Тема 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Знаменно, що практично одночасно на перетині VI-V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Іудеї, Ірані і Греції виникли філософські школи, для яких характерна близькість у формулюванні змісту життєзначущих проблем і підходах до їх вирішення. Автори і матеріалістичних, і ідеалістичних філософських систем дали певне бачення природи, сутності світобудови і місця людини в них.

1. 
   ВЕДИЧНА ФІЛОСОФІЯ І РЕЛІГІЯ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ
   

Людська форма життя дана нам не для важкої і безглуздої праці, подібно худобі, вчать Веди, а щоб досягти вищої досконалості життя. На жаль, на завершення епохи Калі-юги люди змушені будуть надриватися на роботі заради шматка хліба. З кожним роком працювати буде важче, а платня за працю буде меншою. Це тому, що без духовного руху людство зупиняється у своєму розвитку. Душа рухає тіло, а сповнене життя тіло рухає світом. Наше непорозуміння в тому, що ми піклуємося про тіло, не знаючи про дух, який рухає ним.

1. 
   прихильність до матеріального тіла;
   
2. 
   прихильність до родичів, яка виникає з тілесних відносин;
   
3. 
   прихильність до місця народження і матеріальної власності: будинку, меблів, рухомого і нерухомого майна, ділових паперів тощо;
   
4. 
   прихильність до матеріалістичної науки, яка завжди недосконала внаслідок відсутності духовного світла;
   
5. 
   прихильність до релігійних церемоній і священних обрядів, які запроваджені без розуміння Божественних законів.
   

Веди поділяють людей, зважаючи на їх світогляд, на чотири класи. Кармі – трудяться заради матеріальної вигоди, заради насолоди результатами своєї праці. Джняні – намагаються міркувати над проблемами народження, смерті, старості і хвороб, намагаються стати безсмертними, злившись з буттям Бога. Йоги – намагаються розвинути в собі містичні сили, щоб демонструвати чудеса. Бгакті – віддані, прагнуть лише тільки служити Богу з любові до Нього, як мати служить своїй дитині.

Імперсональний Брахман виявляє тільки один аспект Абсолюту сат (вічність). Брахман відноситься до Бхагавану так, як сонячне світло до Сонця. Параматма виявляє два аспекти Абсолюту сат і чит (знання). Лише Бхагаван цілком виявляє всі три аспекти: сат, чит, ананда (блаженство).

Людина, яка знаходиться під впливом саттви – гуни благості (філософ, лікар, поет) живе з відчуттям значимості знайденого і використовуваного нею знання, і тому вона щаслива. Пізнання матеріального світу робить її життя ще більш приємним. Прив'язаний до цього приємного відчуття мотузкою мирської чесноти, така людина може не замислюватись над духовним удосконаленням. Але їй і не дано досягти звільнення, доки вона трудиться лише для поліпшення свого добробуту (хоча вона може і надалі отримувати тіла в гуні чесноти). Але яким би не було матеріальне благополуччя такої людини, їй не уникнути чотирьох видів страждань – народження, смерті, старості і хвороб.

На джіву переважно впливає певне поєднання гун. Іноді раджас може переважати над тамасом, іноді саттва – над раджасом, або тамас над раджасом тощо. Веди вчать домагатись зростання саттви, світла знання.

Веди визначають варни як природні класи людей. В основі поділу на варни лежать закони всесвіту, яких треба дотримувати, щоб у суспільстві були гармонія і порядок. Країна, в якій виявляється змішування варн, швидко гине разом із усіма своїми мешканцями, тому що в нерівному шлюбі вище зводиться до нижчого. Природний обов’язок жінки – збереження особливостей касти і раси. Для цього вона наділена інстинктом і емоційністю. У “Бхагавад-гіті” Кришна стверджує, що людина не приречена: «Ті, хто знайшов собі притулок у Мені, навіть якщо вони низького походження (жінки, вайшья, а також шудри), можуть досягти вищої мети».

Гносеологія Упанішад виходить зі знання вищого і нижчого. Нижче – це знання вимови слів, обрядів, граматики, метрики, науки про світила. Вище знання осягає незмінне, вічне, що перебуває в Атмані. Атман пізнається за слідами його, що перебувають у всіх речах. Хто пробудився і знайшов Атмана у собі, той знаходить вічне блаженство. Пізнання вищого можливе тільки за допомогою авторитетного вчителя.

Етика Упанішад – це сума правил поводження людини, що сприяють пізнанню Атмана. Розумний віддає перевагу благу, а не приємному. Які бажання людини, така і його воля. Від волі залежать діяння людини, а від її діянь – її доля. Дарунки Атмана – подвижництво, милостиня, чесність, ненасильство, правдивість. Необхідно також дотримувати обов'язку перед богами і предками, шанувати матір і батька як бога, шанувати вчителя і гостя як бога. Діяння вчиняти лише бездоганні, не зневажати величчю, благополуччям і навчанням. Звідси і визначення брахмана, як довершеної людини, яка достигла вищої мети. Брахман осяг Атмана, він вільний від прихильностей, пристрастей; наділений спокоєм; вільний від заздрості, спраги, надії, осліплення; перебуває в думках, не порушених обманом і зарозумілістю.
2.2. ФІЛОСОФІЯ Й ПРАКТИКА ЙОГИ

Авторитетний індійський мислитель Патанджалі уважав, що йога – це зосередження свідомості на всіх ступінях її існування. Визначають п’ять ступінів свідомості: блукаюча (спонтанна спрямованість на об'єкти); тупа (сноподібний стан свідомості, без здатності розрізнення); довільно спрямована (перебирання об'єктів без бажання зупинитися на одному з них); зібрана в точку (висвітлення об'єкта таким, яким він існує сам по собі); зупинена (свідомість зупинена на самій собі, пізнавальні акти припинені, немає емоційно окрашених мотивацій). Вплив трьох гун заважає розвитку здатності усвідомлення людиною дійсності, і це демонструють невігластво, відсутність бажання знати, егоїзм, потяг до насолод, ворожість, бажання матеріального життя.

Отже, Будда – це людина, яка прокинулася від сну умовностей життя: «Прокинься і спробуй зрозуміти, якою перевагою ти володієш зараз, у своєму людському бутті». Будда був послідовним індивідуалістом і настійно жадав від своїх прихильників, щоб вони цінували свій власний досвід, а не тільки покладалися на авторитети. Він не вчив своїх учнів тому чи обмежений світ, чи нескінченний, чи продовжує святий жити після смерті, чи ні, тощо. Знання цих речей не обов'язкове для збагнення світу і просвітління. Будда знав, що питання не слід відокремлювати від того, хто його ставить. Зміст запитання добре ілюструє ступінь духовного розвитку людини. Просвітління потребує не лише інтелекту, але і наявності волі. Воля воліє пізнати себе в собі, звільнившись від всіх умовностей, а тоді це вже інтуїція. Впливав на людей Будда саме своєю духовною величчю і силою волі, яка досягала самих основ творіння. Він наполягав на необхідності здобування особистого досвіду, а як засоби досягнення звільнення рекомендував аскетизм, медитацію і усамітнення.

Будда вчив тому, що потрібно для пробудження. Звідси і вчення про чотири “шляхетні істини”. Перша істина – прив’язаність до існування: народження, хвороби, старість, жадоба до насолод, смерть – усе це є стражданнями. Страждання неможливо полегшити ніякою кількістю матеріальних утіх, тому що матерія і дух – дві абсолютно протилежні стихії. Друга істина – джерело страждань в бажанні нових народжень, насолод, у жадобі існування і жадобі загибелі. Страждання приходять зненацька, як лісова пожежа. Багаття матеріальних проблем не можна згасити за допомогою прогресу науки. І ніщо матеріальне не зможе захистити нас від страждань. Третя істина – є знання про можливість подолання страждань, про подолання жадоби життя. Четверта істина – це знання шляху праведності, що веде до подолання страждань.

Так, головне в буддизмі – це істина про страждання. Зрозумійте, людина здатна на те, щоб пожертвувати багато чим: найдорожчими речами, друзями, близькими, нарешті, свободою і життям заради якихсь ідеалів. Але, людина жадає страждання і не відмовиться від нього. Страждання доставляють людині найбільшу насолоду. Саме про страждання людей написано найкращі, сповнені натхнення романи і поеми! Пожертвуйте стражданнями, звертається до нас Будда, і життя ваше стане іншим, яким ви його сьогодні навіть і не можете уявити собі, в вашому, обумовленому стражданнями становищі.

Шлях праведності, який веде до подолання страждань, – восьмеричний. 1) правильне бачення – це усвідомлення справедливості чотирьох шляхетних істин; 2) правильна думка – це рішучість почати перетворювати своє життя; 3) правильне висловлювання – утримування від неправди, наклепів, безглуздих розмов з іншими і із самим собою; 4) правильна дія – діяльність у відповідності до принципів добра і справедливості; 5) правильний спосіб життя – звичка скромно жити лише плодами своєї праці; 6) правильне зусилля – боротьба зі спокусами життя; 7) правильна увага – розуміння швидкоплинного характеру всього матеріального існування; 8) правильне зосередження – виникнення зору і знання, які відповідають вольовому зусиллю для зміни свого життя, досягненню просвітління своєї свідомості. На цьому ступені досяжна нірвана.

Нірвана – поняття важке для пояснення. Об'єктивної причини виникнення нірвани не існує. Але треба мати на увазі, що матеріальне тіло складається з п'яти грубих елементів: землі, води, вогню, повітря й ефіру. А тонке тіло складається з трьох: ума, розуму і его. Досягти звільнення, значить позбутися всіх цих матеріальних оболонок. У цьому полягає і мета занять йогою, і основний принцип вчення Будди про нірвану. Будда вчив своїх послідовників тому, як за допомогою медитації і йоги позбуватися матеріальних впливів. Шлях до досягнення нірвани можна пояснити, але ні сприйняти органами відчуттів, ні пояснити її неможливо в прийнятних для звичайної людини поняттях і порівняннях. Нірвана означає закінчення процесу матеріалістичного життя. Згідно із філософією буддизму, в кінці матеріального життя – лише порожнеча. Інколи філософію Будди називають філософією порожнечі.

Труднощі розуміння буддизму починаються вже з того, що цей шлях – серединний. Один шлях, слідуючи яким люди прагнуть лише втіх і задоволення своїх тваринних бажань, низок, грубий і для звичайних людей марний. Інший шлях, – шлях що веде до умертвіння плоті, сповнений страждань, і він так само марний. Тому саме серединний шлях дає бачення і знання, які допомагають уникнути крайнощів, серединний шлях веде до умиротворення, до надзнання, до просвітління, до нірвани.