Журналістика, філологія та медіаосвіта”


Олеся Дупак (Запоріжжя) Особливості існування та розвитку жанру рецензії В УКРАЇНСЬКИХ ДРУКОВАНИХ ЗМІ



бет12/25
Дата16.07.2016
өлшемі3.09 Mb.
#202218
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25

Олеся Дупак (Запоріжжя)

Особливості існування та розвитку жанру рецензії В УКРАЇНСЬКИХ ДРУКОВАНИХ ЗМІ



Стаття присвячена місцю рецензії в українських друкованих ЗМІ, змінам жанру в процесі історичних, соціальних, економічних та культурних перетворень у державі. Головний акцент зроблено на розгляді негативних тенденцій сучасного існування та розвитку жанру рецензії.

Ключові слова: жанр, жанрово творчі особливості, аналітичні жанри, рецензія, масова рецензія, трансформація, вплив.
Процеси перебудови 1990-х років і становлення української незалежної держави стали переломними для української журналістики та досі не дійшли свого завершення. Як наслідок, на шпальтах видань відбувається процес зміни характеру та форми подачі результатів використання методів прогнозу, оцінки та причинно-наслідкового аналізу, що призводить до певної дифузії звичних текстових форм.

Такі процеси вплинули на формування і окремо взятих жанрів. Так за радянських часів рецензію активно використовували як інструмент ідеології: «Усі рецензії В. І. Леніна зв’язувались з основними завданнями, які вирішувала партія на різних етапах революційної боротьби. Це в повному розумінні публіцистична партійна література, що формує суспільну свідомість і направлена на досягнення конкретних результатів», – зауважує

Б. Стельцов [6, с. 130]. Зі змінами в державі, суспільстві, журналістиці відбувається складний процес трансформування змістової вимоги до рецензії та перебудови її жанрової структури. Все це призводить до появи не лише нових видів цього жанру, але і до наявності деяких негативних тенденцій його сучасного існування та розвитку – саме цим зумовлена актуальність дослідження.

Принагідно до цієї теми зверталися вітчизняні та закордонні науковці, аналізуючи питання теорії і практики жанрів (М. Бахтін, В. Буряк, Л.Крайчик, О. Тертичний, В. Шандра, З. Смелкова, Л. Ассуїрова) та особливості рецензії як жанру. Скажімо, Ю. Крикунов і В. Качкан визначають рецензію як літературно-критичний жанр та говорять про важливість у рецензії не тільки інформаційного, але й оціночного спрямування, прагнення критика обґрунтувати свою позицію, привернути увагу читача щодо рецензованого твору.

Найбільш повно жанрові ознаки розкриває наукова праця Є. Корнілова, який виділяє обов’язкові елементи рецензії та говорить про руйнацію рецензії як жанру без наявності якогось із виділених компонентів.

Автори книги «Редагування окремих видів літератури» (ред.

М. Сікорський) характеризують рецензію як поліфункціональний жанр, що поєднує функції інформації, впливу, переконання, аналізу, та стилістично гібридний – поєднує елементи публіцистичного стилю як основного, так і наукового [1; 2; 5].

Мета цієї статті – виявити особливості процесу трансформування змістової вимоги до рецензії та перебудови її жанрової структури за сучасних умов в українських друкованих ЗМІ.

Предмет дослідження – умови розвитку жанру рецензії та його форми в українських друкованих засобах масової інформації.

При розгляді жанру рецензії в сучасному літературному процесі не можна обійти питання чинників впливу на її розвиток. По-перше, важливо сказати про стан книговидавничої галузі в Україні: «Український книжковий ринок оцінюється в $360 млн. Близько $310 млн. припадає на книжки, привезені з Росії. «Україна — філія російської книжкової індустрії», — констатує директор видавництва «Факт» Інокентій Вировий. За його словами, зі 135 млн. книг, проданих у 2006 році, тільки 15% видані в Україні» [3]. Ситуація в художній літературі України ще складніша: у порівнянні з Росією ми випускаємо книжок у 12 разів менше. Підкреслимо, що з цих видань більше половини виходять не українською, а російською мовою.

Парадоксально, але за таких умов книжково-літературний простір збільшився за рахунок того, що в основній масі суттєво зменшилися саме тиражі видань, а не кількість їх назв. Кількісно ж книговидання навіть наростилося – через процес децентралізації у видавничій сфері – велике збільшення кількості видавництв, порівняно з часами СРСР. Усі ці фактори вплинули на процес зміни та розвитку жанру рецензії в процесі перебудови та становлення незалежної України.

