ОЛІВ'ЄР ВИЯВЛЯЄ ВІЙСЬКО МАВРІВ

Граф Олів'єр на верх гори піднявся.

Праворуч глянув на зелені луки

И побачив всюди він війська невірних.

Покликав зразу граф Роланда-друга:

«З земель іспанських хмара на нас суне.

Шоломів полум'я, лат блискотіння.

Охопить франків гнів превеличезний,

Бо зрадник Ганелон доклав тут руку,

Це ж він пропонував у ар'єргард нас».

«Замовкни, Олів'єре, - відповів той, -

Забув? Це мій вітчим, ні слова більше!»

 81

От Олів'єр зійшов на гору хутко,

Згори він бачить ціле царство маврів,

Як звідусіль йдуть лави сарацинів.

Шоломи світло ллють від злота, сяють,

Щити і лати сонце відбивають,

Загрозливо стирчать списи з стрічками.

Загони маврів важко полічити,

Силенна сила вояків на марші.

Тут стало моторошно Олів'єру.

Він поспіхом спускається до війська,

Прийшов до франків, розповів, що вгледів.

 82

Сказав: «На нас йде сарацинів безліч,

Стількох відразу ще ніхто не бачив.

їх перед нами близько сотні тисяч.

В міцних кольчугах, шоломах блискучих,

Із довгими списами з гострим вістрям.

На нас чекає битва небувала.

Помилуй, Боже, франків, дай нам мужність

І твердість, ми непереможні в битві!»

Французи хором: «Втікачу - безчестя!

Помрем ми краще, та ніхто не зрадить!»

        Аой!

 ГОРДОТА РОЛАНДА

83

Тут Олів'єр додав: «Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом».

Та відповів Роланд: «Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку.

Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів

І до ефеса вщент заллється кров'ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври

І, певний, всі приречені на смерть в них!»

        Аой!

 84

«Роланде, в Оліфант сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!»

Роланд відповідав: «Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,

Красуню-Францію покрив безслав'ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І запевняю - всі вони загинуть!»

        Аой!

 85

«Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!

Почує Карл, виходить він з тіснини.

Я запевняю, франки повернуться».

Та лицар відповів: «Хай Бог боронить,

Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався,

И від страху перед маврами сурмив він!

Не докорятиме ніхто із рідних.

Коли потраплю у велику битву,

То тисячу і ще сімсот смертельних

Завдам ударів, меч заллється кров'ю!

Хоробрі франки б'ються всі відважно!

Іспанські ж маври не втечуть од смерті».

 86

А Олів'єр: «Не бачу в тім ганьби я.

Бо ж я розгледів військо сарацинів,

Вони покрили гори всі й долини,

Поля всі, бескеди і верховини.

Велика сила в цього плем'я маврів,

Йому протистоїть лиш жменька франків!»

«Тим більший запал! - граф відповідає. -

Хай Бог боронить з усіма святими,

Щоб через мене слава франків згасла!

То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,

Бо за безстрашність Карл нас полюбляє».

 87

Роланд відважний, мудрий Олів'єр,

Усім відомі доблестю своєю,

Озброєні, на коней посідали.

їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.

Сміливі графи, а слова їх горді.

Зрадливі маври мчать на них із люттю.

І Олів'єр промовив: «Гляньте, друже,

Вони вже близько, Карл від нас далеко.

Коли б ви не відмовились сурмити,

Карл був би тут, і смерті б ми уникли.

Погляньте, серед гір й ущелин Аспри

Зостався франків ар'єргард скорботний.

Хто зараз в ньому - в інший не потрапить!»

Роланд сказав: «Не треба лихословить!

В переполох вдаватися не варто!

Ми залишились тут і не відступим,

Тож почнемо наш бій на лихо маврам!»

        Аой!

 88

Роланд побачив - битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів'єру мовить:

«Мій друже, так не говоріть ніколи!

Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає - боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: «Меч шляхетного васала!»

 89

З'явився і Турпін, архієпископ,

Коня острожить і злетів на пагорб,

Звернувсь до франків і запально мовив:

«Сеньйори, Карл нас залишив на варті,

За короля повинні ми померти

І ствердити святу Христову віру.

Ви знаєте, що зараз буде битва,

Бо перед нами лави сарацинів.

Моліться і просіть прощення в Бога.

А я земні гріхи всім відпускаю,

Блаженний мученик лиш той, хто згине,

Його душа спасіння знайде в Раї».

Зійшли всі з коней, на колінах франки.

Турпін благословив в ім'я Христове,

Замість покути ж наказав їм битись.

Звелись на ноги, помолившись ревно,

Гріхи замолені, спокійні душі франків.

Благословив Турпін їх хресним знаком,

На скакунах швидких вони вже в сідлах,

В надійному, міцному обладунку.

Завмерли вояки в чеканні битви.

Тут граф Роланд звернувсь до Олів'єра:

«Мій друже, правду ви пізнали вчасно,

Що Ганелон занапастив нас й зрадив,

Одержав гроші, золото, манаття.

За нас помститись має Імператор.

Марсілій-цар купив нас у злочинця,

Сквитаємо рахунок ми мечами!»

        Аой!

 91

Ось мчить Роланд іспанськими долами,

Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,

І обладунок прикипів до тіла,

А лицар потрясає гострим списом,

І грізно вістря звернене до неба,

Лиш білий прапорець мигтить на ньому,

Вниз торочки спадають золотії.

Могутній стан, лице ясне й красиве.

За ним услід прямує друг незмінний

І франки всі - в надії на спасіння.

З завзяттям подививсь Роланд на маврів,

На франків - із захопленням й любов'ю.

До них звернувся він з привітним словом:

«Хід уповільніть краще ви, сеньйори,

Бо нехристі по смерть самі підійдуть!

Сьогодні буде здобич в нас багата,

Французькі владарі такої ще не мали!»

По цих словах дві раті в бій вступали.

        Аой!

 92

Сказав тут Олів'єр: «Не час базікать!

Не захотіли в Оліфант сурмити,

Тепер підтримки не чекать од Карла.

То не його провина, він не знає,

Та й іншим докорять не маєм права.

Вперед, барони, і назад ні кроку!

З ім'ям Господнім лиш про те турбуйтесь,

Щоб кращу відсіч сарацинам дати,

Могутніми ударами їх бити.

Не забувайте й бойовий клич Карла!»

Всі франки закричали «Монжуа!»

І хто почув цей поклик славнозвісний,

Пізнав, що значать доблесть і відвага.

З якою гордістю помчали франки!

Мій Боже! Шпорять коней, галопують!

І зараз вдарять - хто їх переможе?

Проте не налякали сарацинів.

І от впритул зійшлися франки й маври.

 ПЕРША БИТВА. ПОРАЗКА МАВРІВ

93

Марсілія племінник Аельрот

Поперед війська їхав, хизувався

І франків всіх він лаяв без упину:

«Французькі пси зрадливі, бийтесь з нами,

Хто захищати мав вас, вас і зрадив.

Дурний король вас залишив в тіснині.

Красуня-Франція загубить славу,

А Карл Великий втратить праву руку».

Почув Роланд. Охоплений весь гнівом,

Коня острожить, підлетів, мов вітер,

І вмить завдав образнику удару.

Прошив йому і щит, і панцир списом,

Пробив він груди, кості потрощив всі,

Кістки хребта від м'язів відділились.

Своїм він списом вибив душу з тіла,

Удар могутній і коня поранив шию,

Від нього мавр в сідлі немов підскочив

І мертвий вже скотився враз на землю.

Роланд не стримавсь і сказав із люттю:

«То знай, мерзотнику, король не дурень,

И завжди для нього зрадник був огидний!

Він діяв мудро, коли нас залишив,

И сьогодні Франція не втратить слави!

Тож бийте, франки, перший бій за нами...

Неправий нехристь, наше діло праве!»

        Аой!

 94

От серед маврів герцог Фальзарон,

Він рідний брат Марсілію-цареві,

Владар земель Дафана й Авірона,

Підлішого поганця світ не бачив.

