Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

За флористичним складом Північна Африка (до південної межі Сахари) належить до Голарктичної області, невелика південно-західна частина Африки — до Капської, а решта території материка — до Палеотропічної області.

Флора Північної Африки тісно зв'язана з флорою Південної Європи і Західної Азії. Набагато старіша флора Палеотропічної області, в складі якої налічується близько 900 ендемічних родів, що свідчить про значну самостійність її розвитку. Є також багато рослинних видів, наявність яких підтверджує зв'язки, що існували в геологічному минулому між Африкою та іншими материками південної півкулі.

У флорі материка налічується понад 40 тис. видів.

В Африці досить чітко виявляється широтна зональність грунтово-рослинного покриву, проте місцями ця зональність порушується через своєрідність геоморфологічних умов.

За Бернаром, ліси займають 19% загальної площі материка, трав'яні простори — 42%, райони з пустинною рослинністю —30%.

На узбережжях тропічної Африки місцями поширені мангрові ліси, особливо в районі дельти Нігеру.

У Західній і Центральній Африці велику територію займають вологі тропічні ліси. Вони простягаються через увесь материк від Сьєра-Леоне до Кенії і високих плато Уганди. Зона гвінейськоекваторіальних вологих тропічних лісів займає площу 218 млн. га, -л яких тільки 139 млн. га, або близько 60%, вкрито лісом, а решта території обробляється. В межах поширення лісів опадів буває від 1500 до 2000 мм і більше. Найбільш поширені тут латеритні ґрунти, багаті на окисли заліза і алюмінію.

Вологі тропічні ліси неоднорідні за складом: на 1 га тут від 50 до 90 нидів деревних порід і високих чагарників. У цих лісах багато ліан і епіфітів, пальм мало. У горах і вологих ущелинах окремими групами ростуть деревовидні папороті. Для деяких порід дерев характерна кауліфлорія — квіти і плоди ростуть безпосередньо на стовбурі. У багатьох дерев розвинені дошковидні і ходульні корені.

Ліси тут багатоярусні. До високих ярусів входять фікуси, олійна пальма, винна пальма, сейба, кола блискуча, що дає горіхи кола. До великих дерев належать також різні види червоного дерева — африканське махагоні, сипо та ін. Цінну деревину дають і такі дерева, як, аводире, хлорофора висока, окоуме, азобе, бубинга і чорне дерево.

Дуже поширена в цих лісах ліана ландольфія (каучуконосна деревовидна); зустрічається також ротанг.

В результаті діяльності людини площа під лісом зменшується. На місці вирубаних лісів з'являються плантації олійної пальми, дерева какао І каучуконосів; вирощують також банани, маніок, батат.

До зони вологих лісів з півночі і з півдня прилягають савани — найпоширеніші ландшафти Африки (займають понад 1/3 материка). Ближче до гілей простягаються савани з парковим ландшафтом. В міру віддалення від екватора вони змінюються «степом з деревами» і, нарешті, злаковими саванами.

Злакові савани бувають високотравні, типові й опустинені. Найхарактернішими ґрунтами саван і рідкостійнних лісів є червоно-бурі або червоні. У високотравних саванах випадає 1200—800 мм опадів, суха пора триває 4—5 місяців. Тут розвинений густий покрив високих злаків (слонова трава бородач і т. ін.). На фоні трав'яного покриву в санах підносяться «острівки» дерев і кущі. Поширені дерева з родини бобових, акації, баобаби, пальма дум, олійна пальма.

У типових саванах, де суха пора року триває 6 місяців і річна сума опадів становить 800—500 мм, на фоні суцільного злакового покриву митники до 1 м (бородач, темеда та ін.) піднімаються окремі дерева і гаї — щитні пальми, акації, баобаби, а в Південній Африці —також алое і різні молочайні. Уздовж річкових долин вузькими смугами простягаються галерейні ліси.

В опустинених саванах суха пора триває до 8—9 місяців, річна сума опадів становить 500—300 мм. Для саван цього типу характерні розріджений покрив дернинних злаків і значне поширення заростей чагарників, колючих і низькорослих дерев, переважно акацій.

Великі площі африканських саван розорані або використовуються під випас. Найпоширеніші культури в саванах — бавовник, земляний горіх, кукурудза, тютюн, сорго, рис. У саванах Африки часто бувають пожежі, які знищують трав'яний покрив і молоду поросль дерев та чагарників посушливі савани поступово переходять у напівпустині, для яких характерні значна сухість клімату протягом усього року, невелика кількість. опадів, а також різко виявлена ксерофітність рослинності й грунтів. У чагарниково-злакових напівпустинях північної півкулі на фоні розкиданих дернин жорстких багаторічних злаків трапляються зарості колючім чагарників і невеликих дерев (акації, тамарикси). У напівпустинях Південної Африки зустрічаються ділянки чагарникової злакової рослинності, проте для цієї зони характерніші сукулентні рослини (алое, молочаї), колючі подушкоподібні рослини, а також іриси, лілії, амариліси.

На півночі Африки від Атлантичного океану до Червоного моря і майже на 2000 км з півночі на південь простягається найбільша в світі пустиня Сахара, рослинність якої дуже бідна на види (близько 500) і розріджена. Грунти в пустині примітивні, скелетні, часто засолені.

Після випадкових дощів з'являється багато ефемерів. Уздовж ваді і на піщаних дюнах ростуть ксерофітні напівчагарники і чагарники (полин, зизифус, ретам, верблюжа колючка, тамарикс, акація). Для кам'янистого типу пустині тут характерні лишайники і колючі подушкоподібні напівчагарники. На засолених ділянках ростуть кураї і полин. Найхарактерніша рослина оазисів Сахари —фінікова пальма.

