Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України
жүктеу/скачать 1.5 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Лілія Козінченко
- Виставка однієї книги „Українські ночі, або родовід генія” Віртуальний урок
- Літературно-музична композиція „Шевченко в музиці”.
- Інформація про роботу та зміст Канадсько-Українського Бібліотечного Центру регулярно надається до місцевих ЗМІ
- Місцеві телевізійні канали „Сигма”, „ТВ-7”, „МТВ”
- Олена НЕГОДА, вчитель історії ЗОШ № 80 ім. П. Колодіна, м. Донецьк На українсько-канадських паралелях
- Вадим Оліфіренко
- Голос із Далекого Амуру: український письменник і видавець Олександр Лозиков на Далекому Сході
- Василь ГОРБАЧУК, кандидат педагогічних наук, професор, Ольга КОРАБЛЬОВА
Яр Славутич Знайомство з Яром Славутичем донеччан відбулося у 1998 році, коли він прибув у Донецьк на запрошення Донецького національного університету на наукову конференцію, присвячену 60-річчю від дня народження Василя Стуса. Крім того він відвідав і Донецьку обласну універсальну наукову бібліотеку, ознайомившись із фондом Бібліотеки канадсько-українського центру. Яр Славутич народився на Херсонщині. Як і Степану Горлачу, йому судилося також опинитися за кордоном. Яр Славутич є доктором філологічних наук, автором збірок поезій "Гомін віків", "Правдоносці", "Спрага", "Мудрощі мандрів", "Живі смолоскипи", "Зібрані твори. 1938–1978", "Модерна українська поезія. 1900–1950" літературознавчих монографій "Розстріляна Муза", "Шевченкова поетика". Крім того він є автором численних літературознавчих досліджень. Серед діаспорних авторів має найбільш виразне поетичне обличчя. Провідна тема поезій – запорізька. Чимало своїх творів присвятив рідній Україні, Києву, Херсону, Дніпру. Для поета, наприклад, Київ – це святе місце:
Яр Славутич є лауреатом першої премії Літературного фонду ім. Івана Франка у 1982 році в Чикаго, отримав нагороду за свою письменницьку діяльність від Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук у 1982 році, від Світової Федерації Українських Жінок тощо. Поет співпрацює з багатьма композиторами, серед яких Роман Бородієвич, Сергій Яременко, Микола Фоменко, Ігор Білогруд та ін. "Музична Україна" випустила в світ "Вокальні твори на слова Яра Славутича", де його слова покладено на музику відомих в Україні композиторів – О. Білаша, П. Зіброва, В. Постолака. Щирість і доброта Яра Славутича, його чудова поезія назавжди полонили серця донеччан. Зустрічі з цією неординарною людиною назавжди залишились у пам'яті. Український закордонний світ поступово відкривається читачам Донбасу. А Донеччина завжди щиро зустрічатиме найкращих синів України, які долею вимушені були жити і творити твори за межами України, отих "перелітних птахів" за словами Яра Славутича, які чекають нових зустрічей і нових вражень на донецькій землі.
Сьогодні для якісного обслуговування користувачів бібліотеки необхідно володіти вичерпною інформацією про інші країни, світові організації, можливості навчання за кордоном, новини культурного життя, тобто мати в своєму розпорядженні весь спектр матеріалів, які можуть стати в нагоді відвідувачам. Саме тому бібліотека ім. В.Г. Короленка, що в Маріуполі, надає великого значення розвитку міжнародних зв’язків зі світовими громадськими організаціями, фондами, діяльність яких так чи інакше пов’язана з інформацією, книгою, бібліотечною сферою. На сьогодні ми активно співпрацюємо з п’ятьма громадськими організаціями: Корпус Миру; Британська Рада, Міжнародний фонд „Відродження”; Німецький культурний центр – Гете-інститут, Канадське товариство Приятелів України (м. Торонто). Вже не перший рік наша бібліотека розвиває свої міжнародні зв’язки, популяризує знання з україніки, бере участь у виконанні Державної програми співпраці з закордонними українцями. Але особливого значення набула діяльність бібліотеки ім. В.Г. Короленка з відкриттям канадсько-українського бібліотечного центру (КУБЦ). Вже 6 років у бібліотеці працює канадсько-український бібліотечний центр, і за цей час він став невід’ємним структурним підрозділом. Згадаємо, з чого ми починали. З метою відродження національної культури України нашою бібліотекою проводилася робота з пошуку можливих додаткових джерел забезпечення бібліотечного фонду класичною українською літературою, історичними і публіцистичними виданнями. Розсилалися листи, запити до організацій, які працювали в рамках загальноукраїнської програми „Відродження”. Відгукнулося Канадське Товариство приятелів України. Результат – відкриття 17 травня 2002 року при бібліотеці ім. В.Г. Короленка канадсько-українського бібліотечного центру. Маріуполь став одинадцятим містом України, де було створено такий центр. На момент відкриття бібліотека отримала в дарунок книги й періодичні видання українською та англійською мовами з історії України, літератури та мовознавства, економіки, права, релігії та про життя українців за кордоном. На урочистому відкритті (КУБЦ) були присутні закордонні гості – пан Степан Горлач, пан Микола Коробка, пан Ярослав Семчишин, пані Марія Фішер-Слиж. Результатом плідної роботи двох країн стало підписання договору про співпрацю між Канадським Товариством Приятелів України та маріупольською бібліотекою ім. В.Г.Короленка. Головною метою діяльності КУБЦ є формування комплексної системи знань з питань україніки. Основними напрямками роботи стало відродження національної культури України, виховання національної свідомості, патріотизму особистості, забезпечення доступності інформації про діаспору, розвиток міжнародних зв’язків бібліотеки ім. В.Г. Короленка в рамках КУБЦ. КУБЦ є джерелом інформації про письменників діаспори, класиків української літератури, критичних матеріалів, історичної літератури, літератури англійською мовою. Водночас КУБЦ є інформаційною базою для всіх, хто вивчає англійську мову. Серед бібліотек м. Маріуполя лише центр має унікальні англомовні енциклопедії, якими учнівська молодь користується майже щодня. Завдяки партнерству і співпраці з канадським „Товариством Приятелів України” зростають можливості центру в придбанні цінних спеціалізованих видань, поповнення фонду оригінальними російсько-українськими словниками (у 8-ми томах), аналогів яких не має жоден вищий заклад міста. Це дозволяє задовольняти потреби користувачів-філологів у повному обсязі. Дуже різноманітна художня література, основну частину якої складають твори українських письменників та письменників діаспори, а також література, заборонена в радянські часи. Центр не обмежує свою діяльність співпрацею лише із закордонними організаціями. Налагоджені дружні зв’язки з кафедрою української мови та літератури Маріупольського державного гуманітарного університету (МДГУ, завідувач кафедри Кейда Ф.