Розділ 2. «Види електронних засобів доказування в

11
(візуальна) інформація, а також зазвичай звукова інформація щодо 
обставин, котрі мають значення для справи, та яка може бути 
відтворена за допомогою технічних засобів. 
Звуко- та відеозаписи як різновиди електронних засобів 
доказування мають специфічні ознаки (насамперед динамічний 
характер) та дозволяють фіксувати не просто момент, а весь перебіг 
подій чи явищ, що є предметом судового розгляду, а тому дозволяє 
більш широко дослідити дійсні обставини справи. На відміну від 
інших засобів доказування, зміст яких повністю визначається 
людиною, звуко- та відеозаписи фіксують всю інформацію, яка 
потрапляє до технічного пристрою, який здійснює запис, а також 
можуть здійснювати запис в автоматичному режимі без втручання 
людини. Це зменшує суб’єктивний вплив людини на фіксацію 
фактичних даних, що в свою чергу створює особливий психологічний 
вплив на суб’єктів доказування, оскільки створює у них враження, що 
вони безпосередньо спостерігали події, відтворені за допомогою звуко- 
та відеозапису. Насправді такі засоби доказування не менш ніж інші 
потребують перевірки достовірності та не можуть мати переваг над 
іншими доказами. 
У підрозділі 2.2 «Електронний документ» досліджено сутність та 
характерні ознаки електронного документа як засобу доказування. 
Електронний документ як засіб доказування у цивільному процесі 
є різновидом документа в цілому. Тому для розуміння їх 
процесуально-правового значення для справедливого розгляду 
цивільної справи пропонується виходити з двох підходів – 
матеріального та інформаційного, в залежності від того, чому 
надається пріоритет – змістовному чи формальному аспектам. 
Оскільки національне законодавство закріплює визначення документа, 
яке не повністю відповідає його розумінню у міжнародному стандарті 
з діловодства та документообігу 15489-1:2001 «Information and 
documentation. Records management», робиться висновок про 
необхідність внесення змін до національного законодавства з метою 
усунення зазначених колізій та гармонізації національного 
законодавства із міжнародними стандартами. Такі заходи сприятимуть 
вдосконаленню 
процесуально-правового 
сенсу 
вищевказаних 
документів при розгляді справ в порядку цивільного судочинства. 
При кваліфікації електронного документа як електронного засобу 
доказування варто виходити з того, що він не містить свого 
закріплення в процесуальному законодавстві, і з теоретичної точки 

12
зору може розумітись у широкому значенні (в якості будь-якого 
доказу) та у вузькому. Саме вузьке розуміння і покладено в основу 
запропонованого визначення електронного документа як інформації, 
що отримана і збережена як доказу для підтвердження правових 
обов’язків або ділової діяльності, котра зафіксована на електронних 
носіях та містить реквізити, що дозволяють її ідентифікувати. 
У науково-прикладному значенні виокремлюються такі ознаки 
електронного документа, як наявність специфічного (технічного) 
матеріального носія, з яким інформація не має тісного зв’язку та може 
легко його змінити; специфічна мета створення – підтвердження 
певних юридичних фактів; наявність реквізитів (електронного 
підпису), які дозволяють ідентифікувати та автентифікувати 
електронний документ. 
Підрозділ 2.3 «Мережа Інтернет як джерело доказової 
інформації» присвячено дослідженню особливостей використання 
інформації зі специфічного інформаційного середовища – мережі 
Інтернет.
Для розвитку правозастосовної практики використання у 
цивільному процесі інформації з мережі Інтернет з метою 
встановлення обставин цивільної справи, що розглядається судом, 
пропонується виходити зі структурно-складного інтернет середовища. 
В першу чергу мова йде про використання інформації, яка знаходиться 
безпосередньо на сторінках веб-сайтів. При цьому, дослідивши досвід 
використання такої інформації, запропоновано можливість визнання 
інформації, розміщеної в мережі Інтернет загальновідомою, якщо вона 
відповідає об’єктивному (відомість факту широкому колу осіб) та 
суб’єктивному (обізнаність суду щодо факту) критерію. Крім того, 
запропоновано розширити поняття загальновідомої інформації також 
тією інформацією, яка хоча й не відома суду в цей момент, але може 
бути ним отримана з надійного та загальнодоступного джерела. Поряд 
з цим, в силу динамічності інформації в мережі Інтернет, 
запропоновано обов’язкову фіксацію паперової копії сторінки веб-
сайту в матеріалах справи станом на момент постановлення ухвали про 
визнання інформації загальновідомою.
При використанні матеріалів електронної пошти в процесі 
доказування варто враховувати технічну складність безслідного 
видалення таких повідомлень та їх неформальну природу, через які 
вони є цінним джерелом доказової інформації. В той же час 
звертається увага, що існують певні проблеми із встановленням автора 

13
повідомлення та його автентичності. Для цього пропонується 
використати як інші засоби доказування, такі як показання свідків, так 
і моделі автентифікації повідомлень за допомогою листа у відповідь 
або характерних ознак самого повідомлення, що дозволяють судді 
здійснити автентифікацію навіть без наявності спеціальних технічних 
знань. 

жүктеу/скачать 286.97 Kb.

Достарыңызбен бөлісу: