Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа

Скажи це сама собі, Марія, мій «малий голосе», скажи це душам. Іди і скажи це душам, які не наважуються прийти до мене, тому що почуваються винними. Багато, так, дуже багато буде прощено тому, хто багато любить. Хто мене дуже любить. Ви не знаєте, ви, бідні душі, як вас любить Спаситель! Не бійтеся мене! Прийдіть, сповнені довір'я! Сповнені відваги! Я відкриваю вам Своє серце і обійми.

Завжди думайте про те: я не роблю жодної різниці між тим, хто любить мене порочною чистотою і тим, хто любить мене щирим розкаянням відродженого у милості серця. Я – Спаситель.

Іди в мирі! Я благословляю тебе».

При цій нагоді я хотіла б ще зауважити, що розмови людей за столом, наскільки я їх зрозуміла, особливо тих, цю були звернені до Ісуса, стосувалися подій дня: римлян, закон, який вони зневажають, окрім того, місії Ісуса як вчителя пової школи. Але під покривалом ввічливості, так можна було зрозуміти, це були злостиві і каверзні запитання, які повинні були привести Ісуса у сум'яття. Але це їм не вдалося – спантеличити Ісуса, тому що кількома словами Він давав правильну відповіді) і робив інші запитання непотрібними.

На запитання: якої особливої школи або секти Він є Учителем, Він просто відповідав: «Школи Бога. Він Той, святим законом Якого я керуюся і через Нього я думаю про те, що у малих (і при цьому Він з любов'ю глянув на Йоана, а в Йоані – на всіх, хто щирі серцем). Закон оповився у всій своїй сутності, щоб він став як у день, коли Господі», наш Бог, об'явив його на Сипаї. Я веду людей назад до світла Божого».

На питання – що він думає про зловживання і порушення Цезаря, що став володарем Палестини, Ісус відповів: «Нераз є те, що він є, тому що так хоче Бог. Згадайте пророка Ісайю. Чи не називав він у божественному просвітленні Ассура «бичем» його гніву? Бичем, яким покараний народ Божий, тому що він відвернувся від Бога і впав у помилки? І чи він також не каже, що він, після того як використав його для покарання, розламає його, тому що той зловживав своєю владою і став занадто високомірним і жорстоким?».

Ці обидві відповіді справили па мене найбільше враження.
Сьогодні ввечері мій Ісус каже до мене, посміхаючись:

«Я завжди приходжу, Маріє, коли хтось намагається зрозуміти. Я не твердий і суворий Бог. Я – живе Милосердя. І швидше від думки я біля того, хто звертається до мене.

І бідній Марії з Магдали, що погрузла була в своїх гріхах, я негайно поспішив своїм духом на допомогу, коли в ній заворушилось прагнення зрозуміти і пізнати світло Боже і її власний стан у темряві. І я став для неї світлом.

До багатьох говорив я в той день, але насправді це стосувалося її одної. Я тільки за нею стежив, що прийшла до мене, слідуючи пориву душі, протестуючи проти тіла, рабинею якого вона була. Я тільки за нею стежив з її бідним, збитим бурею обличчям, з її вимушеною посмішкою, що приховувала стільки внутрішніх сліз під одягом впевненості і брехливої радості, тому що вона більше не довіряла світові і собі самій. Я Бачив тільки її, яка набагато більше була запутана в терня, ніж заблукала вівця з притчі; її, яка ледве не задушилася від відрази до свого життя, що вийшла на поверхню, як ті глибокі хвилі, що перекочують води глибини уверх.

Я не використав великих слів, я не вибрав теми, яка б вказувала на неї, відому грішницю, щоб не засоромити її і не змусити до втечі. Я залишив її у мирі. Я дав своєму слову погляду проникнути в неї і діяти в ній, щоб створити із цього моментального імпульсу славне майбутнє святої. Я говорив до неї однієї з наймиліших притч: променем світла і доброти, що саме для неї був посланий. І тоді, коли вона того вечора вступила своєю ногою в дім високомірного багача, в якому моє слово не могло б прорости майбутньою величчю, тому що воно задушилося б у фарисейській високомірності, я вже знак, що вона прийде, після того як вона стільки наплакалась у своїй коморці порочності і що в світлі цих сліз уже вирішене її майбутнє.

Чоловіки у своїй похоті возликували в своєму тілі при її вході і приписали їй в думках погані наміри. Всі жадали її, за винятком двох частин за столом – мене і Йоана. Всі думали, що вона прийшла через одних із своїх необдуманих капризів, котрі штовхали її, в її справжній демонічній одержимості у непередбачувані авантюри. Але сатана був уже переможений. І всі, сповнені заздрості, спостерігали, що вона прийшла не заради них, а заради мене.

Погана людина оскверняє і найчистіші речі, якщо вона живе тільки для свого тіла і крові. Тільки чисті ясно бачать, тому що гріх не спантеличує їхнього духу. Але що людина не розуміє, не повинно потрясти тебе, Маріє. Бог розуміє. І цього для Неба достатньо.

Пошана, що йде від людей, і на ступінь не побільшує величі, яка уділяється вибраним у раю. Пам'ятай завжди про це! Бідну Марію Магдалину завжди неправильно розцінювали у її добрих справах. Але це не стосувалося її грішних вчинків, тому що це були укуси похоті для ненаситного голоду порочності. Так її критикували і неправильно осудили в Наїмі в домі фарисея, критикували і докоряли у Витанії, в її власному домі.

Але Йоан каже велике слово, що дає ключ до цієї останньої критики: «Юда... тому що він був злодієм». Я кажу: ,,Фарисей і його друзі, тому що вони були похітливими людьми». Ти бачиш? Чуттєве пожадання і жадоба грошей підносять голос критики проти доброї справи. Добрі не критикують. Ніколи! Вони мають розуміння.

Але, я повторюю тобі це, критика світу не має значення. Це залежить від Божого присуду.

Зараз я готую тебе до завтрашньої лекції. Зауваж собі слова з дванадцятого розділу Даниїла, сказані йому моїм сяючим ангелом: «Не бійся! Хай мир буде з тобою! Збери відвагу і будь сильним». І ти будь завжди готова відповісти: «Говори, мій Господи, тому що Ти зміцнив мене».
Тоді Ісус каже до мене:

«Коли я бачу тебе такою уважною під час моїх повчань, ти здаєшся мені старанною ученицею, відданою своєму Вчителеві, Який є для неї «Знаючим». Коли ж ти сама відкриваєш щось нове і робиш спостереження (під час візій), тоді ти нагадуєш мені добру дитину, яку батько веде за руку. Він показує їй певні речі, щоб спонукати її до роздумів, але полишає їй самій, щоб не віднімати у неї радості, відкривати щось нове і стати впевненішою.

Щоб могти це робити, ти завжди маєш бути вільною від людських турбот. Все вільнішою! Ти завжди маєш бути впевненішою, щоб безтурботно мандрувати стежками споглядання, і все спокійнішою й відповідальнішою, тому що я тримаю тебе за руку. Батько не дає це зауважити, але з допомогою тисяч малих мистецьких прийомів він допроваджує свою дитину до бачення того, що він хоче їй показати. О, я найніжніший із батьків і найтерплячіший Вчитель для моїх малих, і якщо я можу вести за руку здібну й уважну дитину – тоді я щасливий. Щасливий бути вчителем і батьком! Це так рідко буває, що мої створіння довірливо вкладають свою руку у мою, щоб я вів і навчав їх, і кажуть мені: «Я люблю Тебе понад усе і цілим своїм єством». Тим небагатьом, що так цілком без умов є моїми, я відкриваю скарби одкровень і видінь і дарую себе безоглядно.

Але Маріє, оскільки я вибрав тебе провісницею мого Божества у її різноманітних формах вияву для тих, хто має потребу бути пробудженим і допровадженим до споглядання Бога, ти не смієш забути, ідо те, що ти бачиш, ти повинна сумлінно передати. Дрібниці також мають своє значення. Вони стосуються не тебе, а мене; а тому ти не смієш опустити їх. Це було б недобросовісно і себелюбно. Роздумай, що ти є цистерною божественної води, в яку ня вода вливається, щоб усі змогли звідти черпати. Що стосується диктантів, то ти досягнула великої точності. При видіннях ти бачиш багато, але в поспіху це записати і внаслідок твого стану здоров'я і твого оточення трапляється, що ти деколи опускаєш подробиці. Цього ти не смієш робити. Уклади їх як примітки, але занотуй усе. Це не докір, це добра порада твого Вчителя.

Кілька днів тому ти сказала до мене: «Якщо люди трохи більше полюблять Тебе через мене, то це виправдає всі мої зусилля і моє життя і є для мене достатньою винагородою. Якщо навіть одна єдина людина повернулася б до Тебе через Твою окриту фіалку, я була б щасливою». Чим уважнішою і точнішою ти є, тим більшим буде кількість тих, хто прийде до мене, і тим більшим буде також твоє теперішнє духовне блаженство і твоє майбутнє вічне блаженство.

Іди в мирі! Твій Господь із тобою».

День гарячий. Все ж багато людей послідувало за трьома групами, що очевидно проповідували у навколишніх селах. Хворих вони підвели до і руни Ісуса, в той час як інші дві групи обмежуються тим, що говорять про Нього перед здоровими. Багато чудесно оздоровлених утворюють щасливий натовп; вони сидять між рослинами, і їхня радість така велика, що вони зовсім не відчувають втоми, яку спричинюють спека, порох і яскраве світло – речі, які інших обтяжують.

Коли група, яку веде Юда-Тадей, першою досягає Ісуса, то очевидна втома всіх, що належать до неї і йдуть слідом за нею. Останньою приходить група, яку веде Петро, в котрій знаходяться багато людей з Хоразиму і Витсаїди.

«Ми це зробили. Вчителю. Але мало б бути ще більше груп... Ти це бачиш. Не можна довго подорожувати в сильну спеку. Як нам це тепер робити? Здається, що світ розширюється, так що ми ще більше маємо робити, і повинні по селах розійтися, і більші відстані долати. Я не знав, що Галилея така велика. Ми у закутку країни, справді в куті і це неможливо – скрізь проповідувати Тебе, такою великою е область і потреба та бажання Тебе», – зітхає Петро.

«Світ не стає більшим. Сименс. Це збільшується кількість людей, які пізнають Учителя, – відказує Тадей.

«Так, це правда. Поглянь лише, скільки людей. Деякі ідуть за нами від сьогоднішнього ранку. В гарячі години ми були заховалися в лісі. Але ще й тепер, коли день завершується, мандрувати важко. А ці бідні набагато більш віддалені від своїх домівок, ніж ми. Якщо натовп і далі так прибуватиме, то я не знаю, що ми будемо робити...» – каже Яків Заведея.

«В жовтні прийдуть також пастухи», – втішає Лидрей.

«Ах так, пастухи і учні –добрі люди. Але вони в змозі лише сказати: «Ісус – Спаситель. Він – там». Більше нічого», – відповідає Петро.

«Тоді народ, принаймні, знає, де можна Його знайти. Тепер – навпаки! Ми йдемо сюди, а вони ідуть туди, а коли вони потім приходять сюди – ми йдемо туди, і вони змушені наздоганяти нас. Л до того ще й з дітьми та хворими, що зовсім не так просто».

Ісус каже: «Ти правий, Симоне Петре. І я маю співчуття до цих душ і юрб. Для багатьох це може означати непоправну втрату, якщо вони не знайдуть мене до певного часу. Погляньте лише, якими втомленими і безпорадними є ті, що вже раз скуштували моїх слів і тепер не можуть без цього обходитись і не задовільняються більше жодним іншим словом. Вони здаються вівцями без пастуха, що блукають навколо і нікого не знаходять, хто поведе їх па пасовище. Я потурбуюся про них. Але ви повинні мені допомогти. Всіма вашими духовними, моральними і тілесними силами. Вже більше не великими групами, а по двоє ви повинні розійтися кругом. Давайте розішлемо найкращих учнів парами. Тому що урожай справді великий! О, цього літа я хочу підготувати вас до цієї великої місії. В місяці тамус нам прийде на допомогу Ісаак з найкращими учнями. Тоді я вас підготую. Вас ще не досить. Оскільки урожай буде справді великим, то кількість робітників в порівнянні з цим дуже обжемена. Отож просіть Господа урожаю, щоб Він послав багато робітників для своїх жнив».

«Так, мій Господи, але це мало що змінить н становищі тих, хто Тебе шукає», – каже Яків Алфея.

«Чому, брате?».

«Тому що вони шукають не тільки вчення і слова життя, але й зцілення від своїх хвороб чи інших вад, які спричинюють життя або сатана вищій чи нижчій частині людини. А це можеш Ти один, тому що в Тобі є влада для цього».

«Хто є одним зі мною, той в певний час зможе те саме, що я роблю, і бідні знайдуть допомогу у всіх своїх бідах. Але ви ще не маєте в собі того, що необхідне, аби бути до цього здатним. Робіть зусилля, щоб подолати самих себе, розтоптати у собі людське, щоб дати перемогти духові. Ви потребуєте не тільки мою слова, але і того ж духу: освячуйтесь через слово і ви зможете все. А тепер ходімо проповідувати їм моє слово при умові, що ви не хочете вже піти. Тоді ми повернемось у Капернаум. І там нас також чекають...».

«Господи, це правда, що Марія із Магдали молила у Тебе прощення в домі фарисея?».

«Це правда, Томо!».

«І ти їй простив?» – питає Филип.

«Я їй простив».

«Це була помилка!» – вигукує Варфоломей.

«Чому? Це було щире каяття і вона заслужила прощення».

«Але Ти не мав би привселюдно прощати їй в цьому домі», – закидає Іскаріот.

«Але я не бачу, в чому моя провина».

«В цьому: Ти знаєш, хто такі фарисеї, скільки каверз у них в голові, як попи пильнують за Тобою, як вони зводять на Тебе наклепи, як вони ненавидять Тебе. Одного мав Ти в Капернаумі другом. Це був Симон. І Ти кличеш жінку легкої поведінки в Його дім, щоб осквернити дім і зробити скандал Твоєму другові Симону».

«Я її не кликав. Вона сама прийшла. Вона більше не була жінкою легкої поведінки, а каянницею. А це щось інше. Якщо перед тим не відчували відрази наближатися до неї і постійно її прагнути, й моїй присутності також, і ще й тепер також, коли вона вже більше не тіло, а душа, то не можна мати відразу, коли бачиш, як вона входить, щоб вклякнути до моїх стін, щоб плакати, себе оскаржити і упокоритися у відкритому зізнання, – що все було в її плачі. Дім фарисея Симона освячений великим чудом – відродженням душі. На площі Капернаума він запитав п'ять днів тому: «Ти тільки це чудо зробив?». І сам собі відповів: «Певно, що ні!», оскільки пін мав велике бажання побачити чудо. Я дав змогу йому це пережити. Я вибрав його – бути свідком, послужити дружкою цих заручин із милістю. Він мав би цим гордитися».

,,Замість цього він через те розсердився. Можливо, Ти втратив у ньому друга».

«Я здобув душу. Це виправдовує себе: втратити дружбу, що жалюгідну людську дружбу людини, щоб за те подарувати душі дружбу Бога».

«Це не має змісту! З Тобою неможливо по-людськи дискутувати. Ми на землі, Вчителю. Пам'ятай про це. Тут важать закони і погляди землі. Ти застосовуєш методи Неба, яке Ти маєш у серці, Ти все бачиш в світлі Неба, мій бідний Вчителю! Настільки нездатний Ти, Бог, жити серед нас, таких зіпсованих!» – Юда Іскаріот обнімає Його, подивляючи і безутішно водночас, і закінчує словами: «І мене це болить, тому що Ти створюєш собі ворогів своєю дуже великою досконалістю».

«Про те не турбуйся, Юдо. Написано, що так є. Але звідки ти знаєш, що Симон ображений?».

«Хоч він і не сказав, що пін ображений. Але мене і Чому він повідомив, що далі так продовжуватися не може. Ти не смів би запрошувати її в його дім, в який входять тільки шановані особи».

«Добре! На порядність тих, хто ходить до Симона, ми свистали», – каже Петро. А Матей додає: «Я міг би скачати, що піт новій часто залишався у Симона, фарисея, на підлозі, на столах і ще в деяких місцях».

«Але не публічно!» – заперечує Іскаріот.

«Ні, лицемірним чином приховано».

«Ти бачиш, як міняється справа?».

«Це теж щось інше, чи повія входить, щоб сказати: «Я хочу відректися від своїх мерзенних гріхів», чи вона приходить із словами: «Поглянь, ось я, щоб з тобою грішити».

«Вчитель праний», – кажуть усі.

«Так, Він правий. Але вони думають не так, як ми. Треба пристосуватися і призвичаїтися до них, щоб мати їх друзями».

«Ось цього в жодному випадку, Юдо! В істині, в чесності і в моралі не існує пристосування і компромісів», – рішуче пояснює Ісус і додає: «Я знаю, що вчинив добре і для добра, і цього досить! Ходімо, щоб попрощатися з цими втомленими людьми!».

І Він іде до них туди, де вони розташувалися під деревами і дивляться на Нього, сповнені гарячого бажання почути Його.

«Хай мир буде з усіма вами, що прийшли сюди так здалеку і в таку велику спеку, щоб почути Благу Вість. Істинно кажу вам, що ви дійсно починаєте розуміти, що є Царство Боже, як цінно його мати і як блаженно бути прийнятим у нього. І кожне зусилля втрачає для вас вагу, пригнічує інші, тому що у вас панує добра воля, котра каже тілу: «Ликуй, коли я пригнічую тебе. Я роблю це заради твого блаженства. Якщо ти залишишся мені вірним, то будеш поєднаний зі мною після воскресіння в кінці часу і любитимеш мене за моє тверде поводження і побачиш у мені твого другого Спасителя». Чи ваш дух не говорить також так? Напевно, цю він так говорить. Тепер у ваших вчинках ви керуєтеся повчаннями моїх вранішніх притч. Але тепер я дам вам інші просвітлення, щоб ви відтепер полюбили те царство, яке чекає вас і чия ціна невимірна.

Слухайте: Один чоловік, котрий випадково прийшов на одне поле, щоб набрати там землі під квіти для свого саду, конаючи, знаходить жилу коштовного металу. Що робить чоловік? Він прикриває щойно відкритий скарб знову землею і не свариться через зайву роботу, тому що відкриття варте зусиль. Тоді він іде додому, вишукує в себе всі гроші й цінні речі і продає все, щоб мати багато грошей. Нарешті він розшукує власника поля і каже йому: «Твоє поле мені подобається. Скільки ти хочеш за нього мати? Я хотів би його купити». «Але я не продаю його», – каже власник. Чоловік пропонує все більші суми, що далеко перевищують вартість цього поля, і нарешті переконує власника, який думає про себе: «Цей чоловік – дурень! І якщо він ним є, то я скористаюся з цього. Я візьму суму, яку він мені пропонує. Це не обман, тому цю він добровільно хоче її віддати. За цю суму я зможу купити собі три інших, набагато кращих поля». 1 він продає з переконанням, що зробив блискавичну оборудку. Але блискавичну обородку зробив інший, тому що він позбавляється предметів, яких можуть украсти злодії, які можуть загубитися чи просто зіпсуватися, і набуває скарб, чия істинна вартість – невимірна. Л тому виплачується:

за це надбання віддати усе інше. На деякий час він залишається власником поля, але насправді він має там захований вічний скарб.

Ви зрозуміли це і робите, як чоловік у притчі. Ви віддаєте минущі багатства, щоб посісти Царство Небесне. Ви продаєте їх дурням світу і дозволяєте насміхатися над собою, коли світ вважає ваші дії нерозумними. Чиніть так далі, чиніть так завжди, і ваш Отець, що у Небі, одного дня, ликуючи, дасть вам місце у Небі.

Тепер попер-гайтеся до своїх домівок, перш ніж почалася субота, і роздумуйте в день Господній над притчею про скарб у полі, що є Царством Небесним. Хай мир буде з вами!».

Люди повільно розходяться дорогами і стежками, а Ісус повертається у вечірніх сутінках до Капернаума.

Прийшов Він туди вже вночі. Мовчки Він крокус по тихому місті, і тільки місяць освічує темпі погано вибрукувані вулиці. Мовчки Він входить в сад біля будинку, вважаючи, що уже всі пішли на спочинок. Замість цього в кухні горить світло і на білій стіні поблизу вогнища вимальовуються три постаті.

«Це люди, які чекають на Тебе. Але так не ніде! Зараз я піду до них і скажу їм, що Ти занадто втомлений. Іди тим часом на терасу».

,,Ні, Симоне! Я іду в кухню. Якщо Тома залишив цих людей, то це означає, що на це є важлива причина».

Тим часом люди почули шепіт надворі, і Тома, господар дому, виходить на поріг.

«Вчителю, тут знову жінка. Вона чекає з учорашнього вечора на тебе. Вона прийшла із слугою», – і він тихо додає: «Вона дуже схвильована. Вона безупину плаче...».

«Добре! Скажи їй, щоб піднялася нагору. Де вона спала?».

«Вона не хотіла спати. Але врешті-решт перед світанком вона на кілька годин спочила у моїй кімнаті. Слугу я поклав спати в одному з наших ліжок».

«Так добре. Хай він снить там і цю ніч... А ти переспи у моєму ліжку».

«Ні, Вчителю! Я піду спати не терасу і ляжу на циновки. Я і там можу добре спати».

Ісус піднімається вверх на терасу. Тут підходить вже і Марта.

«Мир хай буде з тобою, Марто!».

У відповідь – зітхання.

«Ти все ще плачеш? Чи ти зараз не щаслива?».

Марта хитає головою.

«Але чому ж?..».

Довга пауза, повна зітхань.

Нарешті, схлипуючи: «Марія вже багато днів не повертається додому. І ми ніде не можемо її знайти: ні я, ні Марсела, ні нянька. Вона пішла, розпорядившись подати карету. Вона була дуже помпезно одягнута. О, вона не хотіла знову одягати моє плаття... Вона не була напівгола, але дуже визиваюча у своєму платті... А також вона взяла ч собою прикраси і пахощі... і більше не повернулася. Вона відпустила слугу біля перших будинків Капернаума і скачала йому: «Я повернуся в іншому товаристві». Вона нас не обманула! Або вона відчула себе самотньою і можливо її ввели у спокусу... Або ч нею сталося нещастя... Вона більше не повернулася...». І Марта сповзає на коліна і плаче з похиленою головою, опершись руками на купу міхів.

Ісус дивиться на неї і каже повільно й категорично, навіть наказуюче:

«Не плач! Три вечори тому Марія приходила до мене. Вона набальзамувала мої стопи і склала усі свої прикраси до моїх стіп. Так вона цілком і назавжди посвятилася мені і тепер займає місце серед моїх учениць. Не зневажай її тепер у своєму серці. Вона тебе перевершила».

«Але де, де тепер моя сестра?» – кричить Марта і піднімає своє спотворене обличчя. «Чому вона не повернулася додому? Чи на неї напали? Чи вона найняла човен і потонула? Чи її викрав відкинутий коханець? О Марія, моя Марія! Я знайшла її і відразу ж знову втратила!». Марта справді не в собі. Вона зовсім не думає про те, що Ісус їй може сказати, де знаходиться сестра. Вона голосить, не думаючи.

Ісус бере її за зап'ястя і змушує заспокоїтися і послухати Його. Він опановує її своєю високою постаттю і своїм магнетичним поглядом. «Досить! Я вимагаю від тебе, щоб ти вірила моїм словам. Я вимагаю від тебе благородства! Ти зрозуміла! Він не відпускає Марту, поки вона нарешті не заспокоїлась.

«Твоя сестра пішла, щоб розпробувати свою радість, відійшовши у священну самотність, тому що вона відчуває у собі надчутливу сором'язливість спасенної. Я це говорив тобі зарані: вона ще не може зносити добрі, але запитальні погляди родичів на новий одяг нареченої Милості. А те, що я кажу – завжди правда! Ти повинна мені вірити!».

«Так, Господи! Але моя Марія була занадто опанована демоном. Він тут же знову схопив її, він...».

«Він мститься на тобі через назавжди втрачену здобич. Чи маю я на те вважати, щоб ти, сильна, через дурне безпідставне голосіння не стала його здобиччю? Чи маю я споглядати, як ти на її місці втрачаєш гарну віру, яку я завжди спостерігав у тебе? Марто, глянь на мене! Послухай мене! Не слухай сатану! Чи ти не знаєш, що він, коли перемога Божа змушує його відпустити жертву, тут же намагається, як невтомний ворог людини, як невтомний розбійник прав Божих, знайти іншу жертву? Чи ти не знаєш, що муки іншого, хто протистоїть його нападам, тому що він добрий і вірний, запевняє зцілення одної душі? Чи ти не знаєш, що нічого у світі не станеться випадково, але все підлягає вічному Закону залежності і послідовності, за яким вчинок однієї людини тягне за собою найдалекосяжніші природні і надприродні наслідки? Ти тут плачеш, ти спізнаєш тут жахливі сумніви і також в цю годину темряви залишається вірною твоєму Христові. Поблизу, у невідомому тобі місці, зникають у Марії останні сумніви щодо безмірності отриманого прощення і її плач перетворюється в усмішку, а її темрява – п світло. Це твоя велика печалі, допровадила її туди, де мир і де відроджуються душі: до непорочної Матері, до неї, яка в такій великій мірі є життям, що змогла подарувати світові Христа, Який е Життям. Твоя сестра при моїй матері. О, вона не перша, котра опускає вітрило у цій пристані миру, після того як лагідний промінь живої зірки Марії покликав її через німу, але дійову любов Сина в це лоно любові. Твоя сестра в Назареті».