МОВА СУЧАСНИХ ДРУКОВАНИХ ЗМІ

МОВА СУЧАСНИХ ДРУКОВАНИХ ЗМІ

Те ж саме в друкованих засобах масової інформації (далі: ЗМІ). Як приклад, для аналізу ми взяли матеріали найдемократичнішої, як на наш погляд, газети на Полтавщині – “Полтавська думка” за 2008-2009 роки.

Узяти хоча б назви статей: “Закриті списки створили закриту владу”, “Який народ, така і влада”, “Народний депутат заробляв за один день стільки, скільки звичайний пенсіонер отримував за місяць”, “Чим гірше уряду – тим краще почувається президент?”

Оскільки тематика визначає і відбір лексики, і відповідний синтаксис, то слід відмітити, що в сучасних ЗМІ, і зокрема, на газетних шпальтах, іде абсолютне засилля соціально-політичної мовної стихії. Причому журналісти її навіть у тих матеріалах, у яких мова йде не зовсім про політику: “Харківські судді враз припинили розгляд справи”, “Людина, котра цінувала не себе, а народ”, “На дні народження Ющенка пили текілу”.

Виразна деталь: заголовки статей стали дуже довгими, інколи це просте поширене речення або навіть і складне. Наприклад: “Кравчук пропонує Ющенку наслідувати приклад першого президента”, “Уперта Тимошенко хоче повернути вкладникам їхні заощадження”, “Українських мисливців хотіли “виселити” у приватні мисливські господарства”, “Кому вигідно гальмувати надходження бюджетних грошей у міста і райони?”, “План невідкладних дій від депутатської фракції Литвина”. А ще ж є і підзаголовки. Наприклад, “Земля вже продається”, а підзаголовок “і зупинити це може лише товариш Маузер”; заголовок “Атака на уряд провалилася безславно”, підзаголовок – “В агонії Секретаріату Президента та Партії регіонів був торпедований і Державний бюджет, який мав дати людям 30 мільярдів гривень”; заголовок “Луговою хоч котися, а Ювілейною пливи”, підзаголовок “У чиїх інтересах закатують гроші в асфальт?”.

Зрідка зустрінеш влучні, гострі та короткі назви статей: “Депутати-марнотратці”, “Наче кістка в горлі”.

Ще одна мовна прикмета нинішніх ЗМІ: майже в кожній назві статті використовується або прізвище того чи іншого політика, бізнесмена, лікаря, спортсмена (Кравчук, Литвин, Тимошенко, Ющенко, Кличко, Лебедин), або його посада (депутат, президент, міністр, олігарх тощо).

Складається враження, що автори або не можуть обирати влучну назву, або відомим іменем чи посадою хочуть привернути увагу читачів (начебто немає інших журналістських прийомів).

Наступне, що маємо сказати: і в назви, і в тексти газетних матеріалів, на жаль, уходить жаргонна (часто тюремна) лексика, іноді, щоправда, у лапках. Судіть самі: “Замітають” сліди” ( №10 (746) 5 березня 2009 р. ), “Як наслідок, почалися системні тиск та “наїзди” на пенсіонерку Філоненко, власницю садиби” (№( (745) 26 лютого 2009 р.), “Уряд Віктора Януковича, залишивши своїм наступникам економіку України в жалюгідному стані, очевидно, був переконаний, що ті просто “загнуться” під тягарем проблем” ( №29 (713) 17 липня 2008 р. ). Як сказала Оксана Забужко, “вони” таки зробили мат і “феню” другою офіційною мовою [2].

Тексти переважної більшості статей перенасичені цифрами, датами, статистичними підрахунками, звітами очільників партій. Не так багато місця відведено в газетах розповідям про національні традиції чи мистецьким темам: літературі, театру, кіно. Серед маси проаналізованого матеріалу зустрілися такі статті: “Народна пісня – складова народної медицини”, “Давні українські звичаї”, “Орлині крила чуєш за плечима”, “Вони любили і шанували один одного”. Але й ці статті приурочені до річниць, ювілеїв з дня народження чи пам’яті відомих людей.

Слід відмітити, що є і цікаві знахідки в авторів газети “Полтавська думка”. От хоча б одна із них: упродовж майже двох років у газеті під рубрикою “Колонка з продовженням” друкується твір Юрія Антиповича “Синдром Кассандри”.

По-перше, уже сама рубрика спонукає до того, що читач з нетерпінням очікує наступне число газети, по-друге, назва твору – “Синдром Кассандри” – зацікавлює: старше покоління – іменем відомої з міфології пророчиці, яка передбачила загибель Трої, і проведеною паралеллю з діяльністю сучасної цілительки; молодь – історико-літературними екскурсами, які робить автор.

Спершу може здатися, що мова твору дещо спрощена, Але, як на нас, це один із журналістських прийомів, який дозволяє авторові зацікавлювати читачів уявною “мовною легкістю і тримати їхню увагу з числа в число. Та й зрештою, щоб говорити про складне, не оббов”язково говорити складно. Якраз у мові автора абсолютно відсутні нецензурні вислови, нелітературні елементи, вона у міру образна, у міру науково-доказова. Автор у своєму творі виступає і як літератор, і як лікар, і як психолог, і як дослідник-науковець. Він не нав’язує свої думки чи висновки – він дає матеріал для роздумів

(адже йдеться про дуже тонку і дискусійну тему – спілкування з душами померлих, з потойбічним світом): “Та чи в цьому щастя? У чому ж воно тоді? Відповідь на це кожний знаходить сам”.

Юрій Антипович, як літератор, використовує засоби художнього впливу на читача, а як науковець – зацікавлює дослідженнями відомих учених у цій галузі. Наприклад, у останньому числі йдеться про роботу Альберта Вейника, який стверджував, що “душа матеріальна, бо має розміри і масу. Це довів американський лікар Мак Дугал” (№10 (746). Говорячи про дослідження Альберта Вейника, Ю.Антипович, звичайно, використовує наукову термінологію: тонкий пікосвіт, хрони (часточки, дрібніші від електорона), плюс- і мінус-фемтооб”єкти (духи), телекінез, левітація та інші. Стаття, ніби, наукова.

Коли автор говорить про творчість поетів і письменників, він використовує весь арсенал художніх засобів: цитати (І.Франко, Л.Костенко), риторичні запитання, метафоричні вислови, фразеологічні звороти, завдяки чому стаття, уласне, і стає літературним твором.

Він виступає і як педагог, психолог, бо піднімає питання моралі, відповідальності за свої вчинки, “очищення душі від заздрощів, злості, хитрощів, страху, блуду, жадібності... Тоді і в надтонких світах ми будемо жити. Десь там, поза часом...[1].

Ще одна цікавинка, якою відрізняється “Полтавська думка” від інших газет: рубрики останньої сторінки: “Куточок для синів і дочок” та “Сміхотерапія”. Під цими рубриками друкуються морально-дидактичні твори для дітей та батьків, наприклад, “Хатнє виховання” О.Ковіньки, усмішки, гумористичні поради поведінки тощо. Звичайно, лексика та художні засоби матеріалів, які подаються тут, відповідають мовним та літературним вимогам української мови.

Отже, можна зробити висновок, що сучасні друковані ЗМІ, часто вживаючи у своїх матеріалах позалітературні елементи, відображають стан мовної політики в державі. Бажано, щоб журналісти не спускалися до рівня неосвіченої частини суспільства, а піднімали її на вищий рівень. Тоді газети будуть виховувати високу культуру мовлення, повагу і пошану до слова, до мови.


ЛІТЕРАТУРА

1. 
   “Полтавська думка” , 2008-2009 рр.
   
2. 
   Забужко О.С. Lt my people qo 15 текстів про українську революцію. – вид., 2-е, випр. – К.: Факт, 2006. – 232 с.
   

Крім того, сучасна публіцистика є свого роду зоною перетину двох найважливіших комунікаційних ареалів: літературної мови з її нормами та розмовно-просторічної стихії. У ній також використано широкий спектр форм існування діалектної мови. Народження журналістського тексту, таким чином, визначається нормою мови та узусом, що накладається на неї. Слід зважати й на те, що практично кожен текст містить лінгвістичні одиниці (надфразові елементи, реченнєві структури, словосполучення, слова-неологізми тощо), які не передбачені ні нормою, ні узусом мови. Вони є фактами мовлення, неконтрольованих мовою ситуацій і, якщо систематично з’являються в ЗМІ, урешті-решт можуть проникати в узус, звідки переміщатися в норму. Такий процес не є випадковим, оскільки, на думку фахівців, журналісти сьогодні більше впливають на мовні норми, ніж мовознавці.

Зважаючи на такі висновки, було розглянуто реченнєві структури з префіксально-прийменниковою кореляцією в публіцистичному дискурсі української преси та з’ясовано стан та динаміку окремої граматичної норми на сучасному етапі розвитку мови.

Зазначимо, що в реченнях, які мають семантичний опис “напрям руху в межі локативного орієнтира”, є можливим смислове узгодження на префіксально-прийменниковому зрізі. Подібні синтаксичні конструкції не тотожні щодо лексико-семантичного складу обставинного поширювача, облігаторність якого зумовлена префіксально-прийменниковою кореляцією, з-поміж якої слід виокремити моделі prefprep[в/у] та prefprep[до]. Із логічного погляду, функціональне ядро серед аналізованих речень мають утворювати ті, яким властивий перший тип кореляції, оскільки основне значення прийменника в/у є виразно інклюзивним: він позначає предмет, місце, простір, “усередину якого, куди спрямована дія” [8, с. 270]. З прийменником в/у у відношенні безпосередньої та опосередкованої кореляції перебувають префікси за , в /у /уві /вві , при , пере , від /віді /відо /од /оді , з /зі /із /ізі /зо /с /іс , ви , про : ... корабель ... зайшов у ... порт (Голос України, 8 червня 2006); ... чоловік вбіг у кімнату дружини (Волинська газета, 17 лютого 2009); Парламент V скликання ... відійшов в минуле (РБК-Україна, 15 червня 2007); ... у ліс вогонь ... проліз (Україна молода, 18 червня 2005); Глава держави переїхав у Крим (Львівська газета, 27 липня 2005); ... 1500 овець ... зістрибнули в прірву (Хрещатик, 15 липня 2005); “Азот” викинув у ... повітря аміак (Провінція, 27 листопада 2007); ... в ... банк ... прийшов новий керівник (Вечірня Полтава, 11 лютого 2009). Звичайно, найвищою функціональною активністю в публіцистичному дискурсі відзначаються реченнєві структури, характерною для яких є кореляція pref[за ]prep[в/у] та pref[в /у /уві /вві ]prep[в/у]. Це є очевидним, оскільки префікси за  та в /у /уві /вві , основним значенням яких є вказівка на напрям руху в межі якого-небудь простору, посилюють інклюзивну семантику, виконуючи функцію конкретизації. Як показав фактичний матеріал, найпоширенішими є речення з кореляцією на зразок pref[в /у /уві /вві ]prep[в/у]. Таке явище можна пояснити “уникненням морфолого-семантичного конфлікту” між префіксом та прийменником [5, с. 102].

Ідентичний у плані семантики локативно-директивний план змісту “напрям руху в межі локативного орієнтира” мають і реченнєві конструкції з кореляцією префікса та прийменника до [див. про це: 1, с. 47-50; 4, с. 66-69]. Із прийменником до утворюють співвідносні пари префікси за , в /у /уві /вві , при , пере , від /віді /відо /од /оді , з /зі /із /ізі /зо /с /іс , ви , про : ... він зайшов до магазину ниток (Вечірня Полтава, 11 лютого 2009); ... я втиснувся до ... легковика (Вісник Чорнобиля, 15 березня 2003); ... дівчина приїхала ... до Пирятина (Полтавський вісник, 13 лютого 2009); ... сім’я ... переїхала до Канади (Високий замок, 25 лютого 2009); ... до Німеччини ... від’їхали 142 особи (Персонал плюс, 20-26 травня 2006); До Соколової Балки з’їхалися юні спортсмени (Полтавський вісник, 13 лютого 2009); ... орган ... вивезли до Пермської філармонії (Львівська газета, 15 серпня 2008); ... він пройшов ... до зали суду (Хрещатик, 4 червня 2002).

Слід звернути увагу, що розглядане диференційоване значення в реченнях із кореляцією prefprep[до] чітко можуть передати лише префікси за  та в /у /уві /вві  як реалізатори інклюзивної семантики, здатні позначати “спрямованість до певного пункту з проникненням у нього” [9, с. 127]. Оскільки значення прийменника до, покликаного репрезентувати загальний напрямок, досяжність, зазнає нейтралізації в синтаксичних одиницях зазначеного типу, за префіксом дієслівного предиката закріплено функцію семантичного маркера.

Попри те, що префіксально-прийменникова кореляція моделей prefprep[в/у] та prefprep[до] притаманна реченням з однаковим значеннєвим описом, мовознавці наголошують на неможливість дублетності в таких випадках [1, с. 48-49; 3, с. 247; 9, с. 155-156]. Це можна пояснити асиметрією на рівні субстантивів, які входять до припредикатного адвербіального поширювача. Так, іменники, що регулярно фіксуються в правобічній позиції реченнєвих конструкцій із префіксально-прийменниковою кореляцією моделі prefprep[в/у], М.І. Степаненко диференціює на окремі групи, що включають лексеми, які мають безпосередній або опосередкований зв’язок із планом змісту “простір” [9, с. 151-153]. Це лексеми зі значенням реального внутрішнього простору або простору “з певним окресленням, межами” [6, с. 176]. Сюди належать назви материків, держав, географічних і промислово-економічних районів, географічних областей, населених пунктів і їх частин, типів ландшафтів, покритих рослинністю, конкретних типів місцевостей, спеціалізованих територій, гірських систем, водних об’єктів, природних і штучних заглибин: Віктор Пінчук привіз у Київ кілька ... карет (Газета по-українськи, 26 лютого 2007); “Херсонес” ... вийшов у море (День, 1 червня 1997); ... автобус ... з’їхав у кювет (Чернігівські відомості, 6 серпня 2008). До другої групи входять іменники, що називають конкретні об’ємні предмети із семами “внутрішній простір”, “ємність”, “тара” (найменування різноманітних посудин, предметів, призначених для зберігання чого-небудь, закритих видів транспортних засобів та їх частин, зброшурованих предметів, органів і частин організму людини або тварини): Награбоване не влізло в автівку (Газета по-українськи, 3 жовтня 2008); Мішок ... впав у криницю (33 канал, 25 лютого 2004); Чимало відвідувачів записали у книгу відгуків ... враження (Львівська газета, 15 червня 2006). До цієї групи науковець відносить і субстантиви, що інформують про уявлюваний простір у зв’язку з метонімічною номінацією, в основі якої є відношення між назвою конкретного предмета, що має внутрішню об’ємність, та назвою заповнювача цього предмета: У ... воду всипали ... борошно (Ваше здоров’я, 24 лютого-2 березня 2006); [Ми] поклали в сирники більше яєць (Високий замок, 5 липня 2007).

У правобічній позиції речень описуваного плану змісту з кореляцією моделі prefprep[до] активно функціонують іменники, диференційовані в науковій літературі теж на дві семантичні групи:

1) іменники на позначення закритих просторів (наприклад, житлові, господарські будівлі, їх частини, приміщення адміністративного, господарського, побутового, соціального, культурного, освітнього або будь-якого призначення, окремих транспортних засобів та їх частин) або назви метонімічної номінації, пов’язаної з відношенням між живою істотою й приміщенням, у якому вона перебуває: ... Буш “в’їхав” до Білого дому (Народний оглядач, 25 лютого 2009); Учень прийшов до школи (ОГО, 15 травня 2003); ветерани баскетболу ... приїжджали до своїх колег (Хрещатик, 17 листопада, 2006);

2) іменники на позначення відкритого, проте обмеженого простору (назви населених пунктів та їх частин, різноманітних ділянок рельєфу, спеціалізованих територій: Приїхала до Луцька ... “Піккардійська терція” (Волинь, 11 лютого 2009); Гурт поліщуків не пропустили до білоруського лісу (Рівне вечірнє, 12 липня 2007); ... [вони] прийшли до парку (Львівська газета, 6 листопада 2008). За нашими спостереженнями, до складу правобічного поширювача до+Ngen найчастіше входять іменники – назви країн, населених пунктів та їх частин. Слід наголосити, що префіксально-прийменникова кореляція моделі prefprep[до] регулярно фіксується, за окремими винятками, у реченнях, де дієслівний предикат має у своєму складі префікси пере  або ви  та семантику “змінити місце проживання” (переміститися, переїхати, переселитися, перебратися, виїхати: ... родина ... виїхала ... до Німеччини (День, 28 березня 2008); ... Володимир ... переїхав до обласного центру (Зоря Полтавщини, 8 вересня 2008).

Паралельне вживання конструкцій із кореляцією prefprep[в/у] та prefprep[до] стає можливим найчастіше тоді, коли адвербіальну позицію формують прийменники та іменники – назви споруд, закритих приміщень та їх частин, населених пунктів. Дублетність спостережено і в обставинній правобічній позиції, де субстантив позначає конкретні предмети. Як наголошує М.І. Степаненко, “ізофункціональність є реальною за умови, якщо дієслово-предикат містить у своїй структурі виразник інклюзивності – префікс за  або префікс в /у /уві /вві ” [9, с. 156].

Обстежений матеріал потверджує думку дослідників про те, що родовий з прийменником до вживається переважно з назвами просторових понять, тоді як знахідний із прийменником з/із охоплює ширші шари лексики: назви просторових понять, назви конкретних предметів й абстрактних понять, процесуально-локативних реалій [1, с. 48-49; 9, с. 153]. На вибір припредикатних членів суттєво може впливати діалектна традиція. Так, за спостереженнями В.Г. Войцехівської, речення з префіксально-прийменниковою кореляцією моделі prefprep[в/у] поширені в південно-східних, а з кореляцією префікса-прийменника prefprep[до] – у південно-західних говорах [2, с. 34].

Однак, проаналізувавши мовні реалії сучасного журналістського узусу, ми помітили своєрідну “експансію” синтаксичних конструкцій із значенням “напрям руху в межі локативного орієнтира”, у яких переважає префіксально- прийменникова кореляція моделі prefprep[до]. Подібне явище, на наш погляд, слід пов’язувати з прагненням емоційно висловити свої думки в публіцистичних текстах. Зреалізувати це “допомагає” прийменник до, що виступає в не зовсім властивому йому значенні спрямованості руху всередину чогось та отримує своєрідну стилістичну маркованість. Така його властивість надає реченню особливого конотативного значення, пор. у цьому відношенні: ... [дитину] вкладають у ліжко (Ваше здоров’я, 7 жовтня – 13 жовтня 2006) і ... його важко вкласти до ліжка (Ваше здоров’я, 30 вересня – 6 жовтня 2006р.). Не має сумніву, що варіант до ліжка є менш імперативним, ніж у ліжко.

Як справедливо зауважено в науковій літературі, на вибір форми в/у+ Nасс або до+Ngen впливає мовна традиція [3, с. 246]. Наприклад, іменники школа, хата, загін закріпилися за правобічною адвербіальною позицією до+ Ngen. І це невипадково. Якщо схарактеризувати конструкцію прийменник до + іменник хата (домівка, сакля, господа, світлиця, оселя, покій), то виявимо її спроможність передавати не лише локативну семантику, але й численні її семантичні відтінки (наприклад, спрямованість усередину об’єму і його опанування на короткий термін, підкреслена динамічність руху, рух усередину з певною метою): ... до хати зайдуть ряжені (Галичина, 13 січня 2009); ... [предки] мають прийти на свята до своїх живих (Голос України, 14 грудня 2006). Окремо слід сказати про субстантив дім. Він, навпаки, функціонує з прийменником в/у, оскільки українська мова має сполуку додому, що пройшла морфологічний ступінь адвербіалізації: Убивця боявся зайти в дім (Рівне вечірнє, 7 лютого 2008); ... в дім ... ввірвалися ... радість і ... горе (Волинь, 9 лютого, 2006). Локативна семантика прийменника до, який корелює з префіксом директивної семантики, може ускладнюватися й іншими, непросторовими значеннями. Про це, наприклад, свідчить уживання його з іменниками, які позначають частини тіла людини. У такому разі на просторову семантику прийменника до нашаровується відтінок способу дії, що “засвідчує тенденцію перетворення конструкції до + родовий на свого роду синтаксичний штамп” [5, с. 104]: ... [капелюх] Найтлі притулила до грудей (Україна молода, 18 серпня 2007); ... кожного з юних полтавців пригорнули до серця усі (Зоря Полтавщини, 10 листопада 2008). Принагідно зауважимо, що до специфічних особливостей речень із правобічним поширювачем, до складу якого входить прийменник до та іменник-соматизм, є і лексико-семантичне наповнення лівобічної позиції. Якщо в реченнєвих структурах із префіксально-прийменниковою кореляцією моделі prefprep[до] основними репрезентантами суб’єкта виступають іменники – назви істот, то у виділених конструкціях прийменник до виявляє значно більшу гнучкість щодо позиції S. Її семантичний спектр широкий: крім лексем на означення істот, активно вживаються й іменники – назви неістот, конкретні та абстрактні назви: ... лист прийшов до рук ... Василя Тихоновича (33 канал, 25 лютого 2004); ... сили прибували ... до рук (Ваше здоров’я, 17 червня – 23 червня 2005).