Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара
жүктеу/скачать 2.83 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 4.13.1. Вісім ступенів йоги
4.12. Гомеопатія Гомеопатія – це науковий цілісний метод індивідуальної терапії. Гомеопатичне лікування метою якого є стимуляція організму до самовилікування шляхом впливу на клітинному енерго-інформаційному рівні надто малих доз речовин, здатних у великих дозах викликати подібні симптоми у здоровому організмі. Вплив на внутрішні процеси саморегуляції організму з допомогою ліків, підібраних строго індивідуально із врахуванням реакції конкретного хворого. Крім безумовної ефективності впливу, гомеопатичні ліки мають ряд переваг перед синтетичними фармацевтичними препаратами: не викликають звикання і фармакологічної залежності, так як не включаються в обмінні процеси організму; не виявляють алергічної дії на організм внаслідок застосування надзвичайно малих доз діючої речовини; можливість виникнення побічних ефектів зведена до мінімуму. Гомеопатичні ліки відновлюють енергетичний баланс і активують його природні захисні сили, не накопичуються в організмі, не викликають звикання і залежність, практично виключено виникнення побічних ефектів. Гомеопатія – це цілісне доповнення до традиційної, або алопатичної, медицини. Гомеопатія спирається на свою власну систему лікування організму, лікування всього організму, а не окремої його хвороби. Вилікування настає при використанні надзвичайно малої кількості тієї ж самої речовини, яка у великих дозах здатна викликати симптоми даного захворювання у здорової людини. Якщо дати хворому невелику дозу сильнодіючої речовини, почнеться стимулювання природного відгуку організму – те, що Ганеман називав жагою до вилікування або життєвою силою – і наступить самовилікування. Гомеопатія – це м'яке та ефективне мистецтво зцілення; мистецтво, яке використовує науково обгрунтовану та емпірично перевірену методику. Шляхом впливу на енергетику пацієнта, гомеопатичні препарати примушують організм відновлювати його здоровий стан. Кожний гомеопатичний препарат призначають окремо в мінімальній кількості для стимулювання відповіді організму. Це дозволяє проводити лікування без ускладнень і скрупульозно спостерігати за результатами. При традиційному лікуванні відбувається атака на симптоми, які, з точки зору гомеопатів, являються тільки свідком боротьби організму з хворобою. На жаль, багато традиційних (алопатичних) препаратів також проявляють шкідливий ефект на організм, викликаючи нові ятрогенні симптоми (побічні ефекти), які потім потрібно знімати іншими препаратами. Це не рідкість для хронічних хворих пацієнтів. Простота використання гомеопатичних засобів, діти та дорослі, яким важко ковтати таблетки, будуть раді знати, що гомеопатичні препарати надто маленькі, розчиняються під язиком і до того ж не мають неприємного смаку. Здоров'я з точки зору гомеопатії - це добре збалансований організм, який здатний скинути стрес, коли він проявляється, будь то стрес фізичний, психічний, емоційний або викликаний навколишньою обстановкою; тобто тільки тоді можна підтримувати стан здоров'я та рівноваги. Класичний гомеопатичний метод включає в себе ретельну оцінку стану пацієнта - саме пацієнта, а не хвороби. Гомеопатичні препарати можна порівнювати з каплею миючого засобу в об'ємі масляної води, яка миттєво дає реакцію по всій поверхні. Препарат стимулює зціляючи, ефективним способом, а не при повторюючому використанні великих доз, щоб перемогти або згладити симптоми хвороби. В препараті може майже не бути слідів висхідної речовини, якщо вона була розчинена і пройшла струшування, яке приводиться для того, щоб препарат став гомеопатично ефективним. Гомеопатія в цілому безпечна, якщо точно притримуватись її принців: необхідний один добре підібраний препарат і мінімум його сили, щоб ініціювати ефект вилікування. Ганеман використовував дві шкали розведення - десятинну та сотенну. Його метод полягає в слідуючому. Взяв первинну субстанцію, він готував її міцний розчин у воді або спирті. Потім розчин фільтрував, фільтрат називався "матрична або материнська тинктура". На кожному етапі розведення використовувався новий чистий скляний посуд та піпетка. Одну каплю матричної тинктури поміщали в першу склянку, куди додавали 9 або 99 капель чистого спирту. Склянку закривали пробкою і потім енергійно струшували десятикратно, сильним ударом по долоні другої руки. Потім із цієї склянки в другу брали каплю розчину, додавали 9 або 99 капель спирту, і струшували, або сукуссія, повторялася. Цей процес тривав, поки не отримували потрібної потенції. Шкала, по якій добавлялось 9 капель спирту, позначали римською цифрою X і відома як десятинна. Там, де добавлялось 99 капель спирту, шкала позначалась римською цифрою С і відома як сотенна. Десятинні потенції називаються низькими, як і нижчі потенції сотенної шкали. Останні можуть бути дуже високими, до СМ-потенції, і від 30 С і вище відомі як високі. В наш час сукуссія проводиться механічно. Ганеман використовував свій мануальний метод аж до отримання 30 С потенції. Модальність (стан) – це різність і зміна симптомів, те, що впливає на симптоми в кращу або в гіршу сторону. Вони дуже важливі для зв'язку симптомів з гомеопатичними ліками і мають відношення до обставин і умов, які посилюють або послаблюють їх. Наприклад на біль можуть впливати: а) температура, свіже повітря, погода, пора року і інше.; б) рух, дотик, шум, положення тіла, прийом їжі, сон; в) час доби і інше. Фармація описує спосіб приготування із висхідної материнської тинктури, основи препарату. Якщо висхідна речовина розчинна, її занурюють в чистий спирт або двічі дистильовану воду. Нерозчинний сирий матеріал спочатку подрібнюють (розтирають у ступці пестиком) перед тим, як всипати в спирт або дистильовану воду. Після відповідного часу суміш фільтрують, залишаючи тільки спирт або воду, яка піддавалась впливу присутньою речовиною. Отримана в результаті тинктура є ефективним препаратом, хоча і не настільки міцним, яким він стане після динамізації (посилення дії). На відміну від алопатичних препаратів, які стають менш ефективними при розчиненні, чим більше розчинена гомеопатична речовина, тим більш сильною стають її лікувальні властивості, особливо після динамізації. Материнську тинктуру або настойку, як правильніше назвати суміш дистильованої води або спирту з матеріалом, потім продовжують розчиняти далі згідно вимогам фармацевта. Десятична шкала розведення. При десятикратному розчині одна капля материнської тинктури додається до десяти капель розчинника (спирт або дистильована вода). Отриманий в результаті розчин позначають – X або – 10, або просто – І. Проводячи таким способом розчинення у відношенні одна капля до десяти, кожний раз починаючи з однієї каплі попереднього розчину, сучасні фармацевти отримують розчини від 2Х, ЗХ до 6Х, 30Х і так далі. (Таким чином, розчин 2Х отримуємо шляхом додавання однієї каплі настойки до девяти капель розчинника, потім одна капля, взята із підданого струшуванню препарату, добавляється до девяти капель розчинника). Чим більше число раз відбувалось розчинення, тим більш сильним вважається препарат. "Менше – значить більше", це стосується слідів матеріала-джереладому препарат 6Х містить 1 частину материнської тинктури в 1 000 000 частинах спирту або води. Коли капля розчиняється у відношенні 30Х і більше, молекул материнської тинктури у розчині не залишається. Сотенна шкала розведення. Стократний розчин дає ще більш сильний препарат із-за збільшення числа розчинів і процесів струшування. Щоб отримати стократний розчин, фармацевт добавляє одну каплю материнської тинктури до 99 каплям розчинника, продовжуючи добавляти від однієї до сотні, про що говорить її назва. Ці розчини позначають від 1С, 2С до 200С і більше. Препарат силою більше 30 С не може призначати некваліфікований гомеопат, поскільки такий препарат може викликати симптоми, з якими він асоціюється, навіть якщо він не є препаратом для даного стану. Препарати високої сили робляться тільки для використання експертами. Вони можуть досягати сили 5М (розчинення пять тисяч раз) або СМ (сто тисяч розчинів). Ці високі потеніали звично позначаються просто числами 100, 200, 100 000 і так далі. їх інколи записують, наприклад так: 100С, 200С, СМ. Струшування. Випробовуючи отримані препарати Ганеман виявив, що при розчиненні препарату існує межа його ефективності. Як наслідок була досягнута точка, після якої людина не відчуває ніякої реакції, і тим самим не можна було очікувати ніякого лікувального ефекту, якщо дати такий препарат хворому. Ганеман використав свій досвід перекладання трактатів по алхімії та хімії, по-скільки він вирішив активно струшувати розчинений препарат і виявив, зробивши це, що ефективність препарату суттєво зросла. Більш того, токсичні погіршення і реакції, які він старався звести до мінімуму, при розчиненні висхідного матеріалу суттєво зменшувались або зовсім зникали. Активне струшування та постукування посудини з розчином препарату, назване вібрацією, зараз являється стандартом для отримання препарату будь-якої сили. Процес струшування розчиненої речовини динамічно збільшує її енергію, так, що ризик токсичних побічних ефектів мінімізується, а препарат стає більш сильним. Чим більше число розчинів та процесів динамізації, тим сильніший препарат. Динамізація означає, що материнська тинктура стає гомеопатично більш ефективною в процесі струшування, а потенціал представляє собою силу отриманого в результаті препарату. Коли процес розчинення і струшування виконане декілька разів, необхідне для даного потенціалу, додається декілька капель в інертний носій, як правило таблетки або шарики із лактози, які приймають всередину. Важливим питанням, яке потребує вирішення внаслідок широкого застосування гомеопатичних ліків, є розробка сучасних технологій їх виготовлення, методик стандартизації та контролю якості препаратів і сировини для їх виготовлення, розробка науково-технічної інформації на матричні настоянки та субстанції. Встановлені три принципи лікування: Принцип подібності; Випробування дії лікарських речовин на здорових людях; Визнання терапевтичної активності мікродоз лікарських речовин. Ці три положення визнані всіма лікарями-гомеопатами і не можуть зустріти в наш час зауваженнь із боку інших лікарів. Сучасні гомеопати вважають, що дієта необхідна, на чому наполягав і Ганеман, фізіотерапія - корисна, інколи потрібна і вакцинація. Інакше кажучи, кожен метод повинен застосовуватися у свій час і на своєму місці. Отже, сучасна гомеотерапія не може замінити всю терапію, і навіть стати одним із методів багатогалузевої терапії, причому, зрозуміло, не може ігнорувати й патологію. Другий принцип Ганемана про необхідність дослідження дії лікарських засобів на здорових людях має одне джерело із сучасною настановою: "лікувати хворого, а не хворобу", тобто лікувати людину в цілому, а тому повинен бути врахований і використаний сучасною фармакологією і терапією. Що ж до принципу подібності, то ще Гіппократ вказував, що деякі хвороби виліковуються за принципом подібності, інші – за принципом протилежності, тобто кожен метод повинен бути на своєму місці. Мета гомеопатичного лікування - стимуляція організму до самозцілення шляхом впливу на клітинному енергоінформаційному рівні надзвичайно малих кількостей речовини, яка здатна у великих дозах викликати подібні симптоми у здоровому організмі. Мікродози лікарської речовини не потребують подрібнення, оскільки вона й так дрібна; без утруднень форсуючи всі бар'єри, вона доходить за призначенням завдяки своїй тканинній специфічності. Це ще одна із можливостей гомеотерапії - проникати туди, куди макродози не можуть проникнути. Очевидно, і дія мікродоз стає більш безпосередньою, незмінною на шляхах потрапляння. Щоб допомогти позбутися хвороби, лікар повинен лікувати людину в цілому, а, лікуючи окремі органи, завжди думати про цілий організм. Жоден орган не функціонує сам по собі. Він зв'язаний кров'ю, лімфою, нервовою системою і перебуває у постійному кореляційному зв'язку з усіма іншими органами. Август Бір виклав правила гомеопатичного лікування в такій послідовності: У кожному випадку необхідно лікувати хворобу не за назвою, а за її симптомокомплексом; Хворий організм реагує на менші дози препарату сильніше, ніж здоровий, і хворий орган реагує сильніше, ніж здоровий організм; Дози повинні бути малими, щоб реакція організму на них була ледь помітною; Другу дозу можна давати тільки тоді, коли минуть явища, викликані першою дозою; Малі дози не можна давати часто і тривало, оскільки тоді їх дія буде рівносильна одноразовому прийому великої дози, що паралізує реакцію; Призначення одного засобу може збудити реактивну здатність організму по відношенню до іншого. Наприклад, під впливом "Сульфур" (сірка) організм стає чутливим до "Феррум" (залізо); Ліки краще доходять до органу в найдрібнішому і розчиненому вигляді, ніж у великому (концентрованому); На будь-яке грубе втручання організм реагує лихоманкою і запаленням (первинна реакція); Збуджена ліками діяльність органу сприяє прискоренню природних процесів одужання, тобто самозцілення (вторинна реакція); Малі дози діють на найбільш подразнену аналогічними хворобливими симптомами і збуджену частину організму. Великі дози викликають небажані шкідливі реакції, яких організм не потребує; Таким чином, хвороби виліковуються шляхом призначення невеликих доз тих речовин, які у великих дозах викликають аналогічні захворювання у здорових людей; Підсилення лікувальної дії препаратів за допомогою розтирання або збовтування називається потенціюванням (динамізацією); Вірно підібрані гомеопатичні препарати проявляють повну дію в усіх розтираннях і розведеннях; Симптоми первинної реакції (тобто підсилення симптомів хвороби), які настають після застосування препарату, вказують, що він вибраний правильно і діє добре; При гострих захворюваннях, коли симптоми розвиваються швидко, потрібні дози великі (тобто препарат у низьких поділах) і часто (кожні 15 хвилин на протязі шести годин), а при хронічних захворюваннях навпаки – дози малі (високі потенції), і прийоми дуже рідкі (від 2 разів на день до 1 разу на тиждень або місяць); Деякі препарати діють найкраще, або точніше в низьких або тільки у високих поділах, тому до них і не застосовують попереднє правило; Необхідно уникати одночасного призначення декількох препаратів, а дотримуватися черги, очікуючи закінчення дії кожного; Призначати препарати потрібно строго індивідуально; Основна вимога гомеопатичного лікування – дотримуватись дієти. Після того, як дослідженням на здоровій людині визначено характер хворобливої дії певної речовини на організм (на основі суб'єктивних ознак, як, наприклад, різкий біль, запаморочення, слабість, та інші, а також об'єктивних спостережень на зразок аритмії, підвищення артеріального тиску, підвищення температури тіла, кривавий пронос), тобто встановлений патогенез цієї речовини, приступають до її динамізації (або потенціювання), аби перетворити речовину в ліки для хворого, який страждає від хвороби з аналогічними симптомами. Гомеопатія стимулює імунобіологічні сили організму, це є загальним для всіх, хто практикує дану терапію. З'явилася теорія, яка розглядає гомеопатичне лікування як інформаційний вплив, під дією якого кібернетичні системи саморегуляції організму самостійно відновлюють порушену рівновагу. Гомеопатичне лікування полягає не в прямій дії на етіологічні фактори і патогенез захворювання, а шляхом впливу сукупності властивостей хворого, що визначають індивідуальність організму. Окрім, безумовно, ефективного впливу, гомеопатичні засоби мають ряд переваг перед синтетичними: не викликають звикання і фармакологічної залежності, оскільки не включаються в обмінні процеси організму; не мають алергічного впливу на організм внаслідок застосування надзвичайно малих доз діючих речовин; можливість виникнення побічних ефектів зведена до мінімуму. Гомеопатичне лікування одного й того ж патологічного процесу в різних хворих може відрізнятися, оскільки в першу чергу відповідає не морфологічному субстрату захворювання, а особливостям організму. Ці кардинальні відмінності визначають принципи призначення лікарських засобів: в алопатії – протистояти дії пошкоджувальних факторів і відповідним їм симптомам захворювання, в гомеопатії – стимулювати комплекс ознак, що визначають конституційні особливості організму, в тому числі його реакції на пошкоджувальний фактор. Тому гомеопатичний засіб у фізіологічних умовах (у здорової людини певної конституції) повинен викликати появу тих же ознак, (патогенез ліків), які спостерігаються у хворої людини, тобто вони повинні бути подібними. Згідно уявлень гомеопатів, симптоми захворювання, яке проявляється в міру прогресування, відповідають індивідуальним особливостям реагування організму на розвиток патології і зв'язані з формуванням захисних реакцій, направлених на підтримку компенсації або вилікування. У міру розвитку і важкості захворювання ознаки його зміщаються з поверхні в глибину організму і пошкоджують при цьому різні органи і тканини. У свою чергу процес вилікування розвивається у зворотному напрямку: зсередини – назовні і зверху – вниз. З часу Ганемана, який встановив, що хінна кора має протималярійну дію і здатна сама по собі відтворити симптоми малярії, такий парадоксальний (з точки зору алопатії) вплив лікарських препаратів служить важливим обгрунтуванням гомеопатичного підходу до терапії. Численним різним препаратам властивий двофазний характер фармакологічного ефекту за типом "стимуляція – пригнічення" однієї і тієї ж біологічної функції залежно від дози. В наш час доведено, що таке явище являє собою загальний механізм реагування біологічних систем. Протилежна направленість ефекту, яка залежить від дози, властива не тільки лікарським препаратам, багато з яких є біологічноактивними речовини, їх синтетичним аналогам або антагоністам, але й зумовлені іншими факторами навколишнього середовища. Відкриття двофазного характеру дії різних природних факторів на організм, здійснене Ганеманом майже два сторіччя тому у зв'язку з необхідністю обгрунтувати фундаментальні положення гомеопатії, сьогодні слугує всім біологічним наукам. Ганеман пояснив, що в результаті взаємодії лікарської речовини й організму в останньому відбуваються реакції двох типів: 1."Першочергова дія" – це ефекти, які визначаються лікарським препаратом і реакцією на нього "життєвих сил", які "відіграють спочатку просто страждальну роль нібити мимоволі відтворюючи і виносячи прояви зовнішньої сили" (ліків). 2. Сума реакцій організму, що формується у відповідь на дію лікарського засобу ("зберігальна сила організму, здатна протидіяти іншому впливу"). Існує принципова різниця між реакціями першого і другого типів. Вона залежать від сили впливу.
4. Обидві групи симптомів мають протилежний характер і включають стимуляцію або пригнічення однієї і тієї ж функції організму. Причому при дії великих доз спостерігається перевага "первинних" симптомів яка пригнічує дію "вторинних", і, навпаки, малі дози сприяють реалізації "вторинних" симптомів, тоді як "первинні" відсутні. Переваги гомеопатичного лікування такі: а) можливість підбирати індивідуально-специфічні засоби для кожного випадку захворювання; б) можливість передбачати хід вилікування; в) можливість терміново доставити ліки для будь-якої нової невідомої до цих пір хвороби, як тільки-но перший випадок захворювання виявить характерні симптоми цієї хвороби; г) можливість без обмежень збагачувати арсенал лікаря новими препаратами, не виводячи із вживання всі старі провірені законом подібності лікарські засоби. Успіхи фармацевтичної хімії, генної інженерії, біотехнології, які забезпечують промислове виробництво різних лікарських препаратів, дають можливість для направленої дії. Реконструюючи і підтримуючи окремі процеси людського організму за допомогою сучасних фармакологічних засобів, можна, впливаючи на пошкоджений механізм, відновити його роботу. Таким чином можна компенсувати недостатню продукцію окремих гормонів або ферментів (наприклад, введення інсуліну при сотенною шкалою проводиться за таким правилом. Перше сотенне розведення повинно містити 1/100 частину лікарської речовини. Кожне наступне розведення готується із однієї частини попереднього розведення і 99 вагових частин індиферентної речовини. Таким чином, у гомеопатії використовуються два способи позначення степеня розведення ліків: 1. Десятинна (децимальна) шкала позначається буквою "Д" або цифрою X; у ній висхідне розведення складає 1:10, а кожне наступне вище від попереднього у 10 разів. 2. Сотенна (центисимальна) шкала позначається буквою "С" або ж вказується арабською цифрою номер розведення, в ній кожне розведення вище попереднього у 100 разів. Гомеопатія не застосовується в тих випадках, коли не має закону подібності, а саме: Коли збуджувальна причина хвороби присутня і перебуває у дії; Коли після вилучення причини хвороби (шляхом механічних, хімічних, антипаразитарних або гігієнічних втручань) зникає й сама хвороба; Коли хвороба виникає від руйнування тканин, які організм уже не може в подальшому відновити; Коли сила реакції організму на лікарський подразник мала; Коли схожість з природною хворобою не може бути відтворено у здоровому організмі шляхом яких-небудь лікарських засобів. Таким чином, сфера застосування гомеопатії обмежується такими хворобами, які можуть бути відтворені з допомогою ліків у здоровому організмі людини. Щодо можливих лікарських засобів, які можуть впливати на здоровий організм, то закон подібності не стосується тих речовин, які: а) зумисне вводяться з метою хімічної або біологічної дії на організм; б) застосовуються лише для механічних цілей; в) необхідні для розвитку здорового організму; г) застосовуються для безпосереднього видалення або знищення паразитів, які потрапляють у тіло людини. Таким чином, гомеопатичними ліками можуть бути лише ті засоби, які діють не завдяки своїм грубо хімічним, механічним або гігієнічним властивостям, а здатні динамічно викликати у здоровому організмі хворобливий стан, подібний до того, що спостерігається у хворого. Гомеопатія лікує хвору людину, тобто індивідуальну хворобу, а не її загальну назву. Вибір ліків робиться на основі закону подібності. Маючи перед собою картину хвороби (хворого), тобто сукупність хворобливих симптомів (об'єктивних і суб'єктивних), із групи ліків вибирають ті, які мають у своєму патогенезі всі ці симптоми, або, можливо, більше їх число. При цьому встановлюють не подібність механічних сум симптомів хвороби і симптомів ліків (зовнішньо подібних), а подібність органічно цілого даного комплексу симптомів у хворого і такого ж – у лікарського засобу (внутрішньоподібного). Тому головним симптомам ліків надають великого значення. Крім того, при виборі ліків обов'язково враховуються дані досліду, який стосується причин захворювання, складу тіла і віку хворого, характеру протікання хвороби та інше. При гомеопатичному лікуванні допомагає не величина доз, а лікувальна дія правильно підібраного засобу. Дози повинні бути малими, оскільки більша доза подібно діючих ліків підсилить хворобу (викличе первинну реакцію). Коли після одного або декількох прийомів ліків настає покращення, необхідно призупинити прийом на той час, поки покращення прогресує. Якщо через 4 години за гострих і б днів – за хронічних випадків не спостерігається зрушень у жодну з сторін, то це означає, що лікарський засіб не відповідає хворобі і необхідно вибрати такий, який більше підходить. При гострих захворюваннях, які супроводжуються бурхливим і швидким розвитком симптомів, застосовують низькі ділення і часті прийоми. Чим важча і небезпечніша хвороба, тим частіше повторюють прийоми ліків. При хронічних захворюваннях потрібно застосовувати ліки високих поділів (3:30) по 1 – З прийоми на день (залежно від важкості хвороби) на протязі 6–8 днів. Як тільки настануть покращення або зміна симптомів, необхідно зробити перерву у прийомах до тих пір, поки триватиме покращення або поки видозмінені симптоми зникнуть. Як правило ця перерва триває не менше 6 днів. Таким чином, вчення Ганемана дає науці інструмент найбільш точного і глибокого впливу на індивідуальні характеристики людської конституції, пояснює, як на практиці реалізувати потенційні можливості, закладені в природі організму, і, впливаючи таким шляхом, підсилити рівень здоров'я населення. Однак можна з упевненістю сказати, що плідні ідеї, закладені у вченні Ганемана, ще далеко не розкриті. 2.13. Йога Люди – складні істоти. У нас є тіло, розум і душа, і в сучасному світі набагато легше приділити особливу увагу якийсь одній складовій нашого буття. Ми можемо зосередитися на розумових процесах, забуваючи про свій фізичний стан або про необхідність підтримувати відносини з близькими людьми, і розвиватися в духовному плані. Подібне порушення рівноваги може привести до стресу і незадоволеності. Отже, нам потрібен спосіб, який би об'єднав і привів в рівновагу всі аспекти нашого життя. Йога – це практична філософія, а не релігія, і вона не вимагає прихильності до якоїсь особливої системи вірувань. Слово «йога» походить від санскритського «йуг», що означає «з'єднання», «союз», або «єдність». Це традиційна індійська філософія, що припускає єдність тіла і духу, необхідну для гарного самопочуття. Єдність і нероздільність тіла і душі веде до посилення зв'язку з підсвідомістю. У вправах йоги з'єднуються рухи, розум і дихання, щоб принести тілу відчуття рівноваги, релаксації і гармонії. Методи йоги психофізичного виховання людини з'явилися тоді, коли не було наукової медицини і фізіології. Хоча кожна вправа цієї системи направлена на розвиток або нормалізацію конкретних функцій організму. Староіндійські йоги емпірично встановили дуже важливе матеріалістичне положення про єдність психічного і фізичного, і провідну роль кори головного мозку відносно всіх інших регуляторних систем організму, а також широко використовували його в розробці фізичних, дихальних і психофізіологічних вправ своєї системи. Сьогодні школи йоги є практично в усіх країнах світу, і охочі можуть займатися йогою не відходячи далеко від будинку. У такі школи приймають жінок і чоловіків різного віку, сюди приходять люди з різними фігурами, статурою і рівнем фізичної підготовки. Можливо, вам не раз доводилося читати захоплені відгуки про йогу тієї або іншої знаменитості, зустрічатися з бізнесменами, які вважають, що вправи під час обідньої перерви допомагають їм справлятися з нервовою роботою, або чути, як людина, що досягла похилого віку, пов'язує своє довголіття і здоров'я із заняттями йогою. Сьогодні можна купити книги, журнали, аудіо- і відеокасети, лазерні диски; можна записатися в школу або найняти персонального вчителя - словом, є всі можливості для того, щоб вивчати йогу. Для багатьох з вас йога завжди асоціюватиметься з образом мудреця, що сидить в позі з схрещеними ногами, або самотнього відлюдника-аскета, що робить стійку на голові посеред поляни. Рівновага і гармонія - це суть йоги. Для багатьох людей найбільш доступним елементом йоги стають асани, або пози, які допомагають створити виражений м'язовий рельєф, розвинути гнучкість і тримати тіло в тонусі. Але у філософії індуїзму ці вправи знаходяться на самому початку шляху, який веде до духовного відродження. Спеціальні пози не тільки розтягують або розслабляють м'язи, але і роблять наше дихання глибшим, знімають напругу і стрес. Безперервний круговорот думок завмирає, звільняючи мозок від суєти повсякденних турбот, даючи можливість людині заглянути всередину себе і знайти духовну мудрість в стані спокою і відчуженості. Саме цей стан медитації і є суттю йоги. Йога, якій в основному навчають в даний час, заснована на сутрах йоги - зборах текстів про медитацію, написаних, як прийнято вважати, стародавнім індійським мудрецем Патанджалі. Передбачається, що він жив приблизно в 300-х роках до нашої ери, але не викликає сумніву той факт, що йога з'явилася набагато раніше. У текстах Патанджалі з'єдналися багато традицій йоги, які існували в ту епоху, утворивши єдину філософську систему. В ті часи сутри передавалися з вуст в уста, від вчителя учням, з покоління в покоління, поки не були записані на санскриті. Вся практика йоги Патанджалі є шляхом, ведучий до вищої мети - екстазу, коли людина приходить до розуміння суті речей. Цей стан знаходиться поза розумом і досягається за допомогою медитації. На додаток до цієї головної мети заняття хатха-йогою, або фізичною йогою, приносять користь здоров'ю і знімають стрес. Класичні пози йоги Айенгара роблять дихання повільнішим і глибшим, дозволяючи енергії вільно переміщатися по тілу, приносячи відчуття хорошого самопочуття тілу і даючи відпочинок розуму. Ці вправи розроблені так, щоб дати людині силу, рівновагу, гнучкість і розслаблення. Коли ви почнете виконувати їх регулярно, то здивуєтеся, як швидко ваше тіло почне розлучатися з напругою і скутістю, які заважали йому рухатися, і зрозумієте, наскільки краще ви себе відчуваєте. Дуже важливо бути впевненим в тому, що ви правильно виконуєте вправи. Тому ви обов'язково повинні відвідувати заняття, де кваліфікований викладач спостерігатиме за вашими рухами, виправляючи їх у разі потреби. Зв'язуючи воєдино рухи і контроль над диханням, йога діє зсередини. М'які розтяжки і рухи при правильному диханні ослабляють м'язову напругу і дозволяють енергії рухатися вільно. Легені розправляються, кровообіг поліпшується, налагоджується робота всіх органів. Якщо йога стане невід'ємною частиною вашого повсякденного життя, ваш розум стане ясніший, ви прийматимете життя з відкритим серцем, і це наблизить вас до медитації. Йога – це спосіб існування, і почати залучатися до неї ніколи не пізно і не рано. Той, хто займається йогою, використовує своє тіло, щоб розвинути розум. Завдяки тренуванням тіла і думки чоловік дістає можливість розбудити кожну клітинку своєї істоти і своєї душі. Виконання особливих поз (асан) допомагає при різних нездужаннях, укріплює і тонізує м'язи і розвиває гнучкість. Пози припускають виконання різноманітних рухів, які підвищують насичення крові киснем, що, у свою чергу, приводить до очищення і приливу живильних речовин до найвіддаленіших куточків тіла. З погляду психології йога підвищує концентрацію уваги, заспокоює мозок і дає відчуття рівноваги, спокою і задоволення. Але є істотна різниця між йогою і іншими фізичними вправами. Асани йоги є психофізіологічними, тоді як звичайні тренування впливають виключно на тіло. Асани допомагають людині не тільки відчути своє тіло, розвинути м'язи і підвищити гнучкість, але і стабілізувати розум і заглянути в себе. При виконанні прості фізичні вправи досить лише фізичній точності, тоді як асани вимагають, крім того, концентрації розуму і тіла, що приводить до їх рівноваги. Особлива увага приділяється точності виконання всіх елементів вправи і абсолютної безпеки. Всі пози розділені на категорії, щоб учні незалежно від рівня фізичної підготовки рухалися вперед від основних простих поз до складнішим, не піддаючи себе небезпеці. Почавши займатися йогою, ви відчуєте, наскільки негнучкі розум і тіло, але після заняття станете вище зростанням і вийдете на вулицю, світившись заспокоєнням і спокоєм. Якщо ви виконуватимете асани і пранаяму (контроль дихання) ретельно і із старанністю, в думках контролюючи кожен рух і усвідомлюючи його, йога привнесе ясність, енергію і спокій у всі аспекти вашого життя. Асани і програми, запропоновані в цій книзі, підходять як для новачків, так і для тих, хто володіє деяким досвідом. Їх слід виконувати так часто, як дозволяють обставини. 4.13.1. Вісім ступенів йоги Йога складається з восьми ступенів. Кожна з них особлива, але всі вони є елементами єдиного цілого. З'єднуючись, ці вісім ступенів утворюють дійсну йогу. 1. Яма (соціальна дисципліна) П'ять універсальних законів включають: ненасильство, чесність, заборону крадіжки, сексуальне утримується і свободу від бажань. Це кодекс етичної поведінки, якій необхідно слідувати в повсякденному житті, щоб в суспільстві запанували гармонія і взаєморозуміння. 2. Ніїяма (особиста дисципліна) П'ять принципів поведінки людини включають соблюденієчистоти, задоволеність, самообмеження (аскетизм), пізнання саме себе і відданість Боові. Якщо ями відносяться до загальної моралі, то ніїями є правилами поведінки людини, що припускають фізичну і психічну дисципліну. 3. Асани (пози) Згідно Патанджалі, «пози приносять стабільність тілу і рівновага розуму». Виконання асан покращує гнучкість, повертає життєві сили і здоров'я, активізує роботу внутрішніх органів (серця, легенів, нирок, печінки, селезінки і підшлункової залози). Але головне значення асан полягає в тому, що вони встановлюють зв'язок між тілом і розумом, щоб їх гармонія дозволила почати рух по дорозі від фізичної досконалості до духовної. 4. Пранаяма (контроль дихання) Патанджалі стверджує, що переходити до пранаяме можна тільки після того, як людина твердо засвоїть асани. Пранаяма дозволяє зняти напругу в тілі, заспокоює нервову систему і думки. 5. Пратіахара (усунутість і контроль над відчуттями) Цей відхід відчуттів від предметів жадання є сполучною ланкою між першими чотирма ступенями йоги і останніми трьома. Слідуючи правилам універсальної і персональної етики (яма і ніїяма) і виконуючи асани і пранаяму, людина може обернути відчуття всередину себе і досягти повного спокою. 6. Дхарана (концентрація) Після роботи над тілом за допомогою асан, відточування розуму через пранаяму і звернення відчуттів в себе пратіахарой досягається шостий ступінь - дхарана. На цій стадії розум знаходиться в стані щонайповнішої зосередженості, він сконцентрований на одній думці або одному завданні, яке займає його целіком. Чим довше розум залишається в цьому стані зосередженості, тим сильніше він стає. 7. Дхіана (медитація) Коли людина, що займається йогою, опановує здатністю надовго зосереджуватися у стадії дхарана, він переходить на ступінь дхиани. У цьому стані глибокої концентрації і безперервної медитації мозок, тіло і дихання об'єднуються і стають єдиними цілими. 8. Самадхи (самореалізація). Це кульмінація оволодіння йогою, справжнє відчуття спокою і цілісності. Подібний стан розуму складає суть йоги, коли людина піднімається над відчуттями в результаті досконалості тіла і розуму. Тіло і емоції відпочивають, вони неначе сплять, мозок і розум не сплять, вони активні, а навколишній світ відійшов за межі свідомості. Перші п'ять ступенів (яма, ніїяма, асана, пранаяма і пратіахара) відомо як дисципліни йоги. Вони готують тіло, очищають розум і відчуття, щоб людина могла перейти до наступних трьом ступеням (дхарана, дхіана і самадхи), які інакше називають знаннями йоги. Варто завжди пам'ятати, що міцне здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, а такий стан людського організму, коли людина здатна розвинути найактивнішу суспільно корисну діяльність, фізичну і духовну. Такого стану можна досягти тільки вправами і тренуванням. Вправи йоги, якщо виконувати їх систематично, здатні забезпечити стан максимального здоров'я, особливо якщо їх сполучати в окремих випадках з динамічними вправами, плаванням, туризмом і загальним загартовуванням організму. жүктеу/скачать 2.83 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|