Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т


ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І ТЕКТОНІКА. РЕЛЬЄФ



бет2/26
Дата19.06.2016
өлшемі9.63 Mb.
#147614
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І ТЕКТОНІКА. РЕЛЬЄФ

Африка належить до південної групи материків, які мають масивну будову і незначне горизонтальне й вертикальне розчленування. Більша частина Африканського материка сформувалася в докембрійський час. Відтоді плато залишалось сушею. Це дуже стійкий утвір типу платформених споруд. Геосинклінальні області займають порівняно незначні простори.

Отже, більша частина Африки складається з докембрійських структур і становить так звану Африканську платформу, що входила до складу давнього материка Гондвани. Місцями до докембрійських структур прилягають молодші – каледонські й герцинські. Складки різного віку спаялись між собою й утворили єдиний кристалічний масив.

В умовах континентального існування утворені в докембрійський час складки протягом багатьох геологічних періодів руйнувалися під впливом зовнішніх сил Землі, зазнавали впливу інтенсивного вивітрювання, внаслідок якого давні складки згладжувалися, поверхня материка поступово вирівнювалася, продукти вивітрювання зносило, вони нагромаджувалися в багатьох місцях товстим шаром на поверхні рівнин, вкриваючи корінні породи корою вивітрювання. Особливо інтенсивно продукти вивітрювання акумулювалися в западинах докембрійського фундаменту.

Докембрійські породи виходять на поверхню, утворюючи виступи. Особливо багато таких виступів на окраїнах материка. Виступи кристалічного фундаменту чергуються з западинами, в яких докембрійські породи вкриті значною товщею морських і континентальних відкладів різного віку. На окраїнах і на півдні материка протягом мезозою і в палеогеновий період відбувалися значні склепінні підняття, що супроводилися утворенням гігантських тріщин. Уздовж тріщин у різних місцях і в різний час виливалися вулканічні породи.

Виступи докембрійського фундаменту звичайно мають вигляд нагір'їв і плоскогір'їв з яскраво виявленими слідами неодноразової пенепленізації і дальшого омолодження рельєфу.

Середня висота материка 750 м. Африка – це величезна компактна брила, на якій переважає одноманітний плоский рельєф; це – материк пенеплену, материк рівнин, але рівнин не низовинних, а піднятих, які лежать у середньому на 500-1000 м вище рівня моря. В Африці переважають столові форми, поверхні з невеликим похилом із сходу – південного сходу на захід – північний захід.

Низька тераса (до 200 м заввишки) займає в Африці обмежений простір – 15,4% площі материка. Більша частина Африки за рельєфом наложить до середньої тераси з висотами від 200 до 2000 м (82,2% площі материка) і тільки 2,4% материка належить до високої тераси (з висотами понад 2000 м).

На території Африки звичайно виділяють такі структурно-морфологічні області: 1) Атлаські складчасті гори – їх північні хребти характеризуються ерозійним розчленуванням; решта цих гір зазнає переважно фізичного вивітрювання в умовах напівпустинного і пустинного клімату; 2) Сахару – область зруйнованих гірських масивів із своєрідним «місячним» ландшафтом, а також кам'янистих (хамади, регі), глинистих (серири) і піщаних (ергі) пустинь; 3)область рівнин Судану, розчленованих на низькі східчасті плато на вологому півдні; 4) Верхньогвінейське підняття з кристалічними залишковими горами на заході й переважно пісковиковими плато на сході, глибоко розчленоване річками; 5) западину Конго, оточену східчастими (особливо на півдні й південному сході) схилами, прорізаними густою сіткою долин; 6) Абіссінське нагір'я – залитий базальтовими лавами і розчленований глибокими каньйонами горстовий масив, піднесений по скидах; 7) східчасте плато Сомалі, кристалічна пенепленізована поверхня якого знижується до Індійського океану, а на півночі круто обривається до Аденської затоки; 8) Східно-Африканське нагір'я із склепінними підняттями, уздовж яких утворилися величезні грабени, частково зайняті озерами; вздовж грабенів простягаються високо підняті ділянки кристалічного фундаменту або діючі й згаслі вулкани, що досягають значної висоти; 9) Південну Африку, до складу якої входять западина Калахарі з її окраїнними підняттями, що значною мірою розчленовані річковими долинами (на півдні й південному заході – сухими долинами), а також середньовисотні Папські гори.

Найвищою вершиною Африки є г. Кіліманджаро, що лежить у східній приекваторіальній частині материка. Висота її 5895 м. Найнижчою частиною материка є розташована в Лівійській пустині депресій Каттара (дно її на 133 м нижче від рівня океану). Дно найглибшого озера Танганьїки на 773 м нижче від рівня океану. Отже, коливання рельєфу материка становлять від +5895 м до -773 де. Горстоподібний масив материка облямований лінією глибоких скидових западин. Амплітуда коливань рельєфу літосфери на території Африки й прилеглих частин Світового океану досягає 13 613 м (4-5895 м – висота Кіліманджаро і – 7718 м – глибина западини Романшмульди в Атлантичному океані).

До смуги окраїнних підняттів належать найбільші за площею і найвищі нагір'я Африки – Абіссінське і Східно-Африканське, що утворилися в результаті склепінних підняттів і відповідних розколів. Ці нагір'я – розчленовані скидами гігантські кристалічні масиви з проймами палеогенового, неогенового і сучасного вулканізму. Саме тут височать найвищі вершини материка (з висотами 5000-6000 де), що є величезними конусами згаслих вулканів.

Цікавим елементом тектоніки Східної Африки є система найбільших на Землі меридіональних розломів, що називається Великим Африканським грабеном, або системою грабенів Східної Африки. Це система грабенів (6000 км завдовжки) виходить навіть за межі Африки, її Мертве і Червоне моря. До складу цієї смуги розломів входить Абіссінський грабен. Біля озера Рудольфа смуга розломів розгалужується на дні частини, які облямовують із сходу й заходу озеро Вікторія. Далі на південь ці відгалуження грабенів знову з'єднуються. Закінчується смуга поблизу нижньої течії р. Замбезі. Вздовж системи грабенів Східної Африки в неогеновому і на початку антропогенового періодів відбувалися величезні виливи лави. Так виникли базальтові лавові покриття Абіссінії і Північного Сомалі. У зоні східноафриканських грабенів і тепер відбуваються вулкани і землетруси.

На південь від р. Замбезі продовжується смуга окраїнних підняттів. Найвища частина їх – Драконові гори — досягає висоти понад 3500 м. Драконові гори дуже розчленовані скидами й ерозією і мають вигляд високої гірської системи. Південним продовженням їх є підвищена окраїна платформи, що має звернений до океану крутий уступ (Великий уступ).

Південна окраїна Африки зайнята середньовисотним герцинським Капським складчастим поясом, що складається з двох рядів паралельних хребтів; відокремлюється цей пояс від крутого краю платформи западиною Великого Карру.


Уздовж узбережжя Атлантичного океану дуже поширені також підвищені кристалічні масиви і плато, що круто обриваються до океану. Рівнина Сахари знижується в напрямі до Атлантичного океану, переходячи в низовину Сенегамбію, а також у бік Середземного моря, де знаходиться Лівійсько-Єгипетська западина, на якій поверх опущених порід докембрійського фундаменту залягають значні товщі осадочних відкладі й різного віку і походження. Гірські масиви, що порушують одноманітність рівнини Сахари, належать переважно до останцевих гір. У гірських масивах Сахари зустрічаються і згаслі вулкани.

Па південь від Сахари розташовані западини Білого Нілу, озера Чад і Середнього Нігеру. Вони значною мірою виповнені новітніми алювіальними відкладами.

Велику площу займає западина Конго, яку розглядають як улоговинний грабен, виповнений осадочними морськими і континентальними відкладами. Абсолютні висоти цієї западини 300—400 м, тут переважає плоский рельєф. На північ, захід і південь від западини басейну Конго простягаються порівняно невисокі денудовані кристалічні масиви, які здебільшого мають характер останцевих гір.

