Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т



бет26/26
Дата19.06.2016
өлшемі9.63 Mb.
#147614
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26
Півострів Індокитай

На півдні півострова, в басейні річки Меконг, залягає вкритий товщами морських лагунних і континентальних наносів давній кристалічний масив, оточений на сході і на заході мезозойськими складчастими спорудами, а на північно-західній окраїні — палеогеновими і неогеновими структурами. У неогені й протягом антропогенового періоду Індокитай зазнав загального склепінного підняття великого масштабу (особливо на півночі). Це підняття супроводилося розломами і скидами, посилило ерозійну і акумулятивну діяльність на півострові. В рельєфі Індокитаю переважають гірські хребти меридіонального простягання, між якими на півночі розташовані досить великі нагір'я, а на півдні — алювіальні низовини.

Західну окраїну півострова займає система Араканських гір (Аракап-Йома), що складається з паралельних хребтів (з найвищою вершиною Вікторія, 3053 м), які продовжуються на Андаманські, Нікобарські острови і далі на південь. На схід від Аракан-Йома знаходиться алювіальна низовина річки Іраваді, що прорізується поздовжнім хребтом Пегу-Йома (до 800 м). На схід від цього хребта лежить низовина річки Сіттанг. Іраваді й Сіттанг утворюють спільну дельту великого розміру.

На півночі Індокитаю знаходиться генетично зв'язане із Сіно-Тібет-ськими складчастими структурами Шанське нагір'я. Це складчастобрилове нагір'я із залишками пенепленізованих поверхонь у верхній частині, прорізане молодими тектонічними і ерозійними долинами. Найбільшої висоти Шанське нагір'я досягає в східній частині (до 2000—2500 лі). На південь від нього відходять дуже розчленовані хребти, що простягаються і на півострів Малакка, де найвища гора Тахан досягає 2190 м. Уздовж узбережжя Південно-Китайського моря простягається третя меридіональна вісь Індокитаю — Аннамський хребет (середня висота 2000 м), який на півночі зливається з Шанським нагір'ям. Аннамськіїй хребет круто обривається в бік Швденно-Китайського моря, а на заході має пологі схили. На півночі Демократичної Республіки В'єтнам простягається дуже розчленоване скидами і глибокими річковими долинами високе нагір'я, в межах якого знаходиться найвища вершина Індокитаю (Фан-Сі-Паи — 3143 лі). Найбільшими річковими долинами цього району є густо заселені долини річок Червоної та її притоки Чорної.

Гірські хребти Індокитаю складені гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями, пісковиками, вулканічними породами, а також вапняками (місцями закарстованими). У нижній течії Меконгу простягається Камбоджійська низовина, у басейні Менаму — Менамська низовина — найгустіше заселена частина Індокитаю. Дуже родючі прорізані численними рукавами і каналами дельти річок Меконг і Менам.

Неогенові відклади центральної зони Бірми багаті на нафту. У тріасових відкладах Північного В'єтнаму є досить великі родовища кам'яного вугілля. Шанське нагір'я багате на свинцево-цинкові руди. Численні олов'яні її вольфрамові родовища зосереджені в центральній зоні гір, яка належить до олов'яного поясу Східної Азії.

Північно-східна частина півострова багата па вольфрамові, олов'яні, цинкові й срібні руди. У багатьох районах півострова (Аннамський хребет та ін.) добувають корінне і розсипне золото. Північна Бірма (район Могока) і Камбоджа багаті на сапфіри й рубіни

На більшій частині Індокитаю переважає клімат екваторіальних мусонів. Південна частина півострова Малакка мас екваторіальний клімат. Північно-східна його частина взимку перебуває під впливом континентальних мас повітря, що спричиняють значні зниження температури. Середня січнева температура в Ханої +16,4°. На південь від 15° пн. ш. континентальні повітряні маси не заходять і середні січневі температури тут перевищують +21° (Рангун +23,7а, Сайгон +25,6°, Сінгапур +25,7°), У теплий період року, коли дме екваторіальний мусон, температури на півострові високі (середні температури найтеплішого місяця + 28, + 29а, в Ханої + 28,8а, Рангуні + 29,4°, у Сайгоні + 29,1а, в Сінгапурі + 27,5°). Більше вологи приносить літній південно-західний мусон з Індійського океану. Тому західна частина півострова значно вологіша, ніж східна. У східній частині переважають зимові опади, що приносяться північно-східним мусоном, який збагачується на вологу, проносячись над морем. Найбільше опадів (понад3000мм нарік) дістають Араканське узбережжя і Танассерім. На більшій частині східного узбережжя півострова випадає 1500—2000 мм, а у внутрішніх низовинних районах Таїланду і Бірми місцями випадає менше як 1000 мм. Внаслідок великої розчленованості рельєфу Індокитаю волога розподіляється дуже нерівномірно. Гірські хребти виступають у ролі природних конденсаторів вологи. В цілому Індокитай дістає значно більше опадів, ніж Індостан.

Річки Індокитаю численні. Усі великі річки тут характеризуються мусонним режимом. Вони беруть початок у Гімалайсько-Тібетському гірському вузлі. У верхів'ях і середніх течіях вони бистрі, протікають у глибоких каньйоноподібних долинах і мають численні пороги. Нижні течії річок спокійні, бо пролягають по великих алювіальних рівнинах. Тут річки розливаються на рукави й утворюють великі дельти. Річки переносять дуже багато завислого матеріалу. Стік Меконгу регулюється озером Тон-ле-Сап. На алювіальних рівнинах і в дельтах Індокитаю зосереджене численне населення і розташовані найбільші міста півострова. За характером флори Індокитай належить до надзвичайно багатої на види Малезійської підобласті. Середня лісистість Індокитаю досягає 50%1, проте лісів більше на заході півострова (у Бірмі ліси займають 58% усієї площі, в Таїланді — 63, в Лаосі — 60%).

На плоских берегах, що затоплюються під час припливів, розвинена мангрова рослинність (пальма ніпа, ризофори, авіценії та ін.). Далі від узбережжя вона переходить у затоплюваний прибережний ліс, для якого характерні казуарини, пандануси і кокосова пальма.

На рівнинах і гірських схилах до 750 м поширені багатоярусні вічнозелені вологотропічні ліси, для яких характерні диптерокарпові, червоне і рожеве дерева, різні пальми, бамбуки, деревовидні папороті, рододендрони. У цих лісах багато епіфітів і деревних порід з дошкоподібними коренями.

Значно поширені на півострові тропічні мішані листопадні, або мусонні, ліси. Найважливішою породою в них є тикове дерево. Бірма займає перше місце в світі за насадженнями тикового дерева. У цих лісах росте дерево сейба. Ліан значно менше, дерев з дошкоподібними коренями майже немає. Місцями ліси переходять у савани.

Для середньогірських лісів характерні породи субтропічного і помірного поясів (дуб, каштан, магнолії, лаврові та ін.). На більших висотах трапляється хвойне дерево (Роаосагрнн), а ще вище місцями поширені гірські соснові ліси (Рітшз МЬавуа та ін.).

На півострові культивують рис, бавовник, цукрову тростину, гевею, банани, батат, маїс, кокосову пальму, перець, чайний кущ, кофейне дерево, ананаси та ін.1

За характером фауни Індокитай належить до Індо-Малайської зоогеографічної області. З мавп характерні гібони і макаки, з ссавців — тигри, носороги, слони, малайські й чорні ведмеді, олені, кабани. Численні й різноманітні птахи: папуги, павичі, фазани, банківські кури. Багато змій, черепах, крокодилів.

Малайський архіпелаг (Індонезія)

До складу області, що є найбільшим у світі скупченням островів, в ходять Великі Зондські острови (Суматра, Ява, Калімантан, Суланесі), Малі Зондські (Балі, Ломбок, Сумбава, Сумба, Флорес, Тімор та іп.),

Молуккські острови і о. Церам. Іноді до Малайського архіпелагу відносять і Філіппінські острови. Малайський архіпелаг займає близько 2 млн. кв. км. Більша частина його лежить між 6° пн. ш. і 10° пд. ш.

На території Малайського архіпелагу сходяться два відгалуження молодих геосинклінальних зон Азії — неогенові складчасті структури широтного і меридіонального напряму. Одно з відгалужень є продовженням гірських споруд Західного Індокитаю, Андаманських і Нікобарських островів і проходить через Суматру, Яву, Малі Зондські острови, Церам і Буру. Для зовнішніх частин цієї смуги характерна інтенсивна вулканічна діяльність. Друге відгалуження, що прямує з півночі на Філішіінські острови і східну частину Сулавесі, супроводиться глибоководними океанічними западинами (моря Банда, Целебеського моря, центральної частини моря Флорес та ін.).

Для східної частини архіпелагу характерні велике горизонтальне і і вертикальне розчленування, значна рухомість земної кори, що виявляється в інтенсивній вулканічній і сейсмічній діяльності. Мало розвинена вулканічна і сейсмічна діяльність між цими двома відгалуженнями молодих геосинклінальних зон, де залягають продовження відносно старіших складчастих структур центрального Індокитаю. До цієї, стійкішої, частини архіпелагу належать острови Калімантан, Банка, Біллітон, східна, низовинна, частина Суматри, північно-західна частина Сулавесі й розташовані на заході області неглибокі моря, що входять до складу континентальної платформи і утворилися в результаті опускань суші в післяльодовиковий час. Острови Малайського архіпелагу здебільшого материкового походження. Це залишки того континентального моста, яким ще в палеогеновому періоді сполучались Азія і Австралія. Багато дрібних острівців архіпелагу •— вулканічного і коралового походження. Особливо багато коралових островів на сході області.

Рельєф островів переважно гірський. Дуже поширені складчасто-бри-лові хребти, роздроблені новітньою тектонікою і ерозійною діяльністю на окремі масиви. Деякі з масивів і високих вершин архіпелагу — вулканічного походження. До гірських масивів місцями прилягають низовини типу алювіальних рівнин або рівнин, складених продуктами вулканічних вибухів.

Острів Суматра (434,5 тис. кв. км) за рельєфом поділяють на дві поздовжні частини: потужний молодий гірський хребет на заході й великі низовинні простори на сході. Гірський хребет розчленований зоною розломів і грабенів на два паралельних пасма. На хребті є багато конусів згаслих вулканів і 12 діючих. Найактивніший з них — Керінчі (3800 м). У горах значні площі припадають на вулканічні плоскогір'я. На захід від Суматри простягаються молоді складчасті споруди островів Ментавай. Східну частину Суматри займає велика заболочена алювіальна низовина. Ближче до гірського хребта простягається перехідна смуга горбастих передгір'їв.

Острів Ява (132 тис. кв. км) — один з центрів інтенсивного сучасного вулканізму. На неогеновій складчастій основі сформувалися окремі І»ул-кани і групи їх, які місцями утворили гірські пасма, що чергуються з вулканічними нагір'ями і улоговинами, заповненими продуктами вулканічних вибухів. Тут є до 136 вулканів, з яких 28 — діючі. Найвища вершина Яви — діючий вулкан Семеру (3676 м). На острові є гарячі сірчисті джерела. На півночі острова простягається алювіальна рівнина.

У Зондській протоці височить острівний вулкан И'ракатау, відомий грандіозним вибухом у 1883 р., від якого була знищена більша частина острова. У 1927—1929 рр. в результаті підводного вибуху утворився новий острів Анак-Кракатау. Останній вибух Кракатау стався в 1952 р.

Для Малих Зондських і Молуккських островів характерна значна розчленованість рельєфу. З недавніми розломами тут зв'язані згаслі й діючі вулкани.

Острів Сулавесі (188 тис. кв. км) має сліди недавніх великих розломів, скидів і підняттів. Скидова тектоніка зумовила різке розчленування контурів острова, утворення лопатевих берегів і відсутність значних приморських низовин, — стрімкі схили часто круто обриваються до моря. Уздовж скидових ліній місцями є вулкани. Східна частина острова молодша від західної. Найвища вершина •— г. Рантемаріо (3455 лі).

Найбільший острів архіпелагу — Калімантан (734 тис. кв. км). Він мало розчленований, складається з давніших складчастих структур і по має сучасного вулканізму. Вершина брилового нагір'я, що перетинає «стрів,— г. Кінабалу (4101 м) — найвища вершина архіпелагу. На окраїнах острова прорізані річками великі, подекуди заболочені, низовини чергуються з горбастими плато і відрогами середньовисотних гір.

Область особливо багата на нафту й олово. Найбільші нафтові родовища є на Суматрі, Яві й Калімантані. На архіпелазі закінчується олов'яний пояс Східної Азії. Великі жильні й розсипні родовища олов'яних руд є на островах Банка, Біллітон, Сінкеп, Церам та іп. Олово часто залягає разом з вольфрамом, слюдою і топазом, в родовища залізних! марганцевих руд, бокситів. З продуктами неогенового і сучасного вулканізму зв'язані родовища золота. У хребті Мсратус на Калімантані знайдені корінні родовища алмазів.

Більша частина області лежить у межах екваторіальної кліматичної зони, де переважає екваторіальне морське тропічне повітря. Для області характерна висока вологість повітря (відносна вологість 80% і навіті, більше), а також рівномірно високі температури протягом року. Середні місячні температури на низовинах і до висоти 700—800 м над рівнем моря становлять +25, +27°. Сезонні коливання температури не перевищують 1—2°. Добові коливання температури досягають 8—11°. Навіть на висоті 1735 м (на Яві) середня місячна температура не опускається нижче від 16°. Проте на цій висоті бувають заморозки до —2°.

Середня річна сума опадів в області дуже велика — 2000—3000 лім, лише на сході випадає менше як 2000 мм.

Узимку в північній півкулі дме північно-східний мусон. З Тихого океану цей мусон приносить багато вологи в східну частину Калімантану і східну Суматру. Решта островів у цей час перебуває під впливом північно-західного вологого мусону. Улітку в північній півкулі на більшу частину островів Індонезії впливають південно-східні вітри, що дмуть від берегів Австралії і створюють суху пору року в південно-східній частині архіпелагу. На північ від екватора в цей час діс південно-західний мусон. Отже, особливо багато опадів дістають західні частини островів (Пема-ланг на Яві дістає 6829 мм). У напрямі на схід кількість опадів зменшується (на заході Суматри — понад 3500 мм, на сході подекуди 1500—2000 мм; на заході Яви в південній частині узбережжя — 3240 мм, а на сході — 1800 мм).

На островах надзвичайно густа річкова сітка. Річки здебільшого невеликі, але багатоводні протягом усього року, переносять дуже багато завислого матеріалу. Найбільші річки на Калімантані (Капуас, Баріто) і на Суматрі (Джамбі, Мусі, Індрагірі). У верхніх течіях річки мають гірський характер, багаті на водну енергію. В пониззях вони течуть по заболочених низовинах у широких долинах, поділяються на численні рукави і після великих злив затоплюють чималі простори. Використовуються для зрошення і судноплавства.

На островах поширені червоноземні грунти і латерити. Особливо родючі грунти на вивітрених вулканічних лавах і туфах.

Для рослинності області характерні: велика кількість видів, значний ендемізм і своєрідність. На островах переважають вологі тропічні ліси — найдавніша на землі рослинна формація, яка збереглася тут у мало зміненому вигляді з неогенового періоду і частково збагатилася на африканські й австралійські форми.

Місцями вздовж моря розвинута мангрова рослинність, до складу якої входять в узбережній смузі ризофори, авіценії, бругієри, а далі від моря — пальми ніпа і нібонго.

З усіх країн Південно-Східної Азії Індонезія найбагатша на ліс. Вологі тропічні ліси займають тут великі простори — незатоплені низовини і гірські схили до висоти 1500 м. У лісах налічується до 11 ярусів. Верхній ярус утворюють дерева-гіганти (до 70 м заввишки): фікуси, різні диптерокарпові, мімозові, расамали, мангустан, хлібне дерево, дур'ян, деревовидні папороті, різні пальми (кокосова, корифа, арекова, або бетель-на, сагова, борасус). Нижчі яруси утворюють пандануси, банани, бамбуки. Численні ліани і пальми ротанг обвивають дерева і роблять ліс непрохідним. У цих лісах багато епіфітів.

На висоті від 1500 до 3000 м проходить пояс гірського вологого лісу, де переважають хвойні (подокарпові, сосна Ріїшз тегіснзіі та ін.), суо-тропічні рослини і рослини помірного клімату — вічнозелені дуби, лаврові, каштани, клени, рододендрони. До складу епіфітів входять мохи і папороті. Вище від 3000 ж дерева стають низькорослими, а вище від 3500,й ліс переходить у чагарникові зарості. З трав тут поширені жовтці, фіалки, валеріани, айстри, примули, генціани, осоки та ін. На сході Яви поширені листопадні тикові ліси, а вище від 2000 м — гаї гірських казуариІІ. Для острова Тімор характерні гаї з евкаліптів і казуарин. Значно поширені тут, як і на інших островах, малайський очерет аланг-аланг. На островах місцями є гаї залізного, ебенового і сандалового дерев. З культурних рослин значно поширені кокосові, сагові й цукрові пальми, хлібне дерево, гевея, кофейне дерево, какао, банани, цукрова тростина, рис, тютюн, бавовник, на острові Ява — хінне дерево, а на Молуккських островах—багато рослин, які дають прянощі (гвоздичне і коричне дерева, мускатний горіх, імбір, перцеве дерево).

Тваринний світ області пристосувався до життя в лісах. На Суматрі й Калімантані водиться орангутанг, на Суматрі і Яві — гібони. На островах с також тонкотілі мавпи, чорні макаки та ін., з напівмавп є товстий лорі і довгоп'ят. З хижих характерні леопард, тигр, малайський ведмідь, вівери, з копитних —дикі бики, тапіри, кабани, олені, свині, дуже рідко трапляються носороги і слони. Фауна птахів винятково багата (птахи-носороги, папуги, нектарки, голуби та ін.). Дуже багато змій (пітон, кобра та ін.), рептилій (крокодили, варани та ін.), черепах.

Фліппінські острови

До складу Філіппінських островів належать понад 7100 островів, з яких найбільші — Лусон (105,6 тис. кв. км), Мінданао (94,6 тис. кв. км), Самар, Негрос, Палаван, Панай, Міндоро та ін. Площа всіх островів становить 299,7 тис. кв. км. Острови відокремлюються один від одного протоками і внутрішніми морями.

Філіппінські острови належать до неогенової геосинклінальної області Східної Азії і характеризуються значним горизонтальним і вертикальним розчленуванням. Зручних природних гаваней небагато (затоки Субік, Манільська). У межах області багато коралових рифів, невеликих островів, мілин, що заважають судноплавству.

Понад 3/4 всієї поверхні архіпелагу займають дуже розчленовані гори, що виникли в результаті глибоких підняттів і роздроблень вирівняних неогенових складок. Значні площі на островах припадають на плато і горбисті передгір'я. Гори простягаються здебільшого в меридіональному напрямі. Найбільшої висоти досягають Центральні Корділмои на Лусоні (г. Пулог, 2928 м). Уздовж ліній розломів піднімаються вулкани. Багато згаслих і 12 конусів діючих вулканів. Найвищі з них — А по (2965 м) на Мінданао і Майон (2421 м) на Лусоні. Між хребтами і масивами, а також уздовж узбережжя поширені низовини, найбільші з яких — Центральна і Кагали (на острові Лусон) та Агусан (на острові Мінданао). На островах дуже часто бувають землетруси.

Найбільше поширені на островах мезозойські й неогенові пісковики, конгломерати і сланці. Поширені також вулканічні породи (андезити,' базальти, вулканічні туфи). Подекуди виходять на поверхню граніти,'

гнейси І кристалічні сланці, з якими зв язані родовища залізних руд і кольорових металів.

Для Філіппінських островів характерний клімат екваторіальних мусонів. Узимку переважають північно-східні пасати, а влітку —південно-західний екваторіальний мусон. Наприкінці літа і восени нерідко утворюються тайфуни, що приносять багато опадів (до 1000 мм протягом доби) і завдають великих руйнувань. Сезонна зміна вітрів не спричиняє різких змін погоди, оскільки вітри, що переважають узимку і влітку,, приносять вологу. Протягом усього року стоїть жарка волога погода (+25, +27°). Річна кількість опадів значною мірою залежить від експозиції схилів. Максимум опадів на західних узбережжях випадає влітку, на сході —взимку. На окраїнах островів випадає 2000—4000 мм опадів на рік (у Манілі — 2027 мм, в Легаспі — 3350 мм).

За характером флори Філіппінські острови належать до Малайської острівної нідобласті. Тут є понад 10 тис. видів, з яких близько 6096 ендемічних. Ліси займають близько 70/6 всієї площі архіпелагу.

Уздовж морських берегів розвинуті густі вічнозелені мангрові ліси (ризофори, авіценії, бругісри, соиерація та ін.). На заболочених прибережних ділянках поширені зарості пальми ніпа, на сухих узбережжях — гаї кокосових пальм.

Високостовбурні (до 40—50 м) диптерокарпові ліси становлять 75/6 усіх лісів архіпелагу. У східній частині вічнозелені, на заході —листопадні .



У поясі 400—900 м поширені мішані ліси з диптерокарпових і вічно-зелеяих дубів. Вище від 900 м основні породи — субтропічні й широколисті (вічнозелені дуби, мирти, клени). У поясі 1000—1500 м ростуть соснові ліси, які мають велике товарне значення. Вище від 1200 м поширені зарості чагарників, а на висоті понад 1500 м чагарники стають основною формацією. З культурних рослин на архіпелазі найбільше значення мають рис, цукрова тростина, каучуконоси, кокосова пальма, банан, абака, що дас цінне волокно (манільські коноплі), та ін.

Архіпелаг належить до Філіппінської підобласті Індо-Малайської зоогеографічної області. Для нього характерні такі тварини, як макаки, довгоп'ят, шерстокрил, яванський оленьок. Дуже багато кажанів, серед яких є крилани, або летючі собаки (розмах крил 1,5 м). Водиться хижий птах мавпоїд, який полює на макак. На островах є смітні кури і австралійський вид какаду. Численні черепахи, крокодили, змії. У прилеглих до архіпелагу морях багато цінних промислових риб і молюсків.

Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет