Журналістика, філологія та медіаосвіта”

1. 
   Браз М., Гус М. Статья и фейлетон: Опыт пособия по газетной публицистике. – М., 1928. – С. 16.
   
2. 
   Громадська думка. – 1906. – Ч. 179.
   
3. 
   Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. – Львів, 2000.
   
4. 
   Курляндская С. Фельетон – жанр сатирический. – М., 1967.
   
5. 
   Там само. – С. 23.
   
6. 
   Там само. – С. 27.
   
7. 
   Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997. – С. 706.
   
8. 
   Потужна сила рідного слова / упоряд. Н. М. Сидоренко. – Полтава, 2005. – С. 292-293.
   
9. 
   Там само. – С. 295-296.
   
10. 
    Рада. – Київ, 1906. – Ч. 1.
    
11. 
    Там само. – Ч. 23.
    
12. 
    Там само. – Ч. 40.
    
13. 
    Стрельцов Б. Ф. Фейлетон : теория и практика жанра. – Минск, 2003. – С. 33.
    
14. 
    Ярмиш Ю. Ф. Жанри сатиричної публіцистики. – К., 2003. – С. 7-8.
    
15. 
    Там само. – С. 9.
    
16. 
    Там само. – С. 13-14.
    
17. 
    Там само. – С . 47.
    

Тема чатів є мало дослідженою в соціально-комунікаційному аспекті. Безпосередньо чи дотично вона розглядається, зокрема, у таких публікаціях: Боярова К. В. „Коммуникация в Internet: психологический аспект”, Бугайова Н. М. „Проблема комп’ютерної залежності та її роль у розвитку суїцидальної поведінки”, Войскунский А. Г. „Психологические исследования феномена Интернет-аддикции”, Вострецова В. О. „Спілкування в чатах як один із видів електронного спілкування (вікова група „підлітки”)”, Данилюк А. „Інтернет як засіб інтеграції традиційних ЗМІ в Україні”, Логаш М. „Комп’ютерна субкультура – альтернатива модерного суспільства”, Чудова И. В. „Особенности образа «Я» жителя Интернета” тощо.

 Метою даної статті є виокремити інтернет-чати як новітні форми соціальних комунікацій. Завдання – описати механізм дії чатів як соціальних комунікацій та деякі характерні риси таких комунікацій.

Об’єктом дослідження є нові форми соціальних комунікацій, предметом – інтернет-чати.

Чат (англ. chat) — це засіб спілкування користувачів Інтернету в режимі реального часу [7]. Зазвичай під словом „чат” мають на увазі обмін текстовими повідомленнями. Для багатьох людей це є привабливою можливістю анонімного спілкування з необмеженою кількістю анонімних співрозмовників. Усі користувачі перебувають в однакових умовах, майже або зовсім зникають комунікативні бар’єри – вік, освіта, фінанси, статус. „Цільова аудиторія” чатів – підлітки, молодь і старша молодь. Найчастіше там спілкуються люди віком від 12-13 до 25-35 років (звісно, в чатах не існує вікового цензу, трапляються й винятки). Дуже важливу роль відіграє те, що комунікатори не бачать одне одного. Кожен заявляє про свою присутність та виявляє себе за допомогою тексту – системи знаків. Співбесідники сприймають одне одного і взаємодіють опосередковано. Фактично, спілкуючись у чаті, ми маємо справу не стільки з реальними людьми, скільки зі знаковими системами. Співбесідник „перетворюється” на рядки тексту, адресовані нам. Комунікатор у чаті не візуалізується: ніхто не бачить, яким він є в реальності. Візуальний компонент при сприйнятті іншої людини є дуже важливим. Натомість ми сприймаємо візуально текст. „Людська цивілізація по-різному оцінює роль візуалізації в різний час. За середніх віків пріоритет надається слуху, дотику, нюху, тогочасне суспільство характеризують терміном „візуальна відсталість”. Сучасний період, імовірно, ми повинні позначити терміном „візуальний синдром”, коли всі варіанти повідомлень намагаються обов’язково переписати у візуальну форму. Якщо винайдення писемності почало рух у цей бік, то винайдення телебачення довело цей процес до логічного кінця” [2, с. 136].

Ролі комуніканта й комуніката в чаті не розподілені чітко. Учасники масового спілкування в чаті не є пасивними: вони творять спільний текст. Це дуже динамічний процес: продукт спільної творчості – комунікативний текст – є актуальним (доступним для прочитання на екрані) упродовж кількох секунд. На нашу думку, такий текст є ілюстрацією глобального інформаційного потоку: він швидко виникає, актуалізується і швидко зникає, заміщуючись новою інформацією. Аудиторія, що комунікує в чаті („сидить” у ньому), є різновидом натовпу – незібраною публікою. Дана аудиторія має такі ознаки незібраної публіки (за Г. Тардом) [4, с. 45]:

• 
  це – розсіяні індивіди, що перебувають у різних місцях і стають об’єктами взаємовпливу в чаті;
  
• 
  спілкуючись за допомогою Інтернету, ці індивіди існують разом. Замість фізичного контакту, характерного для натовпу, виникає психічний контакт;
  
• 
  має місце процес „зараження” – приєднання нових комунікаторів, частково виникає загальність думок, почуттів і / або психологічного стану тощо.
  

Таким чином, ми бачимо, що чат є каналом соціальних комунікацій, заснованим на засадах рівності користувачів. Тут у принципі не може бути лідера, а члени адміністрації та модератори виконують обслуговуючі функції. Однак у чаті можуть діяти найактивніші користувачі, котрі присутні частіше за інших, спілкуються з багатьма „чатланами”, залишають більше повідомлень, організовують зустрічі „чатланів” у „реалі” тощо. Меседжі таких користувачів можуть виконувати функцію психологічного „зараження” – спонукати інших користувачів відповідати, приєднуватися до дискусії тощо. Цей ефект також відомий під назвою „соціальна інфекція”: „Соціальна інфекція може розглядатися у якості інтенсивної форми давки й колективного збудження; в ній яскраво виражене поглиблення контакту та миттєвої чутливості індивідів одне щодо одного. Найбільш цікавою в соціальній інфекції є її здатність приваблювати й захоплювати індивідів, які спершу були байдужими глядачами чи спостерігачами” [3, 189]. Дане явище – одна з обов’язкових умов утворення натовпу. Як ми вже зазначили, незібрана публіка, яка спілкується в чаті, є різновидом натовпу. Відповідно на утворення цієї аудиторії діють деякі чинники, притаманні натовпу. Наголосимо тут на різниці між незібраною публікою, яка „сидить” у чаті, й незібраною публікою, котра, приміром, сидить перед екранами телевізорів. У чаті аудиторія опосередковано взаємодіє між собою, веде обговорення тощо. Публіка, зібрана перед екранами телевізорів, одночасно сприймає однаковий відеоряд, при цьому не взаємодіючи між собою. Члени такої аудиторії можуть спілкуватися з членами своїх родин, які знаходяться поряд. Вони не можуть упливати на телевізійний текст, змінювати його, тим паче – творити. Комунікати ж у чаті спільно творять свій текст. Вони не є пасивними спостерігачами. Тому незібрану публіку в чатах ми можемо вважати віртуальним різновидом натовпу.

Як же соціальна інфекція діє на людей? „На початку люди можуть просто виявляти цікавість до події. У міру того, як вони переймаються духом збудження і стають більш уважними до цієї поведінки, вони все більше схиляються до активності. Це можна розглядати як певне зниження соціального спротиву, викликане тим, що вони певною мірою втрачають самосвідомість і, відповідно, здатність витлумачувати дії інших. Самосвідомість є засобом відмежування від інших, адже з її допомогою індивід стримує свої природні, безпосередні мотиви і складає власні судження перед тим, як діяти” [3, с. 136]. Тут зауважимо: зниження рівня самосвідомості характерне для натовпу. У випадку ж соціальних комунікацій у чаті зникають комунікативні бар’єри. Лідера маси (натовпу) не існує у вигляді конкретної людини, але при цьому відбувається часткове розсіювання його функцій: їх виконують кілька найактивніших комунікаторів, тобто має місце дисперсія (розсіювання) й дивергенція (розходження) комуніканта (автор термінів – В. В. Різун).

Чому в чаті не потрібен лідер у вигляді конкретного комунікатора? Відповідь на це питання знаходимо у „Психології мас” Г. Лебона [3, с. 220]: „У всіх соціальних сферах, від найвищих до найнижчих, якщо тільки людина не перебуває в ізольованому становищі, вона легко підпадає під уплив якого-небудь вожака. Більшість людей, особливо в народних масах, поза межами своєї спеціальності не має майже ні про що ясних і більш-менш визначених понять. Такі люди не здатні керувати собою, і вожак слугує їхнім керівником” [3, 72]. У чаті ж ми якраз маємо справу з людьми, фізично ізольованими одне від одного.

На наш погляд, аудиторією чату дуже важко маніпулювати. Це зумовлено імпровізованістю масового спілкування в чаті, дисперсно-дивергентною природою лідера, а також тим, що всі „чатлани” є учасниками спілкування на однакових засадах. У чаті можлива повна свобода слова, вираження думок та обміну інформацією (якщо це не суперечить правилам чату). Водночас тут необов’язково виникають дискусії: якщо комунікативний процес включає багато учасників, потік повідомлень надто розгалужений і структура дискусії губиться. Тому колективні обговорення конкретної теми, диспути тощо зазвичай виникають у чатах на певні теми, у спеціалізованих розділах чатів (часто – за територіальною ознакою: коли спілкування відбувається між жителями одного міста). Найчастіше спеціалізовані обговорення ведуться за допомогою менш динамічних засобів соціальних комунікацій в Інтернеті: форумів та конференцій. За своєї природою потік повідомлень у чаті стихійний, розрізнений, неструктурований. Тому іноді процес комунікації відбувається мовби в натовпі, в якому кожен намагається перекричати сусіда. Ось, наприклад, уривок із потоку повідомлень відвідувачів загальної кімнати популярного чату www.bizarre.kiev.ua (січень 2009):

„13:55:23  (Yo-Han) Всем приветик ))13:55:29  В чат вошел STREET-FAITER, NIKOLAEW__CITY_@}{

!!!ёжик!!!: ...трубка в горле...ну да,теперь понимаю..)

Кому обработать фотографии в фотошопе? Качество гарантирую!

Чepт_c_нaми)): та с ней не так же бороться нада ....- нерасслаблятся проста...

Проте випадки, коли в чаті з’являється лідер, все-таки бувають. Це реалізується в вигляді „чату з зіркою” – спеціальних акцій, які відбуваються в Інтернеті в режимі реального часу і метою яких є популяризація тієї чи іншої відомої людини, створення, розвиток чи підтримка іміджу „зірки” (естради, спорту, політики тощо). Ці події належать до постановочних і не завжди мають чітко сформульований інформаційний привід (вихід нового альбому, фільму, зміна телеканалу, зміни в сімейному житті тощо). За формою такі чати нагадують прес-конференції, різниця тільки в тому, що взаємодія відбувається віртуально й учасниками переважно є не журналісти (які надають перевагу справжнім прес-конференціям), а прихильники лідера чату. При цьому чітко розподіляються ролі комуніканта й комуніката: комунікантом є лідер чату, комунікатами – аудиторія. Лідер чату відповідає на запитання, спілкуючись конкретно з запитувачем та всією аудиторією водночас. Час, протягом якого відбувається подія, обмежений. Лідер чату впливає на аудиторію, формує громадську думку, маніпулює нею. Таким чином, учасники спілкування не є рівноправними. „Чат із зіркою” – це приклад події, яка відбувається заради самої себе і призначена для впливу на аудиторію. Все вищезгадане дає підстави вважати „чати з зірками” окремим різновидом масових віртуальних соціальних комунікацій.

Користувач „звичайного” чату отримує можливість ненадовго „втекти від себе”, надягти іншу комунікативну маску, зняти психологічне напруження. Дуже велике психологічне й терапевтичне значення має змога грати іншу роль. „Роль. перен. Нещирий, удаваний спосіб поведінки, дії… // Становище, стан, обумовлені певними обставинами. 4. Вплив чого-, кого-небудь на щось, чия-небудь участь у чомусь. 5. псих. Форма поведінки людини в тій чи іншій ситуації на виробництві, у системі суспільних або міжособових відносин. 6. перен. Ступінь участі, міра впливу, значення в чомусь. Брати роль кого – бути ким-небудь, виконувати чиїсь обов’язки” [1, с. 578]. У психології виділяють формальні, внутрішньогрупові, міжособистісні й індивідуальні ролі. Формальна роль – це поведінка, заснована на очікуваннях із боку навколишніх для виконання певної соціальної функції (викладач, студент, керівник, підлеглий тощо). Внутрішньогрупова роль – це поведінка, базована на очікуваннях членів групи на основі сформованих стосунків (наприклад, поведінка підлітків у молодіжній компанії відповідно до встановленої ієрархії чи без неї). Міжособистісна роль пов’язана з очікуваннями іншої людини на основі сформованих стосунків (друзі, закохані, вороги тощо). У чаті комунікатори мають змогу відволіктися від виконання своїх формальних, внутрішньогрупових, міжособистісних ролей і зосередитися на індивідуальних. Тут діє принцип „кожен сам за себе” і рідко починають відіграватися внутрішньогрупові ролі. Кожен учасник спілкування може вдавати з себе будь-кого, а в разі невдачі просто вийти з чату і зайти під іншим псевдонімом („ніком” або „нік-неймом”). Між іншим, до випробування різних індивідуальних ролей спонукає саме механізм використання псевдоніму. В чатах не підписуються повними справжніми іменами, найчастіше їх видозмінюють, транскрибують латинським шрифтом, уживають замість повних імен скорочені, пестливі тощо. Нік-нейми не підлягають класифікації: вони надто розрізнені й різноманітні, адже кожен може назватися так, як захоче (це не стосується лайливих слів). Ось що про це сказано у „Правилах порталу” www.ua.forum.com: „Ваше ім’я – Ваша індивідуальність... Можливо, якщо Ви станете постійним відвідувачем конференції, це стане Вашою візиткою, яка буде свідчити про Вас і про Ваш рівень. Якщо Ви не хочете потім „воювати” з того приводу, що Ви називаєтесь саме так і не бути одним з багатьох, обирайте собі оригінальне ім’я (в рамках Правил та здорового глузду). Звичайно, Ви можете підписуватися реальним власним ім’ям, це Ваша особиста справа”. Нік-нейм, окрім називної функції, може виконувати виокремлюючу: натякати на вподобання, діяльність, спосіб життя, мету, зовнішній вигляд комунікатора тощо („Лицар року”, „Real EMO”, „Л@гідн@”, „90_60_90”...).

Використання нік-неймів – засада анонімності в чаті. Відбувається цікавий процес: нік-нейм відіграє роль маркера, етикетки і водночас конспірує комунікатора. Це одна з причин того, чому в чаті відбуваються процеси деіндивідуалізації та масифікації особистості. Водночас комунікатори фізично відокремлені (спілкування відбувається серед незібраної публіки, коли кожен перебуває віч-на-віч із комп’ютером). Захопившись, людина може стати схильною до віртуального спілкування, навіть поступово віддалитися від реальних контактів і почати їх уникати, а в якийсь момент стати залежною й відчути себе самотньою і в чаті (ефект „самотності в натовпі”, а в нашому випадку – „самотності в мережі”). Загалом процеси тимчасової деіндивідуалізації та масифікації („втечі від себе”) діють на людину позитивно (скажімо, перебування на стадіоні під час футбольного матчу чи на концерті). Кожному час від часу хочеться відчути себе „людиною натовпу”. Однак якщо в реальному натовпі виникає перш за все фізичний контакт, то серед незібраної публіки – аудиторії чатів виникає психічний контакт, якого іноді буває важко позбутися.

Із усього вищевикладеного ми можемо зробити такі висновки. Аудиторія чату є рівноправною і стихійною. Нею практично неможливо маніпулювати. Це різновид незібраної публіки, метою якої є творення різноманітних повідомлень – спільного тексту в режимі реального часу. На індивіда діють процеси деіндивідуалізації й масифікації. Функції лідера маси в чаті розсіюються. Конкретний лідер у чаті не потрібен. Чат є новою формою електронної віртуальної соціальної комунікації. Наголосимо на тому, що поняття „чат” ще не інтегрувалося в контекст соціальних комунікацій як науки. Дана тема перебуває на початковому етапі дослідження й потребує детального опису, а згодом порівняння з іншими формами соціальних комунікацій та визначення її місця в національному і глобальному інформаційному просторі.
ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) [Текст] / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2007. – 2736 с.
   
2. 
   Почепцов Г. Г. Имиджелогия [Текст]. – М.: Рефл-бук, К. : Ваклер, 2006. – 576 с.
   
3. 
   Райгородский Д. Я. Психология масс [Текст]: хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2006. – 592 с.
   
4. 
   Різун В. В. Маси [Текст]: тексти лекцій. – К. : Вид.-поліграф. центр „Київський університет”, 2003. – 118 с.
   
5. 
   Бизар – приличный чат для приличных людей [Текст] // http://www.bizarre.kiev.ua. – 2009. – Січ.
   
6. 
   UA-forum.com – перший глобальний український форум [Текст] // http://www.uaforum.com. – 2009. – Січ.
   
7. 
   Вікіпедія – вільна енциклопедія [Текст] // http://www.uk.wikipedia.org. – 2009. – Січ.
   

Р.І.Ліхтман справедливо зазначає: «… якщо ми визнаємо за словом право виступати то в одному вигляді, то в іншому… ми повинні визнати за ним і можливість мати різні словотвірні зв’язки з іншими словами, різну словотвірну структуру у різних його значеннях [5, с. 150–151]. Якщо йдеться про наявність омонімії, то не в тих випадках, коли у різних значеннях є різні твірні, а у «тих випадках, коли різні твірні не є семантично співвіднесеними (іншими словами, не входять до однієї словотвірної сім’ї)» [5, с. 152].

В основу розмежування полісемії та омонімії покладено загальноприйнятий у лексикології та лексикографії принцип: значення, які мають семантичну спільність, вважають значеннями багатозначного слова, а ті, які не мають такої спільності, такого семантичного стрижня, вважають значеннями різних, омонімічних слів.

У сфері абревіатур омонімія розвивається як наслідок постійного збільшення кількості лексичних скорочень, при цьому явище омонімії характерне як для ініціальних, так і для неініціальних абревіатур (схема 1).

зі словами, які різних ініціальних

існують у мові абревіатур

схожі на схожі на узуальні оказіональні

іншомовні українські

слова слова

(схема 1)

Омонімію ініціальних абревіатур умовно можна поділити на два типи:

1. 
   омонімія зі словами, які існують у мові;
   
2. 
   омонімія різних ініціальних абревіатур.
   

Омоакронімія притаманна в основному ініціальним (головно звуковим) абронеологізмам. Звукове співпадання із звичайним словом робить ці абревіатури словами із подвійною мотивацією, іноді надаючи їм додаткових семантико-стилістичних відтінків, породжуючи іронію і навіть сарказм.

Тип сучасних омоакронімів умовно можна поділити на такі різновиди:

1. 
   омоакроніми, схожі на іншомовні слова, пор.:
   

2. 
   омоакроніми, схожі на українські слова. При цьому співпадання абревіатур можливе із словами як самостійних, так і службових частин мови, наприклад:
   

Доволі часто звучання абревіатур співпадає із звучанням іменників-власних назв, пор.: Гуам (назва острову) – ГУАМ (об’єднання держав Грузії, України, Арменії, Молдови), Макс (ім’я) – МАКС (Міжнародний авіа-космічний салон), Дуся (ім’я) – ДУСя (Державне управління справами президента), Моцарт (прізвище) – МОЦАРТ (Московський оперний центр «АРТ»), Кучма (прізвище) – КУЧМА (Конституція – Україна – Честь – Мир – Антифашизм), Мороз (прізвище) – МОРОЗ (Мудрість. Обов’язок. Робота. Освіта. Зарплата.) тощо. Наприклад: «Артек» належить ДУСі (ТБ,СТБ,31.01.2009), Передвиборна програма Виборчого блоку політичних партій «КУЧМА» (Конституція – Україна – Честь – Мир – Антифашизм) (УК,11.09.2007,с.4); МОРОЗ – це: Мудрість у політиці. Обов’язок перед людьми. Робочі місця. Освіта безкоштовно. Зарплата вчасно. (передвиборний плакат, осінь 1999р.);

2. Із займенниками: вам (особовий займенник, 2-га особа, множина, давальний відмінок) – ВАМ (Всесвітня асоціація молоді), ваш (присвійний займенник, 2-га особа, множина, знахідний відмінок) – ВАШ (Вища адміністративна школа), усе (означальний займенник, однина, середній рід, називний відмінок) – УСЕ (Університет світової економіки) та інші. Напр.: Як повідомив директор УСЕ, … матеріали форуму будуть опубліковані в науковому збірнику (УК, 20.09.2007,с.3); За ініціативою ВАШ було організовано тематичну екскурсію (Р. Новини,01.03.2009).

3. Із числівниками: сім (кількісний числівник, простий) – СІМ (Суслов Іван Миколайович), сто (кількісний числівник, простий) – СТО (станція технічного обслуговування), два (кількісний числівник, простий) – ДВА (динаміка відповідної адаптації) та інші. Напр.: Дивак-фантазер склав колись перші літери свого прізвища, ім’я, по батькові (Суслов Іван Миколайович), вийшло «СІМ». Свій дитячий заклад – Центр розвитку дитини – теж назвав «СІМ» (УіСС, №44, 29.10 – 04.11. 2007,с.12);

4. Із службовими частинами мови: бо (сполучник підрядності, причиновий, виразник причинових семантико-синтаксичних відношень; частка) – БО (благодійна організація), та (сполучник сурядності, єднальний, виразник єднальних семантико-синтаксичних відношень) – ТА (технології аеропортів), то (частка) – ТО (творче об’єднання), до (прийменник) – ДО (дистанційна освіта), за (прийменник) – ЗА (заява на акредитив), от (частка) – ОТ (обчислювальна техніка), по (прийменник) – ПО (посадова особа), про (прийменник) – ПРО (протиракетна оборона) та інші. Напр.: Телефони для довідок кафедри ТА (ТБ. Реклама); Служив у Камишовій бухті, якщо точніше, то у військах ПРО (Е.,19 – 20. 04.2008,с.4);

5. Із вигуками: ура (вигук) – УРА (Український регіональний актив), ау (вигук) – АУ («Авіалінії України»), ох (вигук) – ОХ (органічна хімія), та інші. Напр.: Багато виборців не сприйняли певної метафоричності назви Блоку УРА (УіСС, 29.10 – 04.11.1007,с.11); ГУП міжнародних кредитних ліній при Національному банку України (заголовок статті в інтернеті); ЗАТ «КУМ» гарантує працевлаштування випускника ПКТ на посаду кухаря (гарантійний лист);

6. Із незмінними словами: тощо (незмінне слово) – ТОЩО («Тернопільська освіта: щирий обмін»). Напр.: Рішення стосовно фінансування проекту «ТОЩО» було підтримано облдержадміністрацією (Р. 02.03.2009).

Другий тип омонімів (омонімія різних ініціальних абревіатур) носить «внутрішньоабревіатурний» характер. Академік В.В.Виноградов назвав такий тип «відображеною словотвірною омонімією» [2, с. 250]. Такий тип омонімії становить графічний збіг різних абревіатур. Умовно такі омоніми можна поділити на такі різновиди:

1. Узуальні (звичайні) омоніми – це абревіатури, однакові за звучанням, але різні за значенням, пор.: АДС (Американський депозитний сертифікат) – АДС (асоціація ділового співробітництва), ВАК (Всесвітня асоціація кікбоксингу) – ВАК (Вища атестаційна комісія), РЕП («Революційний експериментальний простір») – РЕП (реєстраційно-екзаменаційний підрозділ). Напр.: УПА не лише виступила проти нацистів, а й ув’язалась в надзвичайно жорстокий конфлікт із поляками на мішаних україно-польських землях Волині, Полісся та Холмщини (О.Субтельний) – Для надійного забезпечення населення теплом київські винахідники запропонували УПА (ТБ, УТ-1,14.01.2009)

2. Неузуальні (оказіональні) омоніми – це абревіатури, однакові за звучанням, але різні за значенням, у яких зіткнення значень звичайної абревіатури і абревіатури-омоніма створює комічний ефект, породжує каламбур, гумор. До фонду експресивних засобів мови ці абревіатури почали залучати наприкінці ХХ століття, пор.: ТТ (маркуваня пістолету ) – ТТ (типова теща).

Омонімія неініціальних абревіатур має суттєві відмінності у порівнянні з омонімією ініціальних абревіатур.

У неініціальних абревіатур спостерігаємо одиничні випадки омонімії перших компонентів, у зв’язку з чим їх називають «напівомонімами-абревіатурами» [6, с. 38]. Так, у парі напівомонімів-абревіатур автдрабина та автоцентр перший компонент авто отримано у результаті скорочення різних слів: у першому слові він походить від автоматична, а у другому – від автомобільний. Пор.: автопилосос – автошкола, автогриль – автотраса, автовідповідач – автозапчастини тощо. Напр.: Автодрабиною зняли трьох із компанії, вісьмох мешканців вивели задимленими сходами (УМ,07.02.2008 ,с.9) – Автоцентр «Автохімкомплект» пропонує автогуму, автодиски, автозапчастини, автооливи та мастила (ЖГ,24.05.2007,с.1). У складноскорочених словах соцслужба та соцпартія перший компонент соц отримано в результаті скорочення слів соціальна та соціалістична. Пор.: соцвідпочинок – соцреалізм,, соцпрограма – соцреспубліка, соцдопомога – соцкраїни тощо. Напр.: Молодіжний центр соцслужб запршує дітей на розважальну новорічну програму (ТБ, СТБ, Реклама, 02.01.2009) – Своїм указом Президент України скасував службове розслідування проти … представника соцпартії у владі (УМ,08.02.2008,с.5). У напівомонімах Держкомпідприємців, комроти, комкраїни, компонент ком у першому слові означає комітет, у другому – командир, а у третьому – комуністичні. Напр.: Держкомпідприємців зібрав за «круглим столом» представників обох сторін, аби ті дійшли згоди в спірних питаннях довкола так званої моральної відповідальності реклами перед суспільством (УіСС, №45, 5 – 11. 11.2007, с.2) –У його обов’язки входило влаштувати для комроти нічліг (ТБ, Новини, 25.01.2009) – По суті, Україна єдина, за винятком комкраїн Прибалтики, на пострадянському просторі заявила про те, що події 1917 – 1920 років тут мали підкреслено національний характер (УМ, 26.01.2008, с.7). У парі «іномарка» та «інопланетянин» компонент «іно» у першому слові походить від «іноземний», а у другому – від «інший». Напр.: Німці возять і забирають дітей на своїх «іномарках» зі шкіл, дитячих садків та спортивних чи художніх гуртків ( Н.Сняданко) – Нещодавно в Америці, під час зйомок інаугурації новообраного президента було зафіксовано появу НЛО, можливо інопланетяни стежать за подіями на Земліі (ТБ, СТБ, 30.01.2009).

Отже, збільшення кількості скорочених лексичних одиниць у мові засобів масової інформації призводить до розвитку омонімії. Абревіатурна омонімія у цілому – це продуктивний тип словотвору. Найчисленнішою групою стосовно утворення омонімів можна вважати ініціальні абронеологізми. Значно меншою за кількістю омонімів є група неініціальних лексичних скорочень.