Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)
жүктеу/скачать 2.94 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Подальший розвиток гельсінського процесу. Проведення Белградської зустрічі представників країн—учасниць НБСЄ
- Проблема розрядки міжнародної напруженості у відносинах країн Заходу та Сходу. Радянсько-французькі відносини
- Радянсько-західнонімецькі відносини
- Радянсько-британські відносини
- Проблема скорочення звичайних озброєнь у Центральній Європі
186 Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки будь-якої держави, а також порушення їх будь-яким іншим чином, який є несумісним з цілями Об'єднаних Націй та прийнятою Декларацією. Відповідно до проголошеного принципу жодні мотиви не можуть виправдати звернення до погрози силою або до її застосування. Водночас це не виключає необхідність організації негайної жорсткої відсічі будь-яким актам агресії та міжнародного свавілля, для чого повною мірою мають використовуватися можливості ООН. Принцип відмови від застосування сили не слід тлумачити як «обмеження дії положень Статуту ООН, що стосуються тих випадків, коли застосування сили є законним». 3. Непорушність кордонів. Держави—учасниці НБСЄ визнали непорушними кордони одна одної, так само як і кордони усіх держав у Європі, і зобов'язалися утримуватися від будь-яких зазіхань на ці кордони як на момент підписання Заключного Акта, так і в майбутньому. Вони проголосили неправомірними будь-які вимоги чи дії, спрямовані на узурпацію частини або всієї території кожної з держав-учасшщь. Принцип непорушності кордонів було вперше в історії міжнародних відносин зафіксовано на багатосторонній основі, до того ж, як уважалося тоді, на досить тривалу перспективу. Проте об'єднання Німеччини (а фактично поглинення НДР Федеративною Республікою) 15 років по тому поклало початок активному перекроюванню європейських кордонів, яке далеко не завжди відбувалося мирним, ненасильницьким шляхом, без якихось взаємних претензій. 4. Територіальна цілісність держав. Даний принцип означав, що держави-учасниці утримуватимуться від будь-яких дій, несумісних зі Статутом ООН і спрямованих на підрив територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої з держав-учасниць. Дотримання цього принципу передбачало неприпустимість будь-яких дій, які б вели до розчленування або часткового чи цілковитого порушення територіальної Цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, заборону вдаватися до будь-яких дій, Насильницьких та іццбурювальних, прямих чи непрямих,
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ з метою ослаблення або підриву територіальної цілісне та політичної єдності держав-учасниць. 5. Мирне врегулювання суперечок. У відповідності з : положенням держави—учасниці НБСЄ мають вирішу] взаємні суперечки виключно мирними засобами й таї чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, пеку та справедливість. У формулюванні даного прі ципу було спеціально підкреслено положення про добі вільність вибору державами засобів та методів мирно| владнання спірних ситуацій. 6. Невтручання у внутрішні справи. Держави—учасні НБСЄ зобов'язалися відмовитися від будь-якого втручаї ня, прямого чи непрямого, індивідуального чи лективного, у внутрішні або зовнішні справи, що на жать до внутрішньої компетенції кожної держави учасниці. Відповідно до цього принципу країни-учасниці НБСЄ мають утримуватись від надання пря чи непрямої допомоги терористичній, підривній аб іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалеї ня режиму іншої країни-учасниці. 7. Поважання прав людини та основних свобод, включ ючи свободу совісті, релігії та переконань. У відповідності! проголошеним принципом держави-учасниці зобові лися визнавати загальне значення прав людини основних свобод, поважання яких є істотним факторо| миру, справедливості та благополуччя, необхідним забезпечення розвитку дружніх відносин і співпраці ними. В гуманітарній сфері держави-учасниці діяти відповідно до цілей та принципів Статуту ООН і Загальної декларації прав людини, норм, закріплених народними документами в цій галузі, зокрема родними пактами про права людини. 8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своє долею. Виходячи з цього принципу всі народи світу мак невід'ємне право вільно визначати, коли і як вони тої забажають, свій внутрішній та зовнішній політичний — тус без втручання ззовні та здійснювати на власний суд свій політичний, економічний, соціальний та турний розвиток. 9. Співробітництво між державами. Цей прі передбачав зобов'язання держав—учасниць НБСЄ працювати в усіх сферах у відповідності з цілями 188 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки принципами Статуту ООН. Розвиваючи своє співробітництво на засадах рівності, держави-учасниці мають сприяти взаєморозумінню та довірі, міжнародному миру, безпеці, справедливості, піднесенню добробуту народів, втіленню в життя їхніх сподівань, скороченню розриву в рівнях їхнього економічного розвитку. 10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом. Останній з «гельсінських принципів» передбачав, що держави-учасниці мають сумлінно виконувати свої зобов'язання, які випливають як із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і тих міжнародних договорів та інших угод, учасниками яких вони є. Це положення було спрямоване на неухильне дотримання принципів і норм сучасного міжнародного права, на зміцнення договірних відносин між державами-учасни-цями в інтересах миру та міжнародної безпеки. Перелічені принципи мали важливе значення для стабілізації обстановки на європейському континенті. Вони, зокрема, підтверджували відповідні положення вже укладених між провідними країнами світу — СРСР, США, ФРН, Францією, Великобританією, Канадою, Італією — договорів та угод. У результаті узгодження позицій щодо першого пункту порядку денного НБСЄ було вироблено «Документ про заходи зміцнення довіри та деякі аспекти безпеки й роззброєння». Досягнення домовленості відносно вказаних моментів стало новою на той час рисою міжнародних відносин у Європі, оскільки торкалося такої сфери, де укладання якихось багатосторонніх угод між державами—представницями протидіючих блоків було неможливим за умов повномасштабної «холодної війни». Досягнуті й закріплені у відповідних документах результати Наради створювали досить сприятливі передумови для розширення й активізації міждержавного співробітництва в економічній, науково-технічній, природоохоронній галузях. Про це, зокрема, йшлося в преамбулі Заключного Акта. В ній визначалися цілі співпраці в згаданих сферах, а саме — сприяти зміцненню миру, економічному й соціальному прогресові, поліпшенню яздтгєвих умов, підкреслювалося, що їх реалізація має Збуватися у відповідності з тими засадами відносин між
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки державами-учасницями, які були викладеш в «Деклар принципів». Преамбула відзначала благотворний вплив на розвв ток торгівлі режиму найбільшого сприяння. Вперше дісі| тала оформлення і конкретизацію ідея широкомасшта^ ного економічного співробітництва на довгостроковій і нові, зокрема в таких напрямах, як обмін електроенеї тією в Європі, співробітництво в галузі дослідження не вих джерел енергії, розвиток дорожніх мереж та створен ня єдиної судноплавної системи в Європі, співробг ництво в галузі дослідження й удосконалення обладнаї для транспортних перевезень та обробки контейнерів тои Чимале значення надавалося державами—учасниця НБСЄ такому розділові Заключного Акта, як «Співробіп ництво в гуманітарних та інших сферах». Його остаток редагування та прийняття стали результатом тривалих перечок між Радянським Союзом і країнами Заходу, мали принциповий характер. Урешті-решт удалося поі дити компромісний варіант тексту, в якому використої валися загальні, розпливчасті формулювання, вихолої вався зміст деяких конкретних понять та положень. Зага| лом проголошувалося, що розвиток співробітництва в лузі культури, освіти, інформації, людських контактів відбуватися з урахуванням законів і традицій кожне країни, в інтересах зміцнення миру та взаєморозу між народами. Проте в умовах жорсткого ідеологічного протистою між Сходом і Заходом, гостроти якого практично не зг зила навіть «розрядка», годі було сподіватися на повне цінну реалізацію викладених у «гуманітарному кої ідей, що й підтвердила, власне, подальша історична тика. Останній розділ Заключного- Акта «Подальші після Наради» відображав намір учасників продої розпочатий процес багатосторонніх дискусій і переї ворів з актуальних проблем європейської безпеки, згодом дістав назву «гельсінського». Було досягнуто мовленості про організацію після завершення Нара зустрічей між представниками 35 країн, починаючи зустрічі на рівні повноважних представників міністрів кордонних справ, яка мала пройти в Белграді в 1977р. t90
Подальший розвиток гельсінського процесу. Проведення Белградської зустрічі представників країн—учасниць НБСЄ Зустріч представників 35 держав—учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі розпочалася, як і планувалось, 4 жовтня 1977 р. у Белграді. Учасники форуму мали здійснити поглиблений обмін думками щодо виконання положень Заключного Акта, конкретних питань зміцнення безпеки й співробітництва в Європі, розвитку процесу розрядки в найближчому майбутньому. В межах зустрічі було створено п'ять робочих органів, а саме: з питань безпеки в Європі; з питань економічного, науково-технічного й природоохоронного співробітництва; з питань безпеки й співробітництва в Середземномор'ї; з гуманітарного співробітництва; з визначення подальших кроків після закінчення зустрічі. Вже на початковій стадії роботи представники кожної з делегацій виступили з промовами, в яких викладалися позиції їхніх країн щодо основних питань порядку денного; обговорювалися ж вони на закритих пленарних засіданнях. Майже одразу стало зрозуміло, що «легкої розмови» не відбудеться, оскільки виявилися розбіжності Радянського Союзу і Сполучених Штатів з цілої низки принципових моментів. СРСР наполягав на необхідності «доповнення політичної розрядки розрядкою військовою». У зв'язку з цим, зокрема, висувалася пропозиція укладення учасниками НБСЄ Договору про незастосування ядерної зброї першими один проти одного, досягнення чіткої домовленості щодо відмови від подальшого розширення вже існуючих військово-політичних блоків тощо. Сполучені Штати ж пов'язували прогрес Белградської зустрічі з обов'язковим вирішенням комплексу питань, Що належали до «третього кошика», тобто гуманітарної сФери. СІНА обвинувачували СРСР у тому, що він РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ - -і! відверто нехтує виконанням гельсінських домовлене у галузі людських контактів, обміну інформацією та ін. Суперечки й взаємні звинувачення представга двох наддержав тривали досить довго і, що було сумнішим, практично безрезультатно. Ставало деді ясніше, що СІЛА погодяться з пропозиціями Радянськ го Союзу, спрямованими на ослаблення військової протистояння й уповільнення темпів гонки озброєї лише в разі поступок останнього в політико-ідеологіч сфері. Але це було неможливим у принципі. Духовна * ра, сфера ідеології становила для радянського керіві тва ту твердиню, в якій не можна було допустити жор щілини. В умовах поступового соціально-економічної відставання від Заходу ідеологія залишалася тією och Якогось конструктивного компромісу між двома головнішими фігурантами гельсінського процесу дос* на Белградській зустрічі не вдалося. Більш-менш пс тивний відгук в учасників викликали «локальні» прої зиції окремих делегацій, як, приміром: про оголошеї 1980 р. Роком європейської культури (Югославія); виховання молоді в інтересах миру (Польща); про виток інституту політичних консультацій між учасі НБСЄ (НДР і Чехословаччина); про асамблею моло;: них організацій (Франція); про підсилення ролі Євр пейської комісії ООН у розвитку співробітництва зг із Заключним Актом (Швейцарія); про розширення народного співробітництва в галузі охорони навкол нього середовища (Норвегія) тощо. 8 березня 1978 р. було прийнято підсумковий докуме Белградської зустрічі, який фактично не мав яког суттєвого змістового навантаження. У ньому дещо рактно підкреслювалося значення, яке надають учасі зустрічі продовженню процесу розрядки, шдтвep^ валася «рішучість держав-учасниць неухильно виконувати^ односторонньому, двосторонньому та багатостороннь порядку всі положення Заключного Акта». У зв'язку з що будь-яких серйозних рішень на зустрічі досягти 192 Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки вдалося, в документі було зафіксовано домовленість провести наступну зустріч представників держав—учасниць НБСЄ в 1980 р. у Мадриді.
