Підручник

Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 
405 
 
Розділ 18. Дисципліна праці. Правові основи управління 
працівниками 
 
18.1. Дисципліна праці. Внутрішній трудовий розпорядок 
Говорячи про системну експлуатацію праці в її суспільному 
виражені на виробництві у країнах із ринковою економікою, не уникнути 
наступного питання: хто є «джерелом влади» на сучасному підприємстві? 
Дійсно, 
проблеми, 
пов’язані 
з 
соціальним 
управлінням 
досліджуються такими науками як соціологія, державне управління, 
адміністративне право. Однак є частина управлінських відносин, які 
входять до предмету трудового права, оскільки їх суб’єктами виступають 
роботодавець і працівник. У зарубіжній юридичній і соціологічній 
літературі чітко визначились із взаєминами роботодавець-працівник, це 
взаємини влади-підпорядкування. Залежно від країни, її історичного 
розвитку, суспільних процесів, національних традицій, ці взаємини 
мають жорсткіший чи ліберальніший характер, але основа залишається 
єдиною – владарювання роботодавця над працівниками. Цей різновид 
влади над людьми отримав назву господарська влада роботодавця. 
Можна сперечатися про наявність чи відсутність такої влади на 
вітчизняних теренах, але взаємини між роботодавцем і працівником 
ніколи не носили характеру рівності. Ще в радянські часи 
М.Г. Александров дав їм таку характеристику: «Господарська влада, 
тобто влада капіталіста над найманими робітниками і службовцями, є 
невід’ємною складовою капіталістичних трудових відносин. Право 
господарської влади слугує юридичним вираженням відносин панування-
підпорядкування». 
Для підкріплення морального авторитету господарської влади ще в 
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. було розроблено теорії, що доводили 
закономірність і природність цієї влади, і теорії, які стверджували, що 
вона здійснюється з прямої згоди працівників і в їх інтересах. Відповідно 
до цих юридичних концепцій регулювання всіх питань, що належать до 
сфери безпосереднього виробництва, було винятковою прерогативою 
роботодавця. Він міг не тільки давати обов’язкові вказівки щодо 
виконання роботи, не тільки накладати стягнення, але й здійснювати 
нормативну владу, тобто встановлювати умови праці, розпорядок роботи, 
правила поведінки в процесі праці та ін. Роботодавець одноосібно 
видавав правила внутрішнього трудового розпорядку, визначаючи у них 
час роботи, терміни виплати зарплати, підстави для звільнення 
працівників, виступаючи стосовно працівників як законодавець, 
адміністратор і суддя. Як стверджує Л.С. Таль, «влада над робітниками 
належить господарю в силу його соціального становища, а не тільки як 
договірній стороні. 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
406 
Чи неєдиним, що обмежувало господарську владу роботодавців, 
стала поява інституту фабричних інспекторів (в Англії – у 1833 р., у 
Франції – у 1874 р., у Німеччині – у 1878 р., у Росії – у 1882 р.), які не 
тільки стежили за виконанням відповідних законів, але й деколи 
наділялися 
правом 
накладати 
стягнення 
на 
порушників 
(Є.А. Тихомирова). 
Нині у країнах із ринковою системою економіки, юридична основа 
прав роботодавця обговорюється дуже докладно. Найбільшого 
поширення набули дві теорії. В Австрії, Бельгії, ФРН, Швейцарії була 
прийнята договірна теорія, а в Індії, Канаді, США, Франції і Японії – 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: