Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т



бет21/26
Дата19.06.2016
өлшемі9.63 Mb.
#147614
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Азія дуже багата на різні корисні копалини.

На кам'яне вугілля багаті пермські відклади в областях палеозойської складчастості, а також крейдові і юрські відклади міжгірних прогинів в областях мезозойської складчастості. Найбільші родовища кам'яного вугілля зосереджені на сході Китаю, на острові Тайвань, на півострові Корея і на Японських островах. Є також значні родовища його в Індостані, Індокитаї, Індонезії і Малій Азії.

Азія дуже багата на нафту. Великі родовища її залягають у межах платформи (родовища Північно-Західного Китаю). Ще більше нафти знайдено в міжгірних і крайових прогинах неогенових гірських споруд (Месопотамська низовина, узбережжя і острови Персидської затоки, окраїни Іранського нагір'я). Є нафта також на Індостані, в Бірмі, на островах Малайського архіпелагу і Японських островах.

Значні поклади залізних руд зв'язані з поширенням докембрійських кристалічних порід (на півострові Індостан, на півдні Північно-Східного Китаю, на півострові ПІаньдун, на півночі півострова Корея). У басейні річки Янцзи значні поклади залізних руд зв'язані з інтрузіями часів мезозойського складкоутворення.

Індостан багатий на марганцеву руду і хроміти. Зона мезозойських складчастих споруд багата на кольорові метали. На південь від річки Янцзи є великі родовища олова, вольфраму, сурми. На олово багаті також півострів Малакка і деякі дрібні острови Індонезії (Банка, Белатунг).

Значні родовища поліметалів поширені в Китаї, Японії, на Індокитаї, Індостані й Малій Азії.

У багатьох місцях зарубіжної Азії трапляється золото. Найбільші родовища його в Північно-Східному Китаї на півострові Корея, в Японії, на Індостані і на островах Малайського архіпелагу.

Коштовні камені (алмази, рубіни, ізумруди, сапфіри, топази, бірюза) є на півострові Індостан, острові Цейлон, у Бірмі, Ірані, у горах Куньлунь (нефрит).

Родовища графіту виявлені на острові Цейлон, на Індостані, а також в Японії.

У багатьох місцях зарубіжної Азії добувають сіль, зокрема в соло-йих озерах Малої Азії, на Іранському нагір'ї, з морської води на узбережжях Китаю. Значні поклади солей містяться в міоценових і кембрійських відкладах Іранського нагір'я і Соляного кряжа Індії, а також в юрських відкладах Індокитаю.

КЛІМАТ

На клімат Азії впливають такі фактори: географічне положення, її масивність і великі розміри, наявність великих ділянок суші на захід і південний захід від Азії, сусідство океанів, зокрема теплих вод Індійського і Тихого океанів, холодних вод Охотського і Берингового морів, а також Північного Льодовитого океану. Рельєф зумовлює значні кліматичні контрасти між її масивним центром і порівняно розчленованими окраїнами.

У центральній частині Азії, захищеній від океану високими горами, формуються маси континентального повітря. Тут винятково континентальний клімат, з найбільшими в світі амплітудами температур.

Для західної і центральної частин Азії характерна значна аридність кліматичних умов.

На східній і південній окраїнах Азії відбувається мусонна циркуляція: влітку тут переважають океанічні повітряні маси, взимку — континентальні. Висока стіна Гімалаїв заважає проникненню тропічних океанічних мас на північ і континентальних мас помірних широт на південь.

Узимку в результаті охолодження материка і загальної атмосферної циркуляції у внутрішніх частинах Азії утворюється Центральноазіатський, або Монголо-Сибірський, максимум. Від нього повітряні маси пересуваються на схід і південний схід як сухий і холодний континентальний мусон. На півдні Азії його напрям збігається з напрямом північно-східного пасату. Взимку на території Азії дуже мало опадів. Лише на західних субтропічних окраїнах Азії з'являються ознаки середземноморського клімату: тут випадають зимові дощі, що приносяться західними вітрами з Атлантики. В Аравії взимку дуже сухе повітря, що пояснюється впливом субтропічного баричного максимуму. Острови Малайського архіпелагу взимку дістають багато опадів.



Для більшої частини Азії взимку характерне значне охолодження. На півночі зарубіжної Азії, в Монголії, середні січневі температури досягають від -40° до —5°. Дуже низька для цієї широти середня січнева температура в Шанхаї (+5°). Навіть у Гуанчжоу, розташованому на північному тропіку, де середня січнева температура +10°, можливі спади температури нижче від 0°, може випадати сніг. Середні січневі температури в Малій Азії — від +2 до +10°; на південних півостровах Азії +15, +20°, а на островах Індонезії — понад +25°.

Влітку материк дуже нагрівається, і над більшою його частиною утворюється значна область зниженого тиску, центр якої припадає на Афганістан і басейн р. Інду. Відповідно до літніх умов розподілу тиску повітряні маси з океанів переміщуються в напрямі до внутрішніх частин Азії, утворюючи систему літніх вологих мусонів. Південно-східні окраїни Азії влітку перебувають під впливом південно-східних вологих мусонів, які можна розглядати як втягнений областю низького тиску північно-східний пасат. На Індокитаї, Індостані й південно-західній частині Аравії влітку діють вологі південно-західні екваторіальні мусони —перетворені південно-східні пасати південної півкулі.

Відгороджені горами від літніх мусонів простори Центральної Азії, а також західні частини материка влітку залишаються сухими.

У зарубіжній Азії всюди, за винятком високогірних районів, спостерігаються високі літні температури. Високі вони і в замкнених западинах Центральної Азії. У ПІвденно-Західній Азії (Аравія, Месопотамія, Іран, Західний Пакистан) середні липневі температури перевищують +30°, а місцями +34°. В Індонезії і в південних частинах Індокитаю та Індостану середні липневі температури — від +26 до +28°, на східній окраїні Азії — до +25°. Для центральних частин Азії характерні дуже великі добові коливання температур.

Опади на території Азії випадають дуже нерівномірно. Надзвичайно багато їх на південному сході: в Індонезії й Індокитаї від 1500 до 3000 мм, а подекуди й більше. Багата на опади західна гірська окраїна Індостану! Найбільше їх (до 13 000 мм) у Черрапунджі — на Шиллонгському масиві, розташованому коло підніжжя східних Гімалаїв. В умовах субтропічного клімату в Південному Китаї і Японії річна сума опадів перевищує 1000 мм. Майже вся Західна Азія, а також Центральна Азія — посушливі території з дуже обмеженою кількістю опадів; тут на великих просторах їх випадає менше як 200 мм на рік.

У зарубіжній Азії виділяють такі типи кліматів.

Екваторіальний клімат, рівний, жаркий і вологий. Протягом усього року тут позначається вилив екваторіальних повітряних мас. Цей клімат поширений на островах Індонезії, на півдні Малакки і Цейлону. Переважають ландшафти густих вічнозелених вологих тропічних лісів.

Субекваторіальний клімат, або клімат екваторіальних мусонів, з літніми дощами і відносно сухою зимою. Найвищі температури спостерігаються тут у травні, перед початком екваторіальних мусонів. Цей клімат поширений на Філіппінських островах, півостровах Індостан та Індокитай і прилеглих до них з півночі Індо-Гангській низовині й Південно-Східному Китаї. У ландшафтах цієї області поширені ліси, що на сухий сезон скидають листя і частково вічнозелені.

Клімат тропічно-континентальний. Цілий рік тут переважає сухе тропічне повітря. Опадів дуже мало. Цей тип клімату поширений на Аравійському півострові, в південній частині Ірану і басейні Нижнього Інду. Тут переважають ландшафти тропічних пустинь.

Середземноморський клімат з жарким, сухим літом і відносно м'якою дощовою зимою. У цій області в напрямі на схід зростають континентальність і посушливість клімату. Сюди належать: півострів Мала Азія, узбережжя Середземного моря на південь від Малої Азії і Месопотамська низовина.

Високогірний сухий континентальний клімат з прохолодним літом і суворою зимою (клімат Тібетського нагір'я). Дуже великі добові коливання температури. Переважають ландшафти кам'янистих пустинь і напівпустинь.

