1 розділ предмет, структура І методологія курсу "релігієзнавство"



бет4/31
Дата16.06.2016
өлшемі1.96 Mb.
#140556
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

6. Форми поширення:

а) континуальні (іслам, християнство, буддизм);

б) дискретні (іудаїзм, бахаїзм, кришнаїти). 7. Етносоціальні критерії:

а) автохтонні (етнічні) релігії, що стали частиною етнічної самосвідомості, етнічної культури (іудаїзм, сик­хізм, синтоїзм, даосизм);

б) уніфіковані релігії, які не мають безпосередніх етнічних рис, а носять надетнічний характер (християнст­во, іслам, буддизм, нові релігійні рухи).

В історії релігієзнавства було чимало спроб у процесі класифікації охопити єдиною схемою всі існуючі релігії. Найпоширеніша серед них така:



І. Ранні форми релігії (родоплеменні): тотемізм, фети­шизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.

II. Національні релігії:

1. Ранні національні релігії: релігія Давнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Давньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та ін.

2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм. III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам. IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

1. Неохристиянство (постало в намаганні пристосувати традиційне християнство до особливостей часу): Богоро-дична церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, церква Христа.

2. Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на культуру, духовність, релігію, мову, історію Сходу): Това­риство свідомості Кришни, послідовники Саї Баби, цент­ри Шрі Чінмоя, ошо-центр, вселенська чиста Релігія.

3. Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релі­гійних систем): Велике Біле братство; церква Єднання;

Всесвітня віра Бахаї.

4. Езотеричні об'єднання (грунтуються на вірі в існу­вання надприродного світу): теософія, братство Грааля.

5. Неоязичництво: Рідна віра, РУН віра, Собор Рідної віри.

6. Сайєнтологічні рухи (зорієнтовані на поєднання науки і практики психоаналізу): діанетика, наука розуму, християнська наука.

7. Сатанізм.

З розділ загальна ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛІГІЙ СВІТУ

Релігія в особливій формі відображає реальні соціальні процеси, інтереси, сподівання і прагнення широких на­родних мас. Релігійна боротьба, зумовлена розходженнями в розумінні певних догматів, насправді переслідує земні цілі. Тому, аналізуючи будь-яку форму релігії, важливо знати: в яких історичних умовах вона виникла; в яких соціальних верствах поширювалась і як у віровченні відо­бражалися "їх інтереси; які зміни відбувалися в даній формі релігії у процесі історичної еволюції; в якій формі (віро­вчення, культ, організаційна структура) існує тепер; яка її роль у житті сучасного суспільства.

Первісні вірування

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінни­ми віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань нале­жать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).

—————————————— Загальна характеристика релігій світу 41

Магія (гр. тадеіа — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фе­тишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства.

Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полюван­ня на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.

В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі ос­новні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою бу­ла виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відга­лужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди вироб­ничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ко­вальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накли­кати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в са­мостійній формі (гадання на картах тощо).

Фетишизм (порт. їеіісо — зачарована річ) — віра в існу­вання у матеріальних об'єктів надприродних властивос­тей.

Фетишами називають предмети, яким віруючі припи­сують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими вла­стивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності предметів додавали надприродні властивості бути помічниками й заступниками людей. У фетишизмі в за­родковій формі з'являється ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді по­клоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у вірі в талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Су­часними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, куло­ни, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

42 Релігієзнавство ,—————————————————————————

Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в існування в тілі лю­дини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний і психологічний стан.

Анімізм бере початок з приписування якостей двій­ників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уяв­лення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. При­кладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Грен­ландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вми­рала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійни­кам людських тіл у країні мертвих.

В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу:

світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духов­ної сутності. У багатьох народів головними двійниками бу­ли душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще на­зивають культом предків. У початковому анімізмі двійни­ки уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У бага­тьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійни­ки мислились як інша плоть, що має всі речові характе­ристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, ви­никло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичай­ним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих га­няється за душами лося і бобра. В окремих народів існува­ло уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, без­смертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Са­мостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра

____—.———————— Загальна характеристика релігій світу 43

у можливість спілкування з душею померлого за допомо­гою блюдця, що крутиться).

Анімалізм, зоолатрія (лат. апітаї — тварина; гр. гоп — тварина, Іаіге'іа — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду.

Сформувався він в уявленнях про залежність буття ро­ду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної си­ли певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бу­ти у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тварина­ми, рослинами. Його походження пов'язують з трансфор­мацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба).



Аніматизм (лат. апітатиз — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти.

Головна особливість його в тому, що всі предмети при­роди уявлялися наділеними людськими рисами.

Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань.

Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надпри­родну спорідненість груп людей (роду, племені) з певни­ми видами тварин, рослин.

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вва­жали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тва­рин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти та­кий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — ли­чинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтри­мували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні

44 Релігієзнавство —————————————————————————

чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були соба­ка Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу з'явилася й залежність кож­ного члена суспільства від колективу родичів, від яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступ­ництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, людина дуже відчувала свою за­лежність від тварин. Ця залежність —^особливість ранньо­го матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним ду­хам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жи­телі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зе­бру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убива­ти і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ста­вили перед мордою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і ба­жали щастя духові оленя в-країні мертвих.

Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вша­новують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у хрис­тиянстві. Святий дух православні зображують у вигляді го­луба, а Христа часто називають "агнцем" (ангелом). В об­ряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Типовий приклад — релігійні погляди індійців-іро­кезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чо­тирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукуруд­зи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді

--———-————————— Загальна характеристика релігій світу 45

трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дошу і вітру.

Землеробський культ — явище історичне. З розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом ви­робничої діяльності було мотичне землеробство, яким зай­малися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відоб­ражені в релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька рис:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (ва-вилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай вплива­ють місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів.

2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що най­головніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У де­яких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чо­ловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок.

3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаю­чи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи мо­жуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів землеробам посилало небо: світло, теп­ло, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.

Землеробський культ широко представлений у сучас­них релігіях. Серед християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлен­ня про Богородицю: віруючі в селі називали її покрови­телькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в хрис­тиянство свята Різдва Христового (в минулому — свято на-

46 Релігієзнавство ———————————————————————————

родження духу сонця) і Пасхи (в минулому свято вос­кресіння духу зерна).



Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може виліку­вати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголо­шувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряд­дям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумо­вила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в ша-манізмі.

Шаманізм характеризують:



1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існуван­ня значною мірою або повністю здобували за рахунок ви­конання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не ма­ли власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені.

2. Виокремлення головного об'єкта релігійного по­клоніння шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допо­магали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

3. Головна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, 'їх витіснили на задній план духи-чо­ловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконан­ня релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нер­вових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці.

___-—————————— Загальна характеристика релігій світу 47



5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. 1 лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Авст­ралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом ша­манізму.

Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродно­го світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й ек­зальтація, властива окремим сучасним релігіям.



Національні релігії

Розпад суспільства на класи спричинив зміну ре­лігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прий­шли нові. За змістом вони були складніші, тому їх назива­ють розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії поділя­ють на три групи: ранні національні, пізні національні та світові. Розвинуті релігії наділені новими рисами. У них головними об'єктами релігійного поклоніння були не ду­хи, а боги. Боги в уяві віруючих — це своєрідні вдоскона­лені духи, які мають владу і щодо надприродних об'єктів, і над людським суспільством. У класових суспільствах се­ред багатьох людей побутувало переконання, що саме бо­ги встановлюють, проповідують і захищають нерівність людей. Класове розшарування суспільства зумовила появу церкви як спеціального ідеологічного апарату панівного класу. Церква користувалася всіма засобами для задово­лення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагува­ла і насаджувала релігійні ідеї.

РАННІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Ранні національні релігії — релігійні вірування, які вира­жали ідеологічне протистояння різних верств населення у межах однієї національної держави.

48 Релігієзнавство ———————————————————————

До них відносять давньоєгипетську, давньоіндійську, давньоєврейську, давньогрецьку, давньоперську, давньо­римську та ін. Історичним підґрунтям 'їх виникнення та існування був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення три­мали у покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію ще не використовували як засіб ідеологічного впливу на них.

Головні риси ранніх національних релігій:



1. Усунення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускали рабів, а в окремих випадках і частину сільської бідноти. Рабів і сільську бідноту, що належали до нижчих верств (каст), називали різнонародженими (їх породила мати). Двічі на­родженими називали тих, кого народила мати і хто прой­шов обряд освячення Богом, тобто одержав друге народ­ження.

2. Нетривалість існування. Давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.

3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (гр. роїу — багато, Іеос — Бог), тобто ба­гатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу го­ловних, а серед них — верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело й охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. За віруваннями, на­приклад давніх греків (УІІІ—ІІІ ст. до н.е.), верховним бо­гом був Зевс. Крім нього, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мерт­вих Алда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога ми­стецтва й охоронця доріг Аполлона та ін. У дав­ньоіндійській релігії (Х—І ст. до^н.е.) брахманізмі як вер­ховного бога шанували Брахму. Йому допомагали Шива — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішну — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Ягве, бо­гиня шлюбного життя Аннат, бог Сонця Самсон, бог війни Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Аза-зел та інші утворили пантеон богів.

4. Зародження вчення про посмертну віддяку (наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному). Це вчення визнає посмертну ви-

——-—-————————— Загальна характеристика релігій світу 49

нагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників). Однак віддяку пропагували не всі релігії й течії й не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії не обіцяли небесної винагороди рабам.

5. Обов'язковість жертвопринесень. У жертву богам приносили пшеницю, винофад, мед, молоко, вино, за­пашні трави, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків тощо. Чимало національних релігій вимагали і принесен­ня в жертву людей. За повідомленням Плутарха (II ст. до н.е.), жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Це було харак­терне і для давньоєврейської, давньовавилонської, дав­ньоєгипетської та інших ранніх національних релігій.

Ранні національні релігії не збереглися, але багато мо­тивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать бага­то нинішніх релігій: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Пізні національні релігії — релігійні вірування, що поста­ли з намагань приборкати найпригніченіші верстви насе­лення держави.

Виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони позбавлені ідеологічного про­тистояння низів і верхів.

Головні риси пізніх національних релігій:

1. Великі масштаби впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспіль­ства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг поклоніння тим самим богам, але ліквідував поділ індусів на касти.

2. Живучість. Багато різних національних релігій існу­ють і до цього часу.

3. Єдність політеїзму й монотеїзму (багатобожжя та єди­нобожжя). Більшість релігій цього типу політеїстичні. Але серед них є і монотеїстичні.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет