На правах рукопису
Обгрутування вибору якісної методології як провідної у дослідженні страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| 2.2. Обгрутування вибору якісної методології як провідної у дослідженні страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості.
У попередньому підрозділі ми виділили певні труднощі, пов’язані безпосередньо з методичним інструментарієм. Проте, природа самого феномену дослідження настільки метафізична і неоднозначно категорізована, що варто було б перед етапом розробки дослідницької програми звернути увагу ще й на труднощі, пов’язані з самим об’єктом дослідження – страхом смерті. І ті і інші труднощі дуже тісно взаємозалежні. Вирішення одних одразу ж помітно синхронізують з вирішенням інших. Тривога або страх смерті в своїй первинній формі зустрічаються рідко. Танатична тривога подібна до кисню, який, виділяючись, швидко вступає в реакцію з іншими процесами. Тут мова йде про певну «феноменологічну тінь», коли сам феномен зафіксувати або вловити важко через його включеність або вбудованість в інші феноменологічні структури, які смерть може відтіняти своєю присутністю. Першою із таких труднощів можна назвати відсутність справжнього (завершеного) досвіду смерті людей, що призводить до певної умовності даних, які ми отримуємо. Тобто, як би ми не намагалися описати те, що лежить за межею життя, ми все одно використовуємо категоріальну сітку, сплетену з тих значень і понять, які ми запозичуємо із реального проживання нашого життєвого досвіду. Все, що лежить поза досвідом, не може бути відрефлексовано. Ми можемо якимось чином уявляти смерть, якось до неї ставитися, приймати або ігнорувати, але всі ці когнітивно-емоційні маніпуляції будуть проходити через фільтр самого життя. Відповідно, смерть є контекстуально вплетеною у життя, його важливою невід’ємною частиною, яка здійснює безпосередній і опосередкований впливи на процес життєконструювання та розбудови особистістю власного життєвого світу. Враховуючи цю особливість, ми вводимо одне із центральних понять у роботу «ситуація зіткнення зі смертю», яке в екзистенціальній традиції інтерпретується як ситуація, яка свідомо чи несвідомо актуалізує страх смерті (Л. Бінсвангер, М. Босс, В. Франкл, І. Ялом). Таким чином, ці поняття (страх смерті та ситуація зіткнення зі смертю) ми вживаємо частково як синонімічні. Адже терміни срах смерті, досвід смерті або танатологічний досвід викликали б одразу заперечення у респондентів. А вживання таких смислових конструкцій як «ситуація, яка була пов’язана зі смертю» чи «переживання пов’язані із ситуацією смерті” дистанціюють особистістість від самого страху смерті (адже мова йде ніби про ситуацію, а не напряму про саму особистість), не втрачаючи потрібного для нас як дослідників змісту. Таке помірне входження у тему, забезпечення своєрідної «безпечної зони» для особистості, дозволяє пройти її первинні внутрішні захисти і продовжити досліджувати страх смерті через переживання ситуації зіткнення із смертю. Наступною із труднощів є рівень складності досліджуваної проблеми, яка виражається іноді у проблемі складності завдань, які ми можемо ставити перед досліджуваними. Так, ряд методичних випробувань може викликати труднощі при їх виконанні (наприклад, буває важко уявити собі останній день свого життя; або ті чи інші завдання можуть викликати різку негативну емоційну реакцію, відмову від подальшого проходження дослідження тощо). Тут мова йде, швидше за все, про проблему екологічності і етичності самої процедури дослідження, дотримання яких потребує високого рівня продуманості в послідовності та способі подачі інформації, в її структуруванні та розподілі (від найменш травмуючих завдань-стимулів до більш складних завдань, які потребують усвідомленої готовості респондента продовжувати дослідження та його внутрішнього ресурсу заглиблюватися далі в пізнання досліджуваної теми). На етапі виникнення таких труднощів, а вони можуть виникнути абсолютно на будь-якому етапі дослідження, відбувається відтік тих людей, які не витримують специфічного «тиску» теми смерті і відмовляються від подальшої участі у роботі, що породжує, відповідно, потребу у пошуку нових респондентів. На цьому етапі промацування ґрунту на готовність і, безпосередньо, бажання досліджуваного виконувати більш складні завдання, можуть виникати такі труднощі як актуалізація психологічних захистів проти страху смерті, що часто призводить до спотворення результатів. Як правило, людям притаманно уникати думок про смерть, вибудовуючи різні психологічні механізми захисту від страху смерті. Ми протестуємо проти смерті, кидаючи їй часто неусвідомлений виклик (алкоголізм, наркоманія, екстрим, ризик); йдемо в опозицію щодо страху смерті, активно використовуючи різноманітні методи боротьби із ним; компенсуємо страх смерті у пришвидшенні і набиранні обертів інтенсивності життя або ж ізолюємо себе від смерті, витісняючи її за межі свого власного життєвого світу, що може, як наслідок, призвести до психологічної кататонії – коли страх оволодіває людиною і вона стає не здатною на будь-який рух, дію, вчинок. Такі захисти можуть бути кристалізовані часом і стилем життя самої людини, а тому обійти їх або ж прослизнути повз їх щільну матерію є досить складним завданням, і, в першу чергу, з цим недостатньо добре можуть впоратися формалізовані опитувальники, які відтворюють, здебільшого, особливості і типи захистів від страху смерті, а не глибинну сутність самого феномену та його впливу на життя людини. Що ж стосується глибини, то тут актуальність використання якісних методів дослідження значно зростає. Якісний інструментарій забезпечує краще проникнення через товщу раціональності, прокладаючи доріжку до внутрішнього простору людини, який нею не усвідомлюється. Виходячи з цих міркувань випливає ще одна складність, яка вимагає розрізнення усвідомленого і неусвідомленого ставлення до смерті. Ставлення до смерті, як і будь-яке психологічне явище, по своїй суті амбівалентне (від полюсу повного заперечення до полюсу тотального прийняття). Цей своєрідний континуум, по якому здійснюються протягом життя постійні переміщення від одного полюсу до іншого як окремої особистості, так і цілого суспільства, перебуває в системі координат свідомого/несвідомого, бажаного/дійсного, уявного/реального тощо. Свідоме ставлення до смерті може бути тотожним несвідомим проявам, різнитися у деталях або ж виступати антагоністом до іншого, породжуючи тим самим внутрішні конфлікти. Беручи до уваги один бік і уникаючи іншого є загроза втратити цілісне, системне бачення досліджуваного явища, розглядаючи його лінійно – втратити перспективу і можливість виходу на нові рівні інтерпретації, а, відповідно, і на нові рівні і способи взаємодії з ним. Отже, можна виділити такі труднощі побудови та проведення емпіричного дослідження страху смерті: підбір методичного інструментарію для двох різних культурологічних груп вибірки; відсутність справжнього досвіду смерті людей, що призводить до певної умовності отриманих даних; проблема екологічності та етичності процедури проведення дослідження; викривлення результатів через психологічні захисти проти страху смерті; амбівалентність досліджуваного явища. При подальшому обґрунтуванні логіки побудови нашої емпіричної моделі така методична «перестраховка» дозволить пом’якшити перераховані вище труднощі та зменшити їх негативний вплив на результати дослідження. Така додаткова увага до складностей, які беззаперечно виникатимуть на нашому емпіричному шляху, дозволить лише зміцнити захисні пояси теоретичної моделі. Таким чином через об’єктивацію труднощів емпіричного дослідження перейдемо до пошуку шляхів їх мінімізації. Враховуючи специфіку предмету дослідження та пов’язані з ним проблемні зони (описані вище), нам видається вибір якісної методології у якості провідної дослідницької стратегії раціональним. Використання переважно якісних методик із елементами кількісної обробки реалізує як об'єктивну, так і інтерпретативну методологічну позиції. Кількісні дані за принципом додатковості відігравали скоріше допоміжну роль у дослідженні з метою підвищення надійності під час інтерпретації якісних даних. Адже предмет нашого дослідження (страх смерті як спосіб організації життєвого досвіду) неможливо дослідити кількісно. Ми не маємо на меті з’ясувати лінійні залежності чи причинно-наслідкові зв’язки, відповідаючи на питання «скільки?, «в якій мірі?», «як часто?». Ми прагнемо розкрити феноменологію процесу організації життєвого досвіду під впливом страху смерті, щоб простежити, побачити, зрозуміти: як формується життєвий досвід під впливом страху смерті? як ситуація зіткнення зі смертю впливає на людей: змінює їх чи залишає байдужими? що відбувається з їх думками, почуттями, станами, з їхніми життєвими поглядами загалом? яким чином це впливає на їх життя та життя оточуючих? Як, яким чином, у чому простежуються схожості та відмінності у різних культурах? Працюючи з якісними даними при дослідженні феномену страху смерті, аналізуючи їх та інтерпретуючи, ми приділи більше уваги змісту отриманих суб’єктивних значень і смислів, які простежуються у мові досліджуваних, не намагаючись нав’язати їм щось абсолютизоване, загальноприйняте, унормоване. Об’єктивна методологічна позиція покликана пояснити досліджуваний феномен через об'єктивацію психічних проявів (процесів, станів, установок тощо), інтерпретативна ж – покликана зрозуміти досліджуване явище через експлікацію мовної форми досвіду, розкрити та «розговорити» внутрішній світ людини, роз’яснити і осмислити його зміст, наповненість [20]. І хоча багато науковців не стомлюються критикувати і звинувачувати якісний підхід у його надмірній суб'єктивності і ненауковості, з кожним днем він набирає все більшої популярності і залучення у психологічних дослідженнях [28, 41, 52, 53, 59, 72, 77, 100, 108, 113], де прихильники якісного інструментарію послуговуються «етичною валідизацією як формою подолання редукціонізму та універсалізації в пізнанні і розумінні життєвого світу людини» [21]. Визначальними перевагами для подальшої загальної спрямованості дослідницького пошуку із застосуванням якісних інструментів, стали: «відкритий» характер процедури дослідження, спрямованого на узагальнення емпіричного матеріалу і гіпотетичне теоретизування; специфіка якісних методик, які привносять у процедуру дослідження систематичність і точність, які є важливими особливостями наукового методу роботи з даними; перевага надається не так точності методу, як якості і глибині осмислення досліджуваної проблеми; кількісні дані зазвичай вирвані із загального життєвого контексту особистості, якісні ж дослідження максимально відтворюють цілісну картину бачення досліджуваного об’єкту через заглиблення та прояснення особливостей і варіабельності усіх можливих контекстів; якісні процедури дозволяють охопити досить широке поле аспектів дослідницького феномену, де різні підходи, різні культурологічні світогляди не є перешкодами; якісні інструменти дозволяють ефективніше працювати з малочисельними вибірками без втрати їх змістовної наповненості [20, 21, 77]. Враховуючи всі вищезазначені переваги якісної методології та специфіку предмету нашого дослідження, наш дослідницький підхід, що надає перевагу якісному інструментарію, стає більш обґрунтованим: анкетування з відкритими питаннями, незакінченними реченнями, особистісний наративний, глибинне напівструктуроване інтерв’ю, написання життєвого сценарію та заключних самозвітів по проходженню всього дослідницького шляху. Поруч з цим у відповідь на незгасаючу критику якісного підходу та ставлення до нього як до ненаукового знання представники якісної парадигми потребували нових, серйозних критеріальних змін у оцінці результатів своїх дослідницьких робіт. Такою вдалою спробою можна вважати підхід І. Лінкольна та Е. Г’юбоя, який вже понад 20 років є взірцем у питаннях валідизації якісних досліджень. Вчені запропонували замінити традиційне поняття «валідність» на поняття «достовірність» (trunsworthiness), яке включає в себе такі критерії, як правдоподібність (впевненість у правильній інтерпретації змісту даних, різновид внутрішньої валідності), включеність у контекст (узалежненість, здатність дослідника бути включеним у контекст дослідження, гнучко реагувати на його зміни, динаміку), підтверджуваність (аналог параметру об’єктивності позитивістського дослідження, свобода дослідницького процесу від суб’єктивізму та упереджень дослідника, відсутність спотворень та фантазувань з його боку) та переносимість (частково відповідає критерію зовнішньої валідності, показує ступінь узагальненості результатів, наскільки їх можна генералізувати, що у якісних дослідженнях поступається місцем індивідуальній валідності) [77]. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|