Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

За характером фауни весь материк Австралії і острів Тасманія належать до Австралійської зоогеографічної підобласті (Австралійська зоогеографічна область).

Бідна на види фауна Австралії характеризується давністю й ендемізмом і має яскраво виявлений реліктовий характер. Австралію часто називають живим палеонтологічним музеєм, країною-притулком, де живуть представники тварин не тільки неогенового періоду, а навіть і мезозойської ери. Австралія має дуже своєрідну фауну, що пояснюється давньою острівною ізоляцією материка. Тварини, що живуть тут, добре пристосувалися до фізико-географічних умов материка.

Палеогеновий і неогеновий вік —періоди ссавців, переважно плацентарних, — пройшли значною мірою мимо Австралії. Отже, фауна Австралії дуже бідна на вищих ссавців. Найхарактернішою її рисою с значне поширення низькоорганізованих ссавців — однопрохідних і сумчастих тварин, які зовсім вимерли в Європі й Азії в еоцені. Лише в Австралії зустрічаються однопрохідні, або клоачні, тварини — яйцекладні ссавці: качконіс, що водиться вздовж річок, і два роди єхидни, що зустрічаються в чагарникових заростях. Ці однопрохідні тварини так наближаються до птахів, що часто їх називають «птахозвірами». Вони мають клоаку, воронячу кістку в плечовому поясі і, крім того, розмножуються яйцями.

Дуже великого розвитку досягли в Австралії сумчасті ссавці. Сумчасті тварини в дотретинний час водились і в Старому Світі. Навіть і тепер у Південній Америці зустрічається одна родина сумчастих. В Австралії налічується вісім родин сумчастих —близько 130 видів, які, за винятком 8—9 видів, є ендемічними. Різноманітні життєві форми сумчастих відповідають різним біологічним типам вищих ссавців, отже, існують тут сумчасті хижаки, гризуни, комахоїди та ін. Найхарактерніші я усіх сумчастих в Австралії — аналоги парнокопитних, рослиноїдні стрибаючі — кенгуру. Серед кенгуру, дуже характерних для ландшафті и Австралії, є багато різних форм: невеликі риючі тварини, що живуть у норах, справжні гірські форми — мешканці скель, лазячі деревні кенгуру і типові наземні степові, почасти лісові, форми. Найвідоміші — пеликоногі кенгуру і насамперед сірий велетенський кенгуру, який досягає двох метрів висоти і важить від 100 до 150 кг. Водяться вони табунами в центральних частинах материка. Деякі види великих кенгуру, що дають цінне хутро, дуже винищуються. Дрібні види кенгуру схожі на щурів і кроликів.

Характерним представником плацентарних с дуже поширений в Австралії собака динго. Є думка, що динго прийшов в Австралію разом з людиною і тут здичавів. Проте пліоценові рештки кісток цього виду свідчать про те, що динго — корінний мешканець материка Австралії. Динго водиться в лісах, ущелинах, порослих чагарником. Удень він ховається, а вночі нападає на різних птахів, ссавців і навіть на кенгуру й свійських овець. Сумчастий вовк і сумчастий диявол, які жили раніш на материку, винищені собакою динго і збереглися тільки на Тасманії, де динго немає. Собака динго завдає величезної шкоди вівчарству. У деяких місцях через динго вівчарство стає нерентабельним, і там розводять велику рогату худобу. Динго іноді нападають навіть на неозброєну людину, особливо на дітей.

Дуже шкодять зерновому господарству і особливо пасовищам кролі. Вперше кролів завезли в Австралію в 1859 р. З того часу вони з дивовижною швидкістю поширились на материку і є тепер справжнім лихом для сільського господарства Австралії. Від кролів .не можна було захистити територію навіть дротяними загорожами, так званими «кролячими парканами», що їх ставили на межах між штатами.

Успішно акліматизувалась і стала звичайним мешканцем Австралії європейська лисиця.

Фауна птахів Австралії має острівний характер. З 666 видів птахів Австралії 450 ендеміків.

До ендемічних форм треба віднести таких представників орнітофауни тропічних лісів, як справжній казуар — великі нелітаючі яскраво забарвлені птахи, лірохвості, райські птахи з їх химерним яскравим оперенням. До ендеміків належать медососи, що живляться нектаром квіток, численні папуги, а також смітні великоногі кури, що не висиджують своїх яєць, а закопують їх у різні гниючі покидьки.

На відкритих рівнинах Центральної Австралії трапляються ендемічні австралійські ему, а також трав'яні папуги, що дуже шкодять сільському господарству; багато голубів.