Континентальний посушливий клімат з жарким літом і відносно холодною зимою. До цієї області належать: басейн середньої течії річки Хуанхе, південна частина Гобі, плоскогір'я Бейшань, басейн Таріму і більша частина Іранського нагір'я. Опадів менше як 200 мм; на заході області максимум їх припадає на зимовий період, на сході — на літо. Значно поширені пустині.

Різко континентальний напівпустинно-пустинний клімат з дуже суворими й сухими зимами і жарким літом. Річна кількість опадів тут менша від 200 мм і припадає головним чином на літні місяці. До цієї області належать Монголія і Північно-Західний Китай.

Субтропічний мусонний вологий клімат характерний для південної частини Східного Китаю і більшої частини Японських островів. Влітку мусони з Тихого океану приносять опади і зумовлюють дуже високу відносну вологість повітря. Взимку переважає континентальність помірних широт. Для ландшафтів характерні вічнозелені (твердолисті) ліси, частково широколисті листопадні ліси.

Помірний мусонний клімат характерний для Північно-Східного й Північного Китаю, півночі півострова Кореї і острова Хонсю та для острова Хоккайдо. Взимку тут дмуть континентальні мусони, з морозами і сухими вітрами. Улітку жарко; переважає південно-східний мусон, який приносить багато опадів, а також велику хмарність і вологість повітря.



РІЧКИ, ОЗЕРА І ЛЬОДОВИКИ

Річки. Внаслідок великих кліматичних контрастів і дуже нерівномірного розподілу опадів поверхневі води в Азії розподіляються також нерівномірно. Сухі простори Західної і Центральної Азії бідні на річки і належать до областей внутрішнього стоку. На ці області припадає близько 40% усієї площі Азії.

Головний вододіл, що проходить на північному сході Азії недалеко від узбережжя Тихого океану, має близький до меридіонального напрям, який потім переходить у широтний і перетинає материк із сходу на захід.

Основна площа Азії мас стік до Тихого та Індійського океанів і тільки невеликі простори — до Атлантичного. Головні річки материка беруть початок переважно на високих нагір'ях або на крайових хребтах, звернених до океанів. Тут виділяють два найважливіших гідрографічних центри, в яких починаються найбільші річки материка: 1) Гімалаї і Тібетське нагір'я (звідки беруть початок Інд, Ганг, Брахмапутра, Іраваді, Салуїн, Меконг, ЯІщзи і Хуанхе); 2) гори, що оточують з півночі Центральну Азію (тут починаються переважно річки арктичного стоку).

Багато річок Азії розташовано попарно (Тігр і Євфрат, Ганг і Брахмапутра тощо).

Річки південних і східних окраїн Азії мають різко виявлений мусонний режим з літнім максимумом рівня води і значним зниженням узимку.

Річки північно-східної частини зарубіжної Азії мають незначний максимум навесні (від танення снігу) і великий влітку (від мусонних дощів).

Південний Китай та Індокитай мають густу сітку повноводних річок мусонного типу. Менш повноводні річки Індостану. Дуже повноводні річки Індонезії.

Річки західних субтропічних окраїн Азії характеризуються середземноморським режимом із зимовим максимумом і літнім мінімумом.

Багато річок, що починається у високих горах, має постійний водотік і повідь улітку в період інтенсивного танення гірських снігів (Тарім, річки східної окраїни Іранського нагір'я).

Дуже маловодні річки, витоки яких знаходяться на невеликій висоті які протікають у різко посушливих областях замкнених районів Центральної Азії, нагір'їв Західної Азії і півострова Аравії. Для цих річок характерне випадкове дощове і сніго-дощове живлення, тому водотоки в них бувають тільки в періоди випадання опадів, коли можуть утворюватися великі сельові потоки.

Річки зарубіжної Азії використовуються як транспортні шляхи і для потреб штучного зрошення, причому зрошення застосовують не тільки на сухому заході, а і на півдні й на сході материка, де культивують таку вологолюбну рослину, як рис. У басейнах Тігру і Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе, Янцзи знаходяться найстародавніші центри зрошуваного землеробства.

Найбільша річка Азії — Янцзи (довжина 5800 км, площа басейну 1808 тис. кв. км, середньорічний стік 22 тис. куб. м/сек). Вона бере початок у східній частині Тібетського нагір'я. З гір Янцзи виходить тектонічною западиною Червоний басейн, після чого перетинає невисокі Південно-Китайські гори. У горах річка приймає багато приток. На просторах Великої Китайської рівнини вона розпадається на багато рукавів, які подекуди утворюють значні озеровидні розширення, що регулюють стік. Площа деяких озер під час поводей дуже збільшується. Янцзи впадає в Східно-Китайське море. Дельта річки за кожні 40 років зростає приблизно на 1 км.

Янцзи має дуже складний режим, зумовлений не тільки літніми мусонними дощами, а й таненням снігів і льодовиків у високих горах. У нижній течії річки припливи досягають 4,5 м. Судноплавство на Янцзи починається в межах Червоного басейну (вище від м. Ібінь). Океанічні судна доходять до Ханькоу.

Річка Хуанхе бере початок у горах Куньлунь (довжина 4845 км, площа басейну 745 тис. кв. км, середньорічний стік 1500 куб. м/сек). У середній і нижній течії річка майже не має приток, бо протікає по області, бідній на опади. Перетинаючи Лесове плато, вона збагачується на мул, який відкладається в нижній течії і сприяє утворенню алювіальної низовини. Часто після літніх мусонних дощів Хуанхе виходить з берегів, змінює свій напрям, і затоплює значні простори низовини. Паводки на Хуанхе бувають також внаслідок танення снігу в горах. Знищення лісів у басейні річки спричиняється до збільшення поверхового стоку і паводків. Останнім часом ведуться роботи щодо врегулювання течії р. Хуанхе.

Найбільша річка Індокитаю — Меконг (довжина 4500 км, площа басейну 810 тис. кв. км), що починається на південному сході Тібету на висоті 5000 м. У верхній течії річка має гірський характер, тут багато порогів і водоспадів. У нижній течії вона меандрує. Одним з рукавів р. Меконг сполучається з озером Тонле-Сап, яке є природним регулятором стоку нижньої частини річки. Впадає Меконг у Південно-Китайське море. Площа його дельти — 70 тис. кв. км. Для Меконгу характерний мусонний режим з літніми наводками. Судноплавство на річці можливе на 1600 км від гирла.

Найважливіша річка Індії — Ганг (довжина 2700 км, площа басейну 3125 тис. кв. км, середньорічний стік 7700 куб. м/сек). Вона бере початок у багатих на дощі і сніги високогірних районах Гімалаїв, далі тече по алювіальній рівнині, дуже багатій на опади, і стає рівнинною річкою. Ганг приймає багато приток, переважно зліва, які також беруть початок у Гімалаях. Найбільша притока — річка Джамна, що впадає в Ганг справа. Впадаючи в Бенгальську затоку, річка Ганг разом з річкою Брахмапутрою утворює найбільшу в світі дельту — близько 80 тис. кв. км. Тут річка поділяється на багато рукавів, найбільші з яких — Мегна (на сході) і Хуглі (на заході). Води Гангу переносять до моря дуже багато мулу (до 200 тис. куб. м на рік). На дні північної частини Бенгальської затоки простежується глибока і довга підводна улоговина — затоплене морем русло Гангу.

Під час великих поводей напрями рукавів Гангу і Брахмапутри часто змінюються. Блукаючи по дельтовій рівнині, ці рукави завдають шкоди населенню. Катастрофічні поводі в межах дельти спричиняються також ураганами, що налітають з моря.

Ганг дістає воду частково від танення снігу й льоду в Гімалаях, але основну її масу дають літні мусонні дощі, тому підвищення рівня річки починається в травні й досягає максимуму в липні — серпні.

Ганг має велике значення для зрошення, а також для судноплавства.

На півдні Тібету на висоті 4700 м бере початок річка Брахмапутра (верхня течія її називається Цангпо). Довжина річки 2900 км, площа басейну 935 тис. кв. км. Верхня течія Брахмапутри пролягає вздовж південної окраїни Тібету. На сході річка, прорізуючи Гімалаї, утворює вузьку долину з великою кількістю порогів і водоспадів. Виходячи з гір, вона набуває рівнинного характеру. Впадає Брахмапутра в східний рукав Гангу — Мегну. Коливання рівня води в річці великі. Брахмапутра судноплавна на 1300 км від гирла. Воду річки широко використовують для потреб штучного зрошення.

На півдні Тібету на висоті 5300 м бере початок річка Інд (довжина 3180 км, площа басейну 960 тис. кв. км). Прорізуючи хребти Гімалаїв, вона утворює систему довгих вузьких ущелин. Тут багато порогів і водоспадів. Виходячи на рівнини, річка поділяється на кілька рукавів, що іноді пересихають у сухий сезон. Найбільша притока Інду — Пандж-над, яка утворюється з п'яти річок. Місцевість, де протікають ці річки, називається Пенджаб (п'ятиріччя). Невелика дельта Інду прорізана її рукавами. Живиться Інд водами від танення снігу і льоду в горах, а також від літніх мусонних дощів. Опадів у басейні Інду випадає значно менше, ніж у басейні Гангу, тому поводі на Інді невеликі. Особливо аридний режим у нижній течії Інду, що проходить по західній окраїні пустині Тар. Води Інду переносять дуже багато мулу. Річка має велике значення для іригації (водами Інду зрошується понад 1,5 млн. кв. км).

До великих водних артерій зарубіжної Азії належать також річки Месопотамії Євфрат (2700 км) і Тігр (1950 км), що беруть початок на високому Вірменському нагір'ї. Живляться ці річки водами від танення снігу в горах і від весняних дощів на Вірменському нагір'ї. Тому в Тігрі і Євфраті рівень води піднімається навесні і наприкінці жаркого й сухого літа знижується. У нижній течії, за 190 км від гирла, Тігр і Євфрат зливаються, утворюючи річку Шатт-ель-Араб, що впадає в Персидську затоку. Під час припливів вона придатна для судноплавства. Північна частина Персидської затоки неухильно заповнюється алювієм, що приноситься цими річками. Ще в історичні часи Тігр і Євфрат впадали в Персидську затоку кожна самостійно і значно далі на північ, ніж тепер.

Найбільша річка Центральної Азії — Тарім (довжина 2000 км, площа басейну 1000 тис. кв. км). Вона перетинає пустиню Такла-Макан і губиться в пісках недалеко від озера Лобнор. Після виходу з гір річка характеризується різко вираженим аридним режимом.

Озера. У зарубіжній Азії не багато великих озер і розміщені вони нерівномірно. Найбільшим озером є розташований на межі між Європою і Азією реліктовий басейн — Каспійське море.

На Вірменському нагір'ї лежать великі озера Ван і Резайє (Урмія), які заповнюють тектонічні западини, загачені лавовими потоками. Поблизу озер височать конуси згаслих вулканів.

У тектонічній западині між пасмами Наньшаню на висоті 3205 м розташоване високогірне солоне озеро Кукуиор («Голубе озеро»). На північному заході Монголії є ряд здебільшого солоних безстічних залишкових озер, що займають тектонічні западини. Найбільші серед них— Убсу-Нур, Хіргіс-Нур, Хара-Ус-Нур. На півночі й сході Монголії є кілька досить великих протічних озер, що також лежать у тектонічних западинах. Найбільші серед них —озеро Хубсугул, у басейні річки Селенги, Буїр-Вур, у басейні річки Халхін-Гол.

Класичним прикладом озер, що заповнюють улоговини тектонічного походження, є Мертве море, рівень якого лежить на 392 м нижче від рівня моря. Це озеро займає частину вузького й глибокого грабена. Солоність води в цьому озері —260%0. На його берегах добувають солі (калійні та ін.).

В аридних безстічних областях Іранського нагір'я і Центральної Азії є чимало дрібних солоних озер, багато з яких у посушливі сезони року пересихає і перетворюється на солончаки. Дуже цікаве засолене безстічне озеро Лобнор, розташоване в східній частині Тарімської западини. За спостереженнями М. М. Пржевальського, це озеро — блукаюче; воно весь час змінює свої контури і переміщується по улоговині.

Порівняно багата на озера північно-західна частина Тібету.

На алювіальних рівнинах трапляються досить великі за площею, але неглибокі озера, які під час поводей з'єднуються з річками і є важливими регуляторами стоку. Такі озера розташовані в нижній течії Янцзи (Дуниху, Поянху), Меконгу (Тонле-Сагі) та в інших місцях.

Льодовики. Різко континентальні й аридні кліматичні умови великих просторів Азії не сприяють утворенню великих льодовиків. Льодовики в Азії займають порівняно невеликі площі. Характерною ознакою гірських масивів материка є велика висота снігової лінії. В аридних умовах Центральної Азії місцями висота снігової лінії перевищує 6000 м.

Найбільше зледеніння в зарубіжній Азії — у гірських системах Каракоруму (тут довжина окремих льодовиків досягає 60 км), у Гімалаях і Куньлуні. Висота снігової лінії на цих хребтах доходить до 5000 м, але на внутрішніх гірських схилах, звернених до сухих просторів Центральної Азії, вона лежить на кілька сотень метрів вище.

Досить великі льодовики є також у горах Гіндукушу, на Східному Тянь-Шані і Монгольському Алтаї.



ГРУНТИ І РОСЛИННІСТЬ

Рослинність Азії дуже багата і різноманітна. Територія материка належить до двох фітогеографічних областей: 1) Голарктичної, що займає північну, більшу частину його, і 2) Палеотропічної, до якої відносять Аравійський півострів на південь від ЗО3 пн. ш., південь Іранського нагір'я, півострів Індостан з Індо-Гангською низовиною, Індокитай та прилеглі до Азії з півдня і з південного сходу острови до о. Тайвань включно.

Геосинкліналь Тетісу до початку кайнозою розділяла масиви суші, на яких формувалась флора цих двох областей. У крейдовому періоді кожна з областей стала центром формування покритонасінної флори.

Розвиток флори Палеотропічної області не порушувався різкими змінами клімату, тому тут збереглася дуже багата на види і ендеміки давня флора, для якої характерні елементи, спільні з Африкою, Австралією і Південною Америкою.

У межах Голарктичної області від мезозою до антропогенового періоду відбувалися значні зміни рельєфу й клімату. Лише після епохи останніх зледенінь тут закінчився процес формування голарктичної флори, відносно молодшої і біднішої на види. Уздовж тихоокеанського узбережжя з мезозою клімат не зазнав істотних змін, і з того часу, за Вульфом, відбувався обмін флорами між Палеотропічною і Голарктичною областями, внаслідок чого збагатилась флора лісів помірної зони Східної Азії.

В Азії спостерігається зональне поширення рослин від тундрової зони на півночі до зони вологих тропічних лісів, або гілей, південних окраїн Азії. Проте широтна зональність тут місцями порушується відповідно до різких змін рельєфу і клімату.

На території зарубіжної Азії в межах Голарктики виділяють такі підобласті1: Східно-Азіатську, Центральноазіатську, Середземноморську і Північне-Африкансько-індійську.

Найбагатшу флору має Східно-Азіатська підобласть, до якої відносять Східний і Північно-Східний Китай та Японські острови. Для рослинності цієї області характерні поступовий перехід від північних сибірських лісів до субтропічних, мішаний склад флори, велика кількість видів і реліктових форм, які тут добре збереглися, бо ця територія не зазнавала зледеніння. На південь області проникають представники Палеотропічної області.

Для Східно-Азіатської підобласті найбільш характерні три типи лісової рослинності: 1) листопадні широколисті ліси, 2) хвойні ліси і 3) субтропічні ліси.

Листопадні широколисті ліси поширені на бурих лісових і гірськопідзолистих ґрунтах. Вони надзвичайно багаті на роди і види. Тут налічують слизько 100 родів широколистих дерев східноазіатськнх видів 3 них найбільш поширені граб, дуб, бук, клен, ясен, вільха, каштан, горіх, часто трапляються також магнолії, павловнії, тюльпанне дерево .

Ліси багаті на ліани (амурський виноград, лимонник, актинідія тощо) І епіфіти (папороть та ін.). До підліску входять рододендрони, бирючина бузок , жимолость.

До листопадних широколистих лісів домішуються також хвойні- сосна ялиця, ялина, а на півдні - криптомерія і туя. З висотою збільшується кількість хвойними.

На південь від Ціньліню різко зростайє домішка субтропічних видів їв басейні Янцзи листопадні широколисті ліси поступово змінюються вічнозеленими субтропічними лісами на жовтоземах, червоноземах і гірських червоноземах. У субтропічних лісах поряд із звичайними широколистими породами поширені вічнозелені дуби, камелії камфорний лавр У ландшафтах цих лісів значну роль відіграють пальми, саговники магнолії І давні папороті.

У Центральноазіатській фітогеографічній підобласті дуже мало лісів гірських хребтів часто вкриті хвойними лісами або зайняті гірсько-степовою рослинністю. На рівнинах переважають ландшафти сухих степів, напівпустинь І пустинь помірного поясу. В Центральній Азії трапляються сухі злакові й чагарниково-злакові степи на каштанових ґрунтах І лише для рівнин Північно-Східного Китаю характерні різнотравно-злакові степи на чорноземах.

На півдні й на заході Центральної Азії значні площі зайняті пустинями Для піщаних пустинь характерні тамарикси, джузгун і саксаул Дуже бідна рослинність кам'янистих пустинь. Тут поширена полинно-кураєва рослинність на засолених грунтах. Лише вздовж річок у пустинях ростуть очерет І тополі. Найцінніша рослина азіатських пустинь - саксаул (білий І чорний).

Надзвичайно бідна рослинність у високогірних пустинях і степах Тібету, дуже розріджена, пригнічена і характеризується різко виявленим ксерофітизмом. Поряд із злаками і полином трапляються низькорослі подушкоподібні чагарники , а вздовж річкових долин — тібетська осока

Ландшафти пустинь, напівпустинь і сухих степів характерні також для нагір'їв Ірану, Малої Азії і для північної частини Месопотамії. Значно поширені тут зарості ксерофітних подушкоподібних колючих чагарників, що належать до трагакантових астрагалів («трагакантова фригана»).

Східним продовженням лісів Талиша є густі широколисті ліси з вічнозеленим підліском на південному узбережжі Каспійського моря.

До Середземноморської фітогеографічної підобласті належать узбережжя Малої Азії і Сірії, Палестина, о. Кіпр і Західна Месопотамія. Тут, в умовах клімату із сухим літом і вологою зимою, розвинені середземноморські вічнозелені чагарникові зарості типу маквісу, фригани та інших, а також ліси, в яких ростуть деякі види сосен, вічнозелених дубів, а в горах Лівану — ялиця і ліванський кедр. В цій підобласті широко культивують маслинове дерево, виноград і цитрусові.

До Північно-Африкансько-Індійської підобласті Голарктики належать Аравія, Південна Месопотамія, узбережні частини Південного Ірану і сухий Західний Пакистан. Усі ці простори належать до зони тропічних пустинь з дуже розрідженим рослинним покривом. На пісках ростуть сухі злаки, ефемери, верблюжа колючка та інші пісколюби, на засолених ділянках — кураї; місцями трапляються зарості ксерофітних акацій і лише по берегах річок і в оазисах — фінікова пальма, тамарикс, євфратська тополя.

Найпоширеніші ландшафти Палеотропічної фітогеографічної області — савани і вологі тропічні ліси. У цій області звичайно виділяють дві підобласті: Індійську і Малезійську. Для більшої частини Індостану і внутрішніх частин Індокитаю характерні савани або тропічні ліси, які скидають листя в суху пору року. У цих лісах, що мають підлісок з акацій і альбіцій, ростуть: енг, тикове дерево з родини вербенових і салове дерево з родини диптерокарпових. Для внутрішніх частин Індостану і для місцевостей, прилеглих до пустині Тар, характерні ландшафти сухих саван, в яких великі площі займають безлісі простори. У трав'яному покриві їх переважають злаки. У саванах поширені червоні і червоно-бурі грунти, а також родючі чорні грунти, або регури, що виникли на продуктах вивітрювання трапів Декану і використовуються під посіви бавовнику.

На південних схилах Гімалаїв чітко виявлена вертикальна поясність. Нижній пояс (до 1000 м) займають вологі тропічні ліси, де ростуть фікуси, пальми, бамбуки і банани. Від 1000 до 2000 м простягається пояс субтропічних вічнозелених лісів, де поряд з тропічними деревами є багато субтропічних форм і деякі види хвойних. У цьому поясі є лаври, магнолії, вічнозелені дуби, довгохвойні сосни. На висотах від 2000 до 3500 м переважають листопадні дерева помірного поясу (дуб, каштан та ін.), місцями багато ялиці. Тропічні дерева в цьому поясі зникають. Вище від 3500 м поширені субальпійські і альпійські чагарникові зарості і високогірні луки.

У найбільш зволоженій західній частині Індостану, в Ассамі, а також. па південному заході Цейлону на латеритних грунтах ростуть вологі Іронічні ліси. Вони займають також значні площі на півострові Індокитаї! І переважають на островах Малайського архіпелагу.

У межах Малезійської підобласті, до якої відносять півострів Малакку,, псі острови Індонезії, Філіппінські та багато інших островів тропічної частини Тихого океану, поширений вологий тропічний ліс, який зберігся тут малозміненим з неогенового періоду. Це найбагатша в світі на види флористична підобласть. На Малайському архіпелазі налічують понад 2000 видів дерев. Ліси багатоярусні, причому до верхнього ярусу належать дуже високі дерева — фікуси, росамала і куссі. У лісах багато ендемічних пальм, маренових, молочайних, бобових. Ліси надзвичайно багаті на бамбуки, ліани і епіфіти. З ліан найцікавіші ротанги, що досягають 300 м завдовжки. З епіфітів поширені рослини родини (комахоїдні) і особливо папороті й орхідні.

По низовинних узбережжях, що заливаються під час морських прип-.'Іивів, поширені густі зарості пальми ніпи і різна мангрова рослинність, (авіценії, брагуієри та ін.).

На місцях, де природні ліси вирубані, культивуються рослини, що дають пряності, а також кокосова пальма, каучуконос гевея , рис, чайний кущ. Тут ростуть також динне і хлібне дерева,манго і мангустани.

Азія є батьківщиною дуже багатьох культурних рослин світового значення. Звідси походять майже 2/3 всіх культурних рослин світу. За І і. Л. Комаровим, в Азії є п'ять центрів походження культурної рослинності:

1. Східно-Азіатський центр, що охоплює гірський центральний масив та прилеглі до нього низовини. Звідси походять 136 видів культурних рослин (просо, гречка), деякі бульбоплоди і коренеплоди, деякі плодові дерева (абрикос, персик, слива), частина цитрусових, деякі лікувальні рослини та іп.

2. І н д о - М а л"а й с ь к й й центр, до якого належать півострів Індостан, Гімалаї та їх відроги, гори Індокитаю та частина островів Індонезії. Цей центр дав людству 172 види культурних рослин, серед нких — цукрова тростина, багато зернових, бобових та деякі плодові тропічні дерева (кокосова пальма, банан, хлібне дерево, деякі цитрусові та ін.).

3. Середньоазіатський центр, до якого належать гірські частини Середньої Азії (Памір, Тянь-Шань та ін.). Звідси походять 1І2 види культурних рослин: пшениця (кілька видів), найважливіші бобові (горох, кінські боби, сочевиця та ін.), бавовник-гуза, деякі олійні тощо.

4. Передньоазіатський центр, що охоплює гірські країни Малої Азії, Закавказзя, Ірану та ін. Цей центр дав людству 83 види, в тому числі 9 видів пшениці, жито, виноград, плодові дерева (грушу, аличу, айву та ін.), еспарцет, люцерну та ін.

5. Середземноморський центр, до якого належать країни, розташовані на узбережжях Середземного моря, частина Малої Азії та східне узбережжя Середземного моря. Звідси походять 84 види культурних рослин (маслина, ріжкове дерево, різні овочеві та ін.).




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет