Державного вищого навчального закладу


Системні основи інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів



бет12/25
Дата11.06.2016
өлшемі6.14 Mb.
#127996
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25

4. Системні основи інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів

Бондар В.Д., Лисенко С.М.

Оцінка і шляхи підвищення інвестиційної привабливості України
Дослідження сучасного стану інвестиційної привабливості України є актуальним науково-методологічним і практичним завданням з огляду на системну кризу, яка вже декілька років розгортається в нашій країні. Оскільки збільшення інвестиційних витрат визнається одним з найвагоміших чинників макроекономічного зростання, то важливість інвестиційної політики не викликає сумнівів і полягає у створенні "майбутнього" економіки: визначення пріоритетних галузей, відновлення і вдосконалення основних виробничих фондів тощо.

Метою статті є оцінка державної політики щодо розвитку інвестиційної привабливості України на основі аналізу динаміки комплексних показників, які розраховують міжнародні організації для здійснення порівнянь тих чи інших складових інвестиційної привабливості між різними країнами.

У даній роботі під інвестиційною привабливістю держави ми будемо розуміти сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів, тобто людей чи комерційні установи, які вкладають гроші та/або інші активи з метою їхнього збереження та примноження.

Близьким до поняття «інвестиційна привабливість країни» є термін «інвестиційний клімат» як сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які у кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Основні засади інвестиційної привабливості України викладено у програмному документі «Концепція Державної цільової програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки», яку розроблено Державним агентством України з інвестицій та розвитку [3].

Метою Програми її розробники називають створення умов для активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на модернізацію економіки та забезпечення сталого економічного розвитку. Основними шляхами активізації та розвитку інвестиційної діяльності в Україні та її запропоновано визначити:

1. Покращання інвестиційного клімату – створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки через удосконалення законодавства, спрямованого на активізацію інвестиційної діяльності; зняття перешкод і стимулювання залучення інвестицій;

2. Удосконалення методології розробки та оцінювання інвестиційних проектів, розбудова системи державного інвестування за такими напрямами:

- державна підтримка реалізації інвестиційних програм і проектів в інфраструктурних та базових секторах економіки;

- державна підтримка інвестиційних програм і проектів, направлених на розвиток експортоорієнтованих та імпортозамінних виробництв;

- державна підтримка реалізації середньо- та довгострокових інвестиційних проектів, спрямованих на створення високотехнологічної конкурентоспроможної продукції;

- державна підтримка інвестиційних програм і проектів, направлених на розвиток об'єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії;

3. Розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури, а саме:

- створення та забезпечення ефективного функціонування державної інвестиційної компанії, фонду кредитних гарантій та інших інститутів розвитку;

- становлення та розвиток індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу;

- створення умов для залучення інвестицій на ринках капіталу (консолідація фондових бірж; посилення захисту споживачів інвестиційних послуг;

- забезпечення ефективності та прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства (концесії, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції тощо);

- перетворення державних підприємств (крім казенних) в компанії ринкового типу, здатних залучати недержавні інвестиції.

Оцінити результативність виконання Державної цільової програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки можна, спираючись на існуючий стан економіки України та реальний інвестиційний клімат, що склався на сьогодні в нашій країні порівняно з іншими державами світу.

Для аналізу ступеня інвестиційної привабливості країни або регіонів часто залучають дані, які визначають різноманітні вітчизняні та міжнародні інституції, і вигляді рейтингів.

Так, наприклад, у рейтингу інвестиційної привабливості країн світу International Business Compass за 2015 рік, опублікованому компанією BDO, Україна за рік піднялася на 20 позицій, закріпившись на 89 місці, що дозволило увійти до переліку країн, які показали найкраще зростання за рік, нарівні з Білоруссю і Латвією. У 2014 році наша країна займала 109 місце. Зазначені індекси формуються компанією BDO спільно з Гамбургським інститутом світової економіки, і характеризують економічну і фінансову привабливість різних країн світу на підставі трьох основних показників: економічних, політичних і соціокультурних умов [2].

Ще один рейтинг, який визначає ступінь легкості ведення бізнесу, що його укладає Світовий банк, також вказує на позитивні зрушення в Україні у досліджуваній царині. У цьогорічному рейтингу легкості ведення бізнесу наша країна посіла 96 місце і покращила свої позиції відразу на 16 пунктів порівняно з минулим роком. У доповіді Doing Business 2015 зазначається, такий результат став можливим,завдяки тому, що минулого року в Україні було досягнуто важливого прогресу у сферах реєстрації прав власності та оподаткування – за цими двома показниками Україна поліпшила своє місце на 25 позицій [2].