Внутрішні води Австралії багаті на водоплавних птахів. Деякі східносибірські птахи прилітають до Австралії на час, коли в північній півкулі зима.

З рептилій заслуговують на увагу такі ендемічні тварини, як плащоносна ящірка і ящірка-молох, що добувають вологу з повітря шиновидними наростами на своєму тілі. Тут водиться багато отруйних змій, серед них багато ендеміків. У тропічній частині материка є два види крокодилів і черепахи. З амфібій дуже поширені ендемічні жаби.

З прісноводних риб дуже цікаві представник дводишних риб — рогозуб, або цератод, унікальний релікт тріасової групи, а також представник родини костоязичних — барамунда.

В Австралії налічується понад 3000 родів комах, з них 45% становлять ендеміки.

Дуже різноманітні в Австралії метелики, жуки. Надзвичайно багато термітів, їх будівлі заважають навіть пересуванню. На материку багато саранових, що завдають великої шкоди рослинності.

В Австралії проживає понад 11,3 млн. чол. а на островах Океанії — (6,7 млн. чол.

Сучасне населення Австралії і Океанії поділяється на корінне і зайшле. До зайшлого населення відносять вихідців з Європи, Азії, Америки, що оселилися тут протягом останніх 80 років. Колонізацію Австралії почали англійці в 1788 р., коли на материку налічувалось близько 300 ніс. австралійців — корінного населення материка. Займаючи найродючіші прибережні частини материка, колонізатори витісняли австралійців у пустинні внутрішні області, систематично винищували корінне населення країни. Аборигенів у країні позбавляли всіх джерел існування, їх, як звірів, цькували собаками, труїли стрихніном, підкидали хліб, отруєний миш'яком, безкарно знищували вогнепальною зброєю. Усе це привело до різкого зменшення чисельності австралійців, до цілковитого вимирання окремих груп. На Тасманії корінне населення — тасманійці — було винищене повністю ще в XIX ст.

Тепер корінне населення становить 40—50 тис. чол. (менше, як 1% населення Австралії), з метисами — близько 75 тис. чол.

На території Австралії людина з'явилася в пізній палеоліт. Австралійці близькі до веддоїдного типу Південно-Східної Азії. Первісне заселення Австралії йшло з країн, розташованих на північ від неї,— з Індонезії або Меланезії. На початку післяльодовикової епохи людина досягла Австралії. Пул о два шляхи проникнення давньої людини на австралійський материк: через Нову Гвінею і через острови групи Тімор. Новогвінейський шлях був зручніший. Тасманійці були дуже близькі до негроїдів Меланезії, особливо до жителів Нової Каледонії.

За класифікацією радянських антропологів меланезійці, папуаси, австралійці й тасманійці належать до однієї первісної раси —екваторіальної , або негро-австралоїдної, — бо вони зв'язані між собою за походженням. Полінезійці й мікронезійці належать до південної вітки монголоїдів, проте п них є багато рис екваторіального типу, тому їх розглядають як своєрідну «контактну» групу, яка історично утворилася пізніше.

Остаточний розвиток австралійського антропологічного типу відбувався вже на материку Австралії в умовах відносної ізоляції від сторонніх впливів. В австралійців значно виявлені ознаки негроїдів: темне забарвлення шкіри, широкий ніс, прогнатизм, стовщені губи. Бони мають здебільшого кучеряве волосся, видовжений, вузький череп, нерідко похилий лоб і розвинене надбрів'я.

Аборигени добре пристосувалися до умов географічного оточення: розітнули досконалу техніку мисливських промислів, уміння орієнтуватися серед дикої природи.

Більша частина австралійців і тепер ще зберігав той рівень розвитку і устрій матеріального життя, які були в них до приходу європейців. Тут зберігся общинно-племінний лад. До початку колонізації Австралії в ній було близько 500 племен. Більшої частини їх тепер не існує. Найбільш відомі племена австралійців: у Південно-Східній частині Австралії — курнаї, нариньєрі, каміларої, в Східній — кабі, вакка, в Центральній — дієрі, арабана, аранда, варамунга, в Північно-Західній— ньоль-ньоль, карієра. Свої примітивні житла австралійці споруджують з гілок, трави і землі. Багато австралійців не носить одягу і обмежується пов'язкою на стегнах. Засоби до існування добувають полюванням і збиранням. Найпоширеніший вид зброї в австралійців —бумеранг. Полюють вони на кенгуру, птахів, у тому числі на страуса ему, на дрібних сумчастих, змій тощо. Жінки збирають коріння, черв'яків і личинок для харчування.

Жителі островів Океанії перетворили пустинні вапнякові рифи в квітучі сади; вони показали себе дуже здібними мореплавцями.

Основною причиною відсталості корінного населення Австралії і Океанії є колонізаторська політика імперіалістів, які витіснили аборигенів у пустинні райони центральної частини материка. Значна частина аборигенів живе в особливих таборах — резерваціях. Частину корінного населення використовують як батраків у скотарських господарствах, де їх жорстоко експлуатують.

Мов і діалектів у австралійців не менше, ніж племен. У мові аранда є близько 10 тис. слів, але в ній мало абстрактних понять.

Переважну більшість населення становлять білі австралійці — нащадки переселенців з країн Європи, головним чином з Англії, Шотландії, Ірландії. Ось чому їх називають англо-австралійцями. Є також немало вихідців з інших країн Європи, які асимілювалися з англомовним ядром австралійської нації. Державна мова в Австралії — англійська, хоч вона з великою кількістю місцевих назв, з певними особливостями вимови,

Найгустіше заселені Східна, Південно-Східна Південно-Західна прибережні частини материка.

Австралія — найбільш відокремлений і найменший з усіх материків, значно віддалений від інших материків, найнижчий з усіх материків за середньою висотою і за його найвищою вершиною. Це — єдиний материк, де нема вікового снігу і льодовиків. Австралія —найбільш аридний материк; він мав порівняно з усіма іншими материками найбільшу (в процентах) площу пустинь і безстічних просторів; це найбільш безсніжний материк.

Австралія — наймаловодніший з усіх материків. Це — материк з найменшим розвитком річкових систем і поверхневого стоку, материк річок, що існують періодично, материк криків, сухих долин. Австралія має найглибший порівняно з іншими материками рівень залягання підземних (артезіанських) вод. Це — материк сухих ефемерних озер, що існують тільки в періоди дощів. Австралія — найбільш безлісий з усіх заселених материків. Це — материк, де замість лісів величезні простори займають чагарникові зарості (скреб), материк найбільш ендемічної флори і рослинності, яка чудово пристосувалася до аридних умов, материк евкаліптів, протейних, акацій, ксантореї, спініфексу.

Це — материк найпримітивнішої і найсвоєріднішої фауни, живий палеонтологічний музей з однопрохідними, з великою різноманітністю сумчастих тварин.

Австралія — материк з найменшою густотою населення, материк, де найменше збереглось корінного населення.

В Австралії виділяють такі фізико-географічні області: Північну, Східну гірську, Центральні рівнини, плато і гори Західної Австралії, Південні масиви, Південно-Західну, острів Тасманію.

Північна Австралія, або область екваторіальних мусонів, займає північну окраїну материка до 18—20° пд. ш. За характером ландшафтів, які тут переважають, це — область саван південної півкулі.

До цієї області прилягає широка зона материкової обмілини, де багато великих і дрібних островів, місцями — коралових споруд. Горизонтальне розчленування дуже велике. Найбільші півострови — Арнемленд і Кейп-Йорк; найважливіші затоки — Карпентарія, Ван-Дімен, Кембрідж, Кінг та ін.

Область розташована в межах докембрійської платформи, проте на крайньому сході на територію області заходять знижені ділянки північного сектора палеозойських гірських споруд.

Більшу частину області займають плато й низовини, і лише на сході є невисокі гори.

На заході області піднімається плато Кімберлі (600—700 м заввишки), що є одним з північних виступів Західного плато. Поверх кристалічного фундаменту плато Кімберлі залягають вапняки і сланці, перекриті неогеновими базальтами, з якими зв'язані родовища залізних руд. Плато дуже розчленоване глибокими долинами річок (Фіцрой, Орд та ін.), в алювії яких добувають розсипне золото. Середня висота центральних частин півострова Арнемленд доходить до 300 м. Тут поширені крейдові вапняки і пісковики, а також відклади палеогенової трансгресії. До знижених і розчленованих узбереж прилягає багато островів, що не так давно відокремилися від материка: Мелвілл, Батерст, Грут-Айленд, Уессел та ін.

На південь від півострова Арнемленд простягаються невисокі рівнинні частини Західного плато, висота яких становить 250—300 м, і лише на сході плато Барклі має висоту понад 400 м. До затоки Карпентарія примикає прибережна низовина, де поширені товщі алювію. Східну частину півострова Йорк займають північні відроги Східно-Австралійської гірської системи, складені гранітами і метаморфізованими сланцями, що містять родовища олов'яних і срібно-свинцевих руд. Уздовж східних узбереж тягнуться потужні коралові споруди, що входять до складу Великого Бар'єрного рифу.

Найхарактернішою рисою клімату області е. сезонний розподіл опадів. Понад 80% опадів випадає влітку, коли материк дуже нагрівається і дме північно-західний мусон, що складається з вологонестійких мас екваторіального повітря й приносить із собою конвективні опади екваторіального типу. Північно-західний мусон приносить північним окраїнам Австралії набагато менше опадів, ніж індійський. Узимку віє посушливий південно-східний пасат, тому на зимовий час припадає тільки 5—8% річної кількості опадів. Всього тут випадає 1000—1500 мм опадів, лише на північному сході півострова Йорк їх буває значно більше. Зона екваторіальних мусонів в Австралії характеризується набагато більшою аридністю клімату, ніж в Індії, внаслідок чого вологих тропічних лісів на півночі материка немає в суцільних масивах, вони трапляються тільки окремими плямами. Із збільшенням широти помітно зростає аридність клімату і ландшафт саван, що переважає в Північній Австралії, поступово змінюється безлісими аридними просторами.

Середні температури найхолоднішого місяць (липня) становлять від +20 до + 25°, найтеплішого місяця (листопада) — до +30° і вище.

В області багато річок, найбільші з яких — Фліндерс, Фіцрой, Вікторія і Орд. Річки Північної Австралії мають різко виявлені наводки; взимку вони міліють, деякі з них в окремих частинах навіть пересихають.

Найпоширеніші грунти області — латерити, підзолисто-червоноземні й здебільшого червоноземні грунти саван тропічних областей з несталою вологістю.

На узбережжях, особливо на берегах затоки Карпентарія, розвинена мангрова рослинність, до складу якої входять авіценія, ризофора і зрідка пальма ніпа. Мангрові зарості Австралії розглядають як збіднілу форму малезійського варіанта цього типу рослинності.

На вологих узбережжях Північної Австралії, особливо на сході, окремими плямами трапляються оточені евкаліптовими саванами вологі фонічні ліси, значною мірою; малезійського типу, У цих лісах поряд з евкаліптами є багато бананів, різних пальм, фікусів, елеокаріусів; є дамари, бамбук, деревовидні папороті, пандануси, сагові, протейні. Дуже багато ліан і різних епіфітів (особливо орхідей). Уздовж річкових долин гілеї вузькими смугами заходять у зону евкаліптових саван, утворюючи типові галерейні ліси.

Величезні простори в Північній Австралії зайняті саванами, що називаються евкаліптовими, бо найпоширеніші дерева в них — евкаліпти. Загалом переважають трав'янисті рівнини з багатолітніми дводольними і злаками. Трав'яний покрив улітку досягає 2 м, узимку переважає рідкий травостій — до 20—30 см. На фоні трав'яного покриву подекуди підносяться групи дерев паркового ландшафту, переважно евкаліпт (до 35 м заввишки), тристаній, білокоре дерево, що цвіте ароматними квітками, а також багато акацій і казуарин з гіллям без листя. На півдні області савани переходять у колючі важкопрохідні зарості типу «бригелоу-скребу», а ще далі на південь — у безлісі, переважно злакові, савани.

У лісах області зрідка трапляється коала — лазячий сумчастий ведмідь; живуть деревні кенгуру, лірохвости, казуари, райські птахи, папуги. У саванах дуже багато кенгуру. У чагарникових заростях подекуди є вомбати, а на посушливіших ділянках — єхидна. Дуже рідко трапляється страус ему. В області багато змій і термітів. У річках живе багато крокодилів.

Східна гірська Австралія

До складу цієї області входять східне узбережжя Австралії і Східно-Австралійські гори смугою до 300 км завширшки.

Східно-Австралійські гори належать до верхньопалеозойських, тобто герцинських, структур, значною мірою пенепленізованих і піднятих дислокаціями неогенового періоду. Східні схили гір стрімкі, західні — пологі і поступово переходять у смугу горбастих передгір'їв. Отже, вздовж західної окраїни Австралійських Кордільєр тягнеться горбастий ландшафт різної ширини, так звані даунси.

В основі північної частини Східно-Австралійських гір лежать граніти і кристалічні сланці з олов'яними рудами, а також мезозойські пісковики і базальти. На цій ділянці, на захід від розчленованого і високого (до 1600 м) берегового гранітного поясу, простягається своєрідне широке плато, пересічене невисокими хребтами. Це плато на заході замикається невисоким Великим Вододільним хребтом, що доходить до широти Брісбена. Родючий річковий алювій цього району багатий на розсипне золото.

На порівняно невеликій віддалі від берега тягнеться Великий Бар'єрний риф —природний хвилеріз, що відокремлюється від материка широкою і неглибоко» протокою, яка теж має багато різних коралових споруд.

Ще далі на південь великого поширення набувають мезозойські пісковики й базальти. Саме тут поширені хребти із столовими поверхнями (1000—1600 м заввишки). Ця розчленована антропогеновою ерозією столова країна, круто обриваючись на сході, дає початок хребтам Ново-Англійському, Лівернул та ін.

Хребет Ліверпул круто обривається до поперечного грабена горбастої рівнини річки Хантер (Ньюкаслська депресія), складеної пермокарбонатними і тріасовими відкладами з потужними шарами кам'яного вугілля. На південь від Ньюкаслської депресії простягаються Голубі гори (висотою до — 1200 м), що за характером рельєфу являють собою дуже розсічені ерозією столові плато. У західній частині Голубих гір значно поширені силурійські вапняки, багаті на глибокі карстові печери.

На південь від Голубих гір знаходиться найвища частина Австралії — Австралійські Альпи — горст із середньою висотою 1500 м, складений товщею дуже дислокованих палеозойських відкладів і дуже розчленований ерозією. До складу Австралійських Альп входить, кілька гірських масивів. У гірському масиві Косцюшко вершина, що піднімається до 2234 м, є найвищою точкою всього материка. Високі частини Австралійських Альп були увінчані антропогеновими льодовиками, що залишили тут помітні сліди (кари і цирки, морени і невеликі льодовикові озера).

На схід від Голубих гір і Австралійських Альп залягають тріасові пісковики, що утворюють обривисті береги з мальовничими бухтами.

Південну частину Східно-Австралійських гір займають Вікторіанські Альпи, що складаються з пенепленізованих плато і невисоких гірських масивів.

Область надзвичайно багата на корисні копалини.

Східні узбережжя Австралії омиваються теплою Східно-Австралійською течією, яка істотно впливає на клімат східних окраїн материка. Клімат цієї області, крім її південних окраїн, пасатний, переважаючою повітряною масою якого в усі сезони є морське тропічне повітря. Особливо багато опадів приносить літній пасат, який підвищує відносну вологість повітря. Зимовий пасат відносно сухіший, приносить значно менше опадів, ніж літній. На узбережжях і приморських схилах випадає близько 1500 мм опадів, у внутрішніх частинах області — до 800 мм.

Значна різноманітність температур в області зумовлюється її великою протяжністю з півночі на південь, а також особливостями рельєфу. Середні температури липня на узбережжі коливаються від +21 до +9.3°; середні січневі температури становлять +2(5, +27° на півночі і близько + 19° на півдні. Мінімум температури в Мельбурні досягає —3°, максимум +44°.

На стік до Тихого океану припадає тільки 8% усієї площі материка. Річки, що стікають на схід,— короткі й багатоводні, часто для них характерні великий спад дна і значна порожистість. Найбільші річки східних окраїн материка — Бердекін, Кларенс, Фіцрой. На західних схилах гір беруть початок річки, які впадають у затоку Кариснтарія, річки, що прокладають собі шлях по внутрішніх рівнинах, набуваючи характеру кріків, а також і найбільші річки Австралії — Муррей і Дарлінг. Усі річки області дістають вологу від дощів, що випадають у горах.

Східна Австралія —найбагатша на ліс область. На півночі до складу флори домішуються численні елементи Малазії, а на півдні —антарктичні форми.

Вологотропічні ліси, багаті на ліани й епіфіти, займають на півночі дуже обмежені ділянки. Здебільшого прибережні ліси області відносять до типу вологих субтропічних лісів. На західних схилах вони набувають характеру паркового ландшафту.

Узбережжя і гірські схили до висоти 1000—1200 м вкриті багатоярусними лісами на червоноземних грунтах. У цих лісах, багатих на ліани, ростуть евкаліпти, деревовидні папороті, різні пальми, бобові, протейні та ін. У лісах на півдні області, на лісових буроземах, до поширених тут евкаліптів приєднується південний бук, утворюється підлісок з деревовидних папоротей. У горах висотою понад 1200 м росте низькорослий ліс, який з висоти 1600—1900 м змінюється субальпійським криволіссям і чагарниками (верес, миртові і т. ін.).

У гірських лісах збереглася типова лісова фауна Австралії — сумчасті, що живуть на деревах (цукрова білка, кускус і деревний кенгуру). Поблизу річок водиться качкопіс. У лісах багата орнітофауна.

Центральні рівнини простягаються між Східно-Австралійськими горами і Західним плато. Вони займають значний прогин у межах Австралійської платформи й складені міцною товщею мезозойських (юрських) і крейдових осадочних відкладів. На півдні й сході області є значні товщі палеогенових і антропогенових відкладів.

Північно-західна частина рівнин мас незначні висоти (від 100 до 200 м), а в районі озера Ейр лежить депресія на 12 м нижче від рівня моря. Південно-східна частина рівнин займає невисоку (близько 200 лі) алювіальну рівнину Муррею — Дарлінгу, що на сході переходить у трохи вищі даунси. В пониззях Муррею абсолютна висота рівнини опускається до 20 м.

Щодо умов клімату і рослинності вся область — перехідна від вологого східного узбережжя до аридних просторів Заходу. Для неї характерний континентальний і сухий клімат. Кількість опадів зменшується в напрямі з сходу на захід від 500 мм до 200 мм, а в районі озера Ейр випадає тільки 120 мм опадів. Тривалість сухого періоду дуже велика — від 200 днів до 250 в районі озера Ейр. Максимальна кількість опадів випадає влітку, а на півдні області —восени і частково навесні. З року в рік виявляється несталість кількості опадів.

Узимку температури на півночі становлять +18, +20°, на півдні +8, +10°, влітку по всій області +28, +29°. Взимку зрідка можливі морози до —5°, влітку жара нерідко доходить до +40°.

У північно-західній частині області багато періодичних водотоків — кріків, що стікають з гірських масивів і плато в напрямі до озера Ейр. Влітку бурхливі водогони кріків значно збільшують площу озера. Більшу частину року триває сухий період. Коли кріки пересихають, площа озера зменшується, більша частина його перетворюється на поверхню, вкриту кіркою солей.

Аналогічний режим мають розташовані на південь від озера Ейр озера Торренс, Герднер та ін.

У районі озера Ейр зрідка трапляються ділянки кам'янистої пустині, але найбільше поширені ландшафти піщаних дюн з червоного піску, що утворився внаслідок вивітрювання мезозойських, неогенових і палеогенових відкладів.

На південному сході області розвинена система річок Муррею—Дарлінгу, які мають постійні водотоки, проте характеризуються нерівномірним режимом і різкими змінами рівня. Особливо добре зрошуються верхів'я Дарлінгу і межиріччя Муррею — Муррамбіджі, де лежить невисока родюча рівнина Ріверіна з великою кількістю проток і рукавів, що в період розливів затоплюють значні площі й відкладають родючий алювій.

Головним джерелом водопостачання в області є артезіанські басейни. Значна площа належить до найбільшого в Австралії — Великого Артезіанського басейну. На півдні простягається артезіанський басейн Муррею — Дарлінгу.

На території області савани паркового ландшафту, де ростуть евкаліпти, акації і деревоподібні лілійні, що поступово переходять до різних типів скребу, а також до тропічних і субтропічних степів і, нарешті, до напівпустинь і навіть до справжніх пустинь. У міру просування на захід степи набувають ксероморфного напівпустинного характеру. Збільшуються ділянки, вкриті спініфексом. Уздовж русел кріків поширені галерейні евкаліптові ліси. Найпоширеніші грунти в області —каштанові й сіроземи.

Для ландшафтів трав'яних просторів характерний велетенський кенгуру і карликовий кенгуру уелобі. На рівнинах трапляються також вомбат, сумчастий борсук, єхидна і собака динго. На відкритих просторах блукають страуси ему групами від 3 до 5, с багато трав'яних папуг, зимородків. У заростях евкаліптів також багато папуг. На берегах водойм багато водяних птахів (лебеді, гуси, качки).

Найгустіше заселена людиною південно-східна частина області — найважливіший пшеничний район Австралії. В області дуже розвинене вівчарство.

Плато і гори Західної Австралії

На захід від Центральних рівнин лежить пенепленізоване Західне плато, більша частина якого складається :І докембрійських кристалічних порід, лише на сході плато поширені горизонтальні напластування палеозойських пісковиків. Середня висота плато 300—400 м.

На заході й північному заході до плато прилягає розчленована прибережна горбаста рівнина з заляганням палеогенових пісковиків. На півдні плато переходить у невисоку з пустинними ландшафтами рівнину Налларбор, де залягають на поверхні багаті на карстові явища палеогенові вапняки.

У східній частині плато високо піднімаються відокремлені один від одного широким грабеном горстові масиви Масгрейв і Макдоннелл. У западині між цими масивами є скупчення піску і лежить озеро Амадієс. Ці гори зазнають впливу інтенсивного вивітрювання в умовах сухого континентального клімату, тому складаються з дуже зруйнованих масивів, що мають гострі, нерідко химерні форми. Підніжжя гір і міжгірні западини густо завалені продуктами пустинної денудації — кам'янистими п а громадженнями і піщаними скупченнями.

