Висновки й узагальнення в просторі вивчення творчості Шарля Бодлера

У щоденнику «Моє оголене серце» Бодлер писав: «Кожний перехожий має право говорити про себе, аби тільки цікаво». Бодлер перший у літературі по-новому заговорив про особистість, про її духовні проблеми й переживання. Талант художника допоміг йому відобразити «приховані якості його душі». Статті Бодлера про мистецтво, численні листи і щоденники відображають нове розуміння Бодлером мистецтва взагалі та власної поезії зокрема. Перш за все він підкреслював особистісний характер мистецтва (саме у модерністській літературі суб’єктивне бачення і зображення світу й людини стануть пріоритетними, Бодлер був першим у когорті поетів-новаторів рубежу ХІХ-ХХ століття). Бодлеру були цікаві тільки ті види мистецтва (живопису, скульптури, літератури), де людина показана всебічно, цілісно, у всій суперечливості й повноті духовного буття. Ці позиції втілила і його власна поезія. Уся вона – про різноплановість людської натури, про злети і падіння особистості, її блукання в нетрях власної душі, пошук єдності світу та самого себе. Дивним і ні на що не схожим був і так званий «реалізм» Бодлера. На відміну від класиків реалізму, які зображували життя достовірно, у «формах самого життя», єдиною правдою Бодлера була правда про людину – темні й світлі сторони, її вади та ідеали, світ її почуттів і пристрастей. Бодлер пішов шляхом, що докорінно відрізнявся від реалізму Бальзака, Стендаля чи Флобера. Він не писав з натури, не зображував зовнішнє життя, його більше цікавило внутрішнє життя людини. Це було нове слово в літературі.

У своїй творчості митець розробляв принципи нового модерністського мистецтва, наголошуючи на надзвичайній ролі Краси у світі: «це благо, чарівний напій, що дарує свіжість і тепло, підтримуючи тіло й дух у природній гармонійній рівновазі». На його думку, мистецтво стає Прекрасним лише тоді, коли виражає почуття, пристрасть і мрію кожного. Прекрасним у мистецтві може бути будь-яка річ, будь-яке переживання, але таїну Прекрасного ніхто і ніколи так і не осягнув: «Я знайшов визначення свого Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось полум’яне й печальне, щось ледь розпливчасте, що залишає місце для здогаду… Таємниця, співчуття – також ознаки краси… І, нарешті (зізнаюся, наскільки я почуваю себе сучасним в естетиці), Нещастя. – Я не стверджую, що Радість не могла б з’єднатися з Красою, але скажу, що Радість – це одна із найвульгарніших її прикрас, тоді як Меланхолія – її, так би мовити, славнозвісна подруга…». Цей вислів Бодлера стосується його збірки «Квіти Зла» та циклу «Сплін та Ідеал». В ньому визначені риси нового мистецтва, які пізніше символісти візьмуть за основні принципи своєї творчості: втаємничення змісту поезії, культ Краси і сугестивність мистецтва. Бодлер наголошував завжди на тому, що досконале не може бути завершеним. Це означало, що справжній витвір мистецтва має знайти своє продовження в душі читача (чи глядача, чи слухача), викликати в нього певні переживання, почуття, змусити зазирнути в самого себе. З методично-літературознавчої позиції ми це називаємо діалогом читача з текстом і автором. М. Бахтін відзначав, що опанування художнього тексту у всій його глибині – явище багатоаспектне та уточнююче, що «немає ні першого, ні останнього слова в діалозі, він відходить у безкінечне минуле і безкінечне майбутнє». На думку науковця, найважливішим є смислорозуміння художнього тексту, яке народжується в діалозі читача з автором, що ведуть розмову про героя та оточуючий його художній світ. Як це перегукується із баченням необхідності спілкування поета із читачем самим Бодлером! Він безпосередньо звертається до читача у однойменному вірші «До читача», декларуючи нові принципи поетичного мистецтва, а у вірші «Епіграф до засудженої книги» закликає «читача з мирною душею»:

«Читай меня, чтоб полюбить;

Взалкав потерянного рая,

Страдай, сочувственно скорбя,

Со мной!... Иль прокляну тебя!»

Поет вважав за необхідне зображувати багатогранні почуття людини, її внутрішні конфлікти, що визначають «рух особистості до самої себе» й це стало провідною метою модерністської поезії. У статті Бодлера про Декларуа є ключова фраза: «Делакруа любить Данте і Шекспіра – двох великих живописців людського болю». Таким «живописцем болю» був і сам Бодлер. Недаремно його називали «Данте ХХ століття», бо він показав не тільки пекло (в моральному смислі), в якому опинилося суспільство, усі його вади та пороки, а й болючі питання, що хвилювали особистість, її страждання і метання між Богом і Сатаною.

Бодлер по-новому розумів героя в літературі, що також визначало появу нового напряму. Поль Верлен у статті «Шарль Бодлер» (1865) слушно зазначав: «Глибока оригінальність Шарля Бодлера в тому, по-моєму, що він зі страшною силою відтворив сучасну людину… Повторюю, Шарль Бодлер відтворив її як тип, коли хочете – героя.»

Ліричний герой поета відрізнявся від романтичного героя. Головними для нього стали вже не конфлікти з дійсністю, а його внутрішні протиріччя. До того ж він силою уяви здатен творити новий світ власних бажань, марень і почуттів. Цей світ безмежний у своїх проявах і до кінця непізнанний.

Як пізній романтик Бодлер спирався на традиції «байронічного» романтизму – бунтівного і протестуючого, скорботного і руйнівного. Саме від романтизму йде бодлерівське неприйняття сучасної поету дійсності, постійний потяг до високого ідеалу, романтична символіка, контрастність образів. Але, на відміну від романтиків, які вірили в загальні ідеї, Бодлер, відштовхуючись від особистісного досвіду, вірив тільки у власну картину світу. За словами І. Гаріна, «він першим став говорити про себе стриманим стилем сповіді».

Бодлер сягнув за межі романтизму, довівши, що в нетрях естетики цього напряму зароджується якісно нове явище – модернізм.

Окрім нового розуміння особистості, він наповнив новим змістом і поетику ліричного твору, що став уже модерним. Створення поетичного образу митець вважав особливим магічним дійством, в якому велику роль відіграє творча фантазія, уява письменника, котрого поет підносить до рівня Творця. «Без уяви немає руху», а рух внутрішніх процесів людини становить, на його думку, головний предмет мистецтва.

Свідченням формування модерністської поетики є вірш Бодлера «Відповідності», де звуки, запахи, кольори сплітаються у єдину багатогранну гармонійну картину світу, єдність якого забезпечується законами та системою «відповідностей» «усього з усім». Слово і музика, слово і живопис, слово і все те, що відчуває людина своїми п’ятьма чуттями, настільки тісно зливається у поезії Бодлера, що його вірші ми буквально бачимо, чуємо, відчуваємо в їх природній органічності.

Новацією Бодлера є й живописна картинність його поезії. Глибоко розуміючись на живописі, він запозичує прийоми художників, надаючи їм власної інтерпретації. У Делакруа його приваблюють прихований драматизм і контрастність образів, у Коро – уміння кількома штрихами створити пейзаж, що відображає стан душі, у Рафаелі він цінує внутрішню зосередженість і увагу до людини, у Рембрандті – силу гармонії, у Рубенсі – повноту життя, у П. Брейгелі – таїну, могутність уяви, у Мане – геніальність у відтворенні вражень… Цей ряд можна продовжувати без кінця. Синтетизм творчості, взаємодія різних видів мистецтва, що стали визначальною рисою модернізму, якнайкраще втіленні в естетиці Бодлера.

Бодлер вчився у «парнасців» («Квіти Зла» присвячено Теофілю Готьє, одному із найзнаковіших «парнасців»). Він, як і вони, захоплювався красою, прагнув передати її велику силу. Але захоплювався по-іншому. Якщо «основна турбота Готьє – милування пластичною красою. На відміну від Готьє, який шукає розваги в екзотичних сюжетах, Бодлер передав почуття людини, що зіткнулася з усіма суперечностями сучасності. Він не боявся заглядати у такі безодні й описувати такі пристрасті, які Готьє, вірний своєму кредо, не вважав би гідними зображення. І сам ліричний герой Бодлера, і люди, і речі, побачені його очима, далекі від гармонійності. Не ідилії, що розгортаються під бездоганно чистими небесами серед східної солодкої знемоги й розкоші, а сумні, часто страшні драми творяться в душах бодлерівських персонажів, під сірим небом, «у кам’яних лабіринтах» європейського міста» (думки дослідника творчості Бодлера І. Карабутенка).

Письменники Андре Жід, Поль Валері, Томас-Стернз Еліот визначали поезію Бодлера як «вершинне мистецтво», пройняте духом художньої гармонії, яка проявляється і в змістовій дисгармонії, та високої формальної досконалості, воно синтезує й водночас підносить на вищий щабель мистецтво своєї доби».

Висновок:

Бодлер увібрав у своїй творчості досягнення попередніх епох, але синтезував їх особливим чином, що й дозволило йому стати зачинателем нового літературного напряму – модернізму. Провідна ідея естетики Бодлера за словами І. Гаріна, полягає в тому, що правда про людину завжди моральна і плідна. Щоб показати глибини людської душі й правду про людину, Бодлер шукав нових художніх засобів. Але робив це, як справжній естет, ставлячи Красу понад усе і довівши думку про те, що мистецтво – велика Таїна і Безмежність світів. (Використано думки науковця О. Ніколенко)

Останнім акордом знайомства з Шарлем Бодлером та його поетичним спадком в загальноосвітній школі можуть стати позакласні заходи з літератури на основі проектної, творчо-групової діяльності учнів, розширеного та поглибленого дослідження поезій митця.

37. Тарнавська Л. Вивчення творчості Ш. Бодлера у 10-му класі // Зарубіжна література. 2006. - № 23.