Велике значення для стабілізації обстановки в Європі загалом мали потепління й активізація двосторонніх відносин між Радянським Союзом і провідними західноєвропейськими країнами. Серед них осібно стоять радянсько-французькі відносини, що є не випадковим. До середини 60-х років між Францією та її західними партнерами намітилися доволі відчутні суперечності з ряду кардинальних проблем міжнародної політики та стратега НАТО. Ш. де Голль взяв курс на обмеження впливу США в Західній Європі, блокування входження до «Спільного ринку» Великобританії, відновлення золотого стандарту в міжнародних валютно-фінансових розрахунках, здобуття Францією лідерства в ЄЕС, забезпечення її економічних інтересів як у галузі промисловості, так і сільського господарства. З 1959 р. президент Ш. де Голль почав здійснювати заходи щодо виходу Франції з військових структур НАТО, що відбулося врешті-решт у лютому 1966 р. Вихід Франції з НАТО став однією з найважливіших складових нового зовнішньополітичного курсу країни, спрямованого на відігравання Францією самостійної міжнародної ролі. Його елементом був також Новий, оснований на здоровому прагматизмі підхід до bWhochh з Радянським Союзом, іншими країнами «соціалістичного табору». Саме Франція стала першою західною країною, до якої відбувся офіційний візит радянського лщера Л. Брежнєва (25—30 жовтня 1971 р.). За його підсумками сто- -302 193
РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ Хема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки рони підписали документ «Принципи співробітництва мі& СРСР і Францією», який досить тривалий час станові основу відносин двох країн. У 13 статтях «Принципів» тільки було викладено базові положення двосторонньої співробітництва, а й узгоджено підходи сторін до проб леми європейської безпеки в комплексі. Підкреслювалос значення тісного співробітництва СРСР і Франції Європі спільно з іншими заінтересованими державами підтриманні миру та продовженні лінії на розрядку, зміцненні безпеки, мирних відносин, співробп між усіма європейськими державами за умови неухильно го дотримання таких принципів: непорушності кордонів; невтручання у внутрішні справи; рівності; незалежності; відмови від застосування сили або погрози її зас ванням». Документ закладав підвалини для поширення в на! ближчому майбутньому викладених у ньому прі на весь спектр питань європейської безпеки на якісі новому, багатосторонньому рівні, адже на той час активно дискутувалася ідея проведення загальноєвроїіеї ської Наради. Відповідні положення «Принципів» було розвинуто конкретизовано на наступних радянсько-французьких мітах у Заславлі (січень 1973 p.), Рамбуйє (червень 1973 р.^ Піцунді (березень 1974р.), знову Рамбуйє (грудень 1974р.).\ Чимале значення для вироблення спільного підхоД до втілення в життя гельсінських домовленостей ма зустріч Л. Брежнєва з президентом Франції В. Жискй д'Естеном (Москва, жовтень 1975 p.). Крім взаємної підтвердження готовності чітко й неухильно дотрі ватися положень Заключного Акта, переговори прі-до фіксації деяких нових спільних підходів, зокрема питаннях роззброєння. Одним з їхніх утілень стало _ дення в липні 1976р. радянсько-французької угоди про not редження випадкового або несанкціонованого застосуван ядерної зброї. Ціла низка важливих двосторонніх документів, надавали нових вимірів відносинам між СРСР і Ф{ 194 цією, була підписана в Рамбуйє в результаті візшу Л. Брежнєва: Радянсько-французька декларація, Спільна заява щодо розрядки міжнародної напруженості, Декларація про нерозповсюдження ядерної зброї. Спільна заява щодо розрядки міжнародної напруженості стала першим двостороннім документом, спеціально присвяченим цій проблемі. Важливим напрямом докладання зусиль на користь розрядки сторони визнали рішучі й конкретні ініціативи в галузі роззброєння; до тексту Заяви було також включено положення про те, що розвиткові духу розрядки не повинні заважати міркування блокової політики. Звісно, не з усіх абсолютно аспектів розрядки СРСР і Франція могли знайти спільний знаменник. Відображенням складнощів з реалізацією «третього кошика» Гельсінкі стала відмова Радянського Союзу включити до тексту Заяви положення щодо «ідеологічного співіснування» держав з різним соціально-політичним ладом. Значення Декларації про нерозповсюдження ядерної зброї полягало в тому, що Франція не була учасницею ДНЯЗ, хоча її представники заявляли з трибуни ООН, що «вона діятиме в майбутньому в цій галузі так само, як і країни, що приєдналися до Договору». В даному ж випадку зобов'язання Франції закріплювалися документально. СРСР і Франція висловилися також за плідне проведення спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань роззброєння, що, втім, не означало відмови від ідеї скликання Всесвітньої конференції з роззброєння. Було підкреслено прагнення сторін до того, «щоб необхідні умови д:>я такої конференції, зокрема приєднання всіх ядерних держав, були забезпечені в найближчому майбутньому». Наступного дня після підписання пакета радянсько-французьких документів В. Жискар д'Естен проголосив кь товність Франції позитивно розглянути питання щодо u участі в женевських переговорах з роззброєння. Заключним «акордом» радянсько-французьких відносин у 70-ті роки став візит В. Жискар д Естена до Москви 26 — 28 квітня 1979 р. У ході його було не просто намічено, а й досить детально конкретизовано перспективи співробітництва СРСР і Франції в різних сферах. Вони, зокрема, дістали відображення у таких документах, як Програма подальшого розвитку співробітництва між Ра- 7* 195 РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки дянським Союзом і Францією на користь розрядки та мир Програма поглибленого економічного, промислового технічного співробітництва на період 1980 — 1990 рр тощо. • Радянсько-західнонімецькі відносини Останнім «піком» у розвитку радянсько-західне німецьких відносин після другої світової стали 1974—1975 pp. У 1974 р. Радянсь* Союз відвідав міністр з особливих доручень західноні» мецького уряду Е. Бар, відбувся офіційний візит до СРСІ федерального канцлера Г. Шмідта, обмінялися візитаа міністр закордонних справ ФРН Г.-Д. Геншер і мініс закордонних справ СРСР А. Громико. Нарешті, 1975 Ц ознаменувався першим в історії радянсько-західноні-І мецьких відносин офіційним візитом до СРСР федераль-І ного президента В. Шеєля. Дедалі розширювалася ^ вірно-правова база радянсько-західнонімецьких відносин;; зростали обсяги торговельно-економічних зв'язків; 1975 р. товарооборот між Радянським Союзом і ФРІ більш ніж у 5 разів перевищував рівень 1970 р. Проте з початку 1976 р. у відносинах двох дерз стали все частіше виявлятися різного роду шерехатості^ непорозуміння, почала відчуватися певна напруженіс Звісно, головну провину за всі ускладнення радянсі керівництво покладало на західнонімецьку сторону, з&Щ нувачуючи її у відході від конструктивності, від дотри-' мання тих політичних домовленостей, що їх було досяг^ нуго в попередні роки. Фактично один з основних каменів спотикання становила доволі жорстка позиція нового керівництва ФРІ у німецькому питанні, яке, на переконання Радянської Союзу, було остаточно вирішено підписанням низки дво-та багатосторонніх документів на початку 70-х років. Так| уряд Г. Шмідта однозначно дав зрозуміти, що не зби§ рається беззастережно дотримуватися чотиристоронньс 196
угоди про Західний Берлін і має своє власне бачення місця останнього в системі міжнародних відносин. Хоча формально ФРН не відмовлялася від узятих на себе зобов'язань, на практиці процес всебічного інтегрування Західного Берліна до Федеративної Республіки поступово відбувався. Важливе місце в зовнішній політиці ФРН безумовно посідали відносини з її східним сусідом. При цьому західнонімецьке керівництво виходило з концепції «особливих відносин» із НДР, що базувалася на офіційно закріпленій у конституції ФРН кінцевій меті возз'єднання двох Ні-меччин. Невід'ємною складовою частиною політики Бонна щодо німецько-німецьких відносин були тези про «єдину німецьку націю», «єдине німецьке громадянство». Хоча радянське керівництво часто-густо заплющувало очі на всі ці вияви послідовного політичного курсу ФРН, не бажаючи гальмування в цілому безсумнівно вигідного для Москви розвитку відносин із ФРН, згадані політичні вияви все ж не могли не відбитися негативним чином на загальному стані радянсько-західнонімецьких відносин. Зупинилася діяльність Ь підготовки низки двосторонніх угод, укладення яких ще зовсім нещодавно не викликало жодних сумнівів: про науково-технічне співробітництво, про правову допомогу, дворічної програми культурного співробітництва.
На виборах до бундестагу ФРН 3 жовтня 1976р. перемогу незначною більшістю голосів здобула правляча Коаліція СДПН—ВДП; порівняно з попередніми роками соціал-демократи й вільні демократи втратили чимало 197 РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ місць у найвищому законодавчому органі ФРН. В СІ результати виборів офіційно розцінили як свідчення тог що «більшість населення ФРН виступає за мир і розряд| ку, за подальше поліпшення відносин із соціа країнами». Насправді ж об'єктивно мислячі експерти, тому числі в Радянському Союзі, добре розуміли, що ж впевнена, балансуюча на межі провалу перемог Г. Шмідта та його прихильників означала прямо проти| лежне, а саме тенденцію до «поправіння» західноніме цького електорату. 1977 рік практично не вніс будь-яких істотних змін , загального ходу розвитку радянсько-західнонімеї міждержавних відносин, який вирізнявся уповільнеї темпів та нерівномірністю. Безумовно, на зові політику ФРН не міг не вплинути поворот у зовнії політиці Сполучених Штатів, що стався з приходом влади президента Д. Картера, який узяв жорсткий щодо СРСР та країн «соціалістичного табору». Певні сподівання на позитивні для себе зрушення ке рівництво Радянського Союзу покладало на заплановані ний на 1978 р. черговий радянсько-західнонімецький самі» Він справді відбувся з 4 по 7 травня в Західній Німеччину під час його сторони підписали Спільну декларацію Угоду про розвиток і поглиблення довгострокового співі робітництва в галузі економіки та промисловості. У доку-; ментах було зафіксовано цілу низку спільних поглядів оцінок сучасного (на той момент) стану міжнародних від* носин, сторони намагалися згладити існуючі між розбіжності, уникаючи відвертого зіткнення думок з більш спірних і гострих питань. Проте загальна тенденція розвитку тогочасних міжна-І родних відносин, яка вирізнялася загостренням міжбжН кового протистояння, особливо з початком у 1979р. вій в Афганістані, не дала змоги повною мірою поверї радянсько-західнонімецькі взаємини до попередньої рівня. 198 Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки • Радянсько-британські відносини Початок 70-х років у відносинах СРСР і Великобританії позначився взаємною відчуженістю та практичною відсутністю будь-якого конструктивного діалогу як у політичній, так і в усіх інших сферах. Напруженість у відносинах двох країн досягла свого апогею восени 1971 p., коли з Лондона було видворено цілу низку співробітників радянських дипломатичних та деяких інших установ за звинуваченням у шпигунській діяльності Після цієї події (на яку, до речі, МЗС СРСР відреагувало доволі невиразною заявою) розвиток радянсько-британських відносин застопорився, вони опинилися у певного роду вакуумі. Деякі зрушення у позитивний бік намітилися лише наприкінці 1973 р. У грудні відбувся перший за кілька років візит міністра закордонних справ Великобританії А. Даглас-Х'юма до Москви. Жодного документа підписано не було, проте А. Даглас-Х'юм та його радянський візаві А. Громико виступили із заявою, в якій наголосили на намірі сторін підписати згодом довгострокову угоду про розвиток економічного, науково-технічного та промислового співробітництва. Реальні ж зрушення у рздянсько-британських відносинах почалися після зміни політичного керівництва Великобританії. В 1974 р. в результаті дострокових парламентських виборів консервативний уряд Е, Хіта заступили лейбористи на чолі з Г. Втьсоном. У лютому 1975 р. У Москві відбулася радянсько-британська зустріч на найвищому рівні, під час якої у відносинах двох держав намітився безсумнівний прорив. Так, було підписано радянсько-британський протокол про консультації, який створював конкретну базу для подальшого конструктивного співробітництва сторін, дві довгострокові програми ■—розвитку економічного й промислового співробітництва і спшьної діяльності в галузі науки і техніки, Крім того, Радянський Союз і Великобританія підписали Спільну декларацію про нерозповсюдокення ядерної 199 РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки зброї, де висловилися за суворе дотримання ДНЯЗ та яко-] мога ширше приєднання до нього нових держав. У березні 1976 р. радянський міністр закордонних! справ А. Громико відвідав Великобританію. Під час його! візиту сторони відзначили певний прогрес у радянсько-! британських відносинах, позитивні зрушення в напрямі| реалізації московських домовленостей. Наступництво зовнішньополітичного курсу Велико-1 британії щодо СРСР і країн Східної та Центральної! Європи збереглося й після того, як на чолі лейбористів щ відповідно, британського уряду) у квітні 1976 р. став! Д. Коллаген. У ході візиту міністра закордонних справі Великобританії Д. Оуена до Москви в лютому 1975 р;| було підписано двосторонню Угоду про запобігання випад-^ новому виникненню ядерної війни. Сторони відзначили та-кож активізацію торговельно-економічного співробітництва — товарооборот між Радянським Союзом і Велико-1 британією за період з 1974 по 1976 р. виріс майже в| 1,5 раза. Проте відлига, яка спостерігалася в радянсько-бри-1 ■ганських відносинах у середині 70-х років, об'єктивно не| могла тривати довго. Великобританія, яка завокди нерозривно пов'язаною зі Сполученими Штатами «особливого партнерства», жодним чином не могла наважитися на проведення цілком незалежної зовнішньої політики. Зміна американських зовнішньополітичних настанов у напрямі ужорсточення діалогу зі Сходом,-відбулася з приходом до влади Д. Картера, луною відбилася на позиціях британського уряду. Фактично ж сталося те, що врешті-решт мало статися, адже насправді Радянського Союзу й Великобританії було набагато би ше відмінного, ніж спільного у всіх життєвих включаючи й економіку. Перемога на загальних вибор 1979 р. консерваторів, очолюваних М. Тетчер, їх перекощ ливе повернення до влади після п'ятирічної перерви ос точно поклали край сходженню паростків «політики структивних компромісів» у радянсько-британських єминах. 200
• Проблема скорочення звичайних озброєнь у Центральній Європі Позитивні зрушення, які почалися в 70-ті роки у відносинах між Сходом і Заходом, насамперед потепління політичного клімату на європейському континенті, підписання СРСР, Польщею, НДР, Чехо-словаччиною договорів з ФРН, чотиристороння угода про Західний Берлін, нормалізація радянсько-американських відносин, нарешті успішний хід Наради з безпеки і співробітництва в Європі—все це створювало реальні передумови для переговорів про скорочення збройних сил та озброєнь у Центральній Європі. Важливий крок на шляху до таких переговорів було зроблено на радянсько-американському саміті в Москві (травень 1972 p.). Радянсько-американське комюніке від 31 травня 1972 р. зафіксувало, що будь-яка угода з цього питання не повинна завдавати шкоди інтересам безпеки жодної із сторін. Було досягнуто домовленості щодо проведення відповідних переговорів «на спеціальному форумі», поза межами загальноєвропейської Наради. Згодом СРСР і СІЛА дійшли згоди щодо здійснення підготовчих консультацій з організації переговорів про скорочення збройних сил та озброєнь у Центральній Європі, які й пройшли у Відні в 1973 р. У серпні 1973 р. країни НАТО оприлюднили свою узгоджену на переговорах позицію, яка передбачала скорочення на 14 % радянських та американських військ у Центральній Європі, на 7 % — збройних сил Великобританії, Бельгії, Нідерландів та Канади, що перебували на території ФРН, а також на 7 % — національних збройних сил країн Центральної Європи (ФРН, Бельгії, Нідерландів, НДР, Польщі та Чехословаччини).
жүктеу/скачать 2.94 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|