Аспекти прояву диспозиційного емоційного інтелекту (EI)

Проведено достатню кількість досліджень емоційного інтелекту як динамічної риси особистості, в результаті яких з’ясовано його зв’язки з іншими особистісними властивостями. Оскільки емоційний інтелект розглядається як динамічна риса особистості, виникає проблема щодо визначення його місця у межах існуючих таксономій рис. Це питання має, на думку зарубіжних дослідників, першочергову теоретичну значущість, зокрема у світлі встановлення дискримінантної й інкримінантної валідності цього психологічного конструкта.

Серії факторно-аналітичних досліджень різних вимірів емоційного інтелекту у межах «великої трійки» і «великої п’ятірки» особистісних факторів дозволили встановити, що емоційний інтелект гіпотетично розташований на нижчих рівнях цих ієрархій рис. Емоційний інтелект як динамічна риса відрізняється (оскільки він може бути ізольований в особистісному просторі). Його вважають складно організованою рисою особистості, оскільки він частково визначається декількома особистісними вимірами. Фактор особистісного емоційного інтелекту є скоріше скошеним, ніж ортогональним відносно «великої трійки» і «великої п’ятірки» (Петрайдес та ін., 2007). Цей висновок відомих дослідників проблеми дозволяє пов’язати конструкт з існуючими теоріями диференційної психології. Його визначення розглядають як ознаку важливого прогресу у дослідженні диспозиційної теорії.

Дослідження корелятів емоційного інтелекту

Міркування відносно того, що емоційний інтелект може пояснити мінливість поведінки людини у різних життєвих ситуаціях, яку неможливо віднести на рахунок загального інтелекту і диференційних особистісних відмінностей, є цікавим і важливим. Великий інтерес викликає, зокрема, твердження про наявність зв’язку між емоційним інтелектом і здоров’ям людини, а також запитання відносно того, чи може емоційний інтелект розглядатись як основа для прогнозування успішності професійної кар’єри і академічних успіхів людини. Якщо ці аспекти можуть бути висвітлені позитивно, то можна буде зробити висновок, що емоційний інтелект є потенційно дуже корисним орієнтиром при підборі людей для багатьох видів діяльності і гідним об’єктом впливу з метою розвитку особистості.

Що стосується досліджень зв’язку емоційного інтелекту зі здоров’ям людини, то є всі теоретичні підстави вважати, що подібний зв'язок можна прогнозувати, зокрема, з психологічним здоров’ям. Адже високий рівень міжособистісного емоційного інтелекту асоціюють зі здатністю людини регулювати свій настрій і контролювати стрес. Він також може корелювати зі щастям і позитивними емоціями. Наявність таких властивостей емоційного інтелекту може захищати людину від депресії і тривоги. Міжособистісний емоційний інтелект з високою мірою вірогідності повинен бути також пов'язаний із широтою сфери соціалізації людини і якістю її відносин, які асоціюються з психологічним здоров’ям.

Декілька емпіричних досліджень вже підтвердили наявність таких зв’язків. Зокрема, було доведено, що емоційний інтелект позитивно пов'язаний з якістю життя, що базується на задоволенні життям. Установлено зв'язок емоційного інтелекту із широтою соціального оточення людини (Остін та ін., 2005). Знайдено від’ємний кореляційний зв'язок емоційного інтелекту з психологічним дистресом, із самотністю і депресією (Саклофскі та ін., 2003).

Зв'язок емоційного інтелекту з психічним здоров’ям перевірявся у нещодавньому дослідженні Шатте та інших (2007). Було встановлено, що високий рівень емоційного інтелекту асоціюється з високою спроможністю людини підтримувати свій позитивний настрій і коректувати його.

Зв’язок емоційного інтелекту зі зразками здорової поведінки і з фізичним здоров’ям вивчався недостатньо широко. Високий рівнень емоційного інтелекту, проте, як можна очікувати, може протидіяти ризикованим видам поведінки. Наприклад, було встановлено, що високий рівень емоційного інтелекту пов'язаний із бажанням шукати допомогу при вирішенні особистісних емоційних проблем у соціальному оточенні і, з іншого боку, протидіяти тиску оточення. Продемонстровано також наявність негативного зв’язку між емоційним інтелектом і вживанням алкоголю, наркотиків, палінням, тощо (Остін, 2005; Рілі і Шатте, 2003). Було також установлено, що емоційний інтелект додатно корелює із самооцінкою здоров’я і від’ємно – з цілим рядом «нових захворювань», таких як, наприклад, суб’єктивне стомлення та інші.

Що стосується психологічного здоров’я, то низькі рівні наявності симптомів психологічного нездоров’я безпосередньо пов’язані з компонентами емоційного інтелекту.

Цікавою перспективою досліджень емоційного інтелекту в аспекті його зв’язку зі здоров’ям може бути вже встановлений зв’язок емоційного інтелекту із вибором стратегій психологічного подолання стресу. Якщо емоційний інтелект розглядати як ресурс подолання, то він буде потенційно опосередковувати вплив особистості на результати здорового способу життя. У дослідженні одного з авторів даного підручника (Носенко Е. Л., [2]) було встановлено, що емоційний інтелект позитивно пов'язаний із проблемно-орієнтованою стратегією стресоподалання і негативно пов'язаний з емоційно-орієнтованим психологічним подоланням стресу. Були знайдені також позитивні зв’язки емоційного інтелекту із локусом контролю. Таким чином, індивідууми з високим рівнем емоційного інтелекту можуть бути визначені як такі, що мають психологічні ресурси для того, щоб діяти конструктивно в аспектах регулювання власного стану здоров’я.

Нещодавно проведено цікаві дослідження, результати яких висвітлюють клінічні імплікації емоційного інтелекту. Здібність, пов’язана з емоційним інтелектом, виявляється у спроможності людей адекватно ідентифікувати і передавати свої внутрішні емоційні психічні стани, встановлювати зв’язки з конкретними специфічними ситуаціями і спрямовувати свою подальшу поведінку на переживання позитивних емоцій, внутрішньо регулювати негативні емоційні стани, – всі ці аспекти прояву емоційного інтелекту дозволяють стверджувати притаманність йому стресозахисного потенціалу. Хоча цей аспект ще не знайшов достатньо широкого висвітлення в емпіричних дослідженнях, висловлюються перспективні ідеї щодо психотерапевтичної цінності розвитку емоційного інтелекту.

Що стосується використання досліджень емоційного інтелекту у сфері освіти, то перспектива у цьому плані вже почала втілюватись у практику. Ідеї щодо дослідження цілеспрямованого формування емоційного інтелекту під час надання освіти навіть дещо випереджають інтерес до цього конструкта в інших сферах суспільної практики. Шкільні психологи більше, ніж психологи в інших сферах практичної діяльності, спираються на ідеї емоційного інтелекту.

Цікавою сферою практичного застосування результатів дослідженнь емоційного інтелекту може стати освіта впродовж життя. Широко відомо, що емоційний інтелект уже розглядається як особистісний ресурс зниження переживання стресу індивідуумами в процесі їх академічної діяльності. Дослідження Паркера зі співавторами (2004, 2005), проведені на студентах першого курсу американських і канадських університетів, показали, що академічно успішні студенти демонструють більш високі рівні розвитку компонентів емоційного інтелекту, ніж їх однолітки, які не мають настільки високих досягнень у навчанні. Отже, на великих вибірках досліджуваних – студентів першого курсу було встановлено зв'язок емоційного інтелекту й академічної успішності (Баршард, 2003). Ці дослідження свідчать про важливість поширення ідей формування емоційного інтелекту як ресурсу успішної адаптації людини до різноманітних ситуацій життєдіяльності. Висловлюються активні заклики щодо включення компонентів навчальних курсів з основ емоційного інтелекту до програм початкового шкільного навчання, щоб сприяти формуванню психологічного благополуччя учнів і здійсненню ранньої корекції низького рівня розвитку емоційних здібностей. Нещодавні пошукові дослідження, проведені на вибірці дітей початкових шкіл, показали необхідність приділяти більше уваги розвитку соціальних і емоційних властивостей дітей.

Цікаві аспекти вивчення емоційного інтелекту виникають також відносно дітей, які визнані академічно обдарованими. Виникає запитання, чи потребують такі діти спеціальної програми навчання, чи навпаки, їх доцільно навчати у звичайних умовах з їх однолітками (Швейн, 2006 [64]). Висловлювалося припущення, що емоційний інтелект великою мірою впливає на успішність дітей, і тому питання підвищення рівня емоційного інтелекту учнів як додаткового ресурсу забезпечення академічної успішності є доречним.

Емоційний інтелект у сфері професійної діяльності, дослідження його ролі на робочому місці також досить активно обговорюється в літературі. Цій темі присвячено серію монографій, що свідчить про велику роль, яку емоційний інтелект відіграє у сфері професійної діяльності. Зараз проводиться активна робота зі створення тренінгових програм, спрямованих на підвищення рівня емоційного інтелекту безпосередньо у сфері професійної діяльності (Зулевич, Хікс, 2004).

На закінчення можна стверджувати, що наявний статус досліджень у галузі емоційного інтелекту свідчить про те, що феномен став однією з найбільш широко обговорюваних проблем у психології особистості. Проте загальнотеоретичне визначення сутності емоційного інтелекту ще не завершене. Дискусійним залишається питання, чи можливо розглядати емоційний інтелект як одну з динамічних рис особистості, чи як ознаку індивідуальності.

Аналіз існуючих зарубіжних досліджень, присвячених цій проблемі, як здається, більшою мірою свідчить на користь останнього припущення.
4.7. Позитивні риси особистості (цінності–у–дії) та їх роль у забезпеченні психологічного благополуччя людини
Так звана «позитивна психологія» має предметом дослідження ті психологічні феномени, які роблять життя людини гідним того, щоб жити (worthwhile living) (Петерсон, Селігман, 2004, [57]). Цей напрям досліджень у галузі психології особистості вийшов із традиційних рамок клінічної, соціальної, вікової психології і має своїм завданням дослідити природу людського щастя, силу надії, фундаментальні людські прагнення, які спрямовують життя у пошуках змісту. Цьому підрозділу психології приділяється велика увага в останні роки: зарубіжні дослідники концентруються на тих перспективних напрямах, які вимальовуються у становленні позитивної психології на початку ХХІ століття.

Отже, розглянемо основні аспекти, які цікавлять дослідників у галузі позитивної психології, зокрема, роль позитивних емоцій у життєдіяльності людини (Фредріксон [21]), «сильні риси» (character strengths), психологічні ознаки істинного щастя (autentic happyness) – суб’єктивне благополуччя, соціальне благополуччя тощо, а також новітні досягнення у галузі позитивної психології, які дають уявлення про перспективність цього напряму.

Позитивну психологію не вважають абсолютно новим напрямом психологічних досліджень. Протягом декількох десятиліть психологи вивчали такі проблеми як природа і передумови позитивного психічного функціонування людини (Ягода, 1958), вплив віри на здоров’я людини (Менінгер, 1959) і деякі кореляти поняття «щастя» (Вільсон, 1967). Причина того, що позитивну психологію характеризують як новий напрям у дослідженнях особистості, полягає у тому, що згадані вище ранні дослідження у галузі позитивної психології фактично були нечисленними і розрізненими. Протягом більшої частини ХХ століття увага психологів, особливо у галузі клінічної психології, була сконцентрована на розумінні тих факторів, які спричиняють відхилення від нормальної поведінки людини, пошуку прийомів корегування цих відхилень, і, зокрема, симптом дистресу.

Така спрямованість досліджень у психології ХХ століття породжувалась, як підкреслюють зарубіжні дослідники, цілком виправданими і благородними намірами – зрозуміти причини психологічного дистресу і знайти засоби його подолання, а також вивчити психічні розлади, які виникають у людини. В тих практичних реаліях життя, які склались після Другої світової війни, з наявними ресурсами для фінансування цих досліджень, як підкреслюють дослідники [65], така концентрація уваги зумовила значний прогрес у розумінні психологами їх спроможності у знаходженні шляхів ефективного лікування великого різноманіття форм психічних захворювань. Якщо психологія у певний період свого розвитку обирала предметом дослідження окремі прояви позитивного функціонування людини: проблеми обдарованості, пошуків змісту життя, то в ХХ столітті психологічні дослідження виявились спрямованими переважно на недоліки і проблеми, які хвилюють людство.

Така центрація психологічних досліджень у ХХ столітті на вивченні негативних аспектів функціонування людини може бути проілюстрована даними, які наводять Майєрс і Діннер (1995) із посиланням на аналіз психологічної літератури, який дозволив установити, що співвідношення кількості надрукованих статей, присвячених аналізу причин тих чи інших відхилень від норми у функціонуванні людини, і публікацій, що висвітлювали позитивні прояви людини, склало 17 до 1. Позитивна психологія виникла на підґрунті поступового визнання такого дисбалансу у співвідношенні досліджень різних аспектів функціонування людини і визнання його хибності. Дослідження у галузі позитивної психології протягом більшої частини ХХ століття були дуже нечисленними; їх кількість почала зростати лише наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років. І зараз, на початку ХХІ століття, спостерігається помітний сплеск зацікавленості психологів проблематикою позитивної психології.

Перелік найбільш відомих і визнаних представників зарубіжної позитивної психології, з іменами яких пов’язують її розвиток, містить прізвища Альберта Бандури, який досліджує проблему суб’єктної ефективності людини (self-efficacy), Еда Діннера (проблема суб’єктивного благополуччя), Кріса Петерсона і Мартіна Селігмана («сильні» риси характеру), Керол Ріфф (психологічне благополуччя), С. Р. Шнайдера (надія); Фредріксон (роль позитивних емоцій у зумовленні здоров’я і благополуччя людини), та ін.

Кожний із згаданих дослідників у галузі позитивної психології, як вважають автори огляду її становлення Меттью Галагер і Шейн Лопіц [24], є домінуючою постаттю в позитивній психології і сприяє формуванню її фундаментальних принципів.

Перш ніж характеризувати специфічні галузі розвитку позитивної психології, необхідно ідентифікувати й окреслити деякі загальнорозповсюдженні непорозуміння щодо природи і цілей позитивної психології. Позитивна психологія, як стверджують сучасні зарубіжні дослідники, на яких ми щойно посилались, це – не наука про щастя (happyology), хоча щастя є важливою метою людства і гідною проблемою для вивчення. Позитивна психологія не фіксує своєї уваги винятково на гедоністичному прагненні до задоволення. Позитивна психологія не може розглядатись як заперечення значущості попередніх психологічних досліджень. Така імплікація може викликати неадекватні асоціації попереднього стану розвитку досліджень у галузі психології особистості – з «негативною» психологією. Це було б несправедливим відносно попередніх досліджень.

Проте, оскільки термін уже існує, і ним користуються, ми теж будемо згадувати його з урахуванням зробленого зауваження. Як справедливо підкреслюють аналітики цього напряму психологічних досліджень, цілі і основні завдання позитивної психології полягають не в тому, щоб запропонувати новий підхід до вивчення психології особистості, а в тому, щоб виправити становище, яке склалось у психології ХХ століття і характеризувалось помітним дисбалансом між питомою вагою досліджень, пов’язаних зі з’ясуванням причин і пошуками підходів до корекції різноманітних відхилень у розвитку особистості, і досліджень аспектів успішного функціонування особистості.

Одне зауваження, яке необхідно розглянути, перш ніж перейти до аналізу цілей і завдань позитивної психології, полягає в тому, що позитивну психологію не слід змішувати з так званою «популярною психологією» («рор-рsychology»), методи і практики якої мають дуже обмежену емпіричну базу. Результати ж досліджень у галузі позитивної психології мають, як стверджують її прихильники (Peterson, Seligman, Fredrikson), великий потенціал для того, щоб стимулювати позитивне функціонування людини, для чого важливо, щоб прикладні дослідження у цій галузі мали надійне наукове емпіричне підґрунтя.

Тому спроби в останні роки висвітлити шляхи практичного використання результатів досліджень позитивної психології не мають нічого спільного з практикою так званих «фахівців у галузі навчання продуктивних способів життя», яка не має під собою достатньої наукової основи.

Хоча ці «фахівці» намагаються втілювати ідеї позитивної психології, для них поки ще не розроблено етичних стандартів і умов отримання ліцензій на проведення такої практики. Отже, зарубіжні дослідники цілком слушно застерігають проти передчасних спроб практичного втілення ідей позитивної психології, які зараз проходять апробацію у серіх наукових проектів.

На сьогоднішній день виокремилось три основні фундаментальні положення, на базі яких розвиваються дослідження у галузі позитивної психології. Як підкреслюють провідні дослідники [65], першим із цих положень є вивчення ролі позитивних емоцій у забезпеченні успішного функціонування людини, наприклад, емоції радості. Друге положення пов’язане з важливістю дослідження індивідуальних розбіжностей в рисах особистості, які сприяють позитивному функціонуванню людини. І третє положення стосується вивчення інституціальних ініціатив поширення ідей позитивної психології (наприклад, організація навчання у школі з урахуванням вимог позитивної психології, забезпечення здорового психологічного клімату у професійному оточенні, здорових умов праці). Переважна більшість дослідників на сьогоднішній день сконцентрувала увагу на дослідженні перших двох із зазначених фундаментальних положень позитивної психології. Нижче вони будуть охарактеризовані більш докладно.

Позитивні емоції

На відміну від дослідників ХХ століття, яких цікавили проблеми визначення шляхів подолання людиною негативних емоцій і стресу, а також надання психологічної допомоги при виникненні особистісних розладів, пов’язаних із післядією стресу, що було зумовлено потребами суспільства після двох найруйнівніших світових війн, дослідники у галузі психології особистості на початку ХХІ століття сконцентрували увагу на вивченні гуманізуючої ролі позитивних емоцій у життєдіяльності людини. Наприклад, Айсен та інші встановили, що, коли людина переживає м’які позитивні емоції (mild), вона більшою мірою виявляє: а) гнучкість мислення відносно власної поведінки (Ешбі, Айсен, Туркен, 1999) і б) схильність до того, щоб допомагати іншим людям. Переживання позитивних емоцій сприяє успішному вирішенню проблем, що виникають у людини (Ешбі, Айсен, Туркен, 1987).

Провідна сучасна дослідниця у галузі позитивної психології Фредріксон у своїй моделі, яка має назву «Broаden & Build» – «Розширяти і вибудовувати нові перспективи» (1999–2001 [21; 22]), дає деякі пояснення щодо соціальних і когнітивних наслідків позитивних емоцій. Вона стверджує, зокрема, що реакції на позитивні емоції не вивчались достатньою мірою у попередній період, бо ці дослідження були недостатньо чітко організовані, щоб виявити надійні закономірності. Тенденція вивчати лише наслідки переживання людиною тих чи інших фізіологічних реакцій під впливом різних емоційних станів, які знаходять втілення у певних тенденціях поведінки або певної діяльності, призвела до того, що раніше зусилля були зосереджені на дослідженнях фізичних реакцій на негативні емоції (для прикладу можна згадати відому формулу, що узагальнено характеризує зміст змін у поведінці під впливом негативних емоцій – «боротьба або втеча»), у той час як реакції людини на позитивні емоції пов’язані не стільки з фізичними аспектами поведінки, скільки з когнітивними. Враховуючи ці особливості зв’язку емоцій з поведінкою, Фредріксон запропонувала відмовитись від тенденції пошуку специфічних поведінкових проявів наслідків переживання людиною тих чи інших емоційних станів (specific action tendenсіеs), бо такий підхід надав можливість виявити досить обмежений діапазон змін у поведінці. Автор запропонувала більш широке поняття для описання аспектів впливу емоцій на поведінку «репертуар мисленнєво-поведінкових змін». На відміну від негативних емоцій, позитивні емоції дають можливість усвідомити перспективні позитивні виходи з будь-якого складного становища.

Для того щоб перевірити цю модель ролі позитивних емоцій у зміні як когнітивних, так і деяких поведінкових аспектів функціонування людини, Фредріксон і Браніган (2005 [22]) провели серію досліджень, які продемонстрували, що переживання радості розширює коло видів активності, які людина відчуває готовою виконувати у даний конкретний період часу. Для описання цього був запропонований термін «розширення репертуару намірів і дій», які людина відчуває себе спроможною виконати.

Фредріксон провела серію експериментів з використанням відеокліпів, які стимулювали виникнення у людини тих чи інших емоцій і станів: радості, страху, злості, нейтральних станів, співпереживання тощо. Учасникам дослідження пропонувалось після перегляду відеокліпів перелічити все, що вони хотіли б зробити, спостерігаючи за сценами, в яких вони бачили прояви позитивних чи негативних емоцій. Ті учасники експерименту, які відчули радість або зацікавленість відносно персонажів, перелічили значно більше бажаних можливостей поведінки, ніж досліджувані, які сприймали кліпи з нейтральною або з негативною інформацією. Досліджувані, які переживали негативні емоції, продемонстрували тенденцію до певного гальмування планування їх активності на майбутнє. Спрощено інтерпретуючи результати цього дослідження, можна стверджувати, що радість стимулює бачення більшої кількості перспектив для виявлення активності, у той час негативні емоції гальмують конструктивні наміри відносно майбутньої поведінки. Радість також підвищує вірогідність виявлення позитивної поведінки щодо інших людей, сприяє розвитку позитивних стосунків з оточуючими, породжує появу характерного стану «грайливості» (playfulness) (Фрічдайн, 1994), що є дуже важливим, оскільки така поведінка є еволюційно адаптивною і сприяє набуттю нових ресурсів. Аналогічним чином дитяча гра сприяє: а) побудові соціальних та інтелектуальних ресурсів завдяки формуванню нових прив’язаностей і б) розвитку креативності. Крім того, позитивні емоції через стимулювання активності сприяють більш успішному розвитку мозкових функцій (Фредріксон, 2001 [21]). Важливість останнього висновку, що розкриває механізм впливу позитивних емоцій у процесі навчання на інтелектуальний розвиток дитини, важко переоцінити.

Отже, під впливом позитивних емоцій завдяки ефекту розширення мисленнєвої і поведінкової активності людини, позитивні емоції можна розглядати як важливий фактор, що формує нові ресурси поведінки людини. У 2002 році Фредріксон та її колега Томас Джойнер продемонстрували феномен формування нових ресурсів під впливом позитивних емоцій у процесі проведення оригінального емпіричного дослідження. Вони провели п’ятитижневе спостереження за поведінкою досліджуваних, під час якого останнім пропонувалось креативно виконувати серію завдань, пов’язаних із подоланням певних ускладнень. Дослідники встановили, що початкові рівні позитивних емоцій виявились гарним фундаментом для прогнозування загального розширення і збагачення можливостей креативного вирішення проблем. Ці зміни у поведінці, у свою чергу, зумовили появу подальших позитивних емоційних переживань. Контролювання початкових рівнів позитивних емоцій і рівня впорання з певними проблемами виявило таку закономірність: позитивні емоції розширюють можливість позитивного впорання з ситуацією. Ці результати зберігались тільки для позитивних емоцій, для негативних їх не було встановлено. Таким чином, позитивні емоції можуть допомагати породжувати нові ресурси, підтримувати почуття вітальної енергії і відкривати перспективи для використання більших ресурсів. Фредріксон і Джойнер (2002) назвали цей ефект «undoing spirel» - ефект розкручування згорнутої спіралі.

Розширюючи модель позитивних емоцій, Фредріксон із співавторами [22] дослідили потенціал позитивних емоцій у вирішенні людиною окремих складних проблем, що виникають у її житті. Вони висунули гіпотезу, що з урахуванням виявленого ними ефекту впливу позитивних емоцій на розширення репертуару можливостей вирішення життєвих проблем емоції «радість» і «задоволення» (contentment) можуть розглядатись як антиподи негативних емоцій. Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники створили умови, за яких усі учасники досліджень отримували змогу перебувати протягом певного часу в ситуаціях, які стимулювали появу в них негативних емоцій і безпосередньо після цього – появу емоцій у діапазоні від легкої радості до суму. Дослідники провели кардіоваскулярні вимірювання і операціоналізували час, протягом якого людина позбавлялася одного емоційного стану і переходила в інший або поверталась до свого звичного фонового стану. Автори встановили, що під впливом емоцій радості і задоволення люди спроможні позбавитись ефекту впливу на них попередніх негативних емоцій швидше, ніж за відсутності можливості відчути позитивні емоції безпосередньо після негативних. Результати дали підставу висловити припущення, що існує несумісність позитивних і негативних емоцій, і що можна позбутися потенційного ефекту негативного емоційного досвіду шляхом створення умов для переживання безпосередньо після нього радості чи задоволення.

Враховуючи отримані емпіричні дані відносно того, що позитивні емоції допомагають швидше знаходити ресурси для вирішення проблем і позбавлятись негативних переживань, Фредріксон і Лоад (2005) висловили також припущення, що позитивні емоції можуть асоціюватися з оптимальним рівнем психічного здоров’я людини і суб’єктивного благополуччя. В емпіричних дослідженнях за участю студентів з різними рівнями ознак психічного здоров’я вони вивчали зв’язок між співвідношенням позитивних і негативних емоцій у досвіді людини і рівнем її психічного здоров’я. Автори пропонували досліджуваним зареєструвати, які з визначених 20 емоцій вони відчували протягом останніх 28 днів. Була виявлена така цікава закономірність: співвідношення позитивних і негативних емоційних переживань, що дорівнювало 2,9 на користь позитивних емоцій, може бути хорошим показником розквіту психічного здоров’я (flourishing mental health). Цей результат дає деякі діагностичні орієнтири щодо використання спостережень за щоденними емоційними переживаннями при оцінці психічного здоров’я.

Крім з’ясування сутності психічного здоров’я, другим напрямом досліджень у межах позитивної психології є визначення комплексу особистісних факторів, що забезпечують оптимальне функціонування особистості.

Хоча у другій половині ХХ століття були сформульовані окремі аспекти досліджень подібного спрямування, зокрема, була визначена роль надії у зумовленні психічного здоров’я (Менінгер, 1959), ідентифіковані психологічні кореляти поняття «щастя» (Вільсон, 1968), активний сплеск інтересу до проблеми вивчення факторів, що зумовлюють позитивне функціонування людини як суб’єкта життєдіяльності, припадає на початок ХХІ століття. У червні 2009 року відбувся перший Всесвітній конгрес із позитивної психології; зарубіжні дослідники обговорюють питання щодо доцільності введення у програми підготовки майбутніх психологів курсу «позитивна психологія»; створено Міжнародну асоціацію позитивної психології, розроблено спеціальний психодіагностичний інструментарій «Цінності в дії» (Values in action) для вивчення цінностей і рис особистості, що зумовлюють психологічне благополуччя; розділ «позитивна психологія» включений до фундаментального видання SAGE «Психологія ХХІ століття».

В українській психології ця проблема хоча і не фігурує під назвою позитивної психології, але теж ідентифікована як перспективний напрям психологічних досліджень. Зокрема, у відомій монографії С. Д. Максименка «Генезис існування особистості» [1] підкреслюється важливість вивчення ролі любові у становленні здорової особистості і, що є співзвучним з ідеями одного з напрямів позитивної психології, – ролі позитивних емоцій у забезпеченні психологічного благополуччя людини як провідної операційної ознаки психічного здоров’я.

Отже, проблема ідентифікована, вона потребує уваги, вважається перспективною, зацікавленість у ній зростає, але критерії вимірювання показників психічного здоров’я у вітчизняній психології поки ще не визначені. Остання монографія з проблем психології здоров’я, видана у Санкт-Петербурзі Г. С. Нікіфоровим [3], теж не містить даних щодо операціоналізації феномену, якщо не враховувати посилань на дослідження О. М. Кузнєцова та В. І. Лебедєва, в яких аналізуються уявлення Ф. М. Достоєвського про проблему психічного здоров’я, та даних пошукових студентських досліджень, які не мають поки що достатнього теоретичного обґрунтування і належного емпіричного підтвердження.

Оскільки автори даного підручника брали участь у перекладі з англійської мови на українську діагностичного інструментарію для визначення так званих «позитивних рис характеру» (character strengths) і в редагуванні його перекладу на російську мову (Е. Л. Носенко, Л. І. Байсара, 2009), а також розробили кілька наукових проектів для перевірки інформативності опитувальника «Цінності у дії», розробленого Петерсоном і Селігманом (2004), є можливість розглянути детальніше принципи, покладені в основу визначення тих рис характеру, що зумовлюють, як стверджують провідні зарубіжні фахівці у галузі позитивної психології, суб’єктивне, психологічне і соціальне благополуччя людини.

Позитивні риси характеру

Позитивна психологія має великі досягнення в ідентифікації, класифікації і вимірюванні «позитивних» рис характеру (Петерсон і Селігман, 2004 [57]). Значна кількість досліджень у цьому напрямі була проведена раніше під час вивчення впливу окремих позитивних рис характеру на відчуття людиною суб’єктивного благополуччя. Наприклад, у дослідженнях Снайдера [70] виявлено, як зазначалось вище, велику роль надії у зумовленні суб’єктивного благополуччя людини.

В останнє десятиліття у зарубіжній психології намітився значний прогрес в обґрунтуванні і розробці критеріїв класифікації позитивних рис характеру. Ця робота була очолена створеним у США Інститутом дослідження «Цінностей у дії» (Values in action, VIA).

Дослідницький інструментарій для виявлення позитивних рис характеру (character strengths) розроблений з урахуванням загальнолюдських чеснот (virtues) та індивідуально-психологічних властивостей, які, на думку авторів – американських дослідників Петерсона і Селігмана, (2004 [57]], забезпечують дотримування цих чеснот у життєдіяльності.

При розробці цього інструментарію дослідники змоделювали перелік так званих «здорових рис» особистості, відштовхуючись від описів ментальних (mental) відхилень, що містяться у Діагностичному і Статистичному довіднику ментальних розладів, розробленому у США (DSM-IV/DR). На цій підставі було відібрано 24 особистісні властивості, сформульовані у вигляді рис (traitlike).

Відібрані «позитивні» (здорові) риси були співвіднесені із шістьма чеснотами, які, у свою чергу, були ідентифіковані на підставі широкого огляду основних філософських традицій визначення чеснот у різних культурах і релігіях, зокрема, конфуціанській, даоїстській, буддистській, індуїстській, ахінеанській, іудейській, християнській і мусульманській. Усі шість відібраних основних чеснот (див. табл. 4.2.1) співпадають у різних культурах, тому вони були відібрані як загальнолюдські цінності, якими керується оптимально функціонуюча особистість.

Відповідно з тлумаченнями, запропонованими авторами класифікації, мудрість дає уявлення про когнітивні можливості людини, які виявляються у її активному прогнозуванні до здобування знань і їх застосуванні у житті; сміливість передбачає виявлення стійкості і життєвої енергії, необхідної для забезпечення активних зусиль людини, спрямованих на досягнення мети при виникненні труднощів і перешкод; гуманність забезпечує спроможність формувати і підтримувати доброзичливі соціальні зв’язки; справедливість виявляється у громадянськості та сприянні суспільному благополуччю; помірність – у стриманості, саморегуляції; трансцендентність – у наявності уявлень про зміст життя і відчуття власного зв’язку із навколишнім світом.

До кожної з шести чеснот у класифікації віднесено по 3–5 позитивних рис характеру, що були визначені, як зазначають, з урахуванням протилежних їм можливих відхилень. При виборі 24 позитивних рис характеру дослідники орієнтувались на 10 критеріїв. До їх складу увійшли, зокрема, 8 критеріїв, яким, як мінімум, повинна відповідати кожна з 24 рис, а саме: 1) позитивність риси; 2) її моральна цінність; 3) відсутність у змісті риси можливості приниження інших; 4) наявність протилежної за змістом властивості; 5) подібність рисам характеру, що фігурують у традиційних класифікаціях; 6) наявність зразків (paragons) та вищих форм (prodigies) виявлення риси; 7) потенційна вірогідність риси бути відсутньою; 8) наявність ритуалів виявлення.

У таблиці 4.2.1 наведено позитивні риси, упорядковані відповідно із цінностями, дотримання яких у життєдіяльності сприяє їх формуванню у суб’єкта.

Таблиця 4.2.1.

Позитивні риси характеру, включені до класифікації “Цінності у дії” (Values in Action)

Чеснота (цінність)	Позитивні риси
Мудрість	Креативність, допитливість, відкритість досвіду, любов до навчання, відчуття перспективи
Сміливість	Хоробрість, наполегливість, цілісність, життєздатність та життєстійкість (vitality)
Гуманність	Любов, доброта, соціальний інтелект, готовність і вміння підтримувати доброзичливі стосунки з оточуючими
Справедливість	Громадянськість (citizenship), чесність, лідерство
Помірність	Вибачливість (forgiveness and mercy); скромність, стриманість, саморегуляція
Трансцен-дентність	Цінування краси і видатних досягнень; вдячність, надія, гумор, духовність.

Хоча не всі з 24 рис, наведених у таблиці, задовольняють всім десяти критеріям (тільки половина цих рис відповідає всім критеріям), більшість рис все ж відповідають щонайменше восьми із зазначених критеріїв.

Як бачимо, відібрані авторами класифікації рис характеризують усі найважливіші ознаки особистості як суб’єкта життєдіяльності, а саме: вони відбивають функціонування особистості як суб’єкта пізнання (риси, що згуртовані навколо чесноти «мудрість»); як суб’єкта активності (риси, об’єднані навколо чесноти «сміливість», що характеризують такі властивості особистості, як наполегливість і здатність до впорання із життєвими проблемами та можливими «викликами» життя); як суб’єкта спілкування і взаємодії (риси, об’єднані навколо чесноти «гуманність», та «помірність» - любов, доброта, соціальний інтелект); спроможність, вибачливість та інші.

У класифікації, на наш погляд, також відбито важливі характеристики багаторівневої ієрархічної структури активності людини. Людина охарактеризована як суб’єкт активності на психологічному рівні (такими рисами як життєстійкість та життєздатність); на соціально-психологічному рівні (як гуманна і чесна, відповідальна перед суспільством); на трансцендентному рівні (як здатна до прояву духовності і виходу за межі адаптивної активності). Фактично у даній класифікації відбито всі риси, які входять у новітню шестифакторну модель особистості (Ештон і Лі [5]), психологічна реальність якої перевірена на представниках різних культур світу, наявністю риси, що характеризує соціальну відповідальність людини (honesty–humility).

Наявність у поєднанні з чеснотою «справедливість», крім рис, що характеризують громадянськість і чесність, риси «лідерство», є цілком виправданим, адже стверджувати у життєдіяльності чесноти може людина, яка має лідерські здібності.

На підставі розглянутої класифікації позитивних рис особистості у сучасній психології формуються моделі описання психічного здоров’я. На рисунку 1 показано три найбільш поширені моделі, за допомогою яких можна оцінити наявність у людини ментального здоров’я (Keyes, 2005 [30]; Keyes, Shmotkin, & Rуff, 2003 [32]): модель суб’єктивного благополуччя, модель соціального благополуччя ([31], Keyes, 1998), модель психологічного благополуччя (Rуff).

Модель суб'єктивного благополуччя

Модель соціального благополуччя

Модель психологічного благополуччя

Рис. 1. Моделі психічного (ментального) здоров’я

(Keyes, 2005; Keyes, Shmotkin, & Riff, 2003)

Модель суб’єктивного благополуччя базується на: 1) оцінці домінування у життєдіяльності людини досвіду позитивних емоцій і помірній представленості негативних емоцій; 2) оцінці задоволення життям. Основний постулат її полягає в тому, що сам суб’єкт є ідеальним суддею у з’ясуванні того, чи є він щасливим. Вимірювання суб’єктивного благополуччя здійснюється за допомогою самозвітів про досвід переживання емоцій різної модальності і задоволення життям. За допомогою відомої шкали PANAS обчислюється частота переживання запропонованих десяти позитивних і десяти негативних емоцій, що, як установлено, на 50 % зумовлені біологічно.

На рисунку 2 показана модель соціального благополуччя, що містить п’ять факторів.

Соціальне прийняття

Рис. 2. Модель соціального благополуччя

Модель психологічного благополуччя, запропонована Керол Ріфф у 1989 році, вже знайшла широке розповсюдження у дослідженнях із психології особистості і була апробована, зокрема, на факультеті психології Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара у дослідженні О. М. Знанецької, виконаному під керівництвом одного з авторів даного підручника. Модель психологічного благополуччя дає більш цілісну і диференційовану характеристику благополуччя, ніж модель суб’єктивного благополуччя. Вона є розширенням аристотелівської філософської традиції, згідно з якою як кінцеву мету життя людини ідентифіковано її прагнення виявити власний «diamon» – особистісний потенціал.

Керол Ріфф та її колеги ідентифікували шість взаємопов’язаних, але різних факторів, які характеризують ідеал самореалізації людини та її благополуччя, – автономність, екологічна майстерність, особистісне зростання, підтримування позитивних стосунків з іншими, наявність цілі у житті, самоприйняття. Індивідууми, які мають високі показники за цими факторами, вважаються такими, що можуть бути незалежними, ефективно діяти у тому середовищі, у якому вони перебувають. Вони прагнуть до можливості особистісного зростання і самовдосконалення, підтримують взаємозадовольняючі, довірливі й осмислені позитивні стосунки з іншими людьми, формулюють для себе і прагнуть до досягнення осмислених цілей життя, мають позитивний образ себе. Ці сфери реалізації суб’єктивного благополуччя вимірюються за допомогою відповідних шкал. Психологічне благополуччя дає уявлення про психологічне здоров’я і узгоджується з моделлю суб’єктивного благополуччя.

На підставі розглянутих трьох моделей запропонована модель повного психічного здоров’я, що включає три виміри благополуччя. У цій моделі психічне здоров’я і психічна хвороба розглядаються як різні виміри функціонування людини, а не різні відтінки одного спектра. Факторний аналіз на репрезентативній вибірці дорослих американців підтвердив прогностичність цієї моделі (Кейс, 2005 [30]). Кейс запропонував систему критеріальної діагностики психічного здоров’я, яка базується на цій моделі. Індивідууми, які демонструють високі показники або при вимірюванні суб’єктивного благополуччя, або задоволення життям, а також мають високі показники принаймні за шістьма з одинадцяти сумарних шкал психологічного і соціального благополуччя, характеризуються розквітом психологічного благополуччя.

Останнім часом виокремилося ще дві додаткові сфери досліджень позитивної психології, які мають цікаві досягнення. Перша з них стосується вивчення ролі раннього досвіду дитини та її соціального оточення у подоланні генетичної диспозиції до депресії. Друга стосується ролі медитації у подоланні негативних емоційних станів.

Оцінка можливостей застосування доробків позитивної психології

Ми вважаємо перспективною, перш за все, розробку навчальної програми для введення дисципліни «Позитивна психологія» до навчального плану підготовки психологів у вищих навчальних закладах України. Введення такого курсу внесе необхідний баланс у співвідношення курсів, присвячених вивченню відхилень у психічному функціонуванні людини й аспектів її позитивного функціонування. Ідеї і методичний інструментарій позитивної психології можуть бути застосовані у дослідженні проблеми психологічного вигорання вчителя, тренера, керівника підприємства. Виявлення позитивних рис, які зумовлюють збереження психічного здоров’я людини, є важливим для попередження професійного вигорання не тільки представників зазначених професійних категорій, і значно ширшої категорії осіб, тобто учнів і студентів, що потерпають від педагогічного цинізму вчителя, який демонструє несприятливі для педагогічного процесу симптоми професійного вигорання.

Оскільки, як зазначалось вище, методика діагностики показників психічного здоров’я, які корелюють з ознаками психологічного благополуччя, розроблена американськими представниками позитивної психології з урахуванням загальнолюдських цінностей, що є спільними у різних культурах, а відповідні їм особистісні властивості відібрано шляхом їх протиставлення науково перевіреним формам виявлення психічних розладів, зафіксованих у Діагностичному і статистичному довіднику ментальних розладів ДSM-ІV/DR, є всі підстави вважати, що методичний інструментарій «Цінності у дії» може бути використаним у застосуванні до представників різних соціокультурних груп. Про це свідчать, зокрема, дані емпіричних досліджень, уже проведених із залученням представників 54 країн світу.

Ідеї позитивної психології можуть дати новий поштовх дослідженням гуманізуючого і оздоровчого впливу на особистість індивідуальної релігійності. Зокрема, у вивченні стресоподолального потенціалу індивідуальної релігійності можна отримати нове емпіричне підтвердження ролі надії у зумовленні почуття суб’єктивного благополуччя. Релігійна людина покладає надію на допомогу Всевишнього, Якому вона безмірно довіряє і Якого так само поважає. Отже, дослідження ролі індивідуальної релігійності у наданні завдяки вірі психологічної підтримки людині відкриває перспективи впливу на психічне здоров’я людини, формування оптимістичних орієнтацій на майбутнє.

Важливим напрямом дослідження у межах позитивної психології є вивчення механізму впливу суб’єктної активності людини на забезпечення її психологічного благополуччя. Проведені дослідження свідчать про те, що активність є фактором салютогенезу. У зв’язку з цим виникає питання, чи можна на підставі наявності у людини «сильних рис» характеру прогнозувати її активність, і активність пов’язана з цими рисами.

Ще одним перспективним напрямом досліджень ми вважаємо вивчення ролі у зумовленні психічного здоров’я рівня сформованості і диференційованості Я-концепції, оскільки, як установлено в результаті вже проведених досліджень, Я-концепція піддається формуванню в процесі розвивального навчання, і, за нашими даними, рівень її сформованості пов'язаний з наявністю у людини позитивних уявлень про майбутнє.

Важливим завданням у галузі позитивної психології, котре самі автори теорії вважають завданням номер один, є створення у трудових і навчальних колективах умов для забезпечення позитивного функціонування людини, підтримання позитивних емоцій, забезпечення таких організаційних умов і взаємовідносин між вихователями і дітьми, керівниками і підлеглими, які сприяли б збереженню психологічного здоров’я.

Отже, справді, заклик засновників позитивної психології почати розповсюджувати її ідеї якомога ширше і створювати умови для усвідомлення того, які чесноти та властивості особистості сприяють благополуччю людини, а, отже, і її психічному та фізичному здоров’ю, відкриває перед практичною психологією нові перспективи.