Київ Видавництво художньої літератури
жүктеу/скачать 2.87 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- ПОБУТ ЛЮДИНИ
| 116
Подивись, онучко, чи не кличе хто жати. Люди ідуть жати, а ми на сонечко лежати. А я жита не жала, в борозенці лежала. Пішла Гандзя в поле жати та й забула серпа взяти. Як у поле — Анцю в боці коле, як до танцю — вже не коле Анцю. Він і за косою мерзне. Хоч плач, пане,— коса не бере. Він-то й рад косити, та нема кому коси носити. Гультяй сіно косив, а чорт по полю носив. Пішов на косовицю з собачкою. Цілий день косив сіна, а за вечір коза з’їла. Накосили скирту сіна, прийшла коза та й поїла. Сім день молотив, а восьмого все з’їв. Три дні молотив, а за півтора з’їв. У всякої Федорки свої одговорки. Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе. Скільки вб’єш, стільки в’їдеш. Повертається, як ведмідь за горобцями. Жвавий, як рак на греблі. Дибає, як муха в сметані. То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи. До готового хліба знайдеться губа. До муки — то мельники, а до праці: «Хворі, братця!» Подалі від землі, а поближче до готового хліба Ївши гріється, а робивши мерзне Їсть за вола, а робить за комара. З кута в кут — і вечір тут. До роботи — в Гриця порвані чоботи. Батько хай іде орать,— його коні знають, а я піду гулять,— мене гості чекають. Хоч ти йди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова. Ану, синку, розкидаймо хлівець та нарубаймо дровець. Аби танцювати вмів, а робити — лихо з ним. Люди орать, а ми — руками махать. Хто діло робить, а хто гави ловить. Ні до печі, ні до речі. Ні до плуга, ні до рала, а додому боса драла. Ще далеко Ілля, ще напряду і я. Не сама пряла, а кума помагала. Поведу я коровку до вовка, щоб не боліла головка. Він добрий жнець, як вузький загонець, а як широка нива,— то бестія лінива. 117 Гарно наша Танка жито жне, що і серпа в руки не бере. Жать удень душно, а вночі кусаються комарі. А я знаю, що він діє: коло печі спину гріє. Коли б то можна бути через зиму котом, через літо пастухом, а на Великдень попом. Дав бог теля, та не дав хліва. Гулі не одного в постоли взули. Де нема охоти, там нема роботи. Трудно того возити, що не хоче ходити. Якби так хотілось, як не хочеться. Працює гірш теляти. З його помочі, як з осики груш. Не живе, тільки дні тре. Робить, як мокре горить. Береться, наче не своїми руками. Ні швець, ні кравець, ні в дуду грець. Треться, мнеться — думає, минеться. З гори далеко, на гору високо — краще ніяк. Як до череди гнать, то й п’ятки болять. Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере, Хоч вогню до нього прикладай. І за холодну воду не візьметься. Мокрого поліна вогонь не йметься. Під тобою лід розтає, підо мною мерзне. Як пес робить, так пес у чоботях ходить. Шукає учорашнього дня, що добрий був. Покіль найде, то і сонце зайде. Його по смерть добре посилать. Ходить, як приблудна вівця. Волочишся, як голодне літо. За море по зілля пішов. Пішов, як рак по дріжджі. Йшли по воду — та й бабуся приснилася. Пішов глечик за водою та й пропав там з головою. Один не йде, другий не везе. Пішов багачеві по смерть. Як пішла по масло, то й в печі погасло. Пішов посол та й упав у розеол. Пішла по сир, а в хаті пожар, пішла по масло, а в ній погасло. Ходить, неначе три дні хліба не їв. І не лежить, і не біжить. Якби хліб та одежа, їв би козак лежа. Наївся, напивсь і на бік поваливсь. 118 Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить. Свиня у барлозі, а птах у дорозі. Валяється, як свиня в барлозі. Тит третій день як лежить, а вже дев’ятий буханець кінчає Не здужає третього хліба з’їсти. Хвора, нездорова, лиш би їла та спала. Хвора я і то дуже хвора: і з вами буду їсти, і окремо мені дайте, і на потому лишіть. Я забула, що я хвора: як танцюй, то танцюй. Не дай, боже, ледачому та ще й хвороби. Не кожний, що стогне, слабий. На голові чиряк, а він на ногу шкутильгає. Закривіла на ногу, та не знає, на котору. Лінивого не добудишся, як мертвого не докличешся. Нездужає, що й ведмедя за вухо вдержав би. Спите, а хліб цвіте! Хто слухає, а хто окунів ловить слухаючи. Мислі в небі, а ноги в постелі. Думками за горами, а ділом у запічку. Хто ранок проспить, той день проголодує. Уморився лежачи. Уморився, поки хліба наївся. Йому розкуси, та ще й у рот положи. Хоч не в’їжно, але вліжно. Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне. Як спить, то не їсть, а як їсть, то не дрімає. В роботі «ох», а їсть за трьох Їсть, п’є та байдики б’є. Хто вліті в холоді, той зимою в голоді. Нехай гуляє. «Що робив?» — зима спитає. Літо просвистав. На чужу роботу дивитися — ситому не бути. З ледачого вовка хоч шерсті клок. Дай і діжу з тістом, то будуть клясти, що важко нести. Ледачого не займай, сам себе не марай. Ледаче ледачим і згине. Треба шести, аби звести. Болить бік дев’ятий рік, та не знаю, в котрім місці. Двоє недужих сіли та й хліб поїли. Голова болить, а хліб, як на вогні, тріщить. Добра вимівка — болить голівка. Хворий лежить та без пам’яті хліб їсть. Шивіт болить, мабуть, на піч кортить. Не хворіла, не боліла та проскурку з’їла. 119 Беззубий: хамелю-хамелю, а вареники з сиром умелю. Напав нежить — ніде кусок хліба не влежить. Він тяжко хворий: коли працює, все мерзне, а коли їсть, то все потіє. Всі хворі, всі хворі, а як наварять, то не знати, де ся подіє. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Ой казали мені люди, що добра з тебе не буде! Гуляй, тато, завтра свято! Такий побожний, що другий день святкує. «А чом ви, хлопці, не орете?» — «Та, дядьку, свято!» — «Яке свято?» — «Чересло й леміш знято». Хто празників питає, той сорочки латає. День свят, а діла сплять. Йому щодня неділя. П’ять днів нічого не робимо, а шостий відпочиваємо. Хто святкує на Пилипа, той буде голий, як липа. Ні гульня, ні робота. Тень-тень, аби збути день. Дзень-дзень, аби минув день. Аби день до вечора. Сюди ник, туди ник — та й день невелик. Сюди тень, туди тень — та й минув день. Вдень від спеки ховається, а вночі від комарів. Вчорашнього дня шукав, а що робити — не знав. Вчорашнього дня стома кіньми не доженеш. Час не стоїть, а роботи світ. Пропав день — і собаки не брехали. Дарма в бога день крадеш. Що нині утече, то завтра не зловиш. День дармувати, два дні спочивати. Коли став робить, то байдики не бить. День не стоїть, а діло не робиться. Робота не ведмідь, у ліс не втече. Убити б день, а ночі не побачу. Цілий день бомки б’є. Шукає вчорашнього дня. їлось би сласно, а робити страшно. Робити — хоч києм бити, а їсти — хоч рачки лізти. І каші не хочу, і по воду не піду. Дай йому яєчко, та ще й облупи. Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче. Де кисіль, там я й сів, де пиріг, там я й ліг. Як не стане, то батько достане, як не буде, то мати добуде. ПОБУТ ЛЮДИНИ Добре тому, хто в своєму дому. Не дай, боже, в чужій хаті жити, в чужій печі палити. Не надійся на чужу хату, бо під тином доведеться умирати. Бодай ніхто добрий не сидів у чужій хаті. В чужій хаті і тріска б’ється. І в тата не своя хата. І собаці своєї хати хочеться. «Кіндрате, де твоя хата?» — «Літом на полях, а зимою під скиртою». Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена. Надворі дує, а в хаті чує. Нащо тобі жінку брати, як нема своєї хати. Оце хата: дві сохи та соломи трохи, то й діти почаділи. У нас вітер хату мете, сонечко хліб пече, вода сама ллється, все гаразд ведеться. Пустка така, що вітер по хаті гонить. Хата хлібом не нагодує. Нестатки гонять з хатки. Хата багата, та нічого й собаці дати. Хата чужая, як свекруха лихая. Чужа хата гірше ката. Чужа хата — велика досада. Будуй хату з лободи, а в чужую не веди. Була б в сірка своя хата. На ката й хата, як топить нічим. Хату обдирає, а сіни лагодить. Мусиш привикати, як не маєш своєї хати. Чужу хату топить — свої очі сліпить. Чужа хата не гріє. Налагодив дід бабі хижку: то лазили кішки, стали лазити собаки. Вдома і солома їдома. У нього стільки домів, як у зайця ломів. Хоч і в брата, та не своя хата. Добре тому, хто в своєму дому. Не взявшись за сокиру, хати не зробиш. В дощ хату не покривають, а в погоду й сама не капав. В порожній хаті сумно й спати. В хаті наче гуси ночували. 121 В хаті, як у віночку, хліб випечений. В хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка. В хаті, як у дзеркалі. Де будь, там будь, а свій кут не гудь. Де мир, там і лад, там є в хаті благодать. Де хата не метена, там дівка не плетена. Дорогая тая хатка, де родила мене матка. Що друга хатка, то інша гадка. Зимою і собака хату ставить. І собака каже: «Щоб літа діждати, то буду хату будувати». Купуй хату криту, а свиту шиту. Коли з топленої хати йде, то й дверима стукає. Люди добрі, хата тепла, є що їсти, є де спати, хоч зимуй. Надворі потеплішав, то й хата порозумнішає. Не буває хатки без звадки. Нова хата — велика втрата. Нова хатка — нова гадка. Само нічого до хати не прийде, крім біди. Така хата тепла, що спотієш дрижачи. Угли обрубуй, а хату отоплюй. Хата, що покришка: що скажеш, то в хаті повинно пропасти. Хату руки держать. Хоч одвірки виймеш, а з хати вийдеш. Хто нашу хату минає, той щастя не має. Хто не ризикує, той хати не збудує. Чим хата багата, тим і рада. Що хата має, тим і приймає. Чия хата, того й правда. Що хатка — то гадка. У своїй хаті і вугли помагають. В своїй хаті кожний пан. В своїй хаті легше й помирати. В своїм дуплі сиди в теплі. Ліпша своя сяка-така хата, як чужа палата. Своя хатка лучче від чужих палат кам’яних. Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха. Своя хатка, як рідная матка. Кожному свій куток милий. Чи тут, чи не тут, аби свій кут. Чужу стріху покриває, а своя тече. Хижа не тісна, коли челядь не збісна. Най буде не пишно, аби затишно. 122 Біля границі не випада будувать світлиці. Всюди добре, а дома найкраще. В чужому домі будь привітливий, а не примітливий. Вдома і стіни помагають. 
Вдома і солома їдома. Вдома добра постіль і солома. Горе тому, в кого нема порядку в дому. Домівка — не ворог, коли запалиш, тоді згорить. Домівка — не ворог, коли не прийдеш, то прийме. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. За морем тепліше, та дома миліше. І заєць має домівку, хоч під кущем. жүктеу/скачать 2.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|