Державного вищого навчального закладу


Теорія фінансового менеджменту, моніторинг і моделювання економічних та суспільних процесів



бет10/25
Дата11.06.2016
өлшемі6.14 Mb.
#127996
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25
3. Теорія фінансового менеджменту, моніторинг і моделювання економічних та суспільних процесів

Гетун Е.О., Сарбаш Л.Д.

Соціальна ефективність боргової політики держави
Ключові слова: боргова політика держави, державний борг, соціальні наслідки.

У статті розглянуто та проаналізовано вплив державного боргу на соціальну сферу на основі теоретичних досліджень і статистичних даних та надання рекомендацій щодо оптимізації боргової політики.

Проведення боргової політики урядом протягом останніх років приз­вело до активного залучення фінансових ресур­сів, як на внутрішньому так і зовнішньому ринках позикового капіталу, що спричинило зростання обсягу державної заборгованості, обслуговуван­ня якої потребує значних витрат з державного бюджету. Тому важливим є виявлення негатив­ного і позитивного впливу боргової політики. Сама ж проблема державного боргу досить глибоко досліджена як у західній, так і у вітчизняній науковій літературі. Насамперед вивчаються його економічні наслідки: вплив на нагромадження капіталу та економічне зростання, майбутнє податкове навантаження. Натомість соціальні наслідки зростання державного боргу, досі залишаються без належного аналізу. Тому, є важливим дослідити проблему забезпечення відповідності боргової політики держави критеріям соціальної ефективності, соціально-економічного розвитку. Оскільки, накопичення боргових проблем (великий обсяг державного та валового зовнішнього боргу, домінування короткострокових кредитів, позик, отриманих на умовах плаваючої відсоткової ставки та запозичень в іноземній валюті) має прямий негативний вплив на соціальну сферу, спричиняючи зниження рівня життя населення та поглиблюючи диференціацію доходів.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням політики державних запозичень (боргової політики).

Боргова політика – це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів [5].

Як зазначають провідні українські та закор­донні вчені, боргова політика має неоднозначний вплив на соціальну сферу. За допомогою запози­ченого капіталу держава в особі уряду має змогу фінансувати соціальні статті державного бюдже­ту, які не можуть бути профінансовані за раху­нок власних джерел. Але залучення позикового капіталу призводить у майбутньому до відволі­кання значної частини бюджетних коштів на об­слуговування боргових зобов’язань та вилучен­ня їх від фінансування соціально спрямованих статей бюджету.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України поділяються на:


  • соціальний захист населення;

  • фінансування соціально-культурних закладів, установ;

  • фінансування науки, народного господарства і державних капітальних вкладень;

  • фінансування національної оборони;

  • фінансування правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави;

  • утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

  • фінансування зовнішньополітичної діяльності;

  • фінансування заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;

  • видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту громадян з невеликим рівнем доходів [2].

Одним, з найбільш негативних є вплив державного боргу на рівень зайнятості, причому в країнах, що розвиваються, та країнах із ринком, що формується, цей вплив є сильнішим. Максимальний рівень безробіття притаманний тим країнам, рівень державного боргу яких становить 60–90% ВВП. Характерно, що країни з максимальним борговим навантаженням і, відповідно, найнижчими темпами економічного зростання та рівнем життя, мають дещо нижчий рівень безробіття. Це може бути пояснено готовністю населення найбідніших країн працювати за будь-яких умов і будь-яку зарплату, позаяк система соціального захисту є неспроможною забезпечити нормальне існування безробітних. Оскільки ця проблема відсутня в найбільш економічно розвинутих країнах, рівень безробіття в них змінюється прямо пропорційно до зростання рівня державного боргу і, відповідно, обернено пропорційно до економічного зростання [1].

Що стосовно впливу державного боргу на заробітну плату, то Д. Елмендорф та Г. Менк’ю пов’язують його зі зменшенням нагромадження капіталу: «З меншим обсягом доступного капіталу зросте його граничний продукт, спричиняючи зростання відсоткової ставки та дохідності капіталу. Натомість продуктивність праці знизиться, що призведе до зменшення середнього рівня реальної заробітної плати…» [7, с. 17].
Таблиця 1*

Середньомісячна номінальна та реальна заробітна плата

Рік

Грн.

У % до відповідного періоду попереднього року

номінальна

реальна

2010

2250

117,6

110,2

2011

2648

117,7

108,7

2012

3041

114,8

114,4

2013

3282

107,9

108,2

2014

3480

106,0

93,5

2015 січень – жовтень

4062

118,7

78,2

*(на 2015 рік (вересень – грудень) мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум на працездатну особу становить – 1378 грн.)
Динаміка реальної заробітної плати*

*розраховано за даними [3, 4].


Можна припустити, що зменшення реальної зарплати, зумовлене зростанням державного боргу, спонукає значну кількість працівників в економічно розвинутих країнах звільнятися з роботи, оскільки, обираючи
між допомогою з безробіття і вільним часом, з одного боку, та повною зайнятістю і низьким трудовим доходом – з другого, вони обирають перше. Ще одне ймовірне пояснення полягає в тому, що збільшення боргового навантаження змушує уряд підвищувати ставки податків, а це особливо негативно впливає на малий і середній бізнес, який, на відміну від корпорацій, не має можливостей для ефективного податкового менеджменту. У будь-якому разі рівень безробіття в економічно розвинутих країнах із різним рівнем державного боргу змінюється в межах 1,75 в.п., що є досить незначним показником. Для країн, що розвиваються, та країн із ринком, що формується це значення становить 3,4 в.п., тобто чутливість зайнятості до зміни рівня боргового навантаження для цієї групи країн є майже вдвічі більшою.

Хотілося б зазначити, що не зважаючи на відволікання коштів, які на­правляються для обслуговування державного боргу, сума кошті на фінансування соціальних заходів зростає. Це пояснюється зростанням рівня доходів державного бюджету та потреб на­селення, але фінансування соціальних заходів, в порівнянні з економічно розвинутими країнами, залишається на низькому рівні.

Необхідною умовою ефективної боргової політики держави є забезпечення оптимального обсягу, структури та ефективного використання не лише державного, але й валового зовнішнього боргу, насамперед, зовнішнього боргу банківського сектору. Саме неконтрольоване нарощування зовнішніх запозичень комерційних банків, що стало однією з причин глобальної фінансової кризи 2008–2011 рр., викликало необхідність збільшення державних витрат на стабілізацію банківського сектору та обумовило зростання державного боргу багатьох країн, у тому числі, в Україні.

В Україні соціальні наслідки боргової політики перш за все пов’язуються із проблемою дефіциту державного бюджету і, відповідно, пошуком джерел його покриття. Така боргова політика зумовила низку негативних тенденцій, які, зокрема, виявилися у негативних соціальних наслідках: зростанні тиску на видаткову частину державного бюджету; зменшенні обсягу фінансових ресурсів бюджету, які б уряд міг спрямувати на вирішення соціально-економічних завдань; уряд залучає боргові ресурси не для фінансування видатків бюджету, а для оплати попередніх зобов’язань; боргова політика, що орієнтується переважно на фінансування поточних видатків, призводить до звуження фінансових ресурсів наступних поколінь, що означає перекладання поточних фінансових зобов’язань на бюджети майбутніх періодів [6].

Таким чином, соціально ефективна боргова політика держави передбачає не лише підвищення соціальних стандартів за рахунок здійснення державних запозичень в економічно сприятливий період, коли низька відсоткова ставка дозволяє залучати дешеві кредитні ресурси, але й недопущення негативних наслідків надмірних державних запозичень та соціально несправедливого перерозподілу доходів в майбутньому. Для визначення соціальної ефективності боргової політики держави необхідно розширити перелік показників боргової безпеки, включивши до них показники боргового навантаження на соціальну сферу, які визначаються відношенням витрат на обслуговування державного та валового зовнішнього боргу до основних соціальних видатків державного бюджету, насамперед, витрат на освіту, науку та медицину.
Література:

1. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки/ Т.П. Вахненко. – К. : Альтерпрес, 2000. – 152 с.

2. Державний бюджет України, доходи та видатки / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://5ka.at.ua/load/makroekonomika/derzhavnij_bjudzhet_ukrajini_dokhodi_ta_vidatki_referat/34-1-0-3813.

3. Офіційний сайт Державної служби статис­тики України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.

4. Офіційний сайт Національного банку Укра­їни / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

5. Проблема боргової політики України України / [Електронний ресурс]. – http://www.finalearn.com/lifers-1286-1.html.

6. Щодо оптимізації боргової політики держави. Аналітична записка [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/783/

7. Элмендорф Д. В. Державний борг / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nber.org/papers/w6470.pdf

Логвиненко Б.И.

Математическое моделирование модуля классификации и ранжирования успеваемости студентов для интерактивной системы управления электронным деканатом
Система образования решает важные задачи культурного и социально- экономического развития общества, так как любое учебное заведения подготавливает человека к активной деятельности в политической, культурной и экономической жизни общества. Поэтому основным фактором успешного функционирования учебного заведения является грамотная организация процесса обучения. Современные информационные технологии предоставляют широкие возможности в организации и управлении образовательным процессом. В настоящее время автоматизация учебного процесса – неотъемлемая часть деятельности любого учебного заведения, которое хочет иметь право называться прогрессивным.

Стратегической целью высшего образования является повышение качества подготовки специалистов. Этой цели можно достичь при оптимальном планировании и рациональной организации учебного процесса, при наличии и использовании современной материальной базы и соответствующего программного обеспечения, при привлечении к учебному процессу высококвалифицированных преподавателей и оптимальной организации их труда, при наличии у студентов мотивации к обучению и рациональной организации их самостоятельной работы.

Современные информационные технологии сегодня достигли высокого уровня. Их применение в различных сферах деятельности позволяет значительно облегчить труд человека, автоматизировать многие процессы. Сфера образования не исключение, так как большинство людей проходят процесс обучение начиная от школы и заканчивая университетом. Автоматизация учебных процессов является необходимым инструментом упрощения работы в сфере образования и документооборота.

Учебный процесс есть целенаправленное взаимодействие преподавателя и учащихся, в ходе которого решаются задачи образования, развития и воспитания учащихся; организация обучения во взаимосвязи всех компонентов. Цель данного процесса в высшем учебном заведении – подготовка специалиста нужной квалификации, которая определяется как государственным образовательным стандартом, так и требованиями рынка. Для достижения поставленной цели необходимо, в первую очередь, изучить проблему управления учебным процессом и определить его специфику.

По роду своей деятельности для осуществления учебного процесса и документооборота образовательные учреждения используют ручной учет студенческой успеваемости и классификации на успевающих и отстающих. В связи с этим использование новых информационных технологий в современных в учебных заведениях позволит легко вести полные списки всех студентов не зависимо от уровня их успеваемости [2]. Таким образом, новый уровень автоматизации учебных процессов– создание единой интерактивной автоматизированной системы электронного деканата позволит автоматизировать многие учебные процессы, а именно не тратить время на ручную классификацию успевающих и отстающих студентов.

Целью статьи является математическое моделирование модуля классификации и ранжирования успеваемости студентов для интерактивной системы управлением электронным деканатом для дальнейшего использования модели в разработке модуля ранжирования и классификации учебной деятельности студента для интерактивной системы управления электронным деканатом.



Научная новизна исследования состоит в том, что в работе предложен новый подход к построению рейтинговой системы на основе метода ELECTRE.

Математическая модель данной системы предполагает расчет рейтинга студентов на основе заработанного студентом рейтинга в нескольких направлениях: средний балл за учебный период, творческая и научная деятельность. На протяжении учебного триместра студент зарабатывает баллы по всем трем направлениям. Согласно Болонской системы оценивания этот оценочный бал находиться в промежутке от 0 до 100 баллов.

Каждый студент может получать n количество оценок по m количеству предметов. Количество предметов в учебном триместре может быть от 3 до 15 то есть 315. Оценки будут суммироваться по каждому предмету, так как один предмет может иметь две и более оценки (допустим, что было два или три модуля).
, (1)
где Tr – Учебный триместр;

Mj - j-й модуль дисциплины;

L - количество модулей в триместре.

Большое значение имеет мониторинг не только учебной и творческой деятельности студентов, но и других форм деятельности. В данной интерактивной системе реализован математический аппарат, который позволяет каждому зарегистрированному пользователю ввести информацию о своих достижениях.

Методы ELECTRE направлены на решение задач с уже заданными многокритериальными альтернативами. В отличие от метода АНР в методах ELECTRE не определяется количественно показатель качества каждой из альтернатив, а устанавливается лишь условие превосходства одной альтернативы над другой.

Постановка задачи обычно имеет следующий вид.

Дано: N критериев со шкалами оценок (обычно количественные), веса критериев (обычно целые числа), альтернативы с оценками по критериям. Требуется: выделить группы лучших альтернатив (качественная успеваемость, успевающие и отстающие).

Основные этапы метода ELECTRE.

1. На основании заданных оценок двух альтернатив подсчитываются значения двух индексов: согласия и несогласия. Эти индексы определяют согласие и несогласие с гипотезой, что альтернатива А превосходит альтернативу В. Алгоритм работы метода изображен на рисунке 1.

2. Задаются уровни согласия и несогласия, с которыми сравниваются подсчитанные индексы для каждой пары альтернатив. Если индекс согласия выше заданного уровня, а индекс несогласия - ниже, то одна из альтернатив превосходит другую. В противном случае альтернативы несравнимы.

3. Из множества альтернатив удаляются доминирующие. Оставшиеся образуют первое ядро. Альтернативы, входящие в ядро, могут быть либо эквивалентными, либо несравнимыми.

4. Вводятся более «слабые» значения уровней согласия и несогласия (меньший по значению уровень согласия и больший уровень несогласия), при которых выделяются ядра с меньшим количеством альтернатив.

Рисунок 1 – Блок-схема последовательности работы алгоритма
В различных методах семейства ELECTRE индексы согласия и несогласия строятся по-разному. Основные идеи построения этих индексов далее будут показаны на примере метода ELECTRE 1.

Каждому из N критериев ставится в соответствие целое число р, характеризующее важность критерия. Б. Руа предложил рассматривать р как «число голосов» членов жюри, голосующих за важность данного критерия.

Выдвигается гипотеза о превосходстве альтернативы А над альтернативой В. Множество I, состоящее из N критериев, разбивается на три подмножества:

I+ – подмножество критериев, по которым А предпочтительнее В;

I= – подмножество критериев, по которым А равноценно В;

I- – подмножество критериев, по которым В предпочтительнее А.

Далее формулируется индекс согласия с гипотезой о превосходстве А над В.

Индекс согласия подсчитывается на основе весов критериев. Так, в методе ELECTRE1 этот индекс определяется как отношение суммы весов критериев подмножеств І+ и I - к общей сумме весов.

Индекс несогласия dAB с гипотезой о превосходстве А над В определяется на основе самого «противоречивого» критерия — критерия, по которому В в наибольшей степени превосходит А.

В методе ELECTRE бинарное отношение превосходства задается уровнями согласия и несогласия. Если  и  , где  – заданные уровни согласия и несогласия, то альтернатива А объявляется лучшей по сравнению с альтернативой В. Если же при этих уровнях сравнить альтернативы не удалось, то они объявляются несравнимыми.

С методологической точки зрения введение понятия несравнимости было важным этапом развития теории принятия решений. Если оценки альтернатив в значительной степени противоречивы (по одним критериям одна намного лучше другой, а по другим - наоборот), то такие противоречия никак не компенсируются и такие альтернативы сравнивать нельзя. Понятие несравнимости исключительно важно и с практической точки зрения. Оно позволяет выявить альтернативы с «контрастными» оценками как заслуживающие специального изучения. Похожие идеи используются и в других методах семейства ELECTRE.

Важно подчеркнуть, что уровни коэффициентов согласия и несогласия, при которых альтернативы сравнимы, представляют собой инструмент анализа в руках ЛПР и консультанта. Задавая эти уровни, постепенно понижая требуемый уровень коэффициента согласия и повышая требуемый уровень коэффициента несогласия, они исследуют имеющееся множество альтернатив. При заданных уровнях на множестве альтернатив выделяется ядро недоминирующих элементов, которые находятся либо в отношении несравнимости, либо в отношении эквивалентности. При изменении уровней из данного ядра выделяется меньшее ядро и т. д. Аналитик предлагает ЛПР целую серию возможных решений проблемы в виде различных ядер. В конечном итоге можно получить одну лучшую альтернативу.

Важным достоинством методов ELECTRE является поэтапность выявления предпочтений ЛПР в процессе назначения уровней согласия и несогласия и изучения ядер. Детальный анализ позволяет ЛПР сформировать свои предпочтения, определить компромиссы между критериями. Использование отношения несравнимости позволяет выделить пары альтернатив с противоречивыми оценками, остановиться на ядре, выделение которого достаточно обоснованно с точки зрения имеющейся информации. Трудности при применении методов ELECTRE связаны с назначением ЛПР весов. В ряде случаев при выделении ядер могут возникать циклы. Данный метод помогает более точно производить выборку успеваемости студентов, так как использует значение индексов присвоенные автоматически.

В результате математического моделирования модуля классификации и ранжирования успеваемости студентов для интерактивной системы управлением электронным деканатом для дальнейшего использования модели в разработке модуля ранжирования и классификации учебной деятельности студента для интерактивной системы управления электронным деканатом в статье предложен новый подход к построению рейтинговой системы на основе метода ELECTRE. Выявлены основные направления, по которым интерактивная система производит ранжирование данных. Особенность предлагаемого в статье метода моделирования является то, что при ранжировании принимается во внимание не только учебная деятельность, но и воспитательная деятельность благодаря системе присваивания коэффициентов.

Таким образом, применение предложенной математической модели модуля классификации и ранжирования успеваемости студентов в процессе реализации интерактивной системы управлением электронным деканатом позволит повысить эффективность работников деканата и сэкономить время работы со списками.

Перспективным направлением исследования является программная реализация модуля классификации и ранжирования успеваемости студентов для интерактивной системы управлением электронным деканатом.


Література:

  1. Агранович Б.Л. Модель оценки качества подготовки специалистов в высших учебных заведениях // Кибернетика и вуз. – Вып.13. – Томск, 1987. – С. 19–22.

  2. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. – М.: Высшая школа, 1980. – 368 с.

  3. Вейцман В.М. Автоматизация и организация образовательного процесса на базе корпоративной информационной системы. – «Образование в информационную эпоху», материалы международ. конференции. – М.: МЭСИ, 2001 . – с. 124 – 129.

  4. Еслямов С.Г. О некоторых проблемах компьютеризации учебного процесса и информатизации образования // Высшая школа Украины. – К., 2005. – №5.– С. 26– 29.

  5. Коршунов С.В. О концепции построения научно-образовательных порталов // Тезисы докладов 3-й Всероссийской конференции «Электронные учебники и электронные библиотеки». – М.: МЭСИ. –2002. – С. 105 – 112.

Мішина С.Ю., Лисенко С.М.

