Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
Погляд донецького євангеліка на українську кризу
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Зростання підтримки української єдності церквами
- Після Майдану
- Росія наодинці
- Україна наодинці
- Сила громадянського суспільства
- Студенти та журналісти як агенти змін
Погляд донецького євангеліка на українську кризуВ’ячеслав Халанський Західне сприйняття проти східногоПодії в Україні рухаються та розвиваються щодня. На початку протестів Євромайдану вся увага була прикута до подій у Києві (кінець листопада 2013 – початок березня 2014). Зараз всю увагу привертає східна та південна Україна. Дуже важко характеризувати ці події, тому що вони дуже несхожі. В той час як події на Майдані, що призвели до падіння президента Януковича, сприймалися в цілому позитивно жителями Києва та західної України, східна Україна реагувала діаметрально протилежно. З 15 до 21 березня 2014 Український інститут соціальної та політичної психології провів загальнонаціональне опитування 1998 дорослих віком від 18 років, 82% українців та 15.3% росіян. Більшість (77.7%) опитаних підтримали виконуючого обов’язки президента Олександра Турчинова і 9.5% не підтримали. Також, 76.9% підтримали прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, а 9.7% - ні. Зростання підтримки української єдності церквамиВіруючі у східній Україні скоріш підтримають єдність країни, ніж населення в цілому. З 20 лютого 2014 представники різних християнських конфесій організували міжконфесійний молитовний намет у Донецьку. Однак, Російська Православна Церква Московського Патріархату не приймає участі у цьому міжконфесійному русі, а баптистські церкви лише до певної міри. Баптистські пастори відвідували подібні заходи, але їх члени церкви – ні. Молитовний намет був, головним чином, ініціативою п’ятидесятників та харизматиків, при підтримці Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату. Головний пріоритет християн, що беруть участь, - молитва про мир, безпеку та за судження дій Росії. Політична нейтральність у Донецьку поступово змінюється підтримкою цілісності України та опозицією російських намагань знищити єдність. Меншість віруючих у донецьких церквах (біля 10%) підтримують возз’єднання східної України з Росією. Все більше українців, де б вони не жили – у західній чи східній Україні, ставлять собі питання “Хто ми?” Події в Україні (демонстрації на Майдані і молитовні зібрання на сході і заході) демонструють, що Церква відіграє важливу і навіть вирішальну роль у суспільстві. Церкви в Україні все більше ототожнюють себе з суспільством, в якому вони функціонують. Вони по-новому обдумують, що означає служити людям та йти пліч-о-пліч з ними під час цих найбільш важких часів. В’ячеслав Халанський – декан факультету психології в Українській Євангельській Теологічній Семінарії, Київ, Україна. Після МайдануМихайло Черенков Майдан – саме так історики назвуть нову еру в Україні та пострадянському світі. Це – маркер не лише соціальних та політичних змін, але глибокий, тектонічний зсув у мисленні, культурі та відносинах. Нижче наводяться деякі з наслідків Майдану, які вже досить давно назрівали. Росія наодинціПісля Майдану Росія розпочала своє захоплення Криму, і стало явним, хто підтримував режим Януковича та його кримінальну діяльність. Москва скинула маску. “Брат у воріт” був озброєний та заряджений відвертою ненавистю. Початок російської агресії знаменував кінець “руського миру”, про який Президент Путін та Патріарх Кирило так красномовно розповідали. Україна може бути добрим та надійним сусідом Росії, але українці ні на мить не вірять риториці про братерство та єдність слов’янських народів. Неконтрольована ланцюгова реакція розпаду була запущена. Ідея Росії, як об’єднуючої територіальної сили на пострадянському просторі відходить у минуле. Жодна з колишніх радянських, зараз незалежних, республік не бажає об’єднуватись з нею; вона залишилася наодинці. Україна наодинціПісля Майдану Україна також залишилась наодинці, але зараз це їй на користь. Вона вирвалася з ціпких, ведмежих обіймів Росії. Однак, її місце у Європі ще не готово, і вона сама ще не готова для Європи. Це гарний час для України побути між Сходом і Заходом, обдивитися навкруги, приготуватися та зробити свідомий крок у європейську сім’ю. В той же самий час, Україна має усвідомлювати свій особливий статус посередницької території на краю Європи та в безпосередній близькості до Росії. Членство в Європейськім Союзі захистить Україну, але її довгострокові вигоди полягають не у повній приналежності виключно Євразії чи Європі, а в посередницькій позиції між двома світами. Сила громадянського суспільстваПісля Майдану увесь пострадянський світ не зможе більше ігнорувати справжню силу громадянського суспільства. Майдан продемонстрував вражаючу здібність громадян зорганізуватись і мобілізуватись на битву проти кримінальної держави. Українці й самі не були впевнені у своїх здібностях, ще більш не впевнені росіяни та білоруси. Майдан став прецедентом успішної діяльності громадянського суспільства проти корумпованого та недоторканого режиму. Пострадянські держави, що не чують голосу своїх підданих, мають тепер рахуватися з цією новою загрозою самовільному правлінню та будуть намагатися знищити її. Ми бачили, що не тиск Заходу, а саме солідарність та рішучість звичайних людей стали критичним фактором успіху Майдану. Студенти та журналісти як агенти змінПісля Майдану на сцену історії вийшли дві людські сили – студенти та журналісти, реальна важливість чого недооцінена до цієї пори. Українські студенти не пов’язані з і не мають згадок про радянське минуле, а також дуже скептично налаштовані до традиційних форм пропаганди. На Майдані вони своєю щоденною непохитною присутністю у рядах демонстрантів довели, що є захисниками та будівельниками змін. Те ж саме можна сказати і про журналістів. Відшукуючи та поширюючи точну та своєчасну інформацію, вони довели, що є ворогами тоталітарної держави, котра вдалася до брехні, залякування та насилля в намаганні заткнути рота опозиції. Журналісти надавали важливу підтримку протестувальникам Майдану та були головною мішенню урядових сил, котрі намагалися обмежити їх. В майбутньому, найкращі сподівання на трансформацію, прозорість та підзвітність уряду, сподівання на контроль над жадібними до влади олігархами, сподівання проведення модернізації та “перезавантаження” системи пов’язані з журналістами. жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|