Попередження появи шкідливих звичок

Як відомо, алкоголь нищить здоров'я. У результаті вживання спиртних напоїв ушкоджуються всі органи людини – серце, легені, печінка, шлунок. Але найбільше та найтяжче страждає мозок. Доведено, що під час вживання алкоголю найбільшу його концентрацію спостерігають саме в мозку. Особливо страждають від нього кора головного мозку, а вона сановить лише 2% від ваги тіла. Тому, як бачимо, неймовірне алкогольне навантаження припадає на маленький обсяг живої тканини. Алкоголь руйнує кору головного мозку: найважливішу його частину, де закладено всю розумову діяльність, пам'ять, творчість і почуття моральної відповідальності.

Алкоголізм ускладнює, сповільнює розумову діяльність, шкодить нервовій системі, ослаблює силу волі, самоконтроль над вчинками, призводить до розвитку таких рис, як грубість, самовпевненість, безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків у сім'ї, трудовому колективі, суспільстві.

Завдання викорінення пияцтва полягає, по суті, у тому, щоб навчити людину чітко усвідомлювати шкідливість вживання спиртних напоїв і вести тверезий спосіб життя. Чи всі сьогодні готові до цього? На превеликий жаль, ні. Багато хто помилково вважає, ніби загрозу їм самим і суспільству становить лише непомірне та регулярне пиття, а от у «культурному» вживанні спиртного нічого поганого немає. Дарма хтось думає, що спиртне, вжите в «міру», знижує втому, підвищує тонус і т. д. Нічого подібного! Будь-яка доза алкоголю шкідлива. Навіть 100 г горілки вбивають 7500 активно працюючих клітин.

Важливо кожному знати і таке: на всіх людей (і на тих, про кого говорять що вони «вміють пити») алкоголь діє однаково негативно. Ті, хто зловживає алкоголем, хворіють у середньому вдвічі частіше та в 4 рази довше, живуть на 15–20 років менше ніж інші. За даними ВООЗ 40% медичних видатків йдуть на лікування алкоголізму та хвороб, викликаних алкоголем.

Що таке алкоголь для звичайної сім'ї? Це збільшення кількості дітей з вадами розвитку, що були зачаті в нетверезому стані.

Інша шкідлива звичка це паління. За останні 10 років у світі померло близько 1 млн чоловік від раку легень. Кількість захворювань на рак легень у країні подвоїлася. Учені вважають, що наступне подвоєння може мати місце у ХХІ ст.

Основним фактором ризику виникнення цього смертельного захворювання є паління. Однак виробництво та реалізація тютюнових виробів, незважаючи на оголошену боротьбу з палінням, з кожним роком не зменшується, а збільшується. Серйозне занепокоєння викликає те, що до паління все більше залучаються діти, підлітки та молодь. У віці 12–13 років палять 4–5% хлопчиків і 2–3% дівчаток, у 17 років 34 і 7% відповідно. Більшість юнаків починає палити до вісімнадцятирічного віку (84,2% всіх опитаних курців), а дівчата – після 17 років. У середньому жінки починають палити на 3–5 років пізніше чоловіків.

Перед вступом до інституту серед юнаків нараховують 21–40% курців (серед дівчат – 2–4 %), на старших курсах поширеність паління у різних ВНЗ коливається у чоловіків від 55 до 80 %, у жінок – від 27 до 50 %. Виникненню та закріпленню звички палити сприяє «курильна поведінка» та позитивне ставлення до паління оточуючих, насамперед друзів, лідерів, батьків, викладачів, улюблених акторів та акторок.

Серед чоловіків від 18 років палять 67% міських жителів і 69% сільських. Серед жінок ці показники відповідають 5 і 2% відповідно. У Києві палить 5І,1% населення, у Кривому Розі – 63,1%, у Донецьку – 73,9%.

Паління, на превеликий жаль, багато людей визначають як один із шляхів задоволення потреби у неформальному спілкуванні. Починаючи палити, ніхто не замислюється про його згубні наслідки для здоров'я.

У той же час інфаркт міокарда серед курців спостерігають у 20 разів частіше ніж серед тих, хто не палить, і 6 разів частіше серед осіб у віці 25–35 років. Облітеруючий ендартеріїт вважають хворобою курців: 98% хворих на нього – завзяті курці, причому цю загрозливу недугу спостерігають головним чином у чоловіків 20–40 років. У чоловіків, які палять, у віці 40–55 років ризик виникнення раку горла збільшується у 6 разів, а органв ротової порожнини – у 10 разів.

Не можна забувати, що випаливши цигарку, ви отруюєте не лише себе, але й оточуючих: 50% нікотину йде у повітря приміщень і вдихається тими, хто не палить. Таке «пасивне паління» протягом години рівносильне 4 випаленим цигаркам. Про це повинен памя’тати кожен курець і намагатися позбавитися цієї звички. Зробити це можна в клубах для бажаючих кинути палити, за допомогою психіатрів і наркологів, терапевтів тощо.

Ще одним смертельним захворюванням є наркоманія. Залучення до наркотиків частіше за все відбувається через цікавість. Окремі молоді люди вживають наркотики, не знаючи про страшні наслідки нищівної дії їх на здоров'я. Вони здебільшого позбавлені серйозних ідейних і моральних переконань.

Науковцями доведено, що до вживання наркотиків чи токсичних речовин залучаються підлітки з дефектами виховання, несформованою особистістю у разі відсутності контролю за їх поведінкою з боку батьків, вихователів, педагогів.

Наркотичні чи токсичні речовини діють на центральну нервову систему, викликають звичку до них, тобто потребу у повторному прийомі із поступовим збільшенням дози. Так людина стає залежною від наркотиків, стає їх рабом, хворим наркоманією. Уся її енергія та бажання спрямовані на добування та прийом чергової дози наркотиків.

Наркоманія (токсикоманія) – це різко виражений потяг до однієї чи декількох речовин синтетичного або рослинного походження, що збуджують центральну нервову систему. Наркоман (токсикоман) – це тяжкохвора людина, хвороба якої виникла виключно з його власної вини. Характерний зовнішній вигляд наркомана такий: шкіра сірого кольору, м'язи в'ялі, вираз обличчя байдужий, іноді тупий, мова сповільнена, хода невпевнена, погляд незвичний.

Розплата за таке задоволення настає дуже швидко. Чим молодша людина, тим перебіг хвороби страшніший. Страждає не лише психіка, але і серцево-судинна та нервова системи, нирки, печінка й інші життєво важливі органи. Хронічні отруєння наркотиками швидко призводять до інвалідності та смерті у молодому віці.

Безвинно покараними стають діти наркоманів: нерідко вони народжуються з фізичними та психічними вадами. Деякі – із природженою пристрастю до наркотиків.

Наркоманія калічить особистість людини, змінює її характер. Наркомани (токсикомани) стають егоїстичними, черствими, підозрілими, емоційно нестійкими (неврівноваженість і раздротування змінюються станом байдужості до всього). У них гіршають пам'ять, розумові здібності аж до недоумства та інвалідності. Наркомани погано уживаються та йдуть на контакт з оточенням, особливо близьким. Вони дивляться на людей як на своїх потенційних ворогів. Страждають самі, примушують страждати близьких, стають небезпечними для суспільства.

Наркомани (токсикомани) постійно залучають до свого кола морально нестійких підлітків, пропонують їм наркотики. Кожний наркоман – це потенційний розповсюджувач «інфекції», що і робить його соціально небезпечним.

У разі відсутності наркотика в залежної від нього людини наступає стан наркотичного голоду – абстиненції. У цьому стані, добуваючи чергову дозу, вони здатні на будь-який злочин (крадіжка, вбивство). У період наркотичного голоду наркомани стають нервовими, порушується сон, апетит, з'являється біль у суглобах і м'язах, неспокій, почуття незадоволення, напруги.

Попередити це захворювання легше, ніж лікувати. Лікування більш ефективне лише за умови раннього звертання до лікаря-нарколога. Практика показує, що самостійно ні батьки, ні педагоги, ні вихователі не можуть допомогти наркоману позбавитися цього недугу. Кожен із нас повинен знати, що для підвищення ефективності боротьби з наркоманією одного бажання замало – необхідні спеціальні знання, тому варто звернутися до лікаря-нарколога.

3. 9. Активне довголіття

Старіння – це процес поступового зниження життєвої стійкості організму, його здатності пристосовуватися до зовнішніх впливів і активно виконувати природні функції. Основними ознаками старіння є зміна ходи, посивіння або випадання волосся, поява зморшок, погіршення самопочуття, часті хвороби тощо.

Зміна вікової структури населення потребує нових критерій оцінювання віку людей. Згідно з прийнятою міжнародною класифікацією люди у віці 45–59 років належать до групи середнього віку, у віці 60–74 років – похилого, старші за 75 років до групи старечого віку. Людей, які досягли 90 років і більше, вважають довгожителями. Ця класифікація є умовною, оскільки немає чітких показників, що дозволили б відокремити один вік від іншого.

Збільшення кількості осіб похилого та старечого віку певною мірою стало поштовхом для розвитку такої науки як геронтологія. Термін «геронтологія» ввів видатний російський вчений І. І. Мечников. Геронтологія — це наука, що вивчає процеси старіння з позицій біології, фізичні та духовні особливості старих людей, а також їх соціальну значимість. Медична геронтологія охоплює складні соціально-біологічні та соціально-економічні проблеми, від вирішення яких значною мірою залежить успіх реалізації наукових програм щодо продовження активного творчого життя похилих людей.

Пізніше зародилася наука геріатрія як галузь клінічної медицини, що вивчає захворювання людей похилого та старечого віку, розробляє методи їх діагностики, профілактики та лікування.

Визначний український вчений О.О. Богомолець вважав, що найважливішою передумовою довголіття є пристосування організму до старості. Природа наділила нас здатністю активно боротися з будь-якими порушеннями регуляції роботи клітин і органів, щоб усунути або хоча б послабити процес зниження життєвої здатності організму. Жіночий організм до цього процесу пристосовується легше, ніж чоловічий. Зокрема, тривалість життя жінок на 2–10 років більша, ніж чоловіків, що, очевидно, є високою «платою» за материнство та продовження людського роду.

Наука герогігієна вивчає методи та заходи, що сповільнюють старіння і збільшують тривалість життя. Розумний і здоровий спосіб життя є основною передумовою вирішення цієї проблеми. Виокремлюють сім основних рекомендацій, дотримуючись яких можна сповільнити старіння, уповильнити розвиток захворювання і тим самим збільшити тривалість повноцінного життя. До них належать: 1) відмова від переїдання; 2) регулярність харчувння; 3) правильний режим праці та відпочинку; 4) достатня тривалість сну; 5) активність і рухливість; 6)  відмова від куріння; 7) відмова від зловживання алкоголем.

Особливо важливе значення для активного довголіття має характер харчування. Проведені дослідження довели, що довголіття не пов'язане з певним типом харчування. Однак слід дотримуватися таких основних принципів:

1) збалансованість харчування відповідно до енерговитрат організму. Переїдання та надмірне надходження з продуктами енергії призводить до ожиріння. На такому фоні легко розвиваються захворювання, пов'язані з віковими порушеннями обміну речовин, зокрема атеросклероз, цукровий діабет, ускладнення яких нерідко призводять до передчасної смерті;

2) повноцінність харчування. Недостатність у їжі деяких речовин, зокрема вітамінів, порушує життєві функції організму. Нашаровуючись на процеси старіння, ці порушення загострюють їх перебіг і сприяють розвитку захворювань;

3) профілактична дія харчування. Немає продуктів, які б різко сповільнювали або прискорювали старіння. Однак деякі комбінації харчових продуктів допомагають запобігти захворюванням, розвиток яких пов'язаний з процесом старіння. Зокрема, до таких харчових продуктів належать молочно-рослинні;

4) індивідуалізація харчування. Спеціальні дієти бувають необхідними (наприклад, під час захворювань окремих внутрішніх органів, деяких порушень обміну речовин тощо).

Жодна дієта сама по собі не гарантує довголіття. Однак дотримання раціональних принципів харчування, відповідність його характеру віковим змінам обміну речовин допомагає запобігти розвитку багатьох захворювань або хоча б полегшити їх перебіг.

Передумовою здорової повноцінної старості є трудова та фізична активність, бажання передавати свій життєвий досвід молодому поколінню. Інтелектуальна та фізична активність протягом життя сповільнює темп старіння організму і робить цей процес більш гармонійним. У віці 50–55 років, коли розпочинається деяке послаблення багатьох функцій організму та порушення обміну речовин, дуже важливо не знизити темп життя, не піддатися процесу старіння. Слід продовжувати активний спосіб життя, дещо видозмінивши його з урахуванням нових фізичних і психологічних особливостей. У людей розумової та фізичної праці, міських і сільських жителів зміст фізичної, психологічної та соціальної активності різний. У передпенсійний період і жінкам, і чоловікам треба активно готуватися до наступного, пенсійного, періоду, щоб уникнути так званої пенсійної хвороби, тобто різкого погіршення психічних і фізіологічних функцій організму через раптову зміну усталеного способу життя. У пенсійному віці людина ще не стара та немічна, вона досить активна як біологічно, так і соціально. Представники багатьох професій, які досягли пенсійного віку, можуть продовжувати працювати. Однак дуже важливо не переоцінити свої сили. У деяких випадках варто змінити сферу діяльності або умови праці. Чим довше людина підтримує соціальні контакти, тим далі відсувається старість. Спостереження за одинокими людьми похилого віку показали, що вони швидше старіють, частіше та триваліше хворіють. Коли все ж надходить час і треба йти на заслужений відпочинок, необхідно відрегулювати свій розпорядок дня. Обов'язково варто займатися домашніми справами, регулярно вранці та ввечері прогулюватися, підтримувати контакти з друзями, колегами, знайомими, працювати на городі чи заміських садових ділянках. Бажано займатися у групах здоров'я на стадіонах та у спортивних комплексах. У цих групах крім фізичного навантаження людина похилого віку має змогу спілкуватися з людьми, близькими їй за віком, станом здоров'я, професійними та культурними інтересами. Вона може перейняти досвід життєвого устрою інших пенсіонерів. Людина похилого віку не повинна замикатися в собі, зосереджуватися на своїх хворобах. Багато пенсіонерів беруть активну участь у суспільно корисній роботі на громадських засадах. Поєднання соціальної та фізичної активності відіграє надзвичайно важливу роль для продовження активного творчого довголіття.

Само собою зрозуміло, що перебіг більшості захворювань у хворих літнього і старечого віку має характерні особливості. У структурі захворюваності літніх людей основне місце займає така патологія, як ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, хвороби органів дихання, захворювання опорно-рухового апарату. У пацієнтів рідко виявляється лише одна хвороба, значно частіше виявляється поєднання два, три і більш за захворювання. Поєднання у хворого декількох захворювань створює додаткові труднощі в лікуванні і погіршує прогноз щодо одужання.

Деякі поширені захворювання можуть протікати у літніх людей скритно, без чітких клінічних симптомів, але в той же час з схильністю до розвитку серйозних ускладнень. Наприклад, інфекційні і запальні захворювання у немолодих нерідко не супроводяться підвищенням температури тіла, що обумовлюється пониженою реактивністю організму. Виразкова хвороба у осіб літнього віку може протікати безсимптомний і раптово виявлятися шлунково-кишковою кровотечею. Іноді змащеними виявляються і клінічні симптоми гострих хірургічних захворювань (органів черевної порожнини і ін.), що вимагають невідкладного оперативного втручання. Ці особливості клінічної картини утрудняють своєчасну діагностику захворювань і приводять на початок лікування, що запізнився. Названі труднощі деколи пов'язані ще і з тією обставиною, то хворий літнього віку часом не може чітко провести межу між здоров'ям і хворобою, пояснюючи виникле нездужання віковими причинами.

Крім того, поєднання у одного немолодого хворого декількох захворювань, що обважнюють його стан, нерідко робить неможливим проведення повноцінного обстеження. Наприклад, із-за супутніх захворювань (важко протікаючої гіпертонічної хвороби, порушень серцевого ритму, перенесеного крупноочагового інфаркту міокарду) іноді не вдається провести необхідне ендоскопічне дослідження шлунково-кишкового тракту. Нездатність хворого утримати барієву клізму робить неможливим проведення іригоскопії і так далі У результаті діагноз захворювання залишається недостатньо ясним, що, природно, відбивається на ефективності лікування. Додаткові складнощі в лікуванні таких пацієнтів створюють особливості дії лікарських препаратів у осіб літнього віку. По-перше, у зв'язку з віковими структурними змінами слизистої оболонки шлунково-кишкового тракту може порушуватися всмоктування лікарських препаратів, що приводить до пізнішої появи лікувальної дії і його меншої вираженості. Вікове зниження знешкоджуючої функції печінки і здібностей виділень нирок приводить до того, що лікарські засоби і продукти їх метаболізму виводяться з організму немолодих хворих повільніше, ніж у пацієнтів молодого віку, що сприяє кумуляції (накопиченню) препарату і розвитку побічних ефектів. Вікове зниження реактивності кліток може бути причиною того, що ефективність застосування препарату виявляється іноді істотно нижче очікуваною або взагалі відсутній. А вірогідність побічних проявів лікарської терапії у немолодих хворих буває значно вищою, ніж у пацієнтів молодого віку.

Все це обумовлює необхідність призначення невеликих доз препаратів, з подальшим індивідуальним підвищенням дози залежно від переносимості. Насамперед це правило відноситься до сильнодіючих препаратів - серцевих глікозидів, седатівним засобів, гіпотензивних і гормональних препаратів і ін., які володіють побічними ефектами.

Особливості догляду за хворими літнього і старечого віку

При догляді за немолодими хворими велика увага повинна приділятися деонтологичеським аспектам. Треба пам'ятати, що сам факт госпіталізації може мати для немолодого хворого зовсім не однозначні наслідки. Хворі літнього і старечого віку, як правило, важко переносять ломку звичного способу життя і насилу пристосовуються до незнайомої для них обстановки. Спостерігається, коли після госпіталізації немолоді хворі, раніше цілком спокійні в психічному плані, починали втрачати орієнтування у просторі та часі, їх стан починав прогресивно погіршуватися, не дивлячись на адекватне лікування. З цієї причини за відсутності строгих свідчень до госпіталізації бажано, щоб немолодий хворий якомога довше знаходився удома, в крузі сім'ї. Якщо госпіталізація все ж таки буде визнана необхідною, потрібно постаратися переконати хворого в тому, що госпіталізація тимчасова і після стаціонарного обстеження і лікування він повернеться додому.

При догляді за хворими літнього і старечого віку треба враховувати їх психологічні особливості. Деякі хворі, прагнучи не помічати старості, що наближається або наступила, продовжують вести той же спосіб життя, що і у молодому віці, виконуючи значне фізичне навантаження, випробовуючи нервові перенапруження і не дотримуючи режиму харчування, сну, відпочинку. Це звичайно несприятливо відбивається на перебігу захворювань, сприяючи їх прогресу і розвитку ускладнень.

Тактовне пояснення і переконання хворого в необхідності дотримання наказаного режиму має в таких випадках велике значення.

Немолоді хворі в розмовах один з одним і медичними працівниками постійно звертаються до минулого, виявляючи меншу цікавість до сьогодення і вже зовсім невеликий - до майбутнього. Літні люди важче переносять втрату рідних і близьких, насилу набувають нових друзів. У хворих літнього віку часто наголошуються порушення пам'яті. Хворий часто добре пам'ятає те, що було багато років тому, але погано запам'ятовує поточну інформацію і плутає події недавнього минулого. Всі ці особливості можуть утрудняти збір у пацієнтів необхідних відомостей, доводиться звертатися за допомогою до родичів. При догляді за такими хворими необхідно бути особливо тактовними і уважними, терпляче відповідати на питання, які хворі задають вже не вперше.

У розмовах з хворими літнього і старечого віку неприпустимо нагадування про їх вік з натяками на природний кінець життєвого шляху. Звернення до немолодих хворих типу «бабуня», «дідусь», нехай навіть використовувані з кращих спонук, свідчать про низьку культуру медичних працівників. Треба пам'ятати, що немолоді хворі цілком заслужили на звернення до них на ім'я та по батькові.

Хворі літнього і старечого віку найчастіші, тривало хворіючі люди, з хронічними, часто невиліковними захворюваннями. Отже часто при організації лікування питання відходу виступають на передній план, особливо в тих випадках, коли хворий через різні причини вимушений тривалий час знаходитися в спеціальних інтернатах для старезних.

У догляді за немолодими хворими велику роль грає створення оптимального лікувально-охоронного режиму.

У хворих літнього і старечого віку часто наголошуються розлади сну. Такі пацієнти нерідко можуть спати або дрімати вдень, а вночі не спати, читати, ходити, приймати їжу і т. д., викликаючи у тих, що оточують сумніву в адекватності поведінки. У цих випадках не слід поспішати з призначенням заспокійливих і снодійних препаратів, оскільки причини порушення сну можуть бути різними і їх спочатку треба встановити. До їх числа перш за все відносяться різноманітні дізурічеськие розлади. Зниження концентраційної функції нирок приводить до того, що недостатня функція нирок протягом дня компенсується збільшенням нічного діурезу. Дізурічеськие розладу у немолодих чоловіків часто пов'язані з наявністю аденоми передміхурової залози. Такі хворі вимушені кілька разів протягом ночі мочитися, причому сечовипускання відбувається поволі, млявим струменем. Ситуація нерідко посилюється ще і тим, що в багатьох лікарнях туалет (іноді один на все відділення) знаходиться про коридор, далеко від палати. Зрозуміло, що ходіння пацієнта в туалет і назад не сприяють хорошому сну. Вихід з положення, що створилося, може полягати в наданні хворому на ніч окремого посуду. Корисно удаватися до обмеження прийому рідини в другій половині дня, особливо перед сном.

Можуть бути і інші причини, сприяючі порушенню сну. Необхідно мати на увазі, що у літніх людей взагалі наголошується менша потреба уві сні, чим у молодих людей. Якщо ж пацієнти додатково сплять вдень, то порушення нічного сну часто стає майже неминучим. Виключення денного сну, заміна його яким-небудь цікавим заняттям у багатьох випадках дозволяє добитися поліпшення нічного сну. Сприяти виникненню безсоння може і погано підібране ліжко з продавленою сіткою, оскільки при остеохондрозі хребта, який часто зустрічається в літньому віці, лежання на такому ліжку викликає сильні болі по ходу хребта.

Поширеними причинами порушень сну є, крім того, погане провітрювання приміщення, хропіння сусідів по палаті, шум в коридорі і так далі Істотне значення в організації догляду за хворими літнього і старечого віку має попередження травм і нещасних випадків, які нерідко зустрічаються у таких пацієнтів. Вікове зниження зору і слуху, хистка хода з поганою координацією руху і легкою втратою рівноваги приводять до того, що хворі падають в палаті, коридорі, туалеті, ванній кімнаті. Зміни кістковій тканині (остеопороз), що спостерігаються у літніх людей, сприяють при падінні виникненню важких переломів. Переломи, достатньо серйозні і у молодому віці, у немолодих хворих можуть привести до летального результату із-за розвитку застійних явищ в легенях (гіпостатична пневмонія), пов'язаних з вимушеним нерухомим положенням в ліжка, і приєднання інтоксикації за рахунок перелому.

Падінням і травмам можуть сприяти м'які, легко зміщувані убік доріжки, волога і слизька підлога, захаращується меблями палат і коридорів, відсутність в коридорах спеціальних бар'єрів і пристосувань для опори, погане освітлення.

Нерідко нещасні випадки з хворими літнього віку відбуваються під час купання у ванні: це бувають падіння в слизькій ванні або на слизькій, мокрій підлозі. Можливі опіки, які отримує хворий, такий, що знаходиться у ванні, якщо помилково відкриває кран з гарячою водою.

Під час прийому гігієнічної ванни або душу у немолодих хворих можуть розвинутися напади стенокардії або навіть порушення мозкового кровообігу. Попередженню нещасних випадків сприяють устаткування ванни спеціальними поручнями і лавками, гумовими килимками на підлозі, підведення засобів сигналізації. Але найнадійнішою мірою профілактики є присутність при купанні немолодих хворих медичних працівників, що надають пацієнтам необхідну допомогу.

При пневмонії, гострому періоді інфаркту міокарду, вираженій недостатності кровообігу і ін. захворюваннях хворі літнього і старечого віку вимушені дотримувати тривалий постільний режим, який може приводити і до деяких несприятливих наслідків. Мається на увазі виникнення застійних явищ в легенях, утворення тромбів у венах нижніх кінцівок з подальшими тромбоемболіями в гілки легеневої артерії, порушення регуляції функцій сердечно- судинної системи, утруднення сечовипускання, посилення запоровши, тугоподвіжності суглобів і так далі Профілактика перерахованих ускладнень передбачає застосування комплексу заходів.

В зв'язку з цим великого значення набуває догляд за шкірою і попередження утворення пролежнів. Хороший ефект дають розтирання і масаж, які потрібно проводити, враховуючи тонкість і раниму шкіри у немолодих хворих. Крім того, в літньому віці часто наголошуються сухість шкірних покривів, що викликає сильне свербіння, зміни нігтів (їх потовщення, підвищена ламкість), появу мозолів, що обмежують рухову активність.

Сухі ділянки шкіри доцільно змащувати спеціальними кремами, перед підстриганням нігтів для їх пом'якшення корисно робити припарки, застосовуючи касторову олію. Потрібно своєчасно видаляти мозолі. Слід всіляко заохочувати турботу немолодих хворих про свій зовнішній вигляд. Акуратна зачіска, регулярне гоління, охайний одяг підвищують настрій хворих, сприяючи поліпшенню їх загального стану.

Особливого відходу вимагають хворі з нетриманням сечі, яке може виникнути у пацієнтів літнього віку в результаті урологічних захворювань або унаслідок порушень центральної регуляції сечовипускання, наприклад при деменції (старечому недоумстві), унаслідок порушень мозкового кровообігу. У випадках, коли відновити нормальне сечовипускання не представляється можливим, необхідно користуватися подкладним судном або сечоприймачем.

Хворі літнього віку, що знаходяться на постільному режимі, часто страждають замками, обумовленими переважно атонією кишечника. Боротьба із замками включає дієтичні рекомендації, прийом легких послаблюючих засобів рослинного походження (препаратів жостеру, сенни), слаболужних мінеральних вод. Спорожненню кишечника іноді може сприяти випитий натщесерце стакан водопровідної води.

Не слід зловживати клізмами, особливо, якщо до їх постановки немає особливих свідчень, оскільки при частому застосуванні вони викликають роздратування товстої кишки.

При геморої у немолодих хворих потрібно стежити, щоб випадні гемороїдальні вузли не травмувалися грубим туалетним папером. Після кожного акту дефекації доцільне обмивання області анального отвору, застосування ванн з відваром ромашки, ректальних свічок.

При тривалому перебуванні на постільному режимі негативну роль грає відсутність рухової активності (гіподинамія), що негативно відбивається на функціональному стані різних органів і систем організму. Тому в комплекс лікувальних заходів необхідно обов'язково включати лікувальну фізкультуру. Вона показана навіть при таких важких захворюваннях, як інфаркт міокарду, порушення мозкового кровообігу. При цьому необхідно дотримуватися великої обережності у визначенні об'єму фізичних вправ, починаючи, як правило, з малих навантажень і поступово збільшуючи інтенсивність фізичних вправ під контролем функціональних показників серцево-судинної системи.

Як тільки з'являться неприємні відчуття або відчуття втоми, фізичні вправи слід негайно припинити.

Правильна організація живлення займає важливе місце в догляді за хворими літнього і старечого віку. Оскільки у літніх людей інтенсивність обмінних процесів в організмі понижена, слід зменшити калорійність харчового раціону за рахунок зменшення змісту жирів тваринного походження і вуглеводів. Оптимальне споживання жирів літньою людиною складає 60-70 грама в добу, при цьому 25-30% повинно припадати на частку жирів рослинного походження, що містять ненасичені жирні кислоти (лінолеву, ліноленову та інші), що знижують рівень холестерину в крові і володіють антиатеросклерозною дією.

Частку вуглеводів доцільно зменшити до 280-320 грама за добу. Оскільки в літньому віці часто наголошується зниження інкреторной функції підшлункової залози, насамперед слід зменшити споживання легкозасвоюваних вуглеводів - цукру, цукерок, меду, варення і інших кондитерських виробів. Навпаки, продукти, що містять грубоволокнисту клітковину, потрібно включати в харчовий раціон літніх людей обов'язково.

У хворих літнього і старечого віку часто спостерігаються ознаки серцевої недостатності, підвищений артеріальний тиск, відбувається затримка рідини. Таким пацієнтам слід обмежити споживання куховарської солі до 5-8 грама в добу. Без особливих свідчень не варто обмежувати прийом рідини (менше 1-1,5 л в добу), оскільки це може сприяти посиленню запоровши.

При схильності до замків показано включення в харчовий раціон фруктових соків і компотів, яблук, буряка і інших овочів і фруктів, стимулюючих перистальтику кишечника.

Проте необхідно пам'ятати, що у хворих літнього віку через відсутність зубів часто наголошується неповноцінність жувального апарату, знижується секреторна активність шлунку, підшлункової залози і печінки. Цю обставину обумовлює необхідність передбачити відповідну кулінарну обробку їжі, що зменшує навантаження на органи травної системи.

Відновні процеси у хворих літнього і старечого віку протікають повільніше, ніж у молодих людей, що визначає і триваліший період відновної терапії. Але при наполегливому і тривалому лікуванні можна добитися успіхів в реабілітації пацієнтів, що перенесли навіть дуже важкі захворювання. І тут не можна переоцінити правильну організацію догляду за немолодими хворими.