Мав широченний лоб, а між очима

Півліктя умістилося б чи більше.

Смерть небожа сприйняв як справжнє горе.

Він вистрибнув з юрби одним із перших

Із кличем войовничим сарацинським,

А потім вихвалятись став зухвало:

«Не бачити вам Франції-красуні!»

Розгнівався від слів тих Олів'єр.

Коня злотою шпорою острожить,

По-лицарськи миттєво мавра вдарив.

Він щит пробив, пошматував кольчугу,

Зі стрічкою заглибився спис в тіло,

З сідла удар смертельний вибив мавра.

Граф Олів'єр поглянув на бідаху,

До мертвого звернувся гордовито:

«Негіднику, погрози твої марні!

Рубайте, франки! Перемога наша!»

А потім крикнув «Монжуа!» - клич Карла.

        Аой!

 95

Ще цар один був - звали Корсаблісом,

З далекої берберської країни.

Скликає звідусіль він сарацинів:

«Ми зможем легко виграти цю битву,

Бо небагато франків залишилось,

їх можемо не брати до уваги,

А Карл не стане військо рятувати,

Сьогодні не уникнути їм смерті».

Дійшли слова його до вух Турпіна,

І сповнився той справедливим гнівом.

Коня погнав він шпорами злотими

І враз щосили Корсабліса вдарив.

Пробив він щит, пошматував враз панцир,

А величезний спис уп'явся в груди.

Удар могутній, мавр немов підскочив

І мертвим впав у куряву дорожню.

Турпін поглянув на недвижне тіло,

Сказав, звертаючись до нього гучно:

«Ти, нехристь підлий! Так брехать не можна!

Сеньйор наш Карл завжди нам допоможе,

Не звикли смілі франки утікати!

Зупинимо численне ваше військо

І знищимо всіх маврів до останку.

Тож бийте погань без наказу, франки!

А наш удар був перший, слава Богу!»

І знов лунає «Монжуа!» в долині.

Джерін Мальпріма із Брігаля вразив,

Динарія не вартий мавра щит був!

Вщент розкололась застібка з кришталю,

Шматки щита на землю полетіли,

А спис пробив ще і броню до плоті,

Ввійшов, як в масло, в груди сарацина.

Язичник впав з коня на землю зразу.

Його душею чорт вже володіє.

        Аой!

 97

Тим часом граф Джер'єр убив еміра.

Щит розтрощив йому, з ним лати,

А спис важкий у нутрощі ввійшов весь

І наскрізь пронизав він тіло мавра.

Удар страшний його далеко кинув.

І скрикнув Олів'єр: «Чудова битва!»

98

Самсон зустрів і вразив альмасура,

Розбивши щит червлений, весь у квітах,

Броня не стала спису на заваді:

Самсон пробив і серце, і легені.

Убив він мавра, горе його рідним.

Турпін сказав: «Оце удар барона!»

 99

А Ансеїс пустив коня наметом,

Торджиса з Тортелози з ходу вдарив.

Розбив він щит під пряжкою злотою,

Пробив міцні подвійні лати мавра,

Встромив у тіло гостре вістря списа

І вдарив так, що вийшло вже із спини,

І хутко перекинувсь мавр на землю.

«Удар майстерний!» - мовив граф Роланд.

 100

Бордоський граф, гасконець Енджельєр

Полишив поводи і мчить наметом -

Побачив Ескреміта із Вальтерни.

Щит розбиває вщент, що був на маврі,

Кольчуги комір розрива ударом

І поціляє в груди між плечима.

З сідла поганця вибиває мертвим,

А Енджельєр промовив: «Смерть усім вам!»

        Аой!

 101

Отон убив поганця Есторганта.

У щит його, весь шкірою покритий,

Ударив франк в червоно-білий розпис,

Пробив поверхню панцира стального,

Разюче вістря пронизало тіло.

Він скинув мертвого з коня баского,

А вслід сказав: «Тебе вже не врятують!»

 102

А Берендж'єр зустрів Естрамаріта.

Розбив він списом щит, крицеві лати,

Могутній спис встромив у груди прямо,

І впав невірний серед тисяч маврів.

Вже із дванадцяти їх перів десять

Загинули. Лишилось тільки двоє:

Один Шернубль і другий Маргаріт.

 103

Той Маргаріт був дуже мужній лицар,

Меткий, красивий, сильний і рішучий,

Коня острожить - і на Олів'єра.

Збив із щита верхівку золотую,

А спис міцний ледь в тіло не занурив.

Бог допоміг, і граф лишився цілим,

Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.

А Маргаріт притьма помчав до маврів

И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.

 104

А битва ширшає, стає лютіша,

Та граф Роланд у самім пеклі бою,

І поки служить спис - ним б'є завзято,

З п'ятнадцятим ударом все ж зламався...

Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,

Коня пришпорив і Шернубля вдарив.

Шолом він розрубав, де був карбункул,

І меч пройшов через волосся й лоба,

І між очима все розтяв обличчя,

Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,

І тіло все від плеч і аж до стегон,

И сідло, що золотом блищало ясним.

І врешті перебив хребет конячий...

Обоє - кінь і вершник - мертві впали

В траву рясну й зелену серед луки.

А граф сказав: «Негіднику! Даремно

Прийшов! Твій Магомет не допоможе.

Злидняк подібний виграть бій не може!»

 105

І знову мчить Роланд тим полем бою,

Блищить лиш Дюрандаль, що б'є й рубає,

Невірним справжню учинив він бойню.

О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,

Як кров'ю заливав все поле брані.

По плечі у крові в Роланда руки,

Залиті нею панцир, кінська грива.

Не відстає і Олів'єр од нього.

Не можна ганити і інших перів,

Невтомно франки б'ються, січуть, нищать.

Вмирають маври, декотрі зомліли.

Кричить архієпископ: «Справи гарні!»,

І «Монжуа!» - клич Карлів скрізь лунає.

        Аой!

 106

У січі лютій б'ється Олів'єр,

В руці тримає лиш уламок списа.

Щосили вдарив мавра Мальзарона.

Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,

Ударом вибив лицар очі мавру,

І його мозок витік вниз на землю.

Убив Торджиса, потім Есторгуса,

А з ними і сімсот іще невірних.

Від списа ж лиш один кийок лишився.

Роланд спитав: «Мій друже, що ти робиш?

Навіщо палиця в бою такому?

Потрібні криця та міцне залізо.

А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,

З ефесом золотим і кришталевим?»

«Він досі в піхвах, - каже друг, - добути

Не маю часу, треба ж бити маврів!»

        Аой!

 107

Сір Олів'єр нарешті вийняв меч свій,

Бо щойно нагадав Роланд про нього,

І показав, що значить гарна зброя.

Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,

І голову йому розтяв враз навпіл,

А також тіло та броню красиву,

І все сідло із гаптуванням злотим,

И самий хребет арабського коня.

І мавр, і огир разом впали мертві.

Роланд сказав: «Ти брат мені віднині!

Такий удар оцінить Імператор!»

З усіх боків почулось: «Монжуа!»

        Аой!

 108

На скакуні Сорелі граф Джерін,

А друг його Джер'єр на Пассе-Церфі,

Пустили поводи, острожать коней

І налетіли на поганця Тімозеля.

Один ударив в щит, а другий - в панцир,

Пробили їх й зламали списи в тілі.

Мавр замертво упав на чорне поле.

З переказів нам точно не відомо,

Хто з них завдав смертельного удару.

Есперверіт там був, він син Бореля,

Його убив з Бордели Енджельєр.

Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,

Той Сіглорель, який спустився в пекло,

Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.

Турпін промовив: «Справжній він негідник!»

Роланд додав: «Скарали, побратиме!

Але ж який удар ще у Турпіна!»

 109

Ставала все нещаднішою січа,

Лютують у бою і франки, й маври,

Одні безжально б'ють, ті відбивають.

Списів в уламках скільки, вмитих кров'ю!

Розірвані стрічки і стяги всюди!

А скільки франків з юністю розстались!

Вже не побачать матерів, дружин коханих

Та друзів, що в ущелинах чекають.

        Аой!

..........................................................

Великий Карл заплакав, засмутився.

Яка біда! Без допомоги військо!

То прислужився Ганелон зрадливий:

Продав у Сарагосі побратимів.

І вже тоді життя та честь він втратив,

А в Ахені засуджений на смерть був,

І не змогли від неї врятуватись

Всі його родичі - було їх тридцять.

        Аой!

 110

Кривавий бій ставав усе лютіший,

Роланд і Олів'єр б'ють безупинно,

Завдав Турпін вже тисячу ударів,

Не відстають від них і інші пери,

І дружно б'ються всі загони франків.

Вже сотні, тисячі загиблих маврів.

Живих же неминуча смерть чекає,

Хоробрі, боягузи - всі сконають.

Втрачають й франки кращих із баронів,

Батьків і рідних більше не побачать,

А також Карла, що чека в міжгір'ї.

У Франції ж лютують грізні сили:

Бушують грози, смерчі, лячні бурі,

Потоками ллють з градом й снігом зливи,

І блискавки б'ють раз за разом страшно.

Земля вже починає скрізь двигтіти -

Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,

Від гавані Віссант до Безансона.

Немає міст, де б мури не тріщали;

А ясний день враз огортає морок,

І світло лише в спалахах у небі.

Усіх жахають ці пророчі знаки,

Волають франки: «То кінець вже світу!»

«Це Судний день до нас прийшов нещадний!»

Але не відають гіркої правди -

То плаче вся природа за Роландом.

 111

А франки б'ються мужньо і відважно,

І маври гинуть тисячами в лавах,

Із сотні тисяч зостається дві лиш.

Турпін сказав: «Як гарно б'ються франки!

У світі вояків немає кращих!

Записано в «Діяннях славних франків»,

Що доблесних васалів має Карл наш».

Ідуть барони полем і шукають

Загиблих друзів, плачуть над тілами

І згадують їх родичів імення...

Та йшов Марсілій вже з новою раттю.

 ДРУГА РАТЬ МАРСІЛІЯ. ЗАГИБЕЛЬ ФРАНКІВ

Марсілій військо вів уздовж долини,

Зібрав тепер він величезну силу

І поділив її колон на двадцять.

Виблискують щити, шоломи й лати,

Оздоблені коштовностями й злотом.

Сім тисяч труб невірних кличуть в битву,

Страшне оте гудіння чути всюди.

Роланд сказав: «Мій брате Олів'єре!

Послав на смерть нас Ганелон зрадливий,

Та зраду приховати неможливо,

За неї Карл призначить люту кару.

Попереду тяжка, жахлива битва,

Не бачили такої споконвіку.

Я буду битись Дюрандалем звично,

А ви, мій друже, Альтеклером дійте.

В стількох краях мечі були із нами,

А скільки битв ми ними вигравали!

Пісень ганебних ми не заслужили!»

        Аой!

 113

Марсілій бачить, що всі вбиті маври,

Наказує сурмити в роги й труби

І другу рать він сам веде у наступ.

Попереду гарцює мавр Абім,

Багато зла і злочинів він скоїв,

Найбільший був негідник серед маврів.

Абім не вірив в сина Прісно діви.

Увесь був чорний, мов із печі сажа,

І цінував він більше віроломство,

Ніж золото Галісії всієї.

Ніхто не бачив, щоб Абім всміхнувся,

Хоробрістю шаленою прославивсь.

За те його й любив Марсілій здавна

І доручив нести свій стяг з Драконом.

Турпін Абіма здалеку помітив,

Таких людей він люто ненавидів.

І поскакав, щоб розпочати герць свій,

А сам собі таке говорить стиха:

«Адже цей мавр - великий задавака,

Таких я не люблю! Іще й поганець!

То краще згину тут, мов неборака,

Ніж цей негідник житиме на світі!»

        Аой!

 114

Почав архієпископ бій негайно.

Під ним скакун, відбитий у Гроссаля,

Царя, якого в Данії здолав сам.

Кінь був рухливий і шпаркий напрочуд,

Міцні копита гарні, струнконогий,

Широкі груди, збоку ж сухорлявий,

Могутня спина й круп округлий з блиском,

Високий, білохвостий, жовтогривий,

Маленькі вуха, голова руда вся.

Нема коня, який би з ним зрівнявся.

Турпін його пришпорив й на Абіма

Напав, а той щитом прикрився вміло...

На тім щиті блищали й променіли

Коштовні аметисти, діаманти,

Карбункули і, наче кров, рубіни,

І всі в облямуванні золотому.

Його емір Галафр отримав як дарунок

Від сатани поблизу Валь-Метаса.

Та щит той і динара був не вартий -

Удар розбив його на друзки, й наскрізь

Турпінів спис пройшов через все тіло,

И Абім злетів з коня. Сказали франки:

«От справжній лицар! От архієпископ!

Він гідно береже свій хрест священний!»

 115

Аж бачать франки, що невірних сили

Ізнову схили пагорбів покрили,

І кличуть Олів'єра і Роланда,

І перів всіх, аби допомогли їм.

До вояків звернувсь архієпископ:

«Сеньйори, ви лихі думки облиште!

Молю я Богом, не тікайте з битви,

Аби пісень про нас не склали кривдних!

Бо краща смерть для нас - в бою загинуть!

Так, скоро всі ми помремо тут разом,

Не будуть нас серед живих лічити.

Але я клятвено вам присягаюсь:

Для всіх для вас одкриють брами Раю,

З святими будете в розкішнім гаї».

Велика радість охопила франків,

Всі разом закричали: «Монжуа!»

        Аой!

 116

Був сарацин один із Сарагоси,

Володарем півміста він вважався

І звався Кліморін, і був безчесний.

Це він прийняв присягу Ганелона,

Подарував йому шолом з гранатом,

У губи цілував і клявся в дружбі.

«Я хочу, - похвалявся він, - зганьбити

Всю Францію й забрать корону Карла!»

Мавр на коні, що звався Барбамушем,

І мчав прудкіш, ніж ластівка чи сокіл.

Коня пришпорив і повіддя кинув,

І вдарив Енджельєра із Гасконі.

Не витримали щит й броня удару

І враз у тіло спис уп'явсь залізний,

А вістря гостре вийшло аж зі спини.

Удар страшний, барон упав вже мертвий.

І переможець крикнув: «Бийте франків!

Ламайте їхні лави, правовірні!»

У франків смуток: «Боже, він убитий!»

 117

Звернувсь Роланд до Олів'єра гірко:

«Мій побратиме, Енджельєр загинув,

Немає вже відважного героя».

Граф відповів: «Хай Бог мені поможе!»

Острогами він скакуна вдаряє

І з Альтеклером, вщент залитим кров'ю,

На мавра кинувсь, з розмаху рубає,

А потім вдруге... Кліморін конає,

І демони схопили душу грішну.

Убив граф також герцога Алфайна

Та голову зрубав у Ескабаби.

З сідла сімох він вибив арабітів,

Які навряд чи зможуть далі битись.

Роланд сказав: «Мій побратим у гніві,

Примусить шанувать себе та франків!

За ці удари Карл нас більше любить!»

І крикнув голосно: «Рубайте їх, барони!»

        Аой!

 118

Та от з'явивсь язичник Вальдабрун,

Марсілія він родич й вихователь,

Виводив кораблів чотири сотні,

Усяк моряк хотів з ним вийти в море.

Колись Єрусалим здобув обманом,

Пограбував святий храм Соломона

І перед олтарем вбив патріарха.

Прийняв він схвально зраду Ганелона,

І надарив мечем, багатством добрим.

Кінь Вальдабруна звався Грамімондом.

Острожить мавр коня, той мчить галопом,

Не наздогнав його б і яструб в полі.

І мавр ударив герцога Самсона.

В тріски розбивши щит й розкішні лати,

Встромив у тіло списа аж до стрічки

І вбитого вже викинув з сідла він.

Гукає: «Перемога наша близько!»

Шепочуть франки: «Жаль який! Був лицар!»

        Аой!

 119

Великий смуток охопив Роланда,

Коли побачив мертвого Самсона.

Погнав коня до Вальдабруна-мавра,

В руці тримав свій меч дорогоцінний.

Язичника з плеча ударив гнівно.

Шолом із золотом й камінням цінним

Він навпіл розрубав, і лати з тілом,

Прикрашене сріблом сідло чудове,

Хребет коню зламав страшним ударом.

Убив обох, кляніть чи вихваляйте.

Сказали маври: «Це удар жорстокий!»

Роланд у відповідь: «Не те, що ваші!

Пиха у вас одна і злість шалена!»

        Аой!

 120

Був серед маврів з Африки прибулий,

Поганця син Малькуда - Малькідант.

На сонці обладунок золотавий

Його виблискував найяскравіше,

Під ним скакун рухливий Сотпердют,

З яким змагатись неможливо в бігу.

Мавр вдарив Ансеїса в центр щита,

Пробив червоні й сині візерунки,

Пошматував міцний із криці панцир,

Загнав він вістря з ратищем у тіло.

І граф помер, його життя скінчилось.

Сказали франки: «Вмер герой! Нещастя!»

 121

На полі бою мчить архієпископ,

В житті своєму не справляв він меси,

Та в битвах з ним ніхто не міг зрівнятись.

Сказав поганцю: «Бог тебе скарає!

Убив того, по кому серце плаче!»

Острожить він коня і мчить на мавра,

Б'є Малькіданта в щит толедський влучно

И так сильно, що звалився той вже трупом.

 122

Примчав іще Грандоній, він нащадок

Каппадокійського царя Капеля.

За бистротою кінь його Марморій

Змагатись міг хоч із летючим птахом.

Кидає поводи, коня острожить

І налітає, й б'є Джеріна з люттю.

Страшний удар пробив і щит, і лати,

І до стрічок уп'явся спис у тіло,

А лицар, мертвий вже, впав коло скелі.

Слідом за цим Грандоній вбив Джер'єра,

Незмінного супутника Джеріна,

А потім і Гюйона, Берендж'єра,

Останнім став Австорій, герцог можний,

Володар був Валер'ї та Вівера.

І він сконав, язичники ж радіють.

А франки тихо: «Скільки наших вбито!»

 123

Роланд тримає меч, залитий кров'ю,

Він добре чує плач скорботний франків,

Біль крає серце, ледь не розриває.

Він крикнув мавру: «Бог за зло карає!

За смерть соратників тобі помщуся!»

І враз пустив коня у чвал нестримний,

Хто ж переможе? От вони зійшлися.

 124

Гран доній був сміливий і шляхетний,

У битвах йшов вперед безстрашно перший.

З Роландом він ніколи не стрічався,

І хоч того ніколи ще не бачив,

Але пізнав відразу: стан могутній,

Постава й рухи горді, погляд гострий.

І раптом мавр відчув, що налякався...

Хотів втекти - даремно, бо вже пізно:

Роланд його ударив так потужно,

Що розрубав з наносником шолом весь,

І ніс, і рот, і щелепи з зубами,

І панцир з тілом до сідла самого,

Оздобленого золотом і сріблом,

И розсік хребет Марморія глибоко.

Сконали раз і назавжди обидва!

Іспанські нехристі кричать скорботно,

А франки горді: «Б'є наш лицар добре!»

 125

Швидкий предивний бій кипить і далі.

Несамовито, з люттю б'ються франки,

Боки рубають, спини й руки маврів,

І через лати входить меч у тіло.

Потоки крові заливають трави,

Кричать невірні: «Вже не хочем слави!

О Франціє, хай Магомет скарає

Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!»

Марсілія тепер всі кличуть разом:

«Спіши, надай нам допомогу, царю!»

 126

Триває бій, несамовита січа,

А лати вояків брудні від крові.

О, скільки мук побачиш там відразу,

І скільки мертвих, ран страшних й кривавих,

Один обличчям впав, а той на спину.

Не в силах витримати натиск маври

І з цього пекла починають бігти.

Завзято переслідують їх франки.

        Аой!