У різних частинах плато трапляються залишкові невисокі хребти І окремі останцеві масиви.

Дуже багато на плато піщаних пустинь. У Великій пустині Вікторії і Великій Піщаній пустині простягаються ряди червонуватого кольору дюн до 30 м заввишки. Піски утворилися тут в результаті вивітрювання палеозойських пісковиків. На захід від Великої пустині Вікторії поширені пенепленізовані простори плато з різними продуктами вивітрювання на поверхні й численними западинами висохлих озер.

На захід від Великої Піщаної пустині поширені кристалічні горстові хребти (висотою до 1200 м), прорізані глибокими сухими долинами.

Західна половина області багата на розсипні й рудні родовища золота. Область належить до зони пустинного клімату континентальних пасатів.

Зима в області тепла, із середніми температурами від +11° на півдні до +18° на півночі. Іноді взимку вночі бувають морози до —6°. Добові коливання температури досить великі (35—40°). Річні коливання температури досягають 20°.

Середня температура влітку від +22° на півдні до +32 на північному Заході з максимумом близько +50°.

Опадів мало, здебільшого менш як 150 мм, тільки на окраїнах області до 300 мм. Більше опадів на східних схилах гірських масивів.

Та північні окраїни області іноді вторгається екваторіальний мусон, що може приносити опади. На півдні й заході опади приносяться взимку західними вітрами.

Влітку в області нерідко бувають жахливі пилові бурі, що називаються тут вілі-вілі.

Уся область лежить у зоні надто бідного зволоження. Більша частина її — безстічні простори. У внутрішніх частинах пустинь на значних просторах немає навіть кріків. В області, особливо в її південно-західній частині, багато солоних озер, що більшу частину року бувають без води І стають западинами, вкритими корою солі або в'язким мулом. Тільки теля злив вони на короткий час наповнюються водою. Ці численні озера, що є реліктовими басейнами, а також сухі річкові русла свідчать про існування вологішого клімату в недавньому геологічному минулому.

У внутрішніх частинах області поширений ландшафт справжніх пустіть. Для більшої частини території області характерні ландшафти напівпустинь із заростями спініфексу і скребу.

Ландшафт галофітних пустинь з кураями і кущами лободи поширений навколо озер, а також на рівнині Налларбор, що е сухим вапняковим плато з великою кількістю карстових лійок і тріщин.

На Ізологіших окраїнах до складу скребу подекуди входять чагарникові евкаліпти; зрідка трапляються тут розріджені евкаліптові ліси і навіть савани.

Південні масиви

Неогенові розломи сприяли утворенню улоговини грабена Торренса, що відокремлює Західне плато від Південних масивів. Складовими частинами цієї улоговини е затока Спенсера на півдні і грабен озера Торренс на півночі.

Середня висота вапнякового плато півострова Ейр —100—120 м. Значно вищий гранітний кряж Гоулер (до 470 м), розташований на півночі півострова Ейр.

Розташовані на схід від улоговини грабена Торренса нижньопалеозойські горстові Південні масиви складаються переважно з гранітів, гнейсів, а також з дислокованих товщ кембрійських порід (кварцитів і доломітів). До складу Південних масивів входять хребти Фліндерс і Лофті, або Аделаїда. Ці хребти мають висоту 800—900 м, в окремих місцях — понад 1000 м. Вони перетинаються міжгірними тектонічними долинами. Нижньопалеозойські складчасті структури поширюються і на острів Кенгуру. Південні масиви багаті на залізні руди, на родовища кольорових металів і уранової руди.

На півночі області е риси справжніх пустинних ландшафтів; на півдні — ландшафти, близькі до ландшафтів південних берегів Середземного моря. Середні липневі температури становлять +11, +15°, середня температура лютого +23, +24°. Опади приносяться переважно західними вітрами. До 70% річної кількості опадів випадає взимку. Кількість опадів в області зменшується із заходу на схід від 1000 до ГИК) мм. Аридність клімату зростає з півдня на північ. На півночі випадає до 300 мм опадів.

В області поширені каштанові грунти, на зволожених гірських схилах— лісові буроземи. Порівняно мало ландшафтів вічнозелених рідких лісів з жорстким листям, переважають зарості вічнозелених чагарників. Поширені породи дерев і чагарників — евкаліпти, акації і казуарини. За складом культурних рослин (маслина, виноградна лоза, цитрусові) область нагадує Середземномор'я. Фауна дуже бідна і не відзначається оригінальністю.

Південно - Західна область за природними умовами дуже подібна до Південних масивів. Область, що займає південно-західну окраїну Західного плато, складається з давніх докембрійських складчастих структур.

Па окраїнах вони утворюють підвищення у вигляді кристалічних масивів (Дарлінг, Стьерлінг до 1100 м) і круто обриваються до океану. Уздовж узбережжя простягається горбаста прибережна смуга, що складається з осадочних відкладів. Чимало прибережних піщаних дюн.

Клімат області нагадує клімат південних масивів, проте Південно-Західна область дістає більше опадів: на схилах, звернених до океану, випадає до 1000 мм, а на північ, в глиб країни,— тільки 500 мм. Зима тепла. Опади переважають узимку. Літо жарке і сухе. Отже, і в цій області опади розподіляються протягом року нерівномірно. В усі пори року сюди можуть вторгатися теплі повітряні маси з півночі і холодні — з півдня, які різко змінюють погоду.

Короткі річки (Блеквуд, Суон та ін.) з дощовим режимом живлення і значними коливаннями рівня протікають у глибоких долинах і спричиняють значне ерозійне розчленування хребта Дарлінг.

У приморській частині області, де випадає найбільше опадів і дощова зима змінюється сухим і жарким літом, поширені вічнозелені ліси склерофільного типу, евкаліптові ліси з деревами до 40—90 м заввишки. У цих лісах найбільше виявляється ендемізм австралійської флори. До складу підліска входять тут своєрідні деревоподібні лілійні, трав'яні дерева, що мають товстий стовбур і нагадують юки Каліфорнії і Мексіки, а також багато інших ендемічних чагарників (протейні, акації) і трав. Евкаліптові ліси в напрямі пустині розріджуються і переходять у сухе евкаліптове рідколісся дуже строкатого видового складу, в якому переважають протейні й бобові. В області багато заростей і вічнозелених чагарників.

Природні ліси області в багатьох місцях вирубані, і їх місце зайняли посіви пшениці, плодові сади і виноградники.

Острів Тасманія

Площа острова — 68 тис. кв. км. Острів материкового походження, відокремлюється від Австралії неглибокою Бассовою протокою 224 км завширшки.

Тасманія — відчленований від материка південний відрізок Східно-Австралійських гір. Вона належить до герцинської складчастості. Цоколь острова складається з гранітів, дислокованих кристалічних сланців і палеозойських порід. У неогеновий період тут значно піднялася суша, що супроводилось утворенням розломів і могутніми виливами діабазів і базальтів. Більшу частину острова займає пенепленізоване плато, увігнуте в центрі й підняте на окраїнах. На заході знаходиться найвища вершина острова — г. Осса (1617 м). На острові знайдено сліди антропогенового .(леденіння. Поширені на острові плато круто обриваються до узбереж. Недавні опускання суші зумовили утворення тут дуже розчленованих і багатих на бухти берегів ріасового типу.

Тасманія багата на мідні руди, руди олова, цинку, свинцю. На острові добувають також золото, срібло, платину, кам'яне вугілля.

Клімат острова морський, нагадує клімат південно-західної частини Великобританії. Тасманія перебуває під впливом постійних у помірних широтах західних вітрів і зв'язаних з ними циклонів. На невеликих висотах над рівнем моря середня температура липня +6, +8°, лютого +16, +18°. На острові випадає в середньому 1000 мм опадів на рік. Особливо багато їх дістає західний, навітряний, бік острова (місцями до 3000 мм, а в горах подекуди до 3500 мм). На сході острова місцями випадає 500 мм опадів. У горах взимку утворюється сніговий покрив. Відносна вологість повітря велика, особливо взимку (до 90%).

Рясні опади на острові сприяють утворенню (особливо на заході) густої сітки річок. Діяльність цих річок спричиняє значне ерозійне розчленування поверхні. Річки Тасманії повноводні й порожисті. У центральній частині острова багато невеликих озер, переважно льодовикового походження. Тасманія — своєрідна область, що відноситься до помірних широт південної півкулі. У ландшафтах острова переважають ліси, вони займають 2,8 млн. га. У лісах переважають евкаліпти з густим підліском з деревоподібних папоротей; ростуть також південний бук і еукрифія. По гірських схилах до евкаліптів домішуються численні хвойні: дакридіум, філокладус ромбоїдальний і атротаксис кипарисовидний.

Межа деревної рослинності лежить на висоті 1100м. Тут ліси змінюються чагарниками, а ще вище поширені альпійські луки.

Тваринний світ Тасманії близький до тваринного світу материка, проте на острові немає неотруйних змій і, через те, що тут немає динго, збереглись такі представники сумчастих хижаків, як сумчастий вовк і сумчастий диявол.