Па південь від басейну Конго лежить западина р. Замбезі; ще далі на південь розташовані виповнені неогеновими і антропогеновими відкладами западини Калахарі й р. Оранжевої. Усі ці западини чітко відмежовуються на заході окраїнними кристалічними масивами.

Єдиною молодою геосинклінальною областю Африки с гори Атлас, що належать до зони мезозойсько-неогенових гірських споруд. 11 а й молодшою частиною Атласу є північні хребти, що сформувалися наприкінці альпійського циклу. Південна частина Атлаських гір наложить до герцинської складчастості. Тут рельєф зазнав підняття й омолодження в зв'язку з альпійським орогенезом. Між північним і південним хребтами Атласу простягаються стійкі масиви Марокканської Месети і Оранської Месети. Найвища частина Атлаських гір —гірський масив Високий Атлас.

Для північних гірських хребтів системи Атласу характерне інтенсивне ерозійне розчленування, а в південних хребтах, які знаходяться в умовах аридного клімату, добре помітні сліди фізичного вивітрювання. У льодовикову епоху на Атласі були великі льодовики.


КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Африка дуже багата на корисні копалини. Поширення їх тісно зв'язане з особливостями геологічної будови. Багато корисних копалин зв'язано з виходами на поверхню порід докембрійського фундаменту, а також з інтрузіями різного віку.

Завдяки давнім інтрузіям утворилися родовища залізних руд в Південній і Центральній Африці. З інтрузіями зв'язані мідні, хромові й уранові руди південно-західних окраїн Східні) Африканського нагір'я. Найбільше за межами СРСР родовище уранових руд є в Шінколобве (район Катанги). Уранові руди с і на Мадагаскарі. Найбільші родовища золота пов'язані з інтрузіями гранітної магми. Особливо багато золота в південній частині материка.

Африка дає близько 98% усіх алмазів, що видобуваються ц капіталістичних країнах. В Африці є алмази в корінному заляганні (в кімберлітових трубках) і значні розсипні родовища. У 1961 р. в Африці видобуто понад 25 млн. каратів алмазів, з них 10—17 мли. каратів видобуто в Демократичній Республіці Конго, 3 млн. — в Гані, 2,5млн. каратів — у Південній Африці. Південно-Африканська Республіка дає алмази винятково високої якості; на цю республіку припадає за цінністю понад 70% усіх алмазів, що видобуваються в Африці. Видобування ювелірних алмазів з кожним роком зменшується.

Отже, з магматичними гірськими породами зв'язані родовища рудних корисних копалин і різних коштовних каменів.

З осадочними гірськими відкладами зв'язані родовища кам'яного вугілля (найбільші родовища його зосереджені на півдні Африки), нафти і природного газу (на півночі материка), різних солей, бурого залізняка і фосфоритів (у районі Атласу). Величезні родовища кобальтових, марганцевих, алюмінієвих руд знайдено на узбережжях Гвінейської затоки.


КЛІМАТ

Більшість території Африки лежить у тропічному кліматичному поясі, і тільки північна й південна окраїни материка належать до субтропіків. За межі субтропічного поясу Африка не виходить; вона— найжаркіший з усіх материків. Отже, Африка лежить у межах тропічної і субтропічної циркуляції повітряних мас.

Незначне горизонтальне розчленування материка, а також наявність підвищень на його окраїнах обмежують вплив морських басейн і п і зумовлюють континентальність клімату Африки. Частина материка, розташована в північній півкулі, вдвоє більша, ніж південна; це й зумовлює відносно більшу континентальність і аридність клімату Північної Африки.

Континентальність клімату Північної Африки підсилюється також через близькість великого материкового масиву Євразії.

На клімат узбережжя Африки значною мірою впливають морські течіі —холодні біля західних і теплі —поблизу східних берегів.

Область найбільшого нагрівання і пов'язана з нею область зниженого піску переміщуються залежно від змін зенітального положення сонця. Дні екваторіальної області Африки (в басейні Конго між 5° пн. і пд. широт і на Гвінейському узбережжі до 7—8° пн. ш.) характерний екваторіальний тип клімату з високими температурами (+25, +28"), значити вологістю повітря (відносна вологість 80—85%, великою хмарністю І значною кількістю (1500—2000 мм) конвективних опадів протягом усього року. В режимі опадів є два максимуми, пов'язані з моментами найвищого положення сонця. Опади бувають переважно у вигляді злив.

Влітку зона субтропічного максимуму північної півкулі пересувається на північ, охоплюючи Середземне море і Південну Європу. У цей час (червень — липень) над північною частиною Африки утворюється область низького тиску, внаслідок чого південно-східний пасат південної півкулі проникає в північну півкулю. Проходячи над екваторіальною областю, повітря, що приноситься цим пасатом, зволожується і трансформується м екваторіальне повітря. Ось чому до області зниженого тиску над північним тропіком надходить екваторіальне вологе повітря, або екваторіальний мусон, який під впливом відхиляючої сили обертання Землі набуває ІІівденно-західного напряму і приносить з Гвінейської затоки багато вологи. Опади бувають у цей час на навітряних схилах масивів Північної Гвінеї і на схилах г. Камерун (до 10 тис. мм); па рівнинах Судану випадають улітку конвективні опади, проте тут кількість їх і тривалість сухого періоду зменшуються в напрямі на північ. Дощі екваторіального мусону добре зволожують також західні схили Абіссінського нагір'я.

З півночі в область зниженого тиску північно-східний пасат приносить нагріте і сухе повітря. Над Сахарою влітку розвиваються конвективні потоки сухого нагрітого повітря, які через високий рівень конденсації не дають опадів.

Північна межа впливу екваторіальних мусонів проходить на північ під 17° пн. ш., але на сході вона заходить далі на південь, не захоплюючи берегів Червоного моря і північної частини Сомалі, оскільки проникненню до цих місць екваторіального мусону заважає Абіссінське нагір'я.

У південній півкулі область екваторіальних мусонів займає східну частину тропічної Південної Африки (на схід від меридіана 20° сх. д.).

Середні місячні температури в області екваторіальних мусонів коливаються в межах 35—20°. Річна кількість опадів у цій зоні становить 1000 — 1500 мм, лише на окраїнах вона становить 600 мм і менше.

На узбережжях Середземного моря випадають циклонічні опади полярного фронту. Найхарактернішими ландшафтами в зоні екваторіальних мусонів є савани.

У Південній Африці в червні — липні з динамічних причин встановлюється область високого тиску, внаслідок чого клімат стає посушливим.

Південно-східний пасат залишає опади на східних гірських окраїнах материка і трансформується в сухе тропічне повітря в його внутрішніх частинах.

Особливо суха південно-західна частина Калахарі і західне узбережжя, що перебуває під впливом холодної Бенгельської течії. Саме тут простягається вузька смуга приморської пустині Наміб, що перебуває протягом року під впливом низхідних потоків повітря східної периферії південно-атлантичного максимуму.

Коли в північній півкулі зима (грудень — лютий), північна частина Африки охолоджується; тут проходять ізотерми +10, +12°; на узбережжі Середземного моря випадають циклонічні опади полярного фронту, .І над Сахарою створюється область високого тиску, що виключає можливість опадів.

У південній частині материка в цей час літо; ця частина нагрівається (в Калахарі +25, +30°), тут утворюється область низького тиску. Повітряні маси з області високого тиску північної півкулі прямують до екватора. Це північно-східний пасат, який несе сухе континентальне тропічне повітря. Проносячись над постійно вологою приекваторіальною областю, сухе тропічне континентальне повітря трансформується в екваторіальне і у вигляді екваторіального мусону заходить у південну півкулю й приносить на південь від екватора багато опадів. Субтропічний пояс високого тиску південної півкулі в цей час відсувається на південь, займає крайній південь материка. Південно-східний пасат приносить з Індійського океану багато опадів на східні схили високих нагір'їв Східної Африки.

