Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf көрінісі
бет52/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi

персоналізм (від лат.регзопа — особа). Основні положення пер-
соналізму такі:
а) центральне поняття — особа, але не просто як реальна люди 
на, особистість, а як першоелемент буття, духовна сутність, якій вла 
стиві активність, воля, самосвідомість; витоки людської особи йдуть 
від Верховної особи, тобто Бога;
б) світ (природа) є сукупністю духовних осіб, найвища з яких — 
Бог; все матеріальне є наслідком творчої активності особи: все — 
загальне — творчість Бога, конкретні речі — творчість людини; ма 
теріальне має значення лише тоді, коли входить у досвід особи;
в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особою завдя 
ки її оцінювальній здатності (здатності визначати цінність об'єктів);


г) взаємовідносини особи і суспільства є ворожими 
(антагоністичними); зняття ворожості можливе через 
самовдосконалення особи і оновлення суспільства. 
Оновлення суспільства також зводиться до духовного 
оновлення особи. Тобто за перетворенням особи настає 
перетворення суспільства.
Персоналізм існує у двох варіантах: американському і 
французькому. Американський персоналізм кінця XIX 
століття) виникає як своєрідна реакція на деперсоналізацію 
і дегуманізацію особи в умовах техногенного прогресу і 
бюрократизованого суспільства. Його засновником був 
Борден Боун (1847-1910). Продовжили його вчення 
ДжоржХаусон (1834-916), Мері Калкінс (1863-1930), 
Вільям 
Хокінг(1875-19б6),РалфФлюеллінг 
(1871-
1960),ЕдгарБрайтмен (1884-1954). На відміну від 
американського (більш абстрактного і академічного 
вчення) французький персоналізм, що виникає в 30-і роки 
XX століття, був набагато ближчим до життя. Це 
філософська доктрина, яка в осмисленні сучасного світу 
виходить з проблем «тотального» розвитку людини на 
основі примату (першості) духовних цінностей.
Французький персоналізм народжується з групи 
інтелігентів, котрі об'єднувалися навколо журналу 
«Esprit» («Дух»). Очолював групу Еммануель Мунье 
(1905-1950). Серед його представників 
Поль-
ЛуїЛандсберг (1901-1944), Габріель Мадіньє (1895-
1958), Поль Рікьор (нар. 1913 р), Жан-Марі Доменак 
(нар. 1913 р). Основні положення французького 
персоналізму такі (схема 3-7):
а) криза людини є наслідком кризи цивілізації в 
цілому: 
криза 
виробництва 
позбавляє 
людину 
саморозвитку, недоліки системи розподілу ведуть до 
занепаду моралі, насадження соціальних стандартів гасить 
індивідуальну творчість, а засилля комфорту перетворює 
Схема 37- Онтологія французького персоналізму 


борця на споживача;
б) буття людини має два виміри: «зовнішнє буття» — біологічні, 
економічні і соціально-політичні проблеми людини, які вивчають 
ся конкретними науками; «внутрішнє буття» — психологічні, еко 
номічні і культурні проблеми людини, які є предметом антрополо 
гічного знання;
в) індивід (окрема людина) включається в загальне (суспільне) 
завдяки своєму діяльному характеру. Діяльність характеру — це 
практична життєдіяльність людини, яка знаходить свій вияв у тру 
довій діяльності; «немає нічого людського, що не було б практи 
кою»; «діяльність людини — це її вершина»;
г) діяльний характер людини, як її діяльне ставлення до світу, 
формується процесом «залучення» людини до таких «видів руху», як.- 
екстеріоризація (від лат. externus — зовнішній) — взаємодія люди 
ни з зовнішньою реальністю; інтеріоризація (від лат. internus — 
внутрішній) — внутрішня зосередженість особи, її звернення до 
глибин власного «Я», взаємодія з самим собою; подолання — по 
єднання прагнень особи взаємодіяти з внутрішньою зосереджені 
стю. Подолання протиставлення себе і світу через поєднання «взає 
модії» і «зосередженості»;
ґ) внутрішній світ людини — основний предмет філософії і сер-
цевина не тільки людського існування, а й системи «людина-світ». 
Він має такі три рівні: по-перше, органічне і колективне несвідоме 
(досвідоме), змістом якого є сукупність чуттєвих інстинктів, потягів, 
прагнень (відповідає фрейдистському «Воно»); по-друге, свідомість, 
змістом якої є спрямованість людського індивідуального розуму на 
реальний світ і усвідомлення реальності (відповідає фрейдистському 
«Я»); по-третє, дух, змістом якого є надсвідомість «Я» та самосві-
домість «я». Це — «безодня особистої трансценденції», де здійснюєть-
ся перетворення реальності шляхом відродження об'єктивного в суб'єк-
тивному. На цьому рівні існування осмислюється з позиції Добра і Зла, 
Блага і Гріха, а також тільки тут особисте існування набуває істинної 
свободи — спрямованості окремої особи до Верховної особи (Бога).
Отже, основні орієнтації сучасної релігійної філософії полягають у:
1) повороті від теоцентризму до антропоцентризму, визнанні 
абсолютної цінності людини; 
2) спробі скоригувати релігійну філософію і науку; 
3) спиранні теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, струк 
туралізм та ін.; 
4) визнанні важливості збереження гуманістичної орієнтації
культури; 
5) увазі до проблеми суспільного розвитку; 
6) екуменістичному зближенні релігій як засобу пом'якшення 
драматичних суперечностей сучасності. 




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет