛЬНО-ЗАХИСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
У статті досліджено причинно-наслідковий зв’язок між професійним навчанням та соціальною захищеністю працівників в ринковій економіці. Запропоновано ряд заходів щодо його удосконалення професійного навчання.

Ключові слова: професійне навчання, соціальна захищеність, освіта.
Постановка проблеми. В ринковій економіці соціальна захищеність працівника значною мірою визначається його професійною підготовкою. Остання дозволяє бути затребуваним на ринку праці та мати конкурентні переваги порівняно з іншими. В умовах глобалізації, котра супроводжується вільним переміщенням не тільки товарів, а й робочої сили, зростають вимоги до якісних характеристик професійної підготовки, котрі формуються в процесі навчання.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні аспекти професійного навчання розглядаються в багатьох працях представників економічної та педагогічної науки, психології і соціології. Суттєвий вклад в розробку соціально-економічних аспектів професійного навчання внесли вітчизняні науковці. Серед них слід виокремити роботи Л. Капченка, О. Конюхова, Ю. Маршавіна, В. Савченка, О. Ракова, в яких аналізуються економічні та соціальні аспекти професійного навчання, містяться грунтовні та конструктивні рекомендації щодо шляхів його удосконалення. Водночас поза увагою науковців залишається причинно-наслідкові зв’язки між професійним навчанням та соціальним захистом працівника.

Метою статті є дослідження взаємозв’язку між професійною підготовкою та рівнем соціальної захищеності працівників; окреслення шляхів вирішення проблем в сфері соціально-економічних відносин.

Виклад результатів дослідження. Конкурентоздатна ринкова економіка вимагає систематичного оновлення й оновлення знань, удосконалення професійної підготовки та кваліфікації керівників і фахівців відповідно наявному рівню розвитку науки і техніки, який в постіндустріальних суспільствах швидко зростає. Одержані під час навчання у навчальних закладах знання на всіх кваліфікаційних рівнях – молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра – застарівають через п’ять років більш ніж на половину, якщо працівник не займається постійно самоосвітою, не підвищує рівень кваліфікації через прийняті в конкретній організації способи та в закладах післядипломної освіти.

Посилення соціальної захищеності людини-працівника тісно пов’язане з якістю професійного навчання та підвищенням кваліфікації. Системність означених складових професійної підготовки фахівців випливає з її мети – створення умов безперервності, єдності і наступності освіти громадян, здобуття ними більш високого рівня кваліфікації чи одержання нової професії або спеціальності в навчальних закладах. Вони мають запобігати втратам трудового потенціалу суспільства засобами здобуття, оновлення і корекції професійної підготовленості робітників і фахівців до мінливих умов духовно-інтелектуального середовища, сфери виробництва і послуг, попиту на ринку праці. Суттєвим є те, що професійна підготовка та підвищення кваліфікації виступають одним із засобів соціального захисту населення та забезпечують потреби ринкової економіки у висококваліфікованих, конкурентоспроможних робітниках і фахівцях.

Діюча нині в Україні система професійної освіти не відповідає сучасним вимогам, в наслідок чого випускники професійних навчальних закладів усіх рівнів значною мірою виявляються не конкурентоздатними, а їх професійна підготовка не має попиту на ринку праці.

В соціально-економічному сенсі рівень професійної підготовки є віддзеркалення інтелектуального стану конкретної особи, її ерудиції та досвіду. Молоді люди з вищим рівнем професійної освіти краще орієнтуються в життєвих ситуаціях і прогнозують та планують своє майбутнє, оцінюють можливі варіанти розв’язання конкретних виробничих і життєвих проблем, вміють обирати раціональніші шляхи облаштування власного життя і життя оточуючих. Звідси випливає, що професійна підготовка – це особливий критерій якісних властивостей людини, її соціальної захищеності, бо чим більше вона розвинена, обізнана та мудра, тим більший її людський капітал, тим більше можливостей вона знаходить для формування власного добробуту та добробуту своєї сім’ї.

У цьому контексті намагання молодих осіб, що підтримується їхніми батьками, здобути професію містить у собі потенційні можливості підвищення конкурентоспроможності цієї категорії населення на ринку праці й соціальної захищеності в майбутньому. Однак, нині досить чітко окреслився дисбаланс між потребою нашої економіки, соціальної сфери, органів державного управління у фахівцях гуманітарно-економічного та юридичного профілю і чисельністю підготовлених фахівців інженерно-технічного та технологічного профілю, висококваліфікованих робітників.

Констатоване багатьма дослідженнями намагання нашої молоді якомога раніше почати трудову діяльність виховує в неї орієнтацію на працю, самостійність, ініціативність, формує багатопрофільність праці. З іншого боку, конкурентоспроможність цієї категорії населення значно знижується відсутністю закінченої повної загальної середньої та повної вищої освіти, що призводить до зниження стартових якісних характеристик носіїв робочої сили, поліпшувати які необхідно вже в процесі трудової діяльності. Водночас при ранньому початку трудової діяльності молодих осіб зростають соціальні та економічні ризики (безробіття, нестійкий характер зайнятості тощо).

Суттєвим чинником необхідності оновлення системи професійної підготовки є те, що на тлі зменшення кількості легальних робочих місць, зростають вимоги роботодавців, викликані використанням у виробництві нових технологій. Доречно підкреслити, що навчання як у вищих навчальних, так і в професійно-технічних закладах здійснюється на застарілій матеріально-технічній основі. До того ж масовою перешкодою на шляху працевлаштування молодих фахівців стає, як не парадоксально, сама освіта, оскільки набір знань та компетенцій, здобутих, зокрема, у вищому навчальному закладі, найчастіше не підкріплений професійними навичками, не кореспондується з попитом на українському ринку праці. У цілому підготовка фахівців системою вітчизняної освіти не координується з потребами ринку праці й вітчизняної економіки. До цього додамо зруйновану практику працевлаштування державою молодих фахівців.

Нині держава певною мірою усунулась від проблеми регулювання процесів підготовки спеціалістів, переклавши її на розсуд навчальних закладів. До того ж в Україні бракує економічних механізмів регулювання потреби населення у здобутті вищої освіти і одержанні роботи за спеціальністю. Тому чинна система підготовки спеціалістів здебільшого зорієнтована на неконтрольований попит населення на деякі професії соціального і гуманітарного профілю, які забезпечують, хоч і незначні, але шанси на працевлаштування. У зв’язку з цим, доцільно встановлювати перелік професій і спеціальностей, після здобуття яких випускники практично не можуть одержати направлення на роботу і тому найчастіше потрапляють на зареєстрований ринок праці [1, c. 318].

Серед вад системи професійної підготовки досить вагомим чинником є неефективна система соціального захисту педагогічних кадрів, яка ставить їх на межу бідності, не результативна й система підготовки цих кадрів, яка паралізує всілякі позитивні зміни у даній системі, готує викладачів вчорашнього дня. Управління профтехосвітою бюрократизоване, нездатне мобілізувати ресурси її розвитку, функціонує без належного прогнозування в підготовці кадрів та співвіднесення його з потребами ринку праці, без наявності соціально-економічних та якісних показників роботи галузі, навіть без поточного моніторингу. Тим часом освіта загалом, а професійна зокрема, стає найважливішою галуззю, котрій належить провідна роль у розвитку та нагромадженні активів людського капіталу. У свою чергу перспективи зростання добробуту нашого населення, поліпшення його соціальної захищеності пролягають на шляхах не тільки нагромадження людського капіталу, а й поліпшенні ефективності його використання.

Означені проблеми професійної підготовки фахівців в умовах економічної кризи не можуть вирішуватись у майбутньому. Останнє аргументується тим, що серед суперечностей, котрі гальмують розвиток національної економіки, дослідники відзначають незабезпеченість потреб виробництва у кваліфікованих кадрах робітничих професій та зростання їх пропозиції з невідповідним професійно-кваліфікаційним рівнем. Водночас на обліку в службі зайнятості перебуває значна кількість безробітних громадян без професії чи спеціальності, а з іншого боку з’явилися нові професії та спеціальності, що користуються попитом на ринку праці, але їх підготовка не забезпечена пропозицією освітніх послуг навчальними закладами [2, c. 85].