Київ Видавництво художньої літератури



бет2/42
Дата21.07.2016
өлшемі2.87 Mb.
#214287
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Улюбленим композиційним прийомом прислів’їв є їх побудова на контрастах. Такими контрастами у природі виступають вода і во­гонь, небо і земля, зима і літо, день і ніч, у людському житті — моло­дість і старість, здоров’я і хвороби, праця й ледарство, у соціальних відносинах — правда і кривда, добро і зло та ін. («Вогонь палить, а вода студить», «Літо збирає, а зима з’їдає», «Праця чоловіка годує, а лінь марнує». Контрастними у прислів’ях є також ознаки та влас­тивості предметів і явищ («На чорній землі білий хліб родить», «Чор­на корова біле молоко дає»).

Чимало прислів’їв складаються з двох симетричних частин, що становлять паралелізм («Без сонця не можна бути, без милого не можна жити», «На дерево дивись, як родить, на людину гляди, як робить»). Іноді ця симетрія порушується в тій частині, на яку падає основне смислове навантаження («Гарна птиця пером, а чоловік — умом»). Пропуск відповідного члена тут компенсується інтонаційною паузою. Симетрія зумовлює однакову кількість наголосів у обох час­тинах прислів’я, розділених цезурою. Внаслідок цього утворюється відповідне звучання, яке допомагає виразніше виділити основну дум­ку («Багатому щастя — а вбогому трясця», «Жито колоситься — життя веселиться»).

Для прислів’їв характерна певна ритмічна будова. За звучанням вони членуються на стопи з цезурою посередині. При створенні і шлі­фуванні прислів’їв народ насамперед дбав про передачу думки, цьому він підпорядковував і ритмічне звучання. Часто в прислів’ях симет­рія порушувалася, та частина, на яку падало найбільше смислово навантаження, видовжувалась («Буває март II за всі місяці варт», «І попи, і пани Ц — одного поля бур’яни»).

Прислів’я бувають римовані і неримовані. У римованих зразках переважає дієслівне римування («Добро пушить, а лихо сушить», «Трактором орати — не лопатою копати»). Римуються переважно кін­цеві слова частин прислів’їв, але поширене в них і внутрішнє риму­вання («Діти — як квіти: полий їх, то й ростимуть»). Зустрічаються й складніші види римування, коли римуються три і більше частин («Зять любить взять, тесть любить честь, а шурин очі жмурить, бо

12


не хоче дать»). Вислови, що перейшли з пісень, зберігають пісенну ритміку і римування («Не ходи по полю, не топчи куколю, не лупай очима, не твоя дівчина», «Нехай мене той голубить, а хто вірно мене любить»). Для окремих прислів’їв характерні звукові переливи («Коси коса, поки роса, роса додолу, коса додому», «Стук-грюк, аби з рук»), що надають їм милозвучності.

Життєва мудрість, ідейна сила та поетична краса прислів’їв завжди привертали увагу митців слова. Вони увиразнюють мову творів давньо­українських письменників — І. Вишенського, X. Філалета, Л. Барано- вича, І. Галятовського, А. Радивиловського, І. Гізеля, авторів козаць­ких літописів — Самовидця, Грабянки, Величка та ін. Окремі прислів’я зустрічаються і в тогочасних лексикографічних працях — Л. Зизанія, Памви Беринди. Особливо рясно цитували прислів’я гостросо- ціального звучання письменники нової української літератури в час її становлення — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Л. Боро- виковський, Б. Гребінка та ін. Т. Шевченко при допомозі прислів’їв образно відтворив безталанну долю сироти, якому нема куди прихи­литись («Хоч з гори, та в воду»), передав трагізм долі Катерини, якій мати не вміла «щастя й долю дати», прославив борців за правду, у яких «раз добром нагріте серце вік не прохолоне». Марко Вовчок, змальовуючи тяжку долю народних мас, також користувалася при­слів’ями («Кому не було добра змалку, то не буде й до останку», «Журбою поля не перейдеш»). Великі смислові навантаження мають прислів’я також у творах І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Україн­ки та ін. Разючої сили зображення досягає, наприклад, М. Коцюбин­ський у повісті «Фата моргана» використанням прислів’їв («Чи при­йде коза до воза, а мабуть, прийде», «Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне» та ін.).

