ПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ ВЧОРА ЧЕТВЕРТОМУ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ВИПОВНИЛОСЯ 60 РОКІВ

ПЕРСОНАЛІЇ В ПОЛІТИЦІ

ВЧОРА ЧЕТВЕРТОМУ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ВИПОВНИЛОСЯ 60 РОКІВ

Олег Базак, «Одеські вісті», 10.07.2010

Напередодні ювілею до кабінету відділу внутрішньої політики Єнакіївської міськради було не протовпитися.

Журналістів, які бажали вивідати щось таке ексклюзивне про дитячі/юнацькі/молоді роки В. Януковича на його малій батьківщині, спостерігалася незліченна кількість. Як довірчо повідали «ОВ» у приймальні мера, історіями з минулого нашого Президента досить прискіпливо займалася також значна бригада телевізійників з Німеччини.

Віктор Янукович – уродженець Нової Жуківки, передмістя шахтарського Єнакієвого. Нині на міській карті це селище вже не значиться. Частину його поглинули шлакові відвали Єнакіївського металургійного заводу, а по другій проходить залізниця від колишнього домобудівного комбінату. Саме селище було невелике: усього дві вулиці – Піскова і Вантажна.

Навчатися майбутній Президент починав у 16-й школі, на той час восьмирічці. Від Нової Жуківки ходити до неї доводилося кілька кілометрів. Втім, для Віті такі відстані були дуже навіть звичні, оскільки дитячий садок він відвідував у Зарудному, що теж «не близький світ». У шкільній Книзі обліку учнів значаться домашня адреса В. Януковича (Нова Жуківка, Піскова, 4) і місце роботи батька (машиніст паровоза транспортного – нині залізничного – цеху Єнакіївського металургійного заводу).

Вітя перші 2 класи у ПСШ № 16 закінчив на «4» і «5», про що свідчать накази по школі №172 від 25 травня 1958 року і № 227 від 30 травня 1959 року, – «про оголошення подяки за добре навчання і відмінну поведінку із занесенням до особової справи».

Завідувач відділу Головного управління комунікацій Адміністрації Президента України Олександр Тернавський, який навчався у тій же школі, на три класи старший за Януковича, згадує, як після уроків школярі часто забігали до їдальні домобудівного комбінату, яка щойно відкрилася. Зголоднілі учні накидалися на хліб, який у ті роки вільно лежав на столах кожного з підприємств громадського харчування. Завсідником тієї їдальні був і Вітя Янукович, оскільки повз неї пролягав щоденний шлях зі школи до Нової Жуківки. Персоналу їдальні були відомо, що хлопчик зростає без матері, тому Вітю намагалися «підгодовувати».

Початок великого шляху

Свої перші гроші Віктор Янукович заробив у Росії підлітком: їздив товарняками в Сальські степи (Ростовська область) пасти коней. За сезон заробляв 250 рублів.

Починав простим газівником металургійного заводу, потім перекваліфікувався на автослюсаря. Завдяки неабияким лідерським якостям увійшов у «резерв на висування». Почав з автобази «Орджонікідзевугілля», керувати якою почав ще будучи студентом-другокурсником заочного відділення Горлівського автодорожного інституту. Остання посада перед переїздом до Києва у 2002 році, – голова Донецької обласної держадміністрації.

З досьє «ОВ»

Зріст Президента України Віктора Януковича становить 192 см, вага 110 кг. Одружений. Виховав двох синів – Олександра і Віктора. Перший, попрацювавши лікарем, пішов у бізнес. Другий – депутат Верховної Ради України.

Захоплюється футболом (улюблена команда – донецький «Шахтар»), автоспортом. Улюблені страви: вареники з вишнями і маком, холодець, котлети.

Долучаючись до багатоголосого хору шанувальників відомого державного діяча сучасної України, «ОВ» пропонують читачам кілька «окремих думок» його земляків.

Володимир Рибак, депутат ВР України, засновник Партії регіонів:

– Віктора Федоровича знаю три з половиною десятка років. Пам'ятаю, як перетворювався на очах старий кінний двір єнакіївської шахти, його гордо називали «автопідприємством». Дисципліна у середовищі шоферів та механіків ой як кульгала! Я на той час очолював один з райкомів Донецька і був у курсі єнакіївських проблем; попередника Януковича на бюро міськкому недолюблювали. Навіть по двору автобази було пройти проблематично: усюди валялися «лисі» шини, калюжі з мазутом «вилискували» у найнесподіваніших місцях. І раптом через якихось два місяці все змінилося! Територія підприємства за чистотою стала чи не зразковою, персонал якось підтягся, кожен був зайнятий своєю справою, люди вже не тинялися у робочий час у пошуках «опохмелу». Автомобілів на базі додалося ледве чи не удвічі, для них спорудили «свою» автозаправку, мийку. А для людей побудували і обладнали побутівки, їдальню. Увесь простір бази заасфальтували, відгородили. У вихідні на шоферів приємно стало дивитися: усі в новеньких костюмчиках, із дружинами і дітьми поважно гуляють, до Донецька на концерти московських артистів їздять...

«З людьми розмовляв чемно, але вимогливо»

– Мабуть, новий шеф «мізки вправляв» усім, з використанням відповідної лексики?

– Навпаки – навмисно голос ніколи не підвищував, – говорить інженер техвідділу Єнакіївського АТП Галина Морозова. – На оперативках завжди говорив неголосно, але чітко і зрозуміло. По телефону не те що не кричав у слухавку, – ледве чи не пошепки віддавав вказівки, ми не дихали, щосили прислухалися, щоб не перепитувати потім. Віктор Федорович взагалі «ходячий» директор був, у кабінеті, якщо і перебував, то тільки у справі, переважно вранці, з 7.30 до 9.00. Решту часу у цехах пропадав, на території, усе намагався сам контролювати. Дисципліну тримав залізну, інакше не можна було, ми в безперервному режимі забезпечували технологічні перевезення на шахтах. Якось одного разу директора до Донецька викликали; ми, скориставшись нагодою, по крамницях вирушили, ну й на ринок заглянули. Отоварилися, ідемо задоволені такі. А біля воріт автобази директорський «москвич» стоїть, і Віктор Федорович наші покупки мовчки розглядає... Після того випадку ніколи більше без дозволу з роботи не бігли.

У «мерседес» пересідати не поспішав

Одержавши нове призначення, уже до столиці шахтарського краю, Янукович передав автопідприємство, яке розрослося майже удвічі, Сергію Рухадзе, якого до цього врятував від звільнення, і взагалі всіляко опікував, готуючи собі на зміну. Зараз Сергій Жоржевич – міський голова Єнакієвого.

– Віктор Федорович багато чого мене навчив, – розповідає мер «малої батьківщини» Президента. – Насамперед – умінню розмовляти з підлеглими. Він ніколи зайвого не говорив, тільки щодо справи; людям, які старші від нього за віком, не «тикав», а терпляче роз'яснював, чого від них вимагає. Слухалися його беззаперечно, дисципліна була залізною. Після того, як автобаза обзавелася новенькими автомобілями, власною заправкою і обладнаними побутовими приміщеннями, до нас почали багато людей на роботу проситися. Та й заробітки у шоферів піднялися. Віктор Федорович домігся регулярних премій, доплат за роботу у складних умовах у цілодобовому режимі. Для службових роз'їздів користувався малолітражкою. Хоча міг би і «волгу» у начальства «вибити», адже ми для «Орджонікідзевугілля» щоразу відновлювали старі «командирські» машини. У його «москвичі», з урахуванням гренадерського зросту господаря, сидіння було віддалене і «утоплене». Те ж саме проробили і з особистим автомобілем Віктора Федоровича «ВАЗ», яким генеральний директор «Орджонікідзевугілля» Микола Семченко преміював молодого керівника бази за переустаткування підприємства у рекордно короткий термін.

http://izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=19114