Л. Присяжна, наук. співроб. Про свободу пересування
та вільний вибір місця проживання в Україні
Право на вибір місця проживання становить частину свободи самовизначення особистості.
Інститут «прописки», який існував за радянських часів, з проголошенням України незалежною державою та прийняттям Конституції, ст. 33 якої гарантує свободу пересування, після винесення рішення Конституційного Суду України у 2001 р., яким його було визнано неконституційним, «перетворився» в реєстрацію місця проживання.
З того часу була низка спроб регламентувати порядок реєстрації місця проживання, приймалися нормативно-правові акти, тимчасовий порядок, які згодом були відмінені з прийняттям 11 грудня 2003 р. Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Закон взамін прописки ввів явочну систему реєстрації за місцем проживання й місцем перебування, у якій для реєстрації громадянина досить заяви, паспорта, квитанції про сплату державного мита, два примірники талона про зняття з реєстрації; реєструючі органи не мають права відмовити в реєстрації.
Водночас необхідно зазначити, що сьогодні крім Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», до списку законів, що регламентують реєстрацію в Україні, можна віднести Цивільний кодекс України (ст. 29), Житловий кодекс України (ст. 64 і нижче), Сімейний кодекс України (ст. 160–162).
Звичайно, що заміна прописки реєстрацією, перш за все, була необхідна Україні в іміджевих цілях. Загальновідомо, що в Європі, США не існує інституту прописки. Так, у США працює система електронного обліку громадян та іноземців, при цьому кожен громадянин має повне право отримати цю інформацію і має право вказати на невірність обліку. У ряді країн використовуються квитанції про оплату комунальних платежів для підтвердження наявності місця проживання під час отримання послуг від державних чи приватних підприємств. У Греції це визначають за місцем роботи, в Італії – за повідомленням самого заявника. У Бразилії держава цікавиться місцем перебування тільки під час збирання податків або при відкритті власної справи.
Пізніше практично усі країни колишнього СРСР почали змінювати прописку на реєстрацію за місцем проживання або за місцем перебування.
Але в Україні «як у всіх європейських країнах» не вийшло.
Існуючі обмеження, пов’язані з місцем проживання, наразі досить ускладнюють життя громадян: лікар у поліклініці не приймає хворого без реєстрації; школа може відмовити в прийомі не прописаної дитини; з’являються труднощі при занятті бізнесом, тому що підприємницькі справи і стосунки з податковою потребують штампу у паспорті; проблеми при реєстрації автомобіля; отримання соціальних послуг; голосування на виборах тощо.
Чиновники пояснюють подібні неув’язки тим, що багато українських нормативних актів не приведено у відповідність до Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Як виняток, Трудовий кодекс, у якому зазначено, що при влаштуванні на роботу забороняється вимагати прописку (реєстрацію). Таке формулювання фахівці називають ідеальним для різноманітних нормативних актів. А поки, незважаючи на те що в Законі зазначено, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження», права українців порушують законно. Адже кожен чиновник діє на основі окремого правового акта, у якому чорним по білому написано, що без реєстрації громадянин України не може реалізувати ні своє право на охорону здоров’я, ні своє право на освіту, ні інших прав.
Між тим згідно із соціологічним дослідженням «Чи можуть мешканці України реалізувати право на вільне пересування?», проведеним громадською організацією «Територія успіху», у 37 % українських громадян місце фактичного проживання не збігається з місцем реєстрації.
Деякі корективи щодо порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізічних осіб в Україні вніс Закон «Про внесення змін до деяких законів щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні»
№ 5088-VI (набрав чинності 05.08.2012 р.).
Як і раніше, продовжують діяти положення, що зобов’язують громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати його. І якщо раніше Закон не уточнював, хто саме був зобов’язаний реєструвати місце перебування, і в яких випадках це треба робити, то Закон № 5088-VI ст. 8 зазначає: «Зобов’язані зареєструвати місце перебування особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстровано їх місце проживання, і мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі».
Уточнено також, що зазначена реєстрація здійснюється в день подання особою документів та за заявою особи, може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
У свою чергу юрист компанії Ліга Закон О. Попова акцентує увагу на відсутність у Законі положення щодо того, який орган повинен стежити за дотриманням правила щодо обов’язкової реєстрації, і як саме він повинен буде це робити.
У тому, щоб вести облік громадян на державному рівні, є логіка. Без цього важко було б планувати бюджет та розраховувати витрати на охорону здоров’я чи субсидії для того чи іншого населеного пункту. Крім того, враховуючи високий рівень злочинності в Україні, без реєстрації набагато складніше розкривати злочини або здійснювати пошук правопорушників.
Також реєстрація важлива і під час проведення виборів до органів державної влади. Так, на думку президента громадської організації Центру творчих ініціатив «Східна Україна» (м. Луганськ) С. Сакадинського, існуючий інститут реєстрації сприяє спотворенню результатів волевиявлення громадян на виборах. За його словами, наприклад, у Києві на 90 % – це приїжджі, зареєстровані в регіонах, які живуть без офіційних документів на зйомних квартирах і тому не мають права голосу.
У той же час правозахисник Е. Багіров вважає, що «за допомогою реєстрації держава полегшує роботу правоохоронних органів і може контролювати переміщення громадян. Це дуже зручно при тоталітарному режимі». Крім того, на його думку, встановлений термін свідчить про те, що реєстрація в Україні не є добровільною.
Серед нововведення можна виділити такі:
– реєстрація та зняття з реєстрації здійснюються в одному місці і в день звернення особи до органу реєстрації. Таким чином, людині тепер не потрібно їхати, наприклад, до Харкова для зняття з реєстрації, якщо вона має намір зареєструватися в Києві – достатньо звернутися до територіального підрозділу ДМС України за новим місцем проживання;
– реєстрація місця проживання не прив’язана до постановки на облік військовозобов’язаних і призовників. Таким чином, зареєструватися за новим місцем проживання тепер можна до постановки на облік у військкоматі. При цьому сама постановка на облік військовозобов’язаних і призовників залишається обов’язковою;
– скасовані норми щодо обов’язкової реєстрації протягом місяця новонародженої дитини, а також щодо обмеження осіб, що звернулися за наданням статусу біженця, у вільному виборі місця проживання;
– значно розширено коло підстав для зняття з реєстрації. Якщо раніше це була заява або рішення суду, то сьогодні зняття з реєстрації можливе також у разі припинення підстав на право користування житлом або законних підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.
Наприклад, у разі закінчення строку дії договору оренди можливо зняти зареєстровану особу за заявою власника житла.
Однак на думку президента Асоціації фахівців з нерухомості (ріелторів) України С. Злиденя, для того, щоб Закон запрацював на повну силу і допоміг спростити деякі стадії придбання квартир, відповідні зміни повинні бути внесені в усі законодавчі акти, які теж посилаються на прописку.
У разі повного врегулювання нового Закону, Житловий кодекс під час операцій з нерухомістю відійде на другий план, адже в ньому право користування нерухомим майном було прив’язане безпосередньо до прописки.
«З іншого боку, якщо ніяких змін до законодавчих актів не буде, на ринку нерухомості виникне велика плутанина, – вважає С. Злидень. – До прикладу, опікунські ради будуть цікавитися пропискою дітей, а прописки, як такої, немає. Тому було б краще прийняти цей Закон у пакеті зі змінами інших законодавчих актів».
Ще одне питання, яке, швидше за все, залишиться відкритим, – це довідка про наявність прописаних у квартирі, що продається, людей. «Спочатку це зроблено для того, щоб забезпечити соціальний захист незахищених верств населення – дітей і стариків, – зазначає керівник комітету аналітики та статистики Ліги експертів України А. Гусельников. – Я впевнений, що нотаріуси, при посвідченні угоди з нерухомості, як і раніше, будуть вимагати цю довідку».
Тим часом директор Інституту української політики К. Бондаренко нагадує, що Україна зобов’язалася запровадити біометричні паспорти в рамках плану дій щодо пом’якшення візового режиму між Україною та ЄС. Тому новий Закон, на його думку, застарів з моменту його прийняття, адже незабаром в Україні будуть вводитися документи з біометричними даними, і необхідність в реєстрації відпаде сама собою.
Нині, якщо держава навчиться вірити своєму громадянину, коли він каже, що проживає за певною адресою, тобто, змінюючи місце проживання, людині достатньо буде просто повідомити про це у відповідні органи, які, власне, це зобов’язані зафіксувати, тоді в країні запрацює «повідомний» порядок реєстрації місця проживання, а не дозвільний. Буде «як у всіх європейських країнах»...
Достарыңызбен бөлісу: |
