А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
ГЛЮКОКОРТИКОЇД – гормон кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно- електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо)
жүктеу/скачать 0.82 Mb.
|
ГЛЮКОКОРТИКОЇД – гормон кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно- електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо)ГОДУВАННЯ УЯВНЕ – метод І.П. Павлова отримання чистого шлункового соку у тварин з фістулою шлунка і езофаготомією. ГОЛОД – суб'єктивне відбиття об’єктивної харчової потреби організму, що проявляється почуттям неспокою, неприємним відчуттям у травному каналі, особливо в шлунку,тощо. ГОЛОДУВАННЯ – стан організму при повному чи недостатньому надходженні поживних речовин, а токож при різкому порушенні збалансованості їжі чи засвоєння. ГОЛОС – сукупність найрізноманітніших за висотою, силою і тембром звуків, які можуть утворюватися за допомогою голосового апарата. ГОЛОСОУТВОРЕННЯ – утворення звуку внаслідок активного (під впливом ЦНС) та пасивного (спричиненого струменем повітря, що проходить через голосову щілину) змикання голосових зв’язок в глотці та в порожнині рота і носа. ГОМЕОСТАЗ – сталість внутрішнього середовища і основних фізіологічних функцій організму, що забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, які підпорядковують ЦНС. ГОНАДА – огран, у якому утворюються або лише розмножуються, ростуть та дозрівають статеві клітини. ГОНАДОЛІБЕРИН – поліпептид, що виробляється в гіпоталамусі, стимулює утворення гонадотропних гормонів, впливає на сексуальну поведінку. ГОРМОН – біологічно активна сполука, регулятор обміну речовин і функцій організму, виділяється залозами внутрішньої секреції безпосередньо в кров. ГОСТРОТА ЗОРУ – чутливість зорового аналізатора, яка дає можливість відрізняти межі та деталі видимих об’єктів. ГРАДІЄНТ – величина, що віддзеркалює кількісні зміни тих чи інших морфологічних або функціональних (у тому числі фізико-хімічних) властивостей. ГРАНУЛОЦИТОЗ – збільшення вмісту всіх видів гранулоцитів у периферичній крові. ГРАНУЛОЦИТОПЕНІЯ – зменшення змісту гранулоцитів у периферичній крові. ГРУПА КРОВІ – сукупність нормальних імуногенетичних ознак крові, які дозволяють об'єднати людей у певні групи за подібністю антигенів і антитіл у крові. ГУМОРАЛІЗМ – концепція, яка пояснює всі процеси середовищ організму. ДДАЛЕКОЗОРІСТЬ – один із видів аномалії рефракції ока, при якому фокус паралельних променів після їх заломлення в оці поза сітківкою. ДАЛЬТОНІЗМ – порушення кольорового зору, зумовлене нездатністю розрізняти червоний та зелений кольори. ДЕБІТ ВОДИ (ГАЗУ) – кількість води або газу, яка надходить із джерела за одиницю часу за одиницю часу. Д. хлористоводневої (соляної) – кількість хлористоводневої кислоти, яка виділяється залозами шлунка за одиницю часу; д. пепсину – кількість пепсину, яка виділяється залозами шлунка за одиницю часу. ДЕТЕРМІНІЗМ – філософське вчення про загальний об’єктивний універсальний зв’язок та причинну зумовленість процесів і явищ природи; становить основу наукового світогляду у фізіології. ДЕФЕКАЦІЯ – складнорефлекторний акт виведення із травного каналу калових мас через задній прохід. ДЕЦЕРЕБРАЦІЯ – перерізка стовбура мозку. ДИЗАРТРІЯ – розлад артикуляції мови через парез, спазм, гіперкінез або атаксію мовних м'язів. ДИЗУРІЯ – розлад сечовипускання, який може проявлятися в його затриманні або почастішанні. ДИКРОТА – зубець кривої артеріального пульсу, що виникає на катакроті, зумовлений хвилею крові, відбитої від закритих півмісяцевих клапанів аорти.ДИЛАТАЦІЯ – стійке дифузне розширення простору будь-якого порожнинного ограна. ДИНАМОМЕТРІЯ – вимірювання сили, яку розвиває будь-яка група м’язів при скороченні. ДИПЛОПІЯ – порушення зору, при якому розглядуваний об'єкт здається подвоєним. ДИСИМІЛЯЦІЯ – процес розпаду складних органічних сполук, що входять до складу органів та тканин живого організму, на прості сполуки. ДИСМЕТРІЯ – надмірність чи недостатність амплітуди цілеспрямованих рухів. ДИСПНОЕ – порушення частоти ритму дихання, посилення роботи дихальних м'язів при фізичних навантаженнях. ДИСТОНІЯ – патологічна зміна м'язового тонусу. ДИСФУНКЦІЯ – порушення функції системи, організму або тканин організму, що проявляються в неадекватності реакції на дію подразника. ДИФУЗІЯ – один з видів пасивного транспорту речовин через клітинну мембрану, відбувається за рахунок теплового руху частинок. ДИХАННЯ – сукупність процесів , які забезпечують надходження кисню в організм із навколишнього середовища, використання його клітинами і видалення з організму вуглекислого газу. Д. внутрішнє – процес засвоєння кисню тканинами організму за участю спеціалізованих дихальних ферментів; д. зовнішнє – процес вентиляції легенів, який забезпечує газообмін між організмом та навколишнім середовищем. ДИХРОМАЗІЯ – природжене порушення кольорового зору, коли відсутня функція одного з трьох кольорочутливих апаратів. ДІАДОХОКІНЕЗ – здатність швидко, симетрично і рівномірно здійснювати протилежні рухи кінцівок. ДІАЛІЗ – метод виділення низькомолекулярної речовини з розчинів колоїдних та високомолекулярних речовин, базується на властивостях деяких мембран пропускати лише речовини з малою молекулярною масою. ДІАПЕДЕЗ – вихід клітин крові через непошкоджені стінки капілярів та дрібних вен. І ІЄРАРХІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ – порядок підлеглості одних функціональних систем іншим; реалізація за принципом домінанти. ІЗОАГЛЮТИНІН – антитіло проти ізоантигенів клітин крові, які викликають аглютинацію його. ІЗОАНТИГЕН – загальна назва антигенів еритроцитів, лейкоцитів та інших клітин, а також плазмових білків, які обумовлюють розвиток імунологічних реакцій при гемотрансфузії, трансплантації тощо. ІЗОГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – аглютинація (склеювання) еритроцитів з відповідними ізоантигенами. ІЗОГЕМОЛІЗИН - ізоантитіло, яке викликає гемоліз еритроцитів. ІЗООСМІЯ – відносна сталість осмотичного тиску в різних середовищах і тканинах організму. ІЗОТЕРМІЯ – постійність температури тіла людини, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції. ІМПРИНТИНГ – формування у ранньому періоді розвитку організму стійкої індивідуальної реакції слідування. ІМПУЛЬС – хвиля поширюваного збудження, біоелектричним проявом якої є потенціал дії. І. нервовий – збудження, що поширюється нервовими волокнами; залежно від характеру нервових волокон швидкість поширення від 0,5 до 120 м/с; і. н. антидромний – який поширюється аксоном в напрямку до тіла нейрона; і. н. ортодромний – який поширюється аксоном в напрямку тіла нейрона. ІМУНІТЕТ – здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища і біологічної індивідуальності при потраплянні генетично чужорідної речовини – антигену. І. гуморальний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени за рахунок антитіл, що циркулюють у крові; і. клітинний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени шляхом імунних лімфоцитів; і. неспецифічний – продовжений, видовий, конституційний і., який забезпечується шкірою, слизовою оболонкою шлунка, кишки тощо, а також захисною функцією крові, напр. фагоцитозом. ІМУНОГЛОБУЛІН – фракція глобулінів плазми крові, що містять більшість антитіл, має найменшу (порівняно з альфа – та бета-глобулінами) електрофоретичну рухомість. ІНГІБІТОР – речовина різноманітної хімічної природи, яка гальмує хімічні та біологічні процеси. ІНДЕКС – сталий показник взаємовідносин функцій в організмі. І. вигнання – відношення ударного діастолічного об’єму до кінцевого; І. інспіраторний – відношення тривалості вдиху до загальної тривалості дихального циклу; і. Кердю – показник, який характеризує тонус певного відділу вегетативної нервової системи; і. кровопостачання – відношення хвилинного об’єму кровообігу (мл) до маси тіла (кг); і. лейкоцитарний (і. Боброва) – відношення кількості юних і паличкоядерних нейтрофілоцитів до кількості сегментоядерних, у нормі 0,06-0,08; і. протромбіновий – процентне співвідношення протромбінового часу плазми до протромбінового часу сироватки, у нормі 85-100 %; і. Тиффно – відношення об’єму повітря, видихуваного за першу секунду при максимально швидкому видиху (об’єм форсованого видиху – ОФВ), до життєвої ємності легенів (ЖЄЛ), у нормі 75-85 %); і. серцевий – відношення хвилинного об’єму крові до поверхні тіла; і. фізичного розвитку життєвий - відношення життєвої ємності легенів – ЖЄЛ (мл) до маси тіла (кг); і. фізичного розвитку масоростовий – відношення маси тіла (г) до довжини тіла (см). ІНДУКЦІЯ – виникнення нервового процесу, протилежного за знаком нервовому процесу, що викликаний подразником. І. взаємна – послідовна зміна процесів збудження в сусідніх центрах; і. одночасна – властивість процесів збудження та гальмування викликати навколо себе протилежний процес; і. о. негативна – властивість процесу збудження викликати навколо себе процес гальмування; і. о. позитивна – властивість процесу гальмування викликати навколо себе процес збудження. ІНКРЕЦІЯ – надходження секрету ендокринних клітин безпосередньо в крові. ІННЕРВАЦІЯ – двобічний зв’язок органів і тканин організму з ЦНС, який відбувається за допомогою нервових волокон аферентних (доцентрових) і еферентних (відцентрових) та забезпечується нервовими імпульсами. ІНСТИНКТ – цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, зумовлена природженими механізмами; відбувається під впливом біологічних потреб (внутрішніх та зовнішніх). ІНСУЛІН – гормон бета-клітин панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) підшлункової залози, який бере участь у регуляції вуглеводного обміну. ІНТАКТНИЙ – не втягнутий у будь-який процес досліду тощо. ІНТЕГРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ НЕЙРОНА – здатність нейрона об’єднувати приймання збудження, обробку його з використанням генетичної та набутої пам’яті і забезпечувати певну послідовність збуджень. ІНТЕГРАЦІЯ – функціональне об’єднання різних структурних елементів, фізіологічних механізмів, взаємоупорядкування їх і узгодження в процесі історичного та індивідуального розвитку живих систем різних рівнів організації. ІНТЕЛЕКТ – відносно стійка структура розумових здібностей особи, детермінованої біологічно та соціально. ІНТЕРОРЕЦЕПТОР – численна група рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, що сприймають подразнення. ІНТЕРОРЕЦЕПЦІЯ – приймання та перероблення інформації, яка виникає в результаті збудження інтерорецепторів. ІРРАДІАЦІЯ – поширення збудження чи гальмування від місця їх первинного виникнення. ІШЕМІЯ – зменшення припливу крові до органа, тканини або ділянки тіла внаслідок зменшення або припинення припливу артеріальної крові. ККАЛІБРУВАННЯ – перевірка чутливості посилювача яка полягає в регулюванні та запису відповіді на подане на вхід посилювача напруження відомої величини. КАЛІКРЕЇН – біологічно активна речовина, яка утворюється в підщелепній слинній залозі, легенях, підшлунковій залозі; бере участь в утворенні кінінів. КАЛОРИМЕТРІЯ – вимірювання кількості тепла, яке виділяється (поглинається) під час фізичних хімічних та біологічних процесів за одиницю часу. К. непряма – метод визначення кількості виробленої організмом енергії шляхом вивчення газообміну; к. н. метод неповного газового аналізу – визначення енергозатрат організму за умов спокою або основного обміну за кількістю поглинутого кисню або виділеного вуглекислого газу; к. н. метод повного газового аналізу – визначення енергозатрат організму за різних умов його життєдіяльності за кількістю поглинутого кисню і виділеного вуглекислого газу; к. пряма – визначення енергетичних затрат організму шляхом беспосереднього вимірювання кількості тепла, яке він віддає за певний проміжок часу; к. фізична – визначення кількості тепла, яке виділяється при спалюванні харчового продукту в калориметрі; к. фізіологічна – вимірювання кількості тепла, виробленого організмом у стані спокою чи при різних видах діяльності; к. хімічна – визначення за хімічними формулами кількості тепла , яке виділяється при повному окисненні харчового продукту. КАЛЬЦИТОНІН – гормон щитоподібної залози, знижує вміст кальцію і фосфору в крові, впливає на обмін речовин у нирках і кістках тощо. КАЛЬЦИФЕРОЛ – речовина стероїдної структури, що утворюється при опроміненні шкіри ультрафіолетовим промінням, бере участь у фосфорно-кальцієвому обміні, біосинтезі білка; нестача спричинює порушення функції нервової системи та внутрішніх органів, сприяє розвитку рахіту, гіпотонії. КАМЕРА КАЛОРИМЕТРИЧНА – камера для визначення продукції тепла методом прямої калориметрії. К. лічильна – пристосування для підрахування під мікроскопом кількості дрібних частинок (напр., клітин крові). КАНАЛ ІОННИЙ – складний білок, який міститься у біліпідному шарі мембрани клітини і забезпечує рух іонів. К. і. хемочутливі – к., стан яких визначається наявністю медіаторів; к. і. потенціалзалежні – к., стан яких визначається величиною потенціалу на мембрані; КАПІЛЯР – кінцева основна ланка мікроциркуляторного русла, де відбувається обмін речовин, води і газів між кров’ю та клітинами. КАПІЛЯРОСКОПІЯ – метод вивчення капілярного русла; у людини – головним чином нігтьового ложа. КАПСУЛА МАРЕЯ – пневматичний прилад для графічної реєстрації рухів людини чи тварин або їхніх органів (напр., дихальних рухів, скорочення порожнистих органів тощо). КАРБОАНГІДРАЗА – фермент, який прискорює утворення (у тканинах) та розщеплення (у легенях) вугільної кислоти. КАРБОКСИГЕМОГЛОБІН – стійка сполука гемоглобіну з монооксидом вуглецю, що утворюється при отруєнні ним; супроводжується зміною валентності заліза, що входить до складу гему. КАРДІОДИНАМІКА – комплекс та послідовність механічних процесів, які відбуваються у структурах серця і забезпечують спрямований рух крові. КАРДІОМІОЦИТ – м’язова клітина –структурно-функціональна одиниця міокарда. КАРОТИН – провітамін А, що надходить до організму з їжею (морква, молоко, печінка тварин тощо); під впливом ферменту каротинази перетворюється на ретинол (віт. А). КАТАБОЛІЗМ – сукупність процесів розпаду клітинних структур, а також розщеплення складних сполук для енергетичного та пластичного забезпечення процесів життєдіяльності. жүктеу/скачать 0.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|