Динаміка показників людського розвитку як індикатор стану українського суспільства
Сучасний соціально-економічний розвиток держави визначається основним ресурсом суспільства – людським потенціалом, з його індивідуальними цінностями, знаннями, відповідною кваліфікацією та надбаннями. Він є основою забезпечення розширеного відтворення капіталу, розвитку сучасного ринку праці та найбільш важливою умовою становлення постіндустріальної економіки. Гостра конкуренція та глобалізація вимагають глибоких та різносторонніх знань, висувають нові вимоги на ринку праці, що характеризуються необхідністю наявності у працівника високого професіоналізму, здатності розвиватись, самовдосконалюватись, творчо підходити до виконання поставлених завдань, постійно вчитися і конкурувати в мінливих умовах ринку, вміти працювати в соціумі.

Проте сучасна парадигма розвитку людського потенціалу не ставить у центр уваги суспільне виробництво, залишаючи людині роль засобу досягнення мети соціально-економічного розвитку, а декларує ціннісні положення – людина сама по собі є метою і головною цінністю будь-якого розвитку. Така концепція розвитку людського потенціалу актуалізується в сьогоднішніх українських реаліях, коли складні економічна, політична та безпекова компоненти нашого розвитку є чинниками як проявів жертовного служіння людям і країні, так і проявів порушення фундаментального права людини на здоров’я, отримання засобів існування, самого життя. У зв’язку з цим нагальним стає пошук шляхів підвищення людського потенціалу України з урахуванням зарубіжного досвіду розвинутих країн.

У міжнародній практиці людський потенціал оцінюється не лише кількісними, але і якісними показниками і не лише суб’єктивно, але й об’єктивно. З 1993 року ООН формує щорічний звіт з людського розвитку. Суть даного документу полягає у вивченні індексу людського розвитку за країнами світу, основними критеріями якого виступають: середня тривалість життя при народженні, рівень грамотності та рівень життя населення країн світу, який оцінюється через національний дохід на душу населення та інших вагомих показників.

Відповідно до даних, які наводять в офісі ПРООН в Україні за останні 10 років серед країн світу індекси розвитку людського потенціалу в переважній більшості держав поліпшилися (з показника 0,639 до 0,694), а 40 країн світу суттєво просунулися в даному рейтингу.

Найкращу динаміку розвитку в минулому, 2014 році продемонструвала Лівія, піднявшись на 23 сходинки у рейтингу з 87 на 64 місце, таким чином ставши першою країною африканського континенту яка випередила Україну, всього за 1 рік вийшовши з 2013 року, та підвищивши свій індекс з 0.725 до 0.769 (2-й показник в історії), а найгірша динаміка за досліджуваним індексом належить Португалії, як закріпилася на 43 місці.

Щодо нашої країни, то незважаючи на відносне зростання індексів у 2007-1011 роках, динаміка рейтингу навпаки погіршилася. У 2012 році Україні належала 69-та позиція, у 2013 – 76-та з показником 0.733, а в минулому році 83-тя з показником 0.734. За критеріями досліджуваного індексу в нашої країни найкращий стан справ з освітою та грамотністю – 0.860 (29 місце у світі), помітно гірші зі здоров’ям та довголіттям – 0.760, а найгірший стан з рівнем життя (економічним розвитком) – 0.615.

На момент набуття Україною незалежності, індекс людського розвитку був вищий, ніж європейський та центральноазійський (0.705 проти 0.651), а на даний час він нижчий на 0.04 (0.734 проти 0.738) [2].

Після розпаду СРСР, його республіки отримали власну економіку, якій державні керманичі мали дати раду, та в нашій країні з 1990 по 2000 рік відбулися деструктивні економічні процеси, які негативно відбилися на показниках індексу розвитку людського потенціалу. Він за 10 років обвалився (з показника 0.714 до 0.673), «перебудова», інфляції, розрив міжгалузевих зв’язків, спад промислового виробництва та безробіття в статистичних показниках чітко дали про себе знати. Дане десятиріччя з числа усіх пострадянських республік наша країна пережила найбільш болісно (див. рис.1).


Рисунок 1 - Динаміка показників індексу розвитку людського потенціалу в 2007-2014 роках


Литва та Росія, мали однакові стартові позиції (0.732 та 0.730 відповідно), та модель управління державою обрана прибалтами в якісному плані кардинально відрізнялася від України та Росії, що відразу позначилося на індексі людського розвитку, який навпаки зріс за перше десятиліття до 0.756, а за наступні 5 років з показником 0.802, Литва перетнула межу категорії дуже високого індексу розвитку людського потенціалу.

Грузія та Білорусь за звітом ПРОООН також прогресують, остання зробила значний стрибок з 2007 до 2014 року, з показника 0.730 до 0.793, причому криза 2009 року на економіці нашої сусідки взагалі не позначилася, а до дуже високого показника ІРЛП Білорусі, зважаючи на динаміку розвитку, залишилося практично 2 роки.

Згідно з Доповіддю про людський розвиток – 2014 ПРОООН, п’ятірка лідерів за досліджуваним індексом сформувалася у складі Норвегії – 0.944, Австралії – 0.933, Швейцарія – 0.917, Нідерландів – 0.915 та США – 0.914, а найгірші показники належать Демократичній республіці Конго та Нігеру з відповідно 0.338 та 0.337. Україні дісталося 83 місце індексом 0.734, випередила нас Перу з індексом 0.737, а позаду з числа країн Європи лишилися лише Молдова та Боснія і Герцеговина з індексами 0.663 та 0.731 відповідно. Щодо республік колишнього СРСР, то найкращі показники в прибалтійських країнах, які є членами ЄС, наприклад, в Естонії він становить 0.840, не з членів ЄС найкращий індекс належить Білорусії – 0.786, найгірші показники у Киргизстану та Таджикистану з індексами 0.628 та 0.607 відповідно. Пострадянські країни потрапили переважно в категорію "країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу", зокрема, Білорусь зайняла 53-є місце, а Росія – 57-е[2].

В останньому рейтингу Україна займає 83-тє місце. Експерти оцінили український потенціал у 0,734 бала і зарахували державу до категорії «країни з високим рівнем потенціалу». Схожі показники мають Перу, Ямайка, Грузія, Венесуела й інші країни. Так український показник вищий за середній світовий (0,702 бала), але нижчий від середнього європейського та центральноазійського показника (0,738 бала). Як видно з табл.1, з 1990 року ІРЛП в Україні збільшився на 0,029 – з 0,705 до 0,734 бала. Це найвище значення показника за період формування Індексу розвитку людського потенціалу для нашої країни.


Таблиця 1

Динаміка індексу розвитку людського потенціалу для пострадянських країн порівняно із середніми світовими і регіональними показниками [2]



HDI rank

Country

1980

1990

2000

2005

2008

2010

2011

2012

2013

53

Belarus

..

..

..

0,725

0,764

0,779

0,784

0,785

0,786

57

Russian Federation

..

0,729

0,717

0,75

0,77

0,773

0,775

0,777

0,778

70

Kazakhstan

..

0,686

0,679

0,734

0,744

0,747

0,75

0,755

0,757

76

Azerbaijan

..

..

0,639

0,686

0,724

0,743

0,743

0,745

0,747

79

Georgia

..

..

..

0,71

0,73

0,733

0,736

0,741

0,744

83

Ukraine

..

0,705

0,668

0,713

0,729

0,726

0,73

0,733

0,734

114

Moldova (Republic of)

..

0,645

0,598

0,639

0,652

0,652

0,656

0,657

0,663

116

Uzbekistan

..

..

..

0,626

0,643

0,648

0,653

0,657

0,661

125

Kyrgyzstan

..

0,607

0,586

0,605

0,617

0,614

0,618

0,621

0,628

 

Europe and Central Asia

..

0,651

0,665

0,7

0,716

0,726

0,733

0,735

0,738

 

World

0,559

0,597

0,639

0,667

0,685

0,693

0,698

0,7

0,702

Якщо більш детально проаналізувати індикатори людського розвитку в Україні, то слід зазначити, що показники доходу на душу населення і тривалості життя погіршуються і "тягнуть вниз " загальний ІРЛП і рейтинг України в цілому. Освітні показники традиційно є відносно високими, причому за індексом освіти населення Україна в рейтингу країн із середнім рівнем ІРЛП знаходиться на першому місці і на одному рівні з країнами з дуже високим рівнем ІРЛП. Таким чином, за даною методикою саме рівень ВВП і очікуваної тривалості життя при народженні є тими показниками, які знижують ІРЛП України.

Згідно з дослідженням фахівців ПРООН, які готували рапорт з людського розвитку за 2014 рік, середня тривалість життя при народженні в Україні – 68,5 років. Індекс ВНД – 0,591 бала. Валовий національний дохід на душу населення – 8215 доларів на рік[2]. Слід вказати на таку особливість застосовуваної методики обчислення параметрів ІРЛП, як використання статистичних даних за декілька останніх років, тобто у звіті за 2014 рік можуть бути прийняті для розрахунків дані за період 2011-2013рр.

Індекс освіченості українців – 0,858 бала. 99,7% українців є освіченими, про що свідчить відповідний показник. Середня тривалість навчання у країні – 11,3 роки. Лідером за тривалістю навчання є Норвегія – 12,6 років.

Індекс гендерної нерівності становить 0,335 бала. Згідно з результатами дослідження, коефіцієнт показника «місця у парламенті» - 0,087 бала, що свідчить про восьмивідсоткове представництво жінок в українському парламенті. Чисельність міського населення складає 69,1%.

Це відбувається у зв'язку з тим, що для України є характерним високий рівень безробіття, наявність значного сектору економіки з досить низьким рівнем доданої вартості. На тривалість життя окрім економічних факторів впливає також достатньо низький стан охорони здоров'я[5].

Зниження рівня фінансування з боку держави, низький рівень оплати праці, відсутність привабливих робочих місць і гідних умов праці призвели до відтоку висококваліфікованих кадрів з України. У докризовий період, до 2008 – 2009 років, майже третина загальної чисельності робочої сили була зарубіжними працівниками і, як наслідок, Україна відчувала значні економічні та соціальні збитки [3]. У період світової кризи відбулося скорочення робочих місць у Східній та Західній Європі і працівники повернулися назад в Україну, що різко підвищило рівень безробіття в країні.

У результаті світової фінансової кризи в світі втратили роботу понад 30 млн осіб, загальна ж кількість безробітних в усьому світі на початок 2014 року досягла 210 млн осіб. Щодо України, то у середині 2014 року рівень безробіття склав 9,2 % від усього працездатного населення (за методологією МОП) та 8,5 % населення віком 15 – 70 років [5]. До того ж Україна втрачає не лише висококваліфікованих працівників, здатних значно підвищити конкурентоспроможність України, але і робочу силу взагалі. Кількість населення країни за 20 останніх років скоротилося з 52 до 43 млн. осіб.

Людський капітал відіграє одну з провідних ролей у формуванні конкурентоспроможності економіки України, а збереження і примноження людського потенціалу має стати пріоритетним завданням державної політики. Саме це зможе допомогти економіці України вийти із затяжної рецесії, в якій вона зараз знаходиться.

Як показує аналіз відповідних часткових та інтегрального показників ІРЛП, для прискорення розвитку людського потенціалу можна вказати такі напрямки:

- удосконалення системи охорони здоров'я нації, як одного з головних чинників, який впливає на тривалість життя. Одним із заходів у цьому напрямі може бути введення обов'язкового медичного страхування;

- створення сприятливих умов для безперервного навчання та розвитку трудового потенціалу на основі розкриття творчих та інтелектуальних здібностей людини, вдосконалення якості освіти шляхом підвищення контролю за нею;

- підтримування розвиток соціальних програм як одного з джерел інвестицій у людський капітал. Таким чином, це буде стимулювати те, що приватний сектор частково візьме на себе виконання функцій державних органів із надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, роботи з дітьми та молоддю;

- налагодження тісний взаємозв'язок між освітою, наукою і виробництвом; встановлення пріоритетних напрямки фінансування науки, спрямування коштів на галузі, які дозволять отримати більшу додану вартість.

Крім того, доцільним вважаємо розширити коло індикаторів, які використовуються у методиці визначення ІІРЛП (з метою здійснення порівнянь не між країнами, а моніторингу зміни стану людського розвитку в Україні). На наш погляд, отримані результати набудуть більшої обґрунтованості, якщо:

- до ІРЛП включити додаткові складові, які впливають на формування людського капіталу. Наприклад, показники зайнятості та безробіття, грошові надходження за соціальними програмами, кількість дипломованих фахівців, витрати на дозвілля, культуру та охорону здоров'я, рівень злочинності, розвиток ринку праці та ін.;

- індекс освіти можна вдосконалити шляхом виключення з нього показника грамотності у зв'язку із втратою актуальності останнього для більшості країн і включення таких складових: якість освіти, працевлаштування молоді за фахом і застосування наукових розробок у секторах економіки; сформувати нову інституційну базу, яка повинна створити сприятливі умови для розвитку вітчизняного людського капіталу, оскільки на сьогодні існує недосконалість національного законодавства щодо стратегії розвитку людського капіталу.