Письменники не тільки запозичували народні вислови, а й створю­вали нові, які з часом поверталися до народної скарбниці, ставали прислів’ями та приказками.

Традиції дожовтневої літератури у використанні народної мудрості продовжили радянські письменники А. Головко, Ю. Яновський, П. Панч, М. Стельмах, О. Гончар, П. Загребельний, О. Ільченко, Є. Гу­цало, поети П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Ма­лишко, Б. Олійник, драматурги І. Кочерга, О. Корнійчук, Я. Галан, О. Коломієць, М. Зарудний та ін.

Часто письменники вводять народні афоризми в сюжетну канву своїх творів, у самі назви, підкреслюючи ними певну ідею: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького, «Кров людська — не водиця» М. Стельмаха, «Ко­зацькому роду — нема переводу» О. Ільченка та ін.

13


Кожен з митців слова використовує народну мудрість відповідно до своїх ідейно-творчих задумів. Наприклад, Олександр Довженко для передачі народного гумору в «Зачарованій Десні» вводить у ав­торську мову і мову персонажів соковиті народні порівняння, при­слів’я, дотепні побажання, жартівливі вислови, а в публіцистичних статтях і художніх творах періоду Великої Вітчизняної війни відби­рає вислови з суворими тонами, сповнені громадянського пафосу, створюючи на зразок народних і свої, авторські, які пізніше стали народними афоризмами. Близька до влучного народного слова ро- мантично-піднесена мова Олеся Гончара. Його крилатий вислів із «Прапфзиосців» — «І найвшца краса — це краса вірності» — став улюбленим народним прислів’ям. Рясно забарвлена ліризмом та пое­тичністю народних прислів’їв мова творів Михайла Стельмаха — співця радянського села з його працьовитим народом, багатим і на роздумливо-поважне, і на дотепне гумористичне слово.

Прислів’я невіддільні від життя людини, як і її мова, пісня. Вони свідчать про гострий розум народу, його глибокі естетичні почуття, багатий духовний світ і високу мораль. Це велике народне багатство, справжній скарб, який народ свято береже і передав своїм дітям і онукам.

Народ не тільки користується готовими зразками прислів’їв, які одержав у спадщину від попередніх поколінь, а й рясно творить нові.

Прислів’я, як і народ, безсмертні, це коштовні, немеркнучі його перлини. У них живе і дихає, сумує і радіє жива душа народу, орга­нічно поєднується його історія і сучасність.

Михайло Пазяк





ТРУДОВІ МАСИ І ПАНСТВО. БОРОТЬБА ПРОТИ СОЦІАЛЬНОГО ГНІТУ


Бідний до всіх рідний, а багатий нікому не радий.

Бідному куди не кинь, то все латкою наверх.

Бідак живе обачно: раз на тиждень обідає, та й то не смачно.

Біда бідному — і вмерти не дають.

Бідаку не первина, що ні з чим до млина.

Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.

Бідний багатому косить, а сам їсти просить.

Бідний буває багатим тільки вві сні.

Бідний у праці рветься, багатому черево дметься. Бідний і на тім світі на панів робить: пани будуть у смолі кипіти, а бідним Дрова носить.

Бідна душа без гроша.

Бідний носить, що може, а багач, що хоче.

Бідний робить — багатому родить.

Бідність не гріх.

Бідного й мудрі слова мало важать.

Бідному вареників не їсти: як є мука, то нема сиру. Бідному википить, а багатому накипить.

Бідному все вітер в очі, як удень, так і вночі.

Бідному у багатого жить — або плакать, або тужить. Бідність показує нам наших приятелів.

Бідняк, що грак — з долини та в байрак.

Для бідного кожні ворота замкнені.

До бідного приятеля іди коли хоч, а до багатого — коли кличе.

І у Відні є люди бідні.

На бідного Макара всі шишки валяться.

На бідного Хому і дерево пада.

На бідняка камінь і вгору котиться.

Ніхто не відає, що бідний обідає.

Слабий з сильним не борися, бідний з багатим не дружися.

Тоді любить і сват, як добре мається брат, а коли бідний, то забуде і брат рідний;

У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче.

У бідного щодня піст.

16


У бідного тоді неділя, коли сорочка біла.

Хоч бідно жив, та в пана допомоги не просив,

Як умер біднячок — тільки піп та дячок.

Убогому життя, як собаці на перелазі.

В убогого все по обіді.

На світі так ведеться, що вбогий перед багатим гнеться. На убогого всюди капає.

Чоловік убогий — то кінь безногий.

З хлопами мирно живемо: лани хлопами оремо.

З хлопа усі живуть, тому його й скубуть.

Якби не хлоп та не віл, то би пан не жив.

Старий хлоп, як старий пес: геть із двору або під лавку!

На темного мужика пре злиднів толока.

Хліб у пана мужик косить, жінка його снопи носить, а прийдуть вони додому — дітки їсти просять.

Тягни лямку, поки викопають ямку.

Хто тягне, того ще й б’ють.

Який кінь тягне, на того й кладуть.

Б’юся, як риба об лід, а не бачу свій слід.

І в давні Літа була біда.

Тісні роки настали, гради-сніги царину позбивали, з болотом змішали, а на шию торби повкладали.

Нема тобі поля на заячий скік.

Поля, що й курці лапкою нема де ступити.

І курці носом ніде клюнуть.

Тільки й землі маю, що поза нігтями.

Дожився: штани одні, а сорочок ще менше.

Дожились до того, що нема нічого.

Дожились до того, що хоч серед хати орати.

Дожились, що ні свитки, ні чобіт.

Живемо без змін: багатіти немає змоги, а голіти далі нікуди.

Живемо не горюємо, хліба не купуємо, а просимо.

Живу й світа не бачу.

Розживемось, як сорока на лові, а тінь на воді. Розживемось, як у пастухи наймемось.

Розжилась голота коло болота.

Привикай, коровко, до житньої соломки.

Рогатої худоби — вила та граблі, хорошої одежі — мішок та рядна.

І хвоста нема в дворі.

Ні шерстинки в дворі — голий як бубон.

До дуги й удила не достає тільки воза й кобили.

Ні сідла, ні вузди, ні того, що на нього вузду надівати.



17


Та вже нас і кури загребли.

Ні кола, ні двора, ні рогатого вола.

Ні в горшку, ні в мішку.

Ні юшки, ні петрушки.

Ні кола, ні двора: один сіренький коток та на шиї мотузок,

Ні ножа, ні образа: ні зарізаться, ні помолиться.

Тільки й ходу, що з мосту та в воду.

Тяжко сіяти, коли нічого орати.

Поки жнемо, поти й їмо, а як скосили, то все поїли. Молотив цілий день, а віяти нічого.

Приробили хлібця — їмо, а ні, то очима лупаємо.

На одному покосі сіємо жито, гречку й просо.

Як мені пшениця родила, то мене й родина любила.

Тільки в мене борона, що кобила ворона, тільки в мене плуга, що за поясом туга.

Ні плуга, ні ріллі — виспишся доволі.

Ні вуса, ні бороди, ні плуга, ні борони.

Вбився в хазяйство: тільки бриль та паличка.

Без вола хата гола.

Одним волом хліба не доробишся.

Позиченим волом не наорешся.

Держав дві корови, тепер дві ворони.

Ані печі, ані лави, ані хліба, ані страви.

Ні муки пилинки, ні солі дробинки.

Води — хоч мийся, лісу — хоч бийся, а хліба — хоч плач. Усі на волі: ні хліба, ні солі.

Прийшов — ні ситця, ні решітця.

Тягни рядно на двох одно.

Вони мотузком хліб ріжуть, бо й ножа нема.

У коморі пусто, в стодолі порожньо, а в хаті лиш одна верета.

В мене дві повні комори: в одній злидні, а в другій горе.

Багато я маю, аж три клуні хліба: в одній вітер, в другій мак, а третя стоїть так.

Як є пліт, то нема воріт, як є ворота, то немає плота.

На чорта ворота, як нема ні хати, ні плота.

Не буде з швачки багачки, а а ткача — багача.

Всі люди на одне сонечко глядять, та не одно їдять.

Не первина з порожнім мішком до млина.

Як ні в чим у млин, то порожняком додому.

У піст їли гріх, а у м’ясниці — кислиці.

Батько мій не жив так, як треба: хліб є, солі нема, сіль є, хліба нема.

18


Хоч візьми зуби та на полицю положи.

Поклав зуби на клинок.

Не втне Панько тіста, бо ячмінне.

Заживай, Федьку, то хрін, то редьку, бо більш нічого нема.

Ні за що рук зачепити, щоб було як жити.

Мене мої пальці годують.

От тобі наші вжитки: ні кожуха, ні евитки.

Родився без сорочки, так і вмру без штанів.

Брати мої небагаті: нема штанів, тільки лати.

З божої волі продав штани, купив солі.

Штани як решето, а чоботи роти пороззявляли.

В однім кармані пусто, в другому нема нічого.

В однім кармані смеркав, а в другім світає.

У кишені вітер гуляв.

Хоч грошей нема, та в одежу вбився: розкрий поли, то й ноги голі.

Багатий на лати та на дрібні сльози.

Пани: на трьох одні штани, котрий раніше встав, той ся і вбрав.

Це той пан, що в соломі спить.

Одного і тріска голить, а другого і бритва не бере.

Одному і на трісці прядеться, а другому і веретенце не хоче.

Миша у голову зайшла, заким зерно знайшла.

Казав Хома — нічого нема.

На бідного Хому і дерево пада.

Степ без кінця, а коня попасти ніде.

Хто нічого не має, того ніхто не знав.

Прийшов нестаток, забрав остаток.

Були достатки, та поїли нестатки.

Нічим і ока запорошити.

Не було добра зроду, не буде й до гробу.

Не було добра змалку, не буде й до останку»

Тільки того добра, що на мені.

Вже мені і в пеклі гірше не буде.

Хоч сядь та плач, хоч стоячи кричи — не поможе.

Хоч камінь на шию та в воду.

Хоч зав’яжи очі та вниз головою.

Хоч живий у яму лізь.

Труби, Грицю, в рукавицю.

Хоч пень об сову, хоч сову об пень, а все сові лихо.

Що головою в піч, що в піч головою, то все не мед.

19


Ні хліба куска, ні солі дрібка, ні страви ложки, ні води корця.

Такі наші дорібки: нема хліба ні дрібки.

Не замісиш густо, як у коморі пусто.

Хліб та вода — бідного їда.

Нема що їсти, нема пити, нема й роду, щоб поговорити. Прийде літо, то є розмаїто, прийде зима, то хліба нема, і чоботи ледащо, й робити нема що.

Як хліба ні куска, то у хаті тоска.

Як хліба край, так і в хліві рай, а як хліба ні куска, так і в горниці тоска.

У нас сьогодні Луки: ані хліба, ні муки. . ..

Лихо наше — ячна каша: з’їв би і такої, нема ніякої. Не лякай щуку морем, а голого — горем.

Не займай голяка, бо його доля така.

Позич, голий, сорочки.

Сам голий, а сорочка за пазухою.

Сіттю голого не прикриєш.

Як село, то й голо: в одній хаті мак, а в другій так.

Хоч гол, так прав.

Держись, Хома, іде зима!

Біда Савці і на печі, і на лавці.

Вітром підбито, а морозом підшито.

«Кому те добро достанеться, що нема нічого?»

«Прийде голий, забере в пазуху та й понесе».

Якби Хомі гроші, був би і він хороший, а нема — всяк мина.

Не журись, Семене, що грошей нема в мене, прийде час — і в тебе не буде.

«Кіндрате, де твоя хата?» — «Літом на полях, а зимою під скиртою».

Холод — не свій брат.

Холод не терпить голоду.

Добре, як голому в терню.

Голота не боїться ні дощу, ні болота.

Аж скриня тріщить з наготи.

Не від того поголіли, що солодко пили й їли, а мабуть, на наші гроші прах напав.

Візьмеш з голого сорочку.

Втікай, голий, обдеруть тя!

Голий іде — ворота заперті.

Голого пояс не гріє.

Голому і на сіні мулько.

Голий, як бич, гострий, як меч.

20


Два голі третього не вберуть.

З голого, як з святого: не візьмеш нічого.

Куди кинь, то все голим на п’яти.

На голого і собаки брешуть.

Хоч покотись, усюди голо.

Голому розбій не страшний.

Голий, як церковна миша.

Голий, як турецький святий.

Голий підперезався та й зовсім зібрався.

У голоти нема що молоти.

«Чим ви, хлопці, втираєтесь?» — «Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну».

Впився водою, похмелився сльозою.

Не літа зсушили тіло, а у наймах помарніло.

Одною рукою воли поганяє, а другою сльози утирає.

Хто у службі не бував, той нужди не видав.

Безрідному бурлаці, як собаці.

Бурлак, як сирота: коли біла сорочка, тоді й свято.

Нема гірше, як бурлаці: куди попхнуть, туди й поточиться. Батька в наймах не вжалуєш.

Верніться та найміться: до вечора шаг заробите.

В наймах харч знай: рано води, в полудень пити, а ввечері бити.

Як наймити роблять, у хазяїна дух радується, а сядуть їсти — серце болить.

Двом панам служить, а сорочки не має.

Слуга на відслузі, як собака на мотузі.

Хто служить з ласки, у того мішок плаский.

Як товста шия в бика, так тоненька в мужика.

Аби шия, ярмо буде.

Чужа шия — не своя, зломиться — друга буде.

На свої руки знайду всюди муки.

Прийшов збоку та взяв строку.

Не стільки набувся, скільки нагнувся.

І холодно, і голодно, і додому далеко.

Був на коні і під конем.

Він знає, почім ківш лиха.

Всього буває на віку: і по спині, й по боку.

Недовернешся — б’ють, перевернешся — б’ють.

Б’ють, а плакати не дають.

Робиш, робиш, ні за тобою, ні перед тобою.

За свій труд попав у хомут.

Робити то є що, а заробити ніде.

Працюєм до сьомого поту.



21


Працює, як чорний віл.

Все в роботі, як віл у ярмі.

До роботи приганяє, а за їжу не спитає.

Заробив води до хліба.

Заробив три вирви в шию, а четверту навздогінці.

Заробив у пана плату — з чотирьох дощок хату.

Від тяжкої праці скоріше будеш горбатий, ніж багатий. Заробітки — бодай не діждали наші дітки!

Ціле життя роби, а на старість милостиню проси.

Од ціпа в спині сіпа.

Тиждень молотив та й навіть на табаку не заробив.

Три дні молотили — шеляг заробили.

Із пучок та з ручок живе. ,

Не сам гвіздок лізе в стіну — його молотком забивають. Вали на сірого — сірий повезе.

Хто везе, того й поганяють.

Гриць за волами, Гриць і за дровами.

Розірвись надвоє — скажуть, чом не начетверо.

Заробила Гапка чортового батька.

Соб, бицю, коло плота, яка плата, така й робота.

Заробив на сіль до оселедця.

Як приймали, то й сала давали, а як прийняли, то й хліба не дали.

Яка харч, така й робота.

Побила лиха година — ота чужа нива та позичений серп. Живу, як горох при дорозі: хто йде — не мине, за стрючечок вскубне.

Нема мені ні від місяця, ні від сонця.

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.

Виробив свою силу на дідьчу маму.

Добрий давалець: роботи дає з верхом, а харч видавцем. Набрав роботи, як бик на роги.

На відробок гіркий заробок.

Наробився до десятого поту.

Про такі заробітки будуть босі жінка й дітки.

Робити казали, а їсти не дали.

Треба працювати, аби шматок хліба мати.

У мене не буде важко робити: принесеш води — сядеш, принесеш дров — сядеш, розкладеш вогонь — сядеш...

Гнись, не гнись, а в голоблі становись.

Котрий віл тягне, того ще й б’ють.

Тягни, кобило, хоч тобі не мило!

22




Семен муки, Семен дров, Семен туди, звідки знов.

Не з добра побігла з двора.

Найнявся — як продався.

Наймають до телят, а роби, що велять.

Був на бувальцях, знає, що кий, що палиця.

Бачив і горох, і чечевицю.

На мені тільки піч не була.

Шасть батька в напасть, а діти по наймах.

Наймит не по своїй волі ходить.

З’їж півбіди та напийся водиі

Служба — не дружба.

Хто у службі не бував, той і нужди не видав.

З розкоші не йдуть у міхоноші.

Доробився хліба, аж зійшов на діда.

Пішов дід на жебри, та не мав у що хліба класти. Жебраним хлібом не запоможешся.

Він знає дев’ять ремесел, а десяту жеброту.

Де старець не бував, там дві милостині дають.

І собаки не чують, де старці балюють.

Не кивай пальцем, сам будеш старцем.

Радий старець і тому, що пошив нову торбу.

Старець смирний, доки собаки не рвуть.

Старцеві й копійка дорога.

Старця нагодуєш, а торби його — ні.

«Старче, село горить!» — «А я за суму та й далі посуну!»

У старця у торбі не поживишся.

Чужі недоїдки — старцеві наїдки.

Батько був середній хазяїн: візьме торби по боках, а сам посередині.

Бери торби та йди в горби.

Важка торба повна, порожня ще важча.

Де можна в лантух, там торби не треба.

Торба мені жінка, кий у мене братом.

Хоч торбу на плечі та під монастир.

Хто має в торбі, той з’їсть і на горбі.

Цілий вік з торбою не сварився.

Пішов з пустим мішком на порожні клуні.

Село вже видать, та далеко дибать.

Видно й хати, та далеко чухрати.

Аби живі, а каліками будемо.

Такий наш Йосип — нема і не просить.

Догосподарювався до дідівської торби.



23


Багач гроші збирає, а чорт калитку шиє.

Багата дівка робить від суботи до понеділка.

Багата пшениця для мишей, жебрацька — для людей. Багатий все дрібно крає.

Багатий все нарікає, що мало має.

Багатий говорить, що будемо їсти, а бідний, чи будемо їсти.

Багач дивується, чим бідний годується.

Багатий їсть, коли що схоче, а вбогий — коли що трапиться.

Багач їсть у середу лучче, як бідний на Великдень. Багатий не любить дати.

Багатий шепче з кумою, а убогий з сумою.

Багатий, як бик рогатий: в тісні ворота не вміщається. Багатий як хоче, а вбогий як може.

Багатих гостимо, а самі постимо.

Багатого і шило голило, а вбогого і бритва не бере. Багатому і в пеклі добре.

Багатому і під гору вода тече, а бідному і в долині треба криницю копати.

Багатому і чорт гроші носить.

Багатому і чорт дітей колише, а бідному і нянька не хоче. Багатому і в будень свято, а вбогому і на Великдень піст. Багатому і чорт яйця несе, а вбогому і курка не хоче. Багачеві вітер гроші несе, а бідному очі половою засипає. Багачеві ведеться, бо йому й півень несеться.

Багатому — пшениця, а вбогому — полова.

Багатому розуму не треба.

Багацьке і панське ніколи не пропаде.

Багачева правда гірше брехні.

Багач багача як не хвалить — велича.

Багач гидкий, зате гладкий.

Багач би й око вийняв за шматок хліба.

Багач норовить, як би бідного з ніг збить.

Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає.

Багач, як собака: на своєму лежить, а хвіст перекинув на чуже.

Біс його батька знає: у багатого повна піч, та горить, а в мене одно поліно, та й те чадить.

В багатого кишеня, як у бідного стодола.

Від багача не жди калача.

Всяк знає, як багач дбає: не своїм горбом, а чужим трудом.

До багатого ідуть гривні, а до бідного — злидні.



24


Двох обідів нараз і багач не їсть.

Доки багат, доти й сват.

Доки багатий стухне, бідний з голоду опухне.

Забагатів Кіндрат, забув, де його і брат.

Як багатий, так: «Здоров був!», а як бідний: «Бувай здоров!»

За багачем сам чорт з калачем.

Захищається рак клешнею, а багач мошною.

І багач тільки одним ротом їсть.

Не проси у багатого, проси у доброго.

Пішов багачеві по смерть.

Сильні та багаті рідко винуваті.

У багатого багато грошей, а в бідного дітей.

У багатого живіт росте, а у бідного — горб від роботи.

У багатого й теля з телям, а в бідного одна корівка, та й та ялова.

У багатого і бики теляться.

У багатої молодої горба не видно.

Умер багатий — ходім ховати, умер убогий — шкода дороги.

Що багатий, а що дурний: що захоче, те й зробить.

Якби не був свинуватий, то не був би і багатий.

Як багач, так і рвач.

Багатство до часу, а злидні довіку.

Де багатство, там і лайдацтво.

Панські очі завидющі, а руки загребущі.

Ворон ворону очі не виклює, пан у пана шкуру не здере. Видно пана по халявах.

В панські ворота широко увійти, та вузько вийти.

Багато панів, а греблі нема кому загатити.

Біда з такими панами: ми до корчми, а вони за нами.

Біда нашим головам за панами голими.

Біда пани, а підпанки ще гірше.

Більше панів, як псів, а мужиків і не видно за ними.

Бог високо, пан далеко, а підпанки дадуть дранки.

Великий мені пан: з чого сорочка, з того й жупан.

Великі пани: хоч неправда — хвали.

Від малого пана великий страх.

Волієш з хлопом згубити, ніж з паном знайти.

Вхопив пан за тіло, а чорт за душу.

В церкві пан хлопові братом, а поза церквою — гіреньким катом.

Гірші підпанки, як пани.



25


Годи панові рік, а день не вгодиш — пропав навік. Гордилася свиня, що об панський тин чухалась.

Господи, помилуй од семи панів, свинячих постолів і вербових дров!

Дав пан Омелькові пояс, як той без штанів оставсь.

Дай панові покуштувати, то він і гамкне.

Два пани на одні штани.

Дякую, паночку, за тепле слово, а я вже зиму перезимував.

До бога високо, до царя далеко, а пани як хотять, так вертять.

Добрий пан: взяв у сиріт хліб та й кинув псам.

Жаба на поріг, а пан за стіл.

Жаба свище — пана їсти кличе.

За паном і свиня господиня.

Здається, і пан, а штанів нема.

З кумом не сватайся, з паном не братайся.

З палицею приязні не води і з паном не братайся.

З паном дружи, а за пазухою камінь держи.

З панським свого язика не рівняй, бо як довгий, то притнуть, а як короткий, то витягнуть.

Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле.

Качиного зоба не нагодуєш, а панської кишені не наповниш.

Коли б не хлоп та не віл, не було б панів.

Коли б пан за плуга взявся, то й світа б відцурався.

Коли ти панич, то май своє, а чуже не зич.

Круки на стерво сідають, а пани на людську душу чигають.

Краще з медведем борюкатися, як з паном рахуватися. На бік з дороги, бо йде пан безногий.

Не бог панів родить, а лихо їх робить.

На панську мудрість — мужицька хитрість.

Не всякого пана пізнаєш без жупана.

Не гнівай пана — втратиш барана.

Не дай, боже, з дурня пана!

Недобре мати пана за друга, а ще гірше — за кума.

Не дай бог панської злості, а ще більше — панської ласки! Нема понад пана райцю і попову свиню.

Не так пани, як панські собаки.

Не тішся зимовому теплу, а панському приходу.

Нехай той тужить, хто панам служить.

Не чекай добра від панів, як правди від лиса.



26


Панам дванадцять раз у році родиться.

Панам сіють, жнуть і косять, а собі хліба просять.

Панам лихом розкидати — не плугом орати.

Пана повісять, а три дні перед ним шапку знімай — часом ще одірветься.

Пан добрий, як отець: взяв корову і овець, а пані — як мати: наказала й теля взяти.

Пан з паном погодиться, а Іван у спину дістане.

Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать.

Пани на цілі сани, та ще й ноги висять.

Пани — не свині, все з’їдять.

Пани переведуть, що й собака не їстиме.

Пани правди не скажуть, а розумному рот зав’яжуть. Пани тому і панують, що правдою торгують.

Пани танцюють — бідні плачуть.

Пани, як блощиці: сьогодні повидушуєш, а завтра повно. Пан не любить правди, як пес мила.

Пан не сіє і не косить, але вино п’є і великий живіт носить.

Панові вільно і чорта з’їсти, а хлопові зась.

Пан спить, а ліс росте.

Панська воля — панська й сила.

Панська ласка від вікна до порога.

Панська ласка влітку гріє, а на зиму кожуха треба старатись.

Панська ласка до часу, а лихо вічне.

Панська ласка, що вовча дружба.

Панська просьба рівно з наказом ходить.

Панська рука далеко сягає, навіть там, де її не видно. Панських груш не руш,— як погниють, самі віддадуть. Панські руки чужу працю люблять.

Пан хоч шапку й здійма, та в шапці правди нема.

Писар пише, писар маже, так запише, як пан скаже.

Під добрим плотом ліпше сидіти, як під лихим паном. Попався, жучку, панові в ручку, тепер мовчні По привичці їздить пан у бричці, а мужик — на возі.

По Савці свитка, по панові шапка.

Пристав, як пан за подушне.

Провадь мене і до Вени, а не зробиш пана з мене.

Рад бідняк пану, як сирота трясці.

Самі пани, а хто буде свині пасти?

Танцюй, враже, як пан каже.

Скачи, враже, як пан каже, на те він багатий!

27


Скільки панові не годи, рябу корову не подарує.

Скоріше доб’єшся від цапа молока, як від пана допомоги.

«Тату, лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не пан!»

Тепер панів так розвелось, що на собаку кинь, а пана влучиш.

Тоді пани добрі, як сплять.

То пани, а ми люди.

Три пани, два отамани, а один підданий.

Трудно двом панам догодити.

Убрався в жупан і дума, що пан.

У всіх панів багато купованих брехунів.

У голові панство, а сорочку воші з’їли.

У свинюшнику живе, а чхає по-панськи.

Хвали коняку після дороги, а пана, як витягне ноги.

Хоч пан ледачий, та комір стоячий.

Хоч за гріш, та по-панськи.

Хто з паном оре, той клином волочить.

Цить, Івасю, панів не переслухаєш.

Цнота і покора не має місця у панського двора.

Чиряк, як пан,— не займай його.

Чорт душу вийме, а пан шкуру зніме.

Що можна пану, того не можна Івану.

Що панові вільно, то хлопові зась!

Що пан затягне пером, то хлоп не витягне волом.

Який пан, такий його й крам.

Який пан, такі й паненята.

Як пан платить, так слуга служить.

Як хлопи до пана йдуть, то всі ся хвалять, а як від пана, то мовчать.

Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани.

Оце пані на всі сани, ще й ноги волочаться.

Високі пороги на наші ноги.

Великого роду, та песького ходу.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет