Конспекти уроків + диск) 2014 Зміст Правила вживання апострофа (5 клас) Підготовка до твору-опису природи за власними спостереженнями «Мелодія осені»
жүктеу/скачать 3.25 Mb.
|
| Тема. Свіча великого Кобзаря (Т. Шевченко - поет і художник)
Мета: навчальна – *розглянути творчість Шевченка в літературно-мистецькому контексті; *узагальнити вивчене про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка; *систематизувати знання про поетичну та малярську спадщину великого митця; *допомогти учням усвідомити важливість поетичних і мистецьких творів Тараса Шевченка, їх духовної величі;
*удосконалити вміння і навички виразного читання художніх текстів; *розвивати творчі здібності;
нескорена душа палахкотіла. ( В. Яцюк) План - сценарій уроку І.Організація учнів до уроку ІІ. Мотивація навчальної діяльності ІІІ. Оголошення теми і мети уроку Вступне слово вчителя І V. Актуалізація опорних знань «Мікрофон» «Мовознавче дослідження» V. Узагальнення і систематизація вивченого 1). Робота над проблемними питаннями за трьома першими пунктами плану уроку (метод «Дерево рішень»): 1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…»). 2. Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…»). 3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…»). (Виступи підготовлених заздалегідь груп: літературознавців, мистецтвознавців, акторів, серед яких виконавці ролей: Т. Шевченка, Оксани Коваленко, Катерини, Варвари Рєпніної, Ганни Закревської, Ликери). 2. Читання поезій: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями», «Садок вишневи коло хати», «Ой діброво – темний гаю», «Ми вкупочці колись росли», «Якби зустрілися ми знову». 3. Виконання пісні «По діброві вітер виє». 4. Інсценізація. VІ. Підсумок уроку (Оцінювання учнів). 4-те питання плану. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на Україну…»,«Заповіт»). VІІ. Домашнє завдання. Перебіг уроку І.Організація учнів до уроку (Привітання, побажання хорошого настрою та плідної роботи у «Творчій майстерні».) ІІ. Мотивація навчальної діяльності (читаю власну поезію) Володар в царстві духа Тарас Шевченко - наш учитель, Із ним – минуле й майбуття. Він справедливості творитель, Яку проніс крізь все життя.
Наш покровитель, рятівник, В часи цькування думки й волі Мовчать не вмів, мовчать не звик… Пройшов тортури і заслання, Солдатську муштру і вигнання – Душі своєї не згубив, Нові шедеври все творив й творив. Боролись в ньому два світи. Часто питав себе: „Хто ти: Поет чи маляр? Може, самоук?” То пензля, то перо все брав до рук. Та до останніх днів не зміг Обрать одну із двох доріг. Так залишився до кінця Власних тенет заручником митця. Все ж запалив свічу сміливу й одиноку, Яка перетворила в попел враже око. І полум′я її горить донині На честь і славу нашій Україні. ІІІ. Оголошення теми і мети уроку Вступне слово вчителя Тарас Шевченко – світоч українського народу; поборник правди і свободи. Саме він своєю полум’яною поетичною та мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу. Та чому ж ми кажемо «виражав» ?! Продовжує виражати й тепер! Хоч самого поета й немає, але його невгасна свіча, запалена серед безпросвітної суспільної темряви, продовжує горіти й сьогодні. Отже, наше завдання – простежити, як в одній особистості співіснували два творчі світи: поетичний і малярський. Якщо про Шевченка-поета ви знали з дитинства, то про Шевченка-художника дізнаєтесь сьогодні. Адже він як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Тарас прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення, обстоював правду не лише в поезіях, а й у мистецьких творах. ( Див. презентація слайд 1). Сьогодні у нашій «Творчій майстерні» працюють юні мистецтвознавці, юні літературознавці, юні мовознавці та юні актори (Т. Шевченко, Катерина, Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, Оксана Коваленко). (Запис теми, епіграфа і плану роботи в зошити) План роботи на уроці ( див. презентація слайд 2) 1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…»). 2. Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…»). 3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…»). 4. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на Україну…»). І V. Актуалізація опорних знань «Мікрофон» - Яке відношення має Тарас Шевченко до нової української літературної мови? - Коли вийшов «Кобзар»? - На які періоди поділяється творчість Шевченка? «Мовознавче дослідження»
Мовознавець 1 (М.:) Шевченко перший в Україні глибоко зрозумів вагу літературної мови в письменстві, й тому творив її, пильнуючи, щоб була вона якнайкращою. Київ на той час, по заснуванні в ньому 1834 р. університету, поволі відроджувався на український культурний осередок. На 1846 рік зібралося тут чимало українських культурних діячів, що й заклали були Кирило-Мефодіївське Братство 47, яке на українську мову дивилося, як на самостійну літературну мову. Воно навчало: "Щоб кожен слов’янський народ мав свій язик, свою літературу". Але наступного 1847 року над братчиками вчинений був урядовий погром, і всіх їх порозкидали далеко поза Київ: Шевченка заслано на 10 літ, Миколу Костомарова запроторено в Саратів на 9 літ, а мовного Шевченкового вчителя Куліша — на 3 роки в Тулу. З цього часу спинилося Шевченкове свідоме навчання української мови, спинилося й її літературне оформлення в Києві. (М.:)2 Шевченко мав багато даних, щоб глибоко пізнати свою рідну мову, бо першу молодість провів на селі. Як знаємо, він любив слухати оповідання старих, а на Звенигородщині на той час було кому й багато про що оповідати, так що молодий Тарас не тільки закохувався в чари мелодійної київської мови, але й знайомився з іще живою тут ідеологією Запоріжжя, козацтва та Гайдамаччини. Шевченко мав добрий голос і кохався в піснях, яких знав без ліку. То був взагалі час, коли інтелігенція кохалася в українських піснях, а Звенигородщина давала їх Тарасові з найчистішого джерела. При кожній спосібності Шевченко співав, а це приносило йому глибоке знання мови й пісенного ритму, що він пізніш переніс на свої вірші. В російській школі Тарас не вчився, а це зберегло його мову, а головно сам спосіб думати (складню) від помітнішого чужого каламутства, — у нього завжди складня народна. V. Узагальнення і систематизація вивченого Літературознавець (Л).: Ти свічку засвітив святу, Поміж недолюдків та гречкосіїв Ми пронесем свічу оту У майбуття, що сповнене надії.
Поезія і живопис... Два великі світи... Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне. За ними - творці і генії, що запалювали дух. Вони завжди уявлялися людству із запаленими свічками. Тих духотворців давно нема, а їхні свічки горять і досі невмирущим спадком із найсвітліших почуттів. Серед них є і Шевченкова. Для нас вона найпомітніша, бо живе у ній особливої любові жар, непідвладний часові. Шевченко. Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис - моя майбутня професія, мій хліб насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які не мав ані гроша, які, врешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки потихеньку кропаю. (Щоденник, 1 липня 1857 року ) Самому тепер не віриться. Я з брудного горища, я, нікчемний хлопчак, на крилах перелетів у чарівні зали академії художеств... І що ж я робив? Важко подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів... Перед його (К. Брюллова) дивними творіннями я замислювався і виношував у серці свого сліпця Кобзаря і своїх кривавих Гайдамаків. (Щоденнник, 1 липня 1857 року) М2.: Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші "А.О. Козачковському": Довго те діялось. Ще в школі, Таки в учителя – дяка, Гарненько вкраду п'ятака – Бо я було трохи не голе. Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або "Три царіє со дари". Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-Черниця" красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Робота над планом (метод «Дерево рішень») ( див. презентація слайд 3) 1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…») (Проблемні питання)
Л.: Але знову і знову, наче всевладна стихія, душу завойовувала поезія. її тематична палітра являє нам людську кривду, героїчне минуле, красу природи України. З особливою душевністю писав Шевченко про гірку долю жінки. "Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу", - відзначав М. Рильський. Жодна жінка, виписана Кобзарем, не знаходить щастя. Саме такою, страдницею і водночас нескореною, бачив поет її і в житті. "Наймичка", "Відьма ", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". А серед них безмовною русалкою підноситься із дна ріки Катерина: може, Іванка свого шукає, а може, прагне помсти кривдникові. Катерина. Не вернуся! В далекому краю,
Ти не скажеш... ось хто скаже, Що я його мати! Боже ти мій! ... лихо моє! Де мені сховатись? Заховаюсь, дитя моє, Сама під водою, А ти гріх мій спокутуєш В людях сиротою, Безбатченком!..
- Чи можемо ми засуджувати Катерину? - Що змусило її так повестися? - Чи засуджує Катерину Шевченко? М.: У живопис Шевченкова Катерина прийшла через чотири роки після написання поеми. До появи цієї картини (демонстрування) в українському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу - дівчина-кріпачка, принижена і ображена в найкращих своїх почуттях. ( Див. презентація слайд 4). Шевченко. Я намалював Катерину в той час, як вона прощалась з москалем і верталась в .село; у царині під куренем дідусь сидить, ложечки струже, а вона, сердешна, тільки не плаче... а москаль дере собі, тільки курява ляга... По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака моя картина (Т. Шевченко, лист до Г. Тарнавського, 25. 01. 1843) Вчитель. - Чи є такий епізод у творі? М.: Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна, хоча є між ними і спільне. У поемі краса дівчини протиставлена тяжкій долі, як і на картині. Прекрасне обличчя засмучене, чарівна голівка опущена, очі почервонілі від сліз, що їх вона ледве стримує. Вчитель. Сам Шевченко співчуває Катерині. Шевченко. А за віщо, Боже милий! За що світом нудить? Що зробила вона людям, Чого хотять люди? Щоб плакала!.. Серце моє! Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози, Терпи до загину! Катерина. Терпіла, Тарасе, та сил більше не стало. Пішла зі світу у страшній розпуці, бо нічим не поправити долю мою гірку. Та спокою не знайшла ні по сім, ні по тім боці горя. Де ж то, по яких світах блукав мій Івась? Вже й тебе немає, Кобзарю, та свіча твоя горить. Тож і мій Івась живий, гадаю, і мандрує з перебендею у твоїх віршах. Учениця читає поезію «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями» Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине... Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати. А серце в'яне, співаючи, Коли знає, за що; Люди серця не побачать, А скажуть — ледащо! Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди, Знущаються вами. Вчитель. Розглянемо Шевченка-поета і Шевченка-художника, що описує і змальовує природу. ( Див. презентація слайд 5) 2.Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…» М.: Митці усіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Краса української землі завжди полонила творчу душу Шевченка, кликала до пера і пензля. Тривалий час він жив поза межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину. У 1843 р. з'явилася можливість поїхати в Україну, відвідати рідне село. Вчитель. Які поезії про природу ви знаєте? 1 – ша учениця читає поезію «Садок вишневий коло хати». Діти виконують пісню «По діброві вітер виє». 2 –га учениця читає поезію «Ой діброво – темний гаю». Ой діброво - темний гаю! Тебе одягає Тричі на рік... Багатого Собі батька маєш. Раз укриє тебе рясно Зеленим покровом, - Аж сам собі дивується На свою діброву... Надивившись на доненьку Любу, молодую, Возьме її та й огорне В ризу золотую І сповиє дорогою Білою габою, - Та й спать ляже, втомившися Турбою такою!
(Лист Т. Шевченка до О. Бодянського, травень 1844 р.) М1 :. За тематикою пейзажні малюнки Т, Шевченка 1843-1847 рр. можна поділити на три групи: ті, що на них зображено море, сільські краєвиди, і ті, що на них відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Перша група цих творів розповідає про убоге життя покріпаченого селянства (демонстрування ілюстрацій фотоальбому "Селянська родина", "На пасіці", "Удовина хата"). Часто зустрічається зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих рік, ставків, урочищ. Здавалося, тут душа митця знаходила спочинок. Але ще більшим болем серед цієї чарівної природи відлунювали в душі народні страждання "У Києві", "Вознесенський собор у Переяславі", "Аскольдова могила", "Церква всіх святих у Києві" та ін.). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного покровителя. Майстерні вони і з боку малярської техніки. (Демонстрування пейзажів. Див. презентація слайди 5-8). М 2.: Однією з перлин української національної графіки є "Живописна Україна". Це альбом офортів. Офорт - гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. Шевченко збирався видавати по 12 творів щороку, а виручені кошти повинні були допомогти родині звільнитися з неволі. На жаль, цей задум здійснити не вдалося. Вийшов лише один альбом, куди ввійшло шість відбитків замість 12 запланованих (демонстрування: "Судна рада", "Дари в Чигирині" Див. слайд 9). Найвідоміший офорт "Дари в Чигирині" присвячений історичній темі. У передпокої гетьманської світлиці - три посли з сусідніх держав — Туреччини, Польщі і Росії - з дорогими подарунками для Б. Хмельницького. На варті біля входу до світлиці, де відбувається рада, стоять козаки. 3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…») Вчитель. Як кожна жива людина , Шевченко хотів кохати і бути коханим, але йому це не завжди вдавалося. Л1.:Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін.... На «Любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всіх знайдено, названо. Чим зумовлено цей постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління. Окрім того, у митців це один із ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів. Л2.:Ці міркування актуальні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко й не задля натхнення, а шукаючи жіночий ідеал, прагнучи виходу із самотності, особистої та суспільної. Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Григоровичу. Маючи унікальні таланти, гострий розум, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча й уразлива, Кобзар часто закохувався, і в нього закохувалися. Та особисте життя так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід. Л1.:Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гратися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про майбутнє одруження своїх мазунчиків. Інсценізація (з'являється Тарас-хлопчик з Оксаною-дівчинкою) Тарас. Ти у вінку — найкраща за всіх панянок у світі. Я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками. Оксана. Срібними? Тарас. І золотими дзвіночками на каблучках. Оксана. Таких ні в кого ще не було. Тарас. А в тебе будуть. Оксана. За що ж справимо? Тарас. Одіб'ємось від Злиднів. Тоді усе. Оксана. Без тебе — нікуди. Тарас. А як до пана покличуть? Оксана. Не піду! Хоч убий — не піду. Тарас. А я не віддам тебе нікому і втечу до тебе звідки завгодно. (Тарас й Оксана поволі виходять, взявшись за руки). Л1.:Після другої перерви Шевченко побував у різних місцях, і довідався, що Оксану звів приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла. Це шокувало поета. Учень читає вірш «Ми вкупочці колись росли» Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали. Старі зарані повмирали. А ми малими розійшлись Та вже не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди. Принесло На старість ледве і додому. Веселеє колись село Чомусь тепер мені, старому, Здавалось темним і німим, Таким, як я тепер, старим. «...Чи жива ота Оксаночка?» — питаю У брата тихо я. «Яка?» «Ота маленька, кучерява, Що з нами гралася колись. Чого ж ти, брате, зажуривсь?» «Я не журюсь. Помандрувала Ота Оксаночка в поход За москалями та й пропала. Вернулась, правда, через год, Та що з того. З байстрям вернулась, Острижена...» жүктеу/скачать 3.25 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|