Тестирование как средство повышения качества контроля и оценки эффективности учебного процесса в вузе

Существуют различные виды и формы контроля. В последнее время отмечается тенденция к более широкому использованию тестирования как формы контроля. В педагогической литературе идут постоянные дискуссии о качестве и эффективности данного метода. Одни считают, что тестирование обладает целым рядом недостатков, а именно: жесткие временные ограничения, высокая вероятность выбора ответа наугад; ослабление связи между обучаемыми и преподавателями в период контроля; отсутствие индивидуального подхода к обучаемым; оценивание объема знаний без учета творческих способностей.

Сторонники же тестирования видят в нем целый ряд преимуществ по сравнению с другими видами контроля, а именно: одновременно тестируется большое количество опрашиваемых; результаты тестирования устанавливаются быстро, просто; результаты используются для диагностики трудностей языкового материала; полученная информация помогает предупредить становление ошибочных навыков, сделать обобщающие выводы о методе обучения, определить уровень подготовки студентов, оценить их работу, изменить приёмы и методы обучения. Кроме того, тестовый контроль является объективным, не зависящим от настроения преподавателя, его отношения к конкретному учащемуся, впечатления от ответов на предыдущие вопросы; полным по охвату как обучаемых в учебной группе, так и основных тем изучаемого курса; естественным с точки зрения условий, в которых находятся обучаемые, а именно условий с меньшим уровнем психического воздействия – все обучаемые находятся в равных условиях, используется единая процедура и единые критерии оценки, что приводит к снижению предэкзаменационных нервных напряжений.

Так как тесты составляются точно по программе или пройденному языковому материалу, то они могут использоваться для проведения текущего, промежуточного и итогового контроля. Проверка и оценка знаний выполняет три основные функции: контролирующую, обучающую и воспитательную.

Тесты только тогда будут способствовать достижению задач обучения, когда они хорошо и грамотно составлены, тщательно отобран материал и выбран формат тестовых заданий, исключены технические дефекты тестовых заданий, т.е. исключены слишком сложные или слишком простые задания.

При составлении тестов большое внимание следует уделить также подбору дистракторов (отвлекающих, т.е. неправильных ответов). Здесь следует широко использовать типичные ошибки студентов.

В заключение необходимо отметить, что составление тестовых заданий является истинно диагностическим, отражающим креативность и уровень интеллекта преподавателя, степень его профессиональных знаний и педагогического мастерства. Удачно составленный тест – вершина методического творчества педагога. Но и применение тестов в обучении – тест на умение преподавателя создать творческую атмосферу в процессе учебы, внести состязательность, заинтересованность, включить самооценку обучаемого как мотив к познанию, активной работе на занятии. Тестирование – вариант организации учебного процесса, когда воспитание и образование являются неразрывным целым.


Алла Кошлата, Світлана Мангура

м. Полтава
Особливості навчання перекладу термінологічних одиниць спеціального англомовного тексту

Відомо, що повнота, точність і правильність перекладу науково-технічних текстів значною мірою залежить від того, наскільки правильно перекладач визначає і розуміє граматичні форми, синтаксичні конструкції та структуру речення. Дещо спрощуючи, можна сказати, що для виконання перекладу знання граматики та способів передачі граматичних явищ важливіше за знання термінології, тому що відповідники термінів можна достатньо швидко знайти у спеціальному перекладному словнику, тоді як пошук відповідника граматичної форми або синтаксичної конструкції може виявитися досить довгим, якщо не знати перекладного відповідника певного граматичного елементу. Активізація сучасної міжнародної комунікації, міжнародного економічного співробітництва і як результат – зростаючий інтерес до вивчення іноземних мов, викликали появу великої кількості досліджень у галузі інтра- та екстралінгвістичних умов оволодіння іноземною мовою, а також у галузі самого процесу навчання, використання новітніх технологій тощо. Одна з основних проблем у цьому плані – це проблема формування позитивної мотивації, тобто прагнення студентів немовних ВНЗ до практичного оволодіння іноземною мовою як засобом одержання спеціальної інформації з фахового предмета і як засобом спілкування у професійно-ділових ситуаціях. Ці функції, як відомо, реалізуються через організацію навчального процесу з іноземної мови, а також через зміст самого навчального матеріалу, зокрема фінансових, бізнесово-економічних текстів зі спеціальною термінологією.

Термін − емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів. Переклад англійських спеціальних термінів українською мовою вимагає знання тієї галузі, якої стосується переклад, розуміння змісту термінів англійською мовою і знання термінології рідною мовою. При передачі науково-технічної та юридичної літератури з англійської мови на українську важливе значення має взаємодія терміну з контекстом, завдяки чому виявляється значення слова. Відомо, що термінологія будь-якої галузі знань чи професії – це певна і достатньо визначена система, бо незалежно від своєї структури, термін має своє значення тільки як компонент певної термінологічної системи, парадигми. Термін має бути назвою спеціального поняття, і в цьому його головна номінативна функція. Вимоги, які ставляться до термінів, зводяться до таких принципів: фіксований зміст, точність, стислість, брак синонімів, семантизуючі властивості. Фіксований зміст і брак синонімів визначають точність і стислість терміна. Це означає, що будь-який термін у певній парадигмі понять повинен мати обмежений зміст і не залежати від контексту. Полісемія, тобто багатозначність терміна, якщо вона виявляється в одній парадигмі понять – це найбільш істотний недолік терміна, здатний зруйнувати структуру його смислоутворюючих ознак і позбавити його семантизуючих властивостей.

Одна з причин полісемії – обмеженість словникового матеріалу порівняно з кількістю термінологічних понять, а в підручниках та навчальних посібниках – прагнення авторів спростити текст і вивести його на рівень загального розуміння, пояснюючи це обмеженим лексичним мінімумом, який повинен знати студент. Так, працюючи з фінансово-економічними текстами, студенти легко перекладають прості економічні терміни з латинською і французькою основами, безпосередньо транслітеруючи їх українською мовою. Термін має бути однозначним. Багатозначність ускладнює його розуміння і потребує розширеного контексту.

Синонімія в одній метамовній парадигмі також є істотним недоліком термінології. Вона не припустима в науково-технічній та спеціальній літературі. Зайві синонімічні терміни порушують принцип економічності метамовної системи. Синоніми перевантажують пам'ять, оскільки студентам доводиться засвоювати не тільки велику кількість спеціальних понять фахового тексту, а й водночас велику кількість синонімічних термінів, що виражають ці поняття.

Подібно до ідеографічних, існує також багато інших синонімів, які дуже часто зустрічаються в спеціальних текстах, і студентам неспеціальних факультетів важко дається їх смислове розмежування. За відсутності надійних словників незрозумілість і складність для перекладу становлять для студентів так звані «інакомовні», метафоричні терміни, які потребують розширеного контексту і описового перекладу.

Ще більшу складність для студентів становлять структури термінів, які в зарубіжній англістиці називають кластерами. Це так звані безсполучникові субстантивні словосполучення, у структурі яких можуть бути прикметники або дієприкметники та інші частини мови у функції означень. Найуживанішими є двох - та трьохкомпонентні кластери. Перекладаючи такі структурні терміни, студенти передусім мають визначити головне слово і логічну послідовність усіх інших компонентів, які, здебільшого, є означеннями один до одного.

Переклад абревіатурних термінів – також складна річ для непрофесійного викладача. Їх важко запам’ятати, вони можуть бути синонімічними і тому потребують розширеного контексту для їх розуміння і перекладу. «Для дешифрування цих та інших термінів - акронімів, які часто зустрічаються у фінансово-економічних текстах, текстах із бізнесу, менеджменту та маркетингу, студентам необхідно користуватися спеціальними словниками, а в разі їх відсутності – глосаріями підручників та посібників» хоч не завжди в останніх можна знайти необхідні слова і пояснення. А тому непрофесійні перекладачі мають набути необхідний досвід роботи зі спеціальними текстами і опанувати технологію їх перекладу. «Для передачі в перекладі термінів у науковому тексті слід використовувати однозначні, незалежні від контексту відповідники.»

Термінологія, що є частиною словникового складу мови, усе-таки виявляє істотні відмінності від загальновживаної лексики. Більше того, сама термінологія диктує свої особливості як у плані різних термінологій (чи то на рівні різних мов, чи на рівні різних термінологічних сфер), так і в аспекті розрізнення окремо термінології науки і технічної термінології.

Серед лексичних труднощів юридичного перекладу В. Карабан виокремлює «багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в юридичних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики. визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі «фальшиві друзі» перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічну лексику і етнонаціональну варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо». До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення.

Б. Головін, говорячи про лінгвістичні терміни, стверджує: «Вимоги потрібно пред'являти не до термінів, а до людей, котрі ними користуються в науковому і навчальному спілкуванні; саме люди, вчені і викладачі, повинні, формуючи свою мову, знімати багатозначність терміна, зменшувати міру його семантичної невизначеності. І одна з задач термінознавства – звернути пильну увагу на цю необхідність, сприяючи тим самим вихованню культури термінокористування серед вчених і викладачів вузів та шкіл» Але в будь-якому випадку, загальні рішення з питань уніфікації і стандартизації термінології знаходяться в руках лінгвістів.

Тетяна Криворучко

м. Житомир
Сучасний стан дослідження англійського речення
Синтаксис германських мов незмінно привертає увагу вітчизняних та зарубіжних учених. Англістика досягла значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л. Бархударова, Б. Іл’їша, І. Корунця, У. Чейфа та ін. Саме тому цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Метою нашого дослідження є аналіз доробків сучасних синтаксичних студій.

Об’єкт дослідження – речення в англійській мові.

Предмет дослідження – сучасні підходи до вивчення різних аспектів речення в англійській мові.

Сучасний стан синтаксичних досліджень характеризується широким розгалуженням напрямів синтаксису: структурно-статичний, комунікативний, генеративний та ін.

Синтаксис є розділом граматики, галуззю мовознавства, яка вивчає закономірності сполучення слів і предикативних одиниць у реченні, будову, ознаки й типи речень і висловлень. Вивчення синтаксису сягає часів античності, коли було здійснено першу класифікацію речень за комунікативною метою (Протагор, Аристотель) і поділ речення на дві частини – ім’я і дієслово (Платон). Термін «синтаксис» уперше використаний стоїками (ІІІ ст. до н. е.), учення яких покладено в основу європейської синтаксичної традиції й застосовується при аналізі логічного змісту речень.

Безперечно, що генеративна лінгвістика займає особливе місце у науці про мову ХХ ст., як і в історії мовознавства в цілому, свідченням чого може бути колосальна кількість літератури і коментарів до праць самого Н. Хомського та його послідовників, численний ряд його прямих і непрямих учнів.

Генеративна граматика чітко обмежує предмет свого вивчення реченнями, що не раз декларувалося в літературі, зокрема в контексті одного з останніх напрямів генеративістики, теорії керування і зв’язування: «Граматика не вивчає одиниці рівня вищого, ніж речення, такі, як, наприклад, параграф, дискурс, текст тощо. Ці одиниці є предметом вивчення досліджень іншого рангу».

Генеративний синтаксис американського дослідника Н. Хомського оперував універсальними глибинними й поверхневими синтаксичними структурами, встановлював універсальні правила синтаксичних трансформацій й обмеження на них, виявляв уроджені принципи й параметри, які коригувалися процесом мовної соціалізації. Семантичний складник синтаксичних структур розглядався як вторинний, інтерпретаційний і не впливав на процеси синтаксизації.

Попередниками генеративного напряму синтаксису були трансформаційна методика синтаксичного моделювання З. Харриса й розроблена дескриптивістами Р. Уеллзом, К. Пайком, Ч. Хоккетом, З. Харрисом на підставі положень учення Л. Блумфілда методика членування речення на безпосередні складники як побудова дерева залежностей і встановлення правил згортки до межі ядерної одиниці або розгортки синтаксичних конструкцій.

Вивчення структури речення – одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови.

Розгляд речення як основної одиниці лінгвістичного опису був характерним ще для античних і давньоіндійських граматик. Стоїки вважали речення репрезентацією реального порядку речей, знаком думки, яка за умови істинності є відбитком цього порядку.

Деякі дослідники не визнавали системно-мовного статусу речення, розглядаючи його як мінімальну одиницю мовлення. Проблема дефініції речення й досі залишається дискусійною (у лінгвістиці наявні понад 250 тлумачень речення) через розбіжність розуміння тріади «речення – висловлення – предикативна одиниця». Лише в нетермінологічному вживанні речення може ототожнюватися із предикативною одиницею й висловленням. В англійському синтаксисі не випадково розмежовується sentence – речення як самостійна комунікативна одиниця та clause – предикативна одиниця, яка входить до його складу, але не відповідає йому. Речення може структурно збігатися із предикативною одиницею або складатися із предикативних одиниць відповідно до закономірностей синтаксичної підсистеми мови.

Реченням називається мовна одиниця, яка має структуру, яка надає цій одиниці можливості вжитку в якості мінімального висловлення (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.

Речення – одна з синтаксичних конструкцій, центральна і найважливіша, але не єдина. Синтаксична конструкція – це група слів, хоча не кожна група слів складає синтаксичну конструкцію.

Речення є мінімальною одиницею мовної комунікації. Структурні одиниці більш «низького» рангу ніж речення можуть виступати лише в якості його конституентів. Речення (навіть однослівне) позначає деяку актуалізовану, тобто співвіднесену з дійсністю ситуацією. Актуалізація як синтаксичне явище має спеціальну назву – предикативність, її складовими є категорії модальності і часу.

Найважливіша структурна особливість речення – це замкнутість взаємних синтаксичних зв’язків складових речення. Жодне слово певного речення не може виступати в якості головного чи залежного елемента по відношенню до слів, що знаходяться поза його межами. В основі такого явища лежить відповідність кожного речення певній структурній схемі, набір яких для кожної мови специфічний.

Мова відрізняється здатністю до безкінечного різноманіття способів позначення навіть однакових денотатів. Одна і та ж особа може бути названа, скажімо, Peter, you, I, this (young) man, my roommate, Mary’s brother і так далі. Цей список безкінечний і завжди відкритий.

Другий аспект речення – семантичний. Семантичними ознаками володіють і компоненти речення: підрядні речення, члени речення. Певними взаємними семантичними відношеннями характеризуються і частини складносурядного речення.

Можна виділити ще прагматичний аспект речення, зв’язаний з використанням речень в актах мовлення. Отже, речення – одиниця мови, яка має очевидне і дуже важливе для мови поза структурне функціональне призначення – слугувати основною одиницею мовленнєвої комунікації.

Отже, сучасний етап розвитку граматичних студій позначений зростанням питомої ваги синтаксичних розвідок, виконуваних на різних концептуальних засадах. Семантичний, структурний і прагматичний аспекти є основними, оскільки вони охоплюють три основні сторони знака: форму, зміст і функціонування.

Практика свідчить, що значна частина студентів вищих технічних закладів, для яких іноземна мова не є профілюючою дисципліною, має незадовільно низький початковий рівень знань з цього предмету. Час, що виділяється на вивчення мови існуючими програмами, не є достатнім для подолання недоліків попередньої підготовки, не дозволяє оволодіти мінімальним базовим запасом слів, необхідним для роботи з текстовими матеріалами фахового змісту. Виникає природне питання про можливість та доцільність часткової автоматизації первинного (підстрочного) перекладу тексту шляхом застосування комп’ютерних програм машинного перекладу.

На жаль, незважаючи на наявність великої кількості програм цього типу, жодна з них не придатна для адекватного літературного перекладу навіть простих текстів технічного змісту. Однак, вони здатні практично миттєвого представити вихідний іншомовний текст в якості набору слів рідної мові, значення яких в основному відповідають змісту тексту. Маючі відповідну підготовку, в переважній більшості випадків можна швидко зрозуміти загальний зміст оригіналу та відтворити його рідною мовою з урахуванням її особливостей, літературних штампів, притаманних певній технічній галузі.

Таким чином, свідоме навчання техніці роботи з програмами машинного перекладу дозволяє сягнути реальних практичних результатів зі студентами з мінімальною мовною підготовкою навіть у передбачений навчальними програмами час.

В якості прикладу обговорюється досвід практичної роботи з вільно доступними засобами мовних інструментів Google (http:// www.google.com.ua/language_tools).

Юлія Кузнєцова, Олександра Комарова, Інеса Роженко

м. Полтава
До питання про визначення спеціального терміна
Фіксація досягнень людської цивілізації, поява нових понять здійснюється за допомогою наукової термінології, проблеми якої викликають зацікавленість багатьох лінгвістів як у нашій країні, так і за її межами. Термінологія як складова частина загальнонаціональної мови, що несе на собі відбиток як історичного розвитку слова, так і розвитку науки і техніки, є дуже зручним шаром лексики для дослідження багатьох мовних процесів, які проходять тут з більшою інтенсивністю, ніж в побутовій лексиці і часто за менший проміжок часу.

Незважаючи на давній і стійкий інтерес лінгвістів до спеціальної лексики, немає єдиної точки зору на те, що являє собою термінологія, відсутнє загальноприйняте визначення терміна. Деякі дослідники часто наполягають на її «практичному» боці, вважають, що немає ні певної області лінгвістики, до якої слід віднести термінологію, ні її розуміння як окремої дисципліни із своєю власною метою, принципами, предметом, методологією. Вітчизняні дослідники підкреслюють, що згідно з етимологією, «термінологія» – це наука про терміни, але традиційно у це слово вкладають і інший зміст – зібрання термінів, або термінологічна система.

В українській лінгвістиці існує розуміння термінології як розділу лінгвістики, що вивчає лексичну підсистему загальнонаціональної мови і повинна розглядатися через призму лінгвістики. Термін має специфічні ознаки та особливості, які дозволяють йому стати окремим об’єктом дослідження.

У найзагальнішому розумінні терміном вважають лексичну одиницю, яка позначає поняття, що належить до науково-технічної сфери , але практично кожний дослідник намагається навести своє власне тлумачення терміна. Незважаючи на це, існує лише кілька тенденцій у дефініції терміна. У ряді робіт термін має нелінгвістичне, хоч і коректне за сутністю, визначення, де в основу концепції терміна покладена його співвіднесеність з науковим поняттям. Термін вважають елементом системи, що відтворює в мові реальну дійсність науки або виробництва, елементом термінології.

Інші дослідники віддають перевагу лінгвістичному підходу до визначення терміна. Так, його визначають:

• 
  як слово або словосполучення з одним певним лексичним значенням спеціалізованого характеру, що вживається в його основній функції в тій чи іншій термінологічні системі;
  
• 
  як нейтральне слово або стійке словосполучення з точним номінативним значенням, сфера вживання якого обмежена тією чи іншою галуззю діяльності людини;
  
• 
  як слово або словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям окремої організованої галузі знання, що входить до системних стосунків з іншими словами чи словесними комплексами та утворює разом з ними у кожному окремому випадку і в означений час замкнену систему, яка відрізняється високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю.
  
• 
  Гадаємо, що останнє визначення є найбільш повним, оскільки враховує не лише найважливіші ознаки терміна (точність, інформативність, нейтральність), але й подвійність його природи. Остання зумовлена тим, що термін як репрезентант окремого наукового поняття в мові є і результатом закріплення логічної категорії у словесній формі, і членом логічної системи термінів. Незважаючи на притаманні йому особливості, термін – не особливе слово, а лише слово в особливій функції.
  

Таким чином, термін у номінативній функції є членом лексико-семантичної системи загальнонаціональної мови. Належністю терміна до двох систем (певної терміносистеми та системи загальнонаціональної мови) можна пояснити складності, що виникають при дефініції терміна.

У ролі термінів можуть виступати як суто спеціальні слова, що є виключно термінами, так і загальновживані слова, які завдяки своєму переносному значенню термінологізуються і входять до складу терміносистеми. При цьому фонетична оболонка і денотат залишаються незмінними, а значення піддається варіаціям, які ведуть від уявлення до просто поняття і далі до його розвитку та збагачення. Варіації значення (сигніфікату) мають межею термін.

Зв’язок попереднього значення слова із значенням терміна називається мотивованістю терміна. Мотивованість вважають однією з основних властивостей терміна. Вона охоплює як екстралінгвістичний аспект (зв’язок слова з певною ознакою означуваного), так і інтралінгвістичний аспект, тобто зв’язок слова з мовним матеріалом, що існує на момент створення нового слова. При свідомому утворенні упорядкованої системи термінів спостерігається тенденція до логічної мотивованості, при якій внутрішня форма терміна вказує на суттєву ознаку поняття.

Проте в термінологічних системах, що складаються спонтанно, логічна мотивованість не є ведучою. В них домінує семантична мотивованість, при якій значення терміна семантично співвідноситься з іншими його значеннями або з власним значенням слова по існуючим у мові засобам переносу значень.

Питання про мотивованість терміна лишається відкритим для лінгвістів. Це пов’язано з прогресом науки і формуванням все більше складних, абстрактних понять, виникненням нових зв’язків між поняттями. Вказівка на початкове значення слова, закладена у внутрішній формі терміна, стає невизначеною або навіть невірною.

Кожний термін співвідноситься з поняттям науки, техніки або виробничої діяльності. Оскільки сукупність цих понять у кожній галузі являє собою чітко організовану систему, тому й терміни, в свою чергу, об’єднуються в стійкі системи, які складаються з ієрархічно організованих мовних одиниць. Кожному терміну і групам термінів, що входять до системи, притаманна класифікаційна функція. У ході класифікації та систематизації наукових понять складається терміносистема, яка відповідає системі понять певної науки. Кожен термін належить, як мінімум, до однієї терміносистеми. Властивість терміна утворювати нерозривний зв’язок з поняттям називається системністю або систематичністю.

Однією з головних ознак терміна вважають його нейтральність. Ця властивість виражається у відсутності емоційного забарвлення, характерного для слів розмовної або літературної мови.

Термін нерозривно пов’язаний з науковим поняттям, тому несе основне навантаження у передачі наукової інформації. Він не тільки репрезентує наукове поняття в мові, але й виступає засобом для з’ясування особливостей даного поняття, установлення його зв’язків і адекватного сприйняття інформації, що сконцентрована у взаємозв’язаних термінах. Термін є найбільш точним носієм інформації про наукове поняття.

Співвіднесеність терміна з певним денотатом передбачає його моносемічність (однозначність). Ряд авторів вважають моносемічність головним критерієм, якого слід дотримуватись при створенні нового терміна.

Моносемічність терміна є свідоцтвом упорядкованості та високої інформативності терміносистеми. Проте поняття в терміні не завжди співпадає із значенням. Новий термін часто виникає за рахунок розвитку конотативного значення. Обсяг наукової інформації, який дає початок виникненню терміна, може розростатися вглиб або вшир, оскільки будь-яка наука еволюціонує.

Із прагненням до моносемічності терміна пов’язана обмеженість сфери його вживання. В ідеалі один термін повинен мати лише одне значення, зумовлене обсягом поняття, що співвідноситься з ним, і, таким чином, бути зрозумілим поза межами контексту.

Таким чином, даючи дефініцію терміна, слід враховувати такі його властивості як мотивованість, системність, нейтральність, інформативність та моносемічність.

Юлія Кузнєцова, Тетяна Піменова

м. Полтава