ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА МОЛОДІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА МОЛОДІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Cьогодні йде пошук концептуальних основ екологічного виховання і освіти молоді. За задумом, це широка освітня стратегія, спрямована на зміну ціннісної орієнтації людей, що включає різноманітні форми виховного впливу і залучення особистості в активні позитивні дії по захисту навколишнього середовища.

Потреба регулювання екологічних процесів в глобальному та регіональному масштабах обумовлює необхідність зміни існуючої структури екологічної освіти, яка не в змозі подолати протиріччя між наявним і необхідним рівнем екологічних знань. Ці кардинальні рішення можливі лише в тому випадку, якщо вони базуються на науково обґрунтованих цілях, інтеграції наукового знання і суспільної практики. Саме в цьому і полягає суть соціально-філософського підходу до проблем екологічної освіти.

Центром концепції неперервної екологічної освіти є цілісне уявлення про екологічну освіту як соціально обумовлену систему. Вона включає освітньо-виховну діяльність по засвоєнню знань і формуванню нового екологічного мислення та адекватної йому поведінки.

Мета екологічної освіти повинна формуватися у відповідності до соціального замовлення, яке одержує система освіти в цілому від суспільства: формування гармонійно розвинутої особистості як ідеалу і вищої цінності. Іншими словами, виховання раціонального ставлення до природи необхідно розглядати як компонент різностороннього розвитку особистості.

Необхідність орієнтації у величезному потоці інформації посилює значимість методологічної підготовки. Вона забезпечує певну свободу вибору екологічних знань, знімає обмеженість спеціалізації і професіоналізації, включає засвоєння фундаментальних екологічних знань, а також способів теоретичної і практичної діяльності.

Нові масштаби діяльності обумовили необхідність пізнання законів цілісності природного середовища і його саморегуляції. Фундаменталізація екологічної освіти є умовою її гнучкості, здійснення творчого підходу до розгляду і вирішення проблем природокористування.

В умовах сьогодення втрачає будь-який сенс обмеження екологічної освіти лише рамками природничих наук. У такій постановці питання зберігається протиставлення природи і суспільства. Умовою подолання даної односторонності є процес інтеграції різних галузей знань і практичної діяльності. Багато дослідників розглядають екологію як науку із сильно вираженими тенденціями до синтезу знань про природу і суспільство. Зараз, як ніколи, екологічні знання, екологічне мислення, екологічні ідеї найширшим потоком перетворюються в матеріальну силу прогресивного розвитку суспільства, науки, техніки, культури, все більшого задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

Однією з важливих сторін концепції неперервної екологічної освіти є її гуманізація. Вона вимагає глибокої перебудови всього її змісту на базі синтезу філософського та екологічного підходів, бо взаємодія людини з природою опосередковується ціннісно-смисловими орієнтирами і забезпечує істинно людське ставлення до природи. І тут, зрозуміло, неможливо обійтися без звернення до соціокультурної історії, світової культури в цілому, де віками накопичувався, вироблявся, створювався духовно-моральний фундамент людського природокористування.

Гуманізація екологічної освіти слугує подоланню технократичного мислення, яке не бере до уваги духовно-моральне підґрунтя людського ставлення до природи. Співчутливе, відповідальне відношення до природи потрібне не лише природі, воно потрібне самій людині, щоб бути людиною, щоб зберігати і розвивати повноту та гідність свого людського буття.

З позицій філософії сутність людського ставлення до природи виражається не категорією корисності, а категорією універсальності. На рівні універсальності людина реалізує свою здатність освоювати природу цілісно, перетворювати багатство природних можливостей в умови свого саморозвитку і творчості. Універсальність означає єдність і цілісність естетичного, морального, політичного, економічного, правового, практичного ставлення людини до природи.

Формування різностороннього ставлення до природи є передумовою і умовою розвитку екологічної відповідальності. Саме моральне ставлення до природи є метою та очікуваним результатом екологічної освіти.

Системність екологічної освіти передбачає розвиток інтеграції у навчально-виховному процесі за наступними напрямками: зближення, об’єднання навчальних дисциплін за принципом їх доповнення; введення узагальнюючих інтегрованих екологічних курсів, тем, модулів, практикумів на кожному етапі навчання; розробка програм, які забезпечують єдність класної і позакласної роботи з екології; взаємодія базової підготовки і професійної орієнтації учнів на екологічні спеціальності.

Змістовною основою інтеграції навчальних предметів можуть служити проблеми екології людини; ідеї соціальної екології; глобальні екологічні проблеми сучасності.

Ці ключові позиції повинні доповнюватися даними з різних навчальних дисциплін, що поступово формують широкий екологічний кругозір, екосистемне мислення, яке допомагає зрозуміти необхідність спиратися на екологічні закони в сфері практичної діяльності, охорони життя людини, розробці стратегії використання ресурсів природи, її спрямованому перетворенні стосовно потреб суспільства, що розвивається.

Питання відносин людини і суспільства з природним середовищем повинні вивчатися комплексно. Кожен предмет повинен вносити свій вклад в цю роботу, взаємодіючи з іншими дисциплінами.

На уроках природознавчого циклу школярів необхідно підводити до розуміння принципової екологічної неподільності Землі і біосфери, а вивчення суспільних дисциплін має переконувати в тому, що для суспільства загалом і кожної людини зокрема важливе раціональне природокористування. Опора на знання про принципи природокористування допомагає розвивати економічне мислення учнів.

В умовах крайньої обмеженості часу на вивчення кожного окремого предмета варто приділяти велику увагу організації комплексу занять міждисциплінарного характеру за модулями. Систему занять, в рамках яких можливий синтез знань, складають лекція (одна чи декілька), семінар, рольова гра, урок розв’язування задач, які повинні проводити не один, а двоє чи декілька вчителів.

Система екологічної освіти повинна будуватися не лише на основі програм загальноосвітніх предметів, але і з врахуванням поглибленого вивчення екологічних проблем, що створює принципово нові умови для диференційованого підходу до розвитку інтересів і здібностей учнів.

І, на завершення, процес неперервної екологічної освіти повинен містити ґрунтовний ідеологічний момент, який би відображав основні інтереси окремих людей щодо вирішення проблем природокористування, їх відповідність загальнолюдським інтересам. Формування особистості, не відокремленої від природного і соціального середовища, – ось кардинальне завдання системи освіти в цілому та екологічної освіти зокрема.