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що рівень розвитку людського потенціалу є одночасно метою, результатом і чинником сталого розвитку і благополуччя нації. У будь-якій державі необхідною є послідовна і продумана політика у сфері розвитку людського потенціалу і збалансування інвестицій у людський капітал. В значній мірі людський потенціал залежить від соціально-економічного розвитку окремої країни, який визначається рівнем ВНД на душу населення і впливає на суміжні показники, які характеризують рівень розвитку людського потенціалу. Проаналізувавши досвід країн ЄС, можна зробити висновок, що рівень людського потенціалу цих країн є досить високим завдяки формуванню постіндустріального суспільства, розвитку науки, впровадженню нових технологій, розширенню та ефективності виробництва, наявності безперервної системи освіти, перекваліфікації, самоосвіти. Країни ЄС за рівнем економічного розвитку значно перевищують Україну, зокрема за рівнем ВНД, а отже і за рівнем ІЛР, тому зусилля держави повинні бути спрямовані на підвищення людського потенціалу, який є вирішальним ресурсом економічного зростання. Постійне підвищення людського потенціалу та якості життя є визначальним чинником зміцнення конкурентоспроможності держави, економічного зростання, стимулювання ділової активності, залуження вітчизняних та зарубіжних капіталів у продуктивний сектор економіки. У свою чергу підвищення добробуту нації, рівня освіти, охорони здоров’я тощо спричинить підвищення рівня людського розвитку.


Література:

1.http://hdr.undp.org – Звіти з людського розвитку на сайті Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй.

2. Доклад о человеческом развитии 2014: Обеспечение устойчивого прогресса человечества: Уменьшение уязвимости и формирование жизнестойкости / Програма розвитку ООН. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ua.undp.org/content/dam/ukraine/docs/PR/hdr14-summary-ru.pdf

3. Томчук Н.В. Еволюція наукових поглядів на людський розвиток / Н.В. Томчук // Економічна теорія. – 2005.

4. Мандибура В. О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання / В. О. Мандибура; ред.: Д. П. Богиня. - К. : Парлам. вид-во, 1998. - 255 c. - Бібліогр.: с. 218-223.

5.Грішнова О. А.  Людський розвиток: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.


Півник О.М., Табачкова Н.А.

Економічний аналіз як інструмент глобального менеджменту
Революційні трансформації економічних і соціальних структур у ХХ-му столітті підвели світ до формування принципово нового глобального світового порядку. Під впливом радикальних змін у сфері економіки, політики, культури, інформації та комунікації на межі двох тисячоліть інтернаціоналізація госпо­дарства набула рис глобалізації.

Дослідженнями у сфері глобального менеджменту достатньо активно зай­маються як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Однак проблемі ролі економічного аналізу як інструменту глобального управління приділялася, на мою думку, не­достатня увага. Зв’язок цих видів прикладної діяльності та галузей наук в умо­вах, що склалися, викликає особливий інтерес.

Метою статті є дослідження сутності та перспектив глобального менедж­менту, визначення ролі та функції економічного аналізу як інструмента глобаль­ного менеджменту.

До глобального менеджменту слід віднести започатковану Римським клу­бом (1968 р.) систему глобального прогнозування, моделювання та програму­вання, ініційовану міжнародними організаціями, і передусім ООН. При розроб­ці концепцій і моделей нового світового порядку Римський клуб виходив із по­стулата про деградацію дисфункціональність та неефективність існуючої світо­вої системи і невідкладної необхідності її трансформації.

Глобальне управління за своєю природою є політичним і стратегічним менеджментом. До його функцій належить вироблення та реалізація найбільш загальних усесвітніх стратегічних рішень та контроль за їх втіленням. Сучасні центри глобального менеджменту інтенсивно й послідовно створюють відповід­ну інфраструктуру, здатну завдяки застосуванню новітніх технологій, у тому числі гуманітарних, соціальних, контролювати свідомість і сумлінну поведін­ку людей. Паралельно з цим завершується реконструкція глобальних інституційних структур[1].

Сучасне планетарне співтовариство повинно бути здатним до об’єднання зусиль з планування та управління заради безпеки й розвитку всіх людей, а не лише «золотого мільярда». Цьому зокрема перешкоджає й нав’язування людству системи силового глобального менеджменту, що сьогодні вже існує і містить такі складові системи, як глобалізм (економічний глобальний менеджмент), мондіалізм (політич­ний глобальний менеджмент), елітаризм (соціальний глобальний менеджмент).

Важко не погодитись із авторами, які стверджують, що глобальний ме­неджмент є безальтернативним, якщо людство хоче керувати своїми справами, щоб уникнути хаосу й загибелі. Згідно з цією логікою глобальний менеджмент є непорушним імперативом нової епохи.

Єдино прийнятною й безальтернативною системою глобального менедж­менту є ноосферний стратегічний менеджмент, базований на ноосферній теорії і стратегії світового розвитку. Але очевидно, що людство не може перестрибнути через етап корпора­тивного глобалізму та корпоративного імперіалізму. Завдання полягає в тому, щоб знайти найменш руйнівні шляхи майбутніх глобальних трансформацій.

Докорінні зміни, що відбуваються в суспільстві, ставлять нові вимоги та­кож і до економічного аналізу. Сфера його застосування поширюється вектором: корпоративний рівень-галузь-регіон-національна економіка-транснаціональний- глобальний рівень [4].

Сутність економічного аналізу полягає в тому, що він є особливим видом діяльності, пов’язаним із:



  • дослідженням економічних процесів, які складаються під впливом об’єктивних економічних законів і факторів суб’єктивного порядку, їх взаємозв’язку;

  • виявом характеру дії економічних законів у конкретних умовах господарювання;

  • розкриттям тенденцій та пропорцій господарського розвитку;

  • науковим обґрунтуванням програм і прогнозуванням діяльності;

  • ІМ контролем за виконанням планів та управлінських рішень, раціональним використанням ресурсів;

  • виявленням позитивних і негативних факторів та кількісним виміром їх впливу;

  • пошуком невикористаних можливостей і наявних переваг та розроб­кою заходів щодо їх залучення;

  • виробленням і обґрунтуванням оптимальних доцільних управлінських рішень;

  • узагальненням передового досвіду [3].

Зміст економічного аналізу випливає з його мети та тих функцій, які він виконує в системі управління (оцінка, діагностика, пошук). У найбільш загаль­ному плані завдання, які стоять перед економічним аналізом, можна сформу­лювати таким чином:

а) об’єктивна оцінка:



  • досягнути масштабів об’єкта (явища, процесу, діяльності), пропорційності та динамічності його розвитку;

  • економічної ефективності використання ресурсів;

  • стану зовнішнього стосовно об’єкта аналізу середовища;

  • позицій об’єкта аналізу у зовнішньому середовищі.

б) діагностика стану об’єкта аналізу:

  • визначення етапів життєвого циклу і проблемних зон діяльності;

  • фіксація і встановлення суттєвості відхилень від базового рівня, прог­рами розвитку, дотримання норм, нормативів і квот;

  • дослідження впливу факторів на зміну результативних показників;

  • дослідження причин, що породжують і сприяють дії певних факторів.

в) діагностика перспективи функціонування:

  • надійності прогнозу розвитку об’єкта аналізу та зовнішнього середо­вища;

  • зіставленості потенціалу об’єкта і місткості зовнішнього середовища;

  • напруженості програми функціонування об’єкта.

г) пошук і мобілізація можливостей для підвищення ефективності діяль­ності:

  • вивчення вітчизняного та світового досвіду;

  • вироблення рішень, спрямованих на усунення негативних і створення умов для підсилення дії позитивних факторів;

  • обґрунтування вибору найоптимальнішого з існуючих альтернативних варіантів управлінських рішень [2].

Висновки. Таким чином, одним із важливих феноменів загального про­цесу глобалізації є формування системи глобального менеджменту, що за до­помогою сучасних комунікаційних технологій витісняє традиційні національно - локальні системи менеджменту.

Глобалізація світової економіки свідчить про те, що міжнародний бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку й у цій своїй новій якості потребує настільки ж якісно нової системи управління, адекватної вимогам глобальної ефективності бізнесу, що базувалася б на нових підходах глобального мислення [1].


Література:

  1. Економіка і управління в умовах глобалізації: матеріал ІІ міжнар. наук-практ. інтернет-конф., 30 січня 2013 р. у 2-х томах. Том 2 / М-во освіти в науки молоді та спорту України, Донец.нац. ун-т економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Ін-т економіки і упр. – Донецьк [ДонНУЕТ], 2013. – 291с.

  2. Твердохліб М.Г. Інформаційне забезпечення менеджменту: навч. посібник. - Вид. 2-е, доп. та перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 224 с.

  3. Немцов В.Д., Довгань Л.Э. Менеджмент організацій: навч. посіб­ник. -К.: ЕксОб, 2001. - 392 с.

  4. http://www.шanagement.coш.ua/maгketing/maґk009-07.html

Подмогильный Е.В.

Разработка модуля количественной оценки деятельности студентов и преподавателей в рамках интерактивной системы управления электронным деканатом вузов
Стремительное развитие компьютерной техники и программного обеспечения в последние годы привело к тому, что компьютерные технологии проникли во все сферы человеческой деятельности. На сегодняшний день происходит массовая автоматизация во всех сферах деятельности человека. Исключениями не стали и образовательные учреждения. Автоматизация деятельности образовательных учреждений до сих пор остается актуальной задачей. Внедрение ERP систем идет медленно и сложно, что обусловлено существенными особенностями образовательной отрасли по сравнению с производственной деятельностью. Анализ результатов информатизации ВУЗов показывает, что, используемые системы недостаточно охватывают, собственно, учебную деятельность ВУЗов. Необходимость учета особенностей ВУЗа при автоматизации управления учебным процессом, породила в последнее время ряд собственно ВУЗовских разработок в этой области. В ВУЗах же автоматизируются в основном процессы работы со студентами, начиная с того момента, когда они, ещё будучи абитуриентами, приносят документы для поступления, и до заполнения, печати и выдачи им документов об окончании образовании в ВУЗе. Также автоматизации подвергнут и процесс работы с информацией о студенте во время всего его обучения.

Хранение, структурирование и быстрый поиск информации о студентах ВУЗов довольно трудоёмкий и кропотливый процесс, поэтому наиболее рационально и правильно было бы унифицировать этот процесс, а с учётом того, что в настоящее время для более тонкого контроля учебным процессом, требуется большой объем статистических данных это становится необходимостью. С развитием информационной инфраструктуры в ВУЗах, хранением информации о студентах в единых информационных базах стало первоочередной задачей. К тому же кроме хранения данных информационные систему способны быстро их обрабатывать и выводить информацию в различных формах и видах, что тем самым позволяет уменьшить трудозатраты специалистов по учебно-методической работе в деканатах факультетов.

Целью является повышение эффективности работы сотрудников деканата и ускорение выполнения аналитических операций за счет разработки модуля количественной оценки деятельности студентов и преподавателей для интерактивной системы управления электронным деканатом.

 Объектом исследования является внеучебная деятельность студентов и преподавателей высшего учебного заведения.

Полнота информации позволяет оперативно и эффективно управлять учебным процессом, не ожидая конца семестра, причем ЛПР видна информация о деятельности не только студента, но и преподавательского состава, что дает возможность корректировать работу в зависимости от ситуации.

Схема управления научной деятельностью студентов показана на рисунке 1.

Управление происходит на двух уровнях – стратегическом и тактическом. На стратегическом уровне научный руководитель осуществляет постановку и корректировку содержания работы, проводит индивидуальные консультации по вопросам, вызывающим затруднения у студентов. На тактическом уровне студенту еженедельно выдаются задания, по которым он должен написать отчет и получить оценку. Имеется возможность прогнозировать и проектировать будущую оценку по творческой работе с помощью теста творческой квалификации.

Рисунок 1 – Схема управления научной деятельностью студентов


Процесс управления внеучебной деятельностью студентов осуществляется по организационной схеме, представленной на рисунке 2. Информационная система, обеспечивающая разработанную технологию, позволяет отражать и учитывать конкретные достижения студентов в любых областях: науке, спорте, культурной и общественной деятельности. Внеучебная деятельность оценивается по записям, введенным в систему мониторинга достижений.

Рисунок 2 – Схема управления внеучебной деятельностью студентов


Таким образом удается привлечь внимание студентов к социальной значимости для них самих и для общества в целом их усилий и достижений в области науки, спорта, организационной деятельности,
стимулировать воспитательную работу со студентами по различным направлениям; благодаря постоянной оценке ее текущего уровня в зависимости от конкретных результатов, проявившихся в деятельности каждого члена студенческого коллектива, разбудить здоровый соревновательный интерес студентов не только в сфере успеваемости и творческого развития, но и в сфере их личностного развития.
Литература:

  1. Логвиненко Б.И. Разработка интерактивной системы управления электронным деканатом ВУЗа / Б.И. Логвиненко, Е.В. Подпогильный, Л.В. Нечволода // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Електротехніка і енергетика. – Донецьк, 2010. – Вип. 10. – С. 89–95.

  2. Агранович Б.Л. Модель оценки качества подготовки специалистов в высших учебных заведениях // Кибернетика и вуз. – Вып.13. – Томск, 1987. – С. 19–22.

  3. Вейцман В.М. Автоматизация и организация образовательного процесса на базе корпоративной информационной системы. – «Образование в информационную эпоху», материалы международ. конференции. – М.: МЭСИ, 2001 . – с. 124 – 129.

  4. Еслямов С.Г. О некоторых проблемах компьютеризации учебного процесса и информатизации образования // Высшая школа Украины. – К., 2005. – №5.– С. 26– 29.

Руднева М.В.

Разработка структуры системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия


Современное производство представляет собой сложную динамическую систему потоковых процессов, характеризующуюся многочисленностью изменяемых параметров и переменных. При этом управление информационными и материальными потоками должно осуществляться в тесной взаимосвязи с управлением финансами, на стадиях планирования, организации и контроля за осуществлением технических процессов.

Состояние на сегодняшний день положения на машиностроительном производстве показывает необходимость выявления недостатков в структуре системы, для оптимизации потоков ресурсов, актуальным становится проведение детального анализа структуры работы цехов и предприятия в целом. Ранее данная проблема поднималась в работах Д.Марка и К.МакГоуэн [3], Рубцов С. В. [6], Осинкина М. Е.[5], Григорьев А.В. [2]. Однако отсутствие острой потребности в подобных разработках и незаинтересованность украинских научных деятелей приостановило дальнейшие исследования, необходимые для проектирования систем по оптимизации потоков ресурсов.

Целью работы являеться структурный анализ статических характеристик системы путем выделения в ней подсистем и элементов различного уровня и определения отношений и связей между ними. Объектами исследования структурного анализа являются различные варианты формируемых в процессе декомпозиции системы структур, позволяющие всесторонне оценить свойства системы. Такой анализ предусматривает разбиение системы на уровни конкретизации с ограниченным числом элементов на каждом из 3- 6 уровней. На каждом уровне выделяются лишь существенные для системы детали. Данные рассматриваются в совокупности с операциями, выполняющимися над ними[1, с.12]. В структурном анализе используются в основном средства, иллюстрирующие функции, выполняемые системой и отношения между данными. Каждой группе средств соответствуют определенные виды моделей (диаграмм), наиболее распространенными среди которых являются: SADT (StructuredAnalysisandDesignTechnique) модели и соответствующие функциональные диаграммы; DFD (DataFlowDiagrams) диаграммы потоков данных; ERD (Entity-RelationshipDiagrams) диаграммы "сущность-связь"; STD (StateTransitionDiagrams) — диаграммы переходовсостяний [6].

В качестве среды разработки в рамках данной работы для описания структуры СППР для моделирования, на основании проведенного анализа, выбран метод SADT (IDEF0). Метод SADT (Structured Analysis and Design Technique) – методология в большей степени нацелена на реорганизацию всей системы управления, чем другие методологии функционального моделирования, основанные на использовании диаграмм потоков данных, главная цель которых проектирование информационных процессов. Основные преимуществами метода являются полнота описания предметной области, возможность детализации потоков данных и информации, получение моделей стандартного вида и простота документирования процессов. Это позволяет более четко смоделировать логику и взаимодействие процессов организации.

В целом модель в нотации IDEF0 представляет собой совокупность иерархически упорядоченных и взаимосвязанных диаграмм[4, с.26]. Преимущество построенных таким образом моделей в том, что их легко обсуждать с экспертами предметной области в силу их наглядного графического представления, и, кроме того, основные системные понятия формируют словарь предметной области, который закладывается в будущую информационную систему.

Рассмотрим общую структуру IDEF0 моделей системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия, которая представлена диаграммой дерева узлов информационной модели соответствующего механизма (рисунок 1).


Рисунок 1 – Диаграмма дерева узлов информационной модели структуры системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия.


Контекстная диаграмма IDEF0 модели реализации системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия представлена на рисунке 2.

Рисунок 2 – Контекстная IDEF0 диаграмма системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия


На вход системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительногопредприятия поступает следующая информация: расстояние между цехами, расстояное между складом и цехом, время затраченное на обработку или изготовление ,обьем поставок, место изготовления и назначение сырья или готовой продукции, обьем производства. Соответственно выходами или результатами деятельности проектируемой системы поддержки принятия решений являются рекомендации по оптимизации потоков ресурсов и отчет по результатам оптимизации в Microsoft Word.

Методология функционального моделирования IDEF0 рассматривает моделируемую систему как произвольно определенную и отделенную границей от внешней среды, которая преобразует входы в выходы, находясь под управлением и используя механизмы. IDEF0-диаграмма первого уровня детализации основных процессов в системе поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия представлена на рисунке 3.


Рисунок 3 – IDEF0-диаграмма первого уровня детализации основных процессов в системе поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия


После декомпозиции получаем разбиение на блоки. Из первого блока под названием ввод начальных данных для оптимизации потоков ресурсов выходит информация о исходные данные и формирование потоков. Следующий блок под названием математическое моделирование для оптимизации потоков ресурсов выдает информацию об оптимизации потоков ресурсов на блок составление рекомендаций по расчетам оптимизации потоков ресурсов.

Приведенные в работе диаграммы декомпозиции охватывают все информационные потоки, используемые в процессе разработки и реализации системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия. Таким образом, в статье предложена структура системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия. Приведенные в статье диаграммы охватывают все информационные потоки, используемые в процессе разработки и реализации системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия. Предложенная SADT-модель позволяет получить целостную картину процесса реализации системы поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия, основные системные понятия которой формируют базу будущей системы поддержки принятия решений предприятия. Перспективным направлением исследования является программная реализация системм поддержки принятия решений по оптимизации потоков ресурсов машиностроительного предприятия.


Литература:

    1. Вендров А.М. CASE-технологии. Современные методы и средства проектирования информационных систем – с.135

    2. Григорьев А.В. Методология функционального моделирования SADT. Донецьк, ДонНТУ – 2010


    3. Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет