Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской культурной тради-ции. – М.,1996. – 448 c



бет2/16
Дата16.06.2016
өлшемі1.7 Mb.
#139332
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской культурной тради-ции. – М.,1996. – 448 c.


  • Антична література: Довідник. – К.: Либідь, 1993. – 320 с.

  • Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1968 (2-ге вид.). – 612 с.

  • Введение в мировую журналистику. От Античности до конца ХVІІІ века: Хрестоматия / Сост. Г. В. Прутцков. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 428 с.

  • Виппер Р. Ю. Лекции по истории Греции. Очерки истории Римской империи (начало). Избранное сочинение в ІІ т. – Т. І. – Ростов-на-Дону: Издательство «Феникс», 1995. – 480 с.

  • Електронна бібліотека світової літератури. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua

  • Корнилова Е.Н. Риторика – искусство убеждать. Своеобразие публи-цистики античного мира: Учебное пособие. – 3-е изд., доп. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 2010.

  • Куле К. «СМИ в Древней Греции: сочинения, речи, разыскания, путешествия…» / Пер. с франц. – М.: Новое Литературное Обозрение, 2004 г. – 256 с.

  • Лосев А. Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. Том V. – М.: Искусство, 1979.

  • Ораторы Древней Греции / Сост. М. Л. Гаспаров. – М., 1985.

  • Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література. – К.: Либідь, 2001. – 718 с.

  • Підлісна Г. Н. Антична література: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 255 с.

  • Плутарх. Демосфен і Цицерон. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/plutarch__demosthenes_and_cicero__ua.htm

  • Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. – 2-ге вид. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с.

  • Тронский И. М. История античной литературы. – Режим доступа: http://www.sno.pro1.ru/lib/tron/index.htm

  • Хоменко Т. М. Проповідництво і сучасна публіцистика: (на основі есеїстики Є. Сверстюка, М. Мариновича – Україна, І. Ортинського – Німеччина). – Львів: ПАІС, 2008. – 135 с.

  • Федченко П. М. Преса та її попередники. – К.: Наукова думка, 1969. – 350 с.

  • Фукідід. Промова Перікла. – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/thucydides__histories_pericle__ua.htm


    Контрольні питання та завдання


    1. ۞ Дайте визначення понять: «софістика», «риторика», «логограф». Які ще значення цих слів вам відомі?

    2. Підготуйте розповідь про софістику та її роль у становленні ораторського мистецтва. Наведіть приклади софізмів.

    3. ۞ Ознайомтеся з уривком з промови Горгія «Похвала Єлені». Випишіть, переклавши українською, особливості, які характеризують його стиль.

    4. ۩ Чи ідентичні слова Горгія російською й українською мовами: «Серйозні докази противника спростовуй жартом, жарт – серйозністю». «…как при помощи насмешки уничтожать серьёзные доводы и, наоборот, на насмешку отвечать с достоинством»?

    5. Прочитайте уривок з промови Лісія й доведіть, що він був справжнім художником слова.

    6. Прочитайте уривок з «Промови на всееллінських зборах» Ісократа і з’ясуйте значення твору в житті країни.

    7. Ознайомтеся з наведеними прикладами епітафій і визначте їх значення для розвитку епідиктичного красномовства.

    8. ۩ Підтвердіть, що промова Перікла, яку Фукідід з такою майстерністю вплів у тканину своєї величезної історичної праці, є політичною програмою афінської демократії епохи розквіту.

    9. ۩Прочитайте уривок із прози Демосфена і з’ясуйте, чому його промови називають філіппіками.

    10. ۩Поясніть за допомогою сучасних прикладів вислів Деметрія Фалерського: «Тією могутністю, якою володіє на війні залізо, у політичному житті володіє слово».


    Завдання для самостійного опрацювання


    1. Підготуйте розповідь на тему «Публіцистика Горгія як зразок софістської риторики».

    2. ۩ Ознайомтеся з твором Ісократа «Проти софістів» і з’ясуйте, чому його називають першим публіцистом античності.

    3. Розкажіть про особливості ораторства епохи еллінізму.

    3. Ораторство Стародавнього Риму.

    Цицерон
    жоден давньоримський письменник не справив такого впливу на історію євро-пейської культури, як Цицерон.

    Й. Тронський


    Стародавній Рим (рік заснування – 753 р. до н. е.) зробив свій важливий внесок у розвиток античної пражурналістики. Тут також існували усі вищезгадувані комунікаційні процеси.

    Дописемні явища Стародавного Риму – ораторство, міжособистісне й групове спілкування, діяльність глашатаїв, гінців тощо.


      1. Ораторство як одне з головних явищ

    усної пражурналістики у Стародавньому Римі
    Розквіт ораторського мистецтва у Римі починається з I ст. до н.е. Політика і право більше цікавили римлян, аніж філо-софія, література та мистецтво, у яких вони вбачали тільки роз-вагу. На противагу грецькому римське красномовство утилі-тарне, його ідеал тісно пов’язаний із політичним ідеалом (девіз римлян – «Розділяй і владарюй!»). Тому в Давньому Римі переважало політичне красномовство, головні риси якого – логіка, лаконізм, афористичність, гумор, артистизм, прийоми полеміки, відточена інтонація тощо.
    @ Катон Старший:

    • Тримайся суті справи – слова знайдуться.

    Якщо греки в судових справах зверталися за допомогою до логографів, то римляни вже цілком ввіряли свої долі адвока-там – найосвіченішим, найрозумнішим людям Риму.

    У римській школі красномовства розвивалися два напрями: азіанізм та аттицизм.

    Азіанізм панував у Римі до 50-х р. І ст. до н.е. Пред-ставники його перетворювали свої виступи в яскраве дійство. Римські оратори часто показували рубці від ран, одержані в боротьбі за свободу.

    З полум’яними промовами виступали політичні діячі, серед яких – брати Гракхи. Коли вони говорили, іноді навіть вороги не могли стримати сліз. У наведеному Плутархом уривку з промови Тіберія Гракха перед народом говориться:


    «Дикі звірі, що населяють Італію, і ті мають нори і лігво для ночівлі, а люди, які б’ються і вмирають за Італію, не мають нічого, крім повітря й світла. Як бездомні волоцюги, блукають вони з дітьми й жінками повсюди. А воюють і вмирають оці римські «володарі світу» за чужі розкоші й багатство, хоч у них самих немає й клаптика власної землі!».
    З моменту падіння республіканського ладу переважним стилем став аттицизм, якому були притаманні такі риси: проста, стисла мова, монотонність, обмежений набір жестів і рухів, декларативність оратора. Цим стилем користувалися Юлій Цезар, Ліпій Кальв, Марк Юній Брут та ін.
    3.2. Ораторство Цицерона
    Найвизначнішою постаттю римської освіти, культури і літератури був оратор і філософ Марк Туллій Цицерон (106 –43 рр. до н.е.), спадщина якого налічує близько 60 судових та політичних промов, філософські трактати, твори з теорії та історії красномовства, близько 800 листів.

    Цицерон народився в сім’ї вершника Тулія, здобув гарну освіту, вивчив красномовство, римське право, грецьку філосо-фію, діалектику.

    У своїх численних трактатах він піднімає важливі питання громадської діяльності, законів, демократії тощо («Про держа-ву», «Про закони», «Про межі доброго й злого», «Про природу богів»). Перша публічна промова, яка принесла успіх Цицеро-нові, – «На захист Квінкція» (про повернення підзахисному незаконно привласненого майна). У промові він дотримувався азіанського стилю.

    Ще більш вдалою була промова «На захист Росція із Америпії». Захищаючи Росція, якого родичі звинувачували у вбивстві з користолюбною метою рідного батька, Цицерон виступив проти засилля режиму Сулли. Він виграв цей процес і набув популярності. Щоб уникнути репресій з боку Сулли, Цицерон був змушений відбути на острів Родос, де вивчав філософію й риторику. Блискуча освіта й ораторські здібності дали йому можливість посідати високі державні посади.

    Працюючи квестором у Сицилії, Цицерон виступив на захист сициліанців проти пропретора Верреса, який грабував провінцію. Промови, спрямовані проти олігархії, принесли йому перемогу, незважаючи на те, що судді були з сенаторських родів, а захисником Верреса був знаменитий Гортенсій.

    Неабиякий успіх мала й промова «Про призначення Гнея Помпея полководцем» (або «На захист закона Манілія»), яку оратор виголосив, будучи претором. На посаді консула Цицерон виступав проти Катіліни, якому приписував усілякі вади й наймерзенніші цілі.


    Первая речь против Катилины (отр.)

    Когда ж, наконец, перестанешь ты, Катилина, злоупотреб-лять нашим терпеньем?! Где предел необузданных дерзостей твоих выступлений?! Неужели на тебя не произвели никакого впечатления ни военная охрана Палатина [один из холмов в Риме], ни ночные патрули по всему городу, ни страх народа, ни многолюдное собрание благонамеренных граждан, ни это не-приступное место заседания сената, ни, наконец, выражение лиц здесь присутствующих?! Разве не чувствуешь, что все твои планы раскрыты? Разве не видишь: заговор твой тем, что о нем знают, посажен уже на цепь, связанный по рукам и ногам?! Что ты делал прошлою ночью, что накануне, где ты был, кого созы-вал, какие решения принял, кому из нас, думаешь ты, все это неизвестно?

    О времена, о нравы! Сенат отлично все знает, консул ви-дит, а он все еще жив! Жив? Мало того, он является в сенат, желает быть участником в обсуждении государственных дел; он взором своим намечает и предназначает к смерти из нас то од-ного, то другого. А мы – подумаешь, храбрые люди! – вообра-жаем, что все делаем для спасения государства, если стараемся уклониться от безумных его выходок, от его покушений! На смерть тебя, Катилина, давно уже нужно отправить приказом консула, на твою голову обратить эту гибель, которую ты замышляешь против нас.

    Была, была некогда в нашем государстве такая славная доблесть, что люди решительные дерзали укрощать вредного гражданина более суровыми мерами, чем самого жестокого вра-га. И сейчас, Катилина, есть у нас против тебя сенатское поста-новление огромной силы и важности; государство имеет мудрое предуказание сената; мы, мы, говорю открыто, мы, консулы, медлим!

    Вот уже двадцать дней мы терпим, что затупляется меч воли сената. Его решение, правда, еще в протоколах, подобно мечу, вложенному в ножны. В силу этого решения, Катилина, полагалось, чтобы ты немедленно был казнен. Но ты еще жив, и жив не для того, чтобы отказаться от своей дерзости, но чтобы ее еще увеличить. Хочу, отцы сенаторы, быть снисходительным; я хочу в такие опасные моменты для государства не терять и присутствия духа; но я уже сам обвиняю себя в бездействии и в непригодности. Лагерь врагов стоит уже в Италии против рес-публики в ущельях Этрурии; со дня на день растет число непри-ятелей; а начальника этого лагеря, вождя этих врагов мы видим внутри наших стен и даже в самом сенате; он тут, внутри, каждый день измышляет какой-либо гибельный план против республики. Если бы я приказал, Катилина, тебя схватить, каз-нил бы тебя, то я мог бы бояться, что все хорошие граждане скажут, что сделал я это слишком поздно, а не того, чтоб кто-либо упрекнул меня в излишней жестокости. Но то, что нужно было давно уже сделать, я все еще не решаюсь сделать по вполне основательной причине. Я только тогда отправлю тебя на казнь, когда не будет ни одного столь негодного, столь низ-кого, столь похожего на тебя, который бы не согласился, что это сделано совершенно законно. Но пока найдется хоть один чело-век, который решится тебя защищать, ты будешь жить, будешь жить так, как живешь сейчас, весь под надзором многочис-ленной, крепкой охраны, так, чтобы ты даже пальцем не смог шевельнуть против государства. Сотни глаз и ушей будут сле-дить за тобой, как они делали это и до сих пор, – а ты этого даже и не замечаешь!

    <…> Ужас и отвращение к тебе питает наша общая мать –родина, давно уже свыклась она с мыслью, что ты только и мечтаешь о ее гибели; неужели же ты не устыдишься ее авто-ритета, не подчинишься ее суду, не убоишься ее силы?

    Отчизна обращается к тебе, Катилина, и, как бы молча, так говорит: «В течение нескольких уже лет ни одного преступ-ления не было совершено без твоего участия; ни одного гнусно-го злодеяния не обошлось без тебя: одному тебе безнаказанно сходили с рук частые убийства граждан, притеснения и ограбле-ния союзников; у тебя хватало смелости не только пренебрежи-тельно относиться к законам и судам, но даже дерзко попирать их. Те давние твои поступки, хотя с ними и не следовало мири-ться, я все-таки, как могла, переносила; но теперь я более не намерена переносить, чтобы по вине тебя одного я вся пребыва-ла в непрестанном трепете, чтобы при малейшем шорохе передо мной не вставал грозный призрак Катилины, чтобы, наконец, у всех создавалось впечатление, что никакой злой умысел против меня не может осуществиться без твоего преступного участия. Поэтому уходи и избавь меня от этого страха: если он основа-телен, чтобы он не давил меня своей тяжестью; если же ложен, чтобы я, наконец, когда-нибудь перестала испытывать чувство беспокойства».



    Перевод С. П. Кондратьева
    Внаслідок таких промов Катіліна покинув Рим, а незабаром загинув у бою поблизу Пісторії. Вождів радикального руху було заарештовано й страчено. Цицерон змушений був піти у вигнання. Після повернення головним чином займався літературною працею. Написав промови на захист народного трибуна Сестія, на захист Мілопа та ін.

    Будучи проконсулом у Малій Азії, Цицерон набув попу-лярності у війську. У 50 р. до н.е. він повернувся до Риму. Після вбивства Цезаря Цицерон знову став активним діячем сенатської партії

    Проти Антонія оратор написав 14 промов, які, в наслідування Демосфена, називаються філіппіками. За них Цицерона було внесено до проскрипційного списку і в 43 р. до н.е. вбито.
    3.3. Цицерон – теоретик красномовства
    Пам’ятками античної теорії красномовства Цицерона є трактати «Брут», «Оратор», «Про оратора».

    У роботі «Брут» (46 р.) він говорить про історію грецького і римського красномовства, зупиняючись в основному на останньому. Зміст твору більш детально розкривається в іншій назві – «Про знаменитих ораторів». Мета трактату – довести перевагу римських ораторів над грецькими. Цицерон вважає, що недостатньо лише простоти грецького оратора Лісія – вона має бути доповнена піднесенням і силою висловлення Демосфена. Цицерон дає характеристики багатьом римським красномовцям і себе також вважає визначним оратором.

    У трактаті «Оратор» (46 р.) висловлена думка про застосування різних стилів у залежності від змісту промови з метою переконати слухачів, посприяти захопленню красою мови. Велику уваги приділяв Цицерон періодизації мови, теорії ритму. Блискучий стиліст, він став творцем літературної мови, котру вважали зразком латинської прози, а також довів до логічного завершення поетику переконання, яка будувалася на двох принципах: повноті доказу та підкреслено чіткій мікро- і макрокомпозиції, що проявилися особливо яскраво у т. зв. «латинському періоді». Цицерон радить:
    «Створити вступ до промови, щоб заохотити слухача, привернути його увагу й підготувати його до своїх повчань; викласти справу коротко і ясно, щоб все в ній було зрозуміло; обґрунтувати свою точку зору і заперечити чиюсь і зробити це не хаотично, а за допомогою такої побудови окремих доказів, щоб загальні висновки випливали з окремих доказів. Врешті замкнути все це запальним чи заспокійливим висновком».
    Праця «Про оратора» (55 р.) написана у формі діалогу між двома відомими ораторами, попередниками Цицерона, – Ліциннієм Крассом і Марком Антонієм. Свої погляди Цицерон висловлює вустами Красса, який вважає, що оратором може стати лише різнобічно освічена людина. Таким оратором він бачить політичного діяча, патріота держави у скрутний час. У цьому ж творі Цицерон торкається побудови і змісту промови, її оформлення, ритмічності й періодичності. Оратор посилається на виступи актора, який за допомогою міміки й жестів справляє враження на слухачів.

    Об ораторе (отр.)

    <…> никто не может быть во всех отношениях совершен-ным оратором, если он не изучит всех важнейших предметов и наук. На самом деле, речь должна быть пышным плодом знания предмета; если же оратор не усвоит и не познает предмета своей речи, то словесная форма такой речи представляется пустой и чуть ли не детской болтовней.

    Ведь если кто определяет оратора как такого человека, ко-торый может говорить содержательно, выступая только при постановке и ведении судебной тяжбы, или перед народом, или в сенате, то даже при таком определении он должен приписать оратору и признать за ним много достоинств. Дело в том, что без значительной опытности в общественных делах всякого рода, без знания законов, обычаев и права, без знакомства с человеческой природой и с характерами он и в этой области не может действовать с достаточной ловкостью и твердостью. А кто приобретает себе только эти познания, без которых никто не может в судебных делах правильно отстаивать даже самые незначительные позиции, такому человеку может ли быть чужд какой-нибудь вопрос высшего знания? Если же сила оратора заключается только в умении говорить стройно, изящно и содер-жательно, то я спрошу вас: каким образом он может достигнуть этого умения без того знания, в котором вы ему отказываете? Искусство слова немыслимо, если говорящий вполне не усвоил себе избранного содержания <…>. Кому, например, не известно, что сила оратора всего больше обнаруживается в умении возбуждать в слушателях гнев, ненависть или скорбь и от этих эффектов склонять их обратно к мягкости и милосердию? А если кто вполне не проник в души человеческие в их своеобразии по личностям, не постиг тех причин, благодаря которым люди возбуждаются или снова успокаиваются, тот своей речью не сможет достигнуть желаемой цели <…>.



    Перевод Ф. Е. Корша
    @ Дев’ять правил Цицерона
    1. Говори зрозуміло.
    2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити
    .
    3. Не перебивай
    .
    4. Будь ввічливим
    .
    5. Прагни говорити вишукано
    .
    6. Ніколи не критикуй інших людей, коли їх немає поряд
    .
    7. Не відволікайся на другорядні речі
    .
    8. Не говори про себе
    .
    9. Ніколи не виходь з себе
    .

    @ Цицерон:

    • Необхідно знати всю історію давнини, щоб черпати з неї приклади.

    • Часто навіть не корисно знати, що буде в майбутньому: адже це нещастя – журитися про те, чому не можна зарадити, і не мати останньої, але загальної втіхи – надії.

    • Праця пом’якшує горе.

    • Любов до батьків – основа всіх чеснот.

    • Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, в якому немає душі.

    • Як людина мислить, така вона і є.

    • Для вченої й освіченої людини жити – значить мислити.

    • Часто і під благеньким плащем криється мудрість.

    • Щоб запалювати серця, промова має сама палати.


    3.4. «Нове красномовство»
    З приходом до влади Октавіана Августа (63 р. до н.е – 14 р. н.е.) у розвитку ораторства настає невелика перерва. Ав-густ вгамував політичне красномовство, і при ньому публічне слово вже не мало значного впливу на суспільство. Залишалася судова риторика.

    Ознакою часу стало так зване «нове красномовство», яке характеризувалося особливим стилем «миттєвого ефекту»: короткі яскраві сентенції з антитезами і парадоксами.


    С переходом от республики к империи латинское красноречие повторило ту же эволюцию, которую в свое время претерпело греческое красноречие с переходом от эллинских республик к эллинистическим монархиям. Значение политического красноречия упало, значение торжественного красноречия возросло. Не случайно единственный сохранившийся памятник красноречия I в. н.э. – это похвальная речь Плиния императору Траяну.

    Судебное красноречие по-прежнему процветало, имена таких ораторов, как Эприй Марцелл или Аквилий Регул, пользовались громкой известностью, но это уже была только известность бойкого обвинителя или адвоката. Римское право все больше складывалось в твердую систему, в речах судебных ораторов оставалось все меньше юридического содержания и все больше формального блеска. Цицероновское многословие становилось уже ненужным, на смену пространным периодам приходили короткие и броские сентенции, лаконически отточенные, заостренные антитезами, сверкающие парадоксами. Все подчиняется мгновенному эффекту. Это – латинская параллель рубленому стилю греческого азианства; впрочем, в Риме этот стиль азианством не называется, а именуется просто «новым красноречием».

    Становление нового красноречия было постепенным, совре-менники отмечали его черты уже у крупнейшего оратора следующего за Цицероном поколения – Валерия Мессалы; а еще поколение спустя пылкий и талантливый Кассий Север окончательно утвердил новый стиль на форуме. Успех нового красноречия был огромным  21.

    В імператорському Римі поняття свободи слова було досить обмеженим, про що відзначав Тацит:


    «...якщо минулі покоління бачили, що являє собою нічим не обмежена свобода, то ми – таке ж поневолення, бо нескінченні переслідування забрали у нас можливість спілкуватися, висловлювати свої думки і слухати інших».
    Тому пожвавлення публіцистичної діяльності переважно припадало на періоди загострення боротьби за владу.
    3.5. Риторичні твори Квінтіліана й Тацита
    Знаменитий римський ритор Марк Фабій Квінтіліан (35 – бл. 100 рр.) – автор «Риторичних настанов» у 12 томах. У цій праці він зібрав досвід класичної риторики та узагальнений власний досвід викладача риторики й адвоката. Квінтіліан писав, що праця оратора цікава, різноманітна, про неї ніколи не скажеш усього, але він намагатиметься викласти найголовніше.

    Змальовуючи образ ідеального оратора, Квінтіліан йшов за Цицероном: справжнім красномовством володіє лише добра й чесна людина. Автор стверджував, що риторика є мистецтво й наука, сила й уміння переконувати, що вона багато запозичує від інших наук. Це твердження продовжувало думки Платона, Арістотеля й Цицерона про необхідність оратору знати й інші науки. Квінтіліан вважав, що знання тільки правил не може зробити людину оратором, необхідно постійно збільшувати активний запас слів, тому радив читати Гомера, Горація, Каллімаха, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Демосфена, Платона, Сенеку, Цицерона та ін.

    Вершиною ораторської майстерності Квінтіліан вважав уміння говорити без підготовки, а для цього необхідні великі знання й різнобічні навики. Він виділяв три напрямки в оратор-ському мистецтві: аттичний, азіанський, родоський (назва за місцем виникнення – на Родосі).
    Риторичні настанови (фрагм.)


    • Бути красномовним є нічим іншим, як виражати словом все те, що розумом охоплене, і повідомляти це слухачам: без цього всі вищенаведені правила не принесуть ніякої користі.

    • Різноманітність засобів словесного вираження повинна мати свої межі, блиск – мужню стриманість, а винахідливість має бути поміркованою. Таким чином, промова стане тривалою, але не занадто; вишуканою, але не претензійною; сміливою, але не нахабною; серйозною, але не сумною; глибокою, але не важкою; радісною, але не легковажною; жартівливою, але не розбеще-ною; величною, але не багатослівною.

    В одній зі своїх рекомендацій Квінтіліан підкреслював, що про будь-яку подію або вчинок можна скласти правильне уявлення лише за умов вичерпності суджень – у тому випадку, коли відомі відповіді на такі запитання: хто і що зробив, якими засобами, коли і де це відбулося, як і чому це сталося? 22


    Квинтилиан владеет всей риторической литературой, которая существовала до него, и детально ее перечисляет. Здесь мы находим философа Эмпедокла, который, по его свидетельству, первый занимался риторикой; Коракса и Тисия – основателей риторики; знаменитых софистов Горгия, Фрасимаха, Продика, Протагора, впервые рассуждавших об «общих местах», или «Топике»; Гиппия, Алкидаманта; Антифонта, написавшего первую защитительную речь и правила красноречия; Поликрата, Феодора Византийского; оратора Исократа, Аристотеля, Теодекта, стоиков и перипатетиков; Гермагора, Атенея, Аполлония Молонского, Арея, Цецилия и Дионисия Галикарнасского, Аполлодора Пергамского и Феодора Гадарского. Из римлян Квинтилиан упоминает М. Катона Старшего, М. Антония, Цицерона и др.

    Риторику он делит на пять частей: изобретение, расположение, словесное выражение, память, произнесение (или действие). Самые же речи он делит на три вида: 1) похвальные (порицательные) или, вообще говоря, доказательные; 2) рассуждающие; 3) судебные.

    Главнейшим условием для художественного впечатления от речи, по мнению Квинтилиана, является способ ее произнесения. Квинтилиан много и интересно говорит о выработке интонаций, которые бы точно следовали за настроением говорящего, об их естественности, ровности и разнообразии, об управлении своим дыханием, чтобы останавливаться не тогда, когда уже нет больше сил говорить, а там, где это целесообразно с точки зрения самой речи, и вообще о постоянных упражнениях, великим примером чего является все тот же знаменитый Демосфен. Квинтилиан, далее, много рассуждает о значении жестикуляции для оратора, телодвижений и мимики лица. Это – колоссальные ресурсы для каждого оратора 23.

    @ Квінтіліан:


    • Є такі крилаті вислови або приказки, котрі вживають усі. Такі вислови не переходили б із віку у вік, якби всім людям не здавалися істинними.

    • Сила духу і пристрасть роблять людину красномовною.

    • Засуджують те, чого не розуміють.

    • Брехун повинен мати гарну пам’ять.

    • Вчитися ніколи не пізно.

    Послідовником Квінтіліана був Пліній Молодший (61 –113 рр.), який пройшов усі щаблі державних посад. Своїми вчителями Пліній вважав Демосфена й Цицерона. Написав майже 9 книг послань до різних людей і одну – ділового листування з імператором Траяном. Його листи – це важливі історико-літературні документи своєї епохи. Відомо багато промов Плінія. «Панегірик Траяну» – це святкова промова, де автор вихваляє імператора.




    Достарыңызбен бөлісу:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




    ©dereksiz.org 2024
    әкімшілігінің қараңыз

        Басты бет