Пролог альвійська вендета

За цей час ситуацiя анiтрохи не прояснiшала, а навпаки, ще дужче заплуталася. Вiдразу пiсля прибуття в космопорт ми надiслали чужинцям запит з вимогою додаткових пояснень, конкретнiших, анiж абстрактна загроза нападу габ барiв, бо така загроза iснувала завжди, а нинiшнi запобiжнi заходи були безпрецедентними за своїм масштабом. Час вiд часу п’ятдесятники з дварками збiльшували чисельнiсть патруля до однiєї або двох ескадр. Це вiдбувалося в перiоди загострення обстановки на фронтах або коли в тутешнiй локальний простiр навiдувався габбарський розвiдник. Проте ще жодного разу за останнi кiлька рокiв вони не перекидали до Магаваршi цiлий флот.

За годину з чвертю, необхiдних, аби сигнал досяг дром-зони й повернувся назад, надiйшла вiдповiдь на наш запит. У новiй радiограмi лише зазначалося, що є велика ймовiрнiсть масованого вторгнення в систему габбарських вiйськ, а насамкiнець нас просили не панiкувати й спокiйно дочекатися прибуття до Магаваршi передових частин флоту.

Коли всi ознайомилися з текстом повiдомлення, слово взяв адмiрал Брiсо.

- Я бачу три можливих варiанти. Перший: чужинцi не брешуть, i габбари справдi щось затiвають. Другий, утiм, малоймовiрний: вони хочуть захопити нас у полон або знищити. Ми вже обговорювали це i погодилися, що п’ятдесятники з дварками на таку авантюру навряд чи пiдуть. Навiть зусиллями цiлого флоту шанси на перехоплення крейсера такого класу, як “Зоря Свободи”, мiзерно малi, до того ж ми можемо просто покинути систему й вилетiти до однiєї з найближчих зiрок. Нарештi, третiй варiант: загроза вторгнення габбарiв - хитрий блеф, спроба заманити нас у пастку.

- Яку саме? - поцiкавився iмператор.

- Примусити нас знову ввести в систему вiйська. Тодi чужинцi спокiйно пiдуть звiдси, оголосивши, що передають контроль над Магаваршою людям. Тим самим вони позбудуться вiдповiдальностi за планету й, образно кажучи, вмиють руки.

- Найпевнiше, так воно i є, - замислено мовив Поль Карно. - Через Магаваршу п’ятдесятники змушенi тримати великi сили в локальному просторi Суомi, а користi їм вiд цього жодної. Але з iншого боку, якщо виявиться, що планетi справдi загрожує вторгнення габбарiв, ми не зможемо залишитися осторонь - адже тут проживає сорок тисяч наших одноплемiнникiв.

Протягом наступної години в диспетчерськiй точилася запекла суперечка про те, що робити далi. Одностайними всi були лише в одному: слiд якнайшвидше сповiстити про все бригаду, що чекала нас у дром-зонi системи Гамми Iндри. А от у питаннi, кому й на чому летiти з повiдомленням, думки роздiлилися. Крiм мого крейсера, в ангарах космопорту перебувало ще два кораблi, здатних здiйснювати мiжзорянi переходи, - кур’єрський корвет i невеличкий, але надзвичайно швидкохiдний катер, розрахований лише на чотирьох пасажирiв. Обидва цi судна були залишенi тут про всяк випадок, щоб повнiстю не позбавляти Магаваршу контакту iз зовнiшнiм свiтом. За своїми швидкiсними показниками й маневренiстю вони, мабуть, перевершували “Зорю Свободи”, але були менш боєздатними i значно вразливiшими.

Я ж, як i решта членiв моєї команди, у цiй дискусiї участi не брав, а лише мовчки слухав i чекав, коли присутнi дiйдуть згоди на єдино правильному й логiчному в цiй ситуацiї рiшеннi. За iнших, не таких драматичних обставин менi, мабуть, було б цiкаво спостерiгати за тим, як дорослi чоловiки та жiнки, що обiймають найвищi державнi посади, поводяться, наче дiти, з остраху виглядати в очах один одного боягузами. Кожен iз високоповажних мiнiстрiв, пропонуючи той чи iнший варiант розвитку подiй, вважав своїм обов’язком ненав’язливо, але цiлком чiтко дати зрозумiти, що сам вiн волiв би залишитися на Магаваршi й зустрiти небезпеку навiч.

Один лише Клод Брiсо, який не раз брав участь у космiчних битвах i часто ризикував життям, не пiддався загальнiй бравадi. Як досвiдчений вiйськовий адмiрал чудово розумiв, що нiякого вибору в нас не залишається, але, попри своє високе звання, наразi вiн не мав жодних формальних повноважень, а був лише приватною особою i не мiг вiддавати обов’язкових до виконання наказiв.

Iмператора ж, який тримав у своїх руках всi важелi реальної влади на Магаваршi, долали сумнiви. Вiн нiяк не мiг вирiшити, де буде безпечнiше його доньцi - на планетi чи на борту “Зорi Свободи”. Все залежало вiд справжнiх намiрiв чужинцiв - блефують вони чи нi, а якщо нi, то наскiльки ймовiрна загроза вторгнення габбарiв...

Нарештi менi набридли цi пустi балачки, i я вже збирався викласти власнi аргументи, аж раптом Анн-Марi Прентан, яка разом iз диспетчером Шантi стежила за радiоперехопленням з району дром-зони, голосно й схвильовано вигукнула:

- Здається, чужинцi не збрехали. Схоже, починається.

Усi присутнi миттю посхоплювалися зi своїх мiсць i кинулись було до термiналу, але Анн-Марi, щоб уникнути стовпотворiння, негайно ввiмкнула зовнiшнi динамiки й вивела на головний екран диспетчерської данi комп’ютерно-лiнгвiстичного аналiзу.

Примiщення заповнив шум i трiск, крiзь якi ледве пробивалися невиразнi обривки слiв i фраз. I дром-зона, i навiть кораблi, що летiли до нас, перебували ще надто далеко, а чужинцi, певна рiч, не були такими люб’язними, щоб транслювати свої розмови по точно спрямованому на Магаваршу променю. До того ж п’ятдесятники спiлкувалися своїми, неземними мовами, i лише зрiдка серед усього цього шарварку лунали гавкiтливi реплiки нiмецькою - це перемовлялися мiж собою допомiжнi частини дваркiв.

Зате на великий екран видавався англiйський текст - комп’ютер на ходу перекладав усе, що лишень пiддавалося перекладу, i по можливостi намагався реконструювати з окремих слiв i фраз самостiйнi, наповненi змiстом речення. Йому це не завжди вдавалося, але навiть з того, що ми отримували, суть подiй була зрозумiла: як мiнiмум по трьох каналах почалося вторгнення габбарських вiйськ.

Буквально через хвилину по вузькоспрямованому променю ми отримали чергову радiограму вiд чужинцiв. У нiй вони повiдомляли про початок вторгнення i радили всьому населенню Магаваршi сховатися у своїх Катакомбах. За твердженням командування флоту п’ятдесятникiв, сили габбарiв невеликi й атаку буде вiдбито ще в дром-зонi, але окремi кораблi можуть прорватися крiзь оборонний заслiн i спробувати скинути на планету бомби.

- Якщо тiльки вони не розiгрують перед нами виставу... - почав був Поль Карно, але замовк, так i не закiнчивши своєї думки.

- Не бачу в цьому сенсу, - озвався адмiрал Брiсо. - Зв’язатися звiдси з нашими ми все одно не зможемо, треба летiти до дром-зони. А там уже нас не обдуриш.

- Перехопленi першi перемовини габбарiв, - повiдомила Анн-Марi, вказуючи на екран. - Нi, це не спектакль.

- Отже, вам слiд вiдлiтати, - озвався iмператор. - I негайно.

Високоповажнi мiнiстри знову засперечалися, кому з них летiти, а кому залишатися, але терпiти це далi я вже не збирався. Пiдвiвшись, вийшов у центр зали i твердо промовив:

- Панове, увага!

Галас миттю вщух, i погляди всiх присутнiх спрямувалися на мене. Переконавшись, що мене готовi слухати, я заговорив пiдкреслено офiцiйно:

- Я Стефан Матусевич, капiтан ВКС Земної Конфедерацiї, командир крейсера “Зоря Свободи”, який у даний момент виконує бойове завдання. Я маю доручення доставити на Магаваршу пасажирiв у кiлькостi вiсiмнадцяти чоловiк, а пiсля похоронiв пана Шанкара доправити всiх назад цiлими й неушкодженими. Тож маю намiр виконати покладену на мене мiсiю, незважаючи на вашi думки й побажання, а якщо буде потрiбно - то й iз застосуванням сили. Зараз усi ви, незалежно вiд звань та посад, пiдпорядковуєтеся менi й зобов’язанi виконувати мої накази. Звiдси, з головної диспетчерської, ви в моєму супроводi вирушите до першого посадочного термiналу й перейдете на борт корабля. Усi вашi особистi речi, що залишилися в iмператорському палацi, доставлять на “Зорю Свободи”, поки йтиме передстартова пiдготовка. - Я подивився на Поля Карно. - Пане голово, ви верховний головнокомандувач Збройних Сил Землi та Сонячної системи i маєте право скасувати мої повноваження. Проте ви можете це зробити лише через Генеральний Штаб, якого тут немає. А поки отриманий мною наказ дiятиме, ви зобов’язанi нарiвнi з рештою виконувати мої розпорядження. - Я обвiв поглядом присутнiх. - Сподiваюсь, я зрозумiло висловився, панове?

Усупереч моїм побоюванням, жодних протестiв моя промова не викликала. Усi мiнiстри, включно з Карно, були приголомшенi моїм натиском, адмiрал Брiсо та iмператор дивилися на мене схвально, а принцеса Сатi - з неприхованим захопленням. Рашель же усмiхалася, нiби казала: “От так! Покажи їм, хто тут головний!”

Iмператор першим порушив мовчанку.

- Ну що ж, рiшення ухвалене, - вiн констатував це як незаперечний факт. - А щодо особистих речей можете не турбуватися. Ще вiд самого початку я розпорядився зiбрати їх i доправити в космопорт - просто так, про всяк випадок. Упакованi валiзи вже чекають на вас бiля посадочного термiналу.

- Тату, ти маєш летiти з нами, - сказала принцеса. - Ти потрiбен Свiту Барнарда.

Падма похитав головою.

- Це неможливо, дочко. Я не можу кинути Магаваршу. Тим паче зараз, коли їй загрожують габбари.

Сатi пiдiйшла до мене й легко торкнулася моєї руки.

- Будь ласка, капiтане, переконайте його... Зробiть щось!

Як зачарований, я дивився їй у вiчi. Її врода, зрiла i водночас у чомусь ще дiвоча, дiяла на чоловiкiв безвiдмовно, i я не був винятком. На якусь мить мене опанувала спокуса справдi “щось зробити”, наприклад, узяти й пiдстрелити Падму з паралiзатора, а потiм перенести його непритомного на борт корабля. Я був упевнений, що присутнi не заперечуватимуть, а навпаки, пiдтримають мене. Проте...

- Даруйте, принцесо, нiчим не можу допомогти вам. Я з повагою ставлюся до вибору вашого батька, навiть якщо вважаю його неправильним.

Вiдверто засмучена моєю вiдповiддю, Сатi знову обернулася до iмператора йспрямувала на нього сповнений благання погляд.

- Тату, зрозумiй...

- Я розумiю, Сатi, - урвав вiн її. - Ти сама знаєш, як менi тяжко. Я втомився, смертельно втомився вiд цього добровiльного ув’язнення, вiд довгих рокiв бездiяльностi, вiдiрваностi вiд зовнiшнього свiту, де вiдбуваються такi епохальнi подiї... Але в мене є обов’язок. Я не можу все кинути й пiти. Особливо зараз. Обiцяю тобi: коли вирiшиться криза з габбарами, я намагатимусь переконати своїх старих переселитися у Свiт Барнарда або на Землю, до Iндiї. Думаю, вони вже готовi для цього, їхня туга за рiдними й близькими поступово пересилює бажання померти на батькiвщинi.

- А якщо не вийде, - втрутився Поль Карно, - ми оголосимо примусову евакуацiю населення планети. Ця iдея визрiвала вже давно, проте частина членiв Ради Спiвдружностi вбачала певну вигоду для нас у тому, щоб п’ятдесятники та дварки тримати значнi сили в системi Суомi. Але тепер нам уже напевно доведеться ввести сюди свої вiйська, чужинцi негайно скористаються цим i пiдуть, а ми поки що не можемо дозволити собi таку розкiш, як витрачати ресурси цiлого флоту для охорони планети з сорокатисячним населенням.

- У всякому разi, - непохитно сказав Падма, - я залишуся тут до остаточного вирiшення питання з евакуацiєю. Я маю бути останньою людиною, яка покине Магаваршу. Як капiтан, який... А втiм, я повторююся. Я вже не раз це казав. Думаю, саме тому мiстер Матусевич утримався вiд... гм, вiд крайнього засобу переконання.

Iмператор мав рацiю. Я не застосував проти нього силу, бо розумiв його. Капiтан останнiм покидає борт загиблого корабля - а вiн у певному розумiннi був капiтаном. Капiтаном умирущої планети.

Ми вже наближалися до дром-зони, коли так i сталося: окремi кораблi габбарiв, здебiльшого корвети й бомбардувальники, намагалися прорватися до Магаваршi, але безуспiшно - їх знищували ще на пiдступах до орбiти. Ну а все сорокатисячне населення планети, щоб уникнути неприємностей, ховалося глибоко пiд землею, в Катакомбах, надiйно захищених вiд можливого ядерного удару.

- Отже, за Магаваршу поки що можна не хвилюватися, - пiдсумував Клод Брiсо, який, на велике невдоволення Рашелi, зiгнав її з крiсла спостерiгача й тепер разом iз Анн-Марi аналiзував перехопленi переговори мiж чужинцями. - Але що тут узагалi вiдбувається, якого бiса габбари сунулися сюди?.. Схоже, нашi вимушенi союзники, п’ятдесятники з дварками, самi не знають. Їм наказали - i вони вирушили обороняти систему. Можливо, командуванню флоту щось вiдомо, але воно не квапиться передавати цi вiдомостi в прямий ефiр.

За вiсiм мiльйонiв кiлометрiв вiд найближчого краю дром-зони, коли нас уже ось-ось мали запеленгувати чужинцi, iнтенсивнiсть переговорiв мiж ними рiзко зросла. Корабельнi датчики зареєстрували невеликий сплеск напруженостi континууму.

- Вiдкриваються канали першого роду, - повiдомила Анн-Марi, зосереджено вдивляючись у свiй тактичний дисплей. - Вiдразу кiлька... бiльше десятка...

- Хто? - нервово запитав Поль Карно, що, як i Рашель, сидiв на вiдкидному стiльцi в дальньому кiнцi рубки. - Знову габбари?

- Нi, це... - Обличчя Анн-Марi прояснiло. - Нашi позивнi! Чотири... п’ять ескадр Флоту Барнарда й Сьомий експедицiйний корпус Землi з окремим спецiальним дивiзiоном загороджувальних станцiй. Чужинцi не панiкують, мабуть, вони були готовi до цього... Ага! Вiддано загальний наказ по всiх частинах, дислокованих у дром-зонi: у бiй не вступати, вiдходити до каналу на Суомi... А ось i розпорядження для кораблiв, що охороняють Магаваршу: залишатися на орбiтi до прибуття передових частин нашого флоту, тодi передати їм контроль над навколопланетним простором i негайно залишити систему.

- Здається, небезпека минула, - з полегшенням мовив Клод Брiсо. - Чи... може, й не було нiякої небезпеки? Може, чужинцi самi спровокували атаку, щоб примусити нас ввести сюди вiйська.

- Не думаю, адмiрале, - заперечила Анн-Марi. - Я добре володiю нiмецькою, знаю двi нерейськi мови. Я слухала їхнi перемовини без комп’ютерного перекладу. I п’ятдесятники, i дварки поводилися дуже природно для блефу. Дiється справдi щось серйозне.

- Так чи iнак, - сказав я, - незабаром усе з’ясується. Оператор, вмикайте позивнi. Другий пiлот, швидкiсний прорив у дром-зону скасовується. Починаємо екстрене гальмування.

За пiвхвилини найближчi до нас земнi кораблi почули нашi позивнi, а ще через пiвхвилини ми отримали запит про ситуацiю на Магаваршi й про те, чи всi пасажири перебувають на борту “Зорi Свободи”. Надiславши вiдповiдь, ми добрих двi хвилини згаяли в очiкуваннi, поки нарештi надiйшла радiограма з наказом прямим курсом вирушати до каналу, що сполучався з системою Гамми Iндри, де на нас усе ще чекала бригада супроводу, а звiдти летiти до Терри-Галлiї. Наказ було пiдписано адмiралом флоту Франсуа Мореном, головнокомандувачем ВКС Земної Конфедерацiї, спiвголовою Об’єднаного Комiтету Начальникiв Штабiв Спiвдружностi - найвищого керiвного й координуючого органу всiх збройних сил людства.

- Це справдi серйозно, - промовив Клод Брiсо, ознайомившись iз радiограмою. - Жарти й розiграшi виключенi... Але що ж трапилося, хай йому бiс?

Вiдповiдь на це питання ми отримали лише пiвтори години потому, коли на повному гальмуваннi ввiйшли до дром-зони й наблизилися до флагмана Сьомого експедицiйного корпусу, що рухався нам назустрiч. На той час майже всi кораблi чужинцiв пiдтяглися в район вiдкритого гiперканалу, що вiв до Суомi, i один за одним покидали тутешнiй локальний простiр. Усi п’ять ескадр барнардського флоту попрямували у глиб системи, до Магаваршi, а з’єднання земного експедицiйного корпусу розосередилися довкола каналiв, через якi вони здiйснили перехiд. Загороджувальнi станцiї, погасивши свiй залишковий рух, негайно взялися до закупорювання решти каналiв першого роду й дослiджених - другого.

- Про повне блокування дром-зони не йдеться, - проаналiзував я побачене. - А отже...

- Отже, це ненадовго, - пiдхопив Клод Брiсо. - На тиждень, максимум два. Термiн, цiлком достатнiй для евакуацiї сорока тисяч людей.

На вiдстанi двох свiтлових секунд вiд нас флагман надiслав запит на встановлення аудiовiзуального контакту. Незабаром на екранi мого монiтора зовнiшнього зв’язку виникло зображення темноволосого чоловiка з п’ятьма зiрками на погонах. Це був мiй головнокомандувач, адмiрал флоту Франсуа Морен.

Пiсля офiцiйних вiтань вiн про всяк випадок повторно уточнив, чи присутнi на “Зорi Свободи” Поль Карно i Клод Брiсо. Коли я вiдповiв ствердно, адмiрал сказав:

- Добре, капiтане, зараз я з ними поговорю. Ваше завдання вам зрозумiле?

- Так, сер. Прямувати через Гамму Iндри до Терри-Галлiї.

- Правильно. Спробуйте вкластися в п’ятнадцять-двадцять годин об’єктивного часу. Зможете?

Я подумки прикинув: дев’ятнадцять звичайних стрибкiв по каналах першого роду i один затяжний, iз запущеним на повну потужнiсть резонансним генератором. Запасiв дейтерiю вистачить. Часу, мабуть, також. “Зоря Свободи” - швидкохiдний i високоманеврений крейсер; свого часу я провiв на ньому тридцять два стрибки менш нiж за добу.

- Так, сер, встигну. Проблемно, але встигну.

- Постарайтеся, капiтане. На Террi-Галлiї має вiдбутися позачергове засiдання Ради Спiвдружностi на найвищому рiвнi, а у вас на борту голова федерального уряду Землi... - Його погляд ковзнув трохи вбiк. - А-а, от i ви, докторе Карно. Мої вiтання.

- Здрастуйте, адмiрале, - вiдповiв Поль Карно, який непомiтно пiдiйшов до мене i став поряд iз моїм крiслом. - Ви поясните, що вiдбувається?

- Габбари активiзувалися, пане голово. Втiм, це ще м’яко сказано. Вони нiби збожеволiли - атакували понад два десятки альвiйських планет, а також усi одинадцять людських, що перебувають пiд контролем Четверного Союзу.

- Причини?

- Альви знищили габбарську планету Джейхану у Великiй Магеллановiй Хмарi.

Карно кивнув.

- Я був упевнений, що альви не залишать без вiдповiдi бомбардування Мельмака. Але до чого тут людськi планети?

- Очевидно габбари вирiшили, що тут не обiйшлося без нашої допомоги. Iншi чужинцi, до речi, теж так вважають. Вони не сумнiваються, що їхнi волохатi друзяки вступили з людьми в сепаратну змову й отримали вiд нас зброю величезної руйнiвної сили.

- Господи! Це була глюонна бомба?

- Гiрше, значно гiрше. Альви знищили не лише планету, а всю систему. Вони пiдiрвали зорю. Жовтий карлик спектрального класу G3. Розумiєте?

Краєм ока я побачив, як Клод Брiсо напружився у своєму крiслi, його обличчя мертвотно зблiдло, а губи беззвучно заворушилися.

- О-о чорт! - вичавив iз себе приголомшений Поль Карно. - Невже...

- У цьому немає жодних сумнiвiв, - кивнув адмiрал Морен. - Пiд час атаки альвiйського флоту в локальному просторi Джейхани перебував розвiдувальний корабель дваркiв. Вiн залишив систему безпосередньо перед вибухом, його навiть зачепило нейтринним спалахом. Дварки були такi люб’язнi... вiрнiше, такi наляканi, що передали нам копiї даних зовнiшнього спостереження. Їх аналiз пiдтвердив нашi найгiршi побоювання.

Завжди стриманий i коректний прем’єр-мiнiстр Землi раптом вибухнув потоком лайки, подеколи не зовсiм цензурної. А Клод Брiсо сидiв наче паралiзований, i в його очах крижанiв жах.

- Це зрада, - хрипло промовив вiн. - Або...

- Добре, коли зрада, - розчувши його, похмуро озвався адмiрал Морен. - Це ще пiвбiди. А от якщо “або”... Тодi нам лиха не минути!

Бiльшiсть кораблiв супроводу безнадiйно вiдстали вiд нас уже пiсля перших чотирьох стрибкiв, кiлька найспритнiших слiдували за нами ще протягом двох годин, але потiм теж здалися, i другу половину шляху ми подолали на самотi, аж поки досягли зорi USCG 192-476308-615 за Унiверсальним Галактичним Каталогом, яка в секретному реєстрi Об’єднаного Комiтету фiгурувала пiд кодовим найменуванням ПП-94, де ПП позначало “Перевалочний Пункт”. Звiдси до Терри-Галлiї вiв дослiджений, але невiдомий для чужинцiв канал другого роду. Саме по ньому понад сiм рокiв тому вирушив на своє останнє завдання капiтан першого рангу Жофрей Леблан, мiй далекий родич по чоловiчiй лiнiї, людина, чия донька тепер називала мене батьком.

Увесь шлях до системи ПП-94 я керував кораблем самостiйно, без допомоги другого пiлота, оскiльки ще на початку серiї стрибкiв вiдправив Сiгурдсона спати, щоб згодом вiн змiнив мене на вахтi. Як i всi ми, Лайф був украй схвильований останнiми подiями, особливо звiсткою про жахливу зброю, яку застосували альви, та разом з тим вiн мав залiзнi нерви i зумiв заснути навiть без запропонованого Ритою заспокiйливого.

У штурманськiй рубцi менi асистувала лише Анн-Марi. Рашель я також примусив пiти вiдпочити, а Клод Брiсо з Полем Карно пiшли самi вiдразу пiсля розмови з адмiралом Мореном - очевидно, їм було що обговорити. Менi так i кортiло скористатися своїм доступом до всiх примiщень корабля й послухати їхню розмову, яка обiцяла бути надзвичайно цiкавою. Проте я встояв перед спокусою, розумiючи, що йдеться про дуже секретнi й украй небезпечнi речi. До того ж поряд зi мною була спiвробiтниця контррозвiдки, яка нiзащо б не дозволила менi утнути таку дурницю.

Це, втiм, не завадило нам з Анн-Марi у вiльнi хвилини обговорювати почуте, i незабаром ми дiйшли висновку, що нова зброя альвiв - щось принципово iнше, нiж надпотужна глюонна бомба дальнього радiусу дiї.

- У зорях, що знаходяться на головнiй послiдовностi, дуже мало радiоактивних елементiв, - сказав я. - Їх одночасний розпад призведе лише до короткочасного i, зрештою, незначного збiльшення свiтностi. Зовсiм iнше, коли зоря старiє, випалює весь свiй водень, i в нiй починає горiти гелiй, а потiм i важчi ядра.

- Але свiтило Джейхани належало до спектрального класу G3, - зазначила Анн-Марi. - Адмiрал Морен це особливо пiдкреслив. Та й узагалi, понад дев’яносто вiдсоткiв придатних для життя планет обертаються навколо зiрок головної послiдовностi. Тож глюоннi бомби для них не страшнi. Хоча... - вона замислилася. - Якщо припустити, що ця зброя не послаблює внутрiшньоядернi зв’язки, а навпаки - посилює їх. У сто, тисячу, навiть у мiльйон разiв.

- Ну, тодi цiлком можливо, - погодився я. - Багатократне прискорення термоядерного синтезу, зоря не витримує внутрiшнього тиску i вибухає.

Ми замовкли, оскiльки корабель наблизився до дiлянки входу-виходу потрiбного нам каналу, i я приступив до пiдготовки чергового стрибка.

Неповнi двi хвилини гiперпереходу першого роду, повернення у звичайний простiр, орiєнтацiя в дром-зонi, курс до наступного каналу.

- Судячи з реакцiї адмiрала Брiсо i доктора Карно, - знову заговорив я, коли з маневрами було закiнчено, - їм вiдома ця зброя.

- I не просто вiдома. Даю руку на вiдсiч, що ми її маємо. От тiльки чому жодного разу не застосували?

- Може, через її руйнiвну силу? Пiдривати цiлi зорi - це вже занадто.

- Зате ефектно. Дуже ефектно. Ви ж самi бачили, капiтане, як це подiяло на габбарiв. Вони озвiрiли й кинулись у бiй, незважаючи на те, що за першим таким ударом можуть бути й iншi... - Анн-Марi раптом замовкла. - А це iдея!

- Про що ви?

- Зрада, про яку казав адмiрал Брiсо. Точнiше, провокацiя. Хтось iз наших пiдсунув цю пекельну машину альвам, щоб вони застосували її проти габбарiв. Це, без сумнiву, ще бiльше загострить протистояння мiж чужинцями й прискорить їхнє взаємне винищення.

Я ненадовго замислився.

- Нi, виключено. Лише божевiльний мiг пiти на таку авантюру - i то навряд. Дати до рук альвiв такий сильний козир... Адже цю зброю залюбки можна повернути i проти нас. Захистити вiд неї нездатнi й заблокованi нами дром-зони. Кiлька рокiв польоту в звичайному просторi вiд однiєї з найближчих зiрок, атака на Сонце - i все, немає нi Землi, нi Сонячної системи. Причому корабель необов’язково має бути з екiпажем, вистачить i автоматичного, зi спецiальною програмою.

- А можна зовсiм не давати альвам цю зброю, - наполягала на своїй версiї Анн-Марi. - Тобто не дiлитися з ними технологiєю. Припустiмо, пiд прикриттям альвiйського вторгнення до системи Джейхани увiйшов наш корабель i скинув на зорю цю супербомбу. Або iнший варiант: альвам запропонували вже готовий до використання пристрiй, але попередили, що при спробi розiбрати його вiн вибухне. I природно, запрограмували на самолiквiдацiю - скажiмо, по завершеннi доби.

- Гм-м... Цiкава гiпотеза. А якщо все-таки альви винайшли цю зброю самi?

Анн-Марi спохмурнiла.

- Тодi волохатики дадуть прикурити рештi рас. Включно з нами...

Переконавшись, що всi системи корабля функцiонують нормально, я розбудив Лайфа Сiгурдсона, передав йому керування, а сам, вiдчайдушно позiхаючи, спустився на третiй ярус, де разом iз житловими примiщеннями для пасажирiв були також камбуз iз їдальнею. Разом зi мною пiшла й Анн-Марi, яка на час затяжного стрибка залишилася зовсiм без роботи - зараз не було з ким встановлювати зв’язок i проти кого застосовувати зброю. Навiть коли б у даний момент каналом iшли iншi кораблi, ми все одно не змогли б вступити з ними нi в який контакт. Космiчнi битви в гiперпросторi - це сюжет для дешевих, антинаукових бойовикiв.

У їдальнi, куди ми зайшли перекусити перед вiдпочинком, були лише Рашель i Клод Брiсо. Вони сидiли за столиком, сервiрованим на чотири персони; донька мала трохи заспаний вигляд, очевидно, щойно прокинулась, а її дядько, мiй колишнiй швагер, був похмурий i втомлений.

Побачивши нас, Рашель махнула рукою.

- Ходiть до нас. Мелiса вже приготувала вам обiд.

Ми пiдiйшли, привiтались i влаштувалися на вiльних стiльцях.

- А де сама Мелiса? - запитала Анн-Марi.

- Понесла снiданок для лейтенанта Сiгурдсона. Певно, ви з нею розминулися.

- Так, розминулися, - кивнув я, беручись до їжi. - Ми спустилися по трапу, а вона, мабуть, скористалася лiфтом.

За цей час Клод Брiсо не зронив нi слова й лише мляво кивнув у вiдповiдь на наше вiтання. Уважнiше придивившись до нього, я помiтив, що вiн не лише втомлений, а ще й п’яний. Причому п’яний добряче. А пiд очима у нього виразно виднiлися темнi кола.

- Адмiрале, - сказав я, - вам треба поспати.

- Я намагався, - вiдповiв вiн понуро. - Не вийшло.

- То випили б снодiйне.

- Пив. Не допомогло.

- А потiм налигався, - докiрливо озвалася Рашель. - Коли я зайшла до нього в каюту, вiн сидiв на лiжку й дудлив просто з пляшки. Досi я нiколи не бачила його таким п’яним.

- Досi нiколи... - Брiсо похлинувся й закашлявся. - Нiколи не траплялося такого... такої катастрофи. Ви навiть не уявляєте, що сталося.

- Не уявляємо, - погодилася Анн-Марi. - I думаю, нам не належить цього знати.

Вiн недбало вiдмахнувся.

- Належить, не належить... Пiзно замикати ангар, коли кораблi вже вкраденi. Альви заволодiли цим... джином у пляшцi. I випустили його на волю... Дурнi волохатi! Вони, мабуть, самi не розумiють, з чим зв’язалися, якими силами грають.

Адмiрал замовк i тьмяним поглядом утупився в апетитний бекон на своїй тарiлцi, котрого вiн навiть не торкнувся.

- Дядько менi сказав, що ця зброя називається странглет, - кинула Рашель.

- Не зброя, а феномен, - поправив її Клод Брiсо. - Кваркова матерiя. Речовина, що складається з кваркiв.

- Будь-яка речовина складається з кваркiв, - зауважив я. - Вони утворюють протони та нейтрони.

- У странглетi немає нi протонiв, нi нейтронiв, вiн напряму складається з кваркiв. Це якiсно iнший фазовий стан матерiї, набагато щiльнiший за ядерну речовину.

- Як же так? - здивувалася Рашель. - У школi ж нам казали, що кварки не можуть стабiльно iснувати у вiльному, незв’язаному виглядi.

- Та мало про що вам казали в школi, - знизав плечима Брiсо. Попри сильне сп’янiння, говорив вiн виразно, не плутав слова i язик його не заплiтався. - А втiм, так воно i є. У странглетi кварки теж зв’язанi, але якимось особливим, дивним чином. Саме дивним, бо провiдну роль в утвореннi й iснуваннi цiєї форми матерiї вiдiграють так званi дивнi кварки. Хоча вони майже вiдсутнi в звичайнiй матерiї, фiзикам вiдомi дуже давно, їх вiдкрили, здається, ще в двадцятому сторiччi...

- Ага, знаю, - вставила слiвце Рашель. - Iснують кварки дивнi, зачарованi, iстиннi, красивi...

- От-от, правильно. Схоже, тодi була мода на романтичну термiнологiю. Саме через цi дивнi кварки, англiйською strange, i виникла назва “странглет”. Найголовнiшою й найнебезпечнiшою його властивiстю є те, що вiн здатний рости за рахунок поглинання протонiв, нейтронiв та iнших... е-е, як їх там... адронiв. Странглет нiби розщеплює їх i перетворює на ту саму кваркову матерiю. У фiзичних тонкощах цього процесу я, звiсно, не розумiюся. Я вiйськовий, а не вчений.

- Ого! - промовила Рашель, дивлячись на дядька широко розплющеними очима. - Зрозумiло...

- Що зрозумiло? - запитав я.

Адмiрал посмiхнувся i поплескав племiнницю по плечу.

- Розумна дiвчинка! Вiдразу здогадалася. - Потiм серйозно поглянув на нас. - От уявiть собi ракету. Зовнi звичайнiсiньку ракету, тiльки в її боєголовцi знаходиться не термоядерний чи позитронний заряд, а невеликий прискорювач, вiд роботи якого утворюється странглет. Крихiтний такий странглетик, масою в мiльярднi частки грама. Ракета потрапляє в зорю. Ще у фотосферi вона згоряє, а странглет продовжує летiти, захоплює дорогою зустрiчнi ядра й стрiмко збiльшуються. До центру зорi долiтає величезний такий странглетище, що там i залишається, не в змозi подолати гравiтацiю. Вiн швидко росте... дуже швидко... неймовiрно швидко. За кiлька годин усе ядро зорi перетворюється на странглет, вiдбувається колапс, вибух i скидання зовнiшньої оболонки.

- Наднова!.. - збагнув я.

- Атож, капiтане. Саме це й сталося з сонцем Джейхани. Воно перетворилося на Наднову.

- Жахлива зброя, - приголомшено мовила Анн-Марi.

- Ще жахливiша, нiж ви собi уявляєте. Така, що ми - точнiше, нашi предки - не наважилися застосувати її навiть для того, щоб уникнути поразки у вiйнi з чужинцями.

- Що? - здивувався я. - Вона iснувала вже тодi?

Клод Брiсо ствердно кивнув.

- Странглетний запал був розроблений ще до появи технологiї керування каналами, глюонної бомби... i багато iншого. Тодi ще чимало людських планет боролися з Чужими, щойно було захоплено Землю, i для припинення вiйни досить було застосувати цю зброю один-єдиний раз... або двiчi, не бiльше. Знищити на острах чужинцiв одну-двi їхнi системи - i вони, цiлковито деморалiзованi, негайно б капiтулювали.

Адмiрал устав з-за столу, пiдiйшов до вмонтованого в стiну автоматичного бару й замовив пляшку коньяку. Повернувшись на своє мiсце, налив собi чарку й випив її залпом, геть-чисто проiгнорувавши обуренi протести Рашелi.

- Але тут виявилася одна неприємна обставина, - вiв вiн далi. - Пiд час вибуху така Наднова разом iз сонячною речовиною викидає в довколишнiй простiр мiкроскопiчнi частки странглету. Вони летять зi швидкiстю кiлька тисяч кiлометрiв на секунду, тому до найближчих зiрок можуть дiстатися лише через десятки рокiв. Кваркова матерiя не є абсолютно стабiльною, вона поступово розпадається, i за час такого тривалого польоту всi странглетнi скалки випарувалися б у мiжзоряному просторi. Здавалося б, треба лише вибрати цiль для удару в розрiдженiй мiсцинi Галактики, щоб напевно уникнути вибухiв сусiднiх зiрок, але... - Брiсо похитав головою. - Нашi науковцi вчасно встановили, що странглети мають ще одну паскудну властивiсть: вони спроможнi вiдкривати канали першого роду й здiйснювати гiперпросторовi переходи. При цьому вони функцiонують як малопотужнi резонанснi генератори. Чому - я так i не второпав. Це якось пов’язано зi слабкою взаємодiєю. А густина странглетних часток пiсля вибуху досить велика, щоб через кожен iз каналiв пройшло їх щонайменше кiлька сотень мiльйонiв. I вже через десяток годин ця зараза потрапить в усi сусiднi системи.

Адмiрал налив собi ще чарку коньяку. Цього разу Рашель, приголомшена почутим, навiть не намагалася його зупинити.

- Отже, - вражено промовив я, - невдовзi будуть новi вибухи?

- Саме так. Пiсля виходу з каналу мiкроскопiчнi странглети починають падати на центральне свiтило. Залежно вiд мiсцевих умов на це знадобиться вiд кiлькох мiсяцiв до кiлькох рокiв. - Клод Брiсо перехилив чарку й прицмокнув. - А частина странглетiв одразу ж потрапить у сусiднi канали, i таким чином радiус iнфiкованого району буде розширюватись i далi. Коли ж почнуть вибухати iншi зорi, загальна густина странглетних потокiв рiзко збiльшиться, i швидкiсть їх розповсюдження стане зростати в геометричнiй прогресiї. Через кiлькасот рокiв усю Велику Магелланову Хмару охоплять вибухи Наднових.

- А що буде з нами? - запитала Анн-Марi, нервово розкурюючи сигарету, голос її помiтно тремтiв. - До нас странглети не доберуться?

- Щодо цього можете бути спокiйнi. Мiж Галактичною Спiраллю i Хмарою вiдсутнi безперервнi ланцюжки каналiв першого роду, а канали другого роду для странглетiв недоступнi. Теоретично це доведено лише рокiв шiстдесят тому. Ранiше такої впевненостi не було, тому на початку вiйни наш уряд не ризикнув застосувати странглетний запал у Магелланових Хмарах. До того ж не виключався ризик штучного занесення iнфекцiї: прилипає, скажiмо, крихiтний странглет до обшивки корабля, разом iз ним потрапляє в основну частину Галактики й запускає тут ланцюгову реакцiю.

- То це можливо?!

- На щастя, нi. Странглет “з’їсть” корабель максимум за годину-пiвтори. Вiдповiдно, перестане працювати його генератор, а резонансне поле, яке випромiнює сам странглет, надто слабке для проходження каналу другого роду. Якщо альвам вистачило клепки не проводити випробування в межах Галактичної Спiралi, то нам поки нiчого не загрожує.

- Судячи з того, що вони застосували странглетний запал у Хмарi, - розсудливо сказала Рашель, - їм вiдомо про небезпеку.

- Так... мабуть. Маю надiю, що альви не iдiоти. Були б вони цiлковитi йолопи, то пiдiрвали б сонце Габбарiса. Тож за Галактику поки можна не боятися. Поки що...

Адмiрал знову потягся до пляшки. Вiн явно перетнув ту межу, пiсля якої людина не може зупинитися й продовжує пити аж до нестями. Цiлком можливо, що вiн уже був на “автопiлотi”. Його тверезий голос i розсудливi мiркування не вводили мене в оману. Я розумiв, що таким парадоксальним чином у нього проявилися наслiдки сильного стресу. Насправдi ж вiн був п’яний як чiп.

- А от що мене зараз найбiльше хвилює, - знову заговорив Клод Брiсо, - так це те, звiдки у волохатикiв узявся странглетний запал. Випадковий витiк iнформацiї? Зрада? Або ж...

- Або вони винайшли самi, - пiдказав я.

Адмiрал кивнув.

- Якщо так, то незабаром альви навчаться закупорювати канали, створять глюонну бомбу, вiдкриють шлях до iнших галактик, опанують принцип ортогональних...

Бiльше нiчого вiн сказати не встиг. Наступної митi Анн-Марi вихопила зi своєї кобури паралiзатор i вистрiлила. Клод Брiсо поточився з намiром бухнутися обличчям у свою тарiлку, але тут вчасно зреагувала Рашель. Пiдхопилася зi стiльця i притримала його за плече, а тодi отетерiло поглянула на Анн-Марi.

- У чiм рiч? Чому ви це зробили?

Та гiрко всмiхнулася.

- А ти ще не допетрала? Щойно твiй дядько виказав нам найважливiшу державну таємницю. Я мусила зупинити його, поки вiн не вибовкав щось iще.

Рашель тихо ахнула. До неї, нарештi, дiйшло.

А я сидiв зацiпенiвши, не в змозi навiть ворухнуся. У моїй головi вiдлунювали останнi слова адмiрала. Шлях до iнших галактик... О чорт! Невже це можливо?..

- Як же так? - розгублено проказала Рашель. - У нього ж мав бути психоблок.

- А вiн i є. М’який, поверхневий блок, що не деформує психiку й не впливає на розумовi процеси. А жорстке, грунтовне психокодування послаблює волю, пригнiчує iнiцiативу, притупляє iнтуїцiю, обмежує уяву. Воно годиться для виконавцiв, та аж нiяк не для керiвникiв, не для тих, хто ухвалює рiшення й вiддає накази, кому потрiбнi всi цi риси - сильна воля i необмежена iнiцiатива, гостра iнтуїцiя й нiчим не скута уява. Адмiрал Брiсо - один iз таких керiвникiв. Його психоблок має лише попереджувальнi функцiї. Щось на зразок дзвоника в головi: мовляв, обережно, це не для чужих вух. Наскiльки я розумiю, коли стало вiдомо про застосування альвами странглетного запалу, твiй дядько зопалу вирiшив, що всьому гаплик, усi таємницi розкритi, i його блок просто “злетiв”. А пережитий шок, сильне сп’янiння та випите снодiйне позбавили його решток обережностi й розв’язали йому язика. Я вiд самого початку мала передбачити, що в такому станi вiн здатен вибовкати зайве. Але мене пiдвела цiкавiсть, дуже хотiлося дiзнатись, яку зброю застосували альви. I ось дiзналася... бiльше, нiж слiд. - Анн-Марi приречено зiтхнула. - А зараз ми стали носiями надсекретної iнформацiї. Крихiтної її часточки, але цiлком достатньої, щоб iзолювати нас вiд цiлого свiту або, ще гiрше, пiддати глибинному психокодуванню.

Тут у дверях їдальнi з’явилася Мелiса, яка пхала поперед себе вiзок iз використаним посудом. Оцiнивши швидким поглядом обстановку, вона спантеличено запитала:

- Що тут дiється?

Анн-Марi похмуро подивилася на неї й вiдповiла:

- Краще тобi не знати, дорогенька. Тобi й так пощастило, що ти не повернулася на двi хвилини ранiше.