Журналістика, філологія та медіаосвіта”

Когнітивне «провалля» провокує фобії, які, перш за все, проявляються у прагненні дистанціюватися від незрозумілого об’єкта, поводитися так, начебто він не існує. «Сон розуму породжує чудовиськ» – так на шпальтах «Дзеркала тижня» метафорично характеризує проблему публічного сприйняття ГМП В.Деркач («ДТ», 2008, №9). Відсутність належної фактологічної бази щодо ризиків споживання трансгенетичних продуктів у вітчизняній науці утворює плідне підґрунтя для формування різних за модальністю стереотипних уявлень. Маємо випадок, коли невизначене, неоформлене денотативне знання компенсується досить чіткими полярними конотаціями, що можна реконструювати як причинно-наслідкові судження-антагоністи: наслідки від застосування ГМО недостатньо вивчені, тому а) не варто зчиняти галасу щодо їхньої небезпечності; б) ми маємо всі підстави для недовіри «продуктам-мутантам».

Отже, у медіаплощині сьогодні виокремлюються дві протилежні позиції. Артикулюючи позитивне ставлення до трансгенів, комуніканти виражають думку ряду вчених, які обстоюють природність та перспективність біоінженерії. Їм опонують журналісти, які опікуються питаннями біобезпеки й презентують погляди екологічних та релігійних організацій. Перша позиція представлена стереотипами «генетична інженерія – природний процес», «ГМО – інноваційна стратегія для сільського господарства», «біотехнології – наслідування природи». Цікаво, що найбільш послідовно ця оптимістична позиція обстоюється виданням «Дзеркало тижня».

Критична ж настанова щодо ГМО і пов’язаних з ними питань контролю, маркування, заборони формується виданнями «День», «Кореспондент», «Сейчас», «Україна молода», «Урядовий кур’єр». Квінтесенція негативних уявлень може бути передана такими стереотипами-твердженнями: «Україна стане смітником генетично-модифікованих продуктів», «згубний вплив ГМО на людину може виявитися через покоління», «біотехнології – породження клятих міжнародних корпорацій», «ГМП – некерований джин, якого неможливо умовити повернутися назад до своєї посудини», «ГМ-продукти – це бомба, що вибухне через кілька десятиліть».

Репрезентантами стереотипів із негативною модальністю є, наприклад, публікації «Обережно, трансгени!» («День», 2007, № 72); «Чи треба схрещувати „їжака з вужем”?» («День», 2002, № 212); «Конфлікт... генів?» («День», 2005, № 147); «Здоров’я почекає... на СОТ. Уряд скасував маркування генетично модифікованої продукції («День», 2007, № 205), „Умовно їстівна” («Сейчас», 2007, № 129), «ГМО сапієнс. «Мутанти» заполонили полиці магазинів» («Україна молода», 2008, № 162), де вже на рівні заголовків у стислому вигляді міститься критична настанова щодо проблеми ГМО. Спроби політичного прочитання ГМО-проблематики породжують і такі стереотипні формули із від’ємними конотаціями: «трансгенний терор», «біотероризм», «ГМО-лобізм» тощо. «Генетичне забруднення продуктів харчування» – це словосполучення-формулу на позначення небезпечності вживання ГМО пропонує видання «Аргументы и факты (Украина)» («АиФ», – 2008, № 36). «Варто взяти за апріорі, що всі ГМО і отримані із них продукти небезпечні чи потенційно небезпечні до того часу, допоки не буде доведено зворотного» – у такий спосіб видання «Урядовий кур’єр» намагається розв’язати дилему, породжену спробами медіа посісти виразну позицію щодо генетично модифікованих продуктів. Втім, проблема лишається, оскільки витоки її знаходяться не у медіаплощині.

У вітчизняному медіадискурсі, який утворився навколо питань генетичної інженерії, знання, адресоване широкій громадськості, маркується як невизначене й неточне. До того ж, все частіше лунають обопільні звинувачення комунікантів-опонентів у відверто маніпулятивному характері доводів. Заручником нескінченних суперечок pro et contra трансгенетичних продуктів стає реципієнт/споживач, який опиняється у ситуації ілюзорного вибору, адже кожна із запропонованих альтернатив не має достатнього когнітивного подання. На цьому фоні все виразніше проступає імператив відповідальності медіа, де від окремої точки зору журналіста-популяризатора наукової проблематики, від зваженості й достовірності його аргументів залежить майбутнє здоров’я нації.

Неспроможність наукової спільноти утворювати власне конкурентоспроможне інформаційне середовище веде до домінування у масовій свідомості тих стереотипних образів, які вона отримує з мас-медійних каналів. Саме тому відповідальність за зміну ставлення до науки у суспільстві значною мірою має покладатися на ЗМК.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Баришполець О. Лжеінформація в комунікаційних процессах [електронний ресурс] / О. Баришполець // Соціальна психологія. – 2007. – спец. випуск. – Режим доступу до журн.: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=75&c=1772
   

2. Выготский Л.С. Собрание сочинений. В 6-ти тт/ Л.С. Выготский. – М.:Педагогика. – 1982-1984.

3. 
   Коновець О.Ф. Науково-просвітницький рух в Україні (кін.ХІХ – поч. ХХ ст.)/ Олександр Федорович Коновець // Популяризация науки в Україні: історія та сучасність. – Київ: Хрещатик. – 1992. – с.6-17.
   
4. 
   Кузнецова Н.И. Научная рефлексия как объект историко-научного исследования/ Н.И. Кузнєцова // Проблемы рефлексии. Новосибирск: «Наука», 1987. – С.176-228.
   
5. 
   Ломоносов М.В. Полное собрание сочинений/ М.В. Ломоносов. –М.-Л.: Из-во АН СССР, 1952. – Т. 3. – 354 с.
   
6. 
   Московичи С. Социальные представления: исторический взгляд/ С. Московичи // Психол. журнал. – 1995. – № 2. – Т. 16. – С. 3 – 13.
   
7. 
   Чечнев Б.А. «Мера знания» или уровни трансляции культуры// Популяризация науки в Україні: історія та сучасність/ Б.А. Чечнев. – Київ: Хрещатик. – 1992. – с. 146-153.
   
8. 
   O’Hara R. Media for million. – New York, 1961.
   

За своєю природою Інтернет-текст перебуває в постійному русі й розвитку. Це інфінітний процес. Саме даний фактор дає підставу деяким дослідникам відносити текстовий продукт, представлений в Інтернеті, до гіпертексту або до гіпермедіа, що передбачає наявність нетекстових компонентів, таких, як звук і малюнок, фотографія. Сам текст у мережі також має цілу низку характеристик, які актуалізують його знаково-графічну складову, обумовлену до того ж специфікою читання електронного тексту. Так, читання тексту в Інтернет відбувається на 25% повільніше, ніж у друкованому виданні [5]. Це, в свою чергу, призводить до того, що тексти електронних ЗМК, як правило, невеликі за обсягом. Для таких невеликих повідомлень рідко використовуються супровідні графічні зображення, тим більше, що інформація подається у вигляді стрічки новин. Тут основними видами невербальної гри можуть служити різного роду кольорові виділення, підкреслення й значки. Наприклад, у виданнях які виходять у різних областях України („Ура-информ”) значками відзначається регіональна інформація й загальнонаціональна. Виділення особливо значущих, на думку редакції, новин відбувається за допомогою кольорів й жирності шрифту. Що стосується останнього, то в Інтернет-виданнях використовують „рубані” шрифти (Arial, Verdana) розміром 9 – 10 пунктів. Крім того, для легкості сприйняття текст розміщується так, щоб довкола нього був вільний простір. Для ще більшого спрощення сприйняття текст розбивається на абзаци з великим інтервалом, а лід, що містить головну новину, виділяється кольорами й шрифтом. Більш об'ємні матеріали супроводжуються зображеннями.

Для дослідження ми обрали два регіональні Інтернет-видання «Остров» та «Ура-информ. Донбасс», що є найпопулярнішими у Донецькій області. Обидва видання здебільшого розміщують соціально-політичні новини регіону та країни в цілому. Проте кожне з цих Інтернет-виданнь має власний стиль та формат викладу новин. Різні редакційні концепції проявляються і на невербальному рівні. Предметом розвідки стали тексти новин, що супроводжуються зображеннями, за період 2006-2009 рр. У ході дослідження ми виділили кілька типів зрощень вербального та невербального начал у текстах Інтернет-новин, які можна віднести до виявів мовної гри. Тут актуалізується невербальне начало, яке є домінуючим і найбільш інтерпелюючим для реципієнта та задається мовною грою:

1. 
   Фотографія-ілюстрація до вербального текстового матеріалу. Такі зображення характерні для газет, проте в мережевих виданнях, що спеціалізуються на новинах, використовуються рідко, оскільки вони найменш продуктивні в залученні нових змістів, мало інформативні й знижують оперативність подачі інформації. Фотоілюстрації зазвичай використовують електронні сторінки друкованих видань.
   
2. 
   Фоторепортаж, як окреме повідомлення. Наприклад, фоторепортаж „Новые штрафы – это плюс: Но длинные очереди – это минус” (http://ura.dn.ua/05.02.2009/71685.html). Фотографія виконує особливу функцію, вибір деталей і кута зору відображає позицію автора. Цю функцію може виконувати й один єдиний знімок, що сам по собі стає приводом для публікації, такі фоторепортажі зазвичай називають «Фотофакт».
   

(фрагмент 1)

На першому фрагменті можна побачити зображення працівника ДАІ, який розкладає документи на столі. В даному випадку стіл з купою паперів на першому плані є домінуючим, фігура людини на задньому плані ніби пригнічена великою кількістю документів. На поєднанні цих двох планів народжується той зміст, в контексті якого реципієнт має сприймати систему нових штрафів. Створюваний образ підтримує і вербальна складова: «невиданный ажиотаж», «очереди», «тяжелое положение в стране» тощо. Вербальний текст повністю відповідає невербальним елементам, проте зображення явно домінує над вербальним текстом, воно більш красномовне аніж наведена в вербальній частині тексту статистика та короткі коментарі посадовців.

На другому фрагменті можемо побачити зображення черги людей, які прийшли сплатити штрафи. Вони сфотографовані зі спини, що є неправильним з точки зору традиційної фотожурналістики. Проте подібний кут зображення підтримує тезу про незадоволення людей новою системою штрафів та необхідністю чекати у довгих чергах. Емоційність даного матеріалу цілком побудована на невербальній мовній грі, вербальний текст лише супроводжує її та скеровує уяву читача в потрібному напрямку.

(фрагмент 2)

3. 
   Фотографія з місця події. Наприклад: „В центре Донецка ДТП: трамвай врезался в грузовик, фото” [22 мая 2007г. | 14:15] (10 фотографий) (http://zadonbass.org/allnews/mes-sage.html?id=56034). Подібні зображення (пожежі, ДТП, мітинги) використовуються журналістами, коли недостатньо інформації, тобто невербальні засоби мовної гри виконують компенсаторну функцію, коли недолік інформації компенсується фотозображеннями. Звичайно такі знімки забирають всю увагу реципієнта на себе, а текст дає лише загальні відомості. Таким чином, фактичні дані про подію підмінюються зоровими образами, що теж є грою. Ця гра спирається на емоції читача. Яскрава, красномовна фотографія сама по собі є доказом зображеного факту або події в очах реципієнта. Створюється ілюзія вірогідності й точні дані, статистика, коментарі не потрібні читачеві, щоб зробити висновок. Видання користуються цим, для того щоб показати реципієнтові саме те, що він очікує побачити. Під час дослідження текстів ЗМК ми дійшли висновку, що Інтернет-видання при використанні знімків з місця події віддають перевагу двом тенденціям: наголошувати або на вербальному, або на візуальному началі, оскільки вони не є рівноправними, і перше, і друге прагне привернути більшу увагу, домінувати. Якщо ж подія досить видовищна і цікава, то найчастіше дається окремо текстова інформація, окремо фоторепортаж. Тим самим досягається максимальний ефект від використання мовної гри.
   
4. 
   Малюнок-ілюстрація, що не має безпосереднього відношення до події, але пов'язаний з ним асоціативно. Наприклад (http://ostro.org/articles/article-59035/):
   

О.С. Пушкіна, який зазвичай асоціюється з витонченістю, естетизмом та є символом російської культури, з образами окремих політичних діячів та подій в Україні. Ця гра на контрастах активно використовує різні фонові знання реципієнта.

5. 
   Колаж, як і малюнок, найчастіше використовується для оформлення авторських статей, а не інформаційних матеріалів. У даному прикладі можна виділити гру з фоновими знаннями: плакат радянського періоду сполучений із зображенням Президента України. Цей колаж супроводжує текст про підписання В. Ющенком указу про розпуск парламенту. Плакат актуалізує заклик до війни, в результаті задається асоціація: указ про розпуск парламенту – заклик до війни. Тут невербальна гра будується на підставі міфодрами радянських часів. Сам Президент В. Ющенко представлений у жіночому образі не випадково, це відсилає реципієнта до фігури Юлії Тимошенко, на користь такої інтерпретації говорить публікація зображень Віктора Ющенка з косою навколо голови або подібних.
   
6. 
   Малюнок-гіперпосилання. Провідна мета цього типу зображень у мережі – привернути увагу реципієнта та викликати в нього бажання перейти за посиланням. Картинка-гіпперпосилання виконує роль заголовку, а саме повідомлення здебільшого побудоване з використанням ефекту обманутого очікування. В наведеному прикладі картинка-гіперпосилання супроводжується коротким текстом (не більше 5 слів), який майже не розкриває суті повідомлення, поступаючись зображенню. Ця гра створює інтригу, проте зазвичай найбільш привабливі елементи (як вербальні, так і невербальні) виносяться саме у гіперпосилання. Таким чином, заголовок містить в собі більшу інтригу, аніж передбачує вербальна частина тексту. В даному типі мовної гри вербальний текст допомагає розкрити тему повідомлення, проте саме картинка є найбільш інтерпелюючим елементом.
   

1. 
   Апель К.О. Трансцендентально-герменевтическое понятие языка // от Я к Другому: Сборник переводов по прoблемам интерсубъективности, коммуникации, диалога. – Минск, 1977. – С. 208.
   
2. 
   Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. / Пер. с. фр.
   
3. 
   Г.К. Косикова. – М., 1994. – С. 616.
   
4. 
   Витгентштейн Л. Философские работы. Часть I. М., – 1994. –С. 370.
   
5. 
   Витгенштейн Л. Философские исследования // НЗЛ. Вып. 16. Лингвистическая прагматика. – М., 1985. – С. 387.
   
6. 
   Корниенко М. Юзабилити в Интернет: Какой текст люди любят читать в Internet?, http://www.i2r.ru/static/255/out_16669.shtml
   
7. 
   Шкловский В. М. О теории прозы. – М., 1982.
   
8. 
   Шкловский В.М. Энергия заблуждения. –М., 1981. – С. 321.
   
9. 
   Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Пер. с итал. В. Резник и А. Погоняйло. — СПб., 2006.
   

Жіночий журнал не обманює свою читачку, він лише подає ідеал: бездоганну жінку, яка існує у чарівному світі речей та інтер’єрів. Тут немає старості (з нею борються і перемагають чудодійними засобами, дотримуються правильного способу життя) та потворності (негарна жінка – це та, яка не працює над собою), немає болю, хвороб, нещасть (у глянцевих журналах, де друкують біографії знаменитостей, усі хвороби і згубні схильності герой обов’язково долає).

У масового мистецтва (а жіночий журнал давно уже відносять не лише до сфери журналістики), як зазначає В. Демченко, існують свої суворі закони. Вічні теми – смерть, біль, злочин, приниження та образи – туди не впускають. «Гламур» втішає, вчить споживати, але забороняє страждати, думати, мати сумніви і, що дуже важливо, не припускає іронічного ставлення до свого придуманого світу. Він не дозволяє сумніватися в тому, що царина вічної молодості, обов’язкового успіху і лише найприємнішого відчуття життя – це і є справжня реальність, а не казка, вірити в яку так само дивно, як і в досягнення всесвітнього братерства, рівності й свободи на землі. Проте це легко забувають і ті, хто створює світ «гламуру», і ті, хто його споживає [1, c. 2]. Жіночі образи у глянцевих часописах слугують реальним жінкам життєвим взірцем, на який варто орієнтуватися, вони «радять» читачкам не лише як одягатися чи як виглядати, а й чим варто чи не варто займатися жінці.

Ефективність впливу на потенційних споживачів досліджуваного виду преси залежить передусім від вибору журналістом певних мовних засобів. Одним із знарядь такого впливу на адресата та засобом творення емоційної та оцінної спрямованості повідомлення, що орієнтує читача на певне сприймання, є мовні стереотипи.

Метою нашого дослідження є аналіз з адресантом використання мовних стереотипів, їх здатність передавати емоційний стан мовця. Аналіз здійснено на основі журналів «Лиза», «Полина», «Натали».

У будь-якому журналі виділяють, зазвичай, кілька рубрик, як от: «Приватне життя», «Робота і кар’єра», «Культура», «Краса і здоров’я», «Мода», «Будинок» тощо. Рубрика «Приватне життя» – це романтичні історії, поетичні роздуми про життя, особливості психології чоловіка і жінки, взаємини в сім’ї, знайомство з цікавими особами і їх долями, відверті бесіди про вічні цінності. Взаємини в сім’ї – найактуальніша тема. Сімейні сварки, зазвичай, виникають через невеличкі порозуміння, викликані мовними сутичками. Як відомо, чоловіки та жінки відрізняються не тільки статтю, але й різними психофізичними особливостями, мовою. Завдяки останній жінка самостверджується, виражає свій емоційний стан.

Так, сварячись з чоловіком, жінка використовує різноманітні маніпулятивні техніки – вербальні і невербальні: «О, господи! – ахнеш ты картинно. – До чого же мы друг друга довели…»

«Реви и падай в обьятья. Заодно узнаєшь, что ему дороже – ты или какой-то глупый старый кофейник. Сплошная польза, куда не кинь», – радить Саша Смілянська своїм читачкам. А ось як героїня говорить про образу на свого коханого: «Ну, я, понятно, надулась, как рыба-ерш, на мерзавца выпучеными глазками не смотрю и разговаривать с ним не розговариваю.»

Мовні стереотипи, що вживаються тут, роблять сприйняття тексту доступним, наближають його до «світу» читачок, начебто кажуть: «Дивіться, ми такі самі, як і ви – маємо ті самі проблеми, навіть сваримося однаково». Кому із жінок не відомі, звичайно «приправлені» для «смаку», слова на зразок: «как рыба-ерш», «до чого же мы друг друга довели», «реви и падай в обьятья», «ну, я, понятно, надулась», «смотрю и разговаривать с ним не розговариваю».

Як відомо, мовні стереотипи – це певні нормовані мовні засоби, що позначають стандартні ситуації людської діяльності. Вони, хоч і виникають у процесі формування стереотипів мислення, набувають самостійності в мові. Мовне їх вираження виявляється довговічнішим за зміст думки, яку воно репрезентує [3, c. 4]. Стереотипи мови слугують для спрощення мисленнєвих і пізнавальних процесів, виражаючи часто емоційну оцінку. Найчастіше засобами їх репрезентації виступають вставні слова, словосполучення та речення, вигуки, фразеологізми.

Ось як героїня чергової романтичної історії глянцевого часопису «Ліза» висловлює обурення щодо необдуманого вчинку своєї подруги: «Разве можно так: знать человека три недели и выскочить за него замуж? … Мало того, перевелась на заочное и улетела в далекий таежный горизонт». У даних прикладах стереотипами докору виступають вирази «разве можно так» і «мало того». Останній є засобом посилення незадоволення мовця.

Сталі словосполучення часто вживаються в мові публіцистики, і це не випадково. Серед причин, що зумовлюють їх інтенсивне вживання Л. Завгородня виділяє такі:

• 
  проста, зрозуміла форма, відтворюваність за готовим зразком, що дає змогу просто говорити про складні явища, зв’язки та взаємини;
  
• 
  лаконічність, стислість, досить економічні за складом і вагомі за змістом;
  
• 
  образно-метафорична форма, емоційно-експресивна виразність фразеологізмів допомагає не тільки створити певні картини, образи, а й викликає емоційний відгук адресата, робить текст цікавішим, пробуджує уяву читача, його інтерес до повідомлення;
  
• 
  здатність виражати ставлення автора до зображуваних подій, давати оцінку сказаному [ 2, с. 7].
  

– Лен, ты в своем уме? За такими мужиками в огонь и воду идут! А ты!

– Я боюсь.

– Чего?

– Кого! Себя. Со мной еще никогда такого не было.

Як відомо, любовні стосунки супроводжуються сумнівами, навіть страхом, тому в тексті маємо вирази: 1) докори з боку адресанта – «ты в своем уме», «за такими мужиками в огонь и воду идут! А ты!»; 2) аргументи адресата – «я боюсь», «со мной еще никогда такого не было».

Почуття радості, кохання автор статті Наталія Ковальова показує так: «Ее сердечко забилось бысто-бысто, капитан был хорош собой: стройный, кареглазый» або «Еще неделю назад возмущалась Янкиным потупком, а сегодня сама без ума от человека, с которым знакома без году неделя».

Повторення прислівника бысто передає небайдужість жінки до чоловіка, її серденько застукало частіше при зустрічі з ним. Емоційне навантаження несуть також фразеологізми «сама без ума от человека» та «знакома без году неделя».

Радіти зустрічі можна не лише з коханою людиною, але і з подругою: «Услышав мой голос в телефонной трубке, Даша обрадовалась: «Конечно, заходи!». Модальність достовірності передано вставним словом «конечно».А от щоб передати почуття щастя героїні, авторка використовує іменник «щастя» в типовому, стереотипному оточенні: «острое ощущение счастья пронзило Лену»; «конечно, я счастлива, – улыбается Таня»; «сейчас я самая счастливая замужняя дама на свете»; « какое счастье!».

Щастя – внутрішній стан душі, радість, велике задоволення, його не можна отримати у спадщину, як домівку чи ділянку, бо це віддзеркалення внутрішнього світу людини.Поруч із приємними відчуттями можна відчути невдоволення своїми супутниками: «покосилась на супутника», «ее раздрожал нахальный однокурсник». Свої емоції показують так: «девушка возмущенно подняла глаза», « чувствовала себя третей лишней».

Взаємовідносини невістки та свекрухи також знаходять своє відображення на шпальтах жіночих часописів, як й інші одвічні теми.Зазвичай, на початку розповіді свекрухи злі, ненавидять невісток та обожнюють своїх синів. Але згодом, переживши якесь спільне потрясіння (моральне чи фізичне), вони зближуються, називають лагідно одна одну «мамочкою» та «донечкою».Героїня чергової розповіді душі не чаяла у своєму єдиному синові, та й ще й до того, вона виростила його сама, без чоловіка: «Я Витю обожала, налюбоваться не могла». Але невтішною для неї була звістка про те, що її єдина кровиночка одружується: «Новость о том, что он женится, прозвучала для меня как гром средь ясного неба».

Вирази «обожать сына», та «налюбоваться не могла сыном» передають позитивне ставлення до кого- / чого-небудь, а фразеологізм «как гром средь ясного неба» позитивно маркованим уже назвати важко – бо передає щось несподіване, негативне, раптову зміну ситуації.Про стан Люди (невістки) головна героїня говорить так: «Эта приблуда боялась меня до дрожи. Как мышь шмыгала по коридору в ванную, свою единственную пару туфель прятала в самый темный уголок прихожей, да и вообще старалась занимать в квартире как можно меньше места. Наверное, если бы она умела, то превратилась бы в невидимку, чтобы никогда не попадаться мне на глаза». Фразеологізми «боялась до дрожи», «старалась занимать в квартире как можно меньше места», «никогда не попадаться на глаза» описують моральний стан дівчини, її відношення до матері свого чоловіка, а саме: страх перед нею, бажання в усьому догодити.

Свекруха не пропускала жодної можливості досадити чимось невістці. Вона навіть раділа з того, коли чергова підлість вдавалася: «Оказывается, как мало надо человеку для счастья – всего-то сделать гадость противной невестке». Мовними стереотипами у данному прикладі виступають: вставне слово оказывается, та сталі сполучення слів «сделать гадость», «как мало надо человеку для счастья», «противная невестка». Вони передають емоційне піднесення, яке відчуває головна героїня після каверзного вчинку. У неї навіть настрій піднявся: «И так мне стало смешно, что я просто от души расхохоталась, даже слезы на глазах выступили!»

Але, як не крути, та у цієї глянцево-журнальної історії повинна бути щаслива кінцівка. Свекруха, все обміркувавши, визнає свою провину: «И тут мне в лицо будто кипятком плеснули. Что же я издеваюсь над ребенком, а у нее же ни отца, ни матери, никого из близких людей, кроме Вити и меня». Фразеологіми «в лицо будто кипятком плеснули» та «издеваюсь над ребенком» несуть найбільше емоційне навантаженя. Жінці стало соромно за свою поведінку, вона розкаюється. У головної героїні «сердце сжалось от жалости» до невістки. Вони порозумілися і все стало добре. «Люда тепер просто расцвела от счастья и называет меня «любимая мамочка».

Як бачимо, в журналах створюються бездоганні образи жінки, дружини, матері, працівника, тут радять де і що краще придбати, який одяг носити, як краще зробити зачіску, макіяж чи манікюр. Саме створеним ідеальним світом на своїх шпальтах, журнали завойовують аудиторію. Більшість із них обрали манерою спілкування з читачками так звану «мову довіри», тобто надзвичайно просту, зрозумілу і доступну форму. Адже від мови і стилю багато в чому залежить популярність видання. Навіть найправильніша та найглибша думка, але викладена будь-як, дуже часто проходить повз увагу читача. Важливими також є мовні засоби, за допомогою яких автор якнайкраще намагається передати думки, почуття, емоційний стан своїх героїв. Одними із таких засобів є мовні стереотипи, які виступають необхідним інструментом сприйняття світу та осмисленним дієвим засобом вираження емоцій, оцінок.

Отже, підсумовуючи сказане, доходимо висновку, що секрет жіночих журналів полягає не лише в яскравих фото, порадах на всі випадки життя, романтичних історіях зі щасливим кінцем, а і в особливостях мови, за допомогою якої все це висловлюється, а потім в найкращій формі доноситься до читачів, створюючи неабиякий захват прочитаним.

1. Демченко В. Феномен жіночого глянцевого часопису: особливості читацького сприйняття //http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1288.

2. Завгородня Л. Стереотипи у публіцистиці // Українська мова і література. – 2000. – 6 лютого. – С. 7-8.

3. Леонтьєва Л. Стереотипи, або дещо про місце жінки у суспільстві // Ї. – 2003. – № 27. – С. 23-25 // http://www.ji.lviv.ua/n27texts/leontjeva.htm.