Табл. 5. Біологічна класифікація бур'янів

1. Записати в зошит біологічну класифікацію бур'янів із указівкою представників окремих груп.

2. Користуючись гербарієм і спеціальною літературою, у якій приводиться опис бур'янів, коротко охарактеризувати найбільш розповсюджені і злісні з них. При цьому вказати назву, біологічну групу, до якої він належить, основні райони його поширення, культури що засмічуються; відзначити характерні морфологічні ознаки і способи розмноження, тривалість збереження схожості насіння або вегетативних частин, отруйність або шкідливість.

3. Користуючись спеціальною літературою, коротко сформулювати основні агротехнічні, хімічні і біологічні заходи боротьби з бур'янами.

4. Отримані дані записати в робочий зошит за такою формою:

Біологічна група	Вид	Родина	Місце поширення	Культури, що засмічуються	Морфологічні ознаки	Біологічні особливості	Заходи боротьби

Завдання 2. Визначення засміченості посівів бур'янами і розробка заходів боротьби з ними

Матеріали та обладнання. Квадратні рамки 1×1 м і 0,5×0,5 м, план землекористування.

Пояснення до завдання. Для обліку засміченості полів використовують окомірний, кількісний і кількісно-ваговий методи. Найбільш простий метод обліку – окомірний за 4-бальною шкалою А.І.Мальцева.

За цим методом балом "1" оцінюють поля, на яких бур'яни зустрічаються поодиноко (слабка засміченість); "2" – бур'яни зустрічаються частіше, але займають не більш 25% загального травостою посівів, при цьому бур'яни мало помітні серед культурних рослин (середня засміченість); "3" – кількість бур'янів приблизно дорівнює числу культурних рослин або бур'янів трохи менше, ніж культурних рослин (сильна засміченість); "4" – бур'яни переважають над культурними рослинами (дуже сильна засміченість).

Поряд з урахуванням засміченості посівів за бальною системою враховують тип засміченості: коренепаросткові, кореневищні, малорічні, коренепаростково-кореневищні, коренепаросткові малорічні, кореневищні малорічні, коренепаростково-кореневищно малорічні.

Окомірний метод оцінки засміченості посіву може бути доповнений кількісно-ваговим методом.

Умовні позначення	Типи засміченості	Ступінь засміченості
	Малорічні	– слабка – середня – сильна – дуже сильна – переважаючий бур'ян-в'юнок, сильна засміченість
	Коренепаросткові
	Кореневищні
	Коренепаросткові малорічні
	Кореневищні малорічні
	Коренепаростково-кореневищні
	Коренепаростково-кореневищно малорічні

1. Пройти поле по діагоналі і на око встановити ступінь засміченості посівів у балах.

2. Одночасно в 10-15 місцях накласти метрівки (1х1 м для просапних культур і 0,5x0,5 м для зернових).

3. Усередині кожної метрівки підрахувати кількість культурних рослин і бур'янів і визначити засміченість у відсотках (за 100% узяти число культурних рослин).

4. Визначити середню засміченість поля.

5. Якщо потрібний більш точний облік засміченості поля, необхідно викопати бур'яни на облікових метрівках, підрахувати їх кількість за біологічними групами, а потім зважити.

6. Результати обліку записати за такою формою:

Культура сівозміни	№ поля	№ пробної ділянки	Окомірна оцінка засміченості, бал	Кількість рослин		Засміче-ність, %	Маса бур'янів, г
				бур'янів	культур-них

7. На підставі отриманих даних можна скласти карту засміченості полів сівозміни.

8. Розробити план заходів щодо боротьби з бур'янами в польовій сівозміні. Результати роботи записати за такою формою:

1. 
   Шкода, яку завдають бур’яни сільському господарству.
   
2. 
   Які біологічні особливості бур’янів?
   
3. 
   Строки проростання бур’янів.
   
4. 
   Класифікація бур’янів.
   
5. 
   Навести приклади бур’янів-паразитів.
   
6. 
   Як поділяють бур’яни за тривалістю життя?
   
7. 
   Подати класифікацію бур’янів залежно від способу вегетативного розмноження.
   
8. 
   Що таке карантинні бур’яни? Навести приклади.
   
9. 
   Які заходи боротьби з бур’янами ви знаєте?
   
10. 
    Дати характеристику агротехнічних заходів боротьби з бур’янами.
    
11. 
    Які біологічні способи боротьби з бур’янами?
    
12. 
    Пояснити хімічні способи боротьби з бур’янами.
    
13. 
    Як поділяють гербіциди за характером дії на рослини?
    
14. 
    Що таке гербіциди?
    
15. 
    Які форми гербіцидних препаратів Вам відомі?
    
16. 
    Від чого залежать строки та способи внесення гербіцидів?
    
17. 
    Техніка безпеки при роботі з гербіцидами.
    

Студенти повинні вивчити матеріал із підручника, конспекту лекції, практикуму, а також відповісти на поставлені контрольні запитання.

Порядок оформлення звіту:

1. 
   Виконати завдання 1.
   
2. 
   Виконати завдання 2.
   

Агрохімія є науковою основою хімізації сільського господарства.

Агрохімія виникла у вигляді примітивних рецептів і рекомендацій ще до нашої ери. Засновниками наукової агрохімії були Жан Батіст Буссенго (1802-1887), який розпочав вивчення кругообігу речовин в землеробстві і звернув увагу на першочергове значення азоту, та Юстус Лібіх (1803-1873) – автор теорії мінерального живлення рослин. Великий російський хімік Д.І.Менделєєв досліджував особливості застосування добрив у різних ґрунтово-кліматичних зонах. Він розробив різні методи виробництва добрив, аналізу ґрунтів.

Проте основоположником вітчизняної агрохімії по праву вважається Д.М.Прянишников (1885-1948), автор фундаментальних досліджень з азотного живлення рослин та понад 500 робіт з найрізноманітніших проблем агрохімії.

Основним завданням агрохімії є вивчення взаємозв'язків між рослинами, ґрунтом і добривами, причому в центрі цих взаємозв'язків стоїть рослина та її потреби.

В результаті застосування добрив підвищується стійкість рослин проти хвороб, вони швидше дозрівають, краще використовують вологу тощо.

Застосування гербіцидів і отрутохімікатів є важливим засобом захисту культурних рослин і вирощування високих врожаїв.

У складі клітин рослин є всі хімічні елементи. Їх поділяють на макро-, мікро- та ультрамікроелементи.

Всі елементи входять до складу рослин у неоднакових кіль­костях, проте відсутність одного елемента не можна компенсу­вати надмірним вмістом іншого.

Різні рослини за вегетаційний період виносять з ґрунту неоднакову кіль­кість елементів живлення (табл. 6). Наприклад, кукурудза, цукрові буряки і картопля значно більше виносять з ґрунту поживних речовин, ніж зернові культури. При цьому зернові відносно більше використовують нітрогену і фосфору, а картопля, цукрові буряки і кукурудза - калію.

Дані табл. 6 свідчать про те, що для підвищення родючості ґрунту потрібно систематично поповнювати запаси поживних ре­човин у ґрунті внесенням добрив.

У кореневому живленні рослин виявляється одна з найбільш важливих особливостей. Їх здатність будувати своє тіло з неорганічних речовин.

Кореневе живлення рослин – це складний фізіологічний про­цес, що складається з вбирання мінеральних елементів з ґрунту, переміщення їх по рослині, участь у синтезі сполук та викорис­тання їх у процесі росту.

Інтенсивність вбирання поживних речовин з ґрунту рослинами неоднакова протягом вегетації. Більш інтенсивне – в молодих рослинах, що активно вегетують, особливо в період мак­симального збільшення маси листя.
Табл. 6. Винос поживних речовин сільськогосподарськими культурами, кг/га

Культура	Урожай ц/га	Винос
		N	Р2О5	K2О	NPK
Озима пшениця (зерно)	30	135	45	90	270
Озиме жито (зерно)	30	98	45	90	233
Ячмінь (зерно)	30	81	35	65	181
Овес (зерно)	30	90	42	93	224
Кукурудза (зерно)	50	190	65	212	467
Горох (зерно)	30	171	45	60	277
Цукровий буряк (коренеплід)	300	300	45	150	315
Картопля (бульба)	300	300	82	258	498
Льон (волокно)	10	10	54	90	279
Конюшина (сіно)	40	40	24	60	162

У більшості культурних рослин процеси живлення краще відбуваються при слабкокислій або нейтральній реакції (рН 6-7) ґрунтового розчину. Кисла або лужна реакції шкідливі для бага­тьох сільськогосподарських культур. До надмірної кислотності особливо чутливі озима пшениця, горох, кукурудза, ячмінь, цукрові буряки та ін.

Поживний режим ґрунту регулюють різними заходами, основним з яких є внесення мінеральних та органічних добрив.

В агрономічній практиці найчастіше доводиться дбати про забезпечення рослин нітрогеном, фосфором, калієм, магнієм, кальцієм, тобто тими макроелементами, які рослини виносять з ґрунту у значних кількостях.

На окремих ґрунтах досить ефективно вносити під окремі культури мікроелементи, які рослини вбирають в дуже малих кількостях, але які відіграють важливу роль і необхідні для процесів обміну речовин.

Про високу ефективність мінеральних і органічних добрив переконливо свідчать наукові дані та багаторічний досвід господарств. Так, за узагальненими даними науково-дослідних установ приріст урожаю після застосування різних мінеральних добрив становить:

- від внесення нітратних добрив на чорноземних ґрунтах – 25-55 %;

- на підзолистих – 80 %;

- фосфорних – відповідно 16-44 і 56 %;

- калійних – 7-15 і 27 %.

Не менш ефективні і органічні добрива.

Добрива не тільки підвищують урожай, а й поліпшують якість сільськогосподарських продуктів (збільшується вміст крохмалю, цукру, жирів, білків, вітамінів тощо).

Добрива також посилюють стійкість рослин проти несприятливих погодних умов, пошкодження шкідниками і ураження хворобами.

Добрива за агрономічним призначенням поділяються на прямі, які вносять в ґрунт для поліпшення живлення рослин (наприклад, аміачна селітра, суперфосфат та ін.), і непрямі, які вносять для поліпшення властивостей ґрунту і нагромадження в ньому елементів живлення рослин (наприклад, бактеріальні добрива).

За походженням, способом і місцем добування виділяють: місцеві добрива, які одержують безпосередньо в господарстві (гній, попіл) і промислові добрива.

За конструкцією виділяють прості добрива, що містять один поживний елемент, змішані добрива, які складаються із сумішей простих, і складні добрива, що містять кілька елементів живлення.

У практиці виділяють такі основні добрива: мінеральні (нітратні, фосфорні, калійні, мікродобрива, складні і змішані); органічні (гній, гноївка, пташиний послід, торф, зелене добриво, компости); бактеріальні.
Мінеральні добрива. Нітратні добрива

Нітроген має винятково важливе значення в житті рослин, оскільки, входить до складу білків, нуклеїнових кислот, амінокислот, фер­ментів, вітамінів, гормонів, хлорофілу та інших сполук, які бе­руть активну участь у процесах обміну речовин.

Потреба рослин у нітрогені протягом вегетації змінюється. Най­більше його рослини потребують у період розвитку, коли створює­ться вегетативна маса, фотосинтетичний апарат.

При нітратному голодуванні сповільнюється ріст і розвиток рос­лин, особливо вегетативної маси, затримується утворення хлоро­філу, внаслідок чого листки стають світло-зеленими. У злаків через нітратне голодування знижується інтенсивність кущіння, у пло­дових – опадає зав'язь.

Вміст загального нітрогену в ґрунті залежить від вмісту в ньому органічної речовини, зокрема гумусу. Проте вміст гумусу в ґрунті не є прямим показником забезпеченості рослин нітрогеном, оскільки гумус – це джерело, за рахунок якого в ґрунті під впливом мікробіологічних процесів нагромаджуються доступні для рос­лин мінеральні сполуки нітрогену за схемою: білки – протеїн – гумінові речовини – амінокислоти – аміди – аміак – нітрити – нітрати.

Розклад органічних сполук ґрунту до аміаку називають амоні­фікацією. Інтенсивність цього процесу залежить від реакції ґрунту, його аерації і температури, зволоженості тощо. Процеси амоніфіка­ції відбуваються в анаеробних умовах, тобто без доступу оксигену. Аміак, що утворюється в процесах розкладу органічних сполук нітрогену, утворює в ґрунті солі, які поглинаються ґрунтовими колоїдами або безпосередньо використовуються рослинами.

В аеробних умовах при доступі оксигену солі амонію під впливом діяльності бактерій нітрифікаторів перетворюються спочатку в ніт­рити (солі азотистої кислоти), а потім у нітрати (солі азотної кис­лоти), які є важливим джерелом нітратного живлення рослин. Про­цес окислення аміаку до нітратів називають нітрифікацією. Опти­мальними умовами для нітрифікації є вологість ґрунту близько 60% повної вологоємкості, температура 25-35° С нейтральна реакція ґрунтового розчину. Процесу нітрифікації сприяє вміст у ґрунті доступних сполук фосфору, кальцію та мікроелементів.

Поряд з перетворенням аміаку в нітрати у ґрунті відбувається і процес відновлення нітратів до вільного нітрогену, який виділяється в повітря. Цей процес називають денітрифікацією. Оскільки при цьому втрачається нітроген, процеси денітрифікації шкідливі для сільськогосподарського виробництва. Більш інтенсивно процес віднов­лення нітратів відбувається у важких глинистих, а також надмірно зволожених ґрунтах, які мають лужну реакцію і містять багато органічних решток. Посилюється цей процес і тоді, коли ґрунт не­достатньо розпушують і вносять свіжий солом’яний гній. Щоб усу­нути або послабити процес денітрифікації, своєчасно розпушують ґрунт, осушують перезволожені ґрунти, вносять напівперепрілий гній, вапнують або гіпсують ґрунти тощо.

У ґрунті також досить поширений процес біологічної іммобілізації нітрогену. Суть його в тому, що багато мікроорганізмів у процесі своєї життєдіяльності засвоюють мінеральні сполуки нітрогену, пере­творюючи їх в органічні сполуки своєї плазми. Явище біологічної іммобілізації нітрогену значно посилюється при внесенні в ґрунт речо­вин, багатих на карбон і бідних на нітроген, наприклад, соломи або солом’яного гною. Навесні не слід вносити в ґрунт солому, свіжий солом’яний гній та приорювати післяжнивні рештки.

Важливим джерелом поповнення сполук нітрогену в ґрунті є фік­сація нітрогену з повітря бульбочковими бактеріями (Васt. radicicola)та іншими мікроорганізмами (Azotobacter chroococcum, Clostridium).

Крім того, в ґрунт надходить невелика кількість нітрогену разом з атмосферними опадами (3-5 кг/га протягом року). Сполуки нітрогену утворюються в атмосфері під час електричних розрядів.

Основними джерелами нітратного живлення рослин є нітроген органічної речовини ґрунту та внесених в нього мінеральних і органічних добрив. Мінеральні добрива добре доступні, містять елементи жив­лення, вміст яких досягає 40-50% і більше. Саме тому доцільно і ефективно перевозити добрива на значні відстані і застосовувати їх для регулювання живлення рослин в будь-яку фазу розвитку.

Мінеральні нітратні добрива, які тепер випускає промисловість, залежно від того, в якому вигляді вони містять нітроген, поділяють на чотири групи:

1. Нітратні добрива, що містять нітроген у вигляді нітратів (солі нітратної кислоти), називають селітрами – натрієва та кальцієва селітри.

2. 
   Аміачні добрива (нітроген у вигляді аміаку) – сульфат амонію, хлорид амонію, рідкий аміак, аміачна вода.
   
3. 
   Аміачно-нітратні (нітроген містять у вигляді аміаку і нітратів) – аміачна селітра, вапнисто-аміачна селітра.
   
4. 
   Амідні добрива (нітроген у вигляді амідної групи) – сечовина, карбамід та ціанамід кальцію.
   

При внесенні у ґрунт нітроген натрієвої селітри зв'язується здебільшого біологічно. Ґрунтовим комплексом нітроген натрієвої селітри не вбирається, внаслідок чого при достатньому зволоженні вимивається в глибші горизонти. Щоб запобігти вимиванню нітрогену, це добриво вносять навесні.

Оскільки рослини вбирають аніон NO₃^– швидше, ніж катіон Na⁺, натрієва селітра є фізіологічно лужним добривом. Це добриво досить ефективне на кислих ґрунтах, тому що при систе­матичному внесенні його дещо нейтралізується кислотність ґрунту.

Кальцієва селітра (Са(NO₃)₂) містить 15-16% нітрогену, дуже гігроскопічна і при зберіганні швидко злежується. Для по­ліпшення фізичних властивостей її випускають у вигляді гранул жовтого кольору. Щоб зменшити гігро­скопічність, поверхню гранул покривають тонким шаром гіпсу, парафіну або інших речовин. Кальцієва селітра так само, як і натрієва, містить нітроген у вигляді нітратів і характеризується значною рухомістю, на що треба зважати при встановленні строків внесення цього добрива.

Кальцієва селітра - фізіологічно лужне добриво, тому її за­стосовують насамперед на кислих підзолистих та опідзолених ґрунтах. Рекомендується для передпосівного внесення і підживлення рослин у період вегетації.

Аміачні добрива. Сульфат амонію [(NН₄)₂SО₄], містить 20,5-21 % нітрогену. За зовніш­нім виглядом – дрібнокристалічна сіль сірого, сіро-зеленого, бі­лого, блакитного, жовтуватого кольору. Сухий сульфат амонію добре розсівається і при правильному зберіганні майже не злежує­ться.

При внесенні в ґрунт сульфат амонію швидко розчиняє­ться, а його амонійна група вбирається ґрунтовим комплексом, що запобігає вимиванню нітрогену з ґрунту. Це добриво можна вносити в ґрунт як навесні перед сівбою, так і восени під зяблеву оранку.

Оскільки сульфат амонію при систематичному внесенні на підзолистих і опідзолених ґрунтах спричинює підкислення ґрун­тового розчину, його слід вносити разом з фосфоритним борошном, яке має лужну реакцію, або періодично вапнувати ґрунти.

Хлорид амонію (NН₄С1) містить 24-25% нітрогену. Це дрібнокристалічна біла або жовтувата сіль, малогігроскопічна, добре розчиняється у воді. Як і сульфат амонію, є фізіологічно кис­лим добривом. При систематичному внесенні помітно підкислює дерново-підзолисті ґрунти, а також чорноземи. Істотним недоліком цього добрива є значний вміст хлору (66,6%), що негативно впливає на урожай і якість деяких культур, особливо картоплі, гречки, тютюну, винограду, конюшини, льону, плодових і овочевих культур.

Рідкий безводний аміак (NН₃) – найбільш кон­центроване нітратне добриво, яке містить 82,3% нітрогену. Це безбарвна рідина, яка має високий тиск парів аміаку (при температурі 0° – 4,27 атмосфери, при 20° – 8,46, при
30° – 11,6 атмосфери). Збері­гати і транспортувати його треба в герметичних сталевих цистернах.

Щоб запобігти можливим втратам аміаку, добриво слід вносити в ґрунт на глибину не менше 12-15 см спеціальними рослинопід­живлювачами. У нашій країні безводний аміак як добриво застосо­вують поки що на незначних площах.

Аміачна вода є водним розчином аміаку. Це жовтувата рідина із запахом аміачного спирту. Для сільського господарства виготовляють аміачну воду з вмістом (20% нітрогену) і (16,5% нітрогену). Зберігають і транспортують аміачну воду у герметично за­критих цистернах.

Аміачну воду вносять під озимі до сівби і під зяблеву оранку, навесні перед сівбою культур і влітку для підживлення просапних. При цьому добриво загортають на глибину 12-16 см на ґрунтах легкого і на 10-12 см на ґрунтах важкого механічного складу. Щоб запобігти опікам рослин, при підживленні аміачну воду треба вно­сити посередині міжрядь.

Аміачна селітра дуже цінне добриво для всіх культур на всіх ґрунтах, тому що в його складі половина нітрогену у вигляді аміаку, а половина – у вигляді нітратів. Щоб запобігти вимиванню нітратного нітрогену, аміачну селітру слід використовувати для передпосів­ного удобрення і підживлення культур під час вегетації.

Аміачна селітра – фізіологічно кисле добриво. Щоб запобігти підкисленню дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтів, перед внесенням її слід змішувати з меленим вапном з розрахунку 1:1.

Амідні добрива. Сечовина, або карбамід [СО (NН₂)₂] – найбільш концентроване добриво серед твердих нітратних туків, міс­тить 46% нітрогену. За зовнішнім виглядом це криста­лічна або гранульована сіль білого кольору з хорошими фізичними властивостями (майже не злежується і добре розсівається). У ґрунті під впливом уробактерій сечовина швидко амоніфікується. У про­цесі амоніфікації утворюється карбонат амонію, який під впли­вом бактерій нітрифікаторів окислюється до нітратної кислоти та її солей.

При внесенні в ґрунт це добриво треба своєчасно загортати, тому що можуть бути значні втрати нітрогену з карбонату амонію у вигляді аміаку.

Вносять сечовину під зяблеву оранку, навесні перед сівбою і для позакореневого підживлення. Для позакореневого підживлення озимої пшениці, плодово-ягідних насаджень і виноградників це добриво є найкращим.