Отже, на північ і на південь від зони екваторіальних мусонів простягаються зони тропічного повітря пасатів, відповідно до чого в північній частині материка утворився найбільший у гніті маси» пустинь (Сахара), а в південній частині утворилися пустими Наміб і південно-західна частина Калахарі.

У Сахарі протягом усього року позначається пилив континентальних мас сухого тропічного повітря. Для клімату Сахари характерні значна сухість повітря, дуже мала хмарність, випадковий характер опадів (іноді бувають періоди, коли кілька років не буває жодної краплини дощу), великі добові коливання температури (понад 45°). Середні місячні температури на півночі Сахари коливаються від + 28 до 10°, на півдні — від +38 до +18°. Влітку можливі температури понад 50°.

У Південній Африці області посушливих кліматів наймають менші площі, ніж на півночі материка. На території Калахарі, що характеризується меншою аридністю, ніж Сахара, випадає частина пологи, що її приносить пасат з Індійського океану.

На клімат західних берегів Африки виливає морське тропічне повітря, що має відносно низьку температуру і підвищену вологість, але опадів тут дуже мало. Влітку часто бувають тумани.

На північній і південній окраїнах Африки взимку позначається вплив повітряних мас помірних широт —сюди надходять циклопи, які розвиваються на фронті помірних широт; влітку тут позначається вилив тропічного континентального повітря і встановлюється антициклональна погода з незначною хмарністю.

Південно-східні окраїни Африки, на які вилітає тепла Мозамбікська течія, характеризується мусонним кліматом. І іони дістають опадів значно більше, ніж південно-західні окраїни континенту, па які виливає холодна Бенгельська течія, причому найбільша кількість опадів випадає влітку. Це мусонний субтропічний клімат західної периферії антициклонів.

Східні береги Мадагаскару, що перебувають під впливом вологого океанічного пасату, характеризуються високими температурами і вологістю; на цих берегах випадає багато опадів. Значно менше опадів дістає західна половина Мадагаскару, захищена від вологого пасату гірським хребтом.

Внаслідок того, що сонце над Африканським материком перебуває на значній висоті, цей масив суші дуже нагрівається і для приземних шарів повітря характерні високі температури. Африка — найжаркіший материк. На півночі його, в зоні переважання сухої пасатної циркуляції, можливі температури понад +50°. Тут зафіксовано абсолютний максимум для всієї землі (+58°). На значній частині Африки виявляються ознаки континентальності, особливо помітні вони в північній,



ширшій, частині материка. Великі добові коливання температур у пустинях, місцями вони перевищують +40 і навіть +45°. Навіть в екваторіальній зоні, ч басейні Конго, добові коливання температур доходять до +16°, хоч річні коливання тут становлять близько +2°.

Характерною рисою клімату Африки е дуже нерівномірний розподіл опадів по території, значна аридність клімату на великих просторах і наявність тривалого посушливого періоду на більшій частині материка. На північній окраїні Сахари іноді опади бувають узимку, що пов'язано з впливом повітряних мас помірних широт. На південній окраїні Сахари влітку опади може приносити екваторіальний мусон. У зоні екваторіального клімату максимуми опадів бувають під час проходження сонця через зеніт. В умовах мусонного субтропічного клімату на південно-східних окраїнах Африки зима — посушливий сезон.

Навіть, коли повітряні маси пересуваються з океану на материк, вони неминуче залишають вологу на підвищених окраїнах .материка. Над материком ці повітряні маси нагріваються, відходять під точки роси, що несприятливо позначається на розподілі опадів. Майже для всього материка характерна тимчасова або постійна нестача опадів. Посушливі області займають в Африці дуже великі простори. Більша частина Африки мас коефіцієнт зволоження набагато менший від 1,00; п аридних просторих Сахари коефіцієнт зволоження наближається до 0,00. Па центральну частину цієї пустині припадає світовий максимум випаровування, який досягає 5000 мм.


РІЧКИ І ОЗЕРА

Східна частина материка вища, ніж західна, чому й головний вододіл проходить ближче до узбережжя Індійського океану і па стік її Атлантичний океан припадає більша площа — близько 10,5 мли. кв. км. Менша площа стоку до Індійського океану (5,4 млн. кв. км) і Середземного моря (4,35 млн. кв. км). Області внутрішнього стоку займають н Африці близько 9 млн. кв. км, або 30% площі материка. У цих областях на великих просторах зовсім немає поверхневих водотоків, але є багато сухих долин — ваді, що свідчать про гумідні кліматичні умови в недавньому геологічному минулому. Значні території мають стік до численних озер Африки.

Річки Африки живляться виключно дощовою подою. Більша частина їх, за О. І. Воєйковим, належить до річок тропічного поясу, – дістає воду від дощів і розливається влітку. Річки північної і південної окраїн Африки належать до типу середземноморських, тобто для них характерні зимові повені. Річки Атласу частково дістають воду і від танення снігу в горах.

Річки Африки в нижній течії мають багато порогів і водоспадів, які заважають навігації. Середні течії великих річок рівнинні, бо проходять по широких алювіальних рівнинах. Запаси водної енергії па африканських річках дуже великі.

Басейни п'яти великих річок Африки — Нілу, Конго, Нігеру, Замбезі й Оранжевої — займають близько 40% усього материка.

Найдовшою річкою Африки і всієї земної кулі є Ніл. Довжина її 0671 км, площа басейну 2870 тис. кв. км. Середній річний стік води біля Асуана 2600 куб. м/сек, коефіцієнт стоку 4%.

Останнім часом верхів'ям Нілу вважають р. Рукарар, що належить до басейну р. Кагери, яка впадає в оз. Вікторія. З озера витікає річка під назвою Вікторія-Ніл, на якій є водоспади (Ріпон, Оуен) і яка впадає в озеро Кьога; нижче від цього озера річка утворює водоспад Мерчісона І несе свої води в озеро Альберт, куди впадає також річка Семлікі. Отже, Семлікі, якою здійснюється стік двох невеликих озер, розглядають як другий початок Білого Нілу. З озера Альберт витікає річка Альберт-Піл. Під місця впадання її правої притоки Асви Альберт-Ніл має назву Бахр-ель-Джебель («річка гір»). На рівнинах Судану Бахр-ель-Джебель має спокійну течію, багату рослинність (папіруси й очерет) і заболочує велику частину області Седд. У період дощів Бахр-ель-Джебель разом із своїми рукавами і притоками виходить з берегів, і тоді вся область Седд перетворюється на озеро площею 60 000 кв. км. Після злиття Бахр-ель-Джебелю і Бахр-ель-Газалю річка має назву Білий Ніл, або Бахр-ель-Аб'яд. Ця назва зберігається до місця, де Білий Ніл зливається з Голубим Нілом. Цілий Ніл дістає приблизно однакову кількість води із Східно-Африканського плато і з південно-західної Абіссінії, звідки стікає одна з найважливіших його приток — Собат. Біля Хартума у Ніл впадає найважливіша його притока — Голубий Ніл (Бахр-ель-Азрак), що починається на Абіссінському нагір'ї. Літні поводі Голубого Нілу переносять величезну кількість родючого мулу з Абіссінського нагір'я у вузьку долину Нілу. Від Хартума річка вже називається Нілом (або Головним Нілом). З Абіссінського нагір'я в Ніл стікає його остання багатоводна притока — Атбар.

I ближче від місця її впадання Ніл прорізує пісковикове плато, утворюючи на своєму шляху 6 значних порогів, так звані Нільські катаракти (від 10 до 75 км завдовжки). На суданській і єгипетській території Ніл частково протікає вздовж скиду. Нижче від Асуана річка тече в широкій (20—50 км) долині, яка на початку антропогенового періоду була затокою Середземного моря. Протягом останніх 1500 км нижньої течії Ніл зовсім не має приток.

На північ від Каїра річка досягає 2 км завширшки і 14 м завглибшки.

Ніл утворює велику дельту — вона займає 24 тис. кв. км. Тут річка розгалужується на численні рукави, головними з яких є рукав Розетти на заході й рукав Дамієтти на сході.

Щороку з липня до початку жовтня Ніл дуже розливається. Ці розливи залежать від літніх дощів в області Білого і особливо Голубого Нілу. Розливи Нілу, під час яких потужний потік води прорізує пустиню і приносить багато родючого мулу, були загадкою для стародавніх єгиптян і греків. І тільки наприкінці минулого століття встановлено, що це — результат діяльності Голубого Нілу. Обчислено, що на Білий Ніл припадає тільки 14% усієї води, яку несе Ніл, тоді як на Голубий Ніл —70%. Роз-липи Нілу мають величезне значення для сільського господарства.

Для Судану і Єгипту Ніл — головна річка. Це єдина річка Північної Африки, яка доносить свої води до Середземного моря. Вона єдине джерело життя в безводній пустині.

У нижній течії Нілу регулярне судноплавство можливе тільки до Вад і-Х альфа.

Води нільського басейну багаті на рибу. До складу іхтіофауни Нілу входять двоякодишна риба протоптерус, багатопери, соми, тигрова риба, балті-тілапія, зубасті коропи. Дуже поширений об'єкт рибальства тут — нільський окунь.

Другою за довжиною і иайповноводнішою річкою Африки є Конго. Довжина Конго 4320 км, площа басейну 3,7 мли. кв. км, річний стік 39 тис. куб. м/сек, коефіцієнт стоку 38%.

Конго двічі перетинає екватор, завдяки цьому вона повноводна протягом усього року, бо влітку з кожної півкулі приймає великі паводкові води своїх північних і південних приток.

За верхів'я Конго вважають Луалабу, що бере початок у південній частині Катанги. Нижче від місця злиття Луалаби з Луапулою річка називається Конго. Нижче в Конго впадав річка Лукуга, що витікає з озера Танганьїка. Найбільші притоки Конго — Убангі (права) і Касаї (ліва).

Конто, падаючи з останнього уступу Південно-Африканського плоскогір'я в улоговину Центрального Конго, утворює 7 водоспадів, які називаються водоспадами Стенлі. 15 середній течії Конго протікає по улоговині і має характер мандруючої рівнинної річки. Тут вона приймає багато великих приток і подекуди має ширину понад 4 км (з усіма озеровидними розгалуженнями і рукавами — понад 20 км). У нижній течії річка прорізує підвищені західні окраїни Африканської платформи, утворюючи багато водоспадів, які називаються водоспадами Лівінгстона. Тут річка тече у вузькій ущелині з величезною швидкістю — до 15 м/сек. Впадаючи в Атлантичний океан, Конго утворює великий естуарій. На дні океану можна простежити ніби продовження ложа річки на 150 км від берега. Конго опріснює морську воду на кілька десятків кілометрів від гирла.

Річка судноплавна протягом 1700 км від гирла, за винятком невеликих ділянок у нижній течії, де багато бистрин, порогів і водоспадів. Загальна довжина судноплавних ділянок річки та її приток становить близько 14 тис. км. Найбільша судноплавна дільниця Конго знаходиться між Кіншасою і Лумумбаша. На середньому Конго можливий рух суден водотоннажністю близько 800 т.

Води басейну Конго багаті на рибу. Всього тут водиться близько тисячі нидів риби. Багато з них має промислове значення (нільський окунь, тілапія, дагаа, барбель, конголезькі щуки, тигрова риба, сом та ін.). Найбільша річка Західної Африки —Нігер. Довжина її 4160 км, площа басейну 2,1 млн. кв. км, середній річний стік 12 тис. куб. м/сек, коефіцієнт стоку 37%. Нігер починається на висоті 900 м на сланцевому нагір'ї, що плодить до складу Північно-Гвінейської височини, і складається з трьох річок, після злиття яких називається Джолібою. Прямуючи на північний схід, Нігер прорізує рівнини Судану і досягає південної окраїни Сахари, після чого різко змінює напрям і тече на південний схід. Середня течія річки пролягає в сухій місцевості і майже зовсім не має приток. У нижній течії їх багато, найбільша з них — Бенуе. Нігер впадає в Гвінейську затоку. Тут він утворює болотисту дельту (24,6 тис. кв. км) І розгалужується на багато рукавів, головний з яких — Ріо-Нун. Через велику цільність бистрин і порогів річка судноплавна тільки на окремих дільницях.

Своєрідність гідрографічного режиму Нігеру на різних ділянках пояснюється тим, що його верхів'я і нижня течія знаходяться у вологих областях, тоді як середня течія лежить у сухих областях Судану.

Найбільшою річкою Африки в південній півкулі є Замбезі, що бере початок на вододільному плато Лунда на висоті понад 1000 м. Довжина річки 2660 км, площа басейну 1,33 млн. кв. км, річний стік 16 тис. куб. м/сек. Замбезі перетинає плоскогір'я і улоговини, тому має багато порогів і водоспадів. Водоспад Вікторія на Замбезі один з найбільших у світі. Ширина його 1600 м, висота падіння — понад 100 м. Вода падає в ущелину каньйоно-подібної форми в чорних базальтових лавах. Стовпи водяних бризок піднімаються високо над ущелиною наче дим або пара; шум І гуркіт чути більш як за 15 км. Місцева назва водоспаду — Мозі-оа-Тунья, що означає: «гуркітливий дим». Притокою Замбезі — річкою Шіре — здійснюється стік з озера Ньяса. На Замбезі бувають значні повені влітку, коли в басейні річки багато опадів.

Аридний режим характерний для річок Оранжевої, Лімпопо, а також річки Шані, що несе свої води в озеро Чад.

Річки Африки дуже багаті на гідроенергію, запаси її становлять 32 % світових запасів. Проте цю енергію ще мало використовують. З допомогою Радянського Союзу на Нілі в районі Асуана збудовано величезну Асуанську греблю. Довжина її близько 5 км, висота 111 м, ширина біля підніжжя понад 1 км. В результаті будівництва греблі утворилось водосховище місткістю близько ЗО млрд. куб. м. Воду цю використовують для зрошення. В районі Асуанської греблі споруджено потужну гідроелектростанцію. Річки Африки використовуються також для потреб водопостачання, транспорту і зрошення.

Озера Африки зосереджені переважно на сході материка, де вони займають глибокі тектонічні улоговини Великого Африканського грабену. До цієї групи озер тектонічного походження належать Танганьїка, Ньяса, а також Мверу, Альберт, Ківу, Бангвеоло, Едуард і на Абіссінському нагір'ї озеро Тана. Озеро Танганьїка займає площу 32,9 тис. кв. км, має глибину 1435 м і є після Байкалу найглибшим озером у світі. Площа озера Ньяса 31 тис. кв. км, глибина понад 700 м.

Найбільшим озером Африки о Вікторія (Укереве), площа якого 68 тис. кв. км, а максимальна глибина 82 м. Озеро займає неглибоку улоговину на Східно-Африканському нагір'ї.

Яскравим прикладом залишкових безстічних озер є озеро Чад. Це прісна і неглибока водойма, яка різко змінює свою площу і обриси залежно від пір року: в період дощів його площа становить 18 тис. кв. км, у

посушливий сезон — майже вдвоє менша. Площа басейну внутрішнього стоку, центром якого в Чад, становить 1 млн. кв. км.

Солоні озера Алжірської Сахари і Високих плато Атласу, що називаються шотами, наповнюються водою тільки на короткий час після випадкових дощів; більшу частину року ці западини сухі і вкриті соляними кірками.

Озера Африки, як і річки, багаті на рибу, що маг. велике значення в харчуванні населення.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет