Державного вищого навчального закладу

Категорія "рівень життя" акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя.

Умови життя (середовище існування) - це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо.

Власне рівень життя - це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Якість життя - ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам.

Згідно з нормативами чи стандартами виокремлюють такі рівні життя населення:

- достаток - це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

- нормальний рівень життя - забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал;

- бідність - це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил.

Для виміру рівня життя використовують інтегральні, натуральні та вартісні індикатори [2, с. 174].

У світовій практиці до інтегральних індикаторів якості життя відносять: індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку - ІЛР), індекс інтелектуального потенціалу суспільства (ІІПС), людський капітал на душу населення (ЛКДН), коефіцієнт життєздатності населення (КЖН) [2, с. 175].

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й ін. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й ін [2, с. 181].

Головною ознакою бідності є висока частка на харчування у витратах сім'ї. За міжнародними стандартами сім'ї, в бюджеті яких витрати на харчування перевищують половину сукупних витрат, вважаються бідними.

В Україні, як і в колишньому СРСР, а також у багатьох розвинених країнах світу бідність існувала завжди. Проте вона була скрізь різною. Як соціальна проблема бідність у Радянському Союзі була визнана наприкінці 50-х - на початку 60-х років XX ст. з появою статистики розподілу заробітної плати і доходів. З ідеологічних міркувань поняття «бідність» у той час не вживалось, адекватними йому були поняття «прожитковий мінімум» і «рівень малозабезпеченості».

Встановлення величини прожиткового мінімуму в Україні за роки незалежності здійснювалось у кілька етапів:

- перший - прийняття відповідного закону;

- другий - склад набору («кошика») продуктів харчування, одягу, предметів широкого вжитку, ліків, що необхідні людині для забезпечення її мінімальних потреб;

- третій етап - визначення вартості «кошика» (тобто грошової величини прожиткового мінімуму). Вартість таких наборів визначається з урахуванням кількості товарів і послуг, розрахованих у кілограмах, штуках, кіловатах, що закладено у «кошику», загальна кількість яких становить близько 300 найменувань [7, с. 87].

В Україні частка населення, що проживає за межею бідності, за останнє десятиріччя сильно збільшилася. Мінімальні життєві потреби українців оцінюються в даний час по набору товарів і послуг, включених в прожитковий мінімум. Структура бюджету прожиткового мінімуму включає, крім витрат на харчування, витрати на непродовольчі товари, послуги, податки і інші обов'язкові платежі [7, c. 90].

Соціальна політика держави - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві [3, c. 300-315].

Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня і якості життя населення в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу.

ІЛР України за 2013 рік (0,734) нижче середнього значення для країн із високим рівнем людського розвитку (0,735) і середнього для країн Європи та Центральної Азії (0,738). У Європі та Центральній Азії країнами, які є розташовані близько до України у рейтингу ІЛР 2013 р. та певною мірою можуть бути співставними за чисельністю населення, є Казахстан і Російська Федерація. Вони мають рейтинг за ІЛР відповідно 70 і 57. Індекс гендерної нерівності (ІГН)України за 2013 рік становить 0,326, що ставить на 61 місце серед 149 країн. Для порівняння: Казахстан та Російська Федерація за цим індексом посідають відповідно 59 та 52 позиції [4].

Найкращу динаміку розвитку в минулому році продемонструвала Лівія, піднявшись на 23 сходинки у рейтингу з 87 на 64 місце, таким чином ставши першою країною африканського континенту яка випередила Україну, всього за 1 рік вийшовши з кризи 2011 року, та підвищивши свій індекс з 0.725 до 0.769 (2-ій показник в історії), а найгірша динаміка за досліджуваним індексом належить Португалії -3 позиції, як закріпилася на 43 місці.

Щодо нашої країни, то незважаючи на відносний ріст індексів у 2009-2012 роках, динаміка рейтингу навпаки погіршилася. У 2010 році Україні належала 69-та позиція, у 2011 – 76-та з показником 0.737, а в минулому році 78-ма з показником 0.740. За критеріями досліджуваного індексу в нашої країни найкращий стан справ з освітою та грамотністю – 0.860 (29 місце у світі), помітно гірші зі здоров’ям та довголіттям – 0.760, а найгірший стан з рівнем життя (економічним розвитком) – 0.615 [1].

В Україні спостерігається негативна тенденція щодо скорочення тривалості життя населення. Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008–2009 рр. становила 69.3 роки, в тому числі у міських поселеннях — 70.0 років, у сільських — 67.8 років.

Станом на 1 листопада 2014 року за даними Укрстату чисельність населення України склала 42795468 постійних жителів і 42965105 чоловік наявного населення. На Україні найвища смертність в Європі (15,7 померлих на 1000 чоловік, за оцінкою ЦРУ США на 2014 рік), країна займає 2-е місце в світі за рівнем смертності (після ПАР) и 1-е місце в світі за рівнем природного спаду населення(-6,3% або 6,3 вибулих на 1000 жителів) [1].

З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

- поліпшення планування сім’ї, вдосконалення системи надання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім’ям, які бажають мати дітей;

- поліпшення здоров’я населення, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення [5].

Підводячи підсумки, хочеться сказати, що вирішення проблем соціальної політики та соціальної сфери має бути повязане з виробленням Україною власної моделі регулювання соціально-економічних процесів з урахуванням досвіду зарубіжних країн.
Література:

1. Індекс розвитку людського потенціалу 2013 (рейтинг Україн) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infolight.org.ua/content/indeks-rozvitku-lyudskogo-potencialu-2013-reyting-ukrayini

2. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000. - 588 с.

3. Національна економіка: Навч. посібник/Мельник А. Ф. та ін.., за ред.. А. Ф. Мельник. – К.: Знання, 2011. – 464 с.

4. Новини: Україна і світ (Представництво ООН в Україні) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://time-ua.com/novini/ukraina-i-svit/3205-proon-ukrana-za-ndeksom-lyudskogo-rozvitku-posla-83-msce-z-187-kran

5. Пономаренко В.С,, Кизим М.О., Узунов Ф.В. Рівень і якість життя населення України: [монографія]- Х., 2009. – 226 с.

6. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 441 с.

7. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика. Київ: КНЕУ, 2002. - 376 с.

Шляхи оптимізації управлінських рішень підприємства в умовах ризику та невизначеності

Прийняття рішень в діяльності будь-якої організації є базовим питанням. Спочатку керівництво приймає рішення про початок та вид діяльності, далі це поточні та стратегічні питання, без вирішення яких існування підприємства було б під загрозою. Ці рішення для керівників усіх рівнів пов'язані з певним ризиком помилки, і тому керівники частіше прагнуть вирішувати з позиції мінімізації можливої шкоди, а не виходячи зі своїх стратегічних планів. Щоб прийняти максимально правильне рішення, яке буде якнайкраще відповідати і цілям організації, і мати мінімальну долю ризику, потрібно врахувати всі існуючі ризики та оптимізувати сам процес прийняття рішень

Вагомий внесок у розробку у дослідження процесу прийняття управлінських рішень було внесено у працях: М.Мескона, Ф.Хедоурі, А.Шротта, В.М.Колпакова, Б.Г.Літвака, В.А.Рульєва, О.С.Віханського, АІ.Наумова, В.В.Стадника, Р.АФатхутдінова, В.С.Юкаєва та інших. Але й не дивлячись на значущі здобутки у вивченні цього питання, воно й надалі залишається актуальним для керівників й потребує поглибленого вивчення.

Метою статті є дослідження теоретичних аспектів процесу прийняття управлінських рішень, аналіз можливих ризиків, з якими стикається керівник на кожному з етапів прийняття рішення, пошук та оптимізація шляхів мінімізації впливу цих ризиків на процес управління.

Менеджери сучасних українських підприємств найчастіше нехтують як самою послідовністю процесу прийняття управлінських рішень, так і врахуванням у своїй діяльності факторів ризику, які супроводжують процес управління на кожному з його етапів, а це, в свою чергу, не може не відобразитися на кінцевих результатах їх діяльності.

Саме тому це питання набуває актуальності і потребує подальшого дослідження і висвітлення у науковій літературі.

Управління - це цілеспрямований програмований чи довільний вплив на процес, об'єкт чи систему для досягнення кінцевої мети[1]. Щоб досягти цієї мети і здійснити сам процес управління, потрібно скористатися певним інструментом, цей інструмент і є управлінське рішення. Потрібно зазначити, що думки багатьох вчених щодо цього поняття досить різноманітні. Задля систематизації цих думок, вони зведені у таблицю (табл. 1)


Таблиця 1 –

Сутність поняття «управлінське рішення»

Ці твердження досить схожі, бо на думку всіх вчених управлінське рішення це результат, який виник після аналізу керівником усіх факторів впливу на систему менеджменту та вибору з альтернативних варіантів рішень, які були сформовані ним в результаті аналізу. Також слід зазначити, що в процесі управління, здійснюваного за допомогою управлінського рішення, завжди є суб'єкт, який здійснює дію, та об'єкт, на який спрямований вплив задля досягнення певних цілей.

Співставлення етапів прийняття управлінського рішення з можливими ризиками і шляхами їх мінімізації

Діяльність будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності має ризиковий характер. Ці ризики виникають у багатьох сферах діяльності підприємства, але найчастіше там де воно найбільш вразливо. Тобто, в цей момент виникає поняття підприємницького ризику, який може бути пов'язаний з особистістю керівника, з господарською діяльністю підприємства та з браком інформації про стан зовнішнього середовища. Найбільш вагомою з цих можливих причин виникнення ризику є брак інформації, так як неврахування саме цього фактору з великою вірогідністю може привести до фінансових втрат підприємства, через, наприклад, погану комунікацію з партнерами, проблеми з регулюючим органами держави чи діяльність.

Окремий випадок дефіциту інформації, необхідної для прийняття управлінського рішення, є умови невизначеності. Виникнення цих умов обумовлено неможливістю оцінити вірогідність досягнення поставлених цілей, бо на об'єкт управління впливають нові та більш складні фактори, дію яких складно оцінити. В таких випадках прогнозування і моделювання динаміки розвитку майбутньої ситуації, оцінка всіх можливих ризиків стає першочерговим завданням менеджера, так як ціна ризику значно зростає, а кінцевий результат залежить саме від повноти врахування всіх факторів.

Незалежно від причин виникнення підприємницького ризику, він супроводжує керівника протягом всіх етапів прийняття управлінського рішення, і дії, які керівник виконує під час проходження через певний етап, мають бути оптимізовані задля мінімізації впливу цих ризиків(табл.2).

Таблиця складена на основі [8].

В умовах невизначеності процес прийняття управлінського рішення дещо ускладнюється через неможливість використання таких же методів прогнозування ситуації, що і в ситуації з достатньою кількістю інформації. В даному випадку для прийняття оптимального рішення і мінімізації впливу ситуації невизначеності на кінцевий результат, слід застосовувати кількісні та якісні методи вибору серед альтернатив. До кількісних методів слід віднести так звану «теорію корисності», яка базується на визначенні вірогідності отримання таких результатів, котрі можливо формально позначити як позитивні Прикладом якісного методу є застосування теореми Байєса, яка заснована на знаннях, досвіті та інтуїції менеджера.

В ході проведеного дослідження були визначені основні причини виникнення підприємницького ризику, який може бути пов'язаний з особистістю керівника, з господарською діяльністю підприємства таз браком інформації. Визначено найбільш вагома причина виникнення ризику - брак інформації, ігнорування якого може привести до значних втрат у діяльності підприємства. Розглянуто важливість оцінки всіх факторів, керуючись доступною інформацією. Проаналізовані можливі ризики на кожному етапі процесу прийняття управлінського рішення, серед яких: ризик невірного формулювання проблеми, інформаційний, ресурсний, ризик плутанини, ризик логічності та послідовності, ризик неузгодженості альтернатив та не обґрунтованості вибору, ризик опору з боку працівників. Були розроблені можливі дії керівника задля мінімізації всіх цих ризиків на кожному з етапів, серед яких: ретельне дослідження інформації, аналіз її релевантності, запрошення консультантів по управлінню, обмеження кількості альтернатив та їх узгодження з цілями і місією організації, залучення працівників до процесу прийняття рішення. Розглянуті шляхи подолання ситуації невизначеності та оптимізація управлінського рішення в цих умовах.

Підводячи підсумок, зазначимо, що в статті розглянуті теоретичні засади процесу прийняття управлінського рішення. Була проведена систематизація підходів до прийняття управлінських рішень в умовах ризиків та ситуації невизначеності. Були показані шляхи оптимізації процесу прийняття рішення, за допомогою дій керівника, які мінімізують виникнення можливих підприємницьких ризиків.

І.Економічна енциклопедія: У трьох томах. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К. : Видавничий центр «Академія», 2010 - Т. 3 - 952 с.

2.Фатхутдинов Р. А. Управленческие решения / Р. А. Фатхутдинов. —[5-е изд., перераб. и доп.].—М.:ИНФРА- М,2012. —314с.

3.В. А. Рульєв, С. О. Гуткевич. Менеджмент. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 312 с

4.Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений / В.М.Колпаков.—[2-е изд.,перераб. и доп.]—К.: МАУП, 2014. —504 с.

5. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник. Видання 3-є, перероблене і доповнене. / Г.В. Осовська, О.А. Осовський - К.: «Кондор», 2006. - 664 с.

6.Стадник В. В. Менеджмент/В.В. Стадник, М.А. Йохна. —К.:Академвидав, 2013.—464 с.

7.Юкаева В.С. Управленческие решения/ В.С.Юкаева. -М.: Издательский дом «Дашков и К», 2014.-324 с.

8.ПодольчакН.Ю. Планування економічних ризиків машинобудівних підприємств / Н.Ю.Подольчак, О.Р.Беднарська // Актуальні проблеми економіки. -2011. -N08(122). -С. 219-229

Григор’єва А.Г., Чижова Н.Є.

Управління персоналом в умовах малого бізнесу
Різноманіття форм власності, конкуренція між ними, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого, вмілого управління. У сфері малого бізнесу особлива актуальність управлінських аспектів обумовлюється тим, що на підприємстві такої форми не завжди можливо застосувати розгорнуті системи управління, розроблені на великих корпораціях з їх величезними фінансовими потоками, людськими резервами і запасом міцності по всіх параметрах, доводиться їх підлаштовувати, десь скорочувати і змінювати для адекватного впливу на невеликий колектив для досягнення кінцевої мети - збільшення суми прибутку і розширення сфери діяльності.

Актуальністю теми є те, що персонал підприємства є ключовим ресурсом у функціонуванні малого бізнесу. Від ефективності його використання, а також від знань і умінь керівників і фахівців, їх здатності швидко реагувати на динаміку ринкової кон’юнктури безпосередньо залежить ринковий успіх.