Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Укази Сигізмунда Ц Августа про передачу українських земель зі складу ВКЛ до Польщі і позиція українських депутатів на відновленому сеймі у Любліні
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| 3. Укази Сигізмунда Ц Августа про передачу українських земель зі складу ВКЛ до Польщі і позиція українських депутатів на відновленому сеймі у Любліні.
У 1569 р. в Любліні відбулася подія, що знаменувала утворення нової держави — Речі Посполитої. Польське королівство і Велике князівство Литовське об'єдналися в єдину країну з одним монархом (королем польським і великим князем литовським), спільною зовнішньою політикою, однаковим маєтковим правом, монетою. Щоправда, Литовське князівство зберігало певну автономію: окремий уряд і адміністрацію, суд, фінанси, військо та закони. При цьому було також здійснено територіальні зміни. Так, згідно з постановами сейму від Литви до Польщі відійшли Підляшшя, Волинь, Брацлавщина, Поділля й Київщина1. На їх території, а також на раніше приєднаних Галичині та Холмщині були утворені Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, а з 30-х років XVII ст. — й Чернігівське воєводство2. Отже, до Польської держави відійшли майже всі українські землі, за винятком Буковини, яка входила до складу Молдови, та Закарпаття, захопленого Угорщиною. Представники цих земель прийняли на сеймі присягу на вірність королю та польській короні. Однак королю Сігізмунду- Августу цього здалося замало. Визнавши присягу уповноважених «потребною і повинною», він зажадав, щоб її прийняли всі жителі приєднаних українських земель. Король розумів, що викликати всіх «обивателів» до Любліна практично неможливо, тому розпорядився надіслати в повіти нових воєводств універсал, де повідомлялося про акт возз'єднання, і форму присяги. Присягати і розписатися в цьому Сігізмунд - Август вимагав на місці. Щоб розвіяти усілякі сумніви місцевого населення в доцільності прийняття присяги, король категорично попередив, що майно «непослушних» разом з їх маєтками буде конфісковано. Після такого попередження шляхта поспішно виконала волю короля. Універсал та копії розписок були внесені до замкових книг кожного повіту, а їх оригінали направлені королю і занесені у книги Литовської метрики. Таким чином монарху присягнуло все населення новоутворених воєводств. Інтереси трьох українських воєводств - Київського, Волинського і Брацлавського офіційно представляли на Люблінському сеймі 30 осіб: воєводи і каштеляни князі Василь (Костянтин)Острозький, Олександр Чорторийський, Роман Сагушко, Андрій Вишневецький, Андрій Капуста; 12 земських послів від шляхти ,обраних з панськихродин:Олізари Солтани (Київщина), Гулевичі, Костюшки, Бокії, Кірдеї, Семашки -з Волині, Кошки, Шашковичі , Козарини й Стрижовські -з Брацлавщини, посадові особи :старости, хорунжі, члени княжих родин. Їх випало зіграти непристижну роль пасивного спостерігача. На думку Н.Яковенко, вони прихильно ставилися до очікуваних змін на люблінському сеймі. Зокрема князі українські,що грали вирішальну роль у політичному процесі,на сеймі трималися “мінімалістичної програми”- відстоювали програму культурно-нацональної автономії для українських земель у складі Польщі. Вони домоглися від Сигізмунда Августа гарантії дотримання їх вимог перед присягою на вірність Короні:"”и погоджуємося на інкорпорацію як люди вільні,свобідні,щоб це не принизило нашої щляхетської гідності.Бо ми є народом таким поштивим,що жодному народові на світі не поступимося, і впевнені,що кожному народу рівні шляхетністю.Також просимо,оскільки ми з поляками різної віри,то щоб нас і в цьому не було понижено і щоб нікого не примушували до інакшої віри.” Очікувані гарантії були надані: у привілеях Волині, Брацлавщини, Київщини,які були приєднані до Корони “як рівні до рівних,вільні до вільних” спеціально наголошувалося на гарантії для них збереження цілісності території,непорушності місцевих звичаїв (судово-адміністративної системи,права) , мови, релігії. Усі місцеві уряди,почесні титули,посади надавалися лише мешканцям відповідної землі, так як і пільги,декларовані привілеями,поширювалися нарівно на католиків і православних.Обіцялося ,”берегти у стародавній пошані і гідності,що властива їм з прадавніх часів і донині, усіх княжат,які мешкають у Волинській і Київській землі…і зобов”язуємося підносити їхніх нащадків на уряди відповідно до гідності і достоїнств кожного на підставі власного вибору, без огляду на артикули коронного статуту,що стосуються князів.”(Яковенко Н.М.Нарис історії України …с.107) Вже на Люблінському сеймі стався конфлікт: кн.Чорторийський зажадав,щоб за ним і його нащадками було визнано право на спадкове місце у Сенаті.Однак польський сейм поступився тільки частково, визнавши таке право тільки за ним і його сином.Спадкового місця вимагали і князі Олельковичі-Слуцькі(нащадки удільних князів київських ) до смерті останнього представника у 1581р. Після унії князі українські позбулися права наспадкове місце в державній Раді(сенаті),яке згідно з законами Корони Польської, було посадовим.Другим аспектом урізаня князівського права була відміна імунітету від місцевого судочинства(1564р), але на практиці рідко хто з шляхти міг скористатися буквою закону і подати до суду на князя, оскільки прекрасно усвідомлювали,що “не можуть тягатися з князем.”Презирство князів до нижчих судових урядників-шляхти, до самих суддів-ось характерні сюжети реалій.Навіть однакова головщина за вбивство шляхтича і князя(100 кіп) була однаковою тільки на папері.На практиці за вбивство князівського шляхтича брали у 6 разів більше, а скільки тоді коштувала князівська голова? Акт Люблінського сейму 1569р. спростив старий порядок військової служби, який визначав особливе становище князів під час війни,які мали рушати під своєю власною корогвою.Однак відзначений удар по князівським привілеям,який бачиться як смертельний польським дослідникамиЮ Бардахом, З.Радзимінським, на думку Н.Яковенко,поступка українській князівський традиції була зроблена у самому акті унії 1569, коли польська еліта, купуючи згоду князів на унію, визнала за ними те особливе становище,яке принципово суперечило звичаям Польщі.( Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУШ ст.-К.,1997-с.106-107). На Люблінському сеймі 1569р. у промові князя Костянтина Івановича Вишневецького зустрічаємо:”Ми є народом так поштивим ,що жодному народу на світі не поступимося, і переконані,що кожному народу рівні шляхетністю”. Інший волинський князь О.Чорторийський нагадав Сігізмунду Августу,що доводиться йому братією,бо хоча Ягелони королівська династія,а Чорторийські походили разом з ними з однієї гілки Гедимінової-Ольгердової, причому останні представляли старшу лінію. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|