Ф.) З цим вузом в центрі склалися особливі стосунки. Студентам кафедри української мови та літератури надається література для вивчення творчого та життєвого шляху письменників діаспори, українських класиків, викладачі кафедри складають учбову програму, спираючись на літературу, наявну в фондах Канадсько-Українського Бібліотечного Центру. Працівниками центру надається допомога у доборі літератури для написання контрольних, курсових та дипломних робіт, надаються інформаційні консультації бібліографічного характеру, проводяться спільні заходи (літературні години, вечори). У центрі налагоджені зв’язки з відділенням медико-соціальної реабілітації при міській лікарні №3. Для підопічних відділення проводяться заходи, в яких використовуються інноваційні методи: перегляди художніх фільмів за літературними творами, музичні композиції, вікторини, де переможці нагороджуються призами. Теми добираються з урахуванням вікових особливостей, інтересів підопічних. Сьогодні головною прикметою часу є зміни, і ці зміни торкаються всіх сторін життя. Бібліотека не є винятком. Бібліотечні зміни – це необхідність адаптації вже існуючих засобів та розробки нових інноваційних методів, цікавих і незвичних форм роботи, які притягують читачів. Існує ще одна необхідність інновації – надання інформації користувачам бібліотеки на нових носіях інформації. Протягом всього свого існування Канадсько-Українським Бібліотечним Центром завжди шукалися нові та неординарні заходи, які б могли привернути до себе увагу і зацікавити користувачів бібліотеки. Так, у межах програми відродження українських національних традицій та звичаїв були розроблені два дуже цікавих перегляди. В них була представлена не лише література, яка розкривала зміст перегляду, а й експонати. Виставка „Новорічна колекція: нерозбита історія” представляла незвичайні експонати – новорічні листівки та ялинкові прикраси з особистих колекцій. Вік представлених експонатів становив понад 50-60 років. Виставка дала можливість здійснити миттєву подорож у минуле всім відвідувачам бібліотеки, відчути, в якому середовищі зустрічали Новий рік наші бабусі та дідусі. Виставка викликала великий інтерес, враження від неї з’явилися у ЗМІ (газета „Ильичевец” та на телебаченні канал ТВ-7, „Новини”). Ще однією родзинкою стала виставка-перегляд „Там, де натхнення…” (українські народні вироби, вишиванки, серветки, різьблення на деревині, картини з соломки та писані маслом, малюнки на камені тощо) до Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва. На виставці увазі читачів бібліотеки були запропоновані експонати, зроблені руками людей, які не є професіоналами, але талант та почуття прекрасного дає їм можливість створювати справжні витвори мистецтва. Виставка була виставлена в холі бібліотеки і викликала неабиякий інтерес, знайшла своїх прихильників та бажаючих виставити свої роботи. Ще одним з нових та пріоритетних напрямків у роботі центру є розробка та проведення щорічних заходів з ушанування пам’яті Т. Шевченка під назвою „Шевченківські дні”, що тривають протягом тижня. „Шевченківські дні” комплексно, глибоко і всебічно розкривають неординарну постать великого Кобзаря. Уявлення про роботу Канадсько-Українського центру в цій царині дає наступний короткий огляд його заходів. Виставка однієї книги „Українські ночі, або родовід генія” Віртуальний урок. Це подорож у світ мистецтва і поезії. Анімовані слайди із зображенням робіт художника і підібраними в тему віршами Т. Шевченка. Кожен слайд супроводжується музикою та розповіддю про художні роботи Тараса Григоровича. В цілому, віртуальний урок складається з 48 слайдів і триває 25 хвилин. Це нова хвиля в нашій роботі вже зацікавила багатьох відвідувачів КУБЦ, а також викладачів шкіл та ліцеїв, бо, як показав досвід роботи, молодь з великим інтересом сприймає інформацію в подібній формі. В найближчих планах розробити ще кілька віртуальних уроків: слайд-шоу „Володарі гетьманської булави”; слайд-шоу „Українська діаспора: історія та сучасність”. Літературно-музична композиція „Шевченко в музиці”. Уривки, наведені зі статей, композицій та лекцій, демонструють різнобічність матеріалу, представленого відвідувачам Канадсько-Українського Бібліотечного Центру. Під час проведення “Шевченківських днів” працівник центру намагався максимально повно й різнопланово донести до присутніх на заходах інформацію, нібито знану з дитинства. Низка проведених на „Шевченківських” днях форм роботи, інноваційність їхнього наповнення засвідчили, що будь-які відомості, навіть дуже знайомі, можна представити по-новому цікавими й захоплюючими. Зрозуміло, що „Шевченківські дні” – це не єдина тема, над якою ведеться робота в центрі, але саме на цьому прикладі хотілося показати, як здійснюється популяризація української літератури, як комплексно розкривається і подається матеріал, які цілі ставляться і як реалізовуються. КУБЦ звертає увагу читачів і на інших українських письменників: Лесю Українку, Івана Карпенка-Карого, Василя Стуса, Олеся Гончара, Володимира Сосюру, Василя Барку та інших. Інші приоритетні теми в роботі Канадсько-Українського Бібліотечного Центру: Цикл „Ратники української землі” – (Козацтво); Українські письменники і поети ( Життя та творчий шлях); Діаспора.
