Ефективні методи та сучасні підходи до викладання іноземних мов у ВНЗ України

Вимоги часу й розпочата радикальна реформа системи освіти в Україні показали, що нашій державі потрібні висококваліфіковані спеціалісти, що володіють іноземною мовою на фаховому рівні, здатні встановлювати ділові контакти та ділове співробітництво з іноземними партнерами. Досягнення високого рівня володіння іноземною мовою не можливе без фундаментальної мовної підготовки в вищій школі.

Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову – шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови. У викладацькій практиці викладачі іноземних мов часто застосовують перевірені часом стандартні навчальні методи. Іноді процес викладання мови, як це не прикро, продовжує залишатися «дещо осучасненим варіантом» граматико-перекладного методу. Вимоги ж до уроку іноземної мови з часом змінюються, розробляються новітні методи навчання.

Сучасні тенденції у викладанні іноземної мови в вищих навчальних закладах виражаються у широкому застосуванні нових засобів навчання – мультимедійних компютерних програм (сукупність програмно-апаратних засобів за допомогою яких можливо обробляти та реалізовувати аудіо- та відеоінформацію.

Використання комп’ютерних технологій при вивченні іноземної мови професійного спрямування відкриває доступ до нових джерел інформації, підвищує мотивацію студентів до отримання та обробки професійної інформації іноземною мовою, підвищує ефективність самостійної роботи, дає нові можливості для творчості, надбання та закріплення професійних навиків, дозволяють реалізовувати якісно нові форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування. Сьогодні формується характерна тенденція до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу, його наближення до реального процесу спілкування. Отже, методичним змістом сучасного уроку іноземної мови має бути комунікативність. У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетенції – здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації.

Для досягнення комунікативної компетенції – комунікативних вмінь, сформованих на основі мовних знань, навичок і вмінь – викладач іноземної мови використовує новітні методи навчання, що поєднують комунікативні та пізнавальні цілі. Інноваційні методи навчання іноземних мов, спрямовані на розвиток і самовдосконалення особистості, на розкриття її резервних можливостей і творчого потенціалу, створюють передумови для ефективного поліпшення навчального процесу у вищих навчальних закладах. Основними принципами сучасних методів є: рух від цілого до окремого, орієнтація занять на учня, цілеспрямованість та змістовність занять, їх спрямованість на досягнення соціальної взаємодії при наявності віри у викладача в успіх своїх учнів, інтеграція мови та засвоєння її за допомогою знань з інших галузей наук.

Отже, вивчення і застосування на практиці інноваційних методологічних підходів надають можливість викладачам іноземної мови впровадити та удосконалити нові методи роботи, підвищити ефективність навчального процесу і рівень знань студентів.

Нове бачення освіти має на меті створення мотиваційного середовища для студентів у процесі вивчення іноземних мов. Принцип функціонального підходу у процесі вивчення іноземних мов є основним. У цьому підході комунікативність, як основна функція мови, більш повно виконується, як в лінгвістичному, так і в концептуально-тематичному спрямуванні. Зростаюче значення культурних обмінів, інтеграція в Європу, доручення до світових цінностей, процес глобалізації збільшили можливості контактів з носіями мови. Отже, вивчення іноземної мови в вищій школі набуває практичного значення, а комунікативна функція мови відіграє головну роль в процесі вираження почуттів, суджень та засвоєнні інформації, знань, що подаються в будь-якій формі.

З усього вище сказаного, потрібно зробити висновок, що демократизація двобічних відносин „учень-вчитель” має на меті не тільки свободу рішень з боку учнів, а й відповідальність з боку вчителя в процесі перевірки набутих учнем знань. Вчитель повинен створити студентам мотиваційне середовище, адекватне для вивчення іноземних мов. Тому для викладача сьогодні важливо постійно вдосконалювати власні знання, впроваджувати у власну викладацьку практику новітні методи навчання іноземних мов, відповідно до загальноєвропейських норм та стандартів, тобто йти в ногу з часом.

Алла Сабитова

г. Киев
Немецкое правописание: вчера, сегодня, завтра
История немецкого литературного языка в его письменной форме в 15-18 вв. – это история обособления литературного языка от диалектов и тем самым история формирования нового наддиалектного типа языка – носителя единой языковой нормы. К этому типу языка стремились печатники 15 в., на его создание были направлены усилия выдающихся немецких гуманистов, педагогов, теологов Мартина Лютера, Филиппа Меланхтона, Иоганна Агриколы. Эта же цель стояла перед грамматистами-нормализаторами и создателями немецких толковых словарей.

Существенный вклад в развитие немецкого литературного языка 15 в. внес известный немецкий писатель и деятель культуры, теоретик немецкого языка Иоганн Кристоф Готтшед. Он выступал за нормативное употребление слов и грамматических форм, а также за очищение родного языка от заимствований и диалектизмов. Труды Готтшеда, посвященные вопросам языка и литературы: «Искусство немецкого языка», «Подробное искусство речи» и «Наблюдения над правильным и неправильным употреблением многих немецких слов и выражений» – оказали значительное влияние на нормализацию немецкого литературного языка. Опираясь на майсенский вариант как базу для создания общенациональной литературной нормы, Готтшед выступал за нормативное употребление немецкого языка как в северных, так и в южных регионах Германии, а также в Австрии. Деятельность Готтшеда способствовала тому, что в науке и образовании немецкий язык стал использоваться вместо латыни, а также заложила основу для дальнейших исследований в области немецкого языкознания.

На труды Готтшеда во многом опирался его последователь — грамматист Иоганн Кристоф Аделунг, который создал нормативную грамматику и словарь немецкого языка. Его целью было установить «единую и общеобязательную норму» языка, который он называл "die hochdeutsche Schriftsprache" и возникновение которого приписывал высшим классам самой культурной провинции Саксонии. Труды Аделунга: грамматика "Umstаеndliches Lehrgebаude der deutschen Sprache" и особенно пятитомный словарь "Versuch eines vollstаеndigen grammatisch-kritischen Wоеrterbuchs der hochdeutschen Mundart" – пользовались огромным авторитетом и завершили грамматическую и лексическую унификации немецкого языка в 18 в.

Значительный прорыв в создании общего правописания был достигнут благодаря Конраду Александру Фридриху Дудену. Дуден впервые всерьез задумался о проблемах правописания немецкого языка в начале 70-х годов 19 столетия, проработав некоторое время учителем, а затем получив пост директора гимназии городе Шляйц в Тюрингии. В то время в этом маленьком городке говорили на трех диалектах: франкском, саксонском и тюрингском, и каждый учитель гимназии, которой руководил Дуден, пользовался собственными правилами правописания. Эта орфографическая сумятица отражала разнообразие языковых норм накануне образования Германской империи в 1871 году.

В 1872 году Дуден опубликовал книгу «К вопросу о немецкой орфографии», а в 1876 году участвовал в Первой конференции по правописанию, на которой 14 филологов разработали упрощенные стандарты орфографии. Решения конференции, однако, не были приняты за норму землями, входящими в состав империи.

Дуден продолжал работать над составлением единого орфографического справочника. В 1880 году он представил результат своей работы – «Полный орфографический словарь немецкого языка», который насчитывал 27 тысяч слов, написанных в соответствии с прусскими и частично баварскими правилами. Этот труд принес Дудену широкое признание.

В 1901 году в Германии состоялась Вторая конференция по правописанию. Она приняла общие обязательные для всех немецкоязычных стран правила, которые вошли в орфографический словарь Дудена. С этого момента начали действовать единые официальные нормы правописания немецкого языка.

Именно Дудену поручили разработать словарь с признанными на государственном уровне нормами правописания. Последующие три десятилетия своей жизни Конрад Дуден посвятил совершенствованию своего словаря. Девятое (последнее, подготолвенное им самим) издание он закончил за несколько дней до своей смерти - 1 августа 1911 г. После смерти Конрада Дудена работу над его словарями продолжила основанная еще при его жизни так называемая «Редакция Дудена» (Dudenredaktion). Она до сих пор составляет словари и справочники Duden, незаменимые и, пожалуй, самые авторитетные пособия для людей, изучающих немецкий язык.

С 1954 г. издательство словаря Duden действовало и в ГДР), и в ФРГ. Несмотря на различия в идеологиях двух осколков Германии, система правописания оставалась практически одинаковой. Исключение составляли отдельные слова (например, Costa Rica в ФРГ и Kostarika — в ГДР).

Очередная попытка изменить правила была предпринята в 1980-х гг. И в середине 1990-х было принято решение подготовить проект реформы, к которому в 1996 г. присоединились другие немецкоязычные страны. Реформа внесла изменения в следующие разделы: соотношение звуков и букв; написание слов слитно, раздельно и через дефис; написание слов с большой буквы, пунктуация и правила переноса слов. От изначального проекта реформы – умеренного минускульного написания существительных и почти радикального интегрирования заимствованных слов – в конечном проекте осталось очень мало. Благодаря новым правилам в значительной степени увеличилось количество орфографических вариантов. Цель реформы – упрощение и систематизация правил, а вместе с тем и упрощение правописания – не была достигнута. Однако очевидным преимуществом проведенного реформирования правописания являлся его унифицирующий характер, т. е. признание данного правописания современного немецкого языка всеми немецкоязычными странами.

Принятие новых правил спровоцировало волну критики со стороны немецких писателей, интеллигенции и обычных граждан. Крупные издания, такие как Frankfurter-Allgemeine Zeitung, отказывались применять правила. В 2006 г. были приняты новые правила, которые допускали отказ от некоторых изменений, однако основная правка – отказ от буквы β во многих словах – не была принята.

Таким образом, орфографическая система немецкого языка осталась сложной и запутанной как на национальном, наднациональном, так и на международном уровнях, так что проблема правописания немецкого языка по-прежнему требует и лингвистического, и политического решения

Сегодня в Германии действует государственная комиссия по наблюдению за развитием орфографии – Совет по немецкому правописанию, – задачами которого является сохранение единства орфографии в странах немецкоязычного пространства, наблюдение за развитием письменности, дальнейшее развитие орфографии в необходимом объеме. В компетенции Совета входит обоснование и подготовка необходимых мер по адаптации правил орфографии к потребностям носителей языка и людей, пишущих и читающих на этом языке, а также принятие решений об изменении правописания отдельных слов. Это даст возможность частичного устранения существующего в настоящее время многообразия вариантов написания, что является очень непрактичным с точки зрения редакции Дуден и большей части его «клиентуры».

По прогнозам лингвистов, легкомысленность в обращении с нормами языка в интернете, в первую очередь в чатах и приватных блогах, не окажет существенного влияния на стандарт языка. Очевидную тенденцию к написанию существительных с маленькой буквы и к другим упрощениям лингвисты относят к специфическим особенностям сетевой коммуникации. Профессиональные блоги, онлайн-предложения, ежедневные и еженедельные электронные журналы, вэбсайты фирм, радио- и телекомпаний и в деловая электронная переписка в основном придерживаются действующих правил правописания. Широко используемые и все более совершенствующиеся автоматические системы корректировки электронной текстовой продукции будут содействовать тому, что немецкое правописание станет более консервативным. Предполагается, что автоматическая правка выработает у пользователя привычку, и он по инерции начнет придерживаться правил, заложенных в этих программах.

The knowledge of the foreign language as part of linguistic abilities is especially important in terms of international labour market as a means of enhancing mobility – not only mobility of students but also that of workforce. Higher vocational education ceased to be four or five year endeavour but became a lifelong one. For knowledge workers, e.g. those engaged in law or finance, lifelong learning and training are no longer an option but necessity. Earning internationally recognized language qualifications may indicate a drive for personal and career development and therefore lead to higher employability.

Among quite a few LSP exams the authors decided to highlight two ESP qualifications administered by one of the biggest educational providers, viz. Cambridge English: Legal (ILEC) and Cambridge English: Financial (ICFE). The ICFE and ILEC are designed for students, aspiring and established finance and legal professionals and gives assessment of the language skills necessary to operate in an international legal or financial context at levels B2 and C1 of the Common European Framework of Reference for Languages. The undertaken analysis of the grade statistics of the year 2010 revealed that comparing to the average European rate Ukraine scored 28.3% less in those who achieved level C1 in the ILEC and 43.5% less in the ICFE. The number of examinees who were given ‘Narrow Fail’ or ‘Fail’ grades in the ILEC is 220.8% higher in Ukraine than the average in Europe; for the ICFE the difference is even bigger (281.3%).

The above mentioned exams are examples of high-stakes tests. The university entrance exam, semester exam, Master/Doctorate programme admission examination etc. belong to the same category in terms of higher education. Such language assessments help distribute scarce resources such as jobs, higher education, and financial support to those who desire them. But there is a considerably bigger number of the tests which are not so ‘important’ but nevertheless well worth the attention – low-stakes ESP tests which are developed, administered and marked by the university teachers on monthly if not on weekly basis.

Since specific purpose language testing is a special case of communicative English language testing, as both are based on a theoretical construct of contextualized communicative language ability, the guiding principles of co-called ‘General English’ tests can be applied to ESP testing: validity, reliability, practicality, washback, authenticity, transparency, security and usefulness. At the same time there are two aspects of ESP testing that distinguish it from more general purpose language testing: authenticity of task and the interaction between language knowledge and specific purpose content knowledge.

Authenticity of task in testing English for specific purposes doesn’t simply mean the use of authentic materials in testing language skills but rather has a dual notion: situational and interactional. It is not enough to give students relevant topics – they should be engage in a task in which both language ability and knowledge of the field interact with the test content in a way which is similar to the target language use situation.

The interaction between language knowledge and content, or background knowledge is perhaps the clearest defining feature of ESP testing, for in more general purpose language testing, the factor of background knowledge is usually seen as a confounding variable, contributing to measure­ment error and to be minimized as much as possible. In ESP testing background knowl­edge is a necessary, integral part of the concept of specific purpose language ability.

But to what extent should students’ background knowledge be tested? Is ESP testing meant to measure a student’s ability to do future tasks or jobs in the target language use situation or a student’s ability to use language in specific future tasks or jobs? ESP testing aims to measure a student’s ability to use language in a professional context not job performance as it can be influenced by a number of factors, such as personality characteristics, that are independent of language ability. The language itself can be Legal or Finance or any other technical language with its lexical, semantic, syntactic, phonological charac­teristics which allow people in that field speak and write more precisely about aspects of the field that outsiders sometimes find incomprehensible.

Since language performance in test-takers varies according to the context in which the language is used the prior knowledge of the topic in e.g. Reading Section of the tests can give an advantage in responding to comprehension questions based on that passage, so the close collaboration with the specialized university departments in choosing he subject-matter of the tests can enhance students’ performance in ESP classes.

Although assessment is often seen as the cornerstone of the learning process since it reveals whether the learning process results in success or not, the process of designing, developing, marking and analyzing of low-stakes ESP tests should not distract an ESP practitioner from their priority role – teaching.

Лариса Сердійчук

м. Житомир
Функції автобіографічних текстів.
Жанр автобіографії розглядається як форма існування та вербальної реалізації концепції самовираження і самопрезентації мовних особистостей. Під автобіографією розуміють опис власного життя, текст, «в якому особа, що складає його, подає опис свого життя й діяльності в хронологічній послідовності» ретроспективна оповідь, написана реальною особою про її/його власний досвід, основна увага, при цьому, акцентується на головних віхах становлення особистості. Автобіографія є особливим видом специфічно побудованих текстів, головною ознакою яких є їх написання від першої особи.

Автор, створюючи словесний автопортрет, демонструє власну техніку використання мови. Автобіографія виникає, коли автор відчуває необхідність художньо об'єктивувати самого себе і своє життя, Кожному виду автобіографії притаманні власні засоби репрезентації людини – самоопис, самоусвідомлення, самомоделювання, самопізнання, самовираження тощо.

Іншими словами, автобіографія пов'язана із самопізнанням, розкриттям свого «я».

Метою автобіографічних текстів є:

– описати життя автора, донести до читача найбільш яскраві життєві враження;

– описати особистість автора, створити його портрет, дати характеристику, і, таким чином, справити враження чи вплинути на читача.

У сучасній лінгвістичній науці виділяють ряд основних функцій автобіографій:

– констатуюча, роль якої полягає у викладенні фактів життя автора, описі віх його життєвого шляху і процесу становлення особистості;

– навчальна полягає в характеристиці певних етапів та подій життєвого шляху. Дає читачеві змогу набути унікального досвіду поведінки в різних ситуаціях: примічати, виділяти та усвідомлювати факти власного життя і життя інших, коректувати й компенсувати недостатні знання. Основна увага, при цьому, акцентується на самопізнанні;

– регулятивна функція пов’язана з процесами конструювання та реконструювання людиною власного життєвого шляху що, таким чином, привертає увагу до змін, які відбулися з особистістю;

– експресивна виступає універсальним засобом вираження внутрішнього світу автора і має на меті виразити його настрої, переваги, емоції;

– рекламна спрямована на створення сприятливого впливу на читача, сприяє зміцненню позитивного іміджу автора і робить автобіографію дієвим та ненав’язливим засобом самореклами.

На нашу думку, існує ряд допоміжних функцій автобіографічних текстів, за допомогою яких автори впливають на адресата:

– виправдовувальна як засіб виправдати певні дії та вчинки, що спричинили небажані з точки зору автора чи суспільної думки наслідки;

– захисна як діяльність щодо заперечення пліток, захисту від критики, спростування чуток та як засіб боротьби з ворогами;

– дисклозивна як спроба дати пояснення чи власне тлумачення ряду подій, розкрити таємниці, прояснити непорозуміння;

– звинувачувальна як можливість зведення рахунків із опонентами, звинувачення, винесення вердикту;

– «вираження вдячності» як засіб і можливість виразити вдячність, засвідчити повагу;

– культурологічна: автобіографія – це частина загальнокультурного дискурсу, що є одночасно і продуктом культури і її інструментом, тобто засобом впливу на неї.

Для мовознавця автобіографія є цікавою з точки зору мовної особистості автора, ідіостилю, понять та ідей, що складають її концептосферу, цілей, мотивів, інтенцій, установок, які виражають комунікативно-діяльнісні потреби, стратегії і тактики мовленнєвої поведінки.