Для пустощі Наміб характерний релікт мезозойської флори — вельвічія, що має невисокий редьковидний стовбур з двома довгими (до 3 м) шкірястими листками. У нижній течії річки Оранжевої значно поширені сукуленти (мезембріантемуми, алое, молочайні); навесні є багато цибулинних і бульбоносних.

На північному заході материка вічнозелені жорстколисті ліси і чагарники вкривають навітряні схили берегових хребтів Атлаських гір. Вони починаються поясом маквісу (близьким за складом до південноєвроней-ського), під яким розвиваються коричневі грунти. Вище маквіс змінюється вічнозеленими (корковий дуб та ін.) і хвойними (атласький кедр) породами. Грунти схилів коричневі і гірсько-лісові бурі. У внутрішніх посушливих районах Атлаських гір розвинені напівпустині з дернин-ним злаком альфа і ксерофітними чагарниками.

На південному заході материка в межах Камської флористичної області поширені вічнозелені жорстколисті ліси і чагарники, багаті на ендемічні роди і види (протейні, вересові, пеларгонії і т. ін.). Тут росте багато трав'янистих рослин з родин лілійних, ірисових, амарилісових. На крайньому південному сході материка на червоноземах і жовтоземах поширені вологі субтропічні ліси, в яких ростуть: залізне дерево, жовте дерево, деревовидні папороті, панський гостролист, подокарпуси і гігантські трави (наприклад, стерліції).

Капська область — батьківщина багатьох декоративних рослин.

На сході острова Мадагаскару поширені вологі тропічні ліси. На заході їх змінюють савана і рідкостійпі ліси, а па плато південного заходу — сухі чагарники.

Абіссінський масив — важливий центр походження культурних рослин: звідси походять тверда пшениця, ячмінь, кофейне дерево та ін„ З африканських гілей походять олійна пальма, кола. Сухі савани с батьківщиною кавуна, рицини, сорго.

Африка — батьківщина деяких видів ямсу, земляного горіха, кунжуту, деяких видів фінікової пальми і бавовнику.

Тваринний світ Африки багатий і своєрідний. На материку є багато видів великих ссавців. Північна Африка, включаючи Сахару, за характером фауни належить до Середземноморської підобласті Палеарктики. Решта материка разом з островом Мадагаскаром належить до Ефіопської зоографічної області.

У Північній Африці поширені переважно середземноморські види , проте в південній частині Сахари трапляються деякі ефіопські види.

У країнах Атласу водиться безхвостий макак. У горах тут є шакали, вівера, хижак іхневмон, гірський баран, дикобраз; з птахів — кам'яна куріпка, чорний гриф, стерв'ятник, білоголовий сип. Дуже поширена тут яскраво-жовта канарка. На бідних пасовищах Північної Африки випасаються стада газелей і антилоп (бубал, мпідес). Вночі виходять із своїх лігвищ шукати здобичі шакали, смугасті гієни і своєрідна лисиця гірських пустинь — фенек. На окраїни пустині з саван заходять леви і африканський страус. Зрідка трапляються леопард, гепард і родоначальник нашого свійського кота — дикий нубійський кіт. Є багато гризунів (зайців, тушканчиків, піщанок). Сахару мужають центром розведення одногорбого верблюда.

Багато рептилій — ящірок (пустинний варан, гекони, шипохвіст) і змій [піщаний удав, різні гадюки, африканська кобра). У прирічкових зарослях і ріках водяться крокодили, черепахи. З птахів багато фламінго, пеліканів, лелек і чапель.

Великої шкоди населенню завдає сарана. Небезпечні для людей скорпіони і фаланги.

Ефіопська область дуже багата на ссавців, особливо копитних. Незчисленні стада їх пасуться в саванах. Ландшафтними тваринами саван є: зебри, жирафи, носороги (білий і чорний), слони та різні (близько 40 видів) антилопи, з яких особливо характерні антилопа гну, канни, куду, оленебик, водяний бик, карликові антилопи та ін. Жирафи і носороги трапляються рідко, — це майже вимерлі тварини. Значною мірою винищено слонів. Дедалі більше поширюються бегемоти, що живуть по берегах річок і озер у різних частинах материка.

Травоїдних тварин тут часто знищують численні хижаки, зокрема леви (берберійський і сенегальський). Леви знищують також домашню худобу. З хижаків у саванах живуть гієни, такали, леопарди, гепард, шакалкал і серваль; багато віверових.

У рівнинних і в гірських степах і саванах є багато мавп: справжні павіани, гелади, мандрили і гвереци.

З птахів дуже поширені в саванах грифи, що пожирають падло, страуси, рябки, турачі — великі птахи з великим твердим дзьобом, марабу, вінценосні журавлі. До ендеміків африканської орнітофауни належить: цесарки, пастушкові куріпки, китоголові чаплі, секретар — голінастий хижий птах на високих ногах з великим загнутим дзьобом, який знищує змій; деревні одуди, бананоїди. Біля водоймищ багато ібісів і чапель.

В Ефіопській області багато рептилій, зокрема варанів величезних розмірів, справжніх ящірок, яскравих агам, геконів, сцинків. Із змііі дуже поширені гадюки, водяться удави пітони (розмірами менші від індійських) і кобри, зокрема клеопатрова змія. Бокошийпні черепахи і крокодил належать до ендеміків. Значно поширені шпоркові й вузькорилі жаби, численні хамелеони.

Найхарактерніші представники ефіопської прісноводної іхтіофауни — двоякодишні риби (10 видів), два роди кистеперих риб, а також знаменитий електричний скат.

Дуже численні й різноманітні терміти, конічні споруди яких характерні для ландшафтів тропічної Африки, особливо саван. Поширені й винищувачі термітів: трубкозуб, панголін, земляний вовк.

У багатьох місцях тропічної Африки водиться муха цеце, укуси якої спричиняють сонну хворобу в людей і смертельну хворобу нагану в худоби.

Тваринний світ вологих тропічних лісів своєрідний, проте не такий багатий, як у саванах. У гілеях Африки водяться численні мавпи, зокрема шимпанзе і три види найбільшої із сучасних людиноподібних мавп — горили. В лісах багато також павіанів, мандрил, є і лемури.

Дуже своєрідною твариною гілей Африки є споріднена з жирафами окапі. Водяться також лісові антилопи, карликовий бегемот, водяний оленьок, кабани, буйволи. Найпоширенішими хижаками с леопарди, такали, дикі коти і вівери. Характерними гризунами е кистехвостий дикобраз і шипохвості летяги.

У гілеях Африки є кілька видів напуг. Особливо цікавий папуга жако — сірий з червоним хвостом. Дуже поширені тут птахи-носороги, бананоїди, лісові одуди, бджолоїдки, дрібні нектарниці й африканський павич. З рептилій численні тупорилі крокодили, з амфібій — різні жаби (волосата, щпоркова).

Фауна трав'янистих просторів Південної Африки бідна, проте тут е такі ендеміки, як довгоноги, сурикати, два роди антилоп (у тому числі строката невелика антилопа стрибун), кафрський буйвол, один вид зебри. Зовсім недавно тут були винищені такі зебри, як квага і буршелевий кінь. З хижих винищення загрожує левам, лисицям, камам, земляному вовку, кільком видам вівер. Багато берегових гієн. До ендемічних належать комахоїди золотокроти і птах довгохвоста нектарниця. Поширені рябки і дрохви.

Фауна Мадагаскару має типовий острівний характер. Своєрідність цієї фауни полягає в наявності великої кількості ендемічних видів (лемури, тенреки — з комахоїдів, пастушкові куріпки, примітивні вівери). На Мадагаскарі немає справжніх мавп, вищих хижаків і отруйних змій.

Протягом останніх десятиріч фауна Африки дуже збідніла, особливо материка. Дику фауну оберігають тепер у багатьох національних парках, найбільшими з яких, в: Крюгера (ПАР), Упемба (Народна а Конго), Ніоколо-Коба (Сенегал), Найробі (Кенія), Мерчісон-Фосл (Уганда). На особливу увагу заслуговує національний парк Серенгеті (Танзанія), що займає площу 12 тис. кв. км. Цей парк простягається від озера Вікторія до великого кратера Нгоронгоро. Тут водиться багато копитних: антилоп гну, жирафів, зебр, газелей, слонів і носорогів. Є багато страусів, водяться леви, гієни та інші хижаки.

В Африці живе 319 мли. чоловік (1967 р.). Середня густота населення становить 9 чол. на 1 кв.

На більшій частині Африки густота населення становить від 2 до 10 чол, на 1 кв. км. Найменша густота в пустинних областях материка — в Сахарі, Калахарі і Наміб, де в середньому припадає 1 чол. на 1 кв. км. Рідко населені й вологі тропічні ліси. Значно більша густота населення в саваннах, на північній і південній окраїнах материка, в Ефіопії. Зростає густота населення в районах розвитку гірничої промисловості. Однак найгустіше населена долина Нілу; тут місцями припадає близько 600 чол. На 1км. кв.

97% населення Африки становлять її корінні жителі, які належать до двох великих рас: негроїдної і європеоїдної.

Корінне населення країн Північної Африки належить до європеоїдної раси, точніше —до середземноморської раси (раси другого порядку). Характерними ознаками представників цієї раси є світлий колір шкіри, середній зріст (від 165 до 170 см), чорне волосся, темні очі, доліхомезокефальний череп. У минулому Північну Африку населяли бербери, яких завоювали араби. Часто населення деяких країн Північної Африки називають, «маврами». Під цим поняттям слід розуміти і берберів, і арабів, які з ними зміталися. Європеоїдний тип поширений також на території Сахари. Тут живуть туареги, які належать до південної групи берберів. Населення Північної Африки займається землеробством. Незначна частина берберо-арабського населення (бедуїни) займається скотарством.

Основну частину (2/3) корінного населення Африканського материка становлять народи, що входять до складу великої екваторіальної негро-австралоїдної раси. Негроїдний тип сформувався в умовах жаркого клімату. Пристосовуючись до цих умов, організм людини набув таких ознак, як темний колір шкіри, кучеряве волосся та ін. Характерними ознаками негроїдної раси є також широкий ніс з низьким переніссям, товсті губи і виявлений прогнатизм. Серед негроїдів к найвищі і найнижчі на зріст люди на Землі.

Найтемніший колір шкіри серед негроїдів мають жителі Сенегалу (волофи), Гвінеї і верхів'їв Нілу (нілоти). Негроїдні народи Східної і Південної Африки мають порівняно світліший колір шкіри.

У межах негроїдної антропологічної групи виділяли суданський тип народів і тип банту, які відрізняються мовами. Проте виявилось, що поширення мов не збігається з поширенням певного фізичного типу. Найпоширеніша в антропології така класифікація типів негроїдної раси. В області Західного Судану розрізняють три групи: сенегальську (тин волофи), нігерійську (тип мандпнг), чадську (тип хауга); в області Центрального Судану —дві групи: сахарську (тин сара), нільську (тип динка); в області Верхньої Гвінеї і Західної Тропічної Африки (басейну Конго і Огове) — лісовий тип; в області Східної і Південно-Східної Африки — кафрський тип.

Негроїдні народи Африки стоять на різних ступенях розвитку матеріальної культури і суспільного ладу. Європейська колонізація надовго затримала їх культурний і економічний розпиток. Займаються вони переважно мотичним землеробством, частково поєднуючи його із скотарством. Певне значення має також полювання і рибальство.

Панування імперіалістів в Африці затримувало закономірний процес формування націй з народів негроїдної групи. Національно-визвольна боротьба проти колоніалізму триває і тріщатиме до остаточного визволення всіх пригноблених народів Африки. 1! Африці вже є 41 незалежна держава, де живе 244 млн. корінних жителів.

За антропологічними ознаками від негрів відрізняються пігмеї. Вони значно нижчі за негрів (середній зріст пігмеїв дорівнює 141—142 см), трохи світліші (шкіра їх іноді мас. жовтуватий або червонуватий відтінок), мають розвинутіший волосяний покрив па обличчі. Пігмеї належать до негрильської раси, яка входить до складу великої негроїдної раси. Ці люди перебувають на низькому ступені розпитку. Воші ведуть напівкочове життя, добувають собі засоби до існування полюванням стрілами і луком та збиранням рослин.

В Африці безперервно змішуються раси, особливо на межах расових зон.

Проміжним між негроїдними і європеоїдними антропологічними типами; є ефіопський тип, до якого належать народи Північно-Східної Африки (амхара, тигре, гурагс, галла, сомалі, динакіль, біджа і т. ін.). С думка, що ефіопську расу не можна розглядати як результат змішування європеоїдної і негроїдної рас, що ефіопська раса могла утворитися внаслідок відокремлення в далекому минулому однієї з форм негро-австралоїдної риси і розвитку цієї форми в бік зменшення прогнатизму і ширини носа.

Корінне населення Південної Африки, зокрема бушмени і готтентоти, належить до окремої південноафриканської, або койсанської (бушменської), раси. За деякими ознаками бушмени і готтентоти близькі до негроїдів (кучеряве волосся і широкий ніс). Проте в них частково виявляються ознаки і монголоїдного тину: світло-коричнева шкіра, монгольська складка піка, значно тонші губи, ніж у негроїдів, широке плоске обличчя. Монголоїдні ознаки цих народів, очевидно, свідчать про їх спорідненість з антропологічними типами Азії.

В Африці виділяють такі найголовніші мовні сім'ї: 1) семіто-хамітську, 2) суданську, 3) банту, 4) манде (мандинго), 5) пілотську, 6) мальгашську.

До семіто-хамітської сім'ї мов належать: семітська, до складу якої входить арабська мова і деякі мови Ефіопії (амхара, тигре та ін.), кушитські мови, якими розмовляють народи північно-східної частини Африки (агау, беджа, сахо, афар, динакіль, сомалі, гала і т. ін.), староєгипетськаІ і коптська мови, берберські мови, мови чадської групи (або групи хауса).

У північній частині Африки найбільше поширена арабська мова. Нею розмовляють близько 40 млн. чоловік (усе арабсько-берберське населення, м І акож негроїдне населення деяких країн). Після арабської за поширенням іде мова хауса, що також належить до семіто-хамітської групи. Ця мова поширена у внутрішніх районах Судану, в Північній Нігерії та прилеглих неї областях. Нею розмовляють близько 15 млн. чоловік.

Мовами суданської сім'ї мов спілкуються близько 50 млн. чоловік. До цієї сім'ї мов належать численні маловивчені підгрупи мов: нільсько-чадська, нільсько-екваторіальна, нільсько-ефіонська. Найважливіші уланські мови —багірмі, азанде та ін. Народи, що розмовляють цими мовами, проживають та території Центрального і Східного Судану.

У центральній і південній частинах Африканського материка най більш поширені мови сім'ї банту, якими говорять понад 60 млн. чоловік. Усі мови банту дуже подібні мін; собою; вони мають однакову граматичну дону і єдиний основний словниковий фонд. За Доком, усі мови банту о.І на поділити на сім груп: а) мови північно-західної області (район Камеруну); б) мови північних областей (район Міжозер'я); в) мови басейну Середньої і нижньої течії Конго; г) мови центральної частини Південноїі Африки; д) мови східної області (територія Танганьїки і північної частини Мозамбіку), до яких входить також дуже поширена на сході материка мова суахілі з її діалектами, що с офіціальною мовою Танзаньїки, Кенії, Уганди і Ньясаленду; е) південно-східні мови банту мови Південно-Західної Африки (гереро, мбунду, амбо).

До сім'ї мов манде належить населення, що проживає у верхів'ях Нігеру і Сенегалу та на гвінейському узбережжі. Цими мовами користується близько 22 млн. чоловік. Поширеними мовами манде є акан, еве,бакве та ін.

Населення верхів'я Нілу (Судану, Кенії, Північної Танзанії) розмовляє пілотськими мовами. Ця сім'я мов поділяється на південно-західну і південно-східну групи.

В Південній Африці поширені койсанські мови готтентотів і бушменів. Ними розмовляють великі групи населення Танганьїки. Найхарактернішою особливістю мов є наявність особливих цмокаючих звуків.

Населення Мадагаскару (мальгаші) належить до монголоїдної раси, розмовляє воно мальгаською мовою, що входить до малайсько-полінезійської сім'ї мов, в її межах — до західної групи індонезійських мов.

Нещадна експлуатація з боку колонізаторів прирікала корінне населення Африки на голод і вимирання. Шкільного навчання не було. Ще 10 років тому 90% жителів Африки були неписьменними. Населення не діставало належної медичної допомоги. Часто поширювалися епідемії, від голоду гинуло багато людей. Корінне населення зазнавало жорстокого гноблення й експлуатації і фактично було перетворене на рабів.

Національно-визвольні революції завдали нищівного удару по колоніальному режиму в Африці. Молоді країни Африки, що завоювали собі незалежність, впевнено будують своє незалежне майбутнє. Будуються промислові підприємства, школи і інститути, житлові будинки і гідротехнічні споруди. Розроблено плани економічного і культурного розвитку молодих держав; готуються національні кадри.

У народів Африки є лише один шлях до ліквідації вікової відсталості. Цей шлях — остаточне визволення від колоніального рабства, завоювання цілковитої незалежності.

За характером ландшафтів усю Африку можна поділити на чотири частини: 1) Північна Африка, де найбільше поширені пустині, напівпустині, савани, а на крайньому північному заході — сухі субтропіки; 2) Центральна Африка, де переважають ландшафти гілей і найбільш вологих саван; 3) Східна Африка, де поширені переважно ландшафти саван, часто високо піднятих над рівнем моря; 4) Південна Африка, на території якої переважають здебільшого ландшафти безлісих просторів напівпустинно-степового типу, з південного сходу прилягають ділянки вологих субтропіків, з південного заходу—сухих субтропіків. До Південної Африки належать також тропічні ландшафти острова Мадагаскару.

До Північної Африки належать такі фізико-географічні області: Атласька, Сахара і Судан.

Атласька область є перехідною від субтропіків Середземномор'я до Інших ландшафтів Сахари. Атлаські країни іноді називають «Малою Африкою». За природними умовами вони нагадують південну частину Піренейського півострова. Країни Атласу часто об'єднують під назвою Магріб.

Майже всю територію області займають Атлаські гори, що є продовженням андалузько-апеннінських складчастих споруд, які причленилися до Африки. Атлаські гори поділяються на дві вітки: північну, до складу якої входять хребти Ер-Ріф на заході і Тель-Атлас —на сході, і ніндон-н) складу якої входять відносно давніші хребти: Високий Атлас, Північний Атлас та ін. Між цими двома рядами хребтів знаходиться система внутрішніх плато і рівнин, які уступами піднімаються від узбеки океану на схід (Марокканська Месета і Високі плато, до 1000 м пінки). Ніби перехідним ступенем від Марокканської Месети до жиго Атласу є Середній Атлас, західну частину якого виповнюють н;;ові сильно закарстовані плато. Найвища вершина Високого Атласу всієї області — згаслий вулкан Джебель-Тубкаль (4165 м). На південь від Високого Атласу, що належить до герцинських складчастих структур, піднімається масивний хребет Антиатлас, що розглядається як піднята окраїна платформи.

У неогеновий період в Атлаських горах відбувались інтенсивні рухи вертикального характеру, внаслідок чого утворились окремі хребти. І гір Атласу й тепер характерні активні сейсмічні процеси (в 1960 р. І я великий землетрус в м. Агадир у Марокко).

Внаслідок інтенсивного вивітрювання в горах Атласу в підніжжях гірських масивів скупчується уламковий матеріал. Велике ерозійне розчленування рельєфу області пояснюють тим, що в минулому тут був вологіший клімат.

В області є величезні поклади фосфоритів і значні родовища залізних руд.

Велика розчленованість рельєфу Атлаських гір зумовлює значну різноманітність клімату.

Клімат Атласької області сухий, субтропічний, з наростанням аридності в напрямі з півночі на південь і з заходу на схід. Середземномор'ї клімат характерний для узбережжя Атлантичного океану і Середземного моря. Літо тут жарке і сухе, зима м'яка і волога; опади приносяться взимку західними вітрами. Середні температури зимових місяців становлять від + 12 до + 15", літні температури підвищуються з заходу на схід від 24 до + 27". Середня річна температура — від + 18 до +19. Річна кількість опадів становить в Алжірі 760мм, Тунісі — 400мм, Сфаксі —200 мм. Влітку з гір часто дме сухий феноподібний вітер —сироко, що зумовлює значне підвищення температури.

Клімат внутрішніх частин області холодніший, континентальний і сухий, подібний до малоазіатського. Так, область Високих плато дістає від 270 до 470 мм опадів. Взимку часто випадає сніг. Ще менше опадів дістають південні і південно-східні окраїни Атласу, на які впливають сухі вітри Сахари.

Річкова мережа області дуже бідна. Постійні водотоки існують тільки на північно-західній і північній окраїнах області. В періоди дощів, а також навесні, коли тане сніг у горах, річки дуже розливаються, і тоді проявляється їх інтенсивна ерозійна й акумулятивна діяльність. Літом річки міліють, а у внутрішніх районах і в Тунісі пересихають, набуваючи ознак ваді. Більшість ваді внутрішніх районів прямують до безстічних солоних озер-шотів, які протягом більшої частини року залишаються сухими.

В Атлаській області в напрямі з півночі на південь рослинні зони змінюються в такій послідовності: маквіс, середземноморські гірські ліси, сухі степи, напівпустині, пустині.

В узбережній смузі на коричневих грунтах розвинуті вічнозелені зарості маквісу, які виникли, очевидно, на місці знищених лісів. До складу маквісу входять: філірея, карликова пальма, чист, верес, фісташка і лавр, який утворює місцями густі зарості. Тут є багато маслин, цитрусових і виноградної лози.

На гірських схилах маквіс змінюється лісовим поясом з характерними для нього бурими грунтами. У лісах перснажаг. кам'яний дуб і алепська сосна.

Найтиповіший представник лісів Атлаських країн — корковий дуб; під ним зайнято понад 800 тис. га. Ліси коркового дуба поширені не по узбережжях, а у вологіших районах по схилах Атласу до висоти 1300 м.

На гірських схилах на висоті від 1300 до 2100 м подекуди поширений ендемічний вид кедра ; у кедрових лісах підлісок утворюється тисом і гостролистом. Верхня межа лісу лежить на висоті 2500—2700 м.

Високі плато з їх шотами за характером ландшафтів можна віднести до сухих степів і напівпустинь. Тут поширені грунти типу сіроземів, часто засолені. На плато ростуть невеликі деревця ююби; місцями трапляються: ферула — гігантське зонтичне, карликова пальма, акації, окремі фісташкові дерева і кущі тамариксу. Найхарактернішою рослиною Високих плато є жорсткий злак альфа, з якого виготовляють високоякісний папір. Щорічний експорт альфи становить близько 2500 тис. ц. Поряд з альфою часто росте полин. Усі шоти оточені кільцем солончакової рослинності .

Рослинність південних схилів Атласу, звернених до Сахари, характеризується значною ксерофітністю. Нижче на зміну алепській сосні приходять поодинокі тамарикси, полин та різні сукуленти.

У Тунісі з півночі на південь зони культурних рослин змінюються в такому порядку: 1) виноград, 2) маслина і 3) фінікова пальма.

У тваринному світі Атласької області багато видів і середземноморських, і африканських.

В густих лісах та ущелинах живе безхвоста макака. В області багато різних гризунів (зайці, тушканчики); водиться невелика травоїдна тварина даман —перехідна форма між гризунами і копитними. Поширені такі хижаки, як шакали, гієни, вівери, дикі коти, їхневмон, або фараонова миша.

Дуже багата фауна птахів: соколи, грифи, гірська куріпка та ін. На І"'!»-! ах водоймищ водиться фламінго.

В Атлаській області багато плазунів, особливо ящірок і змій; є наземні черепахи. З комах особливо поширена сарана, що дуже шкодить сільському господарству.

Найбільша в світі пустиня Сахара займає значну частину Північної Афішки, простягаючись від Атлантичного океану до Червоного моря і від Іп Іпіжжя Атлаських гір і Середземноморського узбережжя до лінії Нуакшот – Уалата — на північ від Томбукту — на північ від оз. Чад — трохи на південь від Хартума на Нілі. Ця пустиня має в західній частині ширину до 1500 км, на сході — до 2000 км. Площа її — близько 7 млн. кв. км.

Сахара займає північну частішу Африканської платформи. Місцями докембрійський фундамент виходить на поверхню, утворюючи високі нагір'я. Утворений цей фундамент переважно гнейсами, кристалічними сланцями, гранітами і кварцитами. Найчастіше кристалічні породи перекриті потужними товщами горизонтальних осадочних відкладів палеозою, мезозою і кайнозою (пісковики, вапняки і т. ін.).

Рельєф Сахари створювався в результаті інтенсивних процесів вивітрювання протягом багатьох геологічних періодів, тектонічних порушень, а також активного вулканізму. Виходи на поверхню давніх інтрузій мають, вигляд куполоподібних височин. Для районів поширення потужної товщі осадочних відкладів характерним о рельєф столових і куестових н 1.1 ні І залишкових гір.

У рельєфі Сахари переважають рівнини висотою 300—400 м. На західнім І пікнічній окраїнах Сахари є зниження до 200 м. Зниження типу Ін п ІРСС.ІІІ простягаються на півночі Лівії і біля підніжжя Атласу. Найбільша Каттара лежить на 133 м нижче від рівня моря. Такі западини вважають утворами тектонічного походження, а дехто — суфозійно-карстовими утворами.

У рельєфі Сахари простягаються найвищі її частини — високі нагір'я і плато. У горах Тібесті ще недавно відбувалася інтенсивна вулканічна мім и.пісгі,. Тут виникли великі вулканічні конуси і гігантські кальдери. Кратер Емі-Куссі — найвища вершина всієї Сахари — має діаметр 12 км. Тусіді прориваються фумароли. Найвища частина плато Ахаггару — Атакор являє собою базальтову плиту. У районах поширення базальтових товщ часто розвивається так званий «базальтовий карст». У найпосушливіших місцях гірських масивів Тібесті і Ахаггару поширений своєрідний місячний ландшафт.

Рельєф моноклінальної структури з добре виявленими куестовими уступами характерний для плато Тассілін-Анджєр, плато Тадемайт, плоскогір'я Докебель-Бані (що прилягає до Антиатласу).

Розташовані між Червоним морем і Нілом Аравійська і Нубійська пустині являють собою столові плато до 2000 м заввишки. На кристалічному фундаменті тут залягають потужні товщі мезозойських пісковиків, що зазнали інтенсивного ерозійного розчленування у вологішу епоху минулого — так званий плювіальний період, коли утворювався і куестовий рельєф деяких частин Сахари.

Для рельєфу Сахари дуже характерні численні сухі долини — ваді, що утворилися в плювіальний період. Ваді беруть початок у горах. У плювіальний період в цих долинах протікали річки, які не доходили до океану й утворювали великі конуси виносу. Ваді Сахари по кілька років бувають без паводків, а коли в них після випадкових дощів на короткий час з'являється вода, вона не заповнює русло на всю його довжину. Сахара безстічна, тому розвиток ЇЇ рельєфу не зв'язаний із загальноземним базисом ерозії — рівнем океану.

У Сахарі значні площі займають кам'янисті й щебенюваті пустині. Кам'янисті пустині тут називаються гамадами. Часто це безладне й химерне нагромадження каміння і уламків значного розміру, а також ребристого великого щебеню.

Великі площі в Сахарі займають реги. Рег — це піщана рівнина, здебільшого вкрита гравієм або відшліфованою галькою. Реги поширені в найбільш пустинних районах. Кожна гамада мас ділянки регів. У Східній Сахарі реги називаються серирами.

Дуже інтенсивне в Сахарі не тільки фізичне, а й хімічне вивітрювання. Висхідні течії розчинів спричиняються до утворення на багатьох ділянках Сахари, особливо на її окраїнах, гіпсової, вапняної і залізистої кори, а також захисної кори пустині, або «пустинного загару». Дуже інтенсивна в Сахарі також діяльність вітру.

Понад 1 млн. кв. км площі займають у Сахарі піщані дюнні скупчення, або ерги. Пісок скупчується, як правило, між куестовими плато, в замкнутих улоговинах. Найбільші скупчення пісків Сахари — у Лівійській пустині, де вони займають понад 200 000 кв. км. Висота окремих дюн з твердим ядром тут досягає 300 ж, висота дюн без твердого ядра — 100 м і менше. Швидкість переміщення лівійських дюн 15—16 м за рік.

Найбільші масиви пісків у Сахарі являють собою перевіяний вітром антропогеновий алювій. У плювіальний період піски були намиті водами системи антропогенових ваді у великі депресії, що оточують височини, з яких стікали річки. Проте не можна твердити, що всі без винятку ерги утворені річковим алювієм.

Північно-східні пасати несуть пил, піднятий над пустинею, на захід, у відкритий океан. Уздовж берега утворюється зона сахарських пилових туманів. Пил сахарського походження безперервно падає в море, він вкриває тонким шаром навіть палуби кораблів.

Пустиня багата на нафту і газ, на залізні, марганцеві і мідні руди, а також на сіль.

Сахара належить до пустинь пасатної зони, з теплою зимою. Клімат Сахари, за Кеппеном, — це клімат фінікової пальми.

Основною причиною, що зумовила утворення пустині, є те, що Сахара розташована в області суто пасатної циркуляції. Північно-східна пасатна течія — це маси дуже сухого континентального тропічного повітря. Клімат Сахари континентальний, опади випадають нерегулярно. У внутрішніх районах пустині опади — випадкове явище, яке навіть не щороку повторюється.

У Сахарі випадає менш як 100 мм опадів на рік. Величезна територія І внутрішньої Сахари площею близько 3 млн. кв. км дістає менше як 25 мм опадів на рік. Стійкіший характер мають опади на окраїнах Сахари. На південній окраїні вони випадають узимку у зв'язку з циклонічною діяльністю на полярному фронті. На північній окраїні незначна кількість опадів буває влітку, що пояснюється впливом згасаючого екваторіального мусону.

Відносна вологість атмосфери низька, в середньому становить близько 30%; у квітні вона спадає до 15%, а в окремі дні — до 1%. При такій сухості повітря можуть тріскатися губи, нігті і шкіра на тілі людини. ІІовітря насичене пилом. У жаркі дні часто утворюються міражі. Хмарами її, у Сахарі дуже мала, місцями становить 14 — 17%. У центральній частині Сахари знаходиться світовий максимум випаровуваності — близько 5000 мм.

Плітку над Сахарою іноді створюються атмосферні депресії, які зумовлюють великої сили піщані бурі, що називаються самумом у Лівії, Алжирі й хамсином — в ОАР.

Сахара — країна сонця. Клімат її характеризується надзвичайно високими літніми температурами, — вдень температура може досягати +50" І вище. Найвищу температуру +56,3" зареєстровано в Ін-Салахі (на південь від плато Тадемаіт). Грунт нагрівається до 60 — 70°. Добові коливання температури в Сахарі дуже великі (до 40°), що пов'язано з денною інсоляцією. І нічним випромінюванням. Внаслідок різких добових змін холоду І нила дуже енергійно руйнуються гірські породи. «Сонце в пустині, — говорять араби, — змушує кричати навіть каміння». Заморозки в горах регулярні (в Ахаггарі на висоті 1400 м можливі зниження температури до -6°, в горах Тібесті на висоті 2000 м. — нижче — 10"). Навіть на рівнинах іноді бувають нічні заморозки. Річні коливання температури — від 20 до 25°. У Центральній Сахарі середня липнева температура доходить до 38°, середня січнева +12". На клімат Приатлантичної Сахари н: холодна Канарська течія. Тут відносна вологість повітря висока, випадають тумани і роси, зменшуються добові й річні коливання температури; випаровування у 7—8 раз менше, ніж у Центральній Сахарі; опадів випадає дуже мало.

У зниженнях під пісками залягають великі запаси ґрунтових вод. Північна Сахара дуже багата на артезіанські води.

Сахару перетинає єдина річка — Ніл, яку вважають найбільшим оазисом пустині.

У Сахарі налічують близько 500 вадів рослин. Тут поширені рослини ксерофітного типу, які добре пристосувалися до тривалих засух.

На півночі Сахари простягається сахарсько-степова перехідна зона. Тут степ з альфою і полином переходить у .справжню пустиню, де ростуть злаки дрінн , нсі ) і сахарський представник лободових — хад. На пісках зрідка трапляються дрібні чагарникові: арта, ретам, ефедра. На кам'янистих ділянках ростуть ююба, сумах, джедарі, шуброк. Каміння часто вкрите лишайниками. На засолених грунтах ростуть низькорослі рослини: гетафа, дамрана і аскафа.

У Сахарі є пригнічені форми дерев, але нема лісів. Групи дерев зустрічаються лише в глибоких долинах і руслах ваді — тальха , тамарикс.

На південній окраїні Сахари простягається сахарсько-сахельська зона. Тут за межами ваді трапляються зарості чагарників і деяких жорстких злаків; розвивається рослинність сухих саван я переважанням сахарських елементів флори.

Найбагатша рослинність — в оазисах Сахари. Найважливіша рослина оазисів — фінікова пальма — основне джерело існування населення. Немає цієї пальми тільки в гірських масивах, де відносно холодна зима, а також у Приатлантичній зоні, де дужо велика відносна вологість повітря. В оазисах Сахари налічується близько 20 мли. дерев фінікової пальми. Під захистом фінікових пальм вирощують фруктові дерева (цитрусові, інжир, персики та ін.), а також висівають хлібні злаки.

Фауна Сахари через несприятливі життєві умови бідна. В горах водяться муфлон і даман, в ергах — антилопа адакс. Газелі поширені далеко не скрізь. Поблизу населених пунктів багато гієн і шакалів. За межами оазисів трапляється фенек, багато гризунів, ящірок, змій, павуків і комах.

За ландшафтом усю Сахару можна поділити на 4 підобласті Північну, Центральну, Південну і Приатлантичну.

Судан

На південь від Сахари між Атлантичним океаном на заході й Абіссінським нагір'ям на сході простягається Судан. В ландшафтах Судану переважають савани; це перехідна територія між тропічними пустинями і гілеями Верхньої Гвінеї.

За умовами рельєфу слабкохвилясте плато Судану (від 400 до 600 м заввишки) є перехідною територією від Сахари до вищих плоскогір'їв Східної Африки. Найважливішою особливістю одноманітного рельєфу є чергування плоских великих улоговин, заповнених товщами осадочних відкладів, з виступами докембрійського фундаменту, які складаються із ступінчастих плоских височин і гірських масивів. У басейні Сенегалу і Гамбії лежить низовина Сенегамбія, до якої з південного сходу прилягає Північно-Гвінейська височина, найвища частина якої Фута-Джаллон, досягає 1366 м. На північний схід від неї простягається Західно-Суданське плато, на поверхні якого залягають потужні товщі пісковиків, розчленовані ерозією на ізольовані столові височини. Велику площу займає улоговина середньої течії Нігеру. Значна частина її затоплюється під час розливів річки. На схід від цієї улоговини знаходиться кристалічний масив плато Баучі (понад 2000 м). Масиви Фута-Джаллон і Баучі — класичні приклади останців денудації.

Ще далі на схід знаходиться улоговина озера Чад (на висоті 240 м), центральна частина якої зайнята мілководною, безстічною водоймою. Кода цього озера прісна, тому припускають, що існує підземний стік до впадини Боделе (висота над рівнем моря 155 м), на місці якої в минулому Існувало озеро.

Улоговина озера Чад з півдня облямована відрогами Камеруну, на сході її простягається вододільне кристалічне плато Дарфур (до 3000 м), за яким знаходиться плоска заболочена улоговина Білого Нілу, більша частина якої затоплюється під час розливів Нілу.

В улоговинах Центрального і Східного Судану середні температури теплих місяців становлять +30, +35°. Середньомісячна температура взимку рідко спадає нижче від +21°. Річні коливання температури — під 8 до 11°.

Область Судану простягається на південь від пустині, де починається постійний сезон дощів. По всій території області кількість опадів і тривалість сезону дощів збільшується в напрямі з півночі на південь. На півночі Судану вологий літній сезон триває 2 місяці; річна кількість опадів тут не перевищує 300 мм. Там, де опадів буває близько 640 мм, тягнеться суха савана — с а х е л ь. На південь від сахелю, де опадів буває від СІЛО до 1500 мм, лежить власне Судан, тобто савана, вкрита високою травою і деревами. Сезон дощів у Судані триває в середньому 6—7 місяців, на півдні —до 10 місяців. Опади приносить південно-західний екваторіальний мусон. Значення опадів зменшується тим, що вони бувають улітку, під час максимуму випаровування. Зима в Судані суха. У цей час із Сахари дме гарячий сухий вітер — харматан, від якого трава сохне, дерева скидають листя, зменшується відносна вологість повітря, нижче від 25%, часто бувають пожежі. Річки Судану живляться літніми дощовими водами.

Найбільша річка на заході Судану — Нігер, який під час повеней наливає западину, що лежить на захід і південь від Томбукту і називається внутрішньою дельтою Нігеру. З усіх річок Африки, що не мають виходу до моря, найдовша річка Шарі, яка тече до болотистої місцевості, що оточує озеро Чад. Низовий басейн цієї річки заболочений, дельта — це переважно болота або трясовини, що поросли очеретом.

У Судані вздовж течії Білого Нілу і його приток великі простори заболочені. Тут місцями утворився шар болотної рослинності до 3 м завтовшки, який, мов губка, вбирає в себе річкову воду, а потім віддає її на стік і випаровування. На цих ділянках річки утворюється безліч плавучих острівців очерету і папірусу, що заважають судноплавству. Часто над поверхнею води підноситься на 4—4,5 м дерево амбач, а подекуди амбач утворює справжні ліси. Це дерево дуже легко і міцне. Населення споруджує з нього плоти.

Перехідною смугою між південними окраїнами Сахари і Судану є сахель. Тут панують акація і пальма дум. З півночі на південь тамарикс змінюється тут камедним деревом, тальхою, аферпапе і заростями мімозових. У зоні сахелкі великі площі займають безлісі простори, що поросли злаками і хадом. У напрямі на південь кількість дерев поступово збільшується. З культурних рослин на заході поширені арахіс і просо, на сході — бавовник. У цій смузі без штучного зрошення землеробство неможливе.

На південь від сахелю простягається власне суданська грунтово-рослинна зона, в якій поширений ландшафт справжніх або чистих саван. На фоні багатого трав'яного покриву трапляються окремі дерева, групи дерев, на півдні — навіть гаї, а вздовж річкових долин — галерейні ліси. Дерева в саванах мають невеликі розміри, крона їх звичайно зонтиковидна (акації, мімози). Поширені баобаб, деревовидні молочаї, пальма дум, віялова пальма, дерево карите, або олійне дерево, дерево кола, сейба і т. ін.

На берегах озера Чад ростуть очерет, папірус, подекуди дикий рис. Тваринний світ цих просторів дуже багатий: водяться слони, носороги, бегемоти, а також карликові антилопи, які живляться рибою. В озері є ламантини. Надзвичайно багата орнітофауна.

Найкраще зберігся тваринний світ Центрального Судану. Незліченними стадами пасуться тут копитні, переважно антилопи; багато даманів, шакалів, гієн і фенеків. Трапляється леопард, значно рідше — лев. Найнебезпечніші серед ссавців — дрібні гієни, що збираються зграями на кілька сотень голів і нападають не тільки на людину, а й на левів, слонів, носорогів і бегемотів.