В КУБЦ розроблений і виданий комплекс рекламних матеріалів: буклет Канадсько-Українського бібліотечного центру, календар року з символікою Центру, буклети – рекомендаційні списки літератури до ювілейних та пам’ятних дат українських діячів історії, культури та літератури, підготовлена презентація цього відділу ЦБ у мультимедійному форматі. На початку січня 2008 року (зйомки відбулися наприкінці 2007 р.) в авторській телепрограмі С.Д. Бурова “Маріуполь. Минуле” (ТРК “Сигма”) співпрацівник КУБЦ розповіла про діяльність відділу та найцікавіші книги, видані за межами України. Телефільм отримав назву “Подарунок канадських друзів”. Таким чином відбувається активна популяризація як самого центру, так і наявної в ньому літератури українознавчої тематики. Це був не перший теледосвід. Так, в квітні 2007 року в програмі С.Д. Бурова „Мариуполь. Былое” відбулася зйомка фільму „Шевченкова спадщина”, в якому в повній мірі були представлені книги, що віддзеркалюють життя та творчість великого Кобзаря. Аналізуючи роботу Канадсько-Українського Бібліотечного Центру, доходимо висновку, що цей структурний підрозділ бібліотечної мережі є невід’ємною часткою, без якого вже не можливо уявити бібліотеку. КУБЦ просто необхідний нашому місту, бо саме тут знаходиться найповніше зібрання творів класиків української літератури та критичних матеріалів і статей як дореволюційного, так і сучасного періодів. Канадсько-Український Бібліотечний Центр і надалі є для маріупольців єдиним джерелом інформації про письменників діаспори. На окрему увагу заслуговує розділ КУБЦ, що представляє історичну літературу. В наш час спостерігаються зміни у трактуванні історичних подій, з’являються „нові імена”, маловідомі або заборонені в радянські часи. Тому для населення міста є вельми корисною діаспорна література, на сторінках якої представлено альтернативний погляд на історію. Останнім часом спостерігається особливий інтерес до такої літератури як з боку людей похилого віку, свідків, так і з боку молоді, яка цікавиться історією своєї країни. Ми намагаємося йти в ногу з часом, використовувати нові сучасні технології, освоювати нові форми роботи для більш якісного обслуговування сучасного користувача бібліотеки. КУБЦ залишає за собою основне завдання – задоволення запитів користувачів та перетворення відвідування центру на цікаву, корисну та приємну для кожного читача подію.
Валентина Іванівна вже понад 30 років викладає всесвітню історію в державних школах Торонто (Канада), очолює історичний відділ, також є заступником директора в українській школі ім. Цьопи Паліїв у Торонто. Пані Валентина є авторкою навчальних матеріалів для шкіл Торонто. А протягом дванадцяти останніх років вона викладає в Україні авторський курс учителям-історикам. У 2004 році їй присвоєне звання "Відмінник освіти України". У роки Другої світової війни батьків Валентини Іванівни примусово вивезли до Німеччини – там вони і зустрілися, там і народилася їхня донька Валя. До Радянського Союзу вони не повернулися, а виїхали до Канади. У ті часи діяла міжнародна програма щодо біженців. Завдяки їй вони опинилися у Канаді. Дитинство і юність Валентини Іванівни пройшли у Монреалі. У цьому місті вона здобула університетську освіту, а потім закінчила педагогічний інститут. Відтоді викладає історію. Має чоловіка Ігора. За походженням він українець з Галичини, та дітей – доньку та сина. Коли її чоловік ще навчався в університеті (за фахом він теж історик), то він працював у шахті, де видобувають нікель в місті Судбері (провінція Онтаріо). Звідси – родинна повага до праці шахтаря. Батьки впродовж всього життя давали Валентині приклад любові до всього українського – народу, мови, культури та історії. Часто розповідали їй про події, свідками яких були, і які мають сьогодні непересічне історичне значення. Коли її запитують, яка історична постать її найбільше приваблює і чому, то вона називає Сократа. Бо на запитання він ніколи не давав остаточної відповіді. А відповідав новим запитанням. Це в свою чергу сприяло інтелектуальному зростанню його учнів. Про свою роботу в українській громаді Канади вона говорить буденно, без пафосу: „Нашою громадою було відкрито дитячі садки та школи з українською мовою навчання. П'ять днів на тиждень діти відвідують англійську школу, а по суботах ідуть до української. Це важко, але при іспиті до університету наші діти мають лише іспит з української мови. Силами української громади ми збирали кошти, щоб викупити українських полонених хлопців, які перебували у полоні афганських моджахедів. Хлопців викупили, а потім переховували кілька місяців”. Насамкінець я запитую Валентину Іванівну про її особисті враження від нашого міста, від людей, яких вона тут зустріла: – Місто дуже гарне, архітектура прекрасна. Мені дуже подобаються розкішні бульвари, які відповідають просторам України. Місто чисте, його ретельно доглядають. Люди привітні. Приймали мене дуже щиро, навіть старалися розмовляти українською. Я бажаю, щоб в Україні люди жили так, як у Канаді. Й щоб демократичні свободи були реальністю у вашій країні. Вадим Оліфіренко, член Національної спілки письменників України, кандидат педагогічних наук, заступник голови Донецького обласного відділення Товариства «Україна-Світ» Голос із Далекого Амуру: український письменник і видавець Олександр Лозиков на Далекому Сході Олександр Олександрович Лозиков – поет і видавець, редактор хабаровського літературно-художнього й аналітичного журналу ”Екумена” – походить родом з нашого Донбасу, з Макіївки. Свої твори він пише російською й українською мовами, перекладає в російську й українську мови вірші нанайських письменників, зокрема Гоши Бельди. Друкує на сторінках журналу “Екумена” твори українських письменників Далекого Сходу й з України, переважно з Донбасу. Мабуть, гостра ностальгія письменника-земляка знаходить розраду в його душі саме у цей спосіб – через ознайомлення у своєму друкованому органі далекосхідців з творами письменників-земляків з Донеччини – Василя Стуса, Миколи Руденка, Івана Світличного, Володимира Біляїва, Олега Орача, Василя Голобородька, Євгена Летюка, Григорія Кривди, Леоніда Талалая, Петра Бондарчука, Івана Білого, Анатолія Мироненка, Юрія Доценка, Олега Зав’язкіна та ін. Творчість Леоніда Талалая О. Лозиков подає у двох аспектах – як поета і як публіциста. Так, у номері 15-му за 2007 рік), крім віршів Талалая, наші далекосхідні земляки (східна діаспора) зможуть прочитати такий гостро публіцистичний нарис поета, як “Чи було слово Богом”. Особливу увагу О. Лозиков, як редактор журналу “Екумена,” приділяє творчості видатного літературознавця і політолога, вихідця з Донбасу Івана Дзюби. У березневому номері “Екумени” (№ 15, 2007) надруковано такі гостросучасні нариси нашого земляка, як “Сучасне суспільне і церковне становище в Україні” і “Донбас – край українського слова”. Щоб новітній стан розвитку української поезії на Донеччині став для далекосхідців зрозумілішим, О.Лозиков друкує в “Екумені” критичний нарис В.Оліфіренка ”Слово про поетів Донеччини” (Екумена” № 5). А тепер дещо докладніше про особистість самого видавця, макіївчанина Олександра Лозикова – «від першої особи». У листі до свого земляка В. Оліфіренка про своє життя він пише: “Народила мене мати в Україні, в Україні де степи, мов небо, сині, замість серця дала квітку полум’яну, – Батьківщиною бо зветься, не зів’яне... Народився в 1939 році 10 березня в Макіївці, є там така шахта Ново-Бутівка. Макіївське РУ-3 зробило мене ковалем. Працював ковалем на шахті 6-14, тресту „Червоногвардійськвугілля”. Потім ГРОЗом («горно-рабочий очисного забою» – тобто безпосередньо в лаві, де видобувається вугілля), та прохідником на Ново-Бутівці. 5 років віддав ТОФу (Тихоокеанському флоту). Служив на десантному кораблі. Офіцер запасу. Коли в шахті трохи покалічило, збагнув, що прямувати до Музи треба не в забої, а, як писав Олег Орач, – під „гордим небом”. Взяв голову в руки, та й попрямував на схід сонця. В геологічній експедиції шофером об’їздив Мяо-Чан (Далекий Схід), а наприкінці 1968 року пішов у журналістику. Бо до того мої вірші, оповідання та нариси друкувалися в газетах та часописах. Телебачення зробило декілька кінонарисів про українського поета, який пише вірші, сидячи за баранкою спочатку МАЗа, а потім і КРАЗа. На Хабаровському телебаченні і на радіо в 1960-і роки читав вірші українською мовою, та, на жаль, тоді ніхто вірші українською мовою не друкував. Вперше під рубрикою „Рік України в Россії”, вірші, свої та інших авторів, українською мовою почав друкувати у започаткованій мною газеті „Солнышко” у 2000-2002 роки. На початок 1984 року одержав запрошення до крайової газети „Тихоокеанська зірка”, За два роки, окрім газетних матеріалів, написав дві документальні повісті, і в січні 1986-го вже працював старшим редактором Хабаровського книжкового видавництва. Потім посідав місце начальника відділу масово-політичної літератури. А разом з тим друкував книжки поезій та прози: „Серебряные травы” – 1986, „Всепрощающий свет” – 1988, „Стопроцентный мужчина” три повісті – 1990 г., „Поэты для друзей” – 1991 рік, а в 1993-му разом з митцями видавництва зареєстрували фірму „Літера”. Книжки друкували, але що з ними робити не знали. Продавати було соромно. З 1995 року зареєстрував газету „Дамы и господа”, вийшло аж сім номерів накладом в 5000 примірників. Поштарі газети продали, але грошей я так і не бачив. Двічі ходив: „Олександре, борги!” „Сашуню, дівчата по краплині получку одержали!” Тоді зрозумів я, що не моє це діло – зароблені гроші з бідних людей одержувати. Пішов головним редактором у видавництво „Приамурські відомості”, потім директором видавництва при медичній Академії, а вже далі відповідав за дві сторінки в газеті „Хабаровський експрес” та в газеті „Солнышко”. А книжок видано стільки, що жаль і писати. Чотири з тридцяти – українською мовою. З 1976-го року – член Спілки журналістів СРСР, з 1994 – Спілки письменників Росії. Ото й все, а що поза часом та простором – у моїх віршах. Сестри Рая, Ніна, їх діти та онуки живуть в Макіївці». До уваги читачів пропонуємо вірші нашого земляка Олександра Лозикова. НА АМУРІ – УКРАЇНА На Амурі України Легкий подих відчуваю, В Україні спочиваю. Горобці тріщать на мові При долині у садочку. Не нахмурить місяць брови, Коли я на нього скочу. Ой ти, місяцю ясненький, Добрий коник мій швиденький, Ти неси мене до неньки, Від веселки до веселки. Над донецькими степами, В небі хмар рожеві плями, Від макіївських ливарень Рожевіють в небі хмари. Смачно плямкає губами Повнотіла дужа домна, Легкий вітер ковилами Ходить весело, як вдома. *** По Амуру хвилю гонить Вітер лагідний місцевий. І не сопки вже, а домни Варять нам куліш крицевий.
(Добрі фарби у ливарні) Літаки малюють ребра, Білі ребра чорній хмарі. …Хтось сміється, я зітхаю, А чого вже й сам не знаю. Лиш заплющу очі з хати Зве додому рідна мати. Василь ГОРБАЧУК, кандидат педагогічних наук, професор, Ольга КОРАБЛЬОВА, кандидат філологічних наук, доцент, Слов'янський державний педагогічний університет жүктеу/скачать 1.5 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|