На початку 1990-х років спостерігалася криза жанру рецензії, пов’язана із загальною кризою літературної критики як такої. Якщо за радянських часів обов’язком критики (як і літератури) було відстеження міри дотримання ідейних «постулатів» та служіння ідеології партії, то в період перебудови відбувається інтенсивне надолужування літературною критикою власної самосвідомості – процес осягнення незаангажованості та власної самостійності. Критика шукає нову змістову форму, стає повноцінним текстом зі своєю специфікою: літературно-художня критика «досліджує не прямі факти і ситуації дійсності, що спостерігаються в житті, а так звану відображену дійсність. Критик має справу з матеріалом, вже осмисленим іншими людьми і відображеним ними у творах літератури та мистецтва. І завдання критика полягає в тому, щоб, дотримуючись чіткої естетичної концепції, осмислити зібраний, узагальнений і втілений у художні образи матеріал, оцінити ідею та форму твору і все це виміряти і вивірити реальною життєвою практикою» [7, с. 131-132].

Глибоке усвідомлення цього призводить до кризи: на зміну старим завданням критики соцреалістичної доби, приходять нові, з відповідними вимогами. Спостерігається різкий, навіть, у деяких аспектах, гіпертрофований процес переорієнтації на нову форму і зміст критики, усвідомлення можливості її ґрунтування на всій множині філософських теорій, а не на «єдиноправильній», за якою «літературно-художня критика – справа суспільна, партійна. Саме так розуміли її класики марксизму-ленінизму. К. Маркс і Ф. Енгельс дали зразки аналізу творів Шекспіра, Сервантеса, Гьоте, Шиллєра, Бальзака, Діккенса, Лассаля, Чернишевського та інших письменників минулого та свого часу. Вони заклали основи наукової методології естетичних досліджень. В. І. Ленін, створюючи в Росії соціал-демократичну більшовицьку пресу, обґрунтував норми літературно-художньої критики» [6, с. 130].

Через вищезазначені фактори історичний прорив формування нової критики у процесі переучування та звільнення від нашпигованості шаблонами, стереотипами й кліше, подолання партійних ідеологем є дуже складним і потребує багато часу та, можливо, повної зміни літературно-критичних поколінь.

Цей процес не закінчено і сьогодні – за нинішніх реалій позитивна програма жанру рецензії ще не доведена до літературних вимог. Від емпірики, закликів, що стосуються кваліфікації, майстерності та рівня об’єктивності рецензентів, потрібно переходити до детальнішого з’ясування завдань, котрі постають перед рецензією; до встановлення причин публіцистичного браку та способів їх подолання; до створення атмосфери підвищеної вимогливості до цього літературно-критичного жанру.

Парадоксальним є те, що на сучасному етапі засоби масової інформації часто пропонують до уваги читачеві псевдорецензії або матеріали інших жанрових видів. Так, іноді, забуваючи про масову аудиторію видання, автори подають імітацію літературно-критичної статті, замість якісної рецензії. Важливо пам’ятати, що є жанр рецензії, і є інша галузь – літературно-критична стаття. Не можна нехтувати тим, що в журналістиці не має такого жанрового виду. Тому сьогодні постає необхідність відокремлення від публіцистики не притаманних їй (не можливих, за об’єктом розгляду) форм матеріалів – тобто розвести публіцистику та літературну критику. У кожного матеріалу є своя галузь: паралельно існують суспільно-масові видання та товсті літературно-мистецькі журнали.

Зміни, що відбуваються з жанром рецензії, можна пояснити сучасними процесами та підходами до направленості журналістського матеріалу. Так сьогодні спостерігається переорієнтація завдань рецензії від формування суспільної думки до консюмізму, коли на перший план виходить необхідність продати або просунути товар на ринку. Тому спостерігається витіснення класичного жанру рецензії новими видами (як рецензія – есе, модифікована форма рецензії на книгу), націленими на зацікавлення читача та збільшення продажу. Так комуністична ідеологія як стрижень змісту рецензії за радянського етапу підміняється сьогодні рекламною ідеологією.

Необхідно зауважити, що зазублення класики цього жанру є негативним процесом, тому що втрачається основна мета матеріалів-представників аналітичного жанру – необхідність виховувати смак читача. Бо безсумнівним завданням журналістів, що працюють у даній сфері є розгляд твору літератури або мистецтва в площині його відповідності історичній сучасності та, власне, естетичних законів мистецтва. Рецензія, за своїм визначенням, у першу чергу, повинна чітко для читача визначати естетичний рівень твору, що розглядається.

Але варто зазначити і на позитивних наслідках такого розвитку даного виду аналітичних жанрів, як більш вільне та незаангажоване сприйняття сучасних творів, відмова від стереотипів та заглиблення людини в сприйняття культури через власне бачення.

Крім того, поява модифікованих форм цього жанру, дозволяє адоптувати текст матеріалу для різних цільових аудиторій. Нагальною потребою, є виховувати с дитячого віку естетично-культурне сприйняття літературного доробку. Завдяки міжгруповим поєднанням рецензії, що дозволяють легко сприймати матеріал, можливо привчати різні вікові категорії читачів до сприйняття мистецтва.




Література

  1. Качкан В.А. Ірина Вільде: Нарис життя і творчості. – К., 1991.

  2. Крикунов Ю.П. Рецензия в газете. – М., 1976.

  3. Криницька О. Товариство книголюбів // Контракти. – 2007. –

  4. № 36.

  5. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – М: Наука, 1982. – Т. 47. – С. 134.

  6. Сикорский Н.М. Редактирование отдельных видов литературы. – М.: Книга, 1987.

  7. Стельцов Б.В. Основы публицистики. Жанры: Учеб. Пособие. – Мн.: Университетское, 1990.



Наталія Духаніна (Київ)

МЕДІАОСВІТА: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ
У статті розглядаються основні поняття медіаосвіти, представлено теоретичний аналіз їхньої сутності.

Ключові слова: медіа, массмедіа, медіаосвіта.
Розвиток сучасної цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до інформаційного. Між цими суспільствами існує суттєва різниця не лише в політичному, економічному, соціальному устроях, а й у засобах передачі і отримання інформації. Основними джерелами отримання інформації у період індустріального суспільства були сім’я, навчальні заклади, ЗМІ, церква. Та не всі мали вільний доступ до інформації, кількість інформаційних ресурсів була значно меншою, вся інформація суворо контролювалася цензурою. Із розвитком інформаційних ресурсів ситуація суттєво змінилася. Величезна кількість телевізійних каналів, відео- та аудіопродукції, газет, журналів, сайтів в Інтернеті стали невід’ємною частиною сучасного суспільства. Робертсон Дейвіс зазначає: "Світ, в якому я живу, настільки не схожий на світ, в якому я народився, що якщо на це не звертати уваги, я перетворився б на викопну людину" [17, с.1]. Ми цілком погоджуємося з цим твердженням, оскільки сучасна освідчена людина не може залишатися осторонь змін, а повина крокувати в ногу з часом. Постає низка запитань: Як орієнтуватися у сучасному інформаційному суспільстві? Як впоратися з величезним і постійно змінним потоком інформації? Чи вміємо ми знаходити, вибирати, систематизувати, передавати, приймати необхідну інформацію? Саме на медіаосвіту покладено завдання навчити суспільство не стояти осторонь величезного потоку інформації, а впевнено користуватися ним, фільтрувати і вибирати все, що сприятиме всебічному розвиткові індивіда. Отже, йдеться про “медіа для всіх” і “освіту впродовж життя”.

Проведемо аналіз поняттю “медіа”. Поява нових масмедіа та їх застосування у різних сферах людської діяльності, а саме науковій, освітній, діловій, політичній тощо, призвела до утворення нових термінів, в основі словотворення яких є слово медіа, напр., медіапростір, медіапедагогіка, медіаосвіта, медіаграмотність, медіакультура, медіапсихологія, медіакритика та інші. Передусім потрібно з`ясувати тлумачення базового терміна. Тлумачний словник освітньго порталу пояснює: "медіа (Media) – носії повідомлень, що доставляють за допомогою технологій: у першу чергу, текст – у книгах, методичних посібниках і комп'ютерних мережах; звук – в аудіокасетах та радіо- й телепередачах; зображення – у відеокасетах і телепередачах; текст, звук і/або зображення – у телеконференціях” [18]. У словнику доктора педагогічних наук, професора А.В.Федорова дається таке тлумачення медіа “(media, mass media) – засоби (масової) комунікації –технічні засоби створення, запису, копіювання, тиражування, зберігання, поширення, сприйняття інформації та її обміну між суб'єктом (автором медіатексту) і об'єктом (масовою аудиторією)” [11]. Великий тлумачний словник сучасної української мови пояснює: “медіа – те саме, що масмедіа”, “масмедіа – засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса, кіно і т.ін.)” [1, с. 512, 516]. Отже, терміни, в основі словотворення яких є слово медіа, засновані на використанні засобів масової інформації.

Медіаосвіта містить величезний інформаційний, дидактичний та мотиваційний потенціал у навчально-виховному процесі. “Російська педагогічна енциклопедія” визначає медіаосвіту (англ. media education з лат. media – засіб) як напрям у педагогіці, що виступає за вивчення школярами “закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно, відео тощо). Основні завдання медіаосвіти – підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття будь-якої інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, оволодіти способами спілкування на основі невербальних форм комунікацій за допомогою технічних засобів” [3]. Російський дослідник Ю.Н. Усов вважає, що медіаосвіта – це процес розвитку особи засобами і на матеріалі засобів масової комунікації [10, с.16]. Медіаосвіта (media education) – вивчення медіа, яке відрізняється від навчання за допомогою медіа. Медіаосвіта пов'язана одночасно з пізнанням того, як створюються і поширюються медіатексти, так і з розвитком аналітичних здібностей для інтерпретації і оцінки їх змісту (тоді як вивчення медіа (media studies) звичайно пов'язується з практичною роботою із створення медіатекстів). Як медіаосвіта (media education), так і вивчення медіа (media studies) спрямовані на досягнення цілей медіаграмотності (media literacy) [15]. Ми погоджуємося з думкою доктора педагогічних наук, професором Г.В. Онкович, що “медіаосвіта – це процес навчання і самонавчання особистості за посередництва засобів масової інформації/комунікації (ЗМК)”. Медіаосвіта розглядається як автономна дисципліна, як частина загальної освіти, що „може бути інтегрована в традиційні дисципліни” [6].

Провідні зарубіжні медіапедагоги і дослідники К.Безелгет

(С. Bazalgette), Е.Харт ( A.Hart ) та ін. вважають, що медіаосвіта повинна ґрунтуватися на вивченні так званих шести «ключових понять» (key aspects): «агентства медіа/media agencies» (аналіз системи функціонування, цілей і т.ін. джерел інформації, що створюють і поширюють медіатексти), «категорії медіа/ media categories » (аналіз типів медіатекстів — по видах, жанрам і т.д.), «технології медіа/media technologies» (аналіз технологічного процесу створення медіатекстів), «мови медіа/ media languages» (аудіовізуальні засоби виразності, коди і знаки, стиль і інших медіатекстів), «аудиторії медіа/media audience» (аналіз типології аудиторії, рівнів сприйняття медіатекстів), «репрезентації медіа/media representations» (аналіз конкретної вистави авторами/джерелами інформациі/агентствами змісту в медіатекстах). Російська дослідниця Н. Б. Кирилова пропонує десять теорій медіаосвіти:

1) медіаосвіта як теорія розвитку критичного (демократичного) мислення аудиторії; 2) медіаосвіта як культурологічна теорія; 3) медіаосвіта як соціокультурна теорія; 4) семіотична теорія медіаосвіти; 5) естетична (художня); 6) „практична”; 7) ідеологічна; 8) медіаосвіта як теорія „вживання та задоволення”; 9) „ін’єкційна” (превентивна) та 10) етична теорія медіаосвіти [2].

ЮНЕСКО визначає такі основні напрями медіаосвіти:

1. Медіаосвіта майбутніх професіоналів: журналістів (телебачення, радіо, преса, інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.;

2. Освіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, підвищення кваліфікації викладачів вузів і шкіл у рамках курсів з медіакультури;

3. Медіаосвіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються у звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вузах, може бути інтегрованою із традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою і т.д.);

4. Медіаосвіта в установах додаткової освіти й дозвіллєвих центрах (будинках культури, центрах позашкільної освіти).

У статті Б. Потятника виділено найважливіші елементи медіаосвіти:

1). медіа-філософія 2). масове оволодіння сучасними комунікаційними технологіями, включно із створенням власних інтернет-ресурсів для індивідуального чи корпоративного самовираження, громадських, наукових чи мистецьких цілей; 3). вироблення “психологічного імунітету” до потенційно неґативного впливу сучасних медіа (у Західній Европі та північній Америці для означення цього напряму також застосовують поняття “медіа-грамотність” (“media literacy”). 4). медіакритика (media criticism). Отже, на його думку медіаосвіту можна розглядати як інструкцію з користування медіа для широкого загалу [9].

Як було зазначено в матеріалах конференції ЮНЕСКО Education for the Media and the Digital Age ( 1999 р.), медіаосвіта пов'язана з усіма видами медіа (друкарськими і графічними, звуковими, екранними і так далі) і різними технологіями; вона дає можливість людям зрозуміти, як масова комунікація використовується в їх соціумах, опанувати здібності використання медіа в комунікації з іншими людьми; забезпечує людині знання того, як:

1). аналізувати, критично осмислювати і створювати медіатексти;

2). визначати джерела медіатекстів, їх політичні, соціальні, економічні, культурні, освітні інтереси, їх контекст;

3). інтерпретувати медіатексти і цінності, поширювані медіа;

4). підбирати відповідні медіа для створення і поширення своїх власних медіатекстів і отримання зацікавленої в них аудиторії;

5). отримати можливість вільного доступу як до сприйняття, так і до продукування медіа [16]. Отже, медіаосвіта навчає як грамотно вибирати, систематизувати, передавати, приймати необхідну інформацію; розвивати критичне, самостійне мислення, творчі здібності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., 2001.

2. Кириллова Н.Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации // Педагогика. – 2005. – № 5. – С.13-21.

3. Медиаобразование // Российская педагогическая энциклопедия. Т.1 / Гл. ред. В.В. Давыдов. - М., 1993.

4. Новикова А.А. Медиаобразование в России и Европе в контексте глобализации. // http://www.iriss.ru

5. Онкович Г.В. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007.– N 6. – с.2 - 4.

6.Онкович Г.В. Медіапедагогіка. Медіаосвіта. Медіадидактика // Вища освіта України, 2007. – №2.с.63-69

7. Онкович Г.В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти // Дивослово, 2007. – № 5. – С.29 - 31.

8. Онкович Г.В. Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа // Вища освіта України.– 2008. – № 3. Д. 1. – С.130–137.

9. Потятиник Б. Хто маніпулює маніпулятором? // Часопис Ї, – 2003. – № 30. – с.34 - 54

10. Усов Ю.Н. Медиаобразование в России (на материале экранных искусств). Доклад на российско-британском семинаре по медиаобразованию.– М., 1995.

11. Федоров А.В. Краткий словарь основных медиаобразовательных терминов // Медиатека. – 2006. – N 2. – C.33 - 37. N 4. – C.27 - 30.

12. Федоров А.В. Медиаобразование: социологические опросы. Таганрог. –2007.

13. Федоров А.В. Медиаобразование, медиаграмотность, медиакритика и медиакультура // Высшее образование в России. – 2005. – № 6. – С. 134 – 139.

14. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основныемодели // Высшее образование в России, – 2004. – N 8. – С. 34 - 39.

15. International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. Vol. 14, 2001.

16.UNESCO. Recommendations Addressed to the United Nations Educational Scientific and Cultural Organization In Education for the Media and the Digital Age. Vienna: UNESCO, 1999. – С. 273 - 274.

17. http://www.e-ukraine.biz/ukraine4.html

18. http://www.osvita.org.ua/distance/glossary/

Ірина Дяченко (Запоріжжя)

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОБРАЗУ ДИТИНИ У ЖІНОЧОМУ ТА ЧОЛОВІЧОМУ ЧАСОПИСАХ
У статті досліджуються особливості функціонування образу дитини крізь призму текстів жіночих та чоловічих журналів.

Ключові слова: ґендерно маркований часопис, „дитяче” питання, жіночий журнал, образ дитини, проблематика, рубрика журналу, чоловічий журнал.
На сучасному етапі ґендерно маркована періодика займає одне з перших місць серед інших типів видань за тиражем. Тому вивчення питань функціонування та проблем цього особливого розряду спеціалізованих журналів є актуальним для наукового дослідження.

Мета статті – з’ясувати місце та особливості зображення образу дитини у парадигмі журналів з ґендерним маркуванням.

Джерелами обраного дослідження є жіночі та чоловічі журнали кінця ХХ – початку ХХІ століття. Експліцитність вибору предмета нашого аналізу пояснюється актуальністю спеціальних наукових досліджень динаміки функціонування ґендерно маркованої преси в Україні.

Сьогодні спостерігається ситуація, коли процес соціалізації, засвоєння суспільного життя багато в чому залежить від уявлень та дій людини. В сучасному світі засоби масової комунікації виступають базовим елементом соціалізації. Як зазначають дослідники [1, с. 224], вони стають для людини джерелом знань про світ та дозволяють оцінити своє місце в соціумі. На сучасному етапі важливу роль у процесі соціалізації відіграє жіночий та чоловічий часопис як особливий фактор формування образу життя, ґендеру сучасної жінки та чоловіка. До того ж, ґендерно маркована преса не лише задовольняє певні потреби тієї чи іншої статі, а й займається формуванням цих потреб. Саме це і визначає місце періодики для жінок і чоловіків у загальній структурі ЗМІ.

Формування способу життя сучасної жінки та сучасного чоловіка здійснюється через формування апріорності того, що повинно сприйматися за потрібне і не викликати сумнівів. На нашу думку, одним із основних таких уявлень повинна виступати сім’я. Однак, на сьогодні можемо констатувати кризу інституту сім’ї, що підтверджує аналіз ґендерно маркованої періодики. Якщо у жіночому журналі сім’я, материнство та інші традиційні цінності й досі є важливими життєвими пріоритетами для сучасної людини, то в чоловічому часописі ці поняття повністю відійшли на другий план. Імовірно, що першопричиною такого явища є послаблення соціально-нормативної регуляції сімейного способу життя взагалі, різке зниження цінностей сім’ї, батьківства, щасливого дитинства в ієрархії життєвих цінностей особистості і суспільства.

В процесі нашої роботи до уваги було вибірково взято жіночі журнали „Лиза” за 1997 та 2007 рік, „Единственная” за 2008 рік, чоловічі журнали „Ego” за перше півріччя 2007 року та „Медведь” за 1999 рік. Об’єктом дослідження стали рубрики і статті, адресовані або присвячені дитині.

Вивчення жіночої та чоловічої преси дозволяє стверджувати, що кожна редакція має свій тематичний план публікацій, постійні рубрики та інформаційні розділи. Для жіночого часопису характерним є те, що образ дитини наявний як у формалізованому розділі чи рубриці, так і поза ними, окремо в інших рубриках, які безпосередньо не стосуються дитячої проблематики. Безумовно, це допомагає створити загальний вигляд того чи іншого видання.

Журнал „Лиза” („Все краски жизни для тебя!”) – класичний жіночий журнал. Поряд з іншими тематичними рубриками (сучасна мода, поради щодо здоров’я та психології, секрети макіяжу, кулінарні рецепти, подорожі та інше) це видання приділяє багато уваги „сімейній” тематиці – взаємовідношенням між матір’ю та дитиною, чоловіком та дружиною, між жінкою та її родичами. Не зважаючи на різний час виходу номерів журналу (1997 і 2007 роки), „Лиза” позиціонує себе як часопис з традиціями та цікавою інформацією для сучасної жінки того чи іншого періоду.

Аналіз ґендерно маркованої преси показує, що на відміну від чоловічих журналів, які не мають рубрик, присвячених дитині, досліджувані жіночі журнали мають відповідні постійні рубрики, наявні в кожному номері.

У журналі „Единственная” існує постійна рубрика під назвою „Наши дети”. „Лиза” у 1997 році вела постійну рубрику „Твой ребенок”, яка у 2007 році має вже видозмінене номенування „Мой ребенок” (до речі, гра з присвійними займенниками твій – мій, на нашу думку вживається для підкреслення того, що кожна жінка може повністю довіритись своїй „журнальній подрузі”).

Як зазначають психологи, головними агентами соціалізації дитини найчастіше виступають сім’я та школа. Соціалізація за своїм змістом є процесом становлення особистості, який розпочинається з перших хвилин життя людини. Тому темою більшості матеріалів у вище зазначених рубриках найчастіше стають відношення до дитини в сім’ї. Загальною характеристикою сфер становлення особистості є процес примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом, який полягає у засвоєнні стереотипів поведінки, чинних соціальних норм, звичаїв, інтересів, ціннісних орієнтацій. На основі трьох сфер становлення особистості головним чином і окреслюється узагальнений образ дитини в аналізованих жіночих журналах.

У взятих до уваги номерах журналу „Лиза” за 1997 рік найвищим індексом частотності позначена тематика взаємовідносин дитини з членами сім’ї – як з батьками („Як ти любиш мене?” // Лиза, 8. 01. 1997. – с.22), так і зі своїми братами чи сестрами („Братики та сестрички” // Лиза, 4. 11. 1997 . – с. 22). В аналізованих статтях звертається увага на різні проблеми в межах цього аспекту, які поверхово окреслюються заголовком: „Не звинувачуйте дарма своє чадо!” // Лиза – 5. 02. 97; „Сліпа любов” // Лиза, 1997; „Почуття вини” // Лиза, 1997. Якщо порівняти журнали за 1997 та 2007 роки, то можемо стверджувати, що в сучасних виданнях експерти рубрик (так називають авторів „дитячих” сторінок) практикують написання невеликого „епіграфу” до статті, що готує читачів до відповідної тематики. Так, згаданій вище проблемі стосунків між дітьми в сім’ї присвячена стаття „Як жити по-братськи?”(Лиза, 12.11.07), що має невелику передмову, що заохочує реципієнта до ознайомлення з поданою інформацією: „Друзі чи суперники? Знайди спосіб зробити так, аби старший і молодший не ворогували” // Лиза, 12.11.07. Цим засобом користуються і автори статей для журналу „Единственная”: „Дитина, яка уміло користується ножем чи виделкою, дякує за отриману допомогу, – мрія більшості матерів! Її легко втілити, потрібно лише послідовно вчити сина чи дочку правилам гарного тону” // Единственная, 2008, №3.

Доповнюють образ дитини в жіночих журналах і статті, присвячені особливостям дитячої особистості. В межах цієї тематики розглядаються питання, що стосуються різних вікових категорій дітей („Що таке важкий вік?” // Лиза, 19.02.1997; „Шкільні проблеми підлітків” // Лиза, 14.10.97; „Найбільш важливий вік” // Лиза, 22.01.97; „Маленькому синові буде важко освоїтися в дитячому садку” // Лиза, 12.11.2007), особливостей розвитку дитячої особистості дитини та її психіки („Обдаровані діти” // Лиза, 19.09.97; „Зелена кішка” // Лиза, 02.08.97; „Дитячі фантазії” // Лиза, 21.10.97; „Що посієш, те й пожнеш” // Лиза, 15.01.97; „Дитячі страхи” // Лиза, 29.01.97).

В журналах за 2007 рік активно досліджується проблематика амбівалентних понять характеристики поводження дітей: „Що важче: бути мамою непосидючої дитини чи виховувати „капуху”? Однозначно на це питання важко відповісти. Але те, що повільний малюк постійно випробовує батьківське терпіння – щира правда!” – вступ до статті „В житті головне не швидкість…” // Лиза, 5.11.2007; с. 90; „Як упоратися з гіперактивною дитиною” // Единственная, 2008. – № 1. – с. 96.

Тематичний діапазон рубрики „Мой ребенок” у журналі „Лиза” досить широкий. В окремих випадках тема обирається читачем і на шпальтах жіночого часопису розкривається експертом рубрики. Так у номері 25 за

2007 р. у відповідь на лист читачки розміщено статтю „Готуйся до дитячого садка!”. У ній розміщені поради підготовки до дитячого садка з урахуванням вікових особливостей, а також рекомендації щодо легшої адаптації дитини у дитячому садку. В цій же рубриці порушуються актуальні проблеми для жінки сьогодення. „Малюк зв’язав тебе по руках? Повернення у велике життя коштує не так вже й багато” – такий підзаголовок містить стаття „Час свободи” // Лиза, 07. 2007. В ній „гарна, молода жінка, для якої повсякденні турботи стають тяжким випробуванням” знайде поради, з ким можна лишити дитину, „якщо під боком немає бабусі або постійної няні” з адресами та цінами на послуги окремих підприємств.

Слід зазначити, що в межах рубрики „Мой ребенок” час від часу публікуються результати конкурсу „Вдале слівце”, де з листів читачок друкують забавні вислови їхніх дітей.

Як бачимо, життя дитини у жіночих журналах розглядається з найрізноманітніших сторін – від навчання та виховання до відпочинку („Мильна опера” // Лиза, 2007, червень; „Діти на дачі” // Лиза, 2007, листопад).

Розгляд тематики відбувається і з точки зору медицини – друкуються статті, що стосуються здоров’я дітей. Вони розміщуються як під рубрикою „Твой ребенок” – „Він любить овочі більше цукерок” // Лиза, 25.11.1997; „Як дати ліки дитині” // Лиза, 18.11.1997, так і серед публікацій спеціалізованої рубрики „Домашний доктор” – „Як запобігти лиху” // Лиза, 28.10.97.

Образ дитини в жіночих журналах простежується й за межами спеціально відведених для цього рубрик. У рубриці „Созвездие” (журнал „Лиза”, листопад 2007 р.) розміщено матеріал, що має назву „Зірки з дітьми”, де опубліковані фото відомих людей з малими та дорослими дітьми.

Постійна рубрика журналу „Лиза” „Бизнесс-класс” в одному з аналізованих номерів має статтю під назвою „Справи домашні” // Лиза, 5.11. 2007, де розміщено поради щодо відкриття свого власного дитячого садка: „якщо ти думаєш, що ви з Мері Поппінс сестри-близнючки, і мрієш перебудувати свою квартиру в приватний дитячий садок, не сумнівайся! Уважно вивчи законодавство і набирай групу дошкільнят”.

Рубрика журналу „Единственная” „Інтер’єр” в одному з номерів містить поради для кращого створення кімнати для дітей, яка „повинна бути яскравою, різнокольоровою і розвиваючою” („Детский мир” // Единственная, 2005, №3).

Під постійною рубрикою „Експертиза” (журнал „Лиза”) за червень 2007 р. надруковано матеріал „Топ-топ, топає малюк…”, де подаються поради, як правильно підібрати взуття для малюка. Експерт рубрики Наталя Іонова не лише зупинилась на проблемах якісного підбору взуття, а й на питаннях ціни, країнах-постачальниках та правилах повернення неякісного товару.

„Дитячі” питання порушуються й у рубриці „Буква закону”. Так, у статті „Дитина має право спілкуватися з рідними” // „Лиза”, 2007, № 44, експерт рубрики Ірина Четахова дає поради, як юридично правильно оформити опіку над дитиною.

Як було зазначено раніше, аналізовані чоловічі журнали „Ego” та „Медведь” фактично не містять статей, присвячених дитині. Якщо в журналі „Медведь” нами було зафіксовано лише три матеріали, де міститься хоча б невелика інформація на дитячу тематику, то журнал „Ego” не містить жодної. На нашу думку, це пов’язано з тим, що редакції чоловічих журналів повністю відкинули від себе „дитячі” проблеми, вважаючи їх лише специфікою жіночої аудиторії. Поодинокі звернення до дитячої та сімейної тематики спостерігаємо у рубриці „Психо”, автором якої є Костянтин Сергеєв. При розкритті „кризисів життя” згадується шістнадцятилітній вік підлітка, коли „він доводить, що вже дорослий, що вийшов з дитячого віку і все може сам” // Медведь, № 39, 1999; у статті „Позитивне мислення – небачена сила” побіжно згадуються елементи дитячого виховання, які потім впливають і на доросле життя // Медведь, № 40, 1999. І лише в одній публікації – „Зателефонуйте, батьки” (Медведь, № 38, 1999) звернено велику увагу на взаємні стосунки батька і дитини, аналізується сучасний стан розподілу ролей між чоловіком та дружиною: „чоловік з тих чи інших причин практично відходить від виховання…, і функції чоловіків бере на себе жінка”. Як наслідок, у жінки формується чоловічий тип поведінки, а дитина, особливо якщо це хлопчик, отримає неповноцінне виховання.

Реклама, якій виокремлюється значна частина у ґендерно маркованих часописах, також містить велику кількість дитячих образів. Особливо це стосується аналізованих жіночих видань, де майже в кожному номері розміщена реклама дитячої продукції з використанням фотокарток дітей („Кальцинова”, „Уси-Пуси” (дитяче пюре), „Малютка Плюс”, „Детская аптека”, „Малютка – ти найкраща мама! Навіть якщо ти тато…” // Лиза 12.11.2007). Що стосується реклами у чоловічих журналах, то для продукції, не пов’язаної з дитячою, простежується тенденція до використання сімейного контексту, складовими якого виступають подружжя або родина з однією чи двома дітьми („Чоловіча білизна для дому та пляжу НОМ” // Ego, травень, 2007).

Отже, досліджуючи ґендерно марковану пресу за окремі періоди, можемо стверджувати, що образ дитини в цих виданнях представлений по-різному, з урахуванням життєвих позицій жінки та чоловіка, що склалися в сучасному суспільстві. Якщо у жіночому часописі („Лиза”, „Единственная”) дитина представлена у найширшому діапазоні, то чоловічі журнали („Ego”, „Медведь”) цієї теми торкаються поверхово, що дозволяє констатувати зниження пріоритетів, пов’язаних з інститутом сім’ї та батьківства.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет