Национальная академия наук украины украинская академия наук

Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах
III Міжнародна наукова конференція. Україна, Дніпропетровськ, ДНУ, 4–6.10.2005 р.

Рецензенты: член-корр. НАНУ, д-р биол. наук, профессор И. Г. Емельянов

д-р биол. наук, профессор Н. Н. Ярошенко
©
ISBN _______________
Днепропетровский национальный университет, 2005

STRUCTURE AND FUNCTION OF AQUATIC ECOSYSTEMS СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВОДНИХ ЕКОСИСТЕМ СТРУКТУРА И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ ВОДНЫХ ЭКОСИСТЕМ

УДК 504.054:574.58

ИЗМЕНЕНИЕ БИОРАЗНООБРАЗИЯ р. САМАРА ДНЕПРОВСКАЯ

ПОД ВОЗДЕЙСТВИЕМ СБРОСА ШАХТНЫХ ВОД
ЗАПАДНОГО ДОНБАССА

Ю. П. Бобылев, Л. В. Доценко, А. Ф. Кулик

Днепропетровский национальный университет, г. Днепропетровск, Украина

Ключевые слова: биоразнообразие, водные сообщества, Самара

BIODIVERSITY CHANGING IN SAMARA DNIPROVS’KA RIVER

Yu. P. Bobylyov, L. V. Docenko, A. F. Kulik

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine,
E-mail: zoolog@mail.dsu.dp.ua

Key words: biodiversity, aquatic communities, Samara river

Для выявления экологических проблем р. Самары под воздействием сброса шахтных вод Западного Донбасса в объеме свыше 31,6 тыс.м³/год в течение 25 лет проводилась оценка состояния компонентов биoразнообразия. Значимость воздействия оценивалась по степени деградации биоразнообразия при сравнении даных 1980–2005 годов по апробированным методам (Эдмансон, 1998; Заугольнова, 2000; Бобылев, 2001). Отбор и анализ проб в выделенных створах до поступлення сточных шахтних вод (с. Хорошее), в районе поступлення из прудов накопителей (балка Тараново) и в двух километрах ниже по течению от участка поступлення шахтних вод (с. Вязовок) проводился по стандартным методам (Руководство..., 1983; Алехин, Семенов, Скопинцев, 1984; Гриб, 2001).

Для определения изменений биоразнообразия водных сообществ использовали индекс оценки состояния (Бобылев, 1988). Он включал изменения структуры населения (число видов, плотность и биомасса популяций), изменение ценности сообществ для гидробионтов, санитарно-гигиеническое, функциональное, рыбопродуктивное значение отдельных таксонов. Индекс изменения состояния показывает на сколько десяков процентов изменилось общее состояние характеристик за данный отрезок времени (25 лет).

Установлено, что для микробоценоза изменения структуры в месте впадения шахтных вод составило –6,8, а после впвдения – +10,3, изменение ценности соответственно –3,2 и –5,4, изменение ресурса – –5,0 и +2,5. Для фитипланктона изменение структуры в месте впадения +1,2, а после впадения – +1,0, изменение ценности соответственно +1,2 и +1,0, изменение ресурса +1,2 и +1,0. Для зоопланктона в районе поступлення шахтних вод изменение структуры +1,5 и +10,3, изменение ценности – +1,6 и +10,3, изменение ресурса – +1,6 и +10,3. Для зообентоса в месте впадения сточных вод изменеиие структуры –4,7. а после впадения +5,4, изменение ценности – –2,8 и –1,3, изменение ресурса – –3,7 и +3,4. Для ихтиоценоза изменение структуры в зоне поступлення шахтних вод –4,1, после – –4,0, изменение ценности – –5,0 и

–5,3, изменение ресурса – –4,0 и –4,1.

В целом, изменение структуры сообществ в зоне воздействия – –2,6, после +4,6, изменение ценности – –1,6 и –0,1, изменение ресурса – –2,0 и +2,4. Близкие значения изменений биоразнообразия отмечаются как в точке «перегиба» так и «релаксации» биоты. Этот уровень изменения интегрального ресурса биоты соответствует установленному ранее запасу устойчивости для водной экосистемы от створа поступлення шахтных вод.

Разработаны рекомендации производству по сохранению уровня биоразнообразия сложившегося в 1995–2000 гг. при интенсивном антропогенном и техногенном воздействии на участке ниже с. Вязовок. Изменение режимов и объемов сбросов для участка после воздействия независимо от расстояния и модифицирующих факторов будет чревато катастрофической потерей видового разнообразия сообществ и екосистем, включая водно-болотные бассейны среднего участка реки.

УДК 574.522 (1–923)

ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ АДАПТАЦИИ

АНТАРКТИЧЕСКИХ ГИДРОБИОНТОВ
К УСЛОВИЯМ ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ ТЕМПЕРАТУР ВОДЫ

Ю. Г. Гигиняк

Институт зоологии НАН Беларуси, г. Минск, Беларусь, E-mail: giginiak@biobel.bas-net.by

Ключевые слова: гидробионты, Антарктика, калорийность, дыхание, фотосинтез

ECOLOGICAL ADAPTATIONS OF ANTARCTIC hydrobios
TO THE TEMPERATURE BELOW 0°C

Yu. G. Giginiak

Institute of Zoology ASB, Minsk, Belarus, E-mail: giginiak@biobel.bas-net.by

Key words: hydrocoles, adaptation, Antarctic, caloric content, respiration, photosynthesis

Многовековая эволюционная история фауны Антарктики обусловлена ранним отделением Гондваны и последующей изоляцией Антарктиды. Предельные для водных организмов отрицательные температуры воды, воздействие льда и низкая освещенность подо льдом, вызванные начавшимися в плиоцене оледенением Антарктиды, представляют собой постоянные, миллионы лет действующие факторы среды, на фоне которых происходила эволюция и адаптация местной флоры и фауны.

В отличие от других морей, расположенных на более низких широтах, лед, покрывающий моря Антарктики большую часть года, оказывает специфическое влияние и на гидробионтов, которые реагируют на это с помощью ряда адаптаций, позволяющих местной флоре и фауне приспособиться к этим условиям и добиться успешного освоения этих морей.

Нами исследованы следующие биологические сообщества антарктического шельфа: биоценоз льда, донные сообщества, сообщество внутриводного льда. Сбор материала проведен с применением легководолазного снаряжения.

Биоценоз морского льда в зоне шельфа неоднороден и зависит от сезона, состояния льда, его структуры, наличия или отсутствия снегового покрова на нем, а также наличия кристаллов внутриводного льда. Микрофлора использует нижний слой льда в качестве биотопа. Такое сообщество образует уникальный биоценоз, в котором важное место занимают и животные организмы, мигрирующие и размножающиеся среди этих кристаллов. Лед является также хранилищем корма, обитающих там амфипод. Во льду постоянно происходит накопление органического вещества, развиваются водоросли и комплекс мейофауны. Наиболее многочисленны следующие систематические группы: Polychaeta, Copepoda, Calanoida, Cyclopoida и ряд других гидробионтов, среди которых представители Amphipoda – Orchomene cavimanus и Paramoera walkeri, а также мальки рыб Trematomus borchgrevinki. Весь комплекс подледной фауны и флоры предложено называть криопелагическим биоценозом.

Донные сообщества можно разделить на три характерных типа:

а) горизонтального скального грунта в период наличия льда;

б) горизонтального скального грунта в безледный период;

в) вертикальных скальных стен.

Различия между этими участками наиболее четко выражены на небольших глубинах и постепенно затухают на глубине более 30 м.

На малых глубинах, до двух–трех метров, доминируют диатомовые водоросли, амфиподы, морские звезды. Глубже появляются брюхоногие моллюски, изоподы Cymоdоcella tubicauda, голожаберные моллюски, морские пауки Pantopoda.

Гидробионты, обитающие в данном районе Антарктики, в целом существуют в условиях однородного биотопа, практически постоянной температуры воды, незначительного колебания солености, одинаковых скальных грунтов.

Таким образом, исходя из условий обитания и специфичности вида, его экологии, верхние слои шельфа занимает биоценоз диатомовых водорослей, которым для фотосинтеза необходимо достаточное количество света. Этот биоценоз сменяется биоценозом менее требовательных к освещенности красных водорослей Phyllophora antarctica и постоянно присутствующих на всех глубинах как растительноядных, так и плотоядных представителей антарктической фауны. Практически на всех горизонтах обитают морские звезды и морские ежи.

В целом распределение и развитие донных сообществ зависит от трофических факторов, а для флоры и от освещенности. Однако можно сделать вывод, что большинство биоценозов характеризуется не комплексом специфических форм, а одним–двумя доминирующими видами. Последующие места занимают либо виды, становящиеся на первое место в соседних сообществах, либо широко распространенные виды.

Большую роль в раскрытии экологических взаимоотношений и понимания специфичности биотопа в сублиторали антарктических морей играют представители уникального биогидроценоза – внутриводного льда. Внутриводный лед представляет собой кристаллы пресного льда диаметром – до 15 см, парящие в толще воды, в виде скоплений на нижней стороне льда или в виде донного льда. Среди кристаллов активно продуцирует фитопланктон. Происходит активное заселение этих кристаллов рядом беспозвоночных, среди которых основной группой являются амфиподы, в рацион которых входит и фитопланктон. Наиболее многочисленны Orchomene cavimanus и Paramoera walkeri. Амфиподы обоих видов представлены здесь молодью и половозрелыми самками и самцами.

Таким образом, скопление отдельных и смерзшихся кристаллов внутриводного льда под нижней поверхностью ледяного покрова на море является единственным в своем роде уникальным природным биотопом, местом существования, специфичной флоры и фауны Антарктики. Именно наличие благоприятных световых и температурных условий для адаптированной к этим условиям биоты, присутствие биогенных элементов автохтонного и аллохтонного происхождения, а также отсутствие постоянных течений в толще кристаллов, позволяет этим животным и водорослям максимально использовать тот короткий промежуток полярной весны и лета.

В целом, пищевая цепь внутри антарктических экосистем, расположенных в районе антарктического шельфа, может быть представлена так: фитопланктон, планктофаги, сестонофаги, детритофаги, эвфаузиевые раки, амфиподы, рыбы, пингвины, тюлени, киты.

Наши круглогодичные наблюдения в море Дейвиса (Антарктика) позволили выявить наличие закономерных сезонных изменений содержания растворенного в воде кислорода и первичной продукции. В среднем, величина чистой первичной продукции за светлую половину суток (весна) составила 35 г С/м², что эквивалентно 70 г органического вещества на единицу площади. Предположив, что расход кислорода на обменные процессы планктонного сообщества составляет приблизительно 30 % от полученной величины чистой продукции, получим, что валовая продукция фотосинтеза в данном районе моря Дейвиса составляет 18 220 г С/м² или 17 037 ккал/м² за 40 дней. Столь высокая первичная продукция намного превышает величины наиболее продуктивных загрязненных озер и эвтрофных тропических озер. Максимальные концентрации кислорода в поверхностном слое моря достигали 20–22 мл О₂/л (около 300 % насыщения).

Полученные нами данные по скорости потребления кислорода у антарктических пойкилотермных гидробионтов показали, что эти животные, эволюционно адаптированные к таким отрицательным температурам (–1,9ºС), обладают сопоставимыми уровнями обмена с другими гидробионтами, обитающими как в пределах высокоширотной Антарктики, так и в более низких широтах.

Калорийность сетного планктона варьировала по сезонам от 4,5 кал/мг органического вещества в феврале до 7,0–7,5 кал/мг органического вещества в июле–августе. Калорийность доминирующего в планктоне Calanus propinguus (Copepoda) зимой достигала 8,5кал/мг, в летние месяцы снижалась до 7,0 кал/мг органического вещества.

В зимние месяцы содержание липидов у антарктического калянуса достигает 70–75 %, а в сетном планктоне 40–45 % в сухом веществе; в летний период – 25–30 и 7–10 % соответственно. У бентосных животных Антарктики, при тех же температурных условиях, калорийность не превышала 5,0 кал/мг органического вещества при жирности 10–15 %.

Из этого следует важный вывод, что влияние эколого-физиологических факторов, в условиях однородного температурного воздействия, оказывается решающим. Обитатели и полярных широт, и тропиков существуют практически в стенотермных условиях, так как и в тропиках, и в морях Антарктики сезонные колебания температуры воды не превышают 1ºС. Однако динамика хода изменения калорийности в процессе онтогенеза идентична и там и там для всех экологических групп.

УДК 504.054:574.52

МОНІТОРИНГ КОНЦЕНТРАЦІЇ ІОНІВ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ
У ВОДОЙМАХ м. ЛЬВОВА ТА ОКОЛИЦЬ

Р. І. Гураль

Державний природознавчий музей НАНУ, м. Львів, Україна, E-mail: gural@org.lviv.net

Ключові слова: іони важких металів, прісноводні молюски, біоіндикація

MONITORING OF CONCENTRATION OF HEAVY METAL IONS

IN RESERVOIRs OF LVIV SITY AND VICINITIES

R. I. Hural

State Museum of Natural History NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine, E-mail: gural@org.lviv.net

Key words: ions of heavy metals, freshwater molluscs, bioindication

Серед усіх чинників зовнішнього середовища, що впливають на водні екосистеми, антропогенні найбільше впливають на їх функціональний стан. Цей вплив, у свою чергу, викликаний значним і здебільшого негативним впливом на угруповання гідробіонтів. А за умови тривалої дії антропоресії призводять до значних структурних змін у гідроекосистемах.

Найбільш негативно впливає на природні гідроекосистеми забруднення водойм токсичними хімічними речовинами та продуктами радіоактивного розпаду (Курамшина, 1997). В останні роки спостерігається тенденція щодо посилення дії цих чинників на водойми. Забруднення радіонуклідами та іонами важких металів водного середовища призводить до змін гідрохімічного статусу гідротопів, що викликає різкі зміни умов існування гідробіонтів і негативно відбивається на загальному стані їх угруповань. Усі іони важких металів, за винятком ртуті, потрапляють до водного середовища у вигляді аерозолів. Внаслідок процесів самоочищення значна їх частина осідає поблизу джерела забруднення. Через концентрування на території м. Львова великої кількості підприємств, які можуть бути причиною забруднення гідротопів важкими металами, дослідження екологічного стану водних екосистем надзвичайно важливі.

Дослідження проводили протягом 2005 року у природних і антропогенно змінених водоймах міської та позаміської зони м. Львова. Відбір проб води та подальше транспортування в лабораторію здійснювали згідно з вимогами ГОСТ 17.15.04–81. У залежності від загальної площі водойми була проведена серія відборів води, на різних ділянках водойми з метою одержання узагальнених результатів їх гідрохімічного стану. Підготовлені до аналізу проби води аналізували на вміст іонів важких металів методом емісійного спектрального аналізу на спарених дифракційному і кварцевому спектрографах при фотометрії на реєструючому мікрофотометрі (Макрушин, 1974; Овчаренко, Головко, 2001).

У таблиці подано усереднені результати гідрохімічних досліджень водойм у міській та позаміській зоні м. Львова. Більшість досліджених гідротопів антропогенного походження.

Таблиця. Концентрація іонів важких металів у водоймах м. Львова, мг/л

Іони ВМ	Місця відбору проб
	Міська зона	Позаміська зона
Pb2+	0,006±0,20х10–3 0,030	0,022±0,41х10–2 0,030
Cu2+	0,025±0,52х10–2 0,050	0,010±0,23х10–3 0,050
Zn2+	0,016±0,13х10–3 0,020	0,013±0,30х10–2 0,020
Cd2+	0,007±0,20х10–3 0,001	0,008±0,16х10–3 0,001
Cr2+	0,001±0,11х10–3 0,030	0,093±0,50х10–3 0,030

Примітка: у чисельнику подано середнє значення концентрації іонів важких металів, а у знаменнику – значення ГДК.

Особливості розподілу та міграції свинцю обумовлені інтенсивністю осадження та комплексоутворення. Pb²⁺ використовується у виробництві лакофарбових виробів, акумуляторів, хімічних препаратів тощо (Овчаренко, Головко, 2001). Крім того, значна кількість свинцю потрапляє у водні екосистеми у складі автомобільних викидів. При порівнянні концентрації іонів свинцю у водоймах міської та позаміської зони спостерігається досить цікава картина. У першому випадку концентрація іонів важкого металу приблизно у 4 рази вища, ніж у водоймах, розташованих поза межами міста (див. табл.). Пояснити це можна розміщенням водойм відносно автомобільних доріг. Так, водойми міської зони розташовані переважно у парках, таким чином вони більш-менш віддалені від автотрас. Гідротопи розташовані у позаміській зоні або межують з дорогами з сильним автомобільним рухом (особливо у весняно-літній період), або знаходяться на незначній відстані від водойм.

Мідь у природних умовах широко трапляється у самородному стані та у вигляді сульфідів, арсенідів, хлоридів тощо. Cu²⁺ використовується в електропромисловості, будівництві. Головним джерелом забруднення іонами цього важкого металу є скид неочищених стоків підприємств. Концентрація іонів Cu²⁺ у водоймах міської зони незначно перевищує концентрацію іонів у водоймах позаміської зони. Причиною цього може бути більша концентрація підприємств у міській зоні у порівнянні з позаміською.

Цинк відноситься до групи мало поширених елементів. Згідно з літературними даними, близько 90 % від його загальної кількості у водних екосистемах діалізовано. Значна кількість цинку переноситься та випадає разом із атмосферними опадами, концентрація в яких Zn²⁺ може досягати 8–330 мкг/л (Овчаренко, Головко, 2001). Цей елемент характеризується акумулятивним токсичним ефектом. Концентраця Zn²⁺ у досліджених водоймах приблизно однакова (не перевищує ГДК).

Кадмій у водному середовищі перебуває у стійкому стані у двовалентній формі. Основним джерелом забруднення водойм іонами цього елемента є підприємства хімічної промисловості. В обох досліджених зонах концентрація іонів Cd²⁺ у 7–8 разів перевищує значення ГДК. Причиною такої ситуації може бути інтенсивне забруднення прибережної зони та акваторії водойм побутовим сміттям. Частковим підтвердженням цього є зростання концентрації іонів Cd²⁺ влітку, у порівнянні з весняним періодом, коли розпочинається масовий відпочинок на водоймах і зростає забруднення водойм сміттям.

Концентрація іонів хрому у гідротопах міської зони відповідає українським нормам щодо основних гідрохімічних показників. У той же час у водоймах позаміської зони концентрація цього елемента перевищує значення ГДК приблизно втричі. Причиною цього є насамперед неконтрольоване потрапляння неочищених комунальних стоків у водойми. Якщо у межах міста ця проблема більш або менш вирішена, то у позаміській зоні, особливо у місцях з відсутністю каналізаційних комунікацій або через їх незадвільний стан більша частина стоків потрапляє у водойми.

Підбиваючи підсумок, слід відзначити, що загальний екологічний стан водойм м. Львова та околиць задовільний. Фактично концентрація іонів більшості важких металів не перевищує значень ГДК, а за якістю води вони відповідають вітчизняним стандартам. Найбільшу загрозу для здоров’я та життя людей створюють значні концентрації іонів кадмію у гідроекосистемах. Частково виправити ситуацію можна шляхом очищення водойм від побутового сміття. Подібна ситуація спостерігається й у випадку з іонами хрому.

Наведені дані щодо гідрохімічного стану водойм мають попередній характер, оскільки дослідження тривають до цього часу. Детальну картину екологічного стану водойм можна буде отримати лише після проведення комплексних досліджень із залученням індикаторних організмів.

Дослідження здійсненні за підтримки Гранту Президента України GP/S8/31 за темою «Біологічний та хімічний контроль стану поверхневих вод м. Львова як основа моніторингу водних екосистем урбанізованого середовища».

УДК 574.52

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ

БИОЛОГИЧЕСКОГО РАЗНООБРАЗИЯ ГИДРОБИОНТОВ
ВОДНЫХ ЭКОСИСТЕМ ПРИАЗОВЬЯ

А. В. Дегтяренко, И. С. Митяй, А. Г. Антоновский, В. В. Кинебас

Мелитопольский государственный педагогический университет, г. Мелитополь, Украина

Ключевые слова: макрозообентос, ихтиофауна, Сиваш, Молочный лиман

PECULIARITIES OF BIODIVERSITY FORMING OF HYDROCOLES

IN PRYAZOV’YA AQUATIC ECOSYSTEMS

A. V. Degtyarenko, I. S. Mityaj, A. G. Antonovsky, V. V. Kinebas

Melitopol State Pedagogical University, Melitopol, Ukraine

Key words: macrozoobenthos, ichthyofauna, Sivash, Molochnyi Liman

Сбор материала проводился в 2001–2004 гг. по общепринятым методикам гидробиологических исследований. В основу работы положены как собственные данные, результаты учетов сотрудников кафедры зоологии за весь период ее существования, а также литературные данные. В качестве модельных водоемов выбраны Сиваш, Молочный лиман и р. Молочная, р. Обиточная и р. Малый Утлюк. Исследования показали, что одним из основных лимитирующих факторов в первых двух водоемах является соленость (как в ее абсолютные показатели, так и диапазон колебаний).

В 2001–2004 гг. в Сиваше нами зарегистрировано 64 вида донных беспозвоночных. Из них в Центральном Сиваше всего два вида (Artemia salina и Chironomus salinarius), а в Восточном – 62. Такая большая разница в количестве видов коррелирует с разницей солености, которая в Центральном Сиваше достигает 80–100 г/л, в то время как в Восточном Сиваше она находится в пределах 17–23 г/л.

Подобные результаты получены и для видового состава ихтиофауны. В Центральном Сиваше рыб вообще нет, а в Восточном Сиваше нами зарегистрировано 30 видов. Распределение, численность и состав ихтиофауны на протяжении последних ста лет подвергались значительным колебаниям в прямой зависимости от колебания солености. До 1970-х гг. соленость достигала 42–133 г/л. В таких условиях рыбы жить не могут. После введения в действие Северо–Крымского канала соленость упала до отметок 1–18 г/л. Видовой состав рыб стабилизировался на уровне 19–22 вида (Павлов, 1960). С 1990-х годов и до нашего времени интенсивность сбросов пресных вод упала в 2–3 раза. Это привело к повышению солености в пределах 17–23 г/л и в 2001–2004 гг. нами зарегистрировано уже 30 видов рыб.

Сходство экологических условий Восточного Сиваша и Молочного лимана стало поводом для сравнения видового состава гидробионтов этих водоемов. До 1943 г. Молочный лиман был соленым озером. В его водах обитало (как и в Центральном Сиваше) два вида беспозвоночных. После искусственного соединения лимана с Азовским морем соленость упала до уровня 13–18 г/л. Видовой состав бентоса увеличился до 54 видов. В 1972–2000 гг. соленость колебалась в пределах 17–23 г/л, а видовой состав бентоса вырос до 73–88 видов. В 2001–2003 гг. соленость достигла 25–27 г/л и количество бентосных организмов упало до 54 видов. В 2004 г. соленость достигла 30 г/л, а видовой состав беспозвоночных дна упал до 30 видов. Подобная же динамика наблюдается и для состава ихтиофауны. В лимане – соленом озере рыбы не живут, а при солености 13–18 г/л их видовой состав составил 29 видов (Янковский, 1965), при 18–23 г/л – 31 вид, при 25–27 г/л – 28 видов. Таким образом, наблюдается четкая закономерность: избыточное опреснение или засоление Сиваша и Молочного лимана ведет к падению количества видов. Оптимальной оказалась соленость в пределах 17–23 г/л.

Биота рек формируется в зависимости от их размеров, наличия дамб, забора воды для орошения, а также от того, каким образом происходит их впадение в Азовское море. Река Молочная соединяется с морем через соленый Молочный лиман. Сообщество фауны дна насчитывает около 170 видов беспозвоночных животных в местах с медленным течением и отсутствием колебаний солености. В нижней части не наблюдается повышения количества видов на стыке двух разных типов вод. Лиманный комплекс здесь представлен всего четырьмя видами, а речной значительно беднее, чем в средней части. Ихтиофауна представлена 22 видами. Следует отметить значительную численность красноперки и окуня в средней части реки, бычков – песочника, лысуна и кругляка – в нижней. Редко встречается щука, почти все виды бычков (кроме песочника), атерина, колючка трехиглая. В нижней части количество видов резко увеличивается, но, вместе с тем, уменьшается численность пресноводных рыб. Это вызвано значительным влиянием Молочного лимана на часть устья р. Молочной. Сравнивая современный видовой состав рыб с историческими данными, следует отметить тот факт, что количество промысловых и ценных видов рыб (таких как судак, щука и др.) значительно уменьшилась. Негативным фактором для реки является в последнее время постоянный рост солености Молочного лимана, вызванный периодической изоляцией его от Азовского моря.

В отличие от Молочной, река Обиточная характеризуется более богатой ихтиофауной (29 видов). В нижнем течении доминируют атерина, пиленгас, бычок песочник, в средней части реки – карась, горчак, пескарь, красноперка.

Наименьшим количеством видов рыб характеризуется река Малый Утлюк (нами зарегистрировано 11 видов). Доминирующее положение по численности занимает карась серебристый в среднем течении реки и атерина в – нижнем. Такое малое разнообразие ихтиофауны вызвано значительной трансформацией всей гидрологической системы реки (значительное количество дамб, измененное русло и др.). Это приводит к трансформации ихтиофауны: исчезают ценные промысловые виды рыб, а их место занимают мелкие и непромысловые виды.

УДК 574.52

ВИКОРИСТАННЯ ДОННИХ БЕЗХРЕБЕТНИХ РІКИ ВОВЧОЇ

ЯК ІНДИКАТОРІВ РІЗНИХ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ
АНТРОПОГЕННИХ ЗАБРУДНЮВАЧІВ

Н. І. Загубіженко, В. М. Кочет, О. О. Христов

Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, Україна,
E-mail: zoolog@mail.dsu.dp.ua

Ключевые слова: водне забруднення, біоіндикація, безхребетні

USING bottom-living INVERTEBRATES

OF VOVCHA RIVER AS BIOINDICATORS
OF DIFFERENTLY DERIVED ANTHROPOGENIC CONTAMINANTS

N. I. Zagubizhenko, V. M. Kochet, O. O. Khristov

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, E-mail: zoolog@mail.dsu.dp.ua

Key words: aquatic contamination, bioindication, invertebrates

Серед малих річок Придніпров’я р. Вовча займає особливе місце. Це по суті єдина притока II порядку р. Дніпро, по якій в гідрологічну мережу Дніпропетровщини привносяться забруднювачі, що не виробляються або не формуються безпосередньо в межах області.

Басейн р. Вовчої розташований, в основному, в адміністративних межах Дніпропетровської області, але бере початок вона у Донецькій області. В систему ріки скидаються шахтні води Центрального Донбасу (загалом, разом зі скидом її приток рр. Бик і Солона, щорічні обсяги скиду досягають 60 млн. м³). Середній показник мінералізації води цих скидів – до 3,4 г/л. Таким чином, мінералізація скидних вод нижча, ніж шахтних вод Західного Донбасу (в середньому від 5,4 до 6,3 г/л, максимальний показник сягав 7,8 г/л), але загальні обсяги скиду значно більші. Даний факт викриває низку проблем, як в плані розрахунку збитків, що завдаються водній екосистемі, так і суто екологічні проблеми.

Другим вагомим фактором навантаження на водну екосистему є скид промислових і комунально-побутових вод м. Павлограда. Місто має досить незначну щільність населення, але наявність великих підприємств обумовлює скид в нижню течію р. Вовчої забруднювачів з перевищенням норм ГДК і, досить часто, з невстановленим хімічним складом. Ці забруднювачі разом із шахтними водами потрапляють до р. Самари та сумарно із стоками, що приймає ця ріка (шахтні скиди Західного Донбасу) розповсюджуються до місця впадіння в р. Дніпро (Дніпровське водосховище) і нижче.

Відмінності між водозбірними площами р. Самари та р. Вовчої досить суттєві. Одним із західних відрогів Донецької височини басейн р. Самари з притоками ділиться на дві частини – північну (безпосередньо басейн р. Самари) площею 6500 км² і південну, більшу (басейн р. Вовчої) – 13300 км². Довжина р. Вовча також більша за таку у р. Самари – 323 км проти 215 км до місця їх злиття. Таким чином, складається дещо нестандартна ситуація, коли притокою II порядку вважається ріка, яка більша за притоку I порядку і за довжиною, і за площею водозбору. Таким чином, обсяги надходження як загальної маси води, так і безпосередньо скидів свідчать про те, що р. Вовча відіграє суттєву, якщо не вирішальну роль у формуванні гідрологічного і загальноекологічного режимів р. Самари і, як наслідок, впливає на якість води Дніпровського водосховища.

Виходячи з вищенаведеного, було поставлено мету дослідити стан угруповань бентофауни ріки в умовах різної віддаленості від місць надходження забруднювачів; здійснити спробу виявити рівень впливу забруднювачів на стан цієї групи тварин і диференціювати даний вплив.

Аналіз отриманих результатів, а також матеріалів банку даних лабораторії біомоніторингу НДІ біології ДНУ дозволив встановити наступне.

1. Надані в попередніх публікаціях висновки щодо спрощеності бентоценозів р. Вовчої потребують уточнення. Детальний аналіз стану донних безхребетних із різних ділянок ріки свідчить, що в межах Дніпропетровської області у зонах, найбільш наближених до надходження шахтних вод Центрального Донбасу, бентоценоз відповідає параметрам, притаманним типовим рікам регіону.

2. Як і у відношенні р. Самари (і, відповідно, впливу шахтних вод Західного Донбасу), допустимо констатувати, що на фоні масового надходження комунально-побутових забруднювачів, безпосередній вплив скиду шахтних вод Центрального Донбасу у р. Вовчу на угруповання донних безхребетних майже не простежується.

3. У районах найбільшої віддаленості від скиду комунально-побутових і шахтних вод (середня течія ріки), біорізноманіття найбільше, показники чисельності стабільні. У зонах надходження скидів спостерігаються суттєві коливання як видового складу, так і показників чисельності та біомаси.

4. Рівень біорізноманіття групи донних гідробіонтів не завжди є показником оптимального стану гідроекосистеми. Так, у р. Вовчій в межах надходження стоків з м. Павлограда чи не найвища по всій акваторії ріки загальна кількість видів – 24. Разом з тим, абсолютна більшість гідробіонтів – це види–індикатори органічного забруднення водного середовища.

5. У місцях органічного забруднення інформативним показником стану гідроекосистеми є не кількість видів і не їх загальна чисельність, а біомаса організмів–індикаторів забруднення – хірономід і тубіфіцид.

6. На певній відстані від місць надходження органічних сполук (нижня течія р. Вовча), проявляється сумарна депресивна дія всіх груп забруднювачів. Так, у місці злиття р. Вовчої та р. Самари спостерігається малопродуктивний ценоз донних організмів із низькою кількістю видів.

7. Загалом, донна фауна р. Вовчої недонасичена первинно-водними безхребетними (поліхети, п’явки, з вищих ракоподібних – бокоплави, мізиди, корофіїди, рівноногі рачки), а також і водними личинками комах (личинки волохокрильців, бабок, одноденок та ін.), що пов’язано, на нашу думку, із органічним забрудненням антропогенного походження.

8. Отримані деталізовані дані стану гідробіонтів р. Вовчої не дозволяють виявити конкретний рівень негативного пресу шахтних вод Центрального Донбасу, що надходять у її верхів’я, у зв’язку з суміжним впливом забруднення ріки скидами з м. Павлограда. Це співпадає з отриманими раніше висновками по визначенню впливу шахтних вод Західного Донбасу на гідробіонтів р. Самари.

УДК 574.21 + 574.58

БІОТЕСТУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

ВОДОЙМ МІСЬКОЇ ЗОНИ КИЄВА

Л. С. Кіпніс, Ю. М. Ситник, А. С. Комарова

Інститут гідробіології НАНУ, м. Київ, Україна

Ключові слова: водное загрязнение, биотестирование, водоемы

WATER QUALITY BIOTESTING

OF RESERVOIRS OF KYIV URBAN ZONE

L. S. Kipnis, Yu. M. Sytnik, A. S. Komarova

Institute of Hydrobiology NASU, Kyiv, Ukraine

Key words:water pollution, biotesting, water bodies

Вплив діяльності людини на стан водних об’єктів проявляється не тільки в погіршенні якості води, обмілінні й замуленні водойм, а й у хімічному й радіаційному забрудненні. Найбільше цей негативний вплив проявляється у великих містах розвинених країн, де зростаюче техногенне й антропогенне навантаження на навколишнє середовище найбільш відчутне. Це призвело до того, що зараз майже не залишилося водойм із природним гідрологічним режимом і хімічним складом, не порушених антропогенною діяльністю.

У 2001–2002 рр. вивчалися водойми міської зони Києва: озера – Синє, Блакитне, Центральне, Редьчине, Опечень-верхнє, Куренівське, ставки «Бетонний» (вул. Зодчих) і «Бетонний» (вул. М. Булгакова), які розташовані на річці Нивка, притоці річки Ірпінь, ставок № 2 у парку «Нивки», другому у каскаді із чотирьох ставків на річці Сирець, що впадає в одне з озер на Оболоні; і ставок № 1 в Голосіївському парку (басейн р. Либідь), оз. Тельбін. Для оцінки токсичності природних вод проведено біотестування із використанням тваринних і рослинних тест–об’єктів. У дослідах як тест–об’єкти використали гіллястовусих ракоподібних Daphnia magna Straus й Ceriodaphnia affinis Lilljeborg. Також проводили досліди на цибулі звичайній Аllium сepa, насінні салату Lactuca sativa. Для оцінки мікробіологічного забруднення використовували H₂S–тест.

Отримані результати свідчать про відносну чистоту досліджених природних вод міста Києва, особливо на класичних тест–об’єктах й класичних тестах на гостру токсичність (Daphnia magna й Ceriodaphnia affinis). І все ж при розгляді результатів тестування всієї батареї тест–об’єктів необхідно відзначити хронічну токсичність води практично для всіх досліджених водних об’єктів. Тест на насінні салату показує збільшення самоочисної здатності води досліджених аквасистем міської зони Києва від весни до осені. Це підтверджує й тест на корінні цибулі. Н₂S–тест показує наявність фекального забруднення всіх досліджених аквасистем, що найбільш виразно проявляється навесні, при мінімальній очисній активності у водоймі. Звертає на себе увагу той факт, що при використанні набору різних тест–об’єктів виникає нагальна потреба у розробці інтегральної оцінки для приведення в єдине ціле результатів тестування.

За результатами тестування природної води водойм міської зони Києва можна відзначити, що найбільш брудна вода навесні при мінімальній очисній здатності аквасистем і надходженні паводкових вод. Результати біотестування водойм м. Києва показали наявність гострої токсичності для дафній і церіодафній при тестуванні проб придонних шарів води й відсутність гострої токсичності для інших організмів. Поверхня озера не була токсичною для всіх тест–організмів. Зіставлення даних біотестування, гідрохімічних і токсикологічних досліджень показало, що майже всі вивчені водойми можна віднести до «чистих», якщо говорити про поверхневі води. Донні відклади виявилися токсичними. За гідрохімічними, токсикологічними показниками і результатами біотестування вони були досить брудними. За деякими показниками, гранично допустимі концентрації перевищувалися в кілька разів, зокрема, за вмістом важких металів і нафтопродуктів. Особливу увагу необхідно звернути на якість води оз. Тельбін. Вода цього озера була гостро токсичною для батареї біотестів протягом усього року й на всіх вивчених горизонтах. Про наявність гострої токсичності свідчать результати біотестування проб донних відкладів ставка № 1 (Голосіївський парк), озер – Центральне, Тельбін і Куренівське.

УДК 574.21 + 574.58

БІОТЕСТУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

ВОДОЙМ ВЕРХНЬОЇ ТА СЕРЕДНЬОЇ РОСІ (ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ)

Л. С. Кіпніс, Ю. М. Ситник, Ю. О. Стойка, І. М. Коновець, А. С. Комарова

Інститут гідробіології НАНУ, м. Київ, Україна

Ключові слова: водное загрязнение, биотестирование, водоемы, Рось

WATER QUALITY BIOTESTING OF RESERVOIRS

OF (VINNYTSYA PROVINCE)

L. S. Kipnis, Yu. M. Sytnik, Yu. O. Stojka, I. M. Konovets, A. S. Komarova

Institute of Hydrobiology NASU, Kyiv, Ukraine

Key words: water pollution, biotesting, water bodies, Ros’

В умовах постійного забруднення навколишнього середовища, зокрема, водних об’єктів і джерел питного водопостачання, забезпечення чистоти питної води й оцінки стану водних об’єктів значною мірою залежить від вірогідності й оперативності контролю якості води. У той же час навіть повний фізико-хімічний аналіз води не дає можливість оцінити результати комплексного впливу присутніх у воді ксенобіотиків на екосистему водного об’єкта в цілому. Тому необхідні біологічні методи спостереження за станом природних водойм і якістю води взагалі. Якщо біологічний індикатор не сигналізує про небезпеку, то хімічний аналіз можна не проводити. Токсичні речовини можуть впливати на живі організми як окремо, так і разом. Одна й та сама речовина в присутності іншої може стати більш токсичною. Це не можна оцінити результатами одних лише хімічних аналізів. Виникає необхідність проведення аналізів стану біооб’єктів, які характеризують стан екосистеми.

У 2003–2004 рр. проведено екологотоксикологічне дослідження (хлорорганічні пестициди, нафтопродукти, аніонактивні синтетичні поверхнево активні речовини, загальні феноли, біотестування води і донних відкладів) абіотичних компонентів гідроекосистеми верхньої й середньої Росі від витоків (с. Ординці Вінницької обл.) до меж Київської області (нижче м. Богуслав), включаючи й найбільшу правобережну притоку – ріку Роську.

У гострих тестах на токсичність із використанням гіллястовусих ракоподібних Daphnia magna й Ceriodaphnia affinis проби вважаються токсичними, якщо смертність об’єктів перевищує 25 % і гостро токсичними, якщо смертність перевищує 50 %. За результатами наших досліджень можемо констатувати, що загибель організмів у контролі була в межах норми. Смертність організмів у водних пробах придонного шару свідчить про те, що майже всі вони є токсичними (крім проби р. Рось, джерело – витоки), а у двох пробах токсичність була гострою (р. Рось, Косівське водосховище, пригреблева ділянка, р. Рось у районі м. Біла Церква). Майже у всіх точках токсичність придонних проб перевищує токсичність поверхневих.

Щодо токсичності проб донних відкладів, у співвідношенні 1:5, (літо 2003 року) можна стверджувати, що гостра токсичність зафіксована у всіх пробах. Донні відклади, при розведенні 1:10, не мають гострої токсичності в дослідженнях на дафніях. Результати свідчать, що більшість проб придонного шару води виявилися мутагенними. Переважно мутагенність зростає в ряду: поверхня – придонна вода – донні відкладення. Це пояснюється поступовим опусканням й осадженням на дні зважених часток із адсорбованими мутагенними токсичними речовинами. Цікавою реакцією рослин на мутагени є посилення розподілу, як приклад петлі зворотного зв’язку. У такий спосіб рослини намагаються компенсувати появу неправильних розподілів. Звичайно, про таку залежність ще рано говорити зі стовідсотковою впевненістю, адже варіація й зміна мітотичного індексу може залежити не тільки від токсичної або радіоактивної речовини, а й від біогенних елементів, які перебувають у пробі, і від генетичних особливостей кожної цибулини (нагадаємо – тест–об’єкт генетично неоднорідний).

Найбільш мутагенний вплив мали такі проби: Косівське водоймище, пригреблева ділянка; р. Рось, нижче м. Тетіїва, р. Рось у районі м. Біла Церква.

Таким чином, нами зафіксовані ділянки ріки Рось, де найбільше проявляється антропогенний прес на гідроекосистему.

УДК 574.5:636.082.12/.2

ПРОБЛЕМА ГИБРИДИЗАЦИИ КАК ОДИН ИЗ АСПЕКТОВ

ВОЗНИКНОВЕНИЯ БИОЛОГИЧЕСКИХ НОВООБРАЗОВАНИЙ

Ю. В. Кодухова, Д. П. Карабанов

Институт биологии внутренних вод РАН, г. Борок, Россия, E-mail: jukod@ibiw.yaroslavl.ru

Ключевые слова: гибриды, гибридизация, последствия, стоимость ресурса

PROBLEM OF HYBRIDIZATION AS ONE OF THE ASPECTS

OF BIOLOGICAL NEW FORMATIONS’ ORIGIN

Ju. V. Kodukhova, D. P. Karabanov

Institute for Biology of Inland Waters RAS, Borok, Russia, E-mail: jukod@ibiw.yaroslavl.ru

Key words: hybrids, hybridization, consequences, cost of resource

За последние полвека в научной литературе все более пристальное внимание уделяется проблеме неаборигенных видов. Не в последнюю очередь это связано с реальным (или потенциальным) вредом хозяйственной деятельности человека. Так, только прямой ущерб от вселения Dreissena polymorpha в Великие Озера США составляет не менее 12 млн. USD в год (USGS, 2000). Но при изменении экосистем изменяется и их «стоимость неиспользования или эксплуатации». Таким образом, изменяется денежное выражение биологического разнообразия, которое в последнее время рассматривается как важнейшая компонента стоимости природных ресурсов (Dixon et al., 1999). Однако среди «биологических новообразований» незаслуженно обделены вниманием гибриды. В настоящее время количество гибридов от общего числа биологических новообразований только в классе Pisces и только на территории США составляет значительную часть – около 4 % (Fuller et al, 1999).

В 2003–2004 годах нами произведен подсчет численности гибридов плотвы (Rutilus rutilus) с лещом (Abramis brama) для Волжского плеса Рыбинского водохранилища в русловой и «открытой» зонах. Проведенные исследования показали, что встречаемость гибридов плотвы и леща среди молоди карповых рыб в Волжском плесе Рыбинского водохранилища в среднем составляет 0,87 %. В русловой части количество гибридов выше (среднее 1,25 %, lim = 0,44–1,97 %), чем на «открытом» участке (среднее 0,72 %, lim = 0,34–1,11 %). Это, вероятно, связано с тем, что основная масса производителей данных видов размножается на «открытых» участках водохранилища. По результатам сетных уловов встречаемость гибридов среди рыб возраста 3+ и более в целом по Волжскому плесу Рыбинского водохранилища не превышает 1 % от выловленных карповых видов рыб. Однако при критических условиях количество гибридов может возрастать на порядки – до 80 % от числа родительских видов (Fahy et al., 1988).

Квазивидовые новообразования возможны не только при гибридизации аборигенных форм (например, гибриды плотвы (Rutilus rutilus) с лещом (Abramis brama)), но и при скрещивании «вселенца» с «аборигеном», как это случилось при гибридизации вселенной кряквы (Anas anas) с Anas americana в США. Оба рассмотренных примера имеют двоякое отражение в изменении стоимости природного ресурса. При массовом скрещивании Rutilus rutilus x Abramis brama, или Salmo trutta x Salvelinus fontinalis разнообразие в системе будет возрастать, так как гибриды морфологически отличны от родительских видов (соответственно возможно увеличение стоимости биоресурса в связи с увеличением разнообразия форм). При гибридизации Anas anas с Anas americana разнообразие системы снижается (так как гибриды морфологически практически полностью схожи с кряквой), что приводит к снижению стоимости. Еще более ярко изменение стоимости природного ресурса проявляется при искусственной гибридизации (множественные гибриды Cichlidae).

Таким образом, немаловажное значение как при количественном подсчете неаборигенных видов, так и при денежном выражении стоимости природных ресурсов, следует уделять гибридам.

УДК 591.524.1(26):599

БИОРАЗНООБРАЗИЕ И ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ РОЛЬ

ВОДНЫХ МЛЕКОПИТАЮЩИХ В БЕЛОМ МОРЕ

Г. Н. Огнетов

Северный филиал ПИНРО, г. Архангельск, Россия,
E-mail: ognetov@atknet.ru, ognetov@sevpinro.ru

Ключевые слова: Белое море, морские млекопитающие, биоразнообразие, пищевые взаимоотношения

BIODIVERSITY AND FUNCTIONAL ROLE

OF WATER MAMMALS IN THE WHITE SEA

G. N. Ognetov

SevPINRO, Archangelsk, Russia, E-mail: ognetov@atknet.ru, ognetov@sevpinro.ru

Key words: White Sea, marine mammals, biodiversity, food mutual relation

Белое море, по своеобразию живого населения и особенностям условий обитания, настоящее холодное арктическое море (Гурьянова, 1948). Как водоем Белое море сформировалось в послеледниковое время и как биотоп морской системы это «малый океан», сформировавшийся на опресненном участке суши (Бек, 1998).

Природные условия Белого моря создали свою экологическую среду, определив видовой состав живого населения, его биопродукционный потенциал. Жизнеобеспечение водных животных, обитающих в Белом море, в большей степени определяется географическим положением бассейна: с одной стороны – историческими причинами его формирования, с другой стороны – климатическими и биологическими факторами. Система Белого моря не испытывает значительной антропогенной нагрузки, поэтому животные существуют в определенных условиях, которые обеспечивают их рост и размножение.

Рассматривая биоразнообразие водных млекопитающих, следует отметить, что по последним данным (Огнетов, Бойко, 2002), фауна морских млекопитающих включает не более 18 видов. Функционирование экосистемы Белого моря определяет и жизнеобеспечение морских млекопитающих – консументов высшего порядка, которые в свою очередь не только пользуются энергией, но и трансформируют ее, внося вклад как источник для образования органического вещества посредством попадания на дно моря туш.

Своеобразие Белого моря, выражающееся в образовании с декабря по май припайного льда и плавучих льдов, имеет исключительное значение для функционирования биоразнообразия. Ледовый период регулирует и ограничивает видовой состав млекопитающих. Из ластоногих зимой обитают лишь кольчатая нерпа, морской заяц, гренландский тюлень, а также на севере моря можно встретить хохлача и атлантического моржа. Из представителей китообразных в это время наблюдается лишь белуха. Ледовый период имеет большое значение для поддержания жизнеобеспечения беломорской популяции гренландского тюленя, кольчатой нерпы и морского зайца, поскольку не только определяет их численность, но и регулирует репродуктивный потенциал – производство детенышей. Ресурсы гренландского тюленя оцениваются на уровне не ниже 1,5 млн. особей, кольчатой нерпы – около 20 тыс. особей, морского зайца – до 10 тыс. особей. Морж и хохлач встречаются в количестве, не превышающем десятка особей. Количество белух ограничивается ледовыми условиями и варьирует от нескольких особей до нескольких десятков. С освобождением моря ото льдов происходят изменения и в биоразнообразии млекопитающих: список видов расширяется, причем одни виды заменяются другими. В это время гренландский тюлень мигрирует на нагул в Баренцево море, туда же перемещается значительное количество морского зайца и отдельные нерпы. На летне-осеннее время до 1000–3000 возрастает число белух, а в поисках альтернативных мест нагула в море появляются и мигрирующие виды ластоногих и китообразных. Среди них следует отметить высоколобого бутылконоса, косатку, кашалота, малого полосатика, сейвала, финвала, морскую свинью, обыкновенного и серого тюленей и, вероятно, горбатого кита. Эти виды наблюдаются единично или небольшими группами (не более 10–15 особей, причем не каждый год). Физическая среда Белого моря, таким образом, не только создает особые условия для жизнеобеспечения ценных в промысловом отношении видов, но и играет все большую роль для пребывания в ней редких и нуждающихся в охране видов.

По степени приспособленности водных млекопитающих можно разделить на три категории: постоянно встречающиеся, с временным статусом пребывания (сезонные), с возможным посещением (редко появляющиеся). Постоянными обитателями моря следует считать три вида: кольчатую нерпу, морского зайца и белуху, которые отличаются более высокой экологической и пищевой пластичностью; временными – гренландского тюленя, хохлача, морскую свинью, серого и обыкновенного тюленей, моржа, косатку. Остальные виды следует отнести к случайным гостям (с возможным посещением).

Морские млекопитающие как неотъемлемая часть фаунистического комплекса и одно из основных звеньев многоуровневой трофической сети, являются важным компонентом экосистемы. Продукционный потенциал в зимнее время определяется ориентировочно в 2,5 т/км², летом (за счет миграции гренландского тюленя) снижается до 0,04 т/км² (Огнетов, Бойко, 2002). Оценить пищевые потребности млекопитающих сложно, поскольку рацион их питания включает различные виды животного корма, включая беспозвоночных и рыбу, потенциал которых варьирует в значительных пределах по годам и сезонам. При этом некоторые млекопитающие сами становятся объектами питания других млекопитающих (косатки) или рыб (акулы).

Пищевые взаимоотношения млекопитающих регулируются расхождением их экологических ниш, временным пребыванием, миграциями или перемещениями, широким спектром питания. Прямой конкуренции нет, наблюдается лишь косвенная, эксплуатационная конкуренция. При разных условиях жизнеобеспечения среди млекопитающих наблюдаются различные трофические отношения. Такая адаптивная регуляция не только ослабляет конкуренцию, но и делает пищевые связи разнообразнее и тоньше. Поскольку основным компонентом питания млекопитающим служит рыбный корм, это положение способствует формированию разнообразных межвидовых связей между представителями ихтиофауны и териофауны. Считаем, что в большей степени значимость водных млекопитающих в экосистеме Белого моря, по отношению к ихтиофауне, сводится к биомелиоративности (выбраковке), выражающейся в регулировании численности хищных рыб, не имеющих значения для человека, и высвобождении корма для промысловых видов рыб.

Таким образом, можно заключить, что биоразнообразие и жизнеобеспечение морских млекопитающих в Белом море находится в тесной связи с природной средой водоема и регулируется в соответствии с динамичностью среды водоема. Каждый вид млекопитающих играет в экосистеме моря определенную роль, зависящую от временного диапазона пребывания и ресурсного потенциала. Морские млекопитающие не только обогащают фауну Белого моря, но и придают целостность всей системе, в которой оказывают стабилизирующее и, в целом, положительное влияние на более низкие трофические уровни.

УДК 574.56 + 574.583

СУТОЧНЫЙ РАЦИОН И ПИЩЕВАЯ КОНКУРЕНЦИЯ

В ПЛАНКТОННОМ СООБЩЕСТВЕ ЛАГУНЫ р. ВИСЛА,
БАЛТИЙСКОЕ МОРЕ

К. В. Опалинский*, К. Мациевская**

* Центр экологических исследований Польской академии наук, Дзиканов/Варшава, Польша
E-mail: krzysztof.opalinski@cbe.internetdsl.pl
**Институт морского рыболовства, Гдыня, Польша, E-mail: krystyna@mir.gdynia.pl

Ключевые слова: пищевой рацион, ювенильный, пищевая конкуренция, лагуна Вислы

DAILY FOOD RATION AND COMPETITION FOR FOOD

IN PLANKTON COMMUNITY
OF THE VISTULA LAGOON, BALTIC SEA

K. W. Opaliński*, K. Maciejewska**

*Center for Ecological Research, Pol. Acad. Scis, Dziekanów/Warsaw, Poland,
E-mail: krzysztof.opalinski@cbe.internetdsl.pl
**Sea Fisheries Institute, Gdynia, Poland, E-mail: krystyna@mir.gdynia.pl

Key words: food ration, juvenile fish species, food competition, Vistula Lagoon

Vistula Lagoon is brackish water body with mean water salinity of 2,5 PSU and mean depth of 2,4 m. It is 91 km long, it is supplied by freshwater by 18 small rivers and connected with Baltic Sea with Piława Pass which supply it with saline water. The damp and flood-gate on Nogat River was build up at 1916 and it has closed the main fresh water inflow to the Vistula Lagoon. It was the reason of the rise of Vistula Lagoon water salinity up to 2–3 PSU and it start to be brackish water body. Its flora and fauna changed – typical freshwater species collapsed, marine (or rather – brackish) species penetrated it.

In late spring (May–June) the pelagic macroplankton community of the Vistula Lagoon is build up first of all by early developmental stages of several fish species, like Baltic Sea herring Clupea harengus membras Linnaeus, 1758, European smelt Osmerus eperlanus (Linnaeus 1758), perch Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, stickleback Gasterosteus aculeatus Linnaeus, 1758, and only one crustacean – the mysid shrimp Neomysis integer (Leach, 1814).

Mysid shrimp, smelt, and herring are the most numerous elements of macroplankton community. The highest observed density of herring larvae in the Vistula Lagoon reached in May 4,95 ind./m³, in the same period the highest abundance of smelt larvae reached 11,74 ind./m³, the abundance of other fish species is much lower. But the food spectrum of early juvenile stages of fish species and mysid shrimp is practically the same, and those species must compete for food.

The aim of the present study was to measure daily food ration of main species forming the macroplankton community of the Vistula Lagoon. We hypothesized that the differences in daily food rations of early developmental stages of fish species do not play the main role in total food quantity utilized by each species.

The role of each species in total zooplankton utilization was determined on the basis of its abundance in the pelagic community in May–June period and on the individual daily food ration (C) measured as the sum of production (P), respiration (R), egestion (F – defecation), and excretion (U – urinary products), according to the equation of an energy budget C = P + R + F + U.

Production of the animals (P) was described as the average increase of animal body dry weight per unit of dry weight per day (mgDw/mgDw·d) over the 18-day period from May 30 to June 17, 2001 (mysid shrimp) and 21-day period from May 13 to June 3, 2004 for fish species.

The oxygen consumption (R) of individual animal was measured using closed vessel method with the WTW OXI 196 Oxygen Sensor and was expressed as mm³O₂/mgDw·d.

The quantity of feces produced by animals (F) was determined by weight. From five to ten animals were placed in glass aquarium and after 24 hours long exposure the water was passed through glass filters. The filters were dried, and than weighted. The amount of feces was expressed as mgDw/mgDw·d.

Ammonia production (U) were measured using indo-phenol method and expressed as mg ammonia–N/mgDw·d.

Elementary composition of animal body (P), feces (F) and feed (C) was measured using Carlo Erba CHN–S analyzer and than energetic value of P, F and C was calculated.

Data on production, respiration, egestion, excretion and calculated value of daily food ration of macrozooplanktoners from Vistula Lagoon are presented in the Table. The difference between the lowest (smelt) and highest (stickleback) food ration is 2,5 times, and between fishes and mysid – 5 to 10 times.

Table. Parameters of the energy budget (cal/mgDw·d) of macrozooplankton animals
from Vistula Lagoon

Species	Body weight, mgDw	Production	Respiration	Egestion	Excretion	Daily food ration	Mean abundance, ind./m3	Daily consumption, g Ww
Herring	3,87	0,144	0,747	0,011	0,0006	0,903	4	1,25
Smelt	36,3	0,034	0,467	0,026	0,0262	0,553	5	9,64
Perch	37,5	0,240	0,435	0,044	0,0165	0,751	1	2,70
Stickleback	15,4	0,646	0,688	0,044	0,0324	1,381	0,001	0,001
Mysid	20,0	0,0002	0,102	0,033	0,0080	0,143	7	1,94

The biggest daily food ration was observed in the stickleback, but its abundance in the community is very low and consequently, its role in consumption of zooplankton by all community is very low. Also the daily food ration of the herring is rather high and its role in zooplankton utilization as food is rather low. The major part of zooplankton stock is eaten by smelt.

Smelt is one of the constant elements of the fish assemblages of the Vistula Lagoon. It spends its entire life in the brackish waters of the Vistula Lagoon, but ascends small rivers to spawn. After hatching in rivers, smelt larvae are transported down-stream to the Vistula Lagoon. For herring Vistula Lagoon is one of the main spawning grounds in the southern Baltic Sea. During early spring adults migrate from the southern Baltic Sea to the spawning area in the shallow, brackish waters of the Lagoon, characterized during this period by high temperatures and high zooplankton abundance. Herring larvae and juveniles spend up to three months in the Lagoon. Then, in June, they migrate to the open waters of the Baltic Sea.

The results of this study confirm our hypothesis – the differences in daily food rations of early developmental stages of fish species do not play the main role in total food quantity utilized by each species. The main role in quantity of zooplankton utilized by different zooplanktoner species is played by their abundance and body dimensions – bigger and more abundant species can eat more than small and rare one.

Begon (1984) suggested that size (here: growth rate) can be understood as fitness measure. This hypothesis translated into pelagic system of the Vistula Lagoon is as follows: who has higher growth rate (better ability to catch bigger prey and avoid predators (Hunter, 1972)) and lower cost of maintenance (cost of attack and suction the prey (Drost et al., 1988)), it wins the competition for food and it can utilize bigger part of food stock of the environment.

Our results demonstrate quite another picture – the smelt with the lowest growth rate (see the Table) and medium costs of maintenance wins in competition for food in Vistula Lagoon pelagic community. The place of herring (rather low production and the highest costs of maintenance) in this competition is comparable with the place occupied by mysid shrimp with the lowest production and the lowest cost of maintenance. It seems that Begons’s theory do not fit the system in which several species compete for the same food stock.

This work was granted in part by Center for Ecological Research PAS in Dziekanów and in part by Sea Fisheries Institute in Gdynia.

УДК 504.05:574.5

ЕКОЛОГО-ТОКСИКОЛОГІЧНИЙ СТАН

ГІДРОЕКОСИСТЕМИ ВЕРХНЬОЇ ТА СЕРЕДНЬОЇ РОСІ

Ю. М. Ситник, О. М. Арсан, Т. Н. Шаповал, І. Г. Кукля,

Н. В. Брень, М. О. Платонов, О. О. Голуб

Інститут гідробіології НАНУ, м. Київ, Україна

Ключові слова: гидроэкосистемы, хлорорганические пестициды, антропогенный пресс

ECOLOGY TOXICOLOGICAL STATE OF HYDROECOSYSTEMS

OF UPPER AND MEDIUM ROS’

Yu. M. Sytnik, O. M. Arsan, T. N. Shapoval, I. G. Kuklya,

N. V. Bren’, M. O. Platonov, O. O. Golub

Institute of Hydrobiology NASU, Kyiv, Ukraine

Key words: hydroecosystems, organochlorine pesticides, anthropogenic press

Найнебезпечніший антропогенний вплив на гідроекосистеми – їх хімічне забруднення в результаті потрапляння у поверхневі води токсичних речовин із промисловими стічними водами, осадження їх із повітряних викидів, надходження отрутохімікатів і мінеральних добрив із сільськогосподарських угідь та інших територій із ґрунтовим і дренажним стоком, а також через випадання з атмосфери. У щільнонаселених районах країни практично не залишилося водойм, не порушених антропогенною діяльністю, з природним гідрологічним режимом і хімічним складом. За даними Держкомстату України (Квашук, 1998), у 1996 р. майже чверть від загального обсягу забруднених стічних вод надходила у водойми без будь-якого очищення. Наші дослідження присвячені 100-річчю проведення першого хімічного вивчення вод Росі сучасними методами. У 1904–1905 рр. Ф. Ф. Кіркор (1907) виконав дисертаційну роботу «Материалы по вопросу в колебаниях состава речной воды. Химическое исследование реки Рось. 1904–1905 гг.».

У 2003–2004 рр. проведено еколого-токсикологічне дослідження (хлорорганічні пестициди, нафтопродукти, аніонактивні синтетичні поверхнево активні речовини, загальні феноли) абіотичних компонентів гідроекосистеми верхньої та середньої Росі від витоків (с. Ординці Вінницької обл.) до меж Київської області (нижче м. Богуслав), включаючи й найбільшу правобережну притоку – річку Роську.

Хлорорганічні пестициди (ДДТ, ДДД, ДДЕ, γ–ГХЦГ) у поверхневих шарах води не виявлені в жодній точці відбору. У придонних шарах води фіксувалися слідові кількості ДДТ і продуктів його розпаду (у точках відбору проб, розташованих по сусідству із сільгоспугіддями). Слід зазначити, що γ–ГХЦГ виявлений тільки в одній точці й також у слідових кількостях. Згідно з діючими ГДК, хлорорганічні пестициди не повинні фіксуватися у воді рибогосподарських водойм.

Результати вимірів умісту нафтопродуктів у воді та донних відкладах свідчать про їх постійне надходження у водойми з великих і малих населених пунктів по берегах рік Росі та Роськи. Зафіксовані рівні забруднень незначно перевищують рибогосподарські ГДК. Згідно з «Екологічною класифікацією поверхневих вод суші й естуаріїв за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної дії» (Романенко та ін., 1997) води рік Росі та Роськи у місцях найвищих зафіксованих концентрацій у поверхневому та придонному шарах можна віднести до 3-го класу – «брудних», від «слабко забруднених» до «помірно брудних». Високі концентрації аніонних синтетичних поверхнево активних речовин у воді відмічені поблизу населених пунктів, особливо міст, що пов’язано із використанням пральних порошків населенням. У цих місцях вода, і в придонному, і в поверхневому шарах, відноситься до категорії «брудна». За вмістом загальних фенолів у всіх точках дослідження воду, як у поверхневому, так і у придонному шарах можна віднести до категорії «дуже брудна».

Проведені дослідження свідчать про значний антропогенний прес на гідроекосистему ріки Росі. На підставі отриманих результатів розробляються природоохоронні заходи щодо зменшення рівнів токсичного забруднення.

ECOLOGY OF AQUATIC INVERTEBRATES ЕКОЛОГІЯ ВОДНИХ БЕЗХРЕБЕТНИХ ЭКОЛОГИЯ ВОДНЫХ БЕСПОЗВОНОЧНЫХ

УДК 593.12:591.91(262.5)

ВИДОВОЙ СОСТАВ И РАСПРЕДЕЛЕНИЕ МЯГКОРАКОВИННЫХ ФОРАМИНИФЕР (ALLOGROMIIDAE И SACCAMMINIDAE)

В СЕВАСТОПОЛЬСКОЙ БУХТЕ (ЧЕРНОЕ МОРЕ)

О. В. Аникеева

Институт биологии южных морей НАНУ, г. Севастополь, Украина, E-mail: ani@ibss.iuf.net

Ключевые слова: Allogromiidae, Saccamminidae, видовое разнообразие, Черное море

SPECIES COMPOSITION AND DISTRIBUTION OF SOFT-SHELLED FORAMINIFERA (ALLOGROMIIDAE AND SACCAMMINIDAE)
IN THE SEVASTOPOL BAY (THE BLACK SEA)

O. V. Anikyeyeva

Institute of Biology of the Southern Seas NASU, Sevastopol, Ukraine, E-mail: ani@ibss.iuf.net

Key words: Allogromiidae, Saccamminidae, species diversity, the Black Sea

Фораминиферы являются одной из наиболее многочисленных групп мейофауны Черного моря. Формы с твердой раковиной (кальцинированные, песчанистые) для данного водоема изучены довольно хорошо – известно около 80 видов (Янко, Воробьева, 1991). Первые сведения о широком распределении мягкораковинных фораминифер в Черном море датируются концом прошлого века (Сергеева, Колесникова, 1996). В настоящее время описано уже пять новых для вышеуказанного водоема видов мягкораковинных фораминифер (Sergeeva, Anikyeyeva, 2004; Аникеева, 2005) из семейств Allogromiidae и Saccamminidae.

Материалом для данной работы послужили пробы донных осадков, собранные ежемесячно в течение 2002 года с четырех станций в Севастопольской бухте. Станции приурочены к одинаковым глубинам (8–10 м) и однотипному субстрату (пелитовый ил) за исключением Ст. 1, на которой грунт более крупнозернистый, с примесью ракуши (мягкораковинные фораминиферы на этой станции найдены не были). Отбор проб донных осадков для изучения мейобентоса осуществляли бюксом (S = 18,1 см²) с поверхности грунта, поднятого дночерпателем Петерсена (S = 0,025 м²). Образцы донных осадков фиксировали в спирте (75 %) и промывали через серию сит (размер ячеи нижнего сита – 64 мкм). Промытые пробы грунта окрашивали Бенгальским розовым, после чего анализировали под микроскопом.

Анализ полученных данных показал неравномерность в распределении мягкораковинных фораминифер на станциях исследования. На Ст. 4 численность мягкораковинных фораминифер была высокой в течение всего года и составляла до нескольких сотен тысяч экз./м², тогда как на Ст. 2 численность объектов варьировала в пределах от 0 (в июле) до нескольких десятков тысяч экз./м². Наименьшие значения численности данных организмов приходились на Ст. 3, где с января по апрель мягкораковинные фораминиферы в пробах вообще не встречались, а в июне их максимальное количество составляло всего 5,5 тыс. экз./м².

Такое неравномерное распределение МФ на станциях исследования в Севастопольской бухте может зависеть от содержания в донных осадках хлороформного битумоида (Аникеева, 2005), отражающего величину нефтяного загрязнения. С увеличением его концентрации до 3 % наблюдается уменьшение численности исследуемых организмов (Ст. 3). При минимальном же содержании (0,5 %) хлороформного битумоида в верхнем слое грунта (Ст. 4) численность мягкораковинных фораминифер остается высокой на протяжении всего года.

Видовой состав мягкораковинных фораминифер в исследуемом регионе был представлен 8 морфотипами, из которых 4 идентифицированы до вида, остальные – до рода. Доминирующим видом на протяжении года оставался Psammophaga simplora Arnold, 1982. На его долю в среднем приходилось около 75 % от общего количества МФ.

На Ст. 4 P. simplora встречался в пробах ежемесячно. Его численность варьировала на протяжении всего срока исследования, причем пик ее приходился на март (343 тыс. экз./м²) и декабрь (349 тыс. экз./м²). Возможно, это связано с периодами бурного размножения представителей данного вида, так как в популяциях в эти месяцы отмечено большое количество мелкоразмерных особей. Наименьшее количество P. simplora было отмечено в феврале (24 тыс. экз./м²). В остальные месяцы численность P. simplora менялась скачкообразно и составляла от 69 до 267 тыс. экз./м².

На Ст. 2 численность P. simplora была относительно стабильной с февраля по апрель (42–45 тыс. экз./м²). К маю–июню наблюдалось снижение плотности поселений данного вида (3,3 тыс. экз./м²), а в июле–августе он вообще не встречался. С сентября по ноябрь численность P. simplora была минимальной и составляла 1,7 тыс. экз./м², а в декабре достигала 39 тыс. экз./м². На Ст. 3 P. simplora был обнаружен только в июне и декабре и не превышал 1,1 тыс. экз./м².

Субдоминирующий вид Vellaria pellucidus Gooday, 1992 встречен на всех станциях исследования и составлял в среднем 12,4 % от общего количества мягкораковинных фораминифер. На Ст. 2 данный вид обнаружен только в феврале (550 экз./м²), июне (1,7 тыс. экз./м²) и августе (550 экз./м²). На Ст. 4 V. pellucidus встречался с марта по июнь, а затем – в августе, плотность его поселений варьировала от 0,5 до 2,7 тыс. экз./м². На Ст. 3 данный вид представлен в июне, июле и сентябре (численность – в тех же пределах, как и на Ст. 4).

Нами также обнаружен неизвестный представитель мягкораковинных фораминифер, который мы описали как новый для науки вид Tinogullmia luk’yanovae (Gooday et al., в печати). Его пространственное и временное распределение было неравномерным: данный вид обнаружен только на Ст. 2, причем в апреле его численность составляла 3,3 тыс. экз./м², а в мае, июне, августе и сентябре – 0,5 тыс. экз./м². В остальные месяцы вышеназванный вид на данной станции отмечен не был.

Другие представители семейств Allogromiidae и Saccamminidae, принадлежащие к родам Psammophaga и Vellaria, в течение года встречались редко и в единичных экземплярах.

УДК 574.52 (282.247.326.8)

БИОРАЗНООБРАЗИЕ ОСНОВНЫХ ГРУПП ГИДРОБИОНТОВ

ВОДОЕМОВ ПОЙМЫ РЕКИ САМАРЫ

Б. А. Барановский, Н. И. Загубиженко, Т. В. Миколайчук

Днепропетровский национальный университет, г. Днепропетровск, Украина

Ключевые слова: биоразнообразие, биогидроценоз, макрофиты, зоопланктон, зообентос

BIODIVERSITY OF HYDROCOLES’ BASIC GROUPS

OF RESERVOIRS OF THE SAMARA RIVER’S FLOOD-LANDS

B. A. Baranovsky, N. I. Zagubizhenko, T. V. Mykolajchuk

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Key words: biodiversity, biohydrocenosis, macrovegetation, zooplankton, zoobenthos

Уровень биоразнообразия водоемов определяется разнообразием условий обитания гидробионтов: разностью глубины, гидродинамических и гидрохимических характеристик, различием донных отложений, взаимовлиянием живых компонентов биогидроценозов и степенью антропогенной трансформации. Основным компонентом биогидроценозов малых водоемов являются макрофиты, представленные почти исключительно цветковыми растениями и образующие основу фитоценозов.

Большинство биогидроценозов этих водоемов представлено макрофитными биоценозами. В этих биоценозах отмечено наибольшее видовое разнообразие водных беспозвоночных: зоопланктона, зообентоса, бентосопланктона и типичной фитофильной фауны.

На современном этапе исследования биогидроценозов Присамарья накоплен достаточный материал для сравнения биоразнообразия основных групп гидробионтов различных по гидрологии и степени антропогенной трансформации пойменных водоемов. Они включают русло р. Самары, пойменные озера (малотрансформированные, трансформированные) и искусственные водоемы (отстойники шахтных вод).

Наибольшее биоразнообразие отмечено в малотрансформированных (условно чистых) пойменных озерах на участке поймы с. Кочережки – с. Вольное.

Средний уровень биоразнообразия гидробионтов характерен для русла Самары, так как оно подвержено антропогенному загрязнению шахтными водами и суммарным загрязнением промышленно-бытовыми стоками г. Павлограда, а также для трансформированных пойменных водоемов в районе г. Павлограда.

Минимальным биоразнообразием отличаются искусственные водоемы – отстойники шахтных вод.

УДК 595.384:[591.4 + 591.1](262.5)

МОРФОФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ЖАБЕРНОГО АППАРАТА PACHYGRAPSUS MARMORATUS
(DECAPODA) ИЗ БУХТЫ КАЗАЧЬЯ

Л. В. Бондаренко, О. И. Оскольская

Институт биологии южных морей НАНУ, г. Севастополь, Украина

Ключевые слова: морфофизиологические параметры, жаберный аппарат, приведенная удельная поверхность, АТФазная активность

MORPHOLOGICAL AND PHYSIOLOGICAL CHARACTERISTICS

OF THE GILL APPARATUS PACHYGRAPSUS MARMORATUS
(DECAPODA) FROM KAZASCH’YA BAY

L. V. Bondarenko, O. I. Oskolskaya

Institute of the Biology of the Southern Seas, Sevastopol, Ukraine

Key words: morpho-physiological parameters, gills, reduced specific surface, ATPase activity

Сбор проб ракообразных осуществляли в 2004 году вдоль западного берега бухты Казачья (кутовая часть, середина и выход). Число и расположение станций в бухте определяли с учетом береговой черты, наличием предприятий в прибрежной зоне и возможных мест сброса сточных вод. Для оценки качества морской среды (по данным сотрудников МГИ НАНУ) служили методы, позволяющие оперативно определять концентрации оптически-активных загрязняющих веществ (общее взвешенное вещество – ОВВ, растворенное органическое вещество – РОВ и бактериопланктон).

О состоянии жаберного аппарата животных судили по комплексу важнейших морфофизиологических характеристик: показателям удельной (S/W) и приведенной удельной поверхности (S_o), уровню АТФазной активности (A). Морфологическими показателями жабр служили длина осевого стержня (L_c ), длина филамента (H_ф), ширина (T_ф) и количество филаментов на единицу длины осевого стержня (n), определяемые с помощью бинокуляра с применением окулярной линейки. Исходя из того, что форма жаберного филамента Pachygrapsus marmoratus приближена к пирамидальной, рассчитывали площадь филамента (S_ф) и его объем (W_ф) по стандартным формулам. Вычислив общую площадь (S) и объем (W) жабр, находили их удельную поверхность (S/W), а также приведенную удельную поверхность (S_o), характеризующую степень развития жаберной поверхности организмов по формуле

(Алеев, 1972). АТФазную активность жаберных тканей ракообразных рассчитывали по количеству фосфора, отщепляемого АТФазой за единицу времени от АТФ. Расчет производили на единицу белка (Полевой, Максимов, 1978).

Для выбранной нами размерной группы с длиной карапакса 20–25 мм показана прямая зависимость показателей массы жабр (r = 0,98), их площади (r = 0,96), объема (r = 0,98) и длины филаментов (r = 0,87) от количества ОВВ, РОВ и бактериопланктона в морской воде. Масса жабр в 1,3 раза выше у организмов, обитающих в кутовой части бухты (t_s = 5,0). Достоверны и различия по общей длине филаментов (t_s = 3,9) (табл. 1).

В связи с увеличением в кутовой части бухты ОВВ на 11 %, РОВ и бактериопланктона на 21 % удельная поверхность жаберного аппарата (S/W) у организмов данной размерной группы уменьшается (r = –0,91) (табл. 2). Это приводит к снижению интенсивности дыхания (потребление кислорода на грамм массы в единицу времени), так как относительная скорость адсорбции прямо пропорциональна удельной поверхности адсорбента. Снижение газообменных процессов компенсируется ростом площади жабр (в 1,2 раза) и их объема (в 1,3 раза).

Таблица 1. Морфометрические показатели жабр Pachygrapsus marmoratus
из разных районов акватории бухты Казачья

Район бухты	mж, г	Hср, мм	Lс, мм	S, мм2	V
выход	0,190,01	0,930,06	8,120,49	717,559,5	13,31,8
середина	0,200,01	0,970,01	7,600,30	730,346,2	14,00,9
кут	0,230,04	1,050,09	8,301,08	888,8193,9	17,54,5