Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет2/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

18

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе­ред великих держав — на момент укладання відповідних угод; з іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.

Незважаючи на спроби ще першого західнонімецького уряду К. Аденауера переглянути ряд положень стосовно непорушності європейських кордонів, зокрема про ні­мецько-польський кордон по Одеру—Нейсе, зовнішні контури об'єднаної Німеччини складають кордони ФРН і НДР. Згідно з Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччини, підписаним 12 вересня 1990 р. у Москві, ці кордони визнано остаточними, і Німеччина відмовилася від будь-яких територіальних претензій тепер і надалі.

Польща у відповідності з пропозицією В. Черчилля, що її було внесено ще 1 грудня 1943 р. у Тегерані, роз­ширилася на захід і утвердилася як держава між «лінією Керзона» на сході та річкою Одер на заході. СРСР прий­няв цю західну пропозицію за тієї умови, що до складу Польщі не ввійде вся Східна Пруссія, а Мемель та Ке­нігсберг будуть передані Радянському Союзові, який мав потребу в незамерзаючих портах на Балтійському морі. Подібне рішення підтримали як прозахідний польський уряд у Лондоні, так і прорадянський у Любліні — як таке, що цілком відповідало інтересам Польської держави незалежно від її суспільно-політичного ладу.

Судетську область було повернуто до складу Чехосло-ваччини, Австрія відродилася як самостійна держава, від­новлено попередній румуно-угорський кордон, який за­лишався непорушним усі наступні роки, незважаючи на окремі сутички й непорозуміння.

Через 45 років після Потсдамської конференції відбу­лося возз'єднання Німеччини, чотиристоронні права й відповідальність переможців втратили своє значення, що інколи не зовсім коректно вважається фактичним скасу­ванням ухвалених у Потсдамі рішень. Проте слід пам'я­тати, що в Потсдамі не приймалося будь-яких рішень Щодо державного розчленування Німеччини, хоч висува-

19

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

лися відповідні численні пропозиції американської англійської сторін. Розкол Німеччини відбувся чотири роки по тому, задовольнивши інтереси не стільи СРСР, скільки Заходу.

Протягом усіх повоєнних років і аж до сьогоденні світова політична, стратегічна, економічна та міжнарод но-правова реальність значною мірою спиралася на за сади, що їх було закладено свого часу в Ялті й Потсдамі Без сумніву, найістотнішу з цих засад становило створен ня, розвиток і зміцнення Організації Об'єднаних Націй — інституту глобального регулювання міжнародних відно­син (насамперед у політичній сфері), підвалини якоп було закладено в Ялті й остаточно сформовано в Поте дамі. (Не такою успішною можна вважати спробу ствО'

РЄННЯ ЄДИНОЇ СИСТеМИ МІЖНарОДНИХ еКОНОМІЧНИХ ВІД'

носин, стрижнем якої мала стати започаткована 1944 Бреттон-Вудська валютно-фінансова система. Неучаї СРСР та східноєвропейських країн у її найголо: інститутах — Міжнародному валютному фонді (МВФ Міжнародному банку реконструкції та розвитку (MBPF Генеральній угоді про тарифи й торгівлю (ГАТТ) — дала змоги зробити цю систему насправді універсальною.)

Головні учасники Ялтинської та Потсдамської ков ренцій створювали новий біполярний світ, у якому коже: із них мав найкращим чином облаштуватисясам і облаш-тувати своїх союзників. Водночас ялтинсько-потсдамсь: система передбачала такий світопорядок, який міг забе: печити мирне співіснування, взаємодію та більш-ме: пристойні умови існування для членів світового співтова' риства, включаючи й переможені держави.

Однак уже наприкінці 50-х років у фундаменті біло лярного світопорядку з'явилися перші тріщини, почато: чому поклало погіршення, а потім і розрив радянські китайських відносин. Виявом протилежної тенденції вихід на арену світової політики руху неприєднання, зробив чималий внесок у зміцнення миру й доброе сідських відносин між державами.

Значущі поправки до біполярної системи бу. внесеш поступовим перетворенням Японії та ФРН могутні економічні держави, Китаю — на ядерну держа

20

І Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

ву, а також постанням ОПЕК Організації країнекс­портерів нафти, які поставили собі за мету звільнитися від економічного диктату індустріально розвинутих країн.

Біполярність підривалася з відродженням націоналіз­му. В Європі ПІ. де Голль, успішно використавши ідею величі Франції, зумів значно зміцнити самостійність своєї країни в межах начебто єдиного західного світу. В сере­дині 60-х років Франція вийшла з військової організації НАТО, а американські війська залишили її територію. На Сході ж Китай порвав з Радянським Союзом і став про­водити курс, цілком незалежний від Москви.

Неабияке значення в цьому плані мало також ство­рення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке поступово перетворювалося на самостійний центр прийняття економічних і політичних рішень. Подальшій ерозії ідеології біполярного світопорядку сприяло й поси­лення протистояння між Північчю і Півднем.

Шестиденна війна на Близькому Сході послабила роль ООН у цьому регіоні. Наступні кризи в Домініканській Республіці, у Чехословаччині, війни у В'єтнамі та Ємені, громадянська війна в Біафрі показали, що стриманість держав у взаєминах є доволі відносним чинником. Одно­часно стала «пробуксовувати» створена після другої сві­тової війни світова валютна система, що зрештою при­вело до скасування Бреттон-Вудської системи та золотого стандарту. На зовнішню політику наддержав дедалі біль­ше впливали такі чинники, як поступове притуплення біполярного конфлікту, зростаюча гетерогенність світу, охопленого конфліктами, які часто-густо не піддавалися контролю, набуття «другого дихання» принципом націо­нального суверенітету тощо.

Стала наочно простежуватися тенденція до зростання економічного й військового потенціалів, а також міжна­родної політичної ваги союзників СРСР та СІЛА, ряду нейтральних країн. У реаліях ядерно-стратегічного па­ритету, що його було досягнуто на початок 70-х років, дві наддержави мусили відмовитися від тотального проти­борства й будувати відносини, в яких елементи супер­ництва органічно поєднувалися б з елементами співробіт­ництва, насамперед у сфері військової безпеки.

21

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



Зовнішньополітичні настанови Заход;

Геополітичні наслідки другої світової війни поля! гали також у кардинальній зміні теоретичних! настанов зовнішньої політики західних країн, на] самперед СІЛА. Якщо формулювати коротко, в перуко! наннях зовнішньополітичного істеблішменту Сполученні Штатів відбувся докорінний поворот від досі притаманно) го їм ізоляціонізму до інтервенціонізму, політики активно! участі в глобальному світовому регулюванні. Глобалізації зовнішньополітичних пріоритетів СІЛА означала відхід вії проголошеної ще в 1823 р. «доктрини Монро» — осно: положного принципу політики Сполучених Штатів, передбачав поділ світу на «американську» та «евроиене: ку» системи, невтручання США у справи європейсьі держав та відповідну відмову останніх від прагнення «го ширити свою систему» на Північну та Південну Ami рику.

Із закінченням другої світової війни, коли СІЛА лідером усього західного світу, американське кер' почало ототожнювати національні інтереси США з гл< бальними цілями всієї капіталістичної системи. Курс встановлення у світі американської гегемонії дістав наз: «Pax Americana» .(лат. — «світ по-американськи»). М; бугній свігопорядок, на думку керівників Сполуче: Штатів, мав стати результатом глобальної перебудо світу за американським проектом і зразком. Головні такої перебудови вбачалися в забезпеченні військової реваги США у світі, яка б гарантувалася насамперед зб реженням монополії Сполучених Штатів на ато: зброю; повсюдному пануванні монополій США у світо: економіці; встановленні американської гегемонії в культури та інформації, зокрема шляхом інтенсивно: пропагування «американського способу життя»; фор: ванні згодом такого «світового уряду» (в тому числі допомогою відповідної перебудови ООН), який дав змогу успішно завершити створення «світу по-аме канськи».

22

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Головною перешкодою на шляху реалізації доктрини «Pax Americana» небезпідставно вважався Радянський Союз. Тож керівництво СІЛА зробило спробу ізолювати СРСР у системі повоєнних міжнародних відносин, проголосивши радянський режим «аномальним збоченням природного шляху суспільного розвитку».

На фактор суто геополітичного суперництва накладав­ся також ідеологічний антагонізм. Щодо Сполучених Шта­тів, то тут він дістав своє відображення в доктрині «стри­мування комунізму» (або просто «стримування»), яка зго­дом стала стратегією усього західного світу. Перше роз­горнуте обгрунтування доктрини містилося в секретній «довгій телеграмі»1 від 22 лютого 1946 p., яку направив до держдепартаменту радник посольства СІЛА в Москві, ма­ловідомий тоді дипломат Джордж Кеннан. Зміст її зво­дився до того, що мирне співіснування СІЛА і Радянсь­кого Союзу є неможливим, так само як і будь-яке спів­робітництво між ними у вирішенні міжнародних питань. Стверджувалося, що радянське керівництво націлене на «смертельну боротьбу із супротивником», готується зни­щити «традиційний спосіб життя» у Сполучених Штатах і відкидає будь-які компроміси. Радянський Союз зви­нувачувався в намірах вести постійну підривну діяльність проти західних держав і розширювати сферу свого конт­ролю. СРСР приписувалися, зокрема, агресивні плани щодо Північного Ірану, Туреччини, частини Данії; в пер­спективі Д. Кеннан очікував радянських претензій щодо портів у Перській затоці та навіть Гібралтару. Що сто­сується ООН, то, як говорилося в телеграмі, СРСР праг­не використовувати її не для зміцнення загального миру, а лише для досягнення власних цілей та залишить органі­зацію, як тільки стане вважати, що вона більше не від­повідає його інтересам. Головний висновок «довгої телег­рами»— СІЛА необхідно перейти до «жорсткого курсу» Щодо СРСР, який має базуватися на «логіці сили»; саме Це Д. Кеннан і означав терміном «стримування».

В липні 1947 р. Д. Кеннан, уже як начальник відділу політичного планування держдепартаменту США, надру­кував у журналі «Foreign Affairs» під псевдонімом «Ікс»

Телеграма містила 8 тис. слів.



23

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

І Тем а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин 1 та біполярність повоєнного світу

статтю «Витоки радянської поведінки», яка стала пері публічним викладенням «доктрини стримування». Осі ву статті становила теза про те, що СІЛА, як і ве західний світ, не можуть відчувати себе у безпеці де поки не буде ліквідовано соціалістичний лад у Радянсі кому Союзі.

Логічним продовженням запропонованої Д. Кеі ном «доктрини стримування», її подальшою конкр зацією стала позиція, яку найяскравіше уособлював дііішій керівник Ради з планування політики держдепа| таменту США Пол Штце. Вона дістала своє найпові" відображення та набрала характеру зовнішнього: доктрини в директиві Ради національної безпеки СІ JSfe 68 (РНБ—68), затвердженій президентом Г. Труменс у 1950 р. Автори РНБ—68 ототожнювали радянську тез про перемогу комунізму в планетарному масштабі з ненням СРСР «встановити свою абсолютну владу рештою світу», хоча говорити в 1950 р. про наявність^ Радянського Союзу практичних планів установлення сі го панування над світом або, для початку, над Євразі€ було, м'яко кажучи, малопідставним.

Утім, остання теза не означає цілковитого заперечеі ня того, що Радянському Союзові було притаманне власне, й іншим великим державам, включаючи СІ прагнення до розширення сфери свого впливу. Звичайні СРСР впливав на внутрішній розвиток тих країн, де мав таку можливість, намагаючись створити режими своїм образом і подобою; так само чинили й Сполуче^ Штати (досить пригадати, скажімо, роль штабу генера Д. Макартура у виробленні повоєнної конституції Японії)^

РНБ—68 містив і певну концептуальну невідпові ність. З одного боку, в ньому стверджувалося, що СІ як вільне суспільство не прагне до «перетворення інших суспільств на подібні собі»; з іншого ж, пропої лося, щоб політика й дії СІЛА були спрямовані на сягнення фундаментальної зміни природи радянсі системи». З одного боку, вимагалося, щоб Радянсі Союз будував свої відносини з іншими країнами на нові рівності та поважання їхніх прав, з іншого — йо» самому відмовлялося у статусі рівноправного члена світ вого співтовариства.

24

На доволі спірній посилці про реальність практичного І втілення «радянської загрози» (притому в її військовому вимірі) базувалася головна рекомендація авторів РНБ— 168 — щодо необхідності всеосяжного форсованого наро-I шування військової могутності СЛІА та їхніх союзників. І Як визнавав пізніше тодішній держсекретар Д. Ачесон, ]«ми прагнули так вразити колективний розум «найви-Іщого керівництва», щоб президент не лише зміг прий-|няти рішення, а й щоб це рішення було втілене в життя». Втім, «доктрина стримування» не була єдиною на той |час концептуальною засадою зовнішньополітичної стра-згії Заходу. Альтернативу їй становила, зокрема, програ-розроблена В. Черчиллем, тодішнім лідером парла-знтської опозиції у Великобританії. Прагнучи обмежити |«радянський експансіонізм», він підтримував політику («стримування», але не розглядав її як самоціль; більш для В. Черчилля було врегулювання ситуації гом якнайкращого використання переговорних мож-зй західних країн. Перший натяк на це пролунав у Іого широко відомій фултонській промові 5 березня |1946 p., яка, втім, більше запам'яталася словами про залізну завісу» і вважається першим актом «холодної >. Два з половиною роки по тому, 9 жовтня 1948 p., він повернувся до своєї аргументації, виступаючи у ва-"■ :ькому містечку Лландундо: «Ми маємо поставити пи-ия руба й провести остаточне врегулювання. ...Західні ~'~ швидше зможуть досягти довгострокового врегулю-Івання й_ уникнути кровопролиття, якщо вони сформулю-Іють свої справедливі вимоги, поки атомна зброя перебу-Іває в нашому розпорядженні й поки російські комуністи Іне оволоділи атомною енергією». Ще через два роки |В. Черчилль повторив аналогічний заклик у палаті гро-|мад: західні країни є достатньо сильними, щоб піти на [переговори, в той час як очікуванням вони лише послаб-|люють себе.

В. Черчилль прагнув звузити район радянського впли-|ву, але був готовий співіснувати з радянською владою, [обмеживши масштаби її поширення. Керівництво ж І США домагалося знищення, а не звуження сфер про-|никнення свого опонента. Врешті-решт американська

25

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-1 НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНО! ВІЙНИ»

ІТ є мі а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

позиція взяла гору, що зумовлювалося, на думку Г. сінджера, тим, що «Америка була сильнішою, ніж ликобританія, та тим, що В. Черчилль у статусі ліде британської опозиції не мав можливості чинити тис справі реалізації своєї стратегії».

Однак ще до досягнення ядерного паритету знач частина здравомислячих політиків на Заході почала усі домлювати, що спроби забезпечення міжнародної, наса перед європейської, безпеки шляхом гонки озброєї блокового протистояння та конфронтації непродуктив^ й не мають історичної перспективи. Вони лише посї вали напруженість і дедалі ближче підводили до межі, якою «холодна війна» могла перерости в «гарячу». наочно продемонструвала «карибська криза» 1962 p., K(j ли СРСР і США опинилися на межі розв'язання ядері війни.

Першою ознакою зміни ситуації у світі, відходу балансування на межі війни став реалізм, що його вї явили радянське й американське керівництво під час гулювання «карибської кризи». За словами Г. ІШ канцлера ФРН у другій половині 70-х років, «кубинсі криза фактично була першим кроком відходу від війс кової конфронтації. Договором про заборону ядерних пробувань СІЛА і СРСР почали довгий тяжкий який привів нас до розрядки напруженості».

Звертаючись до витоків та спонукальних мотивів рядки, необхідно відзначити заслугу СРСР та його сої ників, які доволі активно й послідовно проводили ліі на закріплення принципів розрядки у міжнародних ід синах. З ініціативи Радянського Союзу наприкінці 60-х — і початку 70-х років було укладено низку важливих народних угод, які обмежували гонку озброєнь. Кра Східної Європи прагнули поліпшення двосторонніх носин із західними державами, домагалися скликання ради з безпеки і співробітництва в Європі. Проте й За прагнув до діалогу зі Сходом щодо питань розрядки безпеки. Західна орієнтація на перехід до розрядки була вимушеною поступкою Сходові. Так, миролюбні курс Франції та її вихід з військової організації HAT' «доповідь Армеля» та зміна військової стратегії Північ атлантичного альянсу в другій половиш 60-х років крили шлях до розрядки із західної сторони.

26

Те, що Захід пішов на розрядку не лише у відповідь на І тиск зі Сходу, констатувалося, зокрема, в колективній

монографії американських політологів «Радянський Союз

у 70-ті та наступні роки»: «Те, що сьогодні називають [розрядкою, є нашою власною вимушеною відповіддю на

проблеми й недоліки, що їх ми самі створили». До цього І спричинилися крах американської політики «з позиції

сили» (зокрема, у В'єтнамі), зміна умов міжнародного І суперництва між трьома західними центрами сили — І СІЛА, Західною Європою та Японією, а також між Захо-Ідом і Сходом.

Варто підкреслити, що західні оцінки розрядки ви-Ірізнялися доволі широким діапазоном — від беззасте-Ірежного схвалення до цілковитого заперечення, причому [скептицизм в останньому випадку виявляли не лише край-Іні консервативні кола. Так, редактор західнонімецької со-Іціал-демократичної газети «Цайт» Т. Зоммер висловлю-Івав думку, що різниця між розрядкою і «холодною вій-Іною» «полягає лише в тім, що сьогодні можливе бодай І обмежене співробітництво. Решта залишилася по-старо-]му: ступінь конфліктності, ризик загострення чвар, ідео-I логічне протистояння. На жаль, як і раніше, можна ска­рати: розрядка є продовженням холодної війни іншими | засобами, а іноді— й тими ж самими».

Як Схід, так і Захід виявили конфронтаційний, ідеоло-Ігізований підхід до розрядки: кожна із сторін намагалася І використати її для стабілізації становища своєї системи й І послаблення позицій іншої. Так, американський публі-Іцист Г. Флінн розцінював співіснування в умовах роз­рядки як конфронтацію двох антагоністичних систем, які І прагнуть «нав'язати одна одній свою концепцію законно­го порядку в Європі».

Необхідно зазначити, що Схід і Захід вкладали різний І зміст у саме поняття розрядки й відповідно ставили перед І собою різні завдання у зв'язку з розвитком цього, проце-|су. На відміну від радянського пвдходу до розрядки як до j подолання «холодної війни» Захід здебільшого вважав її І продовженням «холодної війни» іншими засобами. За-I хідні лідери ставилися до розрядки як до обмеженого І процесу, який створював лише менш напружені, менш І конфліктні умови співіснування двох систем та їхніх

27

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- , НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

військових блоків. Американський президент Д. Ф пропонував навіть замінити термін «розрядка» на фора лу «мир, заснований на силі». Характерною є думка риканського професора Б. Ейзенстата про те, що «в простіших словах розрядка трактується як наявність годженої дипломатичної схеми, всередині якої дося згоди, спрямованої на пошуки вирішення проблем використання загрози ядерної війни. Будучи змовою, розрядка в ядерний вік лише підтримує менш небезпек схему міжнародного життя».

На Заході були принципово не згодні з радянсі тезою, що розрядка поширюється тільки на сферу державних відносин. Досить типовою вбачається за французької делегації на Белградській зустрічі НБСЄ те, що «розрядка вимагає перемоги над політикою бі ків», що необхідне «ідеологічне роззброєння», що «рс рядка не може обмежуватися поліпшенням відносин ше за державною лінією» та що для прогресу розрядки | Європі «необхідно знищити перешкоди, які стоять шляху гуманітарного співробітництва». СІЛА вихо£ необхідності надати розрядці «людське обличчя людський вимір», як висловився на Белградській зустр| американський посол з особливих доручень А. Голдбеї Але подібні ідеї не діставали відгуку в радянської сі рони.



Зовнішньополітичні настанови СРСР і

о закінчення другої світової війни радянсь зовнішня політика підійшла з базовими тринальними настановами, які було сформул вано В. Леніним, а потім оформлено й закріплено в ро правління Й. Сталіна. її основу становило розуміння торинного процесу як протиборства та зміни суспіль



28

ема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин 1 та біполярність повоєнного світу

І економічних формацій: капіталізм приречений, на зміну йому неминуче прийде комуністична формація як підсумок розвитку людства. Міжнародні відносини є похідними від цього процесу і являють собою специфічну форму класової боротьби — основної рушійної сили всіх явищ та процесів у міжнародному житті. Класовий підхід передбачав орієнтацію на «світову революцію» та її під­тримку Радянським Союзом. СРСР проголошувався опло-Ітом усіх сил миру, демократії та соціального прогресу, І йому відводилася авангардно-революційна роль у світовій історії, особливе, месіанське призначення. З існуванням старої, капіталістичної формації пов'язувалася немину­чість нових війн, отже, запобігання війнам вважалося | можливим лише через ліквідацію імперіалізму.

З цих фундаментальних витоків радянської зовніш-Іньої політики бере початок відверта несумісність го-Іловних принципів, що їх постійно декларувало радянське І керівництво, — пролетарського інтернаціоналізму та І мирного співіснування держав з різним соціальним І ладом. Такий концептуальний дуалізм, утілюючись у І практичній політиці, посилював класову двополюсність І міжнародних відносин в умовах, коли керівні кола [капіталістичних країн і без того скептично ставилися до І ідеї «мирного співжиття». Становище загострювалося І тим, що тоталітарний соціалізм сталінського гатунку не І був схильний до конструктивного міжнародного спіл-I кування. Пануюча в Радянському Союзі психологія І «фортеці в облозі», замкненість позбавленого демократії І суспільства, ізоляція від інших народів, настороженість і І підозрілість, —усе це давало підстави ініціаторам «хрес-I тових походів» проти соціалізму представляти радянську | державу як уособлення образу ворога.

Досвід формування й діяльності антигітлерівської І коаліції під час другої світової війни важко переоцінити: І він довів можливість взаємодії держав з різним І суспільним устроєм. Проте цю взаємодію навряд чи І можна охарактеризувати як стратегію мирного спів-I існування. Спільні дії СРСР, США, Великобританії та І шших союзних держав розгорталися не в мирні часи, а в | Умовах війни й диктувалися імперативом досягнення

29

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

І т є м а 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

спільної мети — розгрому фашистської Німеччини мілітаристської Японії.

У повоєнні роки двоїстість у підході Радянської Союзу до проблем мирного співіснування та пролетарсі кого інтернаціоналізму збереглася й навіть посилилас^ Глибинні зрушення у співвідношенні сил на світої" арені, небувале зростання міжнародної ваги СРС розцінювалися як сприятливі умови для послідовної втілення в життя ідеї пролетарського інтернаціоналізму' невпинного розширення меж «радянської імперії», рення у Східній Європі й на Далекому Сході єдиної «табору», керованого з Москви. Все це відсувало мирі співіснування на другий план, і воно розглядалося як тактичний засіб для досягнення сталінсі стратегічної мети — «усунення неминучості війни хом знищення імперіалізму».

В основоположній промові перед виборцями 9 лютої! 1946 р. Й. Сталін так окреслив ситуацію і завдання СРГ на повоєнний період: перемога у війні означає перемо^ радянського суспільного ладу, який є більш тєздатним і стійким порівняно з нерадянським сусі ним ладом; кризи, катастрофи й війни є наслідкс розвитку світового капіталізму, і нові війни є минучими; Радянський Союз має бути готовим до ноі війни й гарантувати свою безпеку за допомогою нарої вання економічної могутності (ставилося заі збільшити виробництво чавуну в 10 разів, виплавку стї — в 15, видобуток нафти — в 4 рази, і все це пре найближчих трьох п'ятирічок). Рефреном цього висі була реанімація трактування мирного співіснування тимчасового мирного перепочинку перед неминуче сутичкою з капіталістичним оточенням.

У вересні 1946 р. посол СРСР у США М. Новиков запит міністра закордонних справ СРСР В. Молото^ підготовив аналітичний огляд «Зовнішня політика СІ в повоєнний період», яку можна назвати «довгою грамою» Новикова за аналогією з «довгою телеграмо! Кеннана (лютий 1946 р.). В огляді констатувалося, повоєнна зовнішня політика СІЛА характеризує прагненням до світового панування, і робився висної що США готуються до війни з Радянським Союзом,

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет