Кафедра терапії, кардіології та сімейної медицини

(2 години)

ДЗ «ДМА МОЗ України».

№ протоколу _____________ Дата затвердження «_____» __________ 2015 р.

Зав. кафедрою терапії, кардіології та сімейної медицини ФПО ДЗ «ДМА МОЗ України»,

д.мед.н., професор В.А.Потабашній

Дати наступних обговорень

№№ протоколів


І. Актуальність теми: Клінічна імунологія – це клінічна та лабораторна дисципліна, яка займається обстеженням та лікуванням хворих з патологією імунної системи

Хвороби імунної системи - пошкодження структури і функції органів та клітин імунної системи, що супроводжуються клінічними та лобораторними проявами і потребують імунотропних методів лікування (первинні імунодефіцити, ВІЛ- інфекція, імуногематологія, аутоімунні хвороби).

• 
  Раннє виявлення та лікування імунодефіцитів
  
• 
  Діагностика та лікування аутоімунних, алергічних та імунопроліферативних захворювань
  
• 
  Діагностика та лікування імунозалежного безпліддя
  
• 
  Корекція імунного статусу при трансплантації
  
• 
  Підготовка кадрів
  
• 
  Наукова діяльність
  
• 
  Накопичення банку даних про імунну патологію.
  

• 
  За 500 років до н.є. Фукіпід зауважив, що під час епідемії чуми, окремі особи були несприйнятливими до інфекції.
  
• 
  Перші емпіричні спроби в імунології пов’язують з іменем Дженнера і його відкриття вакцини проти коров’ячої віспи
  
• 
  Початком розвитку імунології послужили відкриття Вірхова клітинної теорії, емпіричні Пастера теорії послаблення вакцин 1880р та Мечнікова - фагоцитозу 1882.
  
• 
  В1900 році Ланштайнером відкрито групи крові, Еріхом теорія білкових ланцюгів, 1902р- Ріше, Портьє- явища анафілаксії, 1906р-сповільнена гіперсенсибілізація відкрита фон Пірке, 1909р- Еріх досліджує імунний нагляд пухлин
  
• 
  Подальша історія розвитку імунології – це повоєнні роки. 1944р повідомлення Медовара і Берета про імунну толерантність та клонально-селекційна теорія Бернета. З того часу наукові дослідження прогресували у геометричній прогресії (антигени гістосумісності - Снел, Доссе, структура антитіл - Кебет, Портер, Едельман, класифікація імунопатологічних механізмів – Джелл, Кумбс)
  
• 
  Остаточним поштовхом, який сприяв виділенню клінічної імунології в окрему галузь науки була трансплантологія (зв’язок імунної відповіді з МНС). Отже ХХ століття стало початком самостійного існування клінічної імунології. Досягнення 80-90 років пов’язані з дослідженнями молекулярно-генетичних аспектів імунної системи.
  

• 
  1901 – Е.Берінг- відкриття антитоксичних антитіл і розробка серотерапії.
  
• 
  1905 –Р. Кох- дослідження в галузі туберкульозу.
  
• 
  1908 – І.І. Мечніков та П. Ерліх – вкліад врозвиток імунітету, зокрема вивченні фагоцитозу.
  
• 
  1913 – Ш. Ріше –відкриття анафілаксії.
  
• 
  1919 – Ж. Борде – вивчення системи комплементу.
  
• 
  1930 – К. Ланштайнер – відкриття груп крові.
  
• 
  1960 – Ф.М. Бернет, П.Б. Медовар – вивчення імунологічної толерантності.
  
• 
  1972 – Р. Портер, Д. Едельман – вивчення структури імуноглобулінів
  
• 
  1980 – Дж. Снелл, Ж. Доссе, Б. Бенецефар – За вивчення головного комплексу гістосумісності.
  
• 
  1982 – Суне Бугерстрем, Дж.Вейн, Бернет Самуельсон- відкриття ролі простагландинів.
  
• 
  1986 – Ріта Леві- Монтальчіні, Стенлі Коен – відктиття тканинних факторів росту та регуляції нормального і пухлинного росту.
  
• 
  Н.Йерне – за розробку вчення про ідіотипічнчі сітки- Ц.Мільштейн, ДЖ. Келер – за створення гібридомної технології для отриманні моноклональних антитіл.
  
• 
  1987 – С. Тонегава – за дослідження соматичної рекомбінації генів імуноглобулінів як основи формування різновидності антиген розпізнаючих рецепторів лімфоцитів.
  
• 
  1987 – Барух С. Бламберг, ДюК. Гайдузек- вивчення HbsAg, та розробка генноінженерной вакцини проти вірусного гепатиту В.
  
• 
  1997 – Р Цинкернагель, П. Догнрті – за відкриття ролі молекули МНС в презентації антигена
  
• 
  1997 – Стенлі Б. Пюзинер – за вивчення протеїн- прионів і роль вірусних інфекції.
  
• 
  1998 – Роберт Ф. Фурчгорт, ЛуїсДж. Інгаро, Фарід Мурад – виявлення новогг типувнутрішеьоклітинних регуляторів- молекул оксиду азоту.
  
• 
  1999 Гюнтер Блобер - відкриття сигнальних пептидів, необхідних для спрямованого транспорту синтезованих білків.
  
• 
  2001- Ліленд Хартвел, Тімоті Хант, Пол Ньорс – відкриття ключьових регуляторів поділу клітин – білків циклінів та ферментів циклін-залежних кіназ.
  
• 
  2002 Сідней Бремер, Дж. Салстон, Роберт Хорвіц – вивчення апоптозу- програмованої смерті клітини.
  

Імунологія на Україні

• 
  Імунологічна служба України починалася з Українського науково-дослідного центру клінічної імунології НАН та МОЗ України в 1987році
  
• 
  як галузь медицини з 1998р згідно наказу МОЗ України № 104 від 27.04.98.” Про розвиток клінічної імунології в Україні”. Розроблено відповідну структуру, фінансування, посадові інструкції, регламентовано поетапне лікування і діагностику, запроваджено форми підготовки кадрів та тематичне вдосконалення лікарів іншого фаху з питань клінічної імунології.
  
• 
  Очолює роботу Український національний центр клінічної імунології, йому підпорядковані обласні і міжобласні центри. Найнижчою ланкою є міський та районний імунологи. До них направляють на консультацію хворих всі спеціалісти та сімейні лікарі. В їхні обов’язки входить виявлення, лікування, диспансерне спостереження за хворими з патологією імунної системи, а також імунокорекція в лікуванні хворих з імуноопосередкованими станами.
  

Обсяг: повторної інформації - 80 %

нової інформації - 20 %

Учбові цілі:

Лікар-інтерн повинен

Знати: відомості про імунну систему людини, роль в підтримці гомеостаза організма;

— теоретичні основи іммунопатології, механізми іммунодефіцитів, іммунопатогенез аутоіммуних хвороб, імунопатології пухлин, порушень репродукції, основи посттрансплантайних реакцій;

— етіологію, классифікацію, патогенез, клінічну картину, діагностику і діференціальну діагностику, методи профілактики і лікування найбільш частих первинних і вторинних іммунологічних порушень;

— принципи формування іммунопатологічного діагноза;

— основи іммунофармакології, іммуносупресивні і іммуностимулюючи засоби;

Вміти: провести співбесіду з пацієнтом на основі оцінки його психічних

і особистих особливостей, індивідуальної реакції на хворобу;

— обстеження хворого (скарги, огляд, перкуссія, пальпація, аускультація);

—визначення показань до додаткових методів діагностики і здійснювати клiнічну інтерпретацію отриманих даних;

—проводити диференціальну діагностику захворювань, застосовувати консультації спеціалістів при установленні заключного клінічного діагноза;

— збирати іммунопатологічний анамнез, проводити загально клінічне обстеження хворих;

— оцінювати дані іммуного статуса, правильно ставити передчасний діагноз іммунопатологічного захворювання: іммунодефіцита, аллергії, аутоімунної хвороби і інш.;

— здійснювати невідкладну допомогу при іммунопатологічних хворобах,

призначати адекватну терапію аутоіммуних захворювань, іммунодефіцитів.

Оволодіти:

- методикою тлумачення аналізу імунограми.

• 
  Межпредметний зв'язок
  
• 
  Для успішного засвоєння запропанованого курса в повному обсязі необхідно наперед згадати курси з таких предметів, як «Біохімія», «Фізіологія».
  
• 
  Курс «Іммунологія» необхідний для засвоєння інтернами таких дисциплін як «Молекулярні механізми гормональної регуляції». Знання іммунології – необхідна база для виконання рефератів, подготовки виступів на конференціях, тематика яких зв'язана з вивченням метаболічних процесів і їх регуляції, а також проведення великого практикума.
  
• 
  Теми доповнять вивчення: «Загальної і частної патології в пульмонології, кардіології, ревматології, нефрології і тому подібне. Засвоєння модулей курса «Іммунологія» також буде сприяти формуванню у лікарів інтернів цілісної уяви про розвиток патології ассоційованної з імунологічними зсувами.