У сукупності з іншими індикаторами, які також вимірюють різноманітні аспекти інвестиційного клімату в державі, застосовують індекс ступенів обмежування прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Індекс ПІІ є інструментом оцінки та порівняння (бенчмаркінг) країн, шляхом вимірювання реформ та оцінки їх впливу (аналіз обмежень, встановлених законом) та є найважливішим чинником, що визначає привабливість України для іноземних інвесторів. У 2013 році за індексом ступеню обмежування прямих іноземних інвестицій із загальним значенням 0,116 Україна посіла місце вище середнього серед країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку [2].

Рисунок 1 - Індекс ступеню обмежування прямих іноземних інвестицій у 2013р.


Серед основних переваг інвестування в Україну, які зумовлено позитивними характеристиками параметрів інвестиційного клімату (рис.2), слід відзначити:

  1. 46 мільйонів споживачів – один з найбільших ринків Східної Європи;

  2. Високий науково-освітній потенціал - потужна мережа університетів та науково-дослідних центрів;

  3. Наявність кваліфікованої конкурентноспроможної робочої сили - згідно з даними дослідницької компанії «BrainBench» Україна посідає 4-те місце у світі за кількістю дипломованих професіоналів у сфері hi-tech;

  4. Стратегічно зручне географічне розташування – Україна знаходиться на перехресті торгівельних шляхів Схід-Захід та Північ-Південь;

  5. Розвинена транспортна інфраструктура – залізниці, порти та загальноєвропейські транспортні коридори;

  6. Значна кількість успішно реалізованих інвестиційних проектів провідних  міжнародних компаній – Kraft Foods, Coca-Cola, Hewlett Packard, Cargill,  Knauf, Ядзаки-Украина, Raiffeisen Bank тощо [5].


Рисунок 2 – Складові інвестиційного клімату


Зазначені переваги у складних політичних та економічних умовах, дозволяють досягти певних позитивних результатів. Зокрема, під час Українсько-американського бізнес форуму, який відбувся 13.07.2015 р. у Торговій палаті США та об’єднав понад 150 керівників провідних американських компаній, десятки лідерів українського бізнесу та представників економічних блоків урядів обох країн, було досягнуто таких домовленостей:

- з американською компанією Cargill щодо започаткування масштабного інвестиційного проекту з розвитку інфраструктури морського торговельного порту "Южний" (очікуваний обсяг інвестицій – 130 млн. дол.. США);

- з американською компанією Horizon Capital щодо масштабної інвестиції в український інтернет-магазин Rozetka.ua (до 40 млн. дол. США)

- створено робочу групу з питань залучення іноземних інвестицій, яка вивчає і готує пропозиції щодо втілення кращої світової практики щодо підтримки інвестиційної діяльності з боку держави;

- опрацьовується питання створення порталу invest.in.ua, який буде містити повну інформацію про інвестиційний потенціал України;

- опрацьовується питання створення проектного офісу, діяльність якого буде спрямована на інституційну підтримку інвесторів та інвестиційної діяльності в Україні [2].

Проте за останні два роки деякі зі складових інвестиційного клімату в Україні набули загрозливого характеру. Насамперед, йдеться про політичні чинники та правове середовище, які вказують на існування серйозних ризиків для інвесторів. Найбільшою зовнішньою загрозою є війна на Сході країни, найбільшою внутрішньою – корупція та занизькі темпи реформ всередині країни.

Як підсумок з проведеного аналізу інвестиційної привабливості України, слід зазначити, що для подальшого покращення інвестиційного клімату України актуальним на сьогодні є завдання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Але основним фактором покращення інвестиційного клімату на сьогоднішній день залишається перемога і встановлення миру в Україні.


Література:

  1. Державна статистика України. Статистична інформація :[Електронний ресурс]/Державна статистика України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

  2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Інвестиційна діяльність в Україні: [Електронний ресурс]/ Міністерство економічного розвитку і торгівлі. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/.

  3. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Аналітична доповідь, щодо удосконалення інвестиційної діяльності в Україні:[Електронний ресурс]/ Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/ .

  4. «Про інвестиційну діяльність»: Закон України. - N 1206-VII(1206-18),К. від 15.04.2014. – с.885.

  5. Смикова М.А. Фактори, що впливають на інвестиційну привабливість країни:[Електронний ресурс]/ М.А.Смикова. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2008/Economics/36462.doc.htm.

Красюкова О.А., Цвєтнова О.В.

Порядок здійснення інвестиційної діяльності в Україні. Цінні папери


Постановка проблеми. Проблема здійснення інвестиційної діяльності стала однією з найактуальніших у процесі реформування економіки та виходу України з економічної кризи, адже діяльність будь-якого суб’єкта господарювання у сучасних умовах є предметом уваги великого кола учасників в умовах ринкових відносин, які зацікавлені у позитивних результатах його функціонування.

Актуальність даної теми. Актуальність даної теми зумовлена тим, що для відновлення роботи більшості вітчизняних підприємств в Україні, які зупинили свою роботу в результаті фінансової кризи, необхідні періодичні надходження тимчасово вільних грошових потоків, які знаходяться як в руках зарубіжних, так і вітчизняних інвесторів.

Метою статті є: дослідження порядку здійснення інвестиційної діяльності в Україні.

Аналіз досліджень та публікацій. Теоретичні та практичні аспекти економічного аналізу інвестиційної діяльності знайшли висвітлення у наукових працях вітчизняних і зарубіжних економістів: І.А.Бланка, І.А.Бондарчука, Гриньова В.М., Ковалев В.В., Коюда В.О., В.С.Головатюка, А.В.Захаріної, А.Колосової, Я.Д.Крупки, О.Лашко, А.Мокія, О.Моліної, А.В.Омельченко, А.А.Пересади, С.Романюка, Л.Г.Чернової, У.Ф.Шарпа та інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інвестиції - це господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно [1].

Науковий інтерес до проблеми інвестиційної діяльності організацій досить великий, про що свідчать численні публікації в наукових і науково-практичних виданнях.

Стратегічні фінансові інвестиції повинні сприяти реалізації стратегічних цілей підприємства, таких як розширення сфери впливу, галузева чи регіональна диверсифікація операційної діяльності, збільшення частки ринку за допомогою захоплення підприємств конкурентів, придбання підприємств, що входять до складу вертикального технологічного ланцюжка.

Основним фактором, що впливає на цінність проекту для такого інвестора, є отримання додаткових вигод для основного виду діяльності. Реалізувати такий проект можна шляхом покупки контрольного пакету акцій підприємства, яке цікавить. Здійснивши це, інвестор отримує значне представництво в раді директорів компанії, бере активну участь в її управлінні. Таких інвесторів не цікавить отримання прибутку на фондовому ринку або максимізація поточного доходу від цінних паперів, їх інтереси зосереджені в галузі контролю над власністю і не обмежуються якимись термінами участі в проекті.

Підприємство, що продає свої акції такому інвестору, отримує вигоду від надходження додаткових коштів, гарантованого збуту своєї продукції або поставок необхідних комплектуючих, підвищення якості управління та ін., але потрібно мати на увазі, що в цьому випадку структура управління таким підприємством зазвичай зазнає суттєвої реконструкції [4].

Деякі професійні фінансові інвестори не прагнуть отримати контрольний пакет акцій, але домагаються контролю над роботою компанії через участь в раді директорів. Така ситуація виникає, коли вони беруть участь у якомусь проекті із заданим рівнем ризику і розраховують отримати максимальний прибуток після закінчення проекту, продавши свій пакет цінних паперів. Такі інвестиції зазвичай вкладають на невеликий термін від 4 до 6 років, але за цей час вартість компанії завдяки здійсненню проекту значно підвищується і прибуток зростає [2].

Банківські цінні папери відомі помірним рівнем ризику і більш високим доходом в порівнянні з державними і муніципальними, тому вони більш привабливі для інвестора. Корпоративні цінні папери є непередбачуваним доходом і високим ступенем ризику.

Інвестора цікавить в цінних паперах насамперед їх прибутковість, причому про цей показник в деяких паперах можна скласти дуже чітке уявлення, інші показники непередбачувані. Так, заздалегідь відомі терміни і розмір поточних виплат по облігаціях, визначені терміни повернення всієї суми сплачених за них грошей. За пайовою цінних паперів, ринковий курс яких залежить від безлічі факторів, а розмір дивідендів визначається ступенем ефективності роботи емітента, ступінь прибутковості визначити значно складніше [3].

Сьогодні в цінні папери почало вкладати гроші багато тих, для кого раніше біржові операції були чимсь далеким і незрозумілим. У чому причина цієї тенденції? По-перше, завдяки Інтернету покупці можуть тепер за лічені хвилини отримати доступ до фінансових новин, проконсультуватись у інвестиційних радників та сконтактуватися з біржовими маклерами. Ось що з цього приводу каже головний редактор «Уолл-стрит ньюс» Пол Фаррелл: «Для [індивідуального вкладника] інвестування через кіберпростір — це нове поле діяльності, нове золоте дно, це особиста свобода дій і нагода стати фінансово незалежним, не виходячи за поріг власного дому» [6].

З другого боку, декотрих фінансових радників непокоїть, що багато осіб радо вкладають гроші в те, про що дуже мало знають. Ось що сказав один інвестиційний дилер, який працює з цінними паперами вже понад 38 років: «Щораз більше людей скуповує акції, виступаючи при цьому в ролі біржових спекулянтів, а не інвесторів. Дехто називає це інвестуванням, але по суті, такі особи не мають ані найменшого поняття про компанію, [цінні папери котрої] продають чи купують» [6].

Ринкову вартість цінних паперів зазвичай встановлюють за аукціонними принципами — залежно від співвідношення попиту та пропозиції. На біржовий курс може впливати усе: новини про події в діловому світі, дані про рівень прибутковості компанії та перспективи розвитку галузі, в якій вона діє. Біржові торги завжди велися по телефону, проте останнім часом щораз більшої популярності набуває онлайнова торгівля — купівля та продаж цінних паперів по Інтернету.

Ключовими характеристиками інвестиційної діяльності комерційних банків виступають очікуваний доход від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій. ризик банку-інвестора пов’язаний з тим, що доход може виявитись нижчим, ніж передбачено [2].

Комерційні банки з ціллю диверсифікації активних операцій, розширення джерел отримання додаткових доходів і підтримання ліквідності балансу здійснюють інвестиційні операції з цінними паперами. В банківській справі під інвестиціями за звичай розуміють вкладення в цінні папери підприємств – державних та приватних на відносно тривалий період часу. свій рахунок і за власною ініціативою являється інвестиційною операцією.

Згідно з вимогами Національного банку банки щомісячно ви­значають корисність цінних паперів у портфелі на продаж і в портфелі до погашення. Під корисністю цінного папера розуміють його здатність приносити в майбутньому очікувані грошові потоки. Отже, зменшення корисності означає зниження ймовірності отримати очікувані грошові потоки [3].

Виcнoвки. Отже, ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, що виражаються через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися і погашатися. Професійними учасниками ринку цінних паперів є - юридичні особи, в тому числі кредитні організації, а також громадяни (фізичні особи), зареєстровані як підприємці. Операції з цінними паперами, здійснювані комерційними банками, концентруються в рамках фондового (інвестиційного) відділу кожного банку, що купує і продає їх як за рахунок коштів банку, так і за дорученнями клієнтів.

Завдання ринку цінних паперів полягає в тому, щоб забезпечити більш повне та швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібна фондова біржа, та, діючі на ринку цінних паперів посередники.


Література:

  1. Податковий кодекс України ст. 14 ПК

  2. Бень Т. До визначення економічної ефективності інвестицій. // «Економіка України» – 2007. – № 4. – С. 12 – 19.

  3. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка. - М.: Логос, 2004 - 34 с.;

  4. Вдовіченко А.А. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів / А.А. Вдовіченко, Г.М. Черешньовська // Экономика. Финансы. Право. – 2006. – № 7. – с. 24.

  5. «Аналіз і розробка інвестиційних проектів», В.П. Савчук, «Абсолют-В», 1999 р.

  6. http://www.mt1016.com/uk/wol/d/r15/lp-k-ru/102000729

Невзгода Я.Д., Зубенко Ю.Д.

Инновационное развитие вузов в Украине
Нововведения, или инновации, характерны для любой профессиональной деятельности человека и поэтому естественно становятся предметом изучения, анализа и внедрения. Инновации сами по себе не возникают, они являются результатом научных поисков, передового педагогического опыта отдельных учителей и целых коллективов. Понятие «инновация» означает новшество, новизну, изменение; инновация как средство и процесс предполагает введение чего – либо нового. Применительно к педагогическому процессу инновация означает введение нового в цели, содержание, методы и формы обучения и воспитания, организацию совместной деятельности учителя и учащегося. Актуальность проблемы оценки и управления качеством образования объясняется тем, что за последние десятилетия высшее образование приобрело столь широкомасштабный характер, что стало вызывать растущее беспокойство за качество и эффективность образовательного процесса. Украинское общество столкнулось с ситуацией рассогласования таких важных компонентов, как рынок образовательных услуг, с одной стороны, и рынок труда - с другой.

Инновационное развитие вуза – это процесс качественных изменений системы, предпосылкой, условием и содержанием которых выступают инновации и нововведения, обеспечивающие ее оптимальное и устойчивое развитие [4, с.200-203].

К основным свойствам инновационной инфраструктуры Исмаилов Т.А. и Гамидов Г.С. относят:

– распределенность в виде инновационно-технологических центров или инжиниринговых фирм;

– универсальность;

– профессионализм;

– конструктивность, которая обеспечивается ориентацией на конечный результат.

По мнению многих учёных, стоявших у истоков создания инфраструктуры, поддерживающей инновационную деятельность университетов (В.Е. Шукшунов, Э.К. Калинин, Е.А. Лурье), современные университеты должны реализовывать полный инновационный цикл, связанный с созданием инноваций[2, с. 43–53].

Инновационная стратегия развития высшего учебного заведения является важнейшим фактором успешной деятельности Вуза в современных условиях. Если ранее Вузы могли успешно функционировать, концентрируя внимание в основном на рациональном использовании своего внутреннего потенциала, то в настоящее время назрела необходимость перехода Вуза из режима функционирования в режим развития.

Таким образом, инновационная модель развития университета диктует необходимость глубокой интеграции научной, образовательной и инновационной деятельности, разработки и внедрения механизмов, повышающих реальную конкурентоспособность Вуза за счет повышения качества всех видов его деятельности. Главная задача инновационного университета - качественная подготовка инновационно - ориентированных специалистов в приоритетных областях техники и технологий на основе единого процесса получения, распространения и применения новых знаний.  Инновационное развитие образовательной деятельности должно позволить вузу не только повысить качество подготовки и компетентность выпускаемых специалистов, но и дать ему определенную экономическую независимость, что на современном украинском рынке образовательных услуг является немаловажным условием выживания. В связи с этим методы управления инновационным развитием образовательной деятельности вуза требуют серьезного изучения.

Лидером в области инновационной деятельности являются США, что обусловлено длительным (с 80-х годов 20 века) целенаправленным вниманием государства и университетов к развитию инновационных процессов, и, как результатом такого внимания, высокой эффективностью национальной инновационной системы страны в целом. Во многом этому способствовала направленность инновационной политики на саморазвитие компаний в жесткой конкурентной борьбе, на активное внедрение инноваций в промышленное производство любого масштаба, в процесс потребления.

При подготовке студентов к будущей профессиональной деятельности необходимо учитывать влияние средовых факторов. С одной стороны, это даёт возможность лучше понять личность студента, с другой - создать ему условия для его творческого развития и, наконец, обеспечивать качественную подготовку его как будущего специалиста. В самом общем смысле среду можно рассматривать как окружение, с которым взаимодействует тот или иной субъект. По мнению Л.П. Буевой, среда включает материальные и духовные компоненты. При этом она складывается из взаимодействия факторов, отражающих уровень общественного сознания и составляющих его содержание, формы, средства и методы воздействия на личность в системе образования.

Функции инновационного образования направлены на:

- комплексное развитие личности студента и педагога как гражданина и профессионала;

- демократизацию их деятельности, общения и отношений;

-гуманизацию учебно-воспитательного процесса;

-развитие творчества, активности и инициативы студента в формировании его как будущего специалиста, как гражданина;

- модернизацию средств, методов, технологий и материальной базы для развития образовательной среды, формирующей инновационное мышление будущего профессионала [1, с. 18-21] . Система этих компонентов образовательной среды инновационного вуза позволяет успешно решать проблему гармонизации личных и общественных интересов в процессе профессиональной подготовки будущих специалистов. На наш взгляд, это составляет основу гарантированного цивилизационного будущего страны, стабильности и перспективности её развития. Для совершенствования разработки и внедрения внутривузовских систем управления качеством необходимо:

- разработать методологию проектирования и оценки системы качества вуза на основе гармонизации требований государственных образовательных стандартов, аккредитационных показателей и международных требований и стандартов;

-  разработать единую терминологическую базу в высшем профессиональном образовании и в области управления качеством

-  развивать систему повышения квалификации работников вузов в области обеспечения качества образования;

-  формировать комплекс научно-методических проектов по задачам оценки качества образования, разработки и внедрения систем управления качеством вузов [3, с. 211–125]. Выполнение всего вышеперечисленного комплекса работ требует проведения исследований, учитывающих международный и российский опыт создания системы менеджмента качества в высших учебных заведениях.



Инновационная модель развития института диктует необходимость глубокой интеграции научной, образовательной и инновационной деятельности, разработки и внедрения механизмов, повышающих реальную конкурентоспособность за счет повышения качества всех видов его деятельности. Качественная подготовка инновационно - ориентированных педагогических кадров на основе единого процесса получения, распространения и применения новых знаний становится сейчас приоритетной. 
Литература:

1.Делия В.П.Теорегические основы инновационной педагогики/УГеория и практика инновационного образования в высшей школе (коллективная монография)/ Под. ред. В.П. Делия, Е.В. Терентьевой. - М:000 «ПКЦ Альтекс».-2007.- С.6-21.

2. Исмаилов Т.А., Гамидов Г.С. Инновационная экономика – стратегическое направление развития России в XXI веке // Инновации. – 2003. – № 1. – С. 43–53.

3.Капырин П.А. Управление инновационным вузом // Вестник Университета (Государственный университет управления). - 2009. - № 8. - С. 211-215.

4.Капырин П.А., Харин А.А. Инновационная деятельность вуза - главный механизм повышения качества подготовки специалистов высшего профессионального образования // Вестник Университета. Государственное и муниципальное управление. (Государственный университет управления). - 2008. - 2(10). - С. 199-205.

Пекар К.Р., Сарбаш Л.Д.

Динаміка інвестиційної діяльності в Україні станом на 2015 рік
Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому, що й визначає актуальність теми.

Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу. [2]

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

• кошти;


• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

• нерухомість;

• устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

• інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

• знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

• інвестування недержавними юридичними особами;

• інвестування фізичними особами;

• державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

• інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;

• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами. [1]

Сьогодні питання інвестицій дуже актуальне й стосується усіх сфер життя нашої держави. Вирішення проблем пов’язаних з інвестиційною політикою це головне завдання українського уряду. За останні роки урядом приділялося мало уваги цьому питанню. Проте, сьогодні нарешті президент України проводить наради з інвесторами.

Потрібно акцентувати увагу, що інвестиційна політику уряду за останній період фактично звелась тільки до позик МВФ, Світового банку та інших міжнародних фінансових структур. Наразі все списується на війну. Але війна відбувається на 9% території України, а інша територія - 91% потребує розвитку.

За даними Держстату у січні – червні 2015 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1042,4 млн.дол. США та вилучено 351,3 млн.дол.США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення капіталу за рахунок переоцінки, утрат та перекласифікації, за даними Держстату, за цей період становить 3604,0 млн.дол.США ( у т. ч. за рахунок курсової різниці – 3539,3 млн. дол.США).

Обсяг залучених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 01.07.2015 року становив 42851,3 млн.дол. США та в розрахунку на одну особу населення складає 1000,5 дол. США. Проблема в тому, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності.

На підприємствах промисловості зосереджено 31,5 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, в установах фінансової та страхової діяльності – 25,9 %.

Динаміка інвестицій, які вкладають десятка основних країн у підприємства нашої держави зображено на діаграмі 1.

До десяти регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Луганської, Львівської, Одеської, Запорізької, Полтавської, Івано-Франківської областей та до м. Київ надійшло найбільше всього інвестицій – 93,7 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій.

Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та капітальних інвестицій в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Провідними сферами економічної діяльності, за обсягами залучення капітальних інвестицій, у січні – червні 2015 року залишаються сфери, зображені на діаграмі 2. [3]


Розподіл освоєних капітальних інвестицій за сферами економічної діяльності (у % до загального обсягу)

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких у січні – червні 2015 року освоєно 69,3 відсотка капіталовкладень.

Отже, Україна залишається привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголос в Україні.

У рейтингу інвестиційної привабливості країн світу International Business Compass за 2015 рік, опублікованому компанією BDO, Україна за рік піднялася на 20 позицій.

Україна в рейтингу розташовується на 89 місці і входить до переліку країн, що показали найкраще зростання за рік, нарівні з Білоруссю і Латвією. У 2014 році наша країна займала 109 місце. Але все одно, відчутних змін на краще не відчувається, тому потрібно втілити в життя низку заходів стосовно покращенні інвестиційної діяльності.

Звичайно, насамперед, країна, у якій ведеться війна, не є привабливим об’єктом для вкладання інвестицій. Тому потрібно б було прикласти всі сили для того, щоб завершити такі політичні події.

Далі необхідно б було передбачити заходи щодо подальшої дерегуляції підприємницької діяльності та лібералізації ділової активності в інвестиційній сфері, що пропонується досягти шляхом обмеження втручань бюрократичного апарату у господарську діяльність підприємців і підприємств; посилення персональної відповідальності керівників органів виконавчої влади за видання нормативно-правових актів, що негативно впливають на ринкове середовище та інвестиційний клімат в Україні.

Необхідно передбачити заходи щодо завершення формування стабільної та передбачуваної нормативно-правової бази, яка б діяла за принципом рівності всіх інвесторів і забезпечувала всебічне регулювання інвестиційної діяльності.

Нормативно-правова база не може забезпечити умови рівності для всіх інвесторів. Умови господарювання, як і умови інвестування, для кожного суб'єкта господарювання, як правило, індивідуальні. Тому нормативно-правова база повинна визначити, крім рівності, умови сприятливості інвестуванню та його вигідності, оскільки рівність умов інвестування може не забезпечити інвестору дохідність його вкладень. Всебічне регулювання інвестиційної діяльності, — це шлях до подальшої бюрократизації.

Також, необхідно передбачити забезпечення прозорості процедури прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади, поширення практики публічних обговорень проектів нормативно-правових актів з питань здійснення інвестиційної діяльності.

Кабінет Міністрів України має вжити заходи щодо вдосконалення механізмів управління корпоративними правами, у тому числі тими, що належать державі, забезпечення збільшення дивідендів (доходів), які нараховуються на акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств, а також посилення захисту прав дрібних акціонерів.

Важливим моментом було б створення Інтернет порталу, який буде містити повну інформацію про інвестиційний потенціал України, а також створити проектний офіс, діяльність якого була б спрямована на інституційну підтримку інвесторів та інвестиційну діяльність в Україні.


Література:

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність". ВВР України. - 1991. - №47.

2. Дедюк Т.Г. Інвестиційний клімат в Україні/Т.Г. Дедюк // Економіка та держава //. - 2009.- №1.-С.30-31.

3. Інвестиційна діяльність в Україні на 2015 рік [Електронний ресурс] / Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/Documents/Download?id=cc024807-7cab-4c92-be6f-c00045ece1c6

Серебряков Е.А., Чижова Н.Є.

Аналіз зведеного портфеля цінних паперів інститутів спільного інвестування в Україні


В сучасних умовах розвитку національної економіки все більшої ролі у її структурі набувають фінансові посередники: банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші. Такі інститути забезпечують економіку держави додатковими засобами для зростання, перерозподіляючи фінансові ресурси між найбільш пріоритетними галузями економіки та суб’єктами господарювання, які мають потребу у додаткових фінансових ресурсах.

Інститути спільного інвестування займають одну з найважливіших ролей у перерозподілі фінансових ресурсів. На сьогоднішній день ІСІ у ВВП України займають частку у розмірі близько 10 %, а також більш 1 % населення є учасниками того чи іншого типу ІСІ. Незважаючи на досить стрімкий розвиток галузі спільного інвестування все ж інвестиційні фонди сьогодні стикаються з досить значними перепонами в процесі ведення своєї діяльності: недостатність кваліфікованих кадрів для проведення оцінки ефективних напрямі інвестування, значні коливання у розвитку економіки країни, тобто часті зміни підйомів та спадів, що часто негативно впливає на приріст доходності активів ІСІ, вплив світової економічної ситуації та інше.

Метою статті є аналіз зведеного портфеля цінних паперів інститутів спільного інвестування в Україні за типами інструментів.

Інститут спільного інвестування – це корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, які провадять діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів (компаній, держави), корпоративні права та нерухомість [1].

Саме в умовах кризи та посткризового стану економіки України інвестиційні фонди показували зростання власне чистих та сукупних активів, проте варто відзначити, що здебільшого інтервальні, відкриті та закриті ІСІ, тобто усі публічні показували від’ємні показники доходності у період кризи, а також і після кризи, доходними залишалися та залишаються венчурні інвестиційні фонди. Така ситуація з публічними ІСІ є причиною того, що значна частина їх активів складається з грошових інструментів (депозити, валютні цінності), акцій, облігацій та інших цінних паперів, емітенти яких у період рецесії у економіці понесли або значні збитки, або ставали банкрутами, при цьому і збанкрутувала ціла низка банків. Про це свідчать данні у таблиці 1.

Таблиця 1.-



Зведений портфель цінних паперів інститутів спільного інвестування в Україні за типами інструментів у 2013-2015 роках

Тип цінних паперів

Абсолютні значення, млн. грн.

Абсолютний приріст, млн. грн.

2013

2014

2015 ( І півріччя)

2014-2013

2015-2014

Акції

22 595

34 413

29 506

11818

-4907

Векселі

18 180

15 909

15 413

-2271

-496

Облігації підприємств

11 165

8 382

9 095

-2783

713

Облігації державні внутрішні

148

330

262

182

-68

Заставні

88

21

12

-67

-9

Деривативи

110

78

73

-32

-5

Всього

52 662

59 136

54 364

6474

-4772

Джерело: згруповано автором на основі даних УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2013-2015 рік (перше півріччя) [2,3,4].
Незважаючи на досить негативні тенденції з цінними паперами на фондовому ринку, все ж українські ІСІ нарощують їх обсяг серед своїх активів. З метою покращення формування та використання фінансових ресурсів ІСІ необхідні такі заходи: підготовка спеціалізованих кадрів у сфері аналізу та оцінки напрямів інвестування; створення фахівцями, які працюють у сфері спільного інвестування прогностичних даних, моделей щодо розвитку фондового ринку та інших ринків у структурі національної економіки за пріоритетами вкладання коштів; диверсифікація напрямів інвестування відносно вимог стану економіки, при цьому з додержанням законодавства; активна участь ІСІ в розробці нормативних актів щодо регулювання ринку спільного інвестування.

Основні тренди української галузі спільного інвестування у 2-му кварталі 2015 року були такими:

- тривало зменшення кількості КУА та фондів в управлінні, скорочення обсягу та частки активів у цінних паперах в усіх секторах ІСІ (крім відкритих), а також зменшення кількості інвесторів на ринку – однак і послаблення відтоку капіталу з відкритих ІСІ, наглядно на рисунку 1;

Джерело: згруповано автором на основі даних УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2014-2015 рік (перше півріччя) [3,4].

Рисунок 1. -Динаміка кількості КУА та середньої кількості ІСІ в управлінні
- у венчурних та інших закритих ІСІ в цілому продовжилося зростання активів та ВЧА, хоч і меншими темпами, ніж у 1-му кварталі, про це свідчать данні, які наглядно зображені на рисунку 2;

Джерело: згруповано автором на основі даних УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2014-2015 рік (перше півріччя) [3,4].

Рисунок 2. Вартість активів ІСІ
- ріст доходності змінився зниженням – в абсолютних показниках, водночас порівняно з іншими напрямками інвестування доходність ІСІ покращилася, про це свідчать дані у таблиці 2.

Таблиця 2



Доходність ІСІ та інших напрямків інвестування

Доходність*

2 квартал 2015 року

З початку року

Рік

Індекс ПФТС

-15.2%

-22.6%

-21.0%

Фонди облігацій

0.2%

7.3%

27.5%

Фонди змішаних інвестицій

-2.3%

-4.6%

-5.4%

Фонди акцій

0.9%

-2.1%

-5.3%

Нерухомість у Києві (у дол. США)

-2.0%

-7.3%

-17.2%

Нерухомість у Києві (у грн.)

-13.3%

4.1%

54.9%

Інші (диверсифіковані публічні) фонди

-1.0%

1.2%

5.6%

Інфляція (індекс споживчих цін)

17.0%

25.7%

57.5%

Інтервальні ІСІ

-3.3%

-5.4%

-5.5%

Індекс УБ

-1.0%

-5.1%

-17.5%

Закриті (невенчурні) ІСІ з публічною емісією

0.7%

18.8%

24.5%

Закриті (невенчурні) ІСІ з приватною емісією

1.5%

-3.7%

-1.5%

Депозити у євро

-5.4%

12.8%

59.0%

Депозити у дол. США

-7.9%

14.4%

95.7%

Депозити (грн.)

5.7%

10.8%

22.4%

Відкриті ІСІ

-0.3%

0.3%

5.3%

"Золотий" депозит (за оф. курсом золота)

-10.8%

7.9%

62.9%

Проведене дослідження свідчить, що в посткризовий період в Україні інститути спільного інвестування можуть стати ефективним інструментом накопичення грошових капіталів, обіг яких забезпечує гармонійний розвиток економіки. Надходження коштів у сферу спільного інвестування, в свою чергу, розширить потенціал внутрішніх запозичень, адже інститути спільного інвестування в усьому світі є одними з найбільших операторів на ринку державних боргових зобов'язань. Розвиток індустрії спільного інвестування — один з опосередкованих стимулів для розбудови фондового ринку, зокрема це є обов'язковою умовою для очікуваного та необхідного імпорту капіталу в національну економіку.


Література:

1. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» №2299-ІІІ, поточна ред. від 20.06.2012 р.

2. УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2013 рік

3. УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2014 рік

4. УАІБ: аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні за 2015 рік (перше півріччя)



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет