Журналістика, філологія та медіаосвіта”

Як відомо, переважна більшість мешканців Одеси розмовляє російською мовою, «про активне володіння й користування українською мовою заявляють сьогодні 10-12 % одеситів, проте у належному володінні українською зізнаються 55,2 % , а 48,5 % одеситів вважають себе здатними вільно володіти українською, ще 28 % розуміють, але не дуже добре» [5,

с. 3]. Тому ж одеські вивіски є або російськомовними (магазин «Золотая рыбка», кафе-пельменная «Славянка», ООО «Южанка»), або україномовними (дитячий одяг «Міккі», піццерія «Італійський квартал», аптека «Доброго дня»), або ж використовують кілька мов.

Трапляються випадки, коли родова назва закладу написана однією мовою, а власна – іншою (агентство нерухомості «Эталон»), іноді автори назв припускаються помилкового калькування (кафе «Мерідіан», аптека «Ірішка», комп'ютерний супермаркет «Фаворіт»), що засвідчує недостатній освітній рівень називачів цих закладів.

Цікавими прикладами є використання на вивісках, окрім назв, ще й слоганів, які доповнюють, уточнюють зміст вивіски і викликають у підсвідомості емоційні реакції. Слоган, тобто «короткий зміст рекламної кампанії, виражений реченням чи словосполученням» [3, с. 128], зазвичай знаходиться дещо нижче від безпосередньої назви закладу, «така позиція зумовлена роллю слогану – резюме. Він підводить підсумки... підказує споживачеві правильний висновок, який той повинен зробити» [3, с. 128].

Часом слоган на вивісці рекламує фірму чи заклад, його завдання – «відобразити принципову концепцію діяльності фірми, її соціальне кредо» [3, с. 129]. Яскравим прикладом такого слогану може слугувати вивіска охоронної служби «Патріот». Як слоган використано цитату з Біблії: «Не будь побеждён злом, но победи зло добром» .

Частіше на вивісках використовуються більш стислі слогани, що легко запам'ятовуються, займають мало місця («Укрпошта. Кращі традиції спілкування»; «Товари для дому «Біла ворона». Даруйте свята коханим»). Іноді поряд із назвою закладу та слоганом наявний ще і логотип, який додає установі більш офіційного, ділового вигляду та викликає більшу довіру в клієнта чи покупця.

Однією із яскравих прикмет сучасного міста, зазначає М. В. Китайгородська, є «масове вторгнення» в міське середовище іноземних найменувань (передусім торговельних марок) і чужих графік – латиниці, ієрогліфіки чи їхніх стилізацій» [2, с. 132], що не завжди є виправданим та доцільним. Надмірне використання незрозумілих для більшості споживачів іншомовних слів, які здебільшого мають українські лексичні відповідники або можуть перекладатися описово, варваристичне (частіше за все англійське) написання назв фірм, магазинів тощо, значно знижують прагматичну цінність такої вивіски. Так, наприклад, існує магазин-бутик чоловічого одягу «White House». Якби ця назва (вона перекладається з англійської як «Білий Дім»), була виконана українською чи російською мовами, магазин мав би більше клієнтів, але власник магазину має на меті зацікавити лише еліту міста, яка, безумовно, розуміє англійську. Цей та інші подібні факти, на думку Є. М. Степанова, дослідника мови одеської реклами, «свідчать про тенденцію мовного розшарування одеситів за ознакою володіння англійською мовою. Цей процес є подібним до процесу розшарування російського суспільства XVIII століття за ознакою володіння французькою мовою» [5, с. 4].

Різні функціональні типи об'єктів тяжіють до різних способів номінації. Так, при найменуванні закладів ділової сфери (банки, приватні фірми тощо) традиційно продуктивним залишається абревіатурний спосіб номінації та розчленовані найменування (словосполучення). Це, наприклад, назви банків: «Імексбанк», «Приватбанк», «Укрсиббанк», «Укрсоцбанк», «Морський транспортний банк», банк «Фінанси та кредити».

З'явилася і нова продуктивна модель зі «зв'язаним» компонентом –«маркет»: супермаркет, мінімаркет, гіпермаркет і, навіть, аптечний маркет. Значно поширився ряд спеціалізованих кафе та барів, причому майже зникло і як реалія, і як номінація слово «їдальня»: арт-кафе «Маски», кафе-бар «Ніна», паб «Шкипер», гриль-таверна «Ловчий».

Часто зустрічаємо в назвах такий популярний компонент як «салон». М. В. Китайгородська зазначає, що «зазвичай це не просто магазин, а магазин, де можна замовляти товар» [2, с. 135]. Найбільш поширеною в Одесі така форма є у випадках: салон зв'язку («Мобілочка», «Цитрус дискаунт», «Евросеть»), популярна форма салон-магазин («Деревянный интерьер»), зустрічається також і зоосалон ( «Мистер Дог»).

Одним із типових рекламних прийомів привертання уваги є подання назви вивіски як такої, що входить в особисту сферу адресата (покупця, клієнта): «Наш дом», «Ваша косметика», «Наша Ряба»), завдяки вживанню присвійних займенників. У вигляді типової для ситуації купівлі-продажу вихваляння виступають назви оцінювального характеру (кафе-бар «Нове», магазини «Сладко», «Обжора», «Рыбацкий рай», бар «Едем»).

Важливим аспектом у вивченні міських вивісок є параметр мотивованості-немотивованості назви вивіски. Опис найменувань міських об'єктів, як зазначає М. В. Китайгородська, здійснюється у двох можливих напрямках: від типу об'єкта – до «імені», від «імені» – до об'єкта найменування» [2, с. 138]. Ми у пропонованому дослідженні надали перевагу саме другому.

Отже, нижче пропонуємо класифікацію найменувань міських об'єктів, насамперед індивідуальних власних назв, які входять до складу вивіски.

1. Багато вивісок сучасного міста, у нашому випадку Одеси, відображають спеціалізацію закладу (крамниця «Чаїнка», магазин взуття «Чобіток», магазин квітів «Гладіолус», ювелірні вироби «Золоте яблуко», магазин годинників «Секунда», інтернет-клуб «Web.net.», магазин канцтоварів «Канцелярська хата»).

2. Низка найменувань безпосередньо спирається на міську топоніміку.

Це найбільш поширений тип номінації: меблевий салон «На Молдаванке», продуктовий магазин «Молдаванка», універсам «Преображенский» (на вулиці Преображенській), магазин-кафе «Італійський бульвар», універсам «М'ясоїдівський» (на вулиці М'ясоїдівській), магазин «Лев» (на площі Льва Толстого)». До того ж виразною є нова традиція використання колишніх одеських назв вулиць, районів, бульварів, що слугують сучасними найменуваннями.

3. Назви, які спираються на імена тих чи інших просторових об'єктів, розміщених поруч.

Так, на вивісках цього типу назва актуалізується в непрямій формі, виявляючи себе в метонімічному ланцюжку. Це, наприклад, їдальня «Південний експрес» (знаходиться безпосередньо біля залізничного вокзалу); кафе «Камбуз», «Штурвал», паб «Шкіпер», розташовані неподалік один від одного і Морського університету; кафе «Деканат», розміщене в районі студентських містечок Академії зв'язку та Академії будівництва й архітектури.

4. Назви, мотивовані просторовими характеристиками самого об'єкта.

Вивіски цього типу відображають істотні архітектурні прикмети чи особливості інтер'єру. Наприклад, салон-магазин інтер'єру «Чотири кімнати», де дійсно 4 зали; салон «Європейські гардини» де наявне стилізоване зовнішнє оформлення: викувані металеві гардини створюють обрамлення для вивіски), кафе «Час Пик» (одна частина будівлі з дерева та пластику у вигляді піскового годинника; ООО «Третий дом», назва підприємства мотивована адресою: Лютеранський провулок, 3).

5. Назви, мотивовані особовими іменами чи прізвищами: наприклад «Аптека Пастера» (за прізвищем засновника), «Аптека Гаєвського» (за прізвищем власника), або ж власним ім'ям: весільний салон «Софія», салон-магазин «Дарина», перукарня «Алина», універсам «Віола».

За нашими спостереженнями назви, мотивовані власними іменами, що містять оніми, зазвичай належать торговельним маркам економічних суб'єктів (фірм, офісів, ресторанів). Це переважно назви невеликих крамниць за іменами фірм-виробників чи торговельних фірм: магазин «Сонячна долина», «Гармаш», кіоски морозива «Браво», молочних продуктів «Салюс», кондитерських виробів «Сластёна», відомих в Україні .

Непоодинокими є випадки назв, пов'язаних із асоціаціями географічного та етнографічного характеру. Зазвичай діє двоступенева метонімічна модель, наприклад, найменування магазину за тими чи іншими характеристиками товару, який, у свою чергу, називається за принципом географічної співвіднесеності виробника, постачальника: магазин «Таировские вина», кіоск «Єреміївські ковбаси» тощо. Мотивованість метонімічного характеру властива назвам ресторанів тієї чи іншої національної кухні: суші бар «Киото», ресторан японської кухні «Якитория», китайський ресторан «Пекін» і таке інше.

6. Назви, які з'явилися на основі образних асоціацій. Під час їхнього створення використовуються різні прийоми експресивної номінації. Наприклад, перетин прямого й переносного значення: магазин сувенірів «Взятка» чи салон дерев'яних меблів «Здравствуй, дерево» (жартівлива апеляція до крилатої фрази). До того ж, об'єкт може отримати назву лише за однією з характерних ознак («Аптека краси і здоров'я», «Зелена аптека») чи бути пов'язаним з асоціативною ознакою (магазин фотоапаратів «Папарацці»).

7. Назви, мотивовані фоновими знаннями. Цей тип вивісок охоплює експресивні номінації з орієнтуванням на певний хрестоматійний набір прецедентних історичних імен, персонажів, культурних об'єктів, що відображає специфічні регіональні особливості м. Одеси (наприклад, салон краси «Катерина», розташований в історичному центрі міста неподалік пам'ятника Катерині II, торговельний центр «Галерея Афіна» реконструйований на місці колишньої грецької резервації тощо). Зазвичай така вивіска не має глибинної, внутрішньої мотивації, але сам вибір назви зумовлений прозорими асоціативними зв'язками з опорними родовими найменуваннями. До них належать і такі назви, як: продукти «Карлсон», гральні автомати «Клондайк», магазин сувенірів «Жар-птица», продуктовий магазин «Золотая рыбка» тощо.

Як бачимо, найбільш продуктивні моделі і способи створення аналізованих номінативних одиниць ґрунтуються на дії механізму метафори чи метонімії. Таким чином, мотивація назви може бути внутрішньою і зовнішньою, змістовною і умовною, серйозною і жартівливою, проте вона повинна виступати неодмінною умовою номінативності й інформативності вивіски. Звичайно, мовні смаки у споживачів реклами різні, і сприйняття слів може бути неоднаковим. Натомість зв'язок між словом та його призначенням повинен бути усвідомлюваним, адже пов'язуючи слово з реальним об'єктом, назва не лише відокремлює цей об'єкт від інших, але й щось повідомляє про нього, допомагає краще зорієнтуватися у комунікативному просторі великого міста.

Водночас у назвах вивісок багатьох міських об'єктів Одеси досить складно відшукати асоціативні вмотивовані зв'язки з об'єктом найменування. Вибір назви в таких випадках, вочевидь, зумовлений модою, традицією чи особистим уподобанням автора.

Аналіз немотивованих найменувань міських об'єктів дозволяє нам виокремити такі лексико-тематичні групи слів, як-от:назви осіб: салон мобільних телефонів «Школяр», більярдний клуб «Премьер», агенство нерухомості «Витязь», магазини взуття «Лідер», «Монарх»;

1. 
   назви тварин та рослин, із відповідним зображенням: магазини продуктів «Альбатрос» та «Колібрі», кафе «Гиппопотам», завод металопластикових виробів «Камея», магазин «Вербена». Неабиякою популярністю в Одесі користується назва «Кактус» - це і рекламне агентство, і магазин сувенірів, і бар, і автомийка;
   
2. 
   «географічна лексика», тобто образно переосмислені назви частин світу, природних явищ: адвокатська контора «Континент», бар «Меридіан», ООО «Ресурс», ООО «Поляна», торговельний центр «Європа», готель «Чёрное море»;
   
3. 
   топоніми: гіпермаркет «Таврія», кінотеатр «Москва», ресторан «Аркадія», нічний клуб «Амстердам», салон «Майамі», казино «Клондайк»;
   
4. 
   власні назви, що асоціюються із Давнім світом: галерея «Афіна», кафе «Діоніс», кафе «Колізей», житлові комплекси «Пальмира» і «Южная Пальмира», кафе «Мідас»;
   
5. 
   жартівливі найменування: ресторан «Компот», кафе «Лапша», ресторан «Чито Гврито»;
   
6. 
   цифрові назви: бар «24» (до речі, не цілодобовий).
   

1. Букчина Б. З., Золотова Г. А. Слово на вывеске / Б. З. Букчина, Г. А. Золотова // Русская речь. – 1968. – № 3. – С. 49–56.

2. Китайгородская М. В. Активные социолингвистические процессы в сфере городских наименований: московские вывески / М. В. Китайгородская // Современный русский язык : социальная и функциональная дифференциация. – М., 2003. – С. 127–149.

3. Коваленко Н. Л. Слоган как рекламная константа / Н. Л. Коваленко // Дискурс в комунікаційних системах. – К., 2004. – С. 126–133.

4. Михайловская Н. Г. Три аспекта проблемы названий / Н. Г. Михайловская // Ономастика Поволжья. Ч. 2. – Горький, 1971. – С. 352–354.

5. Степанов Є. М. Українська реклама у мовній ситуації міста Одеси / Є. М. Степанов // Записки з українського мовознавства: зб. наук. праць. Випуск 11. – Одеса, 2001. – С. 3–5.

“БЮЛЕТЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ПРЕСОВОГО БЮРО В Ч.С.Р.”

Аналізуючи цей період розвитку української еміграційної періодики, А. Животко зазначав, що вона “широко розгортається, охоплює різні галузі національно-суспільного життя і вимагає для себе спеціяльної сторінки огляду. Зокрема в цей час виходить у різних місцях Европи довга низка “Вістей” та бюлетенів поодиноких організацій, серед яких чимало присвячених інформації чужинців” [2, с. 228].

Українське пресове бюро, створене у жовтні 1923 р. Українським громадським комітетом у Празі (УГК) мало своїм завданням насамперед постачати “відомості для української й чужої преси про українське життя” [4, c. 78]. Окрім цього, Пресове бюро повинно було забезпечувати газетами установи УГК і допомагати Видавничому відділу і Українському громадському видавничому фонду. Для поширення інформації про УГК та українську справу загалом і планувалося видавати щотижневий бюлетень. Визначене завдання зумовило хронікальний характер часопису, в якому друкувалися переважно повідомлення, замітки та звіти, редакція не вдавалася до аналітичної чи коментованої інформації.

Основна увага на сторінках видання зосереджувалася на подіях еміграційного українського життя у Ч.С.Р. (найбільше – у Празі, для цього тривалий час була виокремлена рубрика “Прага”). Редакція висвітлювала діяльність численних українських товариств у Чехословаччині, насамперед УГК (1924. — Ч. 14—16, 20, 30, 1925. — Ч. 1), оскільки “Бюлетень...” був “офіційно визнаний посередником між чеським урядом і українською еміграцією” [1, с. 5] і виконував надзвичайно важливі функції реєстрації, інформування, влаштування на роботу чи навчання (а часто і матеріальної допомоги) новоприбулих емігрантів-українців. Як наслідки роботи УГК публікувалися, зокрема статистичні відомості про українських емігрантів за місяць п. н. “Еміґраційний рух в Ч.С.Р. за ... місяць”, а також місячні й річні звіти про діяльність як його окремих відділів, так і організації загалом. Цінними для читачів були повідомлення про можливість влаштуватися на роботу як у Чехо-Словацькій Республіці, так і за її межами (“Робітники для Америки й Франції” (1924. — Ч. 21).

Серед українських емігрантів була чимала кількість осіб, які бажали розпочати або продовжити студії у вищих школах, тому важливою була інформація про українські навчальні заклади — Український вільний університет (1924. — Ч. 16), Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (1924. — Ч. 31), умови вступу до них, форми та напрями навчання тощо.

На сторінках “Бюлетеню...” висвітлювалася також діяльність інших українських громадсько-культурних установ та інституцій – Видавничого товариства “Сіяч” (1924. — Ч. 32), Громади кубанців у ЧСР (1924. — Ч. 26), Союзу українських журналістів і письменників (1924. — Ч. 26), Української селоспілки (1924. — Ч. 14, 15, 18), Українського біологічного товариства (1924. — Ч. 15, 16) та ін. Подавалися відомості про засади та напрями їх роботи, кількість членів та наявність регіональних осередків, час і місце планованих ними заходів та звіти про проведену діяльність.

Окрім цього, увагу редакції привертали різноманітні події “З українського культурно-національного життя на еміґрації”. Під рубрикою з такою назвою вміщувалися відомості “З студентського життя”, “Спортові змагання” (1924. — Ч. 30), а також повідомлення про “відчити” та реферати українських політиків та науковців (Реферат М. Ю. Шаповала. – 1925. – Ч. 2), річниці важливих дат, ювілеї та некрологи видатних українців тощо. Події еміграційного життя українців в інших містах та селах ЧСР (Братиславі, Пілзні та ін.) групувалися під рубрикою “З провінції”, започаткованою 1924 р. у ч. 29.

У виданні вміщувалися новини еміграційного життя українців в інших країнах Європи (зокрема, Франції (1924. — Ч. 15, 21; 1925 ч. 1), Румунії (1924. — Ч. 20) та ін.) та інформація про міжнародні події “Зїзд жіночих інтернаціональних рад в Копенгазі” (1924. – Ч. 15), “Антропольоґічний конґрес” (1924. — Ч. 32)

Політичні, економічні та культурно-освітні реалії життя у радянській Україні висвітлювалися під рубрикою “У.С.С.Р”, яка існувала протягом усього часу виходу газети. Редакція газети інформувала насамперед про жорстокі репресивні заходи радянської влади (“Червоний терор” (1924. — Ч. 20), “Так ллється кров” (1924. — Ч. 24), “Червоний суд” (1924. — Ч. 33), “Великі арештовання”, “Розстріли” (1924. — Ч. 33) та ін.) та протистояння їй з боку населення (“Антисовітський рух” (1924. — Ч. 26), “Антисовітські виступи” (1924. — Ч. 27), “Труднощі з продподатком”, “Протиурядовий рух” (1924. — Ч. 33). Про неефективне господарювання радянської влади в Україні, а також спричинені ним масове безробіття, голодомор і пошесті свідчили публікації “Наслідки большевицької господарки на Україні” (1924. — Ч. 14), “Катастрофічне безробіття” (1924. — Ч. 20), “Стан промисловости”, “2.900.000 голодуючих”, “Пошесні хвороби” (1924. — Ч. 27), “Розміри неврожаю”, “Україна вимірає”, “Голод і чума” (1924. — Ч. 33), “Голод”, “Стан сільського господарства” (1925. — Ч. 4) та ін. Проблеми освіти та культури на українських землях під радянською владою висвітлювалися у статтях: “Становище школи в Большевистії” (1924. — Ч. 16), “Пролеткультура” (1924. — Ч. 20), “Руїна вищої освіти” (1924. — Ч. 26), “Стан просвітньої справи на Україні” (1924. — Ч. 27), “Українізація” (1925. – Ч. 4) та ін.

Частина з цих матеріалів подавалася на основі публікацій українських та іншомовних періодичних видань (“Діло”, “Вісті”, “Большевик”, “Правда”, “Экономическая жизнь”, “Berliner Tageblatt” та ін.). Деякі замітки містили іронічні коментарі чи спростування редакції, зокрема це стосувалося повідомлень про високий рівень життя на радянській Україні, опублікованих у радянській пресі тощо.

Новини з життя українців на інших етнічних територіях подавалися під рубриками “Закарпаття” та “З земель окупованих Польщею” (“Західна Україна”, “На українських землях окупованих Польщею”). Редакцію турбували насамперед політичні переслідування українців польською владою (Терор у Польщі. – 1924. – Ч. 14; Польський гніт на кресах. – 1924. – Ч. 15; Нові інтерпеляції українських послів у Польщі. – 1924. – Ч. 33; Політичні процеси на Волині. – 1924. – Ч. 34), церковне протистояння (На вершинах управління Галицької церкви; Церковна боротьба на Волині. – 1924. – Ч. 21; Нова церковна унія на Холмщині й Підляшшу. – 1924. – Ч. 28; Загроза українській церкві в Польщі. – Ч. 32), питання Українського університету (Справа українського університету в Галичині. – 1924. – Ч. 16, 22; До університетської справи. – 1924. – Ч. 27). Також подавалася інформація про українські періодичні й неперіодичні друки у західній Україні: “Редактор української ґазети (мова про “Нове життя” у Холмі. – Н. Б.) під слідством” (1924. – Ч. 28); “Ґазета “Діло” під новим проводом” (1925. – Ч. 4) та ін. Сподівання на те, що у новому студентському альманасі “Борись”, який планується видавати “на західно-українських землях”, зможе “відтворитись всебічна живучість і сила сьогочасної молодої української ґенерації” висловлювала редакція у замітці “Новий студентський альманах” (1924. – Ч. 21).

Починаючи із ч. 30 за 1924 р. повідомлення про нові українські друки (Нова часопись [“Українське Життя” у Подєбрадах. – Н. Б.]. – 1924. – Ч. 28), публікації українознавчого характеру, переклади українських авторів у чеських періодичних виданнях та рецензії (зокрема на праці О. Колесси “До історії українських взаємин” та Д. Дорошенка “Покажчик української літератури” (1925. – Ч. 3) редакція об’єднувала під рубрикою “Україніка”. Як про суттєве досягнення окремої ідентифікації українських емігрантів від російських в урядових чеських колах повідомлялося, що “часопис чеського Мін-ва Закорд. Справ “Праґер Прессе” від кінця минулого року систематично подає замітки з українського культурного життя під окремою рубрикою “Україна”, а не під рубрикою “Росія”, як це вона робила раніше…” (1925. – Ч. 3).

Іноді у “Бюлетені...” вміщувалися передруки особливо важливих, на думку редакції, публікацій. Так, за газетою “Діло” було подано статтю “Вірнопідданча заява і дійсність”, де йшлося про публікацію у радянській пресі заяви 66-ти українських реемігрантів, якою вони засвідчували свою лояльність до радянської влади і запевняли, що не мають нічого спільного з “контреволюційними українськими уґрупованнями, які знайшли собі притулок по за кордонами України” (1924. – Ч. 16).

Усі публікації “Бюлетеню Українського Пресового Бюро в Ч.С.Р.” подавалися без підписів. Останнє наявне число газети вийшло 16 лютого 1925 р. (ч. 4). Очевидно, з припиненням діяльності Українського громадського комітету 8 вересня 1925 р. [3, c. 314], перестав виходити і орган його інформаційно-пресового відділу.

Однак цей відносно нетривалий часопис відіграв неабияку роль у середовищі українських емігрантів у Чехословаччині в 1924—1925 рр.: протягом усього часу виходу він успішно виконував функції інформатора та хронікера життя еміграційного українства. Цьому часопису були притаманні достовірність та точність у поданні фактів (про що неодноразово свідчили відгуки-публікації інших еміграційних часописів), оперативність і ретельність у висвітленні подій та явищ (без критичних оцінок та коментування), об’єктивність у доборі та систематизації матеріалів. Редакція видання віддавала перевагу інформаційним жанрам, перебувала на позиції “позапартійного” неупередженого відтворення подій, намагалася охоплювати увагою всі суспільно-важливі факти і таким чином на високому рівні виконувала своє завдання – сприяти поінформованості та консолідації еміграційного українства.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Даниленко О.  Український комітет у Чехословаччині (1921 — 1925 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2004.
   
2. 
   Животко А. Історія української преси. – Мюнхен, 1989—90.
   
3. 
   Кугутяк М. Діяльність Українського громадського комітету в Чехословаччині // Українська еміграція. Історія і сучасність: Матеріали міжнародних наукових конференцій, присвячених 100-річчю еміграції українців до Канади. – Львів, 1992. – С. 309—315.
   
4. 
   Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939: Матеріали, зібрані до частини другої. – К., 1999.
   

З кінця ХХ століття мовознавці починають активно досліджувати новий феномен, що визначається як «Інтернет-комунікація», вивчати «мовні смаки інтернет-епохи» (Г.М. Трофімова). Ця проблема опиняється у центрі наукових інтересів як російських (Н.Г. Асмус, О. Буторіна, Н.В. Виноградова, Т.Ю. Виноградова, Н.С. Гришина, Г.А. Залізняк, О.А. Земська, Л.Ю. Іванов, О.В. Какоріна, М.А. Кронгауз, О.В. Лутовінова, К.В. Овчарова, О.Б. Русакова, Г.М. Трофімова), так і вітчизняних мовознавців (О.І. Горошко, Л.Ф. Компанцева, О. Соколинська). Дослідники заявляють про появу нового лінгвістичного напряму – лінгвістики Інтернету.

Метою дослідження є аналіз специфіки «мовного життя» віртуальної мовної особистості на форумі міської локальної Інтернет-мережі через призму використовуваної її користувачами мови / мов.

Намагаючись систематизувати багаторівневість (багатоваріантність) мови міста (на прикладі мови провінційного міста Лісосибірськ), Б.Я. Шарифуллін виділяє «основні шари мовленнєвих засобів комунікації, що «накладаються» на мовну базу – «колоквіалізоване» літературне мовлення..., своєрідне «літературне міське просторіччя» [10, c. 13]. Так, до окремої групи в структурі міської мови входять «особливі форми мовленнєвого спілкування», «компоненти мови міста», а саме: мовленнєвий етикет міста, міська топоніміка та антропоніміка, мова малих письмових жанрів, мова міських засобів масової інформації, мова реклами й бізнесу [10, с. 18 – 23].

Пропонуємо розглядати спілкування на форумі локальної Інтернет-мережі (далі – міський форум) як специфічну комунікативну ситуацію, окремий компонент мови міста. У центрі такої комунікації опиняється мовна особистість. Як зазначає Ю.М. Караулов, мовна особистість – це «сукупність властивостей і характеристик людини, які зумовлюють створення й сприйняття нею мовленнєвих творів (текстів), що відрізняються а) ступенем структурно-мовної складності, б) глибиною і точністю відображення дійсності, в) певною цільовою направленістю. У цьому визначенні поєднані властивості людини з особливостями породжуваних нею текстів» [6, с. 3]. Мовознавці оперують також терміном «вербальна особистість» для «позначення такої людини, яка охоче вербалізує індивідуальний життєвий досвід і свої думки про світ, проговорює повсякденне життя, засвідчуючи при цьому індивідуальні лінґвокреативні здібності, а також відчуває потребу слухати живу мову іншої особистості» [8, с. 246].

У зв’язку з вивченням Інтернет-комунікації науковці вводять термін «віртуальна особистість», тобто «вигадана особистість, створена людиною або групою людей, яка породжує семіотичні артефакти і / або описується ззовні» [3]. Віртуальна особистість має такі риси: 1) безтілесність, складається виключно із знаків і дій, 2) анонімність, що виявляється у приховуванні реального імені, 3) розширені можливості ідентифікації, тобто наділення будь-яким набором характеристик, 4) множинність, можливість мати ряд різних віртуальних особистостей одночасно або послідовно, 5) автоматизація, можливість повністю або частково симулювати активність віртуальної особистості [3].

На нашу думку, вивчення Інтернет-комунікації з лінгвістичного погляду потребує використання терміна «віртуальна мовна особистість» («веб-особистість», «веб-комунікант» у Г.М.Трофімової, «мовна особистість віртуального комуніканта» у Н.Г.Асмус), під яким розуміємо таку мовну особистість, що, здійснюючи комунікацію в Інтернет-мережі, породжує віртуальні тексти і націлена «на самовираження і самопрезентацію» [7, с. 14].

Мовознавці (Н.Г. Асмус, Л.Ю. Іванов, О.В. Какоріна, Л.Ф. Компанцева, Г.М. Трофімова та ін.), досліджуючи комунікацію Інтернет-простору, виділяють такі її жанри: електронна пошта, форуми, чати, віртуальні щоденники тощо.

Форум – це жанр мовленнєвого спілкування в Інтернеті, що являє собою тематичну дискусію, обмін думками, поглядами [5, с. 548 – 549], представлений постами (повідомленнями) різних віртуальних мовних особистостей і є гіпертекстом [див., наприклад, 4; 7].

Матеріалом дослідження слугує мовлення на міському форумі «Sumy Forums» (http://forums.sumy.ua) – форумі локальної Інтернет-мережі «Telesweet» в м. Суми. Вибір саме цього форуму зумовлено: 1) його популярністю (на форумі, як правило, присутні 200 – 300 осіб, іноді – 500 осіб, (загальна кількість населення м. Суми становить 300 тис.)), 2) значною розгалуженістю структури форуму, 3) широкою тематикою.

Міський форум має свої особливості: по-перше, обмежений простором міста, а точніше – тими районами міста, де прокладена локальна Інтернет-мережа «Telesweet», по-друге, обмежений кількістю учасників форум-спілкування, адже в ньому беруть участь тільки користувачі «сітки», по-третє, можливість бути впізнаним. Звичайно, теоретично можлива випадкова зустріч і тих людей, які спілкуються в глобальній Інтернет-мережі. Згадаймо, наприклад, роман Я.Вишневського «Самітність у сітці», у якому головні герої випадково зустрічаються в купе потягу, згодом героїня надсилає повідомлення по ICQ, вибираючи, також випадково, свого адресата, яким виявляється сусід по купе, а в кінці роману відбувається їхня зустріч.

Наведемо приклад ситуації, що відбулася на міському форумі: Блонди Да, я на ин. язе. А как ты меня могла видеть?? / Gothic girl та я там тусуюсь все время…много кого знаю со всех факультетов… И может даже сегодня тебя видела, если ты была в белой кофточке…?/ Блонди Да, была. А ты меня ваще откуда знаешь? / Gothic girl та впринципе неоткуда… просто видела пару раз, вот по форуму,по сетке знаю тя…./ Блонди еси завтра меня увидишь, то позови меня. познакомимся/ tihamir БЛОНДИ ПРИШЛИ ФОТКУ? АТО НА ОДНОМ ФАКУЛЬТЕТЕ УЧИМСЯ И НЕ ЗНАЕМ ДРУГ ДРУГА!!! Блонди сначала ты свою :Р - З В ІР - тахамир за пивко могу достать фотку блонди, и даже не одну.)))))

Отже, на відміну від віртуальної особистості глобальної Інтернет-мережі, яка характеризується безтілесністю і анонімністю, віртуальна особистість міського форуму може іноді втрачати анонімність, набувати «тілесності» і в результаті перетворюватися на реальну особистіть. До того ж, комуніканти в процесі спілкування на міському форумі можуть запитувати про окремих користувачів з бажанням дізнатися справжнє ім’я.

Виділяємо наступні види віртуальних мовних особистостей міського форуму: 1) користувач (зареєстрований на форумі, має всі необхідні атрибути самопрезентації); 2) гість (незареєстрований на форумі, але бере участь у спілкуванні); 3) модератор тематичної конференції; 4) адміністрація форуму.

На аналізованому міському форумі самопрезентація віртуальної мовної особистості відбувається за допомогою таких складників: 1) нік (nickname), тобто найменування користувача; 2) цитата (вислів, який супроводжує кожен пост певного користувача); 3) особливості віртуального мовлення; 4) графічні засоби (розмір, вид і колір шрифту); 5) вираження емоцій; 6) передача жестів, міміки, інтонації. Оскільки в роботі досліджується, як і яка саме мова / мови використовуються віртуальною мовною особистістю при самопрезентації, нас цікавитимуть перші три складники: нік, цитата, особливості віртуального мовлення.

Потрапляючи у віртуальний простір, віртуальна особистість вдягає «маску», яка дозволяє перевтілитися, зняти психологічні бар’єри, довільно вибирати мовні засоби [1, с. 72, 2]. Функцію такої «маски» виконує нік.

На міському форумі у функції ніків використовуються лексеми, а також номінативні словосполучення, речення англійської мови (Bastard, box, Chery (пор.: англ. cherry), Connor, scream, STORM, Magic, agent, angel s, D Black, friday, Frutty, SkiN, Slim, =Rain=, Somebody, DEVIL wears PRADA), української мови (Звір, ВІТрянКА), російської мови (Oleshka92, Артемка, Тоша, стервушка, Cтервонька, Килька в томате, Мартовский кот, Обрученная с ветром, Одинокая тень). Вживається також російське просторіччя (petrovich, SaNeCHeK, dimon85, DimonM27), суржик (Сірьога), жаргон (D r o n, Вован, Колян, Сашок, Bosiak, CHIRIK, Korish). Зазначимо, що в цьому випадку і далі мови та форми їх існування подаються за частотою вживання.

Ніки можуть бути представлені наступним чином: 1) іноземна власна чи загальна назва, оформлена латинським шрифтом: Alex, antoniiio, Leo, Robert, Romio, Avrora Mirabella; Revolution; 2) слово, оформлене з використанням латинського і кириличного шрифтів: АНДРЮХА S, DJOKЭR, NEгодяйка; 3) власна чи загальна назва, що є транслітерацією з російської мови: @AleNka%; Vladimir84, =SeRgeY=, bessonniza, zVonok; 4) власна чи загальна назва, що є транслітерацією з української мови: Yurko; 5) абревіатура: DDD, - TPS -, 2PAC, F@N, RZA; 6) довільний набір літер, як правило латинських, і цифр: p20, k_1. Не зафіксовано жодного вживання іноземного слова, яке б передавалося кириличним шрифтом.

Окрім «основної маски», нік складається з «додаткової», яка деталізує, уточнює, характеризує віртуальну мовну особистість. Таке уточнення подається російською (Ledi_x гость, ^Зверюка^ Кто здесь), українською (Ravenne гуманістична радикала, delfium Рабів до раю не пускають), англійською мовою (Live Happy Live:)), суржиком (Ингеборга Дапкунайте красіва і горда...), просторічною формою російської мови (Skilur Тарапиццо ненада), комп’ютерним сленгом (Репа_[ЙА] [КraSaV4eГ]).

Цитата, тобто вислів, який супроводжує кожен пост певного користувача, теж виконує інформативну, характеризуючу та комунікативну функції. Цитата може подаватися російською, англійською та українською мовами (Live Happy Live:). Во всем старайся находить плюсы; NOVAогонь The Heart Asks Pleasure First; КОСТа Dedywko| Co100 Твоя країна починається з тебе), а також російським просторіччям (MeaN Підлабузник. ржунимагущасуссусь). Зустрічаються випадки, коли комуніканти цитатою висловлюють своє ставлення до мови. Наприклад: ВІТрянКА. Меня кумарят люди, которые думают на русском языке, а говорят на украинском, переводя в уме слова...; Santolege_Remont. Мой родной язык – русский.

Віртуальний полілог є найяскравішим способом самопрезентації віртуальної мовної особистості. На думку Т.Ю.Виноградової: «Формула «особистість=текст або особистість=мова» стає в Інтернеті аксіомою» [2]. «Віртуальний полілог, – як зазначає Н.Г.Асмус, – виступає як спосіб розкриття мовленнєвої маски, під якою ми розуміємо мовленнєвий прийом, що використовується мовцем для створення ігрового стилю спілкування з віртуальними особистостями в новому комунікативному середовищі» [1, с. 76]. Дослідники вважають, що в Інтернет-комунікації виникла нова форма мовної взаємодії – письмове розмовне мовлення [див., наприклад, 9].

Продемонструємо «калейдоскопну» зміну у використанні мов у межах одного посту: k1 in’all’blacklists аналогично! Тош в садике впервые влюпился у нас кровати стояли рядом..эх.. а потом и в классе одном учились.. чорна вакуумна пустка навколо,без звуку, без світла - морозна пітьма..і смуток обираючи форму,стомленим привидом віками блука..

За спостереженням, деякі віртуальні особистості спілкуються і українською, і російською мовами. Наприклад: SmaiL Юрисконсульт Тільки на підставі рішення суду можливе позбавлення права управління ТЗ <транспортний засіб – І.Б.> Юридические консультации, недорого / SmaiL (Юрисконсульт) забей все всл прекрасно поняли ИМХО Юридические консультации, недорого. Такі й подібні випадки демонструють переключення коду, яке відбувається наступним чином: російська мова (у формі жаргону) використовується в невимушеному спілкуванні, українська вживається, коли мовець спілкується з проблем, що так чи інакше пов’язані з його професійною діяльностю.

Порівняно з усним мовленням сумчан, яке почасти є суржиковим, у мовленні міського форуму суржик використовується рідко. Віртуальна мовна особистість, очевидно, стримується письмовим характером фіксації мовлення. Комуніканти можуть оцінювати мовлення інших, зокрема суржикове, цитуючи його таким чином, щоб максимально передати його особливості. Наприклад: Звір гость Меня раздражжает когда ее <про Ю.В.Тимошенко – І.Б.> называют ЮЛЕЙ! Особенно бубушки на лавке… от например: «Илинишна а вы знаете что ЮЛЯ с Ющенка паасоорилась? – Шо правда? А хто це тобе сказав?». Або: Grosso. Вот суржик, например (в случае Украины это те же заимствованные слова в украинском, которые укоренились у многих его носителей (к счастью, не всех касается) в сознании из- за чего речь простого украинца в следствие долгой русификации изобилует "русизмами", "кальками" и т.д.. ), кому из нас приятно слышать?Некоторые просто не обращают на этот говор внимания, а кое- кого, скажем прямо, это иногда раздражает. Да и лично мне, если честно, не совсем приятно слушать задушевные разговоры бабулек, скажем, на остановке у МакДональдса.... А фразу, брошенную в мою сторону какой- то старой девой я вообще не забуду: "И шо воно такэ нэстрыженэ ходэ? От пры СовЕтський власти такымы бы занялыся". Цитата дословная. Разве это красиво?

1. 
   Асмус Н.Г. Лингвистические особенности виртуального коммуникативного пространства. Дис… канд. филол. наук: 10.02.19. – Челябинск, 2005. – 265 с. // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.lib.csu.ru/texts/diss/002689.pdf.
   
2. 
   Виноградова Т.Ю. Специфика общения в Интернете // Русская и сопоставительная филология. Лингвокультурологический аспект. – Казань, 2004. – С. 63 – 67. Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.philology.ru/linguistics1/vinogradova_t-04.htm.
   
3. 
   Горный Е. Онтология виртуальной личности // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.zhurnal.ru/staff/gorny/texts/ovr.html.
   
4. 
   Иванов Л.Ю. Язык интернета: заметки лингвиста // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.ivanoff.ru/rus/ozhweb.htm.
   
5. 
   Какорина Е.В. СМИ и интернет-коммуникация (интернет-форум как новый коммуникативно-речевой жанр) // Современный русский язык. Активные процессы на рубеже XX – XXI / Ин-т рус. яз. им. В.В.Виноградова РАН. – М.: Языки русской культуры, 2008. – С. 548-578.
   
6. 
   Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее изучения // Язык и личность. – М., 1989. – С. 3–8. Электронный ресурс. Режим доступа: http://destructioen.narod.ru/karaulov_jasikovaja_lichnost.htm.
   
7. 
   Компанцева Л.Ф. Інтернет-комунікація: когнітивно-прагматичний та лінгвокультурологічний аспекти: Автореф. дис... докт. філол. наук: 10.02.02 / Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. – К., 2007. – 36 с.
   
8. 
   Ставицька Л. Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови. – К.: Критика, 2005. – 464 с.
   
9. 
   Трофимова Г.Н. Информационные технологии и формирование языковой личности молодого журналиста // Электронный ресурс. Режим доступа: http://ito.edu.ru/2003/I/1/I-1-3322.html.
   
10. 
    Шарифуллин Б.Я. Язык современного сибирского города // Электронный ресурс. Режим доступа: http://library.krasu.ru/ft/ft/_articles/0070403.pdf.
    

Цікавою в цьому плані є думка відомого стиліста Любові Мацько: “Специфіка організації мови газети полягає у її відкритості, в прямому, безпосередньому вираженні авторського “Я”, яке збігається з фактичним мовцем. Ще одна специфічна риса – швидка “зношуваність” багатьох засобів оцінності, а звідси – прагнення до їх оновлення ” [3, с. 67]. Саме наукові розвідки про “засоби оцінності” дають можливість краще усвідомити структуру мови, її динаміку і багатогранні функції в комунікації.

Тому предметом нашого дослідження є перифрази як дублети власних назв у мові газети “Україна молода” за 2008 рік. Це щоденне (виходить 5 разів на тиждень) інформаційно-політичне видання, яке зорієнтоване на масового читача, а тому на його сторінках подаються матеріали на різноманітну тематику.

Традиційно перифрази вживаються в мові газети замість звичайних назв онімів і служать “для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів” [5, с. 60], виконуючи синонімічну функцію. Вони можуть бути дублетами до різних груп онімної лексики: антропонімів (апостол чорнозему – Федір Моргун, відомий вчений-аграрій [№124, с. 2] ); ойконімів (“морська перлина” – Одеса [№78, с. 3] ); гідронімів – (морське око – озеро Синевир [№83, с. 3] ); кратонімів (Країна Тюльпанів – Голландія [№96, с. 8] ); оронімів (українська гора-символ – Говерла [№120, с. 3] ); хоронімів (промисловий край – Донбас [№232, с. 9]).

Найчастіше в газетних публікаціях зустрічаємо описові звороти на позначення відомих осіб: історичних діячів, політиків, вчених, спортсменів, митців.

Значна частина таких дублетів вже стала штампами, адже читач без проблем здогадається, хто “захований” за виразами: лідер соцпартії [№55, с. 5], Леді Ю [№108, с. 5], містер Космос [№108, с. 5], “батько” Конституції 1996р. [№34, с .4], “антикризовий менеджер” Кучми [№115, с. 6], лідер гурту “Океан Ельзи” [№210, с. 8].

Інші персонажі журналістських оповідей є менш пізнаваними. Та все ж читач, який орієнтується ву сучасній політиці, слідкує за подіями в Україні та світі, “вирахує” номінантів: “маленький” Олесь – Олесь Довгий [№108, с. 5]; український Сталевий Молот – Володимир Кличко [№237, с. 8]; нинішня перша леді Франції – Карла Бруні [№126, с. 7]; “Новий Кастро” – брат Фіделя – Рауль [№37, с. 9 ].

У деяких випадках без контексту складно встановити, про кого йдеться в публікації. Тут, по-перше, перифраз може вживатись на позначення кількох більш-менш відомих загалу осіб, як-от: знаний персонаж помаранчевого Майдану – Петро Порошенко [№237, с. 4]; колишній головний рятувальник країни – Нестор Шуфрич [№220, с. 2]; екс-спікер парламенту – Арсеній Яценюк [№216, с. 4]; по-друге, описові звороти називають маловідомих читачам людей, наприклад: “піонер” Мілошевича – лідер сербських соціалістів Івіца Дачич [№116, с. 5]; Повелитель блискавок – сербо-американський фізик Ніколо Тесла [№126, с. 8]; VIP-жінка української науки – директор Інституту молекулярної біології і генетики НАНУ Ганна Єльська.

Помітно, що перифрази стають не лише другим найменуванням персон, а й дають їм певну характеристику, яка викликана тематичним спрямуванням того чи іншого публіцистичного тексту. Тут можна говорити про створення іміджу особи, про яку йдеться. Адже останнім часом у журналістиці “посилюється потяг до оціночності”, а одним із засобів її досягнення “є зростання ролі літературного прийому в обробці матеріалу” [4, с. 251]. Тому перифраз як троп несе значне стилістичне навантаження.

У першу чергу цей прийом використовується для оціночного називання українських політиків. Газетярі змушені лавірувати між своєю громадянською позицією і журналістською етикою, бо “й оціночні висновки підлягають оскарженню” [1, с. 71]. Адже вислови типу: міністр-“герой”, “російський пацієнт” [№217, с. 4] – Василь Цушко; “найкращий спікер” Київради – Олесь Довгий [№108, с. 5]; “великий українець” – Дмитро Табачник [№96, с. 4] – не є такими, що можуть спричинити судовий позов. Насправді в конкретних контекстах вони негативно характеризують згаданих діячів сучасного політикуму. Так, перифраз з абсолютно позитивним навантаженням – “великий українець” – створює непривабливий образ особи, участь якої у відомому телепроекті зробила її “великою”, як і Ярослава Мудрого.

Відомо, що одним із засобів непрямої оцінки є іронія [4, с. 251]. Новинарі “України молодої” з успіхом використовують цей метод. Із сарказмом сприймає реципієнт найменування Філіпа Кіркорова Філіпом Сонцесяйним, а Андрія Данилка пишногрудою артисткою [№86, с. 13], тонким гумором насичені перифрази рідний брат донецького гірника та найвідоміша наречена України про Віктора Януковича і Валентину Семенюк [№25, с. 5].

Та найбільше іронічних найменувань присвячено двом найвідомішим популістам держави: київський “цар Леонід”, “маршал гречки”, “київський “божий посол” [№199, с. 8], бре(н)довий мер [№234, с. 8], Містер Космос [№21, с. 2] – про Леоніда Черновецького; “Принцеса Майдану” [№85, с. 4], колишня “богиня Помаранчевої революції” [№242, с. 12], головна популістка країни [№108, с. 4], перша політична красуня [№65, с. 4] – про Юлію Тимошенко.

Для творення позитивного іміджу героїв публікацій вживаються описові звороти зі схвальною оцінністю. Це можуть бути клішовані вислови типу найвидатніші полтавці – про Миколу Гоголя та Івана Котляревського [№83, с. 3], але також зустрічаються пафосні авторські конструкції, наприклад, лицар і героїня світу – про львівську поетесу і борця за незалежність України Ірину Сенник [№95, с. 11].

Щоб показати велич когось із достойників, журналісти вводять у текст цілі ряди оцінних синонімів, як-от: “кам’яних справ майстер”, “Колумб архітектури”, великий Архітектор, майстер епатажу, ексцентричний “живчик” – про відомого київського архітектора Владислава Городецького [№9, с. 9].

Цікавою знахідкою газетярів є прийом, коли у склад перифраза вводяться імена, що є відомими загалу, а в результаті читач отримує образну оцінку зовсім інших осіб. Так, Папа Карло Барака Обами – це Девід Аксельрод, людина, “яка “зробила” Обаму”, його політтехнолог [№241, с.7], а “Мельниченко” по-французьки – це Іво Бертран, французький екс-розвідник, який володіє пікантними фактами з приватного життя Ніколя Саркозі.

Окрім перифраз на позначення антропонімів, у газеті “Україна молода” досить активно вживаються звороти, які дають нове найменування ойконімам, назвам населених пунктів.

Поширеними є конструкції, що побудовані за моделлю, у якій домінантним є слово столиця. Традиційно так називають головне місто держави: столиця Македонії [№237, с. 9], російська столиця [№94, с. 3]. В інших випадках ідеться про центр якоїсь області, краю: галицька столиця – Львів [№117, с. 3]; слобідська столиця – Харків [№74, с. 4]; неформальна столиця Гуцульщини – Верховина [№27, с. 13]. Також перифрази такого типу можуть вказувати на історичне минуле населеного пункту (гетьманська столиця – Батурин [№218, с. 8]) чи якусь його особливість (“черешнева столиця” України – Мелітополь [№106, с. 12]).

Спостерігаємо в газетних публікаціях поетичні назви окремих поселень: вільне козацьке місто – Черкаси [№108, с. 2]; місто Данила Галицького – Львів [№112, с. 2]; Південна Пальміра – Одеса [№54, с. 3]. Але зайвим пафосом грішить перифраз град Кия [№43, с. 2] у статті, де йдеться про банальне розвантаження столиці України від транзитного автотранспорту.

Газета “Україна молода” регулярно подає краєзнавчі матеріали, які знайомлять читачів з цікавими місцинами нашої держави. У цих замальовках важливу стилістичну функцію відіграють саме перифрази, які дають оригінальну характеристику населеному пункту.

Такі статті часто розраховані на потенційних туристів, яких треба заінтригувати. Ось, наприклад, ряд описових зворотів, що творять романтично-історичний образ Білгорода-Дністровського: Білий камінь Дністра, найбільше місто української Бессарабії, Перший Тирасполь, Давнє місто на Дністрі [№203, с. 10].

Явно рекламний характер має стаття, яка популяризує етнічний фестиваль у селищі Космачі. Газетяр вживає такі перифрази: “Український Барбізон” – вказує на культурологічне значення поселення; “Українська Швейцарія” – підкреслює географічну привабливість території; “Серце Гуцульщини” – характеризує етнічну особливість регіону. Далі в публікації прямо заявлено: “Ми хочемо привернути увагу до нашого Космача,…який по праву називають келією сонця” [№82, с. 5].

Перифрази на позначення інших груп онімної лексики в матеріалах газети зустрічаються значно рідше.

Отже, у мові газети “Україна молода” найбільше представлені перифрази, що виступають дублетами до антропонімів та ойконімів. У текстах видання переважають індивідуально-авторські описові звороти, що вказує на високий рівень мовної культури журналістів. Виконуючи функцію синонімів, одночасно практично усі перифрази в